15 грудня 2025 року
м. Київ
cправа № 910/3268/22
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Булгакової І.В. (головуючий), Власова Ю.Л. і Малашенкової Т.М.,
розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційні скарги приватного акціонерного товариства "Національна енергетична компанія "Укренерго" (далі - Компанія) та приватного виконавця виконавчого округу м. Києва Кошарного Олександра Вікторовича (далі - Приватний виконавець)
на ухвалу Господарського суду міста Києва від 15.07.2025 (суддя Бойко Р.В.) та
постанову Північного апеляційного господарського суду від 01.10.2025 (головуючий суддя Сулім В.В., судді: Ткаченко Б.О. і Майданевич А.Г.)
за скаргою акціонерного товариства "Банк Альянс" (далі - Банк)
на дії Приватного виконавця
у справі № 910/3268/22
за позовом Компанії
до Банку
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача - товариство з обмеженою відповідальністю "Юнайтед Енерджі" (далі - Товариство),
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача - Національна комісія, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг (далі - НКРЕКП)
про стягнення 1 717 000 000,00 грн та
за позовом третьої особи із самостійними вимогами щодо предмету спору - Товариства
до: 1) Компанії
2) Банку
про визнання банківської гарантії такою, що не підлягає виконанню.
Банк звернувся до суду зі скаргою на дії Приватного виконавця, в якій скаржник просить суд:
- визнати неправомірними дії Приватного виконавця щодо винесення 24.06.2025 постанови про відкриття виконавчого провадження, постанови про стягнення з боржника основної винагороди та постанови про розмір мінімальних витрат виконавчого провадження за виконавчим провадженням № НОМЕР_1;
- скасувати винесені 24.06.2025 Приватним виконавцем постанову про відкриття виконавчого провадження, постанову про стягнення з боржника основної винагороди та постанову про розмір мінімальних витрат виконавчого провадження за виконавчим провадженням № НОМЕР_1;
- зобов'язати Приватного виконавця скасувати у Автоматизованій системі виконавчого провадження винесені 24.06.2025 постанову про відкриття виконавчого провадження, постанову про стягнення з боржника основної винагороди та постанову про розмір мінімальних витрат виконавчого провадження № НОМЕР_1.
Скарга мотивована наявністю на момент вчинення Приватним виконавцем оскаржуваних дій ухвали Верховного Суду від 19.06.2025 у справі № 910/3268/22, якою зупинено виконання рішення Господарського суду міста Києва від 15.12.2022 у справі № 910/3268/22 до закінчення його перегляду в касаційному порядку, що свідчить про їх незаконність.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 15.07.2025, залишеною без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 01.10.2025, скаргу задоволено, за виключенням вимог про зобов'язання Приватного виконавця скасувати у Автоматизованій системі виконавчого провадження винесені 24.06.2025 постанови про стягнення з боржника основної винагороди та постанову про розмір мінімальних витрат виконавчого провадження, у задоволенні яких відмовлено.
Рішення судів попередніх інстанцій мотивовані тим, що з моменту постановлення Верховним Судом ухвали про зупинення виконання за оскаржуваним судовим рішенням будь-які виконавчі дії, спрямовані на виконання судового рішення, у тому числі відкриття виконавчого провадження, є недопустимими.
Суди виснували, що оскільки на момент звернення стягувача до Приватного виконавця із виконавчим документом вже існувала ухвала Верховного Суду про зупинення виконання судового рішення, Приватний виконавець, перевіривши ці обставини, зокрема, в Єдиному державному реєстрі судових рішень (далі - ЄДРСР), мав повернути наказ стягувачу без прийняття до виконання на підставі пункту 9 частини четвертої статті 4 Закону України "Про виконавче провадження" (далі - Закон № 1404-VIII).
Не погоджуючись із ухвалою та постановою судів попередніх інстанцій, Компанія звернулася до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій з посиланням на підставу касаційного оскарження, передбачену абзацом 2 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), зазначає про неправильне застосування судами норм матеріального права, зокрема, пункту 9 частини четвертої статті 4, абзацу другого частини першої статті 40 Закону № 1404-VIII та порушення норм процесуального права, а саме частини третьої статті 39, статті 328 ГПК України.
Просить скасувати постанову і ухвалу судів попередніх інстанцій та прийняти нове рішення про відмову у задоволенні скарги Банку.
За доводами Компанії:
- зупинення виконання судового рішення під час розгляду касаційної скарги не скасовує саме рішення суду, яке набрало законної сили, а лише призупиняє процес його виконання на певний час і положення Закону № 1404-VIII не встановлюють жодних заборон або обмежень у поданні наказу на примусове виконання зі сторони стягувача, а виконавця - у прийнятті такого виконавчого документу;
- Приватний виконавець діяв у відповідності до вимог Закону № 1404-VIII, зокрема, з'ясувавши обставини зупинення виконання за виконавчим документом, зупинив вчинення виконавчих дій на підставі пункту 2 частини першої статті 34 Закону № 1404-VIII;
- висновок судів про наявність підстав у спірній ситуації для повернення виконавчого документу відповідно до пункту 9 частини першої статті 4 Закону № 1404-VIII є помилковим, оскільки ця норма підлягає застосуванню у випадку виконання судового рішення іншими органами чи установами, відмінними від державної виконавчої служби, приватних виконавців, зокрема, у випадках, передбачених статтею 6 Закону № 1404-VIII.
- суди попередніх інстанцій в обґрунтування своїх рішень помилково послалися на окремі висновки Верховного Суду, які є нерелевантними до спірної ситуації;
- судом першої інстанції порушено порядок розгляду питання про відвід судді, оскільки за наслідками розгляду заяви Банку про відвід судді, яка надійшла за три робочі дні до судового засідання та, зокрема, не встановлення наявності підстав для такого відводу, заява підлягала передачі іншому судді, в порядку, передбаченому частиною третьою статті 39 ГПК України.
Приватний виконавець також не погодився із ухвалою та постановою судів попередніх інстанцій, звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою, у якій з посиланням на підставу касаційного оскарження, передбачену абзацом 2 частини другої статті 287 ГПК України, зазначає про неправильне застосування судами норми пункту 9 частини четвертої статті 4 Закону № 1404-VIII, що призвело до неправомірного висновку про незаконність дій Приватного виконавця, тоді як останній діяв у межах наданих повноважень та відповідно до приписів Закону № 1404-VIII.
Аналогічно як і Компанія, у касаційній скарзі Приватний виконавець просить скасувати постанову і ухвалу судів попередніх інстанцій та прийняти нове рішення про відмову у задоволенні скарги Банку.
За доводами Приватного виконавця:
- у спірній ситуації він діяв на підставі та у відповідності до вимог Закону № 1404-VIII;
- посилання Банку на наявність підстав для повернення виконавчого документу в порядку пункту 9 частини четвертої статті 4 Закону № 1404-VIII є помилковим, оскільки системний аналіз законодавства про виконавче провадження свідчить, що підстави повернення виконавцем стягувачу виконавчого документа без прийняття до виконання визначені частиною другою статті 5, статтею 6 Закону № 1404-VIII і такі підстави при відкритті Приватним виконавцем виконавчого провадження № НОМЕР_1 були відсутні;
- суди попередніх інстанцій в обґрунтування своїх рішень помилково послалися на окремі висновки Верховного Суду, які є нерелевантними до спірної ситуації.
Від Банку надійшов відзив на касаційні скарги Компанії та Приватного виконавця, в якому відповідач, посилаючись на законність і обґрунтованість оскаржуваних судових рішень, просить залишити їх без змін, а касаційні скарги - без задоволення.
Від Компанії та Приватного виконавця відзиви на касаційні скарги один одного до Верховного Суду не надходили. Від інших учасників справи відзиви на касаційні скарги Компанії та Приватного виконавця також не надходили.
Перевіривши правильність застосування попередніми судовими інстанціями норм матеріального і процесуального права, відповідно до встановлених ними обставин виконання судового рішення у цій справі, Верховний Суд дійшов висновку про наявність підстав для часткового задоволення касаційних скарг з огляду на таке.
У розгляді заявленої Банком скарги на дії Приватного виконавця судами попередніх інстанцій встановлено таке.
Компанія звернулася до суду з позовом до Банку про стягнення 1 717 000 000,00 грн за банківською гарантією від 07.09.2021 № 11122-21/1 (далі - Банківська гарантія).
У подальшому від Товариства до суду надійшов позов третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору, в якому Товариство просило суд визнати Банківську гарантію, видану Банком, такою, що не підлягає виконанню.
Рішенням Господарського суду міста Києва від 15.12.2022: позов Компанії задоволено частково; стягнуто з Банку на користь Компанії 1 113 577 821,21 грн; у іншій частині позову Компанії відмовлено; у задоволенні позову Товариства відмовлено; скасовано заходи забезпечення позову, вжиті ухвалою від 05.07.2022.
Банк та Товариство не погодились із рішенням суду першої інстанції, у зв'язку із чим оскаржили його до Північного апеляційного господарського суду (кожен в своїй частині). Під час розгляду справи судом апеляційної інстанції Товариство подало до суду заяву про відмову від позову.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 25.04.2024: прийнято відмову Товариства від позову; визнано нечинним рішення Господарського суду міста Києва від 15.12.2022 в частині відмови у задоволенні позову третьої особи із самостійними вимогами щодо предмета спору - Товариства до Компанії та Банку про визнання Банківської гарантії такою, що не підлягає виконанню; закрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства на рішення Господарського суду міста Києва від 15.12.2022.
Постановою Північного апеляційного господарського суду від 25.04.2025 залишено без змін рішення Господарського суду міста Києва від 15.12.2022 в частині стягнення з Банку на користь Компанії грошових коштів у розмірі 1 113 577 821,21 грн.
Не погоджуючись із прийнятими у справі судовими рішеннями в частині задоволення позовних вимог Компанії, Банк оскаржив рішення і постанову судів до Верховного Суду, просив скасувати рішення суду першої інстанції в частині задоволення позовних вимог, постанову апеляційного суду повністю та передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції. Водночас, касаційна скарга Банку містила заяву про зупинення виконання рішення Господарського суду міста Києва від 15.12.2022 та постанови Північного апеляційного господарського суду від 25.04.2025 у цій справі до закінчення їх перегляду у касаційному порядку.
Ухвалою Верховного Суду від 02.06.2025: відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою Банку на рішення Господарського суду міста Києва від 15.12.2022 і постанову Північного апеляційного господарського суду від 25.04.2025 у справі № 910/3268/22 та призначено розгляд касаційної скарги в судовому засіданні; у задоволенні заяви Банку про зупинення виконання рішення Господарського суду міста Києва від 15.12.2022 та постанови Північного апеляційного господарського суду від 25.04.2025 у цій справі до закінчення їх перегляду у касаційному порядку відмовлено.
Банк 03.06.2025 вдруге подав до Верховного Суду заяву про зупинення виконання рішення Господарського суду міста Києва від 15.12.2022 та постанови Північного апеляційного господарського суду від 25.04.2025 у справі № 910/3268/22 до закінчення їх перегляду у касаційному порядку.
Ухвалою Верховного Суду від 12.06.2025, зокрема: прийнято касаційну скаргу Банку на рішення Господарського суду міста Києва від 15.12.2022 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 25.04.2025 у справі № 910/3268/22 до провадження; призначено розгляд касаційної скарги у судовому засіданні; у задоволенні заяви Банку про зупинення виконання рішення Господарського суду міста Києва від 15.12.2022 та постанови Північного апеляційного господарського суду від 25.04.2025 у справі №9 10/3268/22 до закінчення їх перегляду у касаційному порядку відмовлено.
Банк 17.06.2025 втретє звернувся до Верховного Суду із заявою про зупинення виконання рішення Господарського суду міста Києва від 15.12.2022 та постанови Північного апеляційного господарського суду від 25.04.2025 у цій справі до закінчення їх перегляду у касаційному порядку.
Ухвалою Верховного Суду від 19.06.2025 заяву Банку задоволено та зупинено виконання рішення Господарського суду міста Києва від 15.12.2022 та постанови Північного апеляційного господарського суду від 25.04.2025 зі справи № 910/3268/22 до закінчення їх перегляду в касаційному порядку.
Із комп'ютерної програми "Діловодство спеціалізованого суду" судами з'ясовано, що, зокрема до електронного кабінету Компанії ухвала суду від 19.06.2025 у справі № 910/3268/22 була доставлена 19.06.2025 о 20 год. 29 хв., про що судом було отримано інформацію 20.06.2025 о 08 год. 54 хв. Загальний доступ до цієї ухвали Верховного Суду в ЄДРСР був забезпечений 20.06.2025.
Однак, попри це, 23.06.2025 на виконання рішення Господарським судом міста Києва від 15.12.2022, залишеного без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 25.04.2025, у справі № 910/3268/22, судом видано наказ про стягнення з Банку на користь Компанії коштів у розмірі 1 113 577 821,21 грн та судового збору у розмірі 563 177,23 грн.
Компанія 24.06.2025 звернулася до Приватного виконавця із заявою вих. № 01/39/34 від 24.06.2025 про примусове виконання рішення у справі № 910/3268/22.
У цей же день, 24.06.2025, Приватний виконавець прийняв постанови: про відкриття виконавчого провадження № НОМЕР_1 з виконання наказу Господарського суду міста Києва № 910/3268/22 від 23.06.2025; про розмір мінімальних витрат виконавчого провадження (233,92 грн); про стягнення з боржника основної винагороди (80 613 076,98 грн); про зупинення вчинення виконавчих дій.
Постанова Приватного виконавця від 24.06.2025 про зупинення вчинення виконавчих дій у виконавчому провадженні № НОМЕР_1 мотивована тим, що Приватному виконавцю з офіційних джерел (з ЄДРСР) стало відомо, що 19.06.2025 ухвалою Верховного Суду від 19.06.2025 зупинено виконання рішення Господарського суду міста Києва від 15.12.2022 та постанови Північного апеляційного господарського суду від 25.04.2025 зі справи № 910/3268/22.
На думку Банку, у такій ситуації Приватний виконавець повинен був повернути Компанії без прийняття до виконання наказ від 23.06.2025 про примусове виконання рішення Господарського суду міста Києва від 15.12.2022 у справі № 910/3268/22 на підставі пункту 9 частини четвертої статті 4 Закону № 1404-VIII. Тобто вважає, що вчинення будь-яких дій (в т.ч. відкриття виконавчого провадження) після зупинення виконання рішення Верховним Судом, є недопустимим.
Приватний виконавець натомість стверджує, що Закон № 1404-VIII не містить жодних вказівок на необхідність повернення за наведених обставин такого виконавчого документу та заборони відкривати виконавче провадження.
Позиція представника Компанії як стягувача зводилась до того, що вона не знала про наявність ухвали Верховного Суду від 19.06.2025 у справі № 910/3268/22.
Часткового задовольняючи скаргу Банку на дії Приватного виконавця, суди попередніх інстанцій зазначили таке.
Якщо виконавчий документ відповідає вимогам Закону № 1404-VIII, та його пред'явлено до виконання у межах встановленого законом строку до виконавця за належним місцем виконання рішення, відповідно до статті 26 Закону № 1404-VIII, то виконавець зобов'язаний прийняти цей виконавчий документ до виконання та не пізніше наступного робочого дня з дня надходження до нього виконавчого документа винести постанову про відкриття виконавчого провадження, яку надіслати сторонам виконавчого провадження за їхніми адресами, зазначеними у виконавчому документі. При цьому постанова про відкриття виконавчого провадження надсилається стягувачу - до відома, а боржнику - до виконання.
Аналіз ГПК України визначає такі інструменти впливу суду на процес виконання судового рішення:
1. Суд першої інстанції вправі зупинити виконання за виконавчим документом та заборонити пред'явлення виконавчого документу до виконання в процесі розгляду заяви про визнання наказу таким що не підлягає виконанню (частина третя статті 328 ГПК України);
2. Суд апеляційної інстанції вправі зупинити дію оскаржуваного рішення при поновленні строку на апеляційне оскарження (частина п'ята статті 262 ГПК України) та у випадку відкриття апеляційного провадження за "повторною" апеляційною скаргою (частина друга статті 272 ГПК України);
3. Суд касаційної інстанції вправі зупинити виконання оскарженого рішення суду або зупинити його дію (якщо рішення не передбачає примусового виконання) до закінчення його перегляду в касаційному порядку (стаття 332 ГПК України) та у випадку відкриття касаційного провадження за "повторною" касаційною скаргою (частина друга статті 305 ГПК України).
Отже, за висновком судів, господарський процесуальний закон оперує чотирма різними термінами, які визначають форми впливу суду на дію судового рішення та процес його примусового виконання: 1) зупинити виконання за виконавчим документом, 2) заборонити пред'явлення виконавчого документу до виконання, 3) зупинити виконання оскарженого рішення, 4) зупинити дію рішень (в порядку розгляду "повторної" скарги та в порядку статті 332 ГПК України у разі якщо рішення не передбачає примусового виконання).
Суди звернули увагу, що у аспекті взаємозв'язку наведених інструментів суду та перелічених різновидів дій суду (судових актів з цього приводу), спеціальний закон, який регулює діяльність з примусового виконання судових рішень - Закон № 1404-VIII у наближеному контексті згадує лише зупинення судом стягнення на підставі виконавчого документа (пункт 2 частини першої статті 34 Закону № 1404-VIII). Тобто Закон № 1404-VIII використовує категорію "зупинення судом стягнення на підставі виконавчого документа", яка дослівно не згадується у ГПК України в повноваженнях суду на стадії примусового виконання рішення.
Оскільки у цій справі виконавчий документ стосується стягнення коштів, суди попередніх інстанцій ототожнили виконання за виконавчим документом із стягненням на підставі виконавчого документа та зазначили, що норма пункту 2 частини першої статті 34 Закону № 1404-VIII є наближеною до норми частини третьої статті 328 ГПК України та полягає у необхідності зупинення вже відкритого виконавчого провадження у разі постановлення судом ухвали в порядку частини третьої статті 328 ГПК України про зупинення виконання за виконавчим документом.
Аналізуючи ретроспективу змін законодавчого регулювання закріпленого в частині третій статті 328 ГПК України інструменту, суди попередніх інстанцій зазначили, що:
- у попередній редакції господарського процесуального закону аналогічний інструмент був передбачений у частині третій статті 117 ГПК України (в редакції до 15.12.2017) і полягав у зупиненні стягнення за наказом, а також витребуванні наказу. Тобто саме до 15.12.2017 процесуальний закон містив повноваження суду щодо зупинення стягнення за наказом, яке майже дослівно збігалося із обставиною, яка в Законі № 1404-VIII була підставою для зупинення виконавчого провадження;
- у ГПК України, який набрав чинності з 15.12.2017, законодавець не лише змінив слова - "зупинення стягнення на підставі виконавчого документа" на "зупинити виконання за виконавчим документом", а й додав новий інструмент - заборону пред'явлення виконавчого документу до виконання;
- визначальна відмінність між передбаченими частиною третьою статті 328 ГПК України повноваженнями суду полягає у моменті застосування інструменту: перший - у випадку після відкриття виконавчого провадження, другий - до моменту відкриття виконавчого провадження із спрямованістю на недопущення (заборону) відкриття такого провадження;
- якщо до 15.12.2017 законодавець або не передбачав ситуації, коли питання замороження ситуації примусового виконання могло розглядатися до відкриття виконавчого провадження, або розумів під зупиненням стягнення за наказом заборону вчинення будь-яких дій (в т.ч. відкриття виконавчого провадження), то після 15.12.2017 законодавець вважав, що зупиненням стягнення за наказом є недостатнім для захисту прав боржника та передбачив інструмент заборони пред'явлення до виконання;
- у спеціальний Закон № 1404-VIII законодавець "забув" внести відповідні зміни, і якщо учасникам правовідносин зрозуміло тотожність "зупинення стягнення на підставі виконавчого документа" на "зупинення виконання за виконавчим документом", то в Законі № 1404-VIII відсутня чітка і зрозуміла норма, яка б відображала появу нового інструменту суду, закріпленого у частині третій статті 328 ГПК України, в аспекті дій виконавця (способу перевірки існування такої ухвали та наслідків виявлення на стадії після відкриття виконавчого провадження).
На думку судів попередніх інстанцій, з наведеного питання Верховним Судом у постанові від 22.02.2023 у справі № 908/2287/17 сформовано правовий висновок, за яким у разі постановлення судом ухвали в порядку частини третьої статті 328 Закону № 1404-VIII виконавець переводить виконавчий документ у статус такого, що не підлягає виконанню із зумовленням передбачених пунктом 9 частини четвертої статті 4 Закону України "Про виконавче провадження" наслідків.
На думку судів, інструмент у формі заборони пред'явлення до виконання охоплюється зупиненням виконання за виконавчим документом та тим паче зупиненням виконання оскарженого рішення суду.
Посилаючись на положення статей 3, 4, 9, 19, 25, 26 Закону № 1404-VIII суди зазначили, що виконання судового рішення (виконавчого документу) починається із винесення постанови про відкриття виконавчого провадження. Суди звернули увагу на те, що наведена постанова не тільки є підставою для передбачених пунктом 5 стаття 19 Закону № 1404-VIII обов'язків боржника, а й за змістом частини п'ятої статті 9 Закону № 1404-VIII одночасно з винесенням постанови про відкриття виконавчого провадження відомості про боржника вносяться до Єдиного реєстру боржників, що автоматично встановлює обтяження - обмеження боржника у вигляді неможливості проводити технічне посвідчення нотаріальних угод та зняття належних транспортних засобів із обліку. Таким чином, на ряду із арештом майна боржника, внесення його до Єдиного реєстру боржників є важливим інструментом, спрямованим на забезпечення виконання судового рішення (інструментом виконання судового рішення).
З посиланням на наведені міркування суди виснували, що:
- з моменту постановлення Верховним Судом ухвали про зупинення виконання за оскаржуваним судовим рішенням будь-які виконавчі дії, спрямовані на виконання судового рішення є недопустимими;
- ухвала Верховного Суду від 19.06.2025 у справі № 910/3268/22 про зупинення виконання за оскаржуваним судовим рішення має наслідком: (1) недопустимість вчинення будь-яких виконавчих дій, крім зупинення виконавчого провадження на підставі пункту 2 частини першої статті 34 Закону № 1404-VIII у разі відкриття такого провадження до моменту постановлення ухвали; (2) недопустимість відкриття виконавчого провадження у разі якщо на момент постановлення ухвали суду таке виконавче провадження не відкрито.
Зупинення судом виконання судового рішення не зупиняє законної сили судового рішення, проте, за висновками судів, зупиняє силу наказу та виключає можливість виконання такого виконавчого документу доки суд не поновить його виконання в порядку частини третьої статті 332 ГПК України. У проміжку часу між ухвалою суду про зупинення виконання рішення до моменту поновлення його виконання, виконавчий документ втрачає можливість бути підставою будь-яких виконавчих дій, і у разі пред'явлення його до виконання в цей проміжок часу є таким, що не підлягає виконанню органами державної виконавчої служби, приватним виконавцем.
З огляду на наведене суди попередніх інстанцій вважали, що дії Приватного виконавця щодо винесення 24.06.2025 постанов про відкриття виконавчого провадження, про стягнення з боржника основної винагороди та про розмір мінімальних витрат виконавчого провадження за виконавчим провадженням № НОМЕР_1 є неправомірними, а відтак ці постанови підлягають скасуванню.
У частині вимог скарги Банку про зобов'язання Приватного виконавця скасувати у Автоматизованій системі виконавчого провадження винесені 24.06.2025 постанови про відкриття виконавчого провадження, про стягнення з боржника основної винагороди та про розмір мінімальних витрат виконавчого провадження за виконавчим провадженням № НОМЕР_1, то суди зазначили, що:
- сам факт скасування постанов Приватного виконання обумовлює обов'язок відображення цих обставин у Автоматизованій системі виконавчого провадження в силу законодавства, а відтак додатково зобов'язувати Приватного виконавця вчиняти такі дії немає жодної доцільності;
- водночас, оскільки ця вимога заявлена Банком у скарзі з метою виключення його із Єдиного реєстру боржників і з даних цього реєстру вбачається внесення відомостей про Банк як боржника у виконавчому провадженні № НОМЕР_1, зважаючи на формальне та поверхневе розуміння (на думку судів) Приватним виконавцем Закону № 1404-VIII (який допускає відкриття виконавчого провадження за виконавчим документом після зупинення виконання рішення, на виконання якого такий документ був виданий), та враховуючи, що станом на дату розгляду скарги Банк не міг та не повинен був бути внесений до Єдиного реєстру боржників на підставі виконавчого документу № 910/3268/22 від 23.06.2025, що безумовно є втручанням у його право власності та господарську діяльність, то суди вбачали за необхідне зобов'язати Приватного виконавця внести до Автоматизованої системи виконавчого провадження відомості про скасування постанови від 24.06.2025 про відкриття виконавчого провадження № НОМЕР_1.
При цьому судами відхилено доводи Приватного виконавця про те, що Законом № 1404-VIII не передбачено перевірку існування судових рішень, які випливають на чинність виконавчого документу, оскільки вони (доводи) суперечать частині першій статті 18 Закону № 1404-VIII та наступній поведінці самого Приватного виконавця, який після відкриття виконавчого провадження та до телефонного дзвінка боржника (30-40 хвилин) самостійно віднайшов ухвалу Верховного Суду від 19.06.2025 у справі № 910/3268/22 в ЄДРСР.
У цьому контексті суди зазначили, що виконавчий документ втрачає свою юридичну силу внаслідок певного юридичного факту (наприклад, скасування судового рішення, на виконання якого від був виданий; визнання виконавчого документу, таким, що не підлягає виконанню), а не внаслідок обізнаності про втрату ним юридичної сили сторін виконавчого провадження та/або виконавця та, у зв'язку із цим, виснували, що посилання Компанії та Приватного виконавця на необізнаність про зупинення дії судових рішень ухвалою Верховного Суду від 19.06.2025 у справі № 910/3268/22 є необґрунтованими та не виправдовують вчинення виконавчих дій на підставі наказу Господарського суду міста Києва №910/3268/22 від 23.06.2025.
Отже, обізнаність/необізнаність Приватного виконавця про зупинення судом виконання судового рішення, за висновками судів, не впливає на тимчасову втрату виконавчим документом юридичної сили державного примусу та не впливає на незаконність постанов Приватного виконавця через їх суперечність судовому акту Верховного Суду.
Проте, за наслідками перегляду оскаржуваних судових рішень з наведених скаржниками у касаційних скаргах мотивів, Верховний Суд не може погодитися з такими висновками судів попередніх інстанцій з огляду на таке.
Верховний Суд зазначає, що за наслідками розгляду скарги Банку на дії Приватного виконавця ключовим питанням є те, чи є ухвала Верховного Суду про зупинення виконання судового рішення перешкодою для відкриття виконавчого провадження з примусового виконання такого рішення, наказ на виконання якого був пред'явлений стягувачем до виконання у спірних правовідносинах.
Так, за змістом статей 326, 327 ГПК України судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими на всій території України, а їх виконання здійснюється на підставі наказу, виданого судом, який розглянув справу як суд першої інстанції.
Умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку, визначені Законом № 1404-VIII.
Виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню (стаття 1 Закону "Про виконавче провадження").
Примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України "Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів" (частина перша статті 5 Закону № 1404-VIII).
У статті 3 Закону № 1404-VIII зазначені рішення, що підлягають примусовому виконанню, виконавчі документи, а у частині першій статті 4 Закону № 1404-VIII - вимоги до виконавчих документів.
Відповідно до статті 26 Закону № 1404-VIII виконавець розпочинає примусове виконання рішення на підставі виконавчого документа, зазначеного у статті 3 цього Закону: 1) за заявою стягувача про примусове виконання рішення; 2) за заявою прокурора у разі представництва інтересів громадянина або держави в суді; 3) якщо виконавчий документ надійшов від суду у випадках, передбачених законом; 4) якщо виконавчий документ надійшов від суду на підставі ухвали про надання дозволу на примусове виконання рішення іноземного суду (суду іноземної держави, інших компетентних органів іноземної держави, до повноважень яких належить розгляд цивільних чи господарських справ, іноземних чи міжнародних арбітражів) у порядку, встановленому законом; 5) у разі якщо виконавчий документ надійшов від Національного агентства України з питань виявлення, розшуку та управління активами, одержаними від корупційних та інших злочинів
Відповідно до абзацу першого частини четвертої статті 4 Закону № 1404-VIII виконавчий документ повертається стягувачу органом державної виконавчої служби, приватним виконавцем без прийняття до виконання протягом трьох робочих днів з дня його пред'явлення, якщо:
1) рішення, на підставі якого видано виконавчий документ, не набрало законної сили (крім випадків, коли рішення у встановленому законом порядку допущено до негайного виконання);
2) пропущено встановлений законом строк пред'явлення виконавчого документа до виконання;
3) боржника визнано банкрутом;
4) Національним банком України прийнято рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку-боржника;
5) юридичну особу - боржника припинено;
6) виконавчий документ не відповідає вимогам, передбаченим цією статтею, або якщо стягувач не подав заяву про примусове виконання рішення відповідно до статті 26 цього Закону;
7) виконання рішення не передбачає застосування заходів примусового виконання рішень;
8) стягувач не надав підтвердження сплати авансового внеску, якщо авансування є обов'язковим;
9) виконавчий документ не підлягає виконанню органами державної виконавчої служби, приватним виконавцем;
10) виконавчий документ пред'явлено не за місцем виконання або не за підвідомчістю;
11) Фондом гарантування вкладів фізичних осіб прийнято рішення про початок процедури тимчасової адміністрації або ліквідації банку;
12) відповідно до умов угоди про врегулювання спору (мирової угоди), укладеної між іноземним суб'єктом та державою Україна на будь-якій стадії урегулювання спору або розгляду справи, включаючи стадію визнання та виконання рішення, виконавчий документ не підлягає виконанню або покладені виконавчим документом на боржника зобов'язання підлягають припиненню, незалежно від дати укладення такої угоди.
Отже, у частині четвертій статті 4 Закону № 1404-VIII міститься вичерпний перелік умов, за наявності яких виконавчий документ повертається стягувачу без прийняття до виконання.
У постанові від 14.01.2021 у справі № 750/2414/17 Верховний Суд, зокрема, виснував, що на стадії відкриття виконавчого провадження виконавець повинен пересвідчитися, зокрема, чи відповідає виконавчий документ і заява про його виконання вимогам Закону № 1404-VIII, чи надано усі документи, відтак якщо немає підстав для повернення виконавчого документа або відмови у відкритті виконавчого документа, відкриває виконавче провадження.
Суди попередніх інстанцій встановили, що 24.06.2025 Приватний виконавець за заявою стягувача (Компанії) вих. № 01/39/34 від 24.06.2025 про примусове виконання рішення у справі № 910/3268/22, зокрема, виніс постанови про відкриття виконавчого провадження № НОМЕР_1 з примусового виконання наказу Господарського суду міста Києва № 910/3268/22 від 23.06.2025 (виданого судом попри наявність інформації про зупинення виконання рішення, на виконання якого було видано наказ) та про зупинення вчинення виконавчих дій.
З встановлених судами обставин виконання судового рішення у цій справі не вбачається, що у Приватного виконавця були наявні підстави для повернення виконавчого документа стягувачу без прийняття його до виконання у спірній ситуації.
У контексті висновків судів попередніх інстанцій та викладених скаржниками заперечень проти них, Верховний Суд зазначає, що прийняття Приватним виконавцем постанови про відкриття виконавчого провадження не може свідчити про порушення ним вимог ухвали суду касаційної інстанції про зупинення виконання рішення, оскільки зупинення виконавчих дій можливо лише у відкритому виконавчому провадженні та в розумінні Закону № 1404-VIII не може бути підставою для заборони стягувачу звернутись до виконавця із заявою про вчинення виконавчих дій. Законом № 1404-VIII не встановлено таких підстав для відмови у відкритті виконавчого провадження (до подібних висновків щодо застосування, зокрема, пункту 9 частини четвертої 4 статті 4 Закону № 1404-VIII, за обставин зупинення виконання оскаржуваної постанови апеляційного суду, дійшов Верховний Суд і у постанові від 04.08.2025 у справі № 910/9529/22).
Так, рішення Господарського суду міста Києва від 15.12.2022 залишене без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 25.04.2025 в частині стягнення з Банку на користь Компанії грошових коштів у розмірі 1 113 577 821,21 грн та набрало законної сили, а наказ, що виданий на виконання цього рішення підлягає прийняттю до виконання органами державної виконавчої служби, приватними виконавцями з одночасним зупиненням виконавчих дій, що і було зроблено Приватним виконавцем у спірній ситуації.
Позиції ж Банку та судів попередніх інстанцій ґрунтується на хибному тлумаченні норми пункту 9 частини четвертої 4 статті 4 Закону № 1404-VIII, прав (повноважень) та обов'язків виконавця за наслідками звернення стягувача із заявою та виданим на виконання рішення виконавчим документом, наслідків зупинення виконання такого рішення за ухвалою суду касаційної інстанції.
З огляду на наведене пункт 9 частини четвертої 4 статті 4 Закону № 1404-VIII до спірних правовідносин застосуванню не підлягає, у зв'язку із чим доводи скаржників про неправильне застосування судами зазначеної норми матеріального права у спірних правовідносинах знайшли своє часткове підтвердження за результатами перегляду оскаржуваних судових рішень у касаційному порядку.
Водночас, щодо доводів Компанії про те, що заява про відвід судді Бойка Р.В. підлягала передачі для вирішення питання про відвід, іншому судді, який не входить до складу суду, що розглядає справу, то Верховний Суд зазначає наступне.
Відповідно до частини третьої статті 39 ГПК України якщо суд доходить висновку про необґрунтованість заявленого відводу і заява про такий відвід надійшла до суду за три робочі дні (або раніше) до наступного засідання, вирішення питання про відвід здійснюється суддею, який не входить до складу суду, що розглядає справу, і визначається у порядку, встановленому частиною першою статті 32 цього Кодексу. Такому судді не може бути заявлений відвід. Якщо заява про відвід судді надійшла до суду пізніше ніж за три робочі дні до наступного засідання, така заява не підлягає передачі на розгляд іншому судді, а питання про відвід судді вирішується судом, що розглядає справу.
Як вбачається із матеріалів справи, заява про відвід судді Бойка Р.В. надійшла до суду 11.07.2025 (у п'ятницю), тоді як судове засідання було призначене на 15.07.2025 (вівторок).
За таких обставин, заява про відвід надійшла менше, ніж за три робочі дні до судового засідання, а тому така заява не підлягала передачі на розгляд іншому судді, а питання про відвід правомірно вирішувалося судом, що розглядав справу. Доводи скаржника про порушення норм процесуального права у питанні розгляду відводу не знайшли своє підтвердження за результатами касаційного перегляду оскаржуваних судових рішень.
Відповідно до частини третьої статті 343 ГПК України якщо оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність були прийняті або вчинені відповідно до закону, в межах повноважень державного виконавця або іншої посадової особи органу державної виконавчої служби, приватного виконавця і право заявника не було порушено, суд постановляє ухвалу про відмову в задоволенні скарги.
За наслідками касаційного перегляду оскаржуваних судових рішень Верховний Суд погоджується із доводами скаржників про правомірність дій Приватного виконавця у спірній ситуації, відсутність підстав для визнання цих дій неправомірними, а, відтак, і підстав для задоволення скарги Банку у задоволеній судами частині.
Суди попередніх інстанцій наведеного не врахували, у прийнятті оскаржуваних ухвали і постанови допустили неправильне застосування норми пункту 9 частини четвертої 4 статті 4 Закону № 1404-VIII, що є підставою для часткового задоволення касаційних скарг Компанії і Приватного виконавця, скасування оскаржуваних судових рішень в частині задоволення скарги Банку з прийняттям у цій частині нового рішення про відмову у задоволенні скарги Банку на дії Приватного виконавця.
У частині відмови у задоволенні скарги Банку (в частині відмови у задоволенні вимог про зобов'язання Приватного виконавця скасувати у Автоматизованій системі виконавчого провадження винесені 24.06.2025 постанови про стягнення з боржника основної винагороди та постанову про розмір мінімальних витрат виконавчого провадження) касаційні скарги не містять доводів та мотивів скаржників для скасування судових рішень в цій частині, у зв'язку із чим підстав для їх скасування в цій частині не вбачається.
Згідно з пунктом 3 частини першої статті 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення, не передаючи справи на новий розгляд.
Відповідно до частин першої-третьої статті 311 ГПК України, суд скасовує судове рішення повністю або частково і ухвалює нове рішення у відповідній частині або змінює його, якщо таке судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального права або порушенням норм процесуального права. Порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення лише за умови, якщо це порушення призвело до ухвалення незаконного рішення. Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону, або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню.
З огляду на викладене Верховний Суд дійшов висновку про часткове задоволення касаційних скарг Компанії і Приватного виконавця, скасування ухвали суду першої інстанції та постанови апеляційного суду в частині задоволення скарги Банку на дії Приватного виконавця з прийняттям в цій частині нового рішення про відмову у задоволенні скарги Банку. У частині відмови у задоволенні скарги Банку ухвала і постанова підлягають залишенню без змін.
За подання касаційної скарги на судові рішення, у яких розглянуто скаргу на рішення, дії (бездіяльність) органу виконавчої служби судовий збір не сплачується, отже, розподіл судових витрат судом касаційної інстанції не здійснюється.
Керуючись статтею 308, 311, 315, 317 ГПК України, Верховний Суд
1. Касаційну скаргу приватного акціонерного товариства "Національна енергетична компанія "Укренерго" задовольнити частково.
2. Касаційну скаргу приватного виконавця виконавчого округу м. Києва Кошарного Олександра Вікторовича задовольнити частково.
3. Ухвалу Господарського суду міста Києва від 15.07.2025 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 01.10.2025 у справі № 910/3268/22 в частині задоволення скарги акціонерного товариства "Банк Альянс" на дії приватного виконавця виконавчого округу м. Києва Кошарного Олександра Вікторовича скасувати.
Ухвалити в цій частині нове рішення, яким у задоволенні скарги акціонерного товариства "Банк Альянс" на дії приватного виконавця виконавчого округу м. Києва Кошарного Олександра Вікторовича у справі № 910/3268/22 відмовити.
4. У іншій частині ухвалу Господарського суду міста Києва від 15.07.2025 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 01.10.2025 у справі № 910/3268/22 - залишити в силі.
Постанова набирає законної сили з моменту її підписання, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Суддя І. Булгакова
Суддя Ю. Власов
Суддя Т. Малашенкова