Справа № 524/2306/23 Номер провадження 22-ц/814/1497/25Головуючий у 1-й інстанції Предоляк О. С. Доповідач ап. інст. Панченко О. О.
09 грудня 2025 року м. Полтава
Полтавський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого судді Панченка О.О.,
суддів Одринської Т.В., Пікуля В.П.
при секретарі Філоненко О.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Полтава цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1
на рішення Автозаводського районного суду м. Кременчука Полтавської області від 25 червня 2024 року, ухваленого у складі головуючого судді Предоляк О.С., повний текст судового рішення виготовлено - дати не вказано,
по справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , третя особа: виконавчий комітет Кременчуцької міської ради Кременчуцького району Полтавської області, як орган опіки та піклування про позбавлення батьківських прав,-
Зміст позовних вимог
У квітні 2023 року ОСОБА_2 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_1 третя особа: виконавчий комітет Кременчуцької міської ради Кременчуцького району Полтавської області, як орган опіки та піклування про позбавлення батьківських прав.
Позовні вимоги про позбавлення батьківських прав мотивовані тим, що вона перебувала у шлюбі з відповідачем, від якого мають доньку ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та сина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . Після розірвання шлюбу діти проживають з нею та перебувають на її утриманні.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Автозаводського районного суду м. Кременчука Полтавської області від 25 червня 2024 року у задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , третя особа: виконавчий комітет Кременчуцької міської ради Кременчуцького району Полтавської області, як орган опіки та піклування про позбавлення батьківських прав відмовлено.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що позивачем не було доведено необхідність вжиття судом такого крайнього заходу, як позбавлення відповідача батьківських прав і відповідність його інтересам дітей.
Короткий зміст вимог та доводів апеляційної скарги
Не погодившись із таким вирішенням спору, ОСОБА_1 , подав апеляційну скаргу, в якій, посилається на неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права та неправильне встановлення обставин справи, просить скасувати рішення місцевого суду та ухвалити нове, яким позбавити його ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , батьківських прав відносно неповнолітньої доньки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_4 та відносно сина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_5 .
Апеляційна скарга мотивована тим, що надані суду докази позбавлення батьківських прав, а саме нотаріально посвідчені документи, які підтверджують факт проживання ОСОБА_2 та дітей у Державі Ізраїль, відомості про те, що ОСОБА_2 одружена з громадянином Ізраїля, документи про медичне страхування дітей в Ізраїлі, а також письмові пояснення дітей, є достатніми доказами для позбавлення відповідача батьківських прав, оскільки беззаперечно підтверджують факт свідомого ухилення ОСОБА_1 від виконання обов'язків з виховання дітей.
Зазначає, що ним була надана нотаріально посвідчена згода на позбавлення батьківських прав про яку він повідомив органу опіки та піклування. Відмова від батьківських прав це свідома поведінка, яка не суперечить моральним засадам суспільства та не порушує інтереси дітей, оскільки він не бажає їх утримувати будь-яким шляхом.
Вказує, що з 2018 року та на даний час стосунки з дітьми не налагодилися та не можуть у подальшому скластися. Будь-які намагання спілкуватися призводили до серйозних конфліктів.
Відповідно до частини 1 статті 367 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Сторони в судове засідання не з'явилися, судових повісток не отримали за відсутністю їх за зазначеним ними місцем проживання.
Відповідно до ч.1 ст. 131 ЦПК України учасники судового процесу зобов'язані повідомляти суд про зміну свого місця проживання (перебування, знаходження) або місцезнаходження під час провадження справи.
Уразі відсутності заяви про зміну місця проживання або місцезнаходження судова повістка надсилається учасникам справи, які не мають електронного кабінету, за відсутності можливості сповістити їх за допомогою інших засобів зв'язку, що забезпечують фіксацію повідомлення або виклику, на останню відому суду адресу і вважається доставленою, навіть якщо учасник судового процесу за цією адресою більше не проживає, не перебуває або не знаходиться. За вказаних підстав колегія суддів вважає за можливе розглянути справу у їх відсутність.
Дослідивши матеріали справи та перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів приходить до наступного висновку.
Встановлені обставини справи
Судом першої інстанції встановлено та підтверджується матеріалами справи, що ІНФОРМАЦІЯ_6 народилася ОСОБА_3 , батьком якої є ОСОБА_1 , матір'ю ОСОБА_2 , що підтверджується свідоцтвом про народження серії НОМЕР_1 .
ІНФОРМАЦІЯ_7 народився ОСОБА_4 , батьком якого є ОСОБА_1 , матір'ю ОСОБА_2 , що підтверджується свідоцтвом про народження серія НОМЕР_2 .
12.05.2016 року шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 розірвано.
Відповідно до висновку органу опіки та піклування виконавчого комітету Кременчуцької міської ради Кременчуцького району Полтавської області, затвердженого рішенням виконавчого комітету Кременчуцької міської ради Кременчуцького району Полтавської області від 07.05.2024 року № 997 орган опіки та піклування виконавчого комітету Кременчуцької міської ради Кременчуцького району Полтавської області вважає за недоцільне позбавлення батьківських прав ОСОБА_1 відносно ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_4 та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_8 .
Як вбачається з висновку органу опіки та піклування виконавчого комітету Кременчуцької міської ради Кременчуцького району Полтавської області про недоцільність позбавлення батьківських прав гр. ОСОБА_1 відносно малолітніх дітей ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , та ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_4 - ОСОБА_2 з 2018 року проживає в Ізраїлі. Вихованням та забезпеченням дітей займається її чоловік, який бажає усиновити дітей. ОСОБА_1 в телефонному режимі зазначив представникам органу опіки та піклування, що не заперечує проти позбавлення його батьківських прав та надав нотаріально посвідчену заяву. ОСОБА_5 надала письмові пояснення, зазначила, що з батьком не спілкується з 2016 року.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог місцевий суд прийшов до висновку про відсутність правових підстав для застосування крайнього заходу, а саме позбавлення відповідача батьківських прав.
Колегія суддів вважає такий висновок місцевого суду вірним з наступних підстав.
Застосування норм права, що регулюють спірні правовідносини
Відповідно до частини 1 статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Статтею 81 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Згідно з частиною 2 статті 78 ЦПК України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Відповідно до частини 1 статті 80 ЦПК України достатніми є докази, які в своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.
Положеннями статті 89 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Статтею 51 Конституції України визначено, що сім'я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.
Стаття 9 Конвенції ООН про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованої Україною згідно постанови Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року № 789-ХІІ, зобов'язує держави-учасниці забезпечувати, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням, визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.
Відповідно до частини першої, другої статті 12 Закону України «Про охорону дитинства» виховання в сім'ї є першоосновою розвитку особистості дитини. На кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов'язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров'я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці.
Батьки, які проживають окремо від дитини, зобов'язані брати участь у її вихованні і мають право спілкуватися з нею, якщо судом визнано, що таке спілкування не перешкоджатиме нормальному вихованню дитини (частина друга статті 15 Закону України «Про охорону дитинства»).
Згідно із частинами другою та четвертою статті 155 СК України батьківські права не можуть здійснюватися всупереч інтересам дитини. Ухилення батьків від виконання батьківських обов'язків є підставою для покладення на них відповідальності, встановленої законом.
Відповідно до пункту 2 частини першої статті 164 СК України мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона/він ухиляються від виконання своїх обов'язків по вихованню дитини.
Аналіз зазначеної норми дає підстави для висновку, що ухилення від виконання своїх обов'язків по вихованню дитини може бути підставою для позбавлення батьківських прав лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов'язками.
Статтею 165 СК України визначено, що право на звернення до суду з позовом про позбавлення батьківських прав мають один з батьків, опікун, піклувальник, особа, в сім'ї якої проживає дитина, заклад охорони здоров'я, навчальний або інший дитячий заклад, в якому вона перебуває, орган опіки та піклування, прокурор, а також сама дитина, яка досягла чотирнадцяти років.
У пунктах 15, 16 постанови Пленуму Верховного Суду України від 30 березня 2007 року № 3 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про усиновлення і про позбавлення та поновлення батьківських прав» судам роз'яснено, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом впливу на осіб, які не виконують батьківських обов'язків, а тому питання про його застосування необхідно вирішувати лише після повного, всебічного, об'єктивного з'ясування обставин справи, зокрема ставлення батьків до дітей. Ухилення батьків від виконання своїх обов'язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення, не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти. Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування своїми обов'язками.
Ухилення батьків від виконання своїх обов'язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти.
Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов'язками.
Позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, суд може у виняткових випадках при доведеності винної поведінки когось із батьків або їх обох з урахуванням її характеру, особи батька і матері, а також інших конкретних обставин справи відмовити в задоволенні позову про позбавлення цих прав, попередивши відповідача про необхідність змінити ставлення до виховання дитини (дітей) і поклавши на органи опіки та піклування контроль за виконанням ним батьківських обов'язків.
У постанові від 06 травня 2020 року у справі № 753/2025/19, Верховний Суд зазначив, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, суд може у виняткових випадках при доведеності винної поведінки когось із батьків або їх обох з урахуванням її характеру, особи батька і матері, а також інших конкретних обставин справи відмовити в задоволенні позову про позбавлення цих прав. Таким чином, позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо, і лише при наявності вини у діях батьків. Питання сімейних відносин має ґрунтуватися на оцінці особистості заявника та його поведінці. Факт заперечення заявником проти позову про позбавлення його батьківських прав, подання відповідачем апеляційної скарги свідчить про його інтерес до дитини.
Подібних висновків дійшов Верховний Суд у постанові від 11 червня 2021 року у справі № 758/9706/18.
У постановах Верховного Суду від 23 січня 2020 року в справі № 755/3644/19, від 23 червня 2021 року в справі № 953/17837/19, 607/15704/22 від 29.11.2023 зроблено висновок по застосуванню пункту 2 частини першої статті 164 СК України та вказано, що «ухилення від виконання своїх обов'язків по вихованню дитини може бути підставою для позбавлення батьківських прав лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов'язками».
Доведення обставин свідомого, умисного ухилення відповідача від виконання батьківських обов'язків, які можуть бути підставою позбавлення останнього батьківських прав, покладено на позивача.
Надані докази позбавлення батьківських прав, а саме нотаріально посвідчені документи, які підтверджують факт проживання ОСОБА_2 та дітей у Державі Ізраїль, відомості про те, що ОСОБА_2 одружена з громадянином Ізраїля, документи про медичне страхування дітей в Ізраїлі, а також письмові пояснення дітей, не є достатніми доказами для позбавлення відповідача батьківських прав, оскільки беззаперечно не підтверджують факт свідомого ухилення ОСОБА_1 від виконання обов'язків з виховання дітей.
Матеріали справи не містять достатніх доказів ухилення відповідача від виконання батьківських обов'язків, тобто такої винної поведінки особи, коли вона свідомо, систематично, не зважаючи на заходи попередження, продовжує не виконувати ці обов'язки.
Та обставина, що з 2018 року ОСОБА_2 виїхала до Держави Ізраїль з дітьми, не свідчить безумовно про те, що батько дітей не бажає приймати участь у їх утриманні і вихованні, тобто свідомо умисно нехтує батьківськими обов'язками.
У справі «Хант проти України» від 07 грудня 2006 року Європейським судом з прав людини наголошено, що між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків (пункт 54). Вирішення питання позбавлення батьківських прав має ґрунтуватися на оцінці особистості відповідача, його поведінки; факт заперечення відповідача проти позову про позбавлення його батьківських прав також може свідчити про його інтерес до дитини (пункт 58).
ЄСПЛ також зауважив, що оцінка загальної пропорційності будь-якого вжитого заходу, що може спричинити розрив сімейних зв'язків, вимагатиме від судів ретельної оцінки низки факторів та залежно від обставин відповідної справи вони можуть відрізнятися. Проте необхідно пам'ятати, що основні інтереси дитини є надзвичайно важливими. При визначенні основних інтересів дитини у кожному конкретному випадку необхідно враховувати дві умови: по-перше, у якнайкращих інтересах дитини буде збереження її зв'язків із сім'єю, крім випадків, коли сім'я виявляється особливо непридатною або явно неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини буде забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагополучним (пункт 100 рішення ЄСПЛвід 16 липня 2015 року у справі «Мамчур проти України», заява № 10383/09, рішення ЄСПЛ від 11 липня 2017 року у справі «М. С. проти України», заява№ 2091/13).
У справі «Ілля Ляпін проти Росії» (заява (№ 70879/11) ЄСПЛ також наголошував на тому, що позбавлення особи її/його батьківських прав є особливо кардинальним заходом, який позбавляє батька/матір сімейного життя з дитиною, та не відповідає меті їх возз'єднання, зазначивши при цьому, що наявність сімейних зв'язків між подружжям та дитиною, про які вони дійсно піклуються, мають бути захищені відповідно Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Рівність прав батьків щодо дитини є похідною від прав та інтересів дитини на гармонійний розвиток та належне виховання. Попри це в першу чергу повинні бути визначені та враховані інтереси дитини, виходячи із об'єктивних обставин спору, а вже тільки потім права батьків.
Наведене узгоджується з висновками щодо врахування найкращих інтересів дитини при розгляді справ, які стосуються прав дітей, сформульованими Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 17 жовтня 2018 року у справі № 402/428/16-ц та Верховним Судом у постановах: від 02 грудня 2020 року у справі № 180/1954/19, від 13 листопада 2020 року у справі № 760/6835/18, від 09 листопада 2020 року у справі № 753/9433/17, від 02 листопада 2020 року у справі № 552/2947/19 та у постанові від 24 квітня 2019 року у справі № 300/908/17.
При дослідженні висновку органу опіки та піклування встановлено, що ОСОБА_2 разом із малолітніми дітьми ОСОБА_4 та ОСОБА_3 , тривалий час, а саме з 2018 року проживають на території Держави Ізраїль, а тому обстежити умови проживання родини, особисто поспілкуватися із ОСОБА_2 та її дітьми, з метою з'ясування їх особистої думки щодо порушеного питання не виявилося можливим, що суперечить п.5 ст. 19 СК України.
Врахувавши пояснення ОСОБА_2 комісія зазначила, що позбавлення батьківських прав є виключною мірою, яка тягне за собою серйозні правові наслідки для батька (матері) та дитини і допускається тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо, також зазначила, що об'єктивно та всебічно вивчити порушене питання не мало можливості, члени комісії прийняли рішення про недоцільність позбавлення батьківських прав ОСОБА_1 відносно малолітніх дітей ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , та ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_4 .
Таким чином, місцевий суд, зважаючи на встановлені належним чином фактичні обставини у справі на підставі наданих доказів, а також враховуючи принципи диспозитивності, змагальності та пропорційності, а також зважаючи на найкращі інтереси дітей, дійшов правильного висновку про відмову в задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 у зв'язку із їх необґрунтованістю.
Щодо нотаріальної посвідченої згоди на позбавлення батьківських прав про яку повідомив ОСОБА_1 органам опіки та піклування в телефонному режимі, то за положеннями частин другої та третьої ст.. 155 СК України батьківські права не можуть здійснюватися всупереч інтересам дитини. Відмова батьків від дитини суперечить моральним засадам суспільства та порушує інтереси дитини.
Посилання апелянта про неналежне його повідомлення про час і місце розгляду справи не заслуговують на увагу, оскільки ОСОБА_1 був повідомлений в порядку передбаченому ч.1 ст. 131 ЦПК України.
Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, до яких суд дійшов шляхом повного та всебічного з'ясування обставин справи. Рішення суду першої інстанції є законним та обґрунтованим, ухвалене з дотриманням норм матеріального та процесуального права.
Враховуючи вищевикладене, підстав для задоволення апеляційної скарги та скасування рішення суду колегія суддів не вбачає. Суд не допустив порушень матеріального або процесуального закону, які могли б бути підставою для скасування рішення суду.
Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 374 ЦПК України за наслідками розгляду апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції апеляційний суд має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.
Згідно зі статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
На підставі викладеного, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а судове рішення - без змін.
Щодо судових витрат
За приписами частини 1 статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Оскільки в задоволенні апеляційної скарги необхідно відмовити, судові витрати апелянта, пов'язані з розглядом справи в суді апеляційної інстанції, компенсації не підлягають.
Керуючись ст.ст. 367, п.1 ч.1 ст. 374, ст.ст. 375, 382 ЦПК України, суд -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Рішення Автозаводського районного суду м. Кременчука Полтавської області від 25 червня 2024 року - залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду шляхом подачі касаційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повний текст постанови складено 09 грудня 2025 року.
Головуючий О.О. Панченко
Судді Т.В. Одринська
В.П. Пікуль