11 грудня 2025 року
м. Київ
cправа № 910/13168/24
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Кролевець О.А. - головуючий, Баранець О.М., Губенко Н.М.
за участю секретаря судового засідання - Грабовського Д.А.
та представників
Позивача: Дударенко А.Д., Магомедова З.Н.
Відповідача: Дубчак С.Є.
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Інво Юніон"
на постанову Північного апеляційного господарського суду від 19.06.2025
(головуючий - Сибіга О. М., судді Коробенко Г.П., Гончаров С.А.)
та рішення Господарського суду міста Києва від 08.04.2025
(суддя - Котков О.В.)
у справі №910/13168/24
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Інво Юніон"
до Публічного акціонерного товариства "Укрнафта"
про стягнення грошових коштів,
1. У зв'язку із запланованими днями відпочинку судді Мамалуя О.О. склад судової колегії суду касаційної інстанції змінився, що підтверджується витягом з протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи (касаційної скарги, апеляційної скарги, заяви) між суддями від 23.10.2025.
Короткий зміст позовних вимог
2. Товариство з обмеженою відповідальністю "Інво Юніон" (далі - ТОВ "Інво Юніон", позивач) звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Публічного акціонерного товариства "Укрнафта" (далі - ПАТ "Укрнафта", відповідач) про стягнення заборгованості в розмірі 2 094 300,80 грн., з якої: основного боргу 1.859.880,00 грн, пені - 180.408,36 грн, 3% річних - 14.787,57 грн та інфляційних втрат - 39.224,87 грн.
3. Позовні вимоги мотивовано тим, що відповідачем не виконано належним чином зобов'язання за договором про закупівлю № 13/1771-МТР від 14.05.2024, зокрема, у визначені договором строки не здійснено оплату вартості поставленого позивачем товару, внаслідок чого у відповідача утворилась заборгованість перед позивачем.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції та постанови суду апеляційної інстанції
4. Рішенням Господарського суду міста Києва від 08.04.2025, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 19.06.2025, у позові відмовлено.
5. Судові рішення обґрунтовано тим, що позивачем не доведено порушення відповідачем зобов'язань за договором № 13/1771-МТР від 14.05.2024, у зв'язку з чим відсутні підстави для стягнення з відповідача заборгованості у розмірі 1.859.880,00 грн. Оскільки судом не встановлено підстав для стягнення основного боргу, позовні вимоги про стягнення пені, 3% річних та інфляційних втрат, які є похідними, задоволенню не підлягають.
Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнення її доводів
6. Не погоджуючись з висновками судів попередніх інстанцій, позивач звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою, у якій, посилаючись на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права просить скасувати рішення суду першої інстанції та постанову апеляційного суду та прийняти нове рішення про задоволення позову.
7. У касаційній скарзі позивач, посилаючись на п. 1 частини 2 ст. 287 ГПК України, зазначає, що суди застосували норми права ч. 2 ст. 628, ч. 2 ст. 678, ч. 2 ст. 651 ,ч. 3 ст. 214, п. 6 ст. 3 Цивільного кодексу України, без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 27.05.2025 № 913/374/24, від 03.04.2024 № 910/21315/21, від 20.07.2023 у справі №910/14003/21, від 17.12.2020 у справі № 904/1598/18, від 18.05.2022 у справі № 613/1436/17.
8. Також, у скарзі скаржник вказує на те, що суди, в порушення ст. 236 ГПК України, не здійснили повного, об'єктивного дослідження доказів у справі. Так суди не врахували, що відповідачем не доведено суду факту наявності істотних недоліків поставленого товару.
Узагальнений виклад позиції інших учасників справи
9. Відповідач у відзиві на касаційну скаргу, посилаючись на безпідставність доводів та вимог касаційної скарги, та водночас, вказуючи на законність і обґрунтованість прийнятих судових рішень у справі, просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення без змін.
Фактичні обставини справи, встановлені судами першої та апеляційної інстанцій
10. Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судами попередніх інстанцій, 14.05.2024 між ТОВ "Інво Юніон" (постачальник) та ПАТ "Укрнафта" (покупець) укладено договір про закупівлю № 13/1771-МТР (договір), відповідно до п. 1.1. якого постачальник зобов'язується поставити та передати у власність покупця у погоджені сторонами строки дизельну електростанцію 509 кВт, відповідно до коду ДК 021:2015:31120000-3 Генератори (Дизельна електростанція 509 кВт), а покупець зобов'язується прийняти та оплатити такий товар на умовах цього договору.
11. Згідно з п. 2.1. договору номенклатура, кількість, ціна, строк та умови поставки товару, інформація про технічні, якісні та кількісні характеристики, умови гарантії, місце поставки товару визначені у специфікації до даного договору, що є додатком № 1 до цього договору та є його невід'ємною частиною.
12. За умовами п. 3.2. договору загальна сума договору становить 1 859 880,00 грн.
13. В п. 4.2. договору визначено, що розрахунок за весь товар здійснюється протягом 30 календарних днів з дати підписання уповноваженими представниками сторін відповідної (-их) видаткової (-их) накладної (-их) та акту (-ів) приймання-передачі товару за кількістю та якістю (після зняття усіх зауважень).
14. Відповідно до п. 5.3. договору приймання товару покупцем (в тому числі кожної частини/партії товару) підтверджується шляхом підписання уповноваженими представниками сторін відповідної (-их) видаткової (-их) накладної (-их) та акту (-ів) приймання-передачі товару за кількістю та якістю (після зняття усіх зауважень).
15. Датою поставки товару та моментом отримання покупцем товару від постачальника вважається дата підписання сторонами відповідної (-их) видаткової (-их) накладної (-их) та акту (-ів) приймання-передачі товару за кількістю та якістю (після зняття усіх зауважень) (п. 5.4. договору).
16. За змістом п. 5.5., 5.6. договору прийом товару покупцем за кількістю здійснюється у відповідності до товарно-супровідних документів згідно специфікації, за якістю - у відповідності до технічної документації та інших документів, що підтверджують якість товару. У разі виявлення при прийомі товару відхилень від вимог щодо кількості та/або якості та комплектності покупець негайно, але не пізніше 3-х робочих днів повідомляє про це постачальника. У цьому випадку складається акт виявлених недоліків товару, в якому, крім виявлених недоліків, зазначаються строки їх усунення постачальником. Постачальник зобов'язаний усунути недоліки за власний рахунок у строки, зазначені в акті виявлених недоліків товару.
17. Відповідно до п. 5.7. договору право власності та ризики на товар переходять від постачальника до покупця з моменту підписання сторонами відповідної (-их) видаткової (-их) накладної (их) та акту (-ів) приймання-передачі товару за кількістю та якістю (після зняття усіх зауважень) згідно з умовами даного договору. При цьому, товарно-транспортні накладні про приймання товару не є документами, що свідчать про прийом товару.
18. Пунктом 5.12. договору визначено, якщо постачальник на момент закінчення строку поставки товару, який визначений специфікацією передав покупцю меншу кількість товару, ніж це встановлено договором, покупець має право вимагати передання кількості товару, якої не вистачає, або відмовитись від поставленого товару та його оплати, а якщо він оплачений - вимагати повернення сплаченої за нього грошової суми.
19. У разі передачі постачальником товару в асортименті, що не відповідає умовам цього договору, покупець має право відмовитись від його прийняття та оплати, а якщо він вже оплачений - вимагати повернення сплаченої за нього грошової суми (п. 5.13. договору).
20. Договір набирає чинності з моменту його укладення та діє до 31.12.2024 включно, а в частині розрахунків - до повного їх виконання (п. 11.1. договору).
21. До договору № 13/1771-МТР від 14.05.2024 укладено специфікацію (додаток № 1), в якій визначено, що поставці підлягала дизельна електростанція Invo DGU640 на загальну суму 1 859 880,00 грн. Строк поставки товару протягом 45 календарних днів з дати підписання договору на склад вантажоотримувача. Також у специфікації було погоджено додаткові вимоги: пуско-налагоджувальні роботи, навчання обслуговуючого персоналу замовника.
22. Виходячи з умов договору та специфікації, строк поставки товару на суму 1 859 880,00 грн. до 28.06.2024.
23. 28.06.2024 ТОВ "Інво Юніон" листом повідомило ПАТ "Укрнафта" про настання форс-мажорних обставин, які вплинули на процес виробництва товару, логістику матеріалів, можливість своєчасного прибуття товару на склад постачальника та подальшої його поставки покупцю.
24. 30.07.2024 ТОВ "Інво Юніон" отримано сертифікат Запорізької торгово-промислової палати № 2300-24-1426 про настання з 24.06.2024 форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили) під час виконання договору закупівлі № 13/1771-МТР від 14.05.2024, які тривають на 30.07.2024, а саме - військова агресія російської федерації проти України, що стало підставою введення воєнного стану (стабілізаційні відключення електроенергії); аварія (вихід з ладу обладнання).
25. У подальшому, 12.09.2024 ТОВ "Інво Юніон" повідомило ПАТ "Укрнафта" про припинення 12.09.2024 дії обставин непереборної сили.
26. Як вказує позивач, відповідно до товарно-транспортної накладної № Р92 від 18.07.2024 (з урахуванням бухгалтерської довідки ТОВ "Інво Юніон" про помилку у ТТН № Р92) на склад відповідача було поставлено дизельний генератор Invo DGU640. Разом з вказаною ТТН відповідачу передано видаткову накладну № 272 від 18.07.2024.
27. 22.07.2024 комісією ПАТ "Укрнафта" проведено візуальний огляд дизельної електростанції Invo DGU640, за результатами якого встановлено: (1) відсутність повного комплекту змінних фільтрів (повітряних, паливних, масляних) - на 6 замін, (2) відсутність змащувальної та технічної рідини для першого пуску та плюс 6 замін, (3) невиконання пуско-налагоджувальних робіт, (4) не проведення навчання обслуговуючого персоналу замовника.
28. 26.07.2024 комісією ПАТ "Укрнафта" складено акт виявлених недоліків товару, у якому зазначено, зокрема, що не відображується величина струму навантаження РК на дисплеї управління, некоректно відображується величина потужності споживання на РК дисплеї, відсутня кришка силового клемника, при роботі ДГУ горить індикатор червоного кольору, не ознайомлено персонал з приладами та керівними органами панелі керування, на РК дисплеї відображується час напрацювання 248,5 годин та термін експлуатації 179,6 днів, відсутнє клеймо з заводським номером на двигуні силової установки, не поставлено комплект запчастин згідно додатка 1 до договору.
29. 23.09.2024 ТОВ "Інво Юніон" складено акт № 1 фіксування відсутності підготовки обладнання до пусконалагоджувальних робіт по договору закупівлі № 13/1771-МТР від 14.05.2024, в якому зафіксовано, що паливо у баку відсутнє, працівники покупця без дозволу постачальника намагались здійснити запуск дизельної електростанції, дизельна електростанція не підключена до споживання через АВР, контур заземлення відсутній. Недотримання вимог з підключення, запуск генератора та продовження проведення пусконалагоджувальних робіт є неможливим.
30. 01.10.2024 ПАТ "Укрнафта" звернулося до ТОВ "Інво Юніон" з вимогою усунути виявлені недоліки, зазначені у акті від 23.09.2024, шляхом заміни поставленого товару на товар належної якості.
31. Листами від 30.09.2024 та від 08.10.2024 ТОВ "Інво Юніон" просило ПАТ "Укрнафта" повернути підписану видаткову накладну та здійснити оплату поставленого товару на суму 1 859 880,00 грн.
32. В свою чергу, 21.10.2024 ПАТ "Укрнафта" листом № 01/01/13/10/28/02-02/01/9802 повідомило ТОВ "Інво Юніон" про розірвання договору закупівлі № 13/1771-МТР від 14.05.2024 в односторонньому порядку та вимагало сплатити штрафні санкції.
33. Спір у справі виник у зв'язку із неналежним виконанням відповідачем, на думку позивача, грошового зобов'язання з оплати поставленого за договором товару.
Позиція Верховного Суду
34. Перевіривши повноту встановлення судами першої і апеляційної інстанцій обставин справи та правильність застосування ними норм матеріального і процесуального права, заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши доводи, наведені у касаційній скарзі та відзиві, Верховний Суд вважає, що касаційне провадження за касаційною скаргою ТОВ "Інво Юніон" щодо підстави, передбаченої у пункті 1 частини другої статті 287 ГПК України, необхідно закрити, щодо підстав передбачених пунктом 4 частини другої статті 287 ГПК України, касаційну скаргу необхідно залишити без задоволення, виходячи з наступного.
35. Відповідно до статті 300 ГПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права (1). Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази (2). У суді касаційної інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Зміна предмета та підстав позову у суді касаційної інстанції не допускається (3).
Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 310, частиною другою статті 313 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги (4).
36. Верховний Суд зазначає, що касаційне провадження у справах залежить виключно від доводів та вимог касаційної скарги, які наведені скаржником і стали підставою для відкриття касаційного провадження.
37. При цьому самим скаржником у касаційній скарзі з огляду на принцип диспозитивності визначається підстава, вимоги та межі касаційного оскарження, а тому тягар доказування наявності підстав для касаційного оскарження, передбачених, зокрема, пунктами 1, 4 частини 2 статті 287 ГПК України (що визначено самим скаржником), покладається на скаржника.
38. Суд, забезпечуючи реалізацію основних засад господарського судочинства закріплених у частини третій статті 2 ГПК України, зокрема, ураховуючи принцип рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом, змагальності сторін та дотримуючись принципу верховенства права, на підставі встановлених фактичних обставин здійснює перевірку застосування судами норм матеріального і процесуального права в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження.
39. У касаційній скарзі позивач, посилаючись на п. 1 частини 2 ст. 287 ГПК України, зазначає, що суди застосували норми права ч. 2 ст. 628, ч. 2 ст. 678, ч. 2 ст. 651 ,ч. 3 ст. 214, п. 6 ст. 3 Цивільного кодексу України без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 27.05.2025 № 913/374/24, від 03.04.2024 № 910/21315/21, від 20.07.2023 у справі №910/14003/21, від 17.12.2020 у справі № 904/1598/18, від 18.05.2022 у справі № 613/1436/17.
40. Надаючи оцінку доводам касаційної скарги щодо наявності підстав згідно п. 1 ч. 2 статті 287 ГПК України для касаційного оскарження судових рішень, необхідно зазначити, що обов'язковою умовою у цьому разі є неврахування висновку Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах.
41. Отже, відповідно до положень цих норм касаційний перегляд з указаних мотивів може відбутися за наявності таких складових: (1) суд апеляційної інстанції застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права, викладеного у постанові Верховного Суду; (2) спірні питання виникли у подібних правовідносинах.
42. Колегія суддів враховує позицію, викладену у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.10.2021 у справі № 233/2021/19 (провадження №14-16цс20), відповідно до якої у кожному випадку порівняння правовідносин і їхнього оцінювання на предмет подібності слід насамперед визначити, які правовідносини є спірними. А тоді порівнювати права й обов'язки сторін саме цих відносин згідно з відповідним правовим регулюванням (змістовий критерій) і у разі необхідності, зумовленої цим регулюванням, - суб'єктний склад спірних правовідносин (види суб'єктів, які є сторонами спору) й об'єкти спорів. Тому з метою застосування відповідних приписів процесуального закону не будь-які обставини справ є важливими для визначення подібності правовідносин.
43. До того ж, касаційний суд вказує, що неврахування висновку Верховного Суду щодо застосування норми права, зокрема, має місце тоді, коли суди попередніх інстанцій, посилаючись на норму права, застосували її інакше (не так, в іншій спосіб витлумачили тощо), ніж це зробив Верховний Суд в іншій справі, яка є подібною до справи, що розглядається Судом.
44. Не можна посилатись на неврахування висновку Верховного Суду, як на підставу для касаційного оскарження, якщо відмінність у судових рішеннях зумовлена не неправильним (різним) застосуванням норми, а неоднаковими фактичними обставинами справ, які мають юридичне значення. Алгоритм та порядок встановлення фактичних обставин кожної конкретної справи не є типовим та залежить в першу чергу від позиції сторін спору, а також доводів і доказів, якими вони обґрунтовують свою позицію. Всі юридично значущі факти, які складають предмет доказування, визначають фактичні обставини у справі, що формуються, виходячи з підстав вимог і заперечень сторін та норм матеріального права. Підстави вимог і заперечення осіб, які беруть участь у справі, конкретизують предмет доказування, який може змінюватися в процесі її розгляду.
45. Проаналізувавши доводи касаційної скарги Верховний Суд вважає, що такі доводи є безпідставними, з огляду на наступне.
46. Із змісту касаційної скарги вбачається, що посилаючись на правові висновки Верховного Суду у постановах із справ № 913/374/24, № 910/21315/21, скаржник зазначає про неправильне застосування судами положень ч. 2 ст. 628 Цивільного кодексу України.
47. Як вбачається з судових рішень у справі № 913/374/24 предметом спору у цій справі є вимоги банку про солідарне стягнення з відповідачів заборгованості за кредитним договором. Суд першої інстанції позов задовольнив частково. Апеляційний суд скасував рішення в частині відмови у задоволенні позовних вимог про солідарне стягнення з відповідачів процентів за користування кредитними коштами та ухвалив в цій частині нове рішення, яким задовольнив вказані позовні вимоги. Стягнув солідарно з відповідачів на користь позивача заборгованість зі сплати процентів за користування кредитними коштами. В іншій частині рішення залишив без змін.
Суд касаційної інстанції скасував постанови апеляційного суду (основну та про перегляд додаткового рішення) та передав справу на новий апеляційний розгляд. Зокрема, касаційний суд зазначав, що з'ясовуючи зміст правовідносин сторін договору, суди мають виходити з умов договору, його буквального та логічного змісту, з намірів сторін саме того договору, з приводу якого виник спір, а також із того, що сторони правовідносин мають діяти добросовісно. Близька за змістом правова позиція висловлена Верховним Судом, зокрема, у постановах від 17.01.2019 у справі №923/241/18, від 21.05.2019 у справі №925/550/18, від 19.06.2019 у справі №923/496/18, від 12.08.2021 у справі №910/7914/20, від 21.10.2021 у справі №908/3027/20, від 05.02.2025 у справі № 920/451/23.
48. У справі № 910/21315/21 предметом спору є вимоги товариства до музею про розірвання договору генпідряду на виконання будівельних робіт від 22.12.2018, стягнення з музею додаткових витрати в сумі 7 896 218,47 грн, зобов'язання прийняти закуплені на виконання умов договору матеріали за актом приймання-передачі товарно-матеріальних цінностей на суму 74 702 388,04 грн. Рішенням господарського суду позов задоволено повністю. Постановою апеляційного господарського суду рішення скасовано, ухвалено нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовлено у повному обсязі. Касаційний суд погодився з висновками апеляційного суду.
49. Також, скаржник посилаючись на те, що суди застосовуючи положення ч. 2 ст. 678 Цивільного кодексу України не врахували правових висновків Верховного Суду, викладених у постанові від 11.07.2023 справа № 910/10585/23.
50. У справі № 910/10585/23 предметом спору є вимоги про стягнення заборгованості 1 570 330,00 грн та зобов'язання протягом 5 робочих днів з дня набрання рішенням законної сили забрати (вивезти) за свій рахунок товар з території позивача. На обґрунтування заявлених вимог позивачем зазначено, що у поставленого йому генератора, пусконалагоджувальні роботи та введення в експлуатацію здійснював продавець (відповідач), вже 06.12.2022 виникла помилка, про що одразу було повідомлено відповідача. У подальшому відповідач, після визначення ним дефекту товару та повідомлення позивачу про те, що на об'єкті покупця усунути дефект у роботі генератора неможливо і у зв'язку з цим необхідно або організувати передачу генератора до сервісного центру продавця або оформити повернення товару з подальшим поверненням оплати за нього. Суд першої інстанції відмовив у позові. Рішення суду мотивовано тим, що позивачем не надано жодного документального доказу та не доведено належними засобами доказування обставин та факту передачі відповідачем товару із порушенням вимог щодо технічних характеристик у момент поставки, зокрема, факту поставки відповідачем необумовленого договором товару або товару, характеристика якого не відповідає умовам договору, відтак невідповідність поставленого товару, не є підставою для відповідальності відповідача відповідно до частини 2 статті 678 Цивільного кодексу України, яка визначає правові наслідки передання товару неналежної якості. Матеріалами справи підтверджується, що в порушення вимог договору, позивач так і не доставив генератор у сервісний центр та не забезпечив доступність генератора для ремонту, що унеможливлює встановлення причини виходу його з ладу, а саме перевірки належної експлуатації позивачем генератора та відсутності обставин для відмови в проведенні гарантійного ремонту.
Апеляційний суд скасував рішення суду першої інстанції та прийняв нове рішення, яким позов задовольнив. Суд апеляційної інстанції зробив висновок, що у цьому конкретному випадку після виявлення дефекту в роботі генератора відповідач добровільно взяв на себе зобов'язання (запропонував позивачу) повернути товар з поверненням сплачених за нього коштів та вивезення товару коштом та силами відповідача. Невиконання цих зобов'язань відповідачем встановлено під час розгляду цієї справи і відповідач цього не спростував. Суд апеляційної інстанції також вказав про суперечливу поведінку відповідача, який після проведення діагностики не повідомив позивача про необхідність направлення генератора у сервісний центр.
Суд касаційної інстанції скасував постанову апеляційного суду, а рішення суду першої інстанції залишив в силі. Касаційний суд погодився з висновками суду першої інстанції про те, що позивач, всупереч договору та умовам гарантії не забезпечив доступність генератора для діагностики та ремонту, тим самим створив перешкоди для експлуатації позивачем генератора відповідно до умов та рекомендацій, викладених в паспорті виробника, встановлення причин виходу його з ладу та існування у цьому випадку у відповідача обов'язку з безоплатного проведення відновлювальних робіт (гарантійний ремонт). Товар був прийнятий позивачем, введений в експлуатацію та почав використовуватися в роботі. Позивач наполягав на проведенні ремонту генератора, однак доставку товару до сервісного центру для гарантійного ремонту не здійснив, доказів неможливості усунення недоліків в роботі генератора в межах гарантійного ремонту, їх неодноразового повторення, чи непропорційності затрат на їх усунення, не надав.
51. Крім того, скаржник зазначає, що під час застосування судами положень ч. 2 ст. 651 Цивільного кодексу України, суди не врахували правових висновків, викладених у постанові від 10.05.2020 (скаржником невірно зазначено дату постанови, датою постанови є 10.05.2018) у справі № 910/22541/16, від 17.12.2020 № 904/1598/18.
52. У справі № 910/22541/16 предметом спору у за первісними вимогами було стягнення. попередньої оплати, за зустрічними вимогами було стягнення заборгованості за поставлений товар, пені, інфляційних втрат та 3 % річних. Рішенням господарського суду в задоволенні первісного позову відмовлено, зустрічний позов задоволено частково, стягнуто з ТОВ на користь ПП борг, пеню, втрати від інфляції та 3 % річних, в решті зустрічного позову відмовлено.
Постановою апеляційного суду рішення частково скасовано, відмовлено у задоволенні первісного позову, зустрічний позов частково задоволено та стягнуто з ТОВ заборгованості у сумі 60 206, 80 грн., пені у сумі 132 153,93 грн., інфляційних втрат у сумі 11 762,93 грн. та 3 % річних у сумі 2 170,39 грн., а в решті позову відмовлено. Касаційний суд погодився з висновками апеляційного господарського суду.
53. У справі № 904/1598/18 предметом спору є вимоги про розірвання договорів поставки автомобілів, стягнення 3 607 095, 57 грн коштів сплачених за автомобілі та збитків в розмірі 511 772, 06 грн.; а також 151 411,92 грн. різниці між вартістю автомобіля, передбаченої договором поставки та на момент подання позову.
В обґрунтування позову позивач посилається на те, що ним було придбано товар з істотним недоліком - несправною системою «Active curve system», у зв'язку з чим неможливо використовувати автомобілі за цільовим призначенням. Позивач вважав, що істотне порушення відповідачем (продавцем) вимог договорів щодо якості товару є підставою для їх розірвання і стягнення грошових коштів, сплачених за автомобілі.
Рішенням суду першої інстанції відмовлено у задоволенні позовних вимог. Рішення мотивоване тим, що позивач просить розірвати договори поставки з посиланням на придбання товару з істотними недоліками, проте ст. 678 ЦК України є спеціальною нормою для спірних правовідносин. Так, у разі істотного порушення вимог щодо якості товару (виявлення недоліків, які не можна усунути, недоліків, усунення яких пов'язане з непропорційними витратами або затратами часу, недоліків, які виявилися неодноразово чи з'явилися знову після їх усунення) покупець має право, відмовитися від договору і вимагати повернення сплаченої за товар грошової суми. Проте в даному випадку позивач не відмовлявся від договору та не повертав придбаний товар продавцю. Суд першої інстанції дійшов висновку про те, що позовні вимоги про розірвання договорів, стягнення збитків та повернення сплаченої вартості автомобілів є безпідставними.
Постановою апеляційного суду рішення скасовано та прийнято нове рішення про часткове задоволення позову. Розірвано договори поставки автомобілів. Стягнуто грошові кошти сплачені за автомобілі та витрати по сплаті судового збору за подання позову. В задоволенні решти вимог відмовлено.
Верховний Суд погодився з висновками суду першої інстанції, скасувавши постанову апеляційного суду.
54. Крім того, скаржник зазначаючи про неправильне застосування положень п. 6 ст. 3 Цивільного кодексу України, вказує на неврахування судами правових висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 10.03.2021 у справі № 607/11746/17, від 05.06.2018 у справі № 338/180/17, від 08.05.2018 у справі № 910/1873/17.
55. Як вбачається із змісту судових рішень у справі №607/11746/17 спір у справі виник між фізичними особами щодо купівлі автомобілів відповідачем за дорученням позивача за його грошові кошти на підставі розписки доручення позивача. Судами позов задоволено. Суд касаційної інстанції фактично погодився з судовими рішеннями у справі, але з інших мотивів, викладених у постанові. При цьому, суд касаційної інстанції зазначав, "з урахуванням принципів цивільного права, зокрема, добросовісності, справедливості та розумності, сумніви щодо дійсності, чинності та виконуваності договору (правочину) повинні тлумачитися судом на користь його дійсності, чинності та виконуваності".
56. У справі № 338/180/17, предметом первісного позову були вимоги про стягнення безпідставно одержаних коштів, 3% річних, інфляційних втрат, а предметом зустрічного позову - вимоги про визнання договору укладеним та стягнення боргу за договором будівельного підряду. Велика Палата Верховного Суду у постанові від 05.06.2018 врахувала фактичні встановлені судами обставини стосовно того, що: позивач і відповідач провели переговори щодо виконання робіт з виготовлення стінових дерев'яних брусів; сторони досягли домовленості щодо вартості виготовленого брусу, а також переліку робіт, що підтверджується планом, підписаним відповідачем та повноважним представником позивача; сторони погодили, що до початку виконання відповідачем робіт позивач мав сплатити йому аванс і саме з оплатою авансу спірний договір пов'язував початок виконання робіт; позивач перерахував на рахунок відповідача грошові кошти з призначенням платежу "оплата за будівельні матеріали"; відповідач відпустив позивачу дерев'яні бруси, які були доставлені та відвантажені за узгодженою сторонами адресою, проте представник позивача відмовився від підписання акта виконаних робіт, не заявивши про їх можливі недоліки. Зважаючи саме на встановлені та наведені вище обставини, зокрема: погодження сторонами переліку та вартості робіт, часткове виконання узгоджених умов як з боку позивача (перерахування частини авансу), так і з боку відповідача (виготовлення та доставка частини брусів), Велика Палата Верховного Суду в зазначеній постанові і погодилася з висновками судів попередніх інстанцій про те, що договір підряду сторони уклали. Суд касаційної інстанції виснував, що не можна вважати неукладеним договір після його повного чи часткового виконання сторонами; якщо дії сторін свідчать про те, що договір фактично був укладений, суд має розглянути по суті питання щодо відповідності цього договору вимогам закону.
57. Предметом спору у справі № 910/1873/17 є вимоги про стягнення 12 895, 41 грн заборгованості за договором, позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем своїх зобов'язань щодо оплати отриманих за договором послуг, які були надані позивачем як повіреним за договором. Рішенням суду першої інстанції, залишеним без змін постановою апеляційного господарського, у задоволенні позову відмовлено. Судові рішення обґрунтовані тим, що в матеріалах справи відсутні докази того, що саме за участі позивача укладено низку договорів страхування.
Суд касаційної інстанції скасував постанову апеляційного суду, а справу направив на новий розгляд до апеляційного господарського суду. Зокрема у постанову Суду вказано, що принцип добросовісності - це загальноправовий принцип, який передбачає необхідність сумлінної та чесної поведінки суб'єктів при виконанні своїх юридичних обов'язків і здійсненні своїх суб'єктивних прав. У суб'єктивному значенні добросовісність розглядається як усвідомлення суб'єктом власної сумлінності та чесності при здійсненні ним прав і виконанні обов'язків. Добросовісність при реалізації прав і повноважень включає в себе неприпустимість зловживання правом, яка, виходячи із конституційних положень, означає, що здійснення прав та свобод людини не повинно порушувати права та свободи інших осіб. Зловживання правом - це свого роду спотворення права. У цьому випадку особа надає своїм діям повну видимість юридичної правильності, використовуючи насправді свої права в цілях, які є протилежними тим, що переслідує позитивне право.
58. Також, скаржник посилаючись на неправильне застосування судами положень ст. 687 Цивільного кодексу України, вказує на неврахування правових висновків, викладених у постанові Верховного суду від 20.07.2023 у справі № 910/14003/23.
59. У справі № 910/14003/21 предметом спору є вимоги за первісним позовом про стягнення заборгованості по оплаті товару за договором поставки, за зустрічним позовом вимоги про стягнення вартості термічного знезараження піддонів. Рішенням суду першої інстанції, залишеним без змін постановою апеляційного суду, первісний позов задоволено, у задоволенні зустрічного позову відмовлено. Рішення суду мотивовано тим, що в матеріалах справи наявні докази про те, що заборгованість є обґрунтованою та підлягає задоволенню, оскільки відповідач за первісним позовом взятих на себе зобов'язань не виконав та не сплатив кошти за поставлений товар, у встановлений договором термін. Матеріалами справи підтверджується факт отримання ТОВ поставленого позивачем за первісним позовом товару на загальну суму 3 004 668,00 грн. Видаткові накладні та товарно-транспортні накладні підписані зі сторони відповідача за первісним позовом без зауважень. У матеріалах справи відсутні докази того, що ТОВ, як покупець зверталось до ТОВ, як постачальника з вимогою надати визначені договором документи, встановивши, при цьому, розумний строк для їх передання. Також у матеріалах справи відсутні докази відмови покупця від договору та повернення отриманого товару чи вчинення інших дій, які б могли свідчити про невиконання позивачем за первісним позовом своїх зобов'язань за укладеним договором у повному обсязі. Щодо зустрічного позову судами встановлено, що позивачем за зустрічним позовом не було дотримано порядку пред'явлення претензії постачальнику щодо поставки неякісного товару та не надано належних та допустимих доказів на підтвердження поставленого йому товару неналежної якості. Касаційний суд погодився з висновками судів попередніх інстанцій.
60. Водночас, у справі, що розглядається касаційним судом, судами встановлено, що позивач звернувся до суду з вимогами до відповідача, у зв'язку з неналежним виконанням останнім зобов'язань з оплати поставленого за договором товару.
61. Відповідно до ч. 1 ст. 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
62. Згідно ч.1 ст. 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
63. Згідно зі статтею 628 Цивільного кодексу України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
64. Господарські суди з огляду на зміст та умови договору мають встановити, який саме договір укладено сторонами та вирішити спір із застосуванням норм, які регулюють правовідносини між сторонами.
65. Як встановлено судами, між позивачем, як постачальником, та відповідачем, як покупцем, укладено договір про закупівлю, за умовами якого постачальник зобов'язується поставити та передати у власність покупця у погоджені сторонами строки дизельну електростанцію, а покупець зобов'язується прийняти та оплатити такий товар на умовах цього договору. Загальна сума договору становить 1 859 880,00 грн. До договору укладено специфікацію (додаток № 1), в якій визначено, що поставці підлягала дизельна електростанція. Строк поставки товару протягом 45 календарних днів з дати підписання договору, на склад вантажоотримувача. Також у специфікації було погоджено додаткові вимоги до постачальника: пуско-налагоджувальні роботи, навчання обслуговуючого персоналу замовника.
66. Отже, укладений між сторонами договір є змішаним, оскільки містить в собі елементи договору поставки та договору підряду (пуско-налагоджувальні роботи та навчання обслуговуючого персоналу).
67. Відповідно до ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.
68. Згідно з ч. 1 ст. 663 Цивільного кодексу України продавець зобов'язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу.
69. Зобов'язання вважається виконаним у момент вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов'язок продавця доставити товар (ч. 1 ст. 664 Цивільного кодексу України).
70. Водночас, відповідно до ч. 1 ст. 837 Цивільного кодексу України за договором підряду одна сторона (підрядник) зобов'язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобов'язується прийняти та оплатити виконану роботу. Згідно з ч. 2 наведеної статті договір підряду може укладатися на виготовлення, обробку, переробку, ремонт речі або на виконання іншої роботи з переданням її результату замовникові.
71. Відповідно до ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Умовою виконання зобов'язання - є строк (термін) його виконання. Дотримання строку виконання є одним із критеріїв належного виконання зобов'язання, оскільки прострочення є одним із проявів порушення зобов'язання. Строк (термін) виконання зобов'язання за загальним правилом, узгоджується сторонами в договорі.
72. Як вказувалось, суди встановили, що строк поставки товару погоджено до 28.06.2024.
73. Разом з цим, суди попередніх інстанцій дослідивши укладений між сторонами договір встановили, що до обов'язків постачальника, крім поставки товару, віднесено обов'язок з проведення пуско-налагоджувальних робіт та навчання обслуговуючого персоналу замовника.
74. Згідно із ст. 629 Цивільного кодексу України, договір є обов'язковим для виконання сторонами.
75. Згідно із ст. ст. 525, 526 Цивільного кодексу України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства; одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається.
76. Принцип належного виконання полягає в тому, що виконання має бути проведене: належними сторонами; щодо належного предмету; у належний спосіб; у належний строк (термін); у належному місці ( такий правовий висновок Верховного Суду викладено у постанові від 01.03.2021 у справі № 180/1735/16-ц).
77. У зв'язку з чим, касаційний суд зауважує, що, з урахуванням положень ст.ст. 525, 526, 629, 712, 837 Цивільного кодексу України, обов'язку покупця оплатити товар передує обов'язок продавця виконати поставку товару, а в даному випадку також на продавця покладено додатковий обов'язок проведення пуско-налагоджувальних робіт та навчання обслуговуючого персоналу замовника. Отже, у даному випадку, тільки після виконання продавцем усього обсягу своїх обов'язків, обумовлених сторонами у договорі та специфікації, у покупця виникає обов'язок оплатити виконане продавцем за договором.
78. Водночас, відповідно до п. 5.3. договору приймання товару покупцем (в тому числі кожної частини/партії товару) підтверджується шляхом підписання уповноваженими представниками сторін відповідної (-их) видаткової (-их) накладної (-их) та акту (-ів) приймання-передачі товару за кількістю та якістю (після зняття усіх зауважень).
79. За умовами п. 5.4. договору датою поставки товару та моментом отримання покупцем товару від постачальника вважається дата підписання сторонами відповідної (-их) видаткової (-их) накладної (-их) та акту (-ів) приймання-передачі товару за кількістю та якістю (після зняття усіх зауважень).
80 Товарно-транспортні накладні про приймання товару не є документами, що свідчать про прийом товару (п. 5.7. договору).
81. З урахуванням вищезазначеного, судами встановлено, що в порушення умов договору та специфікації, пуско-налагоджувальні роботи дизельної електростанції та навчання обслуговуючого персоналу замовника (покупця) продавцем не проведено, відповідні акти сторонами складено та підписано не було.
82. При цьому, наданий ТОВ "Інво Юніон" акт № 1 від 23.09.2024 про самостійне встановлення та підключення дизельної станції працівниками відповідача, через що запуск генератора та проведення пусконалагоджувальних робіт є неможливим, судами не прийнято у якості належного доказу, оскільки такий акт складено позивачем в односторонньому порядку та без участі представників відповідача.
83. Тоді як, стаття 610 Цивільного кодексу України регламентує, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). У свою чергу у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема припинення зобов'язання внаслідок односторонньої відмови від зобов'язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору (пункт 1 частини першої статті 611 Цивільного кодексу України).
84. Справедливість, добросовісність, розумність належать до загальних засад цивільного законодавства, передбачених статтею 3 Цивільного кодексу України, які обмежують свободу договору, встановлюючи певну межу поведінки учасників цивільно-правових відносин.
85. Водночас за частиною третьою статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості, а частиною першою статті 627 Цивільного кодексу України визначено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
86. Зазначені засади є загальними та втілюються у конкретних нормах права та умовах договорів, регулюючи конкретні ситуації таким чином, коли кожен з учасників відносин зобов'язаний сумлінно здійснювати свої цивільні права та виконувати цивільні обов'язки, захищати власні права та інтереси, а також дбати про права та інтереси інших учасників,
87. З урахуванням зазначеного, суди зробили обґрунтований висновок, про те що позивачем не доведено суду виникнення у відповідача обов'язку оплатити товар.
88. Водночас, судами відхилено надану позивачем податкову накладну від 01.08.2024 на суму 1 859 880,00 грн, як доказ на підтвердження факту поставки товару, оскільки такий доказ може оцінюватися судом лише у сукупності з іншими доказами у справі, проте, не може бути єдиним доказом, на підставі якого суд встановлює факт постачання товару покупцю та виконання зобов'язань за договором.
89. Враховуючи вищевикладене, суди розглядаючи спір у справі, з урахуванням положень ст. ст. 13, 73, 74, 75, 86 ГПК України, проаналізували докази надані позивачем в обґрунтування позову та встановили, що позивач не довів факту наявності у відповідача обов'язку сплатити кошти за товар у розмірі 1 859 880,00 грн. Оскільки підстав для стягнення з відповідача заборгованості у розмірі 1 859 880,00 грн. судом не встановлено, то і вимоги про стягнення пені 180 408,36 грн., 3% річних 14 787,57 грн. та інфляційних втрат 39 224,87 грн., які є похідними, також не підлягають задоволенню.
90. З урахуванням встановлених судами обставин, касаційний суд погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про відсутність підстав для задоволення позову.
91. Щодо доводів викладених скаржником в обґрунтування підстав касаційного оскарження передбачених п. 1 ч. 2 ст. 287 ГПК України, касаційний суд вважає їх безпідставними і необґрунтованими.
92. Так, як зазначалось, скаржник вказував на неправильне застосування судами положень ч. 2 ст. 628, ч. 2 ст. 678, ч. 2 ст. 651 ,ч. 3 ст. 214, п. 6 ст. 3 Цивільного кодексу України, без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 27.05.2025 № 913/374/24, від 03.04.2024 № 910/21315/21, від 20.07.2023 у справі №910/14003/21, від 17.12.2020 у справі № 904/1598/18, від 18.05.2022 у справі № 613/1436/17.
93. Касаційний суд неодноразово зазначав, що з'ясовуючи зміст правовідносин сторін договору, суди мають виходити з умов договору, його буквального та логічного змісту, з намірів сторін саме того договору, з приводу якого виник спір, а також із того, що сторони правовідносин мають діяти добросовісно. Близька за змістом правова позиція висловлена Верховним Судом, зокрема, у постановах від 17.01.2019 у справі №923/241/18, від 21.05.2019 у справі №925/550/18, від 19.06.2019 у справі №923/496/18, від 12.08.2021 у справі №910/7914/20, від 21.10.2021 у справі №908/3027/20, від 05.02.2025 у справі № 920/451/23.
94. Проаналізувавши судові рішення у справах № 913/374/24, № 910/21315/21, на які вказував скаржник, зазначаючи про неправильне застосування судами положень ч. 2 ст. 628 Цивільного кодексу України, касаційний суд констатує, що положення ст. 628 Цивільного кодексу України можуть бути застосовані до будь яких правовідносин сторін, є загальними у правозастосуванні.
95. З урахуванням вищезазначеного, хоча суди і не посилались на правові висновки, викладені Верховним Судом у справах № 913/374/24, № 910/21315/21, однак, судами правильно застосовано положення ст. 628 Цивільного кодексу України, оскільки суди належним чином дослідили та встановили обставини та зміст правовідносин, що виникли між сторонами, враховуючи умови укладеного сторонами договору.
96. Водночас, касаційний суд вважає безпідставними доводи касаційної скарги про неправильне застосування судами положень ст.ст. 214, 651, 678, 687 Цивільного кодексу України, та неврахування правових висновків Верховного Суду, викладених у постановах від 11.07.2023 у справі № 910/10585/23, від 10.05.2020 у справі № 910/22541/16, від 17.12.2020 у справі № 904/1598/18, від від 20.07.2023 у справі № 910/14003/21, оскільки, положення на які вказує скаржник є загальними у застосуванні судами до зобов'язальних правовідносин, тому стверджуючи про їх неправильне застосування судами, скаржнику необхідно було навести правові висновки Верховного Суду, у справах правовідносини у яких є подібними до правовідносин у справі, що розглядається Судом. Тоді як, із змісту судових рішень у наведених скаржником правових висновках, вбачається, що такі правові висновки, викладені у правовідносинах, які не є подібними до правовідносин у справі, що розглядається Судом. Враховуючи також, що положення ст.ст. 214, 651, 678, 687 Цивільного кодексу України, не застосовувались судами, оскільки, суди встановили, що позивачем подано позов про стягнення заборгованості за поставлений товар, тоді як, позивачем не виконано всіх обов'язків передбачених договором, а тому, суди вказали на відсутність підстав для задоволення позову.
97. Також, касаційний суд вважає хибними доводи скаржника про неправильне застосування судами положень п. 6 ст. 3 Цивільного кодексу України та неврахування судами правових висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 10.03.2021 у справі № 607/11746/17, від 05.06.2018 у справі № 338/180/17, від 08.05.2018 у справі № 910/1873/17.
98. Так, положення ст. 3 Цивільного кодексу України, регламентують загальні засади цивільного законодавства, 1) неприпустимість свавільного втручання у сферу особистого життя людини; 2) неприпустимість позбавлення права власності, крім випадків, встановлених Конституцією України та законом; 3) свобода договору; 4) свобода підприємницької діяльності, яка не заборонена законом; 5) судовий захист цивільного права та інтересу; 6) справедливість, добросовісність та розумність.
99. Вказані принципи цивільного права стосуються будь яких правовідносин у справі, водночас, застосування вказаних принципів судами відбувається з урахуванням інших положень законодавства, якими врегульовано конкретні правовідносини у справі, зважаючи на встановлені судами обставини. Схожий висновок міститься у постанові Верховного Суду від 10.03.2021 у справі № 607/11746/17, про неврахування якої судами стверджував скаржник у касаційній скарзі.
100. З огляду на різноманітність суспільних правовідносин та обставин, які стають підставою для виникнення спорів у судах, з урахуванням фактичних обставин, які встановлюються судами на підставі наданих сторонами доказів у кожній конкретній справі, суди повинні самостійно здійснювати аналіз правовідносин та оцінку релевантності та необхідності застосування таких правових висновків у кожній конкретній справі.
101. Схожа правова позиція є усталеною та знайшла своє відображення у постанові Великої Палати Верховного Суду від 22.03.2023 у справі №154/3029/14-ц.
102. Згідно з пунктом 5 частин першої статті 296 ГПК України суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження на підставі пункту 1 частини другої статті 287 цього Кодексу судом встановлено, що висновок щодо застосування норми права, який викладений у постанові Верховного Суду та на який посилався скаржник у касаційній скарзі, стосується правовідносин, які не є подібними.
103. Зважаючи на те, що підстава касаційного оскарження, передбачена пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України, не отримала підтвердження після відкриття касаційного провадження, колегія суддів, відповідно до пункту 5 частини першої статті 296 цього Кодексу, вважає за необхідне закрити касаційне провадження за касаційною скаргою щодо підстави, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України.
104. Також скаржник, посилаючись на п. 4 частини 2 ст. 287 ГПК України, вказує, що суди не дослідили належним чином зібрані у справі докази.
105. Відповідно до частини 3 статті 310 ГПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо, зокрема: 1) суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 287 цього Кодексу.
106. За змістом пункту 1 частини 3 статті 310 ГПК України достатньою підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є не саме по собі порушення норм процесуального права, а зазначене процесуальне порушення у сукупності з належним обґрунтуванням скаржником заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини 2 статті 287 цього Кодексу.
107. Проте, як уже зазначалося, підстави касаційного оскарження, наведені скаржником у касаційній скарзі пункт 1 частини 2 статті 287 ГПК України, у цьому випадку, не отримав підтвердження, після відкриття касаційного провадження, у зв'язку з чим, такі доводи як неналежне дослідження зібраних у справі доказів відхиляються судом касаційної інстанції. При цьому, доводи касаційної скарги наведені в обґрунтування підстави касаційного оскарження передбаченої п. 4 частини 2 ст. 287 ГПК України також зводяться до незгоди скаржника із наданою судами оцінкою доказам у справі та переоцінкою обставин справи, що суперечить положенням ст. 300 ГПК України.
108. Враховуючи наведені положення законодавства та обставини, встановлені судами попередніх інстанцій, зважаючи на межі перегляду справи судом касаційної інстанції, передбачені статтею 300 ГПК України, колегія суддів зазначає, що підстави касаційного оскарження, передбачені пунктами 1, 4 частини 2 статті 287 ГПК України, не отримали підтвердження після відкриття касаційного провадження, а тому, колегія суддів закриває касаційне провадження, щодо п. 1 частини 2 статті 287 ГПК України, на підставі п. 5 частини 1 статті 296 ГПК України, касаційна скарга, подана на підставі п. 4 частини 2 ст. 287 ГПК України, є необґрунтованою, а тому, рішення судів попередніх інстанцій необхідно залишити без змін.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
109. Згідно з пунктом 5 частини першої статті 296 ГПК України суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження на підставі пункту 1 частини другої статті 287 цього Кодексу судом встановлено, що висновок щодо застосування норми права, який викладений у постанові Верховного Суду та на який посилався скаржник у касаційній скарзі, стосується правовідносин, які не є подібними.
110. Оскільки після відкриття касаційного провадження у справі виявилося, що висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, на які посилався скаржник у касаційній скарзі, стосуються правовідносин, які не є подібними, касаційне провадження за касаційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Інво Юніон", в частині підстави, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України, необхідно закрити на підставі пункту 5 частини першої статті 296 ГПК України.
111. Відповідно до пункту 1 частини першої статті 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішенні судів першої та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.
112. Згідно положень статті 309 ГПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.
113. Звертаючись із касаційною скаргою, скаржник не спростував наведених висновків судів попередніх інстанцій та не довів неправильного застосування ними норм матеріального і процесуального права, як необхідної передумови для скасування прийнятих у справі судових рішень.
114. За таких обставин, доводи касаційної скарги, не свідчать про наявність підстав для скасування оскаржуваних судових рішень, у зв'язку з чим касаційна скарга щодо оскарження рішення місцевого суду і постанови суду апеляційної інстанції з підстав, передбачених пунктом 4 частини другої статті 287 ГПК України підлягає залишенню без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.
Судові витрати
115. Судовий збір за подання касаційної скарги в порядку ст. 129 ГПК України покладається на скаржника.
Керуючись статтями 296, 300, 301, 308, 309, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд
1. Касаційне провадження за касаційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Інво Юніон" на постанову Північного апеляційного господарського суду від 19.06.2025 та рішення Господарського суду міста Києва від 08.04.2025 у справі №910/13168/24 з підстави касаційного оскарження судових рішень, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України, закрити.
2. Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Інво Юніон" на постанову Північного апеляційного господарського суду від 19.06.2025 та рішення Господарського суду міста Києва від 08.04.2025 у справі №910/13168/24 з підстави касаційного оскарження судових рішень, передбаченої пунктом 4 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України, залишити без задоволення.
3. Постанову Північного апеляційного господарського суду від 19.06.2025 та рішення Господарського суду міста Києва від 08.04.2025 у справі №910/13168/24 залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий суддя О.А. Кролевець
Судді О.М. Баранець
Н.М. Губенко