03 грудня 2025 року
м. Київ
cправа № 910/1635/25
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Берднік І.С. - головуючого, Зуєва В.А., Міщенка І.С.,
секретар судового засідання - Корнієнко О.В.,
за участю представників:
Товариства з обмеженою відповідальністю
«Газова будівельна компанія» - Ракітіна С.П.,
Акціонерного товариства «Укртранснафта» - Пронюка В.Я.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Акціонерного товариства «Укртранснафта»
на постанову Північного апеляційного господарського суду від 02.10.2025 (у складі колегії суддів: Мальченко А.О. (головуючий), Михальська Ю.Б., Тищенко А.І.)
та рішення Господарського суду міста Києва від 30.07.2025 (суддя Чинчин О.В.)
у справі № 910/1635/25
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Газова будівельна компанія»
до Акціонерного товариства «Укртранснафта»
про стягнення заборгованості в сумі 2 829 152,50 грн,
У лютому 2025 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Газова будівельна компанія» (далі - ТОВ «Газова будівельна компанія») звернулося до суду з позовом до Акціонерного товариства «Укртранснафта» (далі - АТ «Укртранснафта») про стягнення заборгованості в сумі 2 829 152,50 грн.
Позовні вимоги обґрунтовано неналежним виконанням відповідачем своїх зобов'язань за договором на виконання робіт (підряду) з використанням власних матеріально-технічних засобів підрядника та частково матеріалів та обладнання замовника від 11.10.2018 № 22/40 у частині проведення остаточного розрахунку за виконані позивачем роботи.
Рішенням Господарського суду міста Києва від 30.07.2025, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 02.10.2025, позов задоволено. Стягнуто з АТ «Укртранснафта» на користь ТОВ «Газова будівельна компанія» заборгованість у сумі 2 829 152,50 грн та витрати зі сплати судового збору в сумі 33 949,83 грн.
Не погоджуючись із висновками судів першої та апеляційної інстанцій, у жовтні 2025 року АТ «Укртранснафта» подало касаційну скаргу, у якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права, порушення норм процесуального права та наявність випадків, передбачених пунктами 1, 4 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК), просить скасувати постановлені у справі судові рішення та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити.
Ухвалою Верховного Суду від 13.11.2025 відкрито касаційне провадження у справі № 910/1635/25 за касаційною скаргою АТ «Укртранснафта» з підстав, передбачених пунктами 1, 4 частини 2 статті 287 ГПК, та призначено касаційну скаргу до розгляду у відкритому судовому засіданні на 03.12.2025.
ТОВ «Газова будівельна компанія» у відзиві на касаційну скаргу зазначає про правильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права при вирішенні спору, тому просить залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.
26.11.2025 ТОВ «Газова будівельна компанія» через систему «Електронний суд» подало клопотання, у якому просило касаційне провадження за касаційною скаргою АТ «Укртранснафта» на рішення Господарського суду міста Києва від 30.07.2025 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 02.10.2025 у справі № 910/1635/25 закрити на підставі пункту 5 частини 1 статті 296 ГПК, оскільки правовідносини у спорах, на висновки Верховного Суду в яких послався скаржник в обґрунтування підстави касаційного оскарження судових рішень, передбаченої пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК, не є подібними до правовідносин у справі № 910/1635/25.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представників сторін, дослідивши наведені у касаційній скарзі доводи та заперечення проти неї, перевіривши матеріали справи, Верховний Суд дійшов таких висновків.
При вирішенні спору судами першої та апеляційної інстанцій установлено, що 11.10.2018 між ТОВ «Газова будівельна компанія» (підрядник) та АТ «Укртранснафта» (замовник) укладено договір на виконання робіт (підряду) з використанням власних матеріально-технічних засобів підрядника та частково матеріалів та обладнання замовника № 22/40 (далі - договір від 11.10.2018 № 22/40), відповідно до якого на умовах цього договору та за результатами проведеної процедури закупівлі: відкриті торги, згідно з протоколом Тендерного комітету замовника у місті Києві № 126ТК/З від 21.09.2018) замовник доручає, а підрядник забезпечує, відповідно до проектної документації і умов цього договору, виконання робіт: Капітальний ремонт 2-ої черги нафтопроводу Мозир-Броди із заміною труби на ділянці км 32-км 37 з встановленням вузла лінійних засувок з перемичкою відповідно до коду ДК 021:2015- 45220000-5, надалі - роботи (пункт 1.1).
Підрядник зобов'язався своїми силами, з використанням власних матеріально-технічних засобів та обладнання, а також матеріальних ресурсів та обладнання, забезпечення яких частково здійснює замовник, виконувати роботи, що обумовлені в договорі та визначені проектною документацією. Підрядник мав право залучати до виконання договору третіх осіб - підрядників (пункт 1.2).
Згідно з пунктом 1.3 договору місцезнаходження та назва об'єкту, на якому проводились роботи: Україна, Житомирська область, Овруцький район, траса 2-ої черги нафтопроводу «Мозир-Броди», ділянка 32-км 37 (далі - об'єкт).
Договірна ціна є твердою та визначається на основі твердого кошторису, що є невід'ємною частиною договору (додаток № 1) і становить: без ПДВ - 96 992 310,00 грн, ПДВ - 19 398 462,00 грн. Разом з ПДВ - 116 390 772,00 грн (пункт 2.1).
Платежі за обсяги виконаних робіт здійснюються замовником шляхом перерахування безготівкових грошових коштів на поточний рахунок підрядника, вказаний у договорі підряду (пункт 2.4).
Розрахунки за цим договором здійснюються протягом 10 календарних днів з дати підписання сторонами актів приймання виконаних будівельних робіт (додаток № 3 до договору) та довідки про вартість виконаних будівельних робіт та витрати (додаток № 4 до договору) (пункт 2.5).
Для придбання матеріалів, виробів, конструкцій та обладнання, необхідних для виконання будівельних робіт, замовник сплачує підряднику авансовий платіж у розмірі 13966837,20 грн, що складає 12 відсотків ціни договору (пункт 2.6).
Остаточний розрахунок у розмірі утриманих 5 % проводиться після отримання Замовником сертифіката, що підтверджує готовність об'єкта до експлуатації, протягом 10 (десяти) банківських днів з дати надання підрядником банківської гарантії якості робіт на суму остаточного розрахунку (пункт 2.10).
Датою закінчення виконаних робіт підрядником вважається дата їх прийняття замовником в порядку, передбаченому розділом 4 цього договору. Виконання робіт може бути закінчено підрядником достроково за умови письмової згоди замовника (пункт 3.4).
У пункті 4.2 договору від 11.10.2018 № 22/40 визначено, що акт приймання виконаних будівельних робіт (додаток № 3 до договору) та довідку про вартість виконаних будівельних робіт та витрати (додаток № 4 до договору) готує підрядник і надає його замовнику не пізніше 25 числа звітного місяця.
Підрядник включає в обсяг виконаних робіт вартість матеріалів поставки замовника за фактичною вартістю їх придбання з урахуванням сплаченого податку на додану вартість і відображає її окремим рядком в Акті приймання виконаних будівельних робіт (додаток № 3 до договору) та довідці про вартість виконаних будівельних робіт та витрати (додаток № 4 до договору).
Під час розрахунку за обсяги виконаних робіт вартість матеріалів поставки Замовника виключається з довідки про вартість виконаних будівельних робіт та витрати (додаток № 4 до договору) і не підлягає оплаті.
Під час розрахунку за обсяги виконаних робіт компенсація витрат на відрядження здійснюється на підставі підтверджених фактичних витрат підрядника в межах ліміту, встановленого цим договором.
Разом з актом приймання виконаних будівельних робіт підрядник надає замовнику повний комплект виконавчої документації за звітний період, оформленої належним чином, відповідно до вимог чинних нормативних документів у галузі будівництва.
Замовник протягом 5 робочих днів перевіряє достовірність отриманого акта в частині фактично виконаних робіт, їх відповідність показникам якості, комплектність виконавчої документації, та, у разі відсутності явних недоліків, підписує його в рамках цього ж строку, або направляє мотивоване заперечення проти такого підписання.
У випадку ненадання або надання Підрядником Замовнику неповного комплекту виконавчої документації, Замовник набуває право не приймати та не оплачувати Акти приймання виконаних будівельних робіт, до моменту надання повного комплекту виконавчої документації (пункт 4.3).
Замовник у термін 10 (десяти) календарних днів з дати підписання договору надає підряднику 2 примірники затвердженої проектної документації. Приймання проектної документації здійснюється актом приймання-передачі, який підписують обидві сторони (пункт 5.1).
Один примірник затвердженої проектної документації повертається Замовнику після завершення виконання робіт в повному обсязі, визначеному проектною документацією в порядку, передбаченому у пункті 8.1.13 договору (пункт 5.2).
Підрядник зобов'язаний передати замовнику повний комплект виконавчої документації та комплект робочих креслень, за якими здійснювалось будівництво об'єкта, що приймається за Актом готовності об'єкта до експлуатації, з внесеними в них у процес будівництва змінами у встановленому порядку та з надписами осіб, відповідальних за виконання робіт, про відповідність виконаних в натурі робіт цим кресленням. (пункт 8.1.13).
Суди попередніх інстанцій установили, що відповідно до умов зазначеного договору від 11.10.2018 № 22/40 позивач виконав роботи: Капітальний ремонт 2-ої черги нафтопроводу Мозир-Броди із заміною труби на ділянці км 32-км 37 з встановленням вузла лінійних засувок з перемичкою відповідно до коду ДК 021:2015- 45220000-5, а відповідач прийняв ці роботи на загальну суму в розмірі 64 298 920,58 грн, що підтверджується актами приймання виконаних робіт, які оформлені належним чином та підписані уповноваженими представниками сторін і скріплені печатками підприємств без зауважень та заперечень, в добровільному порядку, а також довідками про вартість виконаних будівельних робіт та витрати за серпень 2019 року, за жовтень 2019 року, за листопад 2019 року, за грудень 2019 року, за лютий 2020 року, за березень 2020 року, за травень 2020 року, за червень 2020 року, за липень 2020 року, за вересень 2020 року, за грудень 2020 року, за грудень 2021 року, в якій, зокрема, значиться, що всього вартість будівельних робіт становить 64 298 920,58 грн, виключається аванс - 7 715 870,47 грн, утримуються гарантійні кошти 5 % - 2 829 152,50 грн (т.1 а.с. 27-94).
На виконання умов договору відповідач сплатив на користь позивача грошові кошти у загальному розмірі 67 720 734,80 грн, що підтверджується виписками по рахунку позивача (т.1 а.с. 95-104).
АТ «Укртранснафта» у листі від 25.05.2023 № 04-03/11/3612-23 повідомило ТОВ «Газова будівельна компанія» про неможливість подальшого виконання робіт на об'єкті, передбачених умовами договору від 11.10.2018 № 22/40, в частині влаштування вузла запірної арматури та інших, пов'язаних з цим проектних рішень, до яких вносяться зміни під час коригування проектної документації. У листі, зокрема, зазначено, що станом на 31.12.2022 (дата закінчення строку дії договору підряду) АТ «НАК «Нафтогаз України», як єдиним акціонером відповідача, не прийнято рішення про укладення додаткової угоди про продовження строку дії договору підряду, що виключає можливість її укладення. Враховуючи, що строк дії договору підряду закінчився, та неможливість укладення додаткової угоди до нечинного договору, обґрунтовану відсутність можливості прийняти роботи, передбачені проектною документацією, відповідач повідомив позивача про припинення правовідносин за договором від 11.10.2018 № 22/40 та вимагав повернення залишку авансового платежу в розмірі 6 250 966,72 грн, повного комплекту виконавчої документації та оформлений належним чином комплект робочих креслень, за яким здійснювалося будівництво об'єкта, в строк до 29.05.2023 (т.1 а.с.105).
ТОВ «Газова будівельна компанія» у листі від 07.07.2023 № 07/072, адресованому АТ «Укртранснафта», з огляду на припинення правовідносин за договором виклало вимогу щодо сплатити коштів у розмірі 2 829 152,51 грн, які були утримані відповідачем як замовником згідно з пунктом 2.9 договору. Направлення цього листа підтверджується копіями накладної, опису вкладення у цінний лист від 11.07.2023, роздруківкою з офіційного веб-сайту Акціонерного товариства «Укрпошта» щодо статусу відстеження відправлення.
У листі від 07.07.2023 № 0403/11/4846-23 АТ «Укртранснафта» повідомило позивача, що розгляд звернення буде здійснений після передачі останнім повного комплекту виконавчої документації та оформленого належним чином комплекту робочих креслень, за яким здійснювалось будівництво.
У листі від 24.07.2023 №-2457 Акціонерне товариство «Комерційний банк «Глобус» повідомило позивача про виплату у розмірі 6 250 966,72 грн гарантійного платежу на виконання зобов'язань за гарантією отримувачу АТ «Укртранснафта» (т.1 а.с.119-120).
27.12.2024 ТОВ «Газова будівельна компанія» передало АТ «Укртранснафта» перелік виконавчої документації, що підтверджується відповідними підписами уповноважених представників сторін.
У листі від 23.01.2025 № 27.01-24 ТОВ «Газова будівельна компанія» просило АТ «Укртранснафта» провести остаточний розрахунок за договором у розмірі 2 829 152,50 грн. Направлення цього листа підтверджується копіями опису вкладення у цінний лист від 23.01.2025, накладної, фіскального чеку, роздруківкою з офіційного веб-сайту Акціонерного товариства «Укрпошта» щодо статусу відстеження відправлення (т.1 а.с.131-133).
ТОВ «Газова будівельна компанія», обґрунтовуючи заявлені позовні вимоги, зазначило, що повний комплект виконавчої документації з комплектом робочих креслень 27.12.2024 було передано та прийнято АТ «Укртранснафта» без зауважень, що підтверджується переліком виконавчої документації з реєстрами папок 1-8, підписаними представниками сторін. Проте відповідач в порушення умов договору не здійснив повернення у повному обсязі утримуваних 5 %, що становить 2 829 152,50 грн.
АТ «Укртранснафта» проти позову заперечило та зазначило, що з урахуванням правовідносин, які склалися між сторонами, позивач має виконати роботи, передати всі документи на виконаний обсяг робіт, після чого позивач має право претендувати на оплату відповідачем гарантійних 5 %. Водночас, на момент звернення з позовною заявою позивачем не було надано відповідачу повного комплекту виконавчої документації та оформленого належним чином комплекту робочих креслень, за якими здійснювалося будівництво об'єкта за договором. Таким чином, з урахуванням правовідносин, які склалися між сторонами, позивач має обов'язок стосовно передачі всіх документів на фактично виконаний ним обсяг робіт, і вже після виконання такого обов'язку позивач має право претендувати на оплату відповідачем гарантійних 5 % у розмірі 2 829 152,50 грн.
Суд першої інстанції, з яким погодився і суд апеляційної інстанції, позов задовольнив та мотивував рішення таким:
- договір від 11.10.2018 № 22/40 припинив свою дію внаслідок неможливості виконання зобов'язань за ним та у зв'язку з відмовою замовника від договору, про що останній повідомив позивача у листі від 25.05.2023 № 04-03/11/3612-23; такі обставини визнаються сторонами та не підлягають доказуванню в силу частини 1 статті 75 ГПК;
- незалежно від того, що строк дії договору від 11.10.2018 № 22/40 (з урахуванням змін) закінчився 31.12.2022, його умови зберігали чинність до моменту остаточного виконання зобов'язань, які виникли на підставі цього договору; проте, звертаючись до позивача з листом від 25.05.2023, відповідач фактично відмовився від договору у цій частині, тобто, усі зобов'язання, які виникли на підставі договору, є припиненими;
- роботи за договором від 11.10.2018 № 22/40 не були виконані у повному обсязі, однак, у виконаному обсязі роботи прийняті замовником без зауважень, ним підписано акти прийнятих робіт та оплачено вартість цих робіт у обсязі, визначеному у пункті 2.9 договору від 11.10.2018 № 22/40, а саме, у розмірі 95 % від вартості;
- договір від 11.10.2018 № 22/40 не містить такої умови, як проведення остаточного розрахунку виключно після надання позивачем та прийняття відповідачем проектної документації на виконані роботи, натомість за умовами пункту 4.3 зазначеного договору, у випадку ненадання або надання підрядником замовнику неповного комплекту виконавчої документації замовник набуває право не приймати та не оплачувати акти приймання виконаних будівельних робіт до моменту надання повного комплекту виконавчої документації
- акти приймання виконаних будівельних робіт підписані замовником, ним здійснено оплату у розмірі 95 % від вартості прийнятих робіт, отже, у відповідача відсутні як законодавчі так і договірні підстави для утримання належних позивачу грошових коштів;
- сторонами не погоджено алгоритм дій внаслідок припинення зобов'язань між ними, тому до спірних правовідносин сторін мають застосовуватись загальні норми Цивільного кодексу України (далі - ЦК);
- у зв'язку з припинення зобов'язань за договором від 11.10.2018 № 22/40 та неможливістю застосування пункту 2.10 договору (щодо отримання сертифіката, що підтверджує готовність об'єкта до експлуатації), обов'язок відповідача здійснити остаточний розрахунок з позивачем за договором виникає з урахуванням статті 530 ЦК;
- відповідно до статті 253 ЦК перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок, отже звернення позивача до відповідача із вимогою про повернення грошових коштів у розмірі 2 829 152,50 грн свідчить на настання строку сплати відповідачем такої суми;
- відсутність доказів оплати зазначеної суми доводить невиконання відповідачем обов'язку щодо проведення розрахунків за договором у повному обсязі, що є підставою для задоволення позовних вимог.
У поданій касаційній скарзі АТ «Укртранснафта» в обґрунтування підстав касаційного оскарження судових рішень, послалося, зокрема, на неправильне застосування судами статей 212, 530, 857, 854 ЦК та не врахування висновків Верховного Суду щодо застосування цих норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах від 04.02.2020 у справі № 910/15765/18, від 02.07.2018 у справі № 910/20193/17, від 10.12.2018 у справі № 5011-11/15866-2012, від 10.04.2019 у справі № 904/6455/17, від 11.08.2020 у справі № 910/1069/17, від 13.03.2018 у справі № 910/15617/17, від 06.02.2020 у справі № 916/468/19, щодо невиконання/неналежного виконання підрядником своїх зобов'язань за договором підряду, а також всупереч вимогам норм процесуального права не проаналізували аргументи обох сторін, не дослідили усіх наданих учасниками справи доказів та не надали їм належну правову оцінку.
Відповідно до частин 1, 2 статті 300 ГПК, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
Верховний Суд, переглянувши судові рішення в межах, передбачених статтею 300 ГПК, виходить із такого.
Частиною 2 статті 6 та частиною 2 статті 19 Конституції України визначено, що органи законодавчої, виконавчої та судової влади здійснюють свої повноваження у встановлених цією Конституцією межах і відповідно до законів України та зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно з пунктом 8 частини 2 статті 129 Конституції України однією з основних засад судочинства є забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.
Питання права касаційного оскарження урегульовано статтею 287 ГПК, частиною 2 якої встановлено підстави касаційного оскарження судових рішень виключно у випадках, визначених цією процесуальною нормою.
Такі процесуальні обмеження щодо касаційного оскарження судових рішень не суперечать положенням Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), яка відповідно до частини 1 статті 9 Конституції України застосовується судами України як частина національного законодавства, і відповідають практиці Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), яка згідно зі статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» застосовується судами як джерело права.
Відповідно до практики ЄСПЛ право на суд, одним з аспектів якого є право доступу до суду, не є абсолютним і може підлягати обмеженням, зокрема щодо умов прийнятності скарг, оскільки право на доступ до суду за своєю природою потребує регулювання державою. Отже, кожна держава встановлює правила судової процедури, зокрема й процесуальні заборони та обмеження, зміст яких - не допустити безладного перебігу судового процесу (рішення ЄСПЛ від 20.05.2010 у справі «Пелевін проти України»).
Умови прийнятності касаційної скарги за змістом норм законодавства можуть бути більш суворими, ніж для звичайної заяви. Зважаючи на особливий статус суду касаційної інстанції, процесуальні процедури у суді можуть бути більш формальними, особливо, якщо провадження здійснюється судом після їх розгляду судом першої, а потім судом апеляційної інстанції (рішення у справах: «Levages Prestations Services v. France» від 23.10.1996; «Brualla Gomes de la Torre v. Spain» від 19.12.1997).
У рішенні ЄСПЛ у справі «Гарсія Манібардо проти Іспанії» від 15.02.2000 зазначалося, що спосіб, у який стаття 6 Конвенції застосовується до апеляційних та касаційних судів, має залежати від особливостей процесуального характеру, а також до уваги мають бути взяті норми внутрішнього законодавства та роль касаційних судів у них (рішення від 02.03.1987 у справі «Monnel and Morris v. the United Kingdom», серія A, N 115, с. 22, п.56, а також рішення від 29.10.1996 у справі «Helmers v. Sweden», серія A, N 212-A, с.15, п.31).
Отже, право на касаційне оскарження не є безумовним, а тому встановлення законодавцем процесуальних фільтрів доступу до касаційного суду не є обмеженням в отриманні судового захисту, оскільки це викликано виключно особливим статусом Верховного Суду, розгляд скарг яким покликаний забезпечувати сталість та єдність судової практики, а не можливість проведення «розгляду заради розгляду». При цьому процесуальні обмеження зазвичай вводяться для забезпечення ефективності судочинства, а право на доступ до правосуддя, як відомо, не є абсолютним правом, і певні обмеження встановлюються законом з урахуванням потреб держави, суспільства чи окремих осіб (наведену правову позицію викладено в ухвалі об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 27.11.2018 у справі № 910/4647/18).
Однією з підстав касаційного оскарження судових рішень відповідно до пункту 1 частини 2 статті 287 ГПК є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права у випадку, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.
При цьому, необхідно зазначити, що оскарження судових рішень з підстави, передбаченої у пункті 1 частини 2 статті 287 ГПК, можливе за наявності таких складових: неоднакове застосування одних і тих самих норм матеріального права апеляційним судом у справі, в якій подано касаційну скаргу, та у постанові Верховного Суду, яка містить висновок щодо застосування цієї ж норми права у подібних правовідносинах; ухвалення різних за змістом судових рішень у справі, в якій подано касаційну скаргу, та у справі, в якій винесено постанову Верховного Суду; спірні питання виникли у подібних правовідносинах.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.10.2021 у справі № 233/2021/19 зазначено, що на предмет подібності слід оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Встановивши учасників спірних правовідносин, об'єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов'язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об'єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, то у такому разі подібність слід також визначати за суб'єктним і об'єктним критеріями відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб'єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов'язково мають бути тотожними, тобто однаковими. Відсутність такої подібності зумовлює закриття касаційного провадження.
Проаналізувавши висновки, викладені у постановах Верховного Суду від 04.02.2020 у справі № 910/15765/18, від 02.07.2018 у справі № 910/20193/17, від 10.12.2018 у справі № 5011-11/15866-2012, від 10.04.2019 у справі № 904/6455/17, від 11.08.2020 у справі № 910/1069/17, від 13.03.2018 у справі № 910/15617/17, від 06.02.2020 у справі № 916/468/19, на які послався скаржник у касаційній скарзі на обґрунтування підстави касаційного оскарження судових рішень у справі № 910/1635/25, передбаченої пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК, суд касаційної інстанції виходить із такого.
Так, у справі № 910/15765/18 Верховний Суд постановою від 04.02.2020 залишив без змін судові рішення попередніх інстанцій, якими відмовлено у задоволенні позовних вимог товариства про стягнення заборгованості, пені, інфляційних втрат та 3 % річних у зв'язку з неналежним виконанням відповідачем зобов'язань за договором про закупівлю робіт у частині повної та своєчасної оплати вартості виконаних робіт, оскільки за встановлених у справі обставин позивач взяв на себе обов'язок після закінчення виконання робіт за договором передати відповідачу виконавчу документацію, що є обов'язковою умовою для здійснення остаточних розрахунків за договором, проте в матеріалах справи відсутні докази передачі відповідачу такої виконавчої документації, а в акті відсутня будь-яка інформація щодо належного виконання позивачем цього обов'язку, у зв'язку з чим на момент звернення позивача до суду строк виконання відповідачем його зобов'язання з оплати виконаних робіт не настав, відтак відсутнє порушене право позивача, за захистом якого він звернувся до суду.
У справі № 910/20193/17 Верховний Суд постановою від 02.07.2018 скасував судові рішення попередніх інстанцій про відмову в задоволенні позову про стягнення невикористаної частини авансу за договором підряду, яка складає заявлену суму вимог та вартість робіт, що не виконана відповідачем, а справу передав на новий розгляд до суду першої інстанції, оскільки суди не дослідили зібрані у справі докази, зокрема, додаткову угоду № 1 до Договору, у якій йдеться про призупинення виконання робіт за договором, а також докази на підтвердження виконання та вартості фактично виконаних робіт до їх зупинення, зокрема акт № 1 приймання виконаних будівельних робіт за жовтень 2017 року та не співвіднесли його з твердженням позивача про те, що відповідачем не виконано роботи на відповідну суму. Тобто у цій справі спір по суті не вирішено.
У справі № 5011-11/15866-2012 Верховний Суд постановою від 10.12.2018 залишив без змін судові рішення попередніх інстанцій про часткове задоволення позовних вимог про стягнення авансу і пені за договором підряду у зв'язку з простроченням виконання відповідачем зобов'язань з виконання робіт. При цьому суд касаційної інстанції зазначив, що невиконання позивачем (замовником) визначених обов'язків - незабезпечення відповідача необхідною документацією (затвердженою проектно-кошторисною документацією) у розумінні статті 851 ЦК надало б відповідачу право не розпочинати виконання робіт за договором або зупинити розпочаті роботи, з настанням наслідків, передбачених статтею 613 ЦК (прострочення кредитора), за яких відповідач як підрядник звільнявся б від відповідальності за порушення строку виконання робіт, передбаченого договором, на час існування прострочення кредитора.
У справі № 904/6455/17 Верховний Суд постановою від 10.04.2019 залишив без змін судові рішення попередніх інстанцій про часткове задоволення позовних вимог про стягнення заборгованості за договорами на виконання робіт, пені, інфляційних втрат, 3 % річних та погодився з висновками судів попередніх інстанцій про те, що за встановлених у справі обставин, відповідач не надав доказів на підтвердження виконання свого обов'язку з оплати вартості робіт, у зв'язку з чим у останнього виникла заборгованість, право вимоги сплати якої за договорами набув позивач відповідно до договорів про відступлення права вимоги.
У справі № 910/1069/17 Верховний Суд постановою від 11.08.2020 закрив касаційне провадження за касаційною скаргою відповідача на судові рішення, якими частково задоволено позовні вимоги про стягнення з відповідача як замовника заборгованості за договором підряду в частині оплати виконаних робіт. Суд касаційної інстанції зазначив, що наведена скаржником підстава касаційного оскарження, передбачена пунктом 3 частини 2 статті 287 ГПК, не отримала підтвердження після відкриття касаційного провадження, тому на підставі пункту 4 частини 1 статті 296 ГПК дійшов висновку про необхідність закриття касаційного провадження у справі. При цьому касаційну скаргу позивача щодо часткового задоволення позовних вимог суд касаційної інстанції залишив без задоволення, оскільки, за встановлених у справі обставин, відсутні підстави для задоволення позову в повному обсязі (щодо інфляційних втрат та 3 % річних).
У справі № 910/15617/17 Верховний Суд постановою від 13.03.2018 залишив без змін судові рішення попередніх інстанцій про задоволення позову щодо стягнення заборгованості за договором підряду у зв'язку з простроченням відповідачем оплати виконаних позивачем робіт і відмову в задоволенні зустрічного позову про стягнення збитків та погодився з висновками судів, що за встановлених у справі обставин на підставі поданих доказів (актів приймання виконаних будівельних робот), виконані позивачем роботи за договором підряду, заборгованість за які є предметом вимог за первісним позовом, були прийняті відповідачем без будь-яких зауважень щодо якості, обсягу та строків виконання, отже відповідач не скористався правами, передбаченими умовами договору підряду (в пункті 4.4), частиною 2 статті 849 та частиною 1 статті 853 ЦК, а тому він втратив у наступному право заявляти претензії щодо недоліків виконаних робот, відмовитись від оплати за виконані позивачем та прийняті відповідачем роботи. Тому суд касаційної інстанції погодився з висновками судів попередніх інстанцій про виникнення у відповідача обов'язку оплатити виконані позивачем роботи, як це передбачено умовами договору підряду, наявність підстав для задоволення вимог за первісним позовом та відсутність підстав для задоволення вимог за зустрічним позовом про стягнення збитків.
Натомість у справі, що розглядається, суди попередніх інстанцій установили обставини, за якими відповідач як замовник в порушення вимог законодавства та умов укладеного між сторонами договору не здійснив оплату виконаних і прийнятих робіт в повному обсязі, тобто не виконав свої зобов'язання належним чином, що стало підставою для стягнення з відповідача на користь позивача суми основної заборгованості.
У справі № 916/468/19, на постанову в якій послався скаржник в обґрунтування підстави касаційного скарження судових рішень, передбаченої пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК, предметом спору є вимога про стягнення заборгованості з орендної плати за договором оренди приміщення та зустрічним позовом про визнання договору недійсним, тобто правовідносини у цій справі не є подібними до правовідносин у справі № 910/1635/25, що розглядається.
Отже, аналіз висновків, зроблених в оскаржуваних судових рішеннях у справі № 910/1635/25, у якій подано касаційну скаргу, не свідчить про їх невідповідність висновкам, викладеним у наведених постановах Верховного Суду, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, оскільки зазначені висновки не є різними за своїм змістом, а зроблені судами з урахуванням інших фактичних обставин, встановлених судами попередніх інстанцій у кожній справі, які формують зміст правовідносин і зумовили прийняття відповідного рішення, що не дає підстави вважати правовідносини у цих справах подібними.
У кожній з наведених справ, які переглядались Верховним Судом, зазначені норми права застосовані з урахуванням конкретних обставин справи та поданих сторонами доказів в межах конкретного предмета доказування, тому відповідні посилання скаржника не є належним правовим обґрунтуванням підстави касаційного оскарження судових рішень, передбаченої пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК, а зміст зазначених скаржником постанов не свідчить про застосування судами першої та апеляційної інстанцій у справі, що розглядається, норм права без урахування висновків, викладених у цих постановах.
Відповідно до пункту 5 частини 1 статті 296 ГПК суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження на підставі пункту 1 частини другої статті 287 цього Кодексу судом встановлено, що висновок щодо застосування норми права, який викладений у постанові Верховного Суду та на який посилався скаржник у касаційній скарзі, стосується правовідносин, які не є подібними.
З урахуванням наведеного суд касаційної інстанції дійшов висновку про необхідність закриття касаційного провадження за касаційною скаргою АТ «Укртранснафта» у частині підстави, передбаченої пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК, з підстави, передбаченої пунктом 5 частини 1 статті 296 ГПК.
Разом із тим відповідно до пункту 4 частини 2 статті 287 ГПК підставами касаційного оскарження судових рішень є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у випадку, якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами 1, 3 статті 310 цього Кодексу.
Так, у частині 1 статті 310 ГПК наведено підстави, які є обов'язковими для скасування судових рішень та направлення справи на новий розгляд.
Такими підставами касаційна скарга не обґрунтована.
За змістом частини 3 статті 310 ГПК підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо: 1) суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 287 цього Кодексу; або 2) суд розглянув у порядку спрощеного позовного провадження справу, яка підлягала розгляду за правилами загального позовного провадження; або 3) суд необґрунтовано відхилив клопотання про витребування, дослідження або огляд доказів або інше клопотання (заяву) учасника справи щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи; або 4) суд встановив обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів.
Проте касаційна скарга не обґрунтована і підставами для скасування судового рішення, передбаченими у пунктах 2, 3, 4 частини 3 статті 310 ГПК.
Узагальнене посилання скаржника в касаційній скарзі стосовно того, що суди першої та апеляційної інстанцій всупереч вимогам норм процесуального права не проаналізували аргументи обох сторін, не дослідили усіх наданих учасниками справи доказів та не надали їм належну правову оцінку, Верховний Суд вважає виключно намаганням спрямувати касаційний суд втрутитися у фактичну складову оскаржуваних судових рішень та надати власну оцінку доказам, наявним у матеріалах справи, однак в силу положень частини 2 статті 300 ГПК суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
Отже, доводи, наведені в касаційній скарзі, що стосуються процесу доказування, оцінки доказів судом, фактично спрямовані на спонукання Суду до необхідності переоцінки поданих сторонами доказів і встановлення нових обставин справи, проте відповідно до норм статті 300 ГПК зазначене виходить за межі повноважень суду касаційної інстанції.
Водночас суд касаційної інстанції вважає за необхідне зауважити, що умовою застосування пункту 1 частини 3 статті 310 ГПК є висновок про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини 2 статті 287 ГПК. Проте у цій справі заявлена скаржником підстава оскарження судових рішень з посиланням на пункт 1 частини 2 статті 287 ГПК є необґрунтованою, про що зазначено вище.
Інші доводи касаційної скарги не обґрунтовані підставами касаційного оскарження, визначеними частиною 2 статті 287 ГПК, не спростовують наведених висновків та не впливають на них.
Наведене в сукупності виключає можливість задоволення касаційної скарги.
Згідно з пунктом 1 частини 1 статті 308 ГПК суд касаційної інстанції, за результатами розгляду касаційної скарги, має право залишити судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій без змін, а скаргу без задоволення.
Статтею 309 ГПК передбачено, що суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.
Ураховуючи те, що доводи касаційної скарги про неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права при прийнятті оскаржуваних судових рішень не знайшли свого підтвердження, суд касаційної інстанції дійшов висновку про залишення касаційної скарги без задоволення, а постанови суду апеляційної інстанції та рішення суду першої інстанції - без змін. Судовий збір за подання касаційної скарги в порядку статті 129 ГПК покладається на скаржника.
Керуючись статтями 296, 300, 301, 308, 309, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд
1. Закрити касаційне провадження у справі № 910/1635/25 за касаційною скаргою Акціонерного товариства «Укртранснафта» у частині підстави, передбаченої пунктом 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України.
2. Касаційну скаргу Акціонерного товариства «Укртранснафта» у частині підстави, передбаченої пунктом 4 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, залишити без задоволення.
3. Постанову Північного апеляційного господарського суду від 02.10.2025 та рішення Господарського суду міста Києва від 30.07.2025 у справі № 910/1635/25 залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий суддя І.С. Берднік
Судді: В.А. Зуєв
І.С. Міщенко