вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua
"16" грудня 2025 р. Справа№ 910/6588/24
Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Євсікова О.О.
суддів: Алданової С.О.
Корсака В.А.
розглянувши в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи
апеляційну скаргу Акціонерного товариства "Українська залізниця"
на додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 30.09.2025 (повний текст складено 30.09.2025)
за клопотанням Товариства з обмеженою відповідальністю "Грейнсвард"
про розподіл судових витрат
у справі № 910/6588/24 (суддя Джарти В.В.)
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Грейнсвард"
до Акціонерного товариства "Українська залізниця"
про зобов'язання внести зміни до особового рахунку № 2829531 шляхом відображення (відновлення, збільшення) на ньому грошової суми у розмірі 253 186,32 грн,
Короткий зміст і підстави вимог, що розглядаються.
У вересні 2024 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Грейнсвард" (далі - Товариство) сформувало у системі «Електронний суд» клопотання про розподіл судових витрат, у якому просило стягнути з Акціонерного товариства "Українська залізниця" (далі - Укрзалізниця) 33 223,04 грн судових витрат, пов'язаних з розглядом справи Господарським судом міста Києва, зокрема, витрат на професійну правничу допомогу.
До заяви Товариство долучило: договір про надання правничої допомоги №17-01 від 04.01.2021; додаткову угоду №1 від 07.07.2021 до договору про внесення змін до договору №87 від 28.07.2022; акт №17-01/277 виконаних робіт (наданих послуг) від 28.05.2024 на суму 12 000,00 грн; акт №17-01/289 виконаних робіт (наданих послуг) від 17.06.2024 на суму 3 500,00 грн; акт №17-01/310 виконаних робіт (наданих послуг) від 28.05.2024 на суму 17 723,04 грн.
Позиції учасників справи.
19.09.2024 Укрзалізниця сформувала у системі «Електронний суд» заяву із запереченнями проти поданого Товариством клопотання про розподіл судових витрат.
У поданій заяві Укрзалізниця вважає, що заявлений до стягнення розмір витрат на оплату послуг адвоката є неспівмірним зі складністю справи, ціною позову, обсягом наданих послуг та виконаних робіт. Відповідач зауважує, що розгляд справи здійснювався в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін (без проведення судового засідання) і у справі відсутні будь-які докази, що підтверджують розумність витрат на оплату послуг адвоката. Вимогу про стягнення «гонорару успіху» у розмірі 7% від ціни позову у сумі 17 723,04 грн Укрзалізниця вважає безпідставною та необґрунтованою.
Короткий зміст рішення місцевого господарського суду та мотиви його прийняття.
Додатковим рішенням Господарського суду міста Києва від 30.09.2025 стягнуто з Укрзалізниці на користь Товариства 24 723,04 грн витрат на професійну правничу допомогу.
Суд дійшов висновку, що заявлений позивачем до стягнення розмір витрат на професійну правничу допомогу не відповідає критеріям, що наведені у ч. 4 ст. 126 ГПК України. Виходячи з встановлених обставин, характеру спірних правовідносин та обсягів матеріалів справи, реально витраченого адвокатом часу, наявності вмотивованих заперечень відповідача щодо обґрунтованості заявлених до стягнення сум, зважаючи на принципи співмірності та розумності судових витрат, суд задовольнив поклав на Укрзалізницю витрати Товариства на професійну правничу допомогу частково.
Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнення її доводів.
Не погодившись з додатковим рішенням Господарського суду міста Києва від 30.09.2025, Укрзалізниця звернулася до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, у якій просить оскаржуване додаткове рішення скасувати та ухвалити нове, яким відмовити позивачу у задоволенні стягнення з відповідача «гонорару успіху» у розмірі 7% від ціни позову в сумі 17 723,04 грн та зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката в даній справі до співмірності із ціною позову, складністю справи, обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт.
На думку скаржника, додаткове рішення суду є необґрунтованим, прийняте з неповним з'ясуванням обставин, що мають значення для справи, з неправильним застосуванням норм матеріального права та з порушенням норм процесуального права.
Апелянт зазначає, що з долучених до клопотання щодо судових витрат документів вбачається, що вартість однієї години роботи адвоката становить 1 000,00 грн, що не відповідає ринковим цінам в умовах воєнного стану. Зокрема, відповідно до ст. 8 Закону України «Про Державний бюджет України на 2025 рік» з 01.01.2025 в Україні мінімальна заробітна плата у погодинному розмірі становить 48 грн. Отже вартість юридичної послуги «представництво інтересів клієнта у суді» більш як у 20 разів перевищує офіційно встановлений мінімальний розмір заробітної плати.
Під час винесення додаткового рішення суд першої інстанції не врахував, що відповідно до ч. 5 ст. 12 ГПК України справа №910/6588/22 є малозначною і згідно з ухвалою суду від 30.05.2024 розгляд цієї справи здійснювався в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін (без проведення судового засідання).
Скаржник відзначає, що жодних пояснень щодо принципу формування такого високого розміру гонорару, з прив'язкою до мінімальної чи середньої зарплати в країні, чи з посиланням на відомості органів статистики або інших органів про ціни юридичних послуг в регіоні під час розгляду справи надано не було. У справі відсутні будь які докази, що підтверджують розумність витрат на оплату послуг адвоката.
Апелянт вважає, що задовольняючи частково клопотання про розподіл судових витрат та зменшуючи розмір судових витрат з 33 223,04 грн до 24 723,04 грн, суд першої інстанції у додатковому рішенні зменшив розмір заявлених витрат на 8 500,00 грн, не вказавши при цьому які саме витрати підлягають стягненню із залізниці та з яких підстав. Таку позицію суду першої інстанції скаржник вважає безпідставною та необґрунтованою, оскільки фактично суд постановив стягнути з АТ «Українська залізниця» в т.ч. і частину заявленого так званого «гонорару успіху», що становить 9 223,04 грн.
За доводами скаржника, такі витрати як «гонорар успіху» за своїм змістом і правовою природою не є професійною правничою допомогою, не є послугою адвоката та не відносяться до судових витрат, а тому не підлягають розподілу і стягненню з відповідача.
Апелянт зазначає, що суд першої інстанції залишив поза увагою також ту обставину, що підприємства залізничного транспорту, зокрема Укрзалізниця, входять до Переліку секторів критичної інфраструктури, який затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 09.10.2020 №1109 (в редакції постанови Кабінету Міністрів України від 16.01.2024 №48), п. 9 підп. 4.
Також відповідно до ПКМУ №83 від 04.03.2015 Укрзалізниця входить до Переліку об'єктів державної власності, що мають стратегічне значення для економіки і безпеки держави. А тому, зважаючи на положення вище вказаних постанов, під час розгляду апеляційної скарги скаржник просить суд врахувати той факт, що Укрзалізниця є стратегічним підприємством та об'єктом критичної інфраструктури, яке в умовах військового стану в Україні внаслідок військової агресії російської федерації забезпечує перевезення вантажів та пасажирів як у внутрішньому, так і в міжнародному сполученні, здійснює постачання електроенергії споживачам та іншим об'єктам критичної інфраструктури, здійснює евакуаційні рейси з прифронтової території, а тому відшкодування витрат на професійну правничу допомогу у заявленому відповідачем розмірі з огляду на обставини цієї справи матиме надмірний характер.
Позиції учасників справи.
Товариство надало відзив на апеляційну скаргу, у якому проти її доводів та вимог заперечило та навело власні доводи на їх спростування.
Дії суду апеляційної інстанції щодо розгляду апеляційної скарги по суті.
Згідно з витягом з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 15.10.2025 сформовано колегію у складі: головуючий суддя Євсіков О.О., судді Корсак В.А., Алданова С.О.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 20.10.2025 витребувано у Господарського суду міста Києва матеріали справи №910/6588/24 та відкладено вирішення питань, пов'язаних з рухом апеляційної скарги, які визначені главою 1 розділу IV ГПК України, за апеляційною скаргою Акціонерного товариства "Українська залізниця" на додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 30.09.2025 до надходження матеріалів справи №910/6588/24.
30.10.2025 матеріали справи №910/6588/24 надійшли до Північного апеляційного господарського суду.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 03.11.2025 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Укрзалізниці на додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 30.09.2025 у справі №910/6588/24. Розгляд апеляційної скарги постановлено здійснювати у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (без проведення судового засідання). Запропоновано учасникам справи надати відзив на апеляційну скаргу протягом п'яти днів з дня вручення копії даної ухвали. Роз'яснено апелянту право подати до суду відповідь на відзив протягом п'яти днів з дня вручення йому відзиву на апеляційну скаргу.
Межі розгляду справи судом апеляційної інстанції.
Статтею 269 ГПК України встановлено межі перегляду справи в суді апеляційної інстанції.
Суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги (ч. 1).
Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї (ч. 2).
Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього (ч. 3).
Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права (ч. 4).
У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції (ч. 5).
Обставини справи, встановлені судом першої інстанції, перевірені та додатково встановлені апеляційним господарським судом.
У травні 2024 року Товариство звернулося до Господарського суду міста Києва з позовною заявою, у якій просило зобов'язати Укрзалізницю внести зміни до особового рахунку №2829531 шляхом відображення (відновлення, збільшення) на ньому грошової суми у розмірі 253 186,32 грн. У позовній заяві Товариство навело попередній (орієнтовний) розрахунок витрат, які воно понесло та очікує понести у зв'язку з розглядом справи, згідно з яким такі його судові витрати становлять 45 000,00 грн.
Рішенням Господарського суду міста Києва від 13.09.2024 позов Товариства до Укрзалізниці задоволено повністю, зобов'язано Укрзалізницю внести зміни до особового рахунку Товариства №2829531 шляхом відображення (відновлення, збільшення) на ньому грошової суми в розмірі 253 186,32 грн та стягнуто з Укрзалізниці на користь Товариства 3 038,24 грн судового збору.
17.09.2024 через систему "Електронний суд" Товариство подало клопотання про розподіл судових витрат, вимоги та обгрунтування якого наведено вище за текстом цієї постанови.
З наданих з клопотанням документів встановлено таке.
04.01.2021 Товариство (клієнт) уклало з Адвокатським об'єднанням "Право, бізнес і фінанси" (об'єднання) договір про надання правничої допомоги №17-01 (далі - договір), за умовами п. 1.1 якого клієнт доручає, а об'єднання бере на себе зобов'язання всіма законними методами та способами надавати клієнту правову допомогу в усіх справах, які пов'язані або можуть бути пов'язані із захистом та відновленням порушених, оспорюваних чи невизнаних прав та законних інтересів клієнта в обсязі та на умовах, передбачених даним договором.
Вартість наданих адвокатом послуг складає 1 000,00 грн за одну годину роботи (п. 4.3 договору).
Згідно з п. 4.4 договору за результатами надання правової допомоги складається акт виконаних робіт (наданих послуг), в якому розмір гонорару розраховується шляхом множення кількості затрачених годин наданої правової допомоги на вартість години-роботи, визначеної у пункті 4.3 договору.
07.07.2021 сторони підписали додаткову угоду №1 до договору про внесення змін до договору №87 від 28.07.2022.
28.05.2024 сторони підписали акт №17-01/277 виконаних робіт (наданих послуг) на суму 12 000,00 грн - консультація (1 год), складання адвокатських запитів №А-175/24 (0,5 год), А-177/24 (0,5 год), складання позовної заяви (10 год); всього 12 годин.
17.06.2024 сторони підписали акт №17-01/289 виконаних робіт (наданих послуг) на суму 3 500,00 грн - складання клопотання про долучення доказів (0,5 год), складання відповіді на відзив (3 год); всього 3,5 год.
28.05.2024 сторони підписали акт №17-01/310 виконаних робіт (наданих послуг) на суму 17 723,04 грн - «гонорар успіху» у розмірі 7% від ціни позову.
Джерела права та мотиви, з яких виходить суд апеляційної інстанції при прийнятті постанови.
За змістом ст. 244 ГПК України суд, що ухвалив рішення, може за заявою учасників справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо судом не вирішено питання про судові витрати.
Однією з основних засад (принципів) господарського судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (п. 12 ч. 3 ст. 2 ГПК України).
Практична реалізація згаданого принципу в частині відшкодування витрат на професійну правничу допомогу відбувається в такі етапи: 1) попереднє визначення суми судових витрат на професійну правничу допомогу (ст. 124 ГПК України); 2) визначення розміру судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу між сторонами (ст. 126 ГПК України): подання (1) заяви (клопотання) про відшкодування судових витрат на професійну правничу допомогу разом з (2) детальним описом робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, і здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги, та (3) доказами, що підтверджують здійснення робіт (наданих послуг) і розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи; зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу; 3) розподіл судових витрат (ст. 129 ГПК України).
Відповідно до ч. 1, 2 ст. 126 ГПК України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду (ч. 8 ст. 129 ГПК України).
Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (ч. 3 ст. 126 ГПК України).
За змістом ч. 4 ст. 126 ГПК України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
У разі недотримання вимог ч. 4 ст. 126 ГПК України суд може за клопотанням іншої сторони зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (ч. 5, 6 ст. 126 ГПК України).
У розумінні положень ч. 5 ст. 126 ГПК України зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони у разі, на її думку, недотримання вимог стосовно співмірності витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим ним на виконання робіт. Суд, ураховуючи принципи диспозитивності та змагальності, не має права вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правову допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи. Така правова позиція наведена у постанові об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 03.10.2019 у справі №922/445/19.
Водночас у ч. 5-7, 9 ст. 129 ГПК України визначено критерії, керуючись якими, суд (за клопотанням сторони або з власної ініціативи) може відступити від загального правила під час вирішення питання про розподіл витрат на правову допомогу та не розподіляти такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення, а натомість покласти їх на сторону, на користь якої ухвалено рішення. У такому випадку суд повинен конкретно визначити, які саме витрати на правову допомогу не підлягають відшкодуванню повністю або частково, навести обґрунтування такого рішення та правові підстави для його ухвалення. Зокрема, вирішуючи питання розподілу судових витрат, суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов'язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути непропорційним до предмета спору. У зв'язку з наведеним суд з урахуванням конкретних обставин може обмежити такий розмір з огляду на розумну потребу судових витрат для конкретної справи. Наведені висновки викладені в постановах Великої Палати Верховного Суду від 16.11.2022 у справі №922/1964/21, від 05.06.2024 у справі №910/14524/22.
За змістом п. 1 ч. 2 ст. 126, ч. 8 ст. 129 ГПК України розмір витрат на оплату професійної правничої допомоги адвоката встановлюється і розподіляється судом згідно з умовами договору про надання правничої допомоги при наданні відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, як уже сплаченої, так і тієї, що лише підлягає сплаті (буде сплачена) відповідною стороною або третьою особою.
Отже, витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх вартість уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено. Аналогічну правову позицію викладено у постанові Верховного Суду у складі суддів об'єднаної палати Касаційного господарського суду від 03.10.2019 у справі №922/445/19.
Суд зазначає, що визначаючи розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації гонорару адвоката іншою стороною, суди мають виходити зі встановленого у самому договорі розміру та/або порядку обчислення таких витрат, що узгоджується з приписами ст. 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», враховуючи при цьому положення законодавства щодо критеріїв визначення розміру витрат на правничу допомогу. Такий правовий висновок наведений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.11.2022 у справі №922/1964/21.
При цьому суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспівмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг (додаткова постанова Верховного Суду у складі суддів об'єднаної палати Касаційного господарського суду від 03.11.2023 у справі №914/2355/21).
У постанові від 12.05.2020 у справі №904/4507/18 Велика Палата Верховного Суду вказала на те, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (п. 21 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі №755/9215/15-ц).
Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ), присуджуючи судові витрати на підставі ст. 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, застосовує аналогічний підхід та вказує, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, якщо вони були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (див. рішення ЄСПЛ у справі "East/West Alliance" проти України" від 23.01.2014 (East/West., заява №19336/04, §268)).
При розгляді вимоги заяви щодо оплати "гонорар успіху" адвоката колегія суддів враховує висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постанові від 12.05.2020 у справі №904/4507/18, відповідно до яких, у рішенні (щодо справедливої сатисфакції) від 19.10.2000 у справі "Іатрідіс проти Греції" (Iatridis vs. Greece, заява №31107/96) ЄСПЛ вирішував питання обов'язковості для цього суду угоди, укладеної заявником зі своїм адвокатом стосовно плати за надані послуги, що співставна з "гонораром успіху". ЄСПЛ указав, що йдеться про договір, відповідно до якого клієнт погоджується сплатити адвокату як гонорар відповідний відсоток суми, якщо така буде присуджена клієнту судом. Такі угоди, якщо вони є юридично дійсними, можуть підтверджувати, що у заявника дійсно виник обов'язок заплатити відповідну суму гонорару своєму адвокатові. Однак угоди такого роду, зважаючи на зобов'язання, що виникли лише між адвокатом і клієнтом, не можуть зобов'язувати суд, який має оцінювати судові та інші витрати не лише через те, що вони дійсно понесені, але й ураховуючи також те, чи були вони розумними (§55).
Велика Палата Верховного Суду зауважила, що за наявності угод, які передбачають "гонорар успіху", ЄСПЛ керується саме наведеними вище критеріями при присудженні судових та інших витрат, зокрема, у рішенні від 22.02.2005 у справі "Пакдемірлі проти Туреччини" (Pakdemirli v., заява №35839/97) суд також, незважаючи на укладену між сторонами угоду, яка передбачала "гонорар успіху" у сумі 6 672,9 євро, однак, на думку суду, визначала зобов'язання лише між заявником та його адвокатом, присудив 3 000 євро як компенсацію не лише судових, але й інших витрат (§70-72).
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 12.05.2020 у справі №904/4507/18 з урахуванням практики ЄСПЛ також вказала, що не є обов'язковими для суду зобов'язання, які склалися між адвокатом та клієнтом, зокрема у випадку укладення ними договору, що передбачає сплату адвокату «гонорару успіху», у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат. Вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність.
Суд встановив, що Товариство як клієнт (замовник) уклало з АО «Право, бізнес і фінанси» як виконавцем договір, на виконання умов якого Об'єднання надавало Товариству правничу допомогу, загальна тривалість виконання якої склала 15,5 грн (12 год + 3,5 год), вартістю 15 500 грн (1 000,00 грн за 1 год послуг). Крім того, умовами договору сторони передбачили оплату клієнтом Об'єднанню «гонорару успіху» у розмірі 7% від ціни позову (17 723,04 грн).
Дослідивши надані заявником докази понесених витрат на правничу допомогу, колегія суддів апеляційної інстанції вважає, що розмір заявлених нею витрат на правову (правничу) допомогу у сумі 33 223,04 грн (15 500,00 грн + 17 723,04 грн) не відповідає критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності) та критерію розумності їхнього розміру, такі витрати не мають характер необхідних і неспівмірні з виконаною роботою у суді першої інстанції, отже їх розмір є необґрунтованим. Понесення витрат у зазначеному розмірі заявниця підтвердила наданими до матеріалів справи доказами.
Як доцільно зазначив суд першої інстанції, виходячи з встановлених обставин, характеру спірних правовідносин та обсягів матеріалів справи, реально витраченого адвокатом часу, наявності вмотивованих заперечень відповідача щодо обґрунтованості заявлених до стягнення сум, зважаючи на принципи співмірності та розумності судових витрат, на відповідача має бути покладено 24 723,04 грн витрат позивача на професійну правничу допомогу, понесених у зв'язку з розглядом справи №910/6588/24.
Визначаючи складність спору та характер спірних правовідносин у цій справі, суд врахував, що на розгляді у Господарському суді міста Києва перебували справи №№910/6687/24, 910/6777/24, 910/6998/24, 910/7224/24, 910/7338/24, 910/7387/24, 910/6641/24, 910/14888/24, 910/14833/24, 910/14770/24, 910/15012/24, 910/14702/24, 910/14437/24, спори в яких виникли з аналогічних правовідносин та позовні заяви та процесуальні документи у яких подавалися цим же представником. Відповідно, ця справа не є складною для представника Товариства з огляду на його спеціалізацію з розгляду спорів у подібних правовідносинах.
Колегія суддів відзначає, що у апеляційній скарзі Укрзалізниця зазначила, що з долучених до клопотання щодо судових витрат документів вбачається, що вартість однієї години роботи адвоката становить 1 000,00 грн, що не відповідає ринковим цінам в умовах воєнного стану. Зокрема, відповідно до ст. 8 Закону України «Про Державний бюджет України на 2025 рік» з 01.01.2025 в Україні мінімальна заробітна плата у погодинному розмірі становить 48 грн. Отже вартість юридичної послуги «представництво інтересів клієнта у суді» більш як у 20 разів перевищує офіційно встановлений мінімальний розмір заробітної плати. Скаржник зауважує, що жодних пояснень щодо принципу формування такого високого розміру гонорару, з прив'язкою до мінімальної чи середньої зарплати в країні, чи з посиланням на відомості органів статистики або інших органів про ціни юридичних послуг в регіоні під час розгляду справи надано не було. У справі відсутні будь які докази, що підтверджують розумність витрат на оплату послуг адвоката.
Такі доводи Укрзалізниця не наводила під час розгляду справи у суді першої інстанції, а тому вони не були предметом оцінки місцевого суду та, відповідно, в силу ст. 269 ГПК України не можуть бути предметом оцінки апеляційного суду також.
Апеляційний суд критично оцінює доводи апелянта про те, що суд першої інстанції залишив поза увагою ту обставину, що Укрзалізниця входить до Переліку секторів критичної інфраструктури, який затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 09.10.2020 №1109 (в редакції постанови Кабінету Міністрів України від 16.01.2024 №48), п. 9 підп. 4, а також відповідно до ПКМУ №83 від 04.03.2015 входить до Переліку об'єктів державної власності, що мають стратегічне значення для економіки і безпеки держави. Колегія суддів відзначає, що наведені вище доводи Укрзалізниці відсутні у поданій нею заяві із запереченнями щодо клопотання Товариства про розподіл судових витрат, а тому суд не міг про них знати.
Висновки суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги.
Як зазначено у п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
Хоча п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод (рішення Суду у справі Трофимчук проти України, no. 4241/03 від 28.10.2010).
Європейський суд з прав людини вказав, що п. 1 ст. 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст. 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, №63566/00, §23, ЄСПЛ, від 18.07.2006).
Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 275 ГПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.
Суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права (ст. 276 ГПК України).
Керуючись ст. 74, 129, 269, 275-277, 281-284 ГПК України, Північний апеляційний господарський суд
1. Апеляційну скаргу Акціонерного товариства "Українська залізниця" на додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 30.09.2025 у справі №910/6588/24 залишити без задоволення.
2. Додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 30.09.2025 у справі №910/6588/24 залишити без змін.
3. Судові витрати, пов'язані з поданням апеляційної скарги, покласти на скаржника.
4. Справу повернути до суду першої інстанції.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення.
Постанова апеляційної інстанції може бути оскаржена до Верховного Суду в порядку та в строк, передбачені ст. 287 - 289 ГПК України, за наявності підстав, визначених ч. 3 ст. 287 ГПК України.
Головуючий суддя О.О. Євсіков
Судді С.О. Алданова
В.А. Корсак