15 грудня 2025 року м. Харків Справа № 922/2046/25
Східний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючий суддя Стойка О.В., суддя Попков Д.О. , суддя Россолов В.В.
за участю секретаря судового засідання Семченко Ю.О.
та представників учасників справи:
від Прокуратури -Хряк О.О. посвідчення;
від позивача не з'явився;
від відповідача Новікова О.М- представник;
розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Східного апеляційного господарського суду апеляційну скаргу Фізичної особи-підприємця Кононенка Володимира Митрофановича, м. Харків на рішення Господарського суду Харківської області від 10.10.2025 у справі №922/2046/25
за позовом Керівника Салтівської окружної прокуратури міста Харкова, м.Харків, в інтересах держави в особі Харківської міської ради, м. Харків
до відповідача Фізичної особи-підприємця Кононенка Володимира Митрофановича, м.Харків
про стягнення 1 009 724,06 грн.
У червні 2025 року Керівник Салтівської окружної прокуратури міста Харкова (далі - Прокурор) в інтересах держави в особі Харківської міської ради (далі - Позивач) звернувся до Господарського суду Харківської області з позовом до Фізичної особи- підприємця Кононенка Володимира Митрофановича (далі - Відповідач) про стягнення 1009724,06грн., з яких: 587278,51грн. безпідставно збережених коштів пайової участі, 355399,26грн. інфляційних нарахувань, 67046,29грн. 3% річних.
Рішенням Господарського суду Харківської області від 10.10.2025 року у справі № 922/2046/25 позовні вимоги задоволено у повному обсязі.
Не погоджуючись з прийнятим рішенням, Відповідач звернувся до Східногоапеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду Харківської області 10.10.2025 у справі №922/2046/25 та прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні позову.
Відповідач вважає, що рішення у справі прийнято з неправильним застосуванням норм матеріального права, без урахування всіх обставин справи, а саме:
- суд першої інстанції не врахував положення абзацу другого пункту 2 розділу ІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні» (далі- Закон №132-ІХ), отже розрахунок розміру пайової участі Прокурора є неправильним, оскільки він повинен був здійснений ним за іншим правовим обґрунтуванням у відповідності до п.2 ч. 6. ст. 40 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності») у розмірі 4%, як для житлових будинків, а розмір пайового внеску повинен бути розрахований на 01.06.2019, оскільки саме ця дата є початком будівництва;
-Прокурором безпідставно заявлено позовні вимоги на підставі ст. 1212 ЦК України, оскільки між Позивачем та Відповідачем існують правовідносини зобов'язального характеру, що виключає стягнення коштів, як безпідставно отриманих, однак суд ці обставини не дослідив;
-суд помилково ототожнив визначення моменту виникнення зобов'язання та моменту його порушення, отже розмір заборгованості має бути визначений саме на момент виникнення зобов'язання, а не його порушення.
Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 01.12.2025 року у справі №922/2046/25 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Відповідача на означене судове рішення, розгляд справи призначено на 15.12.2025 о 11:00.
Від Прокурора надійшов відзив, за змістом якого він просив відмовити у задоволенні апеляційної скарги Відповідача, вважав рішення суду першої інстанції законним та обґрунтованим, зазначивши, що:
- оскільки Відповідач відповідно до вимог Закону №132-ІХ не звернувся до органу місцевого самоврядування за розрахунком протягом 10 робочих днів після 01.01.2020, кошти не сплатив, отже він зберіг їх у себе без правової підстави, що спростовує твердження апелянта про наявність договірних правовідносин на неможливості звернення до суду на підставі ст. 1212 ЦК України;
- строком, коли забудовник порушив зобов'язання зі сплати коштів пайової участі є не дата початку будівництва, а дата введення в експлуатації завершеного будівництвом об'єкта, а вимоги Закону №132-ІХ прямо встановлюють обов'язок замовника будівництва сплатити 2% від вартості житлового об'єкта, обчисленої згідно з нормативними показниками опосередкованої вартості, відтак виконаний Прокурором розрахунок відповідає висновкам Верховного Суду, у тому числі постанові від 14.12.2021 у справі №643/21744/19.
Відзивів на апеляційну скаргу Відповідача в межах визначеного судом строку від інших учасників справи не надходило.
У зв'язку з перебуванням у відпустці члена судової колегії судді Істоміної О.А., протоколом повторного автоматизованого розподілу судових справ між суддями від 11.12.2025 визначено новий склад судової колегії: головуючий суддя Стойка О.В., судді Попков Д.О., Россолов В.В.
У судовому засідання 15.12.2025р представник Відповідача підтримував доводи та вимоги заявленої апеляційної скарги, рішення суду просив скасувати, у задоволенні позовних вимог -відмовити.
Прокурор заперечував проти доводів апеляційної скарги, просив рішення суду залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.
Інші учасники справи не з'явились, про час та місце розгляду справи були повідомлені належним чином, отже судова колегія ухвалила про розгляд справи у їх відсутності, оскільки вони не скористались правом участі в суді апеляційної інстанції.
Відповідно до ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Дослідивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи із наступного.
Рішенням господарського суду в межах даної справи встановлені наступні обставини:
- початку 01.06.2019 будівництва житлового комплексу за адресою: м. Харків, вул. Франківська, 10 (2-й пусковий комплекс: Будинок № 2), згідно з дозволом на виконання будівельних робіт № ХК083162811533, ХК102183131433 загальною вартістю 5 974,148 тис. грн., замовником якого є Відповідач, що підтверджується даними з Єдиної державної електронної системи у сфері будівництва;
- завершення 30.09.2020 будівництва житлового комплексу за адресою: м. Харків, вул. Франківська, 10 (2-й пусковий комплекс: Будинок № 2), що підтверджується витягом з Реєстру будівельної діяльності Єдиної державної електронної системи у сфері будівництва, за кодом об'єкта, відповідно до Державного класифікатора будівель та споруд ДК 018-2000: 1122.1 - «Будинки багатоквартирні масової забудови»;
-видачі Інспекцією державного архітектурно-будівельного контролю Департаменту територіального контролю та земельних відносин Харківської міської ради Відповідачу сертифікату № ХК122210807283 від 17.08.2021, яким засвідчено відповідність закінченого будівництвом об'єкта проектній документації та підтверджено його готовність до експлуатації;
- прийняття 09.08.2021 об'єкту завершеного будівництва в експлуатацію, відповідно до відомостей Єдиної державної електронної системи у сфері будівництва.
Зазначені обставини сторонами не оспорюються.
Обґрунтовуючи позовні вимоги, Прокурор стверджував про відсутність звернення Відповідача до Позивача із заявою про укладення відповідного договору про пайову участь у розвитку інфраструктури населеного пункту та несплату Відповідачем суми пайової участі до міського бюджету.
Оскільки Відповідач ввів об'єкт будівництва в експлуатацію без сплати пайового внеску, він порушив вимоги підпункту 4 пункт 2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні», внаслідок чого Відповідач безпідставно зберіг грошові кошти у розмірі 587278,51грн., що підлягали сплаті на користь Харківської міської ради як пайова участь замовника будівництва у розвитку інфраструктури населеного пункту.
Враховуючи викладене, Прокурор на підставі ст.1212 ЦК України просив стягнути Відповідача на користь Харківської міської ради 587278,51грн. безпідставно збережених коштів пайової участі, 355399,26грн. інфляційних нарахувань та 67046,29грн. 3% річних.
Відповідач проти позовних вимог заперечував, посилаючись на те, що він звільнений від сплати пайової участі на підставі пункту 13 розділу 1 Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні» №132-IX від 20.09.2019. Також вказував, що Прокурором неправильно здійснено розрахунок пайової участі, який має здійснюватися станом на дату початку будівництва (04.06.2019), а тому заявлені до стягнення суми є завищеними. Крім того, Відповідач просив зменшити розмір заявлених сум 3% річних та інфляційних витрат до максимально можливого розміру.
Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції вважав їх доведеними та обґрунтованими, відхилив клопотання Відповідача про зменшення розміру 3% річних та інфляційних втрат через відсутність доказів на підтвердження скрутного матеріального стану Відповідача.
Предметом апеляційного перегляду рішення суду є незгода Відповідача з такими висновками суду першої інстанції.
Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній та додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Колегія суддів вважає доводи апеляційної скарги необґрунтованими за наступних підстав.
Згідно з частиною третьою статті 179 Господарського кодексу України укладення господарського договору є обов'язковим для сторін, якщо, зокрема, існує пряма вказівка закону щодо обов'язковості укладення договору для певних категорій суб'єктів господарювання чи органів державної влади або органів місцевого самоврядування.
Правові та організаційні основи містобудівної діяльності в Україні визначені Законом України «Про регулювання містобудівної діяльності» від 17.02.2011 № 3038-VI (далі - Закон № 3038-VI).
Відповідно до статті 1 Закону № 3038-VI замовником будівництва визначається фізична або юридична особа, яка має намір забудови території (однієї чи декількох земельних ділянок) і подала в установленому законодавством порядку відповідну заяву.
Частиною першою статті 2 цього Закону вказано, що плануванням і забудовою територій є діяльність державних органів, органів місцевого самоврядування, юридичних та фізичних осіб, яка передбачає, зокрема, розроблення містобудівної та проектної документації, будівництво об'єктів; реконструкцію існуючої забудови та територій; створення та розвиток інженерно-транспортної інфраструктури.
Положеннями статті 40 Закону № 3038-VI (в редакції, що діяла до 01.01.2020 року) встановлено наступне:
Порядок залучення, розрахунку розміру і використання коштів пайової участі у розвитку інфраструктури населеного пункту встановлюють органи місцевого самоврядування відповідно до цього Закону.
Замовник, який має намір щодо забудови земельної ділянки у відповідному населеному пункті, зобов'язаний взяти участь у створенні і розвитку інженерно- транспортної та соціальної інфраструктури населеного пункту, крім випадків, передбачених частиною четвертою цієї статті.
Пайова участь у розвитку інфраструктури населеного пункту полягає у перерахуванні замовником до прийняття об'єкта будівництва в експлуатацію до відповідного місцевого бюджету коштів для створення і розвитку зазначеної інфраструктури.
Величина пайової участі у розвитку інфраструктури населеного пункту визначається у договорі, укладеному з органом місцевого самоврядування (відповідно до встановленого органом місцевого самоврядування розміру пайової участі у розвитку інфраструктури), з урахуванням загальної кошторисної вартості будівництва об'єкта, визначеної згідно з будівельними нормами, державними стандартами і правилами. При цьому не враховуються витрати на придбання та виділення земельної ділянки, звільнення будівельного майданчика від будівель, споруд та інженерних мереж, влаштування внутрішніх і позамайданчикових інженерних мереж і споруд та транспортних комунікацій.
У разі якщо загальна кошторисна вартість будівництва об'єкта не визначена згідно з будівельними нормами, державними стандартами і правилами, вона визначається на основі встановлених органом місцевого самоврядування нормативів для одиниці створеної потужності.
Встановлений органом місцевого самоврядування для замовника розмір пайової участі у розвитку інфраструктури населеного пункту не може перевищувати граничний розмір пайової участі у розвитку інфраструктури населеного пункту.
Органам місцевого самоврядування забороняється вимагати від замовника будівництва надання будь-яких послуг, у тому числі здійснення будівництва об'єктів та передачі матеріальних або нематеріальних активів (зокрема житлових та нежитлових приміщень, у тому числі шляхом їх викупу), крім пайової участі у розвитку інфраструктури населеного пункту, передбаченої цією статтею, а також крім випадків, визначених частиною п'ятою статті 30 цього Закону.
Розмір пайової участі у розвитку інфраструктури населеного пункту визначається протягом десяти робочих днів з дня реєстрації органом місцевого самоврядування звернення замовника про укладення договору про пайову участь та доданих до нього документів, що підтверджують вартість будівництва об'єкта, з техніко-економічними показниками.
У разі зміни замовника розмір пайової участі у розвитку інфраструктури населеного пункту зменшується на суму коштів, сплачених попереднім замовником відповідно до укладеного ним договору про пайову участь.
Договір про пайову участь у розвитку інфраструктури населеного пункту укладається не пізніше ніж через 15 робочих днів з дня реєстрації звернення замовника про його укладення, але до прийняття об'єкта будівництва в експлуатацію. Істотними умовами договору є: 1) розмір пайової участі; 2) строк (графік) сплати пайової участі; 3) відповідальність сторін. Невід'ємною частиною договору є розрахунок величини пайової участі у розвитку інфраструктури населеного пункту. Кошти пайової участі у розвитку інфраструктури населеного пункту сплачуються в повному обсязі до прийняття об'єкта будівництва в експлуатацію єдиним платежем або частинами за графіком, що визначається договором.
Кошти, отримані як пайова участь у розвитку інфраструктури населеного пункту, можуть використовуватися виключно для створення і розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури відповідного населеного пункту.
Інформація щодо договору про пайову участь у розвитку інфраструктури населеного пункту та його виконання зазначається у декларації про готовність об'єкта до експлуатації або в акті готовності об'єкта до експлуатації.
З 01.01.2020 набули чинності норми Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні» від 20.09.2019 № 132-IX (далі - Закон № 132-IX), якими з 01.01.2020 було виключено статтю 40 Закону № 3038-VI, яка регулювала пайову участь у розвитку інфраструктури населеного пункту.
За змістом Закону № 132-IX та прикінцевих та перехідних положень до нього, з 01.01.2020 у замовників будівництва відсутній обов'язок укладати з органом місцевого самоврядування відповідний договір про пайову участь у розвитку інфраструктури населеного пункту. Дійсними та такими, що продовжують свою дію до моменту їх виконання, є лише договори про пайову участь, укладені до 01.01.2020.
Разом з тим, пунктом 2 Розділу ІІ Прикінцеві та перехідні положення Закону № 132-IX визначено, що ця норма права застосовується лише до договорів, які підписані до 1 січня 2020 року. Саме у цьому випадку правовідносини з оплати участі в інфраструктурі населеного пункту є триваючими та до них можуть застосовуватись положення норми права, що втратила чинність. Якщо ж договори під час дії цієї норми укладено не було, то немає підстав вважати, що такі правовідносини виникли та тривають.
Наведені вище правові висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 14.12.2021 у справі № 643/21744/19.
У зазначеній постанові Велика Палата Верховного Суду, вирішуючи питання відступу від правових позицій касаційних судів та визначаючи належний спосіб захисту порушеного права у справі № 643/21744/19, також зауважила, що:
- з 1 січня 2020 року скасовано дію статті 40 Закону № 3038-VI, яка передбачала обов'язкове укладення договору, тому визнання судом договору про пайову участь у розвитку інфраструктури населеного пункту укладеним та встановлення цивільних прав та обов'язків сторін договору на майбутнє на підставі нормативно-правового акта, який було скасовано, суперечитиме принципу правової визначеності та не дозволить суду захистити право сторони належним способом. Відтак якщо на час здачі новозбудованого об'єкта до експлуатації або ухвалення судового рішення було скасовано норму статті закону, яка зобов'язувала укласти договір про участь у розвитку інфраструктури населеного пункту, то суд не має підстав для задоволення позову обраним позивачем способом, а саме зобов'язати укласти договір або визнати договір укладеним;
- у зв'язку з відмовою забудовника від укладання договору про пайову участь у розвитку інфраструктури населеного пункту права органу місцевого самоврядування на отримання коштів на розвиток інфраструктури населеного пункту є порушеними і в органу місцевого самоврядування виникає право вимагати стягнення коштів, обов'язок сплати яких був встановлений законом. У такому разі суд має виходити з того, що замовник будівництва без достатньої правової підстави за рахунок органу місцевого самоврядування зберіг у себе кошти, які мав заплатити як пайовий внесок у розвиток інфраструктури населеного пункту, а отже, зобов'язаний повернути ці кошти на підставі частини першої статті 1212 ЦК України;
- у разі порушення зобов'язання з боку замовника будівництва щодо участі у створенні і розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури населеного пункту у правовідносинах, які виникли до внесення змін у законодавство щодо скасування обов'язку замовника будівництва укласти відповідний договір, орган місцевого самоврядування вправі звертатись з позовом до замовника будівництва про стягнення безпідставно збережених грошових коштів. Саме такий спосіб захисту буде ефективним та призведе до поновлення порушеного права органу місцевого самоврядування.
Отже, даною постановою не спростовується обов'язок замовника будівництва сплатити кошти з пайової участі у розвитку інженерної інфраструктури населеного пункту, більш того наголошується, що у подібних правовідносинах спір можливий лише щодо величини пайової участі, однак не існування такого обов'язку.
Нормами статті 40 Закону № 3038-VI було визначено обов'язок у передбачених цим Законом випадках щодо перерахування замовником об'єкта будівництва до відповідного місцевого бюджету коштів для створення і розвитку інфраструктури населеного пункту до прийняття такого об'єкта в експлуатацію, а також обов'язок щодо укладення відповідного договору про пайову участь, положеннями якого мала бути визначеною належна до перерахування сума (розмір пайової участі).
Частиною дев'ятою статті 40 Закону № 3038-VI було передбачено, що договір про пайову участь у розвитку інфраструктури населеного пункту укладається не пізніше ніж через 15 робочих днів з дня реєстрації звернення замовника про його укладення, але до прийняття об'єкта будівництва в експлуатацію.
Відповідно до Закону № 132-IX статтю 40 Закону № 3038-VI було виключено, починаючи з 01.01.2020, отже обов'язок щодо необхідності укладення договору про пайову участь у розвитку інфраструктури населеного пункту перестав існувати, проте законодавцем під час внесення змін до Закону № 3038-VI було чітко встановлено, що протягом 2020 року замовники будівництва на земельній ділянці у населеному пункті перераховують до відповідного місцевого бюджету кошти для с творення і розвитку інфраструктури населеного пункту (далі - пайова участь) (абзац другий пункт 2 Розділу ІІ
Прикінцеві та перехідні положення Закону № 132-IX у такому розмірі (якщо менший розмір не встановлено рішенням органу місцевого самоврядування, чинним на день набрання чинності цим Законом):
- для нежитлових будівель та споруд - 4 відсотки загальної кошторисної вартості будівництва об'єкта;
- для житлових будинків - 2 відсотки вартості будівництва об'єкта, що розраховується відповідно до основних показників опосередкованої вартості спорудження житла за регіонами України, затверджених центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну житлову політику і політику у сфері будівництва, архітектури, містобудування.
Зазначеною нормою встановлено, що замовник будівництва зобов'язаний протягом 10 робочих днів після початку будівництва об'єкта звернутися до відповідного органу місцевого самоврядування із заявою про визначення розміру пайової участі щодо об'єкта будівництва, до якої додаються документи, які підтверджують вартість будівництва об'єкта, а орган місцевого самоврядування протягом 15 робочих днів з дня отримання зазначених документів надає замовнику будівництва розрахунок пайової участі щодо об'єкта будівництва.
Також за змістом цієї нової норми встановлений граничний момент зазначеної оплати- до прийняття відповідного об'єкта будівництва в експлуатацію.
Передбачений прикінцевими та перехідними положеннями Закону № 132-IX порядок пайової участі замовника будівництва було впроваджено законодавцем для:
- об'єктів будівництва, зведення яких розпочато у попередні роки, однак які станом на 01.01.2020 не були введені в експлуатацію, а договори про сплату пайової участі між замовниками та органами місцевого самоврядування до 01.01.2020 не були укладені;
- об'єктів, будівництво яких розпочате у 2020 році.
З матеріалів справи вбачається та не спростовано Відповідачем, що усупереч вищезазначеним вимогам законодавства, Відповідач не звернувся до Харківської міської ради протягом 10 робочих днів після 01.01.2020 із заявою про визначення розміру пайової участі щодо об'єкта будівництва.
Отже, у даному випадку, обов'язок Відповідача, як замовника будівництва, здійснити оплату пайового внеску у 2020 році визначений безпосередньо приписами пункту 2 розділу II Прикінцеві та перехідні положення Закону № 132-IX, а не нормою раніше діючої на момент початку будівництва 01.06.2019 -ст. 40 Закону, як наполягає Відповідач в апеляційній скарзі.
Верховний Суд у постанові від 07.09.2023 у справі № 916/2709/22 зауважив про те, що відсутність звернення замовника будівництва з відповідною заявою про визначення розміру пайової участі щодо об'єкта будівництва на виконання вимог підпункту 3 абзац 2 пункту 2 розділу ІІ Прикінцеві та перехідні положення Закону № 132-ІХ та ненадання ним передбачених цією нормою документів, не є перешкодою для самостійного визначення органом місцевого самоврядування розміру пайової участі на підставі наявних у нього документів із доведенням під час розгляду справи їх обґрунтованості.
Отже, у даному випадку, обов'язок Відповідача, як замовника будівництва, здійснити оплату пайового внеску визначений безпосередньо приписами пункту 2 розділу II Прикінцеві та перехідні положення Закону № 132-IX, якими, крім того, визначено, що розмір пайової участі становить 2 відсотки вартості будівництва об'єкта, що розраховується відповідно до основних показників опосередкованої вартості спорудження житла за регіонами України, затверджених центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну житлову політику і політику у сфері будівництва, архітектури, містобудування, у випадку якщо менший розмір не встановлено рішенням органу місцевого самоврядування, чинним на день набрання чинності цим Законом.
Невиконання відповідачем законодавчо закріпленого обов'язку щодо сплати пайової участі у зв'язку з будівництвом об'єкта саме до введення об'єкта в експлуатацію надає право на стягнення цих коштів відповідно до ст. 1212 ЦК України.
Відповідно до частини першої статті 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно.
Отже, замовник будівництва (відповідач) зобов'язаний перерахувати органу місцевого самоврядування (позивачу) безпідставно збережені грошові кошти пайової участі на підставі статті 1212 ЦК України. Такі висновки сформульовані також у постановах Великої Палати Верховного Суду від 14.12.2021 у справі № 643/21744/19 та Верховного Суду від 20.07.2022 у справі № 910/9548/21.
З огляду на наведене, судовою колегією відхиляються доводи Відповідача про безпідставність заявлених Прокурором вимог на підставі ст. 1212 ЦК України та про наявність між сторонами договірних правовідносин.
Визначаючи розмір належної до стягнення суми пайової участі у зв'язку з будівництвом об'єкта, суд зобов'язаний дослідити подані стороною докази, перевірити їх, оцінити в сукупності та взаємозв'язку з іншими наявними у справі доказами, а в разі незгоди з ними повністю або частково зазначити правові аргументи на їх спростування та навести в рішенні свій розрахунок, що є процесуальним обов'язком суду (подібний висновок щодо обов'язку суду перевірити розрахунок заявлених позовних вимог викладений в постанові Великої Палати Верховного Суду від 04.12.2019 у справі № 917/1739/17).
Господарський суд з огляду на вимоги ст. 79, 86 ГПК України має з'ясувати обставини, пов'язані з правильністю здійснення розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується. У разі якщо відповідний розрахунок здійснено неправильно, суд з урахуванням конкретних обставин справи самостійно визначає суми проведених нарахувань, не виходячи при цьому за межі позовних вимог.
Здійснений прокурором розрахунок коштів пайової участі виглядає наступним чином:
14755 грн* 1990,1 кв.м. * 2% = 587278,51 грн,
де: 14755 грн - опосередкована вартість 1 кв.м.;
1990,1кв.м - загальна площа приміщень відповідно до сертифікату №ІУ1232112288878;
2 % - розмір залучення коштів для об'єктів житлового призначення згідно із
Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні».
Колегія суддів, перевіривши наведений Прокурором розрахунок у сукупності з матеріалами справи, погоджується з висновками суду першої інстанції про його арифметичну правильність та відповідність вимогам чинного законодавства.
Визначений Прокурором розмір пайової участі у сумі 587278,51грн є обґрунтованим, підтверджений належними доказами та відповідає приписам підпункту 1 пункту 2 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 132-ІХ. У зв'язку з цим вимога про стягнення безпідставно збережених коштів пайової участі у зазначеному розмірі підлягає задоволенню.
Щодо доводів апеляційної скарги про невірно визначену дату початку розрахунку, то судова колегія зазначає, що саме з моменту прийняття об'єкта в експлуатацію замовник вважається таким, що порушує свої зобов'язання зі сплати пайової участі до місцевого бюджету, то для розрахунку величини такої участі замовника мають застосовуватися показники опосередкованої вартості спорудження житла за регіонами України, чинні станом на день прийняття в експлуатацію об'єкта будівництва (зокрема, постанова ВС у справі № 910/6226/23 від 03.12.2024).
Так, на дату прийняття об'єкта в експлуатацію (а саме станом на 09.08.2021 згідно з даними ЄДЕССБ) діяли показники опосередкованої вартості спорудження житла за регіонами України, затверджені наказом Міністерства розвитку громад та територій України від 20.05.2021 № 119, де, зокрема, вартість одного квадратного метра загальної площі квартир будинку (з урахуванням податку на додану вартість) на території Харківської області становила 14755 гривень.
Отже суд першої інстанції дійшов вірного висновку про задоволення позовних вимог про стягнення із Відповідача на користь Позивача для зарахування в дохід місцевого бюджету Харківської міської територіальної громади 587278,51грн. безпідставно збережених коштів пайової участі, 355399,26грн. інфляційних нарахувань, 67046,29грн. 3% річних.
Колегія суддів апеляційного суду зазначає, що судом першої інстанції в повному обсязі досліджені обставини, що мають значення для справи, а викладені в оскаржуваному
судовому рішенні висновки відповідають фактичним обставинам справи, у зв'язку з чим апеляційна скарга Відповідача - підлягає залишенню без задоволення, а рішення Господарського суду Харківської області від 10.10.2025 у справі №922/2046/25 підлягає залишенню без змін.
Будь-яких порушень норм процесуального права в діях суду при ухваленні оспорюваного рішення, які в силу вимог ч. 3 ст. 277 ГПК України є обов'язковою підставою для скасування судового рішення суду першої інстанції та ухвалення нового судового рішення - судовою колегією не встановлено.
Інші доводи апеляційної скарги також не спростовують висновок суду першої інстанції.
Відповідно до вимог ст. 129 ГПК України судові витрати по розгляду апеляційної скарги, відносяться на заявника апеляційної скарги. Про стягнення інших судових витрат, у тому числі витрат на правничу допомогу, сторонами не заявлено, тому вони не підлягають розподілу.
Враховуючи викладене, керуючись ст. ст. 129, 269, 270, 271, 275, 276, 281-28 Господарського процесуального кодексу України, Східний апеляційний господарський суд,
Апеляційну Фізичної особи-підприємця Кононенка Володимира Митрофановича, м. Харків на рішення господарського суду Харківської області від 10.10.2025 у справі №922/2046/25- залишити без задоволення.
Рішення Господарського суду Харківської області від 10.10.2025 у справі №922/2046/25 - залишити без змін.
Судові витрати, понесені у зв'язку з переглядом справи в суді апеляційної інстанції у вигляді судового збору, віднести на Фізичну особу-підприємця Кононенка Володимира Митрофановича, м. Харків.
Постанову може бути оскаржено до Верховного Суду у касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня проголошення судового рішення або складання повного судового рішення.
Повний текст постанови підписано 15.12.2025.
Головуючий суддя О.В. Стойка
Суддя Д.О. Попков
Суддя В.В. Россолов