11 грудня 2025 року м. Харків Справа № 917/1686/25
Східний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючий суддя Россолов В.В., суддя Склярук О.І. , суддя Хачатрян В.С.
за участю секретаря судового засідання Бессонової О.В.
за участю представника Державного спеціалізованого підприємства «Об'єднання «Радон» та представника Товариства з обмеженою відповідальністю "Ремтехналадка"
розглянувши у закритому судовому засіданні у приміщенні Східного апеляційного господарського суду апеляційну скаргу Державного спеціалізованого підприємства «Об'єднання «Радон» (вх. №2547) на ухвалу Господарського суду Полтавської області від 20.11.2025 у справі №917/1686/25
за позовом Державного спеціалізованого підприємства «Об'єднання «Радон», код ЄДРПОУ 43068161, вул. Пирогівський шлях, 50, м. Київ
до Товариства з обмеженою відповідальністю "Ремтехналадка", код ЄДРПОУ 25155206 вул. Кириченко Раїси, 1, м. Полтава, Полтавська область, 36020
про стягнення 13 651 890,12 грн,
29.08.2025 до Господарського суду Полтавської області надійшла позовна заява Державного спеціалізованого підприємства «Об'єднання «Радон» до Товариства з обмеженою відповідальністю "Ремтехналадка" про стягнення 13 651 890,12 грн авансу за Договором про виконання будівельних робіт з "Капітального ремонту станції дезактивації (літера А) по вул. Пирогівський шлях, 50 в Голосіївському районі міста Києва. Коригування." від 22.11.2024 за № 237/11-24 (надалі - Договір), укладеним між сторонами спору.
Підставою позову є неповернення відповідачем позивачу 13 651 890,12 грн авансу сплаченого позивачем за Договором, в результаті припинення цього Договору.
Ухвалою Господарського суду Полтавської області від 06.11.2025 у справі №917/1686/25 заяву Державного спеціалізованого підприємства «Об'єднання «Радон» про забезпечення позову задоволено; накладено арешт на грошові кошти Товариства з обмеженою відповідальністю "Ремтехналадка", які знаходяться на всіх рахунках відповідача в усіх банківських установах, розрахункових рахунках, відкритих в органах державного казначейства України, інших фінансово-кредитних установах у межах суми, що складає 13 578 890,12 грн.
Ухвалою Господарського суду Полтавської області від 20.11.2025 у справі №917/1686/25 клопотання Товариства з обмеженою відповідальністю "Ремтехналадка" про скасування заходів забезпечення позову від 14.11.2025 (вх. № 14705 від 17.11.2025) задоволено; заходи забезпечення позову, вжиті ухвалою Господарського суду Полтавської області від 06.11.2025 у справі № 917/1686/25, шляхом накладення арешту на грошові кошти Товариства з обмеженою відповідальністю "Ремтехналадка", які знаходяться на всіх рахунках відповідача в усіх банківських установах, розрахункових рахунках, відкритих в органах державного казначейства України, інших фінансово-кредитних установах у межах суми, що складає 13 578 890,12 грн, скасовано.
Ухвала суду мотивована тим, що в результаті укладення зазначених державних контрактів, відповідач задіяний у виконанні мобілізаційного завдання щодо здійснення захисту критичної інфраструктури паливно-енергетичного сектору, застосований судом захід забезпечення позову, шляхом накладення арешту на рахунки відповідача в межах суми стягнення - 13 651 890,12 грн, може спричинити більш негативні наслідки, ніж не вжиття такого заходу судом. Оскільки арешт рахунків боржника на спірну суму коштів, може дійсно перешкоджати виконанню відповідачем мобілізаційного завдання, за укладеними контрактами, що на переконання суду є неприпустимим у період воєнного стану.
Державне спеціалізоване підприємство «Об'єднання «Радон» з відповідною ухвалою суду не погодилось, звернулось з апеляційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить її скасувати, ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні заяви ТОВ "Ремтехналадка" про скасування заходів забезпечення позову.
В обґрунтуванні апеляційної скарги, скаржник зазначає, що:
- суд першої інстанції неправильно застосував положення статті 145 ГПК України та відійшов від усталеної правової природи забезпечення позову. На думку апелянта, забезпечення позову є гарантією реального виконання можливого рішення суду, а тому не може бути скасоване до моменту, коли або зникнуть ризики невиконання рішення, або настануть інші істотні обставини, що об'єктивно усувають потребу в забезпеченні. При цьому суд повинен оцінювати лише те, чи зберігаються підстави, що існували на момент застосування арешту, та чи змінилися вони настільки, щоб скасування забезпечення не створило нових ризиків для позивача. Скаржник стверджує, що таких змін не відбулося;
- клопотання відповідача не містить жодних нових істотних фактів, які б могли вважатися підставою для скасування заходів забезпечення позову. Усі наведені відповідачем аргументи, зокрема й твердження про можливе блокування господарської діяльності, вже оцінювалися судом при вирішенні заяв про забезпечення позову 09.10.2025 та 06.11.2025. Тоді суд встановив, що арешт рахунків не створює надмірного чи неспівмірного втручання в діяльність відповідача, оскільки кошти залишаються у його володінні та користуванні, а обмеження стосується лише можливості розпоряджатися визначеною сумою;
- наявність укладених нових 5 контрактів з ціною договору 48 000 000,00 грн кожний, не може вважатися новою обставиною, що може свідчити про суттєву зміну обставин в такому випадку. На думку апелянта, наявність таких контрактів жодним чином не гарантує виконання його ТОВ «Ремтехнакладка». Крім того, у відкритих судових реєстрах містяться відомості про аналогічні випадки невиконання ТОВ «Ремтехналадка» своїх договірних зобов'язань перед іншими замовниками (зокрема, справа №917/2081/24), що підтверджує нестійкість та ненадійність його поведінки;
- на дату постановлення ухвали суду від 06.11.2025 у відповідача вже були наявні укладені контракти, проте їх наявність не є запорукою їх виконання. Сума укладених контрактів від 12.11.2025 оцінюється в цілому на 240 млн грн, тому сума боргу у такому випадку є незначною;
- бюджетні кошти, які надходять відповідачу відповідно до програми 7751720 можуть витрачатися лише на виконання конкретних мобілізаційних чи оборонних завдань і не можуть бути використані для погашення заборгованості за іншим договором, що був припинений. Отже, саме по собі бюджетне фінансування не усуває ризик невиконання відповідачем можливого рішення суду та не впливає на його здатність розрахуватися з позивачем;
- судом порушено баланс сторін, віддавши пріоритет інтересам відповідача.
09.12.2025 від Товариства з обмеженою відповідальністю "Ремтехналадка" надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому останній просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а ухвалу суду - без змін.
Обґрунтовує відзив тим, що:
- відповідач має укладені державні контракти спрямовані на укріплення оборонних позицій, забезпечення потреб Збройних Сил України, а також будівництво укриття для навчальних закладів, що укладені на реалізацію Постанови Кабінету Міністрів України від 07.02.2025 № 142 “Про реалізацію експериментального проекту щодо нового будівництва, реконструкції, капітального ремонту, ремонту та інших інженерно-технічних заходів із захисту об'єктів критичної інфраструктури паливно-енергетичного сектору, критичної інфраструктури»;
- посилання позивача на те, що у відповідача є інші контракти які не можуть слугувати доказом чи запорукою їх виконання є лише припущенням;
- арешт рахунків може перешкоджати виконанню відповідачем мобілізаційного завдання за укладеними контрактами, що є неприпустимим у період воєнного стану.
Детально рух у справі на стадії апеляційного перегляду відображено в процесуальних документах суду.
У судове засідання від 11.12.2025 з'явився представник Державного спеціалізованого підприємства «Об'єднання «Радон» та представник Товариства з обмеженою відповідальністю "Ремтехналадка".
На початку судового засідання колегія суддів вирішила перейти в закрите судове засідання у зв'язку з тим, що подані сторонами докази та наявні у справі матеріали можуть містити інформацію, пов'язану з оборонною діяльністю держави Україна в умовах воєнного стану, поширення якої може створити ризики для національної безпеки. З огляду на це, керуючись статтею 8 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів постановила продовжувати розгляд справи у закритому судовому засіданні.
Проаналізувавши матеріали справи колегія суддів Східного апеляційного господарського суду встановила такі обставини справи.
До Господарського суду Полтавської області, 29.08.2025, надійшла позовна заява Державного спеціалізованого підприємства «Об'єднання «Радон» до Товариства з обмеженою відповідальністю "Ремтехналадка" про стягнення 13 651 890,12 грн авансу за Договором про виконання будівельних робіт з "Капітального ремонту станції дезактивації (літера А) по вул. Пирогівський шлях, 50 в Голосіївському районі міста Києва. Коригування." від 22.11.2024 за № 237/11-24 (надалі - Договір), укладеним між сторонами спору.
Підставою позову є неповернення відповідачем позивачу 13 651 890,12 грн авансу сплаченого позивачем за Договором, в результаті припинення цього Договору.
В результаті розгляду заяви позивача про вжиття заходів забезпечення позову на стадії розгляду справи, яка надійшла до суду 06.10.2025, ухвалою від 09.10.2025, суд відмовив у забезпеченні позову, через те, що, обставини, які свідчили б про здійснення відповідачем недобросовісних дій, на які посилається позивач, судом не встановлено. Так само як і не встановлено наявність потенційний труднощів, які можуть настати для позивача, у разі задоволення його позову у справі.
05.11.2025 до суду першої інстанції надійшла нова заява про забезпечення позову подана позивачем у справі, яку суд ухвалою від 06.11.2025 задовольнив, обґрунтовуючи співвідношенням можливих негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати внаслідок невжиття цих заходів. Суд врахував те, що не дивлячись на те, що на рахунки відповідача надходять кошти з інших бюджетних установ, спрямовані на виконання інших державних контрактів, зокрема будівництво укриттів, враховуючи недобросовісність поведінки відповідача по відношенню до позивача, суд припустився вірогідності дій відповідача, в будь-який момент розпорядитися наявними коштами, без урахування майнових інтересів позивача, який на рівні з іншими контрагентами має право на задоволення своїх майнових вимог (у випадку постановляння відповідного судового рішення у справі), шляхом погашення заборгованості, яка не заперечується самим відповідачем. Також суд врахував майновий стан відповідача, зокрема, статутний капітал який складає 14300,00 грн, що набагато менший ніж ціна позову, що розглядається у цій справі.
В подальшому, 17.11.2025, на адресу місцевого суду надійшло клопотання відповідача про скасування засобів забезпечення позову.
Суд першої інстанції задовольнив клопотання відповідача та скасував заходи забезпечення позову, що стало підставою для звернення позивача до апеляційного суду зі скаргою.
Надаючи правову оцінку обставинам справи та викладеним доводам сторін, колегія суддів виходить з наступного.
Предметом розгляду в суді першої інстанції у цій справі було вирішення питання про наявність чи відсутність підстав для скасування застосованих раніше заходів забезпечення позову, а саме накладення арешту на грошові кошти Товариства з обмеженою відповідальністю "Ремтехналадка", які знаходяться на всіх рахунках відповідача в усіх банківських установах, розрахункових рахунках, відкритих в органах державного казначейства України, інших фінансово-кредитних установах у межах суми, що складає 13 578 890,12 грн.
Натомість предметом апеляційного перегляду є законність, обґрунтованість та повнота висновків, викладених у ухвалі Господарського суду Полтавської області про скасування заходів забезпечення позову.
Положення статей 136, 137 Господарського процесуального кодексу України пов'язують вжиття господарським судом заходів забезпечення позову з обґрунтуванням обставин необхідності такого забезпечення в контексті положень статті 73 Господарського процесуального кодексу України як гарантії ефективності задоволення вимог позивача (заявника) за результатами розгляду спору по суті.
Метою забезпечення позову є вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій із боку відповідача (боржника) та забезпечити реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь особи, яка звернулась з позовом, в тому числі задля попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення.
Забезпечення позову це сукупність процесуальних дій, які гарантують уникнення можливого порушення в майбутньому прав та охоронюваних законом інтересів позивача, а також можливість реального виконання рішення суду та уникнення будь-яких труднощів при виконанні у випадку задоволення позову.
Забезпечення позову за своєю суттю є обмеженням суб'єктивних прав, свобод та інтересів відповідача (боржника), або пов'язаних із ним інших осіб, в інтересах забезпечення реалізації в майбутньому актів правосуддя та задоволених вимог позивача.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 13.06.2018 у справі № 911/3871/17.
Порядок та підстави скасування вжитих заходів забезпечення позову врегульований статтею 145 Господарського процесуального кодексу України.
Відповідно до частин 1, 2 статті 145 Господарського процесуального кодексу України суд може скасувати заходи забезпечення позову з власної ініціативи або за вмотивованим клопотанням учасника справи. Клопотання про скасування заходів забезпечення позову розглядається в судовому засіданні не пізніше п'яти днів з дня надходження його до суду.
За змістом частин 4, 5 статті 145 Господарського процесуального кодексу України за результатами розгляду клопотання про скасування заходів забезпечення позову, вжитих судом, постановляється ухвала. Ухвала господарського суду про скасування заходів забезпечення позову, вжитих судом, або про відмову в скасуванні забезпечення позову може бути оскаржена.
Судова колегія наголошує, що в залежності від обставин прийняття рішення про скасування заходів забезпечення позову може бути правом суду (частини 1-6 статті 145 Господарського процесуального кодексу України), або обов'язком суду (частини 9, 13 статті 145 Господарського процесуального кодексу України). Прийняття судом рішення про скасування заходів забезпечення позову з підстав, передбачених частинами 9, 13 статті 145 Господарського процесуального кодексу України, є процесуальним наслідком прийнятих судових рішень у справі або процесуальних подій на стадії відкриття провадження у справі, і ці рішення не зумовлені будь-якими іншими обставинами.
Натомість, скасування заходів забезпечення позову в порядку частин 1-6 статті 145 Господарського процесуального кодексу України має оціночний характер, дослідження якого потребує з'ясування існування критеріїв на цей час, визначених частиною 2 статті 136 Господарського процесуального кодексу України, і які зумовили вжиття заходів забезпечення позову.
Як убачається з матеріалів справи, ухвалою Господарського суду Полтавської області від 06.11.2025 задоволено заяву Державного спеціалізованого підприємства «Об'єднання «Радон» про забезпечення позову та накладено арешт на грошові кошти Товариства з обмеженою відповідальністю «Ремтехналадка», що знаходяться на всіх рахунках відповідача в банківських установах, органах Державного казначейства України та інших фінансово-кредитних організаціях у межах суми 13 578 890,12 грн.
17.11.2025 ТОВ «Ремтехналадка» звернулося до місцевого суду з клопотанням про скасування зазначених заходів забезпечення позову. Господарський суд, розглянувши це клопотання, дійшов висновку про наявність підстав для скасування арешту та постановив відповідну ухвалу, з мотивами якої погоджується колегія суддів апеляційного суду з огляду на таке.
В обґрунтування клопотання відповідач зазначив, що ним укладено низку державних контрактів, спрямованих на укріплення оборонних позицій, виконання робіт в інтересах Збройних Сил України та будівництво захисних споруд для закладів освіти. Такі договори укладені в рамках реалізації постанови Кабінету Міністрів України від 07.02.2025 № 142 «Про реалізацію експериментального проекту щодо нового будівництва, реконструкції, капітального ремонту, ремонту та інших інженерно-технічних заходів із захисту об'єктів критичної інфраструктури паливно-енергетичного сектору, критичної інфраструктури».
Такі контракти спрямовані також на виконання п. 26 Плану запровадження та забезпечення здійснення заходів правового режиму воєнного стану в Україні, затвердженого розпорядженням Кабінету Міністрів України від 24.02.2022 № 181-р, яким передбачено, на час воєнного стану, заходи забезпечення належного функціонування дорожнього господарства, транспортної інфраструктури та інфраструктури, що забезпечує життєдіяльність населення та функціонування держави в умовах воєнного стану, зокрема: будівництво, ремонт та інші інженерно-технічні заходи із захисту об'єктів критичної інфраструктури паливно-енергетичного сектору критичної інфраструктури, влаштування інженерних споруд для забезпечення потреб Збройних Сил та інших військових формувань.
Відповідач зазначає про те, що внаслідок застосування заходів забезпечення, вжитих ухвалою Господарського суду Полтавської області від 06.11.2025 зупиниться виконання мобілізаційного завдання (замовлення) щодо здійснення захисту критичної інфраструктури.
Із наявних у справі доказів убачається, що після застосування заходів забезпечення позову відповідачем укладено зі Службою відновлення та розвитку інфраструктури у Донецькій області низку договорів підряду - № 3-Р/дск, № 4-Р/дск, № 6-Р/дск, № 7-Р/дск та № 8-З/дск від 12.11.2025, строк дії яких встановлено до 31.03.2026. Звітність за такими договорами свідчить, що їх предметом є реконструкція об'єктів критичної інфраструктури, а вартість кожного з них становить 48 879 781,20 грн.
Більш того, з інформації щодо джерела фінансування вбачається, що фінансування за укладеними контрактами здійснюється за бюджетною програмою 7751720 (здійснення заходів, пов'язаних із зміцненням обороноздатності держави та запобіганню виникненню надзвичайних ситуацій техногенного характеру, зокрема для будівництва захисних споруд об'єктів критичної інфраструктури паливно-енергетичного сектору).
З огляду на викладене, місцевий суд слушно зауважив, що, по-перше, дії відповідача, що направлені на отримання прибутку, шляхом активного ведення ним господарської діяльності, по-друге, участь підприємства відповідача у виконанні мобілізаційного завдання щодо здійснення захисту критичної інфраструктурипаливно-енергетичного сектору, що в умовах воєнного стану країни має важливе значення для життєзабезпечення населення.
Апеляційний суд зауважує, що виконання такого завдання справді передбачено Планом запровадження та забезпечення здійснення заходів правового режиму воєнного стану в Україні, затвердженим розпорядженням Кабінету Міністрів України від 24.02.2022 № 181-р. Зокрема, пунктом 26 цього Плану визначено як один із заходів правового режиму воєнного стану здійснення будівництва, реконструкції, ремонту та інших інженерно-технічних робіт, спрямованих на захист об'єктів критичної інфраструктури паливно-енергетичного сектору та інфраструктури, необхідної для забезпечення потреб Збройних Сил України та інших військових формувань.
З огляду на це, колегія суддів звертається до висновків Верховного Суду, що скасування заходів забезпечення позову може мати місце лише тоді, коли потреба у забезпеченні позову з тих чи інших причин відпала, що прямо передбачено нормами Господарського процесуального кодексу України, або змінились певні обставини, що спричинили застосування заходів забезпечення позову, або забезпечення позову перешкоджає належному виконанню судового рішення (постанови від 15.08.2019 у справі №15/155-б, від 21.11.2022 у справі №916/621/22).
Таким чином, укладені відповідачем державні контракти, спрямовані на виконання робіт, пов'язаних із мобілізаційними завданнями, свідчать про зміну обставин, що були підставою застосування заходів забезпечення позову. Наявність таких контрактів виключає припущення про можливість несумлінного розпорядження відповідачем коштами та свідчить про стабільний характер його господарської діяльності, що, у свою чергу, може слугувати додатковою гарантією виконання можливого судового рішення.
Зважаючи на участь відповідача у виконанні мобілізаційних завдань та критичне значення відповідних робіт в умовах воєнного стану, місцевий суд обґрунтовано дійшов висновку, що подальше існування арешту на грошові кошти відповідача може спричинити більш істотні негативні наслідки, ніж його скасування, оскільки здатне унеможливити виконання державних контрактів, що є неприпустимим з огляду на публічний інтерес і потреби національної безпеки.
Отже, колегія суддів дійшла висновку, що місцевий господарський суд повно та всебічно дослідив подане відповідачем клопотання, правильно встановив обставини, які мають значення для вирішення питання щодо скасування заходів забезпечення позову, та надав належну правову оцінку поданим доказам і доводам сторін. Суд першої інстанції обґрунтовано виходив із того, що після застосування арешту настали нові, істотні за змістом обставини, які безпосередньо впливають на необхідність подальшого існування такого заходу, а подальше утримання арешту могло б завдати непропорційної шкоди суспільним інтересам, пов'язаним із виконанням мобілізаційних та оборонних завдань.
Враховуючи встановлену зміну обставин, суспільну значимість робіт, які відповідач виконує за державними контрактами, їх безпосередній зв'язок із забезпеченням життєдіяльності населення та обороноздатності держави в умовах воєнного стану, а також положення статті 145 Господарського процесуального кодексу України і правові висновки Верховного Суду, колегія суддів приходить до переконання, що місцевий суд діяв у межах наданих йому повноважень та дотримався принципу пропорційності. Ухвала про скасування заходів забезпечення позову є законною та обґрунтованою.
Разом з тим, скаржник вважає, що суд першої інстанції неправильно застосував положення статті 145 ГПК України та відійшов від усталеної правової природи забезпечення позову. На думку апелянта, забезпечення позову є гарантією реального виконання можливого рішення суду, а тому не може бути скасоване до моменту, коли або зникнуть ризики невиконання рішення, або настануть інші істотні обставини, що об'єктивно усувають потребу в забезпеченні. При цьому суд повинен оцінювати лише те, чи зберігаються підстави, що існували на момент застосування арешту, та чи змінилися вони настільки, щоб скасування забезпечення не створило нових ризиків для позивача. Скаржник стверджує, що таких змін не відбулося.
Колегія суддів не погоджується із такими доводами апелянта і зазначає таке.
По-перше, твердження скаржника про те, що суд міг оцінювати лише ті обставини, які існували на момент накладення арешту, суперечить самій природі процедури скасування забезпечення позову. Норма статті 145 ГПК України прямо передбачає можливість скасування забезпечувальних заходів у випадку зміни обставин, що зумовили їх застосування. Отже, логічним і закономірним є те, що суд досліджує не минуле, а актуальний стан правовідносин та наявність або відсутність ризиків на момент розгляду клопотання про скасування забезпечення.
По-друге, доводи скаржника про незмінність ризиків ґрунтуються на припущенні, що поведінка відповідача залишилася такою самою, як і на момент накладення арешту. Однак матеріали справи свідчать про інше. Після застосування забезпечення позову відповідач уклав низку державних контрактів значної вартості у сфері реконструкції об'єктів критичної інфраструктури та обороноздатності держави. Такі контракти укладені з органом державної влади в умовах воєнного стану, що, у свою чергу, свідчить про стабільність фінансового стану відповідача, регулярність фінансування його діяльності та реальність грошових надходжень у майбутньому.
По-третє, сама правова природа інституту забезпечення позову передбачає, що забезпечення має бути пропорційним, необхідним і тимчасовим. Верховний Суд у своїх постановах наголошує, що підтримання забезпечення позову за відсутності актуальної необхідності є недопустимим, оскільки воно може порушувати баланс інтересів сторін та зводити інститут забезпечення до інструменту тиску. У цій справі арешт грошових коштів відповідача унеможливлював виконання державних контрактів оборонного характеру, що є очевидно непропорційним втручанням у його діяльність і виходить за межі процесуальної мети забезпечення позову.
По-четверте, апеляційний суд не погоджується з твердженням скаржника, що укладення відповідачем нових державних контрактів не є істотною зміною обставин. Навпаки, такі дії відповідача свідчать не лише про наявність стабільних джерел фінансування, а й про виконання підприємством завдань, які мають публічну та стратегічну значимість для держави під час воєнного стану. За таких умов подальше утримання арешту на рахунках відповідача порушувало б принцип пропорційності та могло б завдати шкоди державним інтересам.
Отже, доводи скаржника про порушення судом першої інстанції положень статті 145 ГПК України не знайшли свого підтвердження, оскільки місцевий суд правомірно врахував саме зміну фактичних обставин, що настала після накладення арешту, та дійшов обґрунтованого висновку про відпадіння потреби у подальшому існуванні забезпечення позову.
Скаржник вважає, що клопотання відповідача не містить жодних нових істотних фактів, які б могли вважатися підставою для скасування заходів забезпечення позову. Усі наведені відповідачем аргументи, зокрема й твердження про можливе блокування господарської діяльності, вже оцінювалися судом при вирішенні заяв про забезпечення позову 09.10.2025 та 06.11.2025. Тоді суд встановив, що арешт рахунків не створює надмірного чи неспівмірного втручання в діяльність відповідача, оскільки кошти залишаються у його володінні та користуванні, а обмеження стосується лише можливості розпоряджатися визначеною сумою.
З цього приводу апеляційний суд зазначає таке.
Перш за все, суд першої інстанції під час розгляду заяв про забезпечення позову в жовтні та листопаді 2025 року не міг оцінювати ті обставини, які виникли після застосування забезпечення, а саме укладення відповідачем низки державних контрактів на значні суми, спрямованих на виконання мобілізаційних та оборонних завдань. На дату постановлення ухвали від 06.11.2025 цих договорів ще не існувало, а отже, вони не могли бути враховані судом при ухваленні рішення про накладення арешту. Саме тому їх поява є новою обставиною у розумінні статті 145 ГПК України.
Скаржник помилково ототожнює оцінку ризиків на момент застосування забезпечення позову з оцінкою ризиків на момент вирішення питання про його скасування. Інститут забезпечення позову за своєю природою є динамічним: він застосовується для запобігання загрозам, які існують на конкретний момент, і скасовується у разі відпадіння або зміни цих загроз. Верховний Суд неодноразово підкреслював, що підтримання забезпечення позову за відсутності актуальної необхідності є неправомірним та порушує баланс інтересів сторін. Отже, суд мав оцінювати оновлений фактичний стан, а не обставини, які існували місяць тому.
Твердження апелянта про те, що «арешт не створював надмірного втручання» на момент його застосування, не має вирішального значення для оцінки необхідності його подальшого існування. Наявні у справі докази свідчать, що після накладення арешту відповідач залучений до виконання контрактів із фінансуванням за бюджетною програмою, спрямованою на укріплення обороноздатності держави. За таких обставин подальше блокування можливості розпоряджатися коштами на рівні 13,5 млн грн фактично унеможливлює виконання державних завдань, що має не лише економічні, а й безпосередні національні наслідки.
Посилання скаржника на те, що «кошти залишаються у володінні та користуванні відповідача», не відповідає реальній економічній природі виконання будівельних робіт в оборонному секторі. Укладені контракти вимагають оперативного фінансування закупівель матеріалів, оплати праці, мобілізації техніки та інших витрат, які неможливо здійснити за умов арешту. Тому твердження апелянта про відсутність втручання є декларативним і не узгоджується з фактичним режимом арешту грошових коштів.
Таким чином, аргумент скаржника про відсутність нових обставин та відсутність підстав для скасування забезпечення позову не знаходить свого підтвердження. Місцевий суд правомірно встановив, що після застосування арешту настали нові, істотні та документально підтверджені обставини, які об'єктивно змінюють співвідношення інтересів сторін та усувають потребу у подальшому існуванні забезпечення позову.
На переконання апелянта, наявність укладених нових 5 контрактів з ціною договору 48 000 000,00 грн кожний, не може вважатися новою обставиною, що може свідчити про суттєву зміну обставин в такому випадку. На думку апелянта, наявність таких контрактів жодним чином не гарантує виконання його ТОВ «Ремтехнакладка». Крім того, у відкритих судових реєстрах містяться відомості про аналогічні випадки невиконання ТОВ «Ремтехналадка» своїх договірних зобов'язань перед іншими замовниками (зокрема, справа №917/2081/24), що підтверджує нестійкість та ненадійність його поведінки.
Апеляційний суд зауважує, що на момент накладення арешту 5 договорів не існувало - вони були укладені після застосування заходів забезпечення позову, а саме 12.11.2025. Саме це і є нова обставина у процесуальному розумінні: факт, який не існував раніше і не міг бути оцінений судом при застосуванні забезпечення позову.
Колегія суддів звертає увагу, що правова оцінка нового контрактного портфеля відповідача не пов'язана з тим, чи є він «гарантією» майбутнього виконання зобов'язань перед позивачем. Суд не оцінює ці контракти як заміну або еквівалент майбутньому рішенню. Їх значення полягає в іншому: вони свідчать про наявність постійних та підтверджених джерел фінансування діяльності відповідача, забезпечених бюджетною програмою, що в умовах воєнного стану має підвищений рівень стабільності та пріоритетності.
Це прямо впливає на оцінку ризику невиконання рішення суду, який був ключовою підставою первісного арешту.
Наведені апелянтом посилання на інші судові провадження (зокрема справу №917/2081/24) не можуть бути доказом ризику у цій справі, оскільки суд не має права виходити за межі встановленого фактичного складу та замінювати процесуальні критерії «обґрунтованого припущення» критеріями загальної оцінки репутації або історії діяльності. Наявність окремих спорів минулих років, особливо не пов'язаних із виконанням державних мобілізаційних контрактів, не впливає на факт того, що відповідач є виконавцем поточних, чинних, фінансованих державою договорів, які потребують оперативного та безперервного фінансування.
Таким чином, доводи апелянта про те, що нові контракти не є істотною обставиною, відхиляється як необґрунтований. Укладення відповідачем державних контрактів значного обсягу із стратегічною метою виконання мобілізаційних завдань є саме тією зміною фактичних обставин, яка відповідно до статті 145 ГПК України може бути підставою для скасування раніше застосованих заходів забезпечення позову.
Також скаржник наголошує, що на дату постановлення ухвали суду від 06.11.2025 у відповідача вже були наявні укладені контракти, проте їх наявність не є запорукою їх виконання. Сума укладених контрактів від 12.11.2025 оцінюється в цілому на 240 млн грн, тому сума боргу у такому випадку є незначною.
Колегія суддів не погоджується із такими апелянта і зазначає таке.
Твердження скаржника про те, що нові контракти вже були наявні на дату постановлення ухвали від 06.11.2025, не підтверджується матеріалами справи. Судами встановлено, що договори № 3-Р/дск, № 4-Р/дск, № 6-Р/дск, № 7-Р/дск та № 8-З/дск укладені 12.11.2025, тобто після накладення арешту (ухвала від 06.11.2025). Обставина їх відсутності на час застосування заходів забезпечення позову була прямо підтверджена як документами у справі, так і поясненнями сторін. Саме тому укладення цих контрактів має характер нової істотної обставини, яка відповідає критеріям зміни обставин у розумінні статті 145 ГПК України.
Заявлене твердження про «незначність» суми боргу у співвідношенні із загальною сумою контрактів на 240 млн грн не може бути покладене в основу збереження або поновлення заходів забезпечення позову. Така аргументація суперечить самій природі інституту забезпечення позову, який спрямований не на порівняння вартості зобов'язань, а на оцінку наявності реальних ризиків утруднення або невиконання рішення суду. Застосування чи скасування забезпечення не залежить від того, яка частка потенційної заборгованості становить у відсотковому співвідношенні до обороту підприємства.
Сукупність встановлених обставин свідчить, що укладення відповідачем державних контрактів значної вартості за бюджетною програмою, пов'язаною із забезпеченням обороноздатності держави, об'єктивно змінює фактичну ситуацію та свідчить про відпадіння ризиків, що лежали в основі застосування арешту. Саме тому місцевий суд обґрунтовано визнав наявність підстав для скасування забезпечення позову.
Таким чином, посилання скаржника на те, що контракти не є новою обставиною або не гарантують виконання зобов'язань, є юридично неспроможними, не відповідають матеріалам справи та не спростовують висновків суду першої інстанції про зміну обставин, які зумовили застосування заходів забезпечення позову.
Апелянт зазначає, що бюджетні кошти, які надходять відповідачу відповідно до програми 7751720 можуть витрачатися лише на виконання конкретних мобілізаційних чи оборонних завдань і не можуть бути використані для погашення заборгованості за іншим договором, що був припинений. Отже, саме по собі бюджетне фінансування не усуває ризик невиконання відповідачем можливого рішення суду та не впливає на його здатність розрахуватися з позивачем.
Колегія суддів не може погодитися з такими доводами апелянта і, в свою чергу, зазначає таке.
Перш за все, суд, розглядаючи питання про забезпечення або його скасування, не зобов'язаний і не уповноважений досліджувати цільове призначення бюджетних коштів чи перевіряти, чи можуть вони бути спрямовані безпосередньо на погашення боргу. Зміна обставин, передбачена статтею 145 ГПК України, стосується ризиків утруднення виконання рішення, а не джерела його фактичного погашення.
Наявність бюджетного фінансування у даному випадку має значення не як джерело виконання боргу, а як індикатор фінансової стабільності відповідача та реальності його господарської діяльності, що прямо впливає на оцінку ризику невиконання майбутнього судового рішення. Укладання високовартісних державних контрактів із забезпеченим та гарантованим бюджетним фінансуванням спростовує первісне припущення суду про можливість вчинення відповідачем недобросовісних дій щодо приховування або виведення активів. Саме це і становить нову істотну обставину у розумінні статті 145 ГПК України.
Посилання апелянта на те, що бюджетні кошти не можуть бути використані для погашення заборгованості, не спростовує висновків місцевого суду й не має правового значення для вирішення питання щодо скасування забезпечення позову. Закон не вимагає від відповідача доведення того, що саме бюджетними коштами він виконуватиме можливе рішення суду. Предметом оцінки є не джерела майбутнього погашення боргу, а ризики ухилення від виконання рішення. У ситуації, коли відповідач стабільно фінансується з державного бюджету, активно виконує роботи та має позитивне грошове сальдо за державними контрактами, ризики невиконання рішення суду є істотно меншими, ніж на момент накладення арешту.
Таким чином, наявність бюджетного фінансування в межах програми 7751720 є юридично значущою саме як доказ зміни фактичних обставин та зменшення ризиків, а тому доводи апелянта щодо його нерелевантності є необґрунтованими і не спростовують правильності висновків суду першої інстанції.
Колегія суддів не приймає доводи апелянта про порушення місцевим судом балансу інтересів сторін. Суд першої інстанції не віддав переваги відповідачу, а здійснив оцінку обставин відповідно до вимог статті 145 ГПК України та практики Верховного Суду, згідно з якою забезпечення позову має бути пропорційним, необхідним та застосовуватися лише за наявності актуальних ризиків.
Після накладення арешту настали нові істотні обставини - укладення відповідачем державних контрактів у сфері критичної інфраструктури, виконання яких неможливе за умов блокування рахунків. За таких умов подальше утримання арешту створювало б непропорційне та надмірне втручання у діяльність відповідача й могло б завдати шкоди публічним інтересам, що виходять за межі приватного спору сторін.
Тому висновок місцевого суду про необхідність скасування забезпечення позову є збалансованим, пропорційним та постановленим із дотриманням принципу рівності сторін та справедливого співвідношення їхніх інтересів.
З урахуванням установлених у справі обставин колегія суддів доходить висновку, що місцевий господарський суд діяв правомірно та обґрунтовано, скасовуючи заходи забезпечення позову. Поява після накладення арешту нових істотних обставин, а саме укладення відповідачем державних контрактів, що забезпечуються бюджетним фінансуванням та пов'язані з виконанням мобілізаційних і оборонних завдань, об'єктивно змінила ризиковий баланс між сторонами та усунула підстави, які зумовили застосування забезпечення. За таких умов подальше утримання арешту створювало б непропорційне втручання у діяльність відповідача та могло б завдати шкоди публічним інтересам.
У зв'язку з цим колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги Державного спеціалізованого підприємства «Об'єднання «Радон». Доводи апелянта не спростовують наведені висновки суду першої інстанції, у зв'язку з чим апеляційна скарга Державного спеціалізованого підприємства «Об'єднання «Радон» не підлягає задоволенню з підстав викладених вище, а ухвала Господарського суду Полтавської області від 20.11.2025 у справі №917/1686/25 має бути залишена без змін.
Керуючись статтями 269, п.1 ч.1 ст. 275, 282, 284 Господарського процесуального кодексу України, Східний апеляційний господарський суд,-
Апеляційну скаргу Державного спеціалізованого підприємства «Об'єднання «Радон» залишити без задоволення.
Ухвалу Господарського суду Полтавської області від 20.11.2025 у справі №917/1686/25 залишити без змін.
Постанова суду набирає законної сили з дня її прийняття. Порядок та строки касаційного оскарження передбачено ст.286-289 Господарського процесуального кодексу України.
Повна постанова складена 15.12.2025.
Головуючий суддя В.В. Россолов
Суддя О.І. Склярук
Суддя В.С. Хачатрян