Справа № 541/9/25 Номер провадження 22-ц/814/2581/25Головуючий у 1-й інстанції Морозовська О. А. Доповідач ап. інст. Панченко О. О.
09 грудня 2025 року м. Полтава
Полтавський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
Головуючого судді: Панченка О.О.
Суддів: Одринської Т.В., Пікуля В.П.
розглянувши у порядку письмового провадження цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 ухвалу Миргородського міськрайонного суду Полтавської області від 13 лютого 2025 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення інфляційних втрат та 3% річних.
У грудні 2024 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про стягнення інфляційних втрат та 3% річних
Ухвалою Миргородського міськрайонного суду Полтавської області від 13 лютого 2025 року позовну заяву ОСОБА_1 повернуто позивачеві на підставі положень ч. 3 ст. 185 ЦПК України.
Ухвала суду першої інстанції мотивована тим, що позивач не виконав вимоги ухвали суду про залишення позову без руху та не усунув зазначені недоліки у вказаній ухвалі, а саме позивачем не сплачено судовий збір.
Не погодившись з вказаною ухвалою ОСОБА_1 звернувся з апеляційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм процесуального права, просить скасувати ухвалу суду та повернути справу до суду першої інстанції для продовження розгляду.
Колегія суддів, заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, приходить до такого висновку.
Відповідно до частини тринадцятої статті 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
Предметом перегляду є ухвала про повернення позовної заяви позивачу, яка відповідно до пункту 6 частини першої статті 353 ЦПК України може бути оскаржена в апеляційному порядку окремо від рішення суду.
Відповідно до частини другої статті 369 ЦПК України апеляційні скарги на ухвали суду, зазначені в пунктах 1, 5, 6, 9, 10, 14, 19, 37-40 частини першої статті 353 цього Кодексу, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
Враховуючи, що оскаржувана ухвала зазначена в частині другій статті 369 ЦПК України, то колегія суддів дійшла висновку про можливість розгляду справи без повідомлення учасників справи в порядку письмового провадження.
Позиція апеляційного суду
Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року право на суд повинно бути забезпечено судовими процедурами, які мають бути справедливими.
У статті 129 Конституції України закріплені основні засади судочинства. Ці засади є конституційними гарантіями права на судовий захист.
Відповідно до статті 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.
З матеріалів справи вбачається, що у грудні 2024 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про стягнення інфляційних втрат та 3% річних.
Одночасно позивач заявив клопотання про звільнення його від сплати судового збору з огляду на положення пункту 1 частини першої статті 8 Закону України «Про судовий збір», посилаючись на відсутність у нього доходів за минулий рік, додавши до клопотання відомості з Державного реєстру фізичних осіб - платників податків про джерела/суми нарахованого доходу, нарахованого (перерахованого) податку та військового збору станом на 06.11.2024.
Ухвалою Миргородського міськрайонного суду Полтавської області від 07 січня 2025 року в задоволенні клопотання ОСОБА_1 про звільнення від сплати судового збору було відмовлено з мотивів його необґрунтованості та позовну заяву залишено без руху відповідно до правил статті 185 ЦПК України для сплати позивачем судового збору у розмірі 1211,20 грн.
Копія вказаної ухвали була направлена на адресу позивача але поштове повідомлення було повернуто на адресу суду першої інстанції з відміткою «адресат відсутній за вказаною адресою».
Постановляючи ухвалу про визнання позовної заяви ОСОБА_1 неподаною та повертаючи її позивачеві на підставі частини третьої статті 185 ЦПК України, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем у встановлений судом строк не усунуто недоліки заяви, зокрема, не сплачено судовий збір у розмірі 1211,20 грн.
Колегія суддів апеляційного суду з такими висновками місцевого суду повною мірою погодитись не може з огляду на наступне.
Відповідно до статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, визначеному цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизначених або оспорюванних прав, свобод чи інтересів.
У позовному провадженні позивач звертається до суду із позовною заявою, вимоги щодо форми та змісту якої визначено статтями 175-177 ЦПК України.
Зокрема, згідно частини четвертої статті 177 ЦПК України позивач повинен додати до позовної заяви документи, що підтверджують сплату судового збору у встановленому порядку і розмірі, або документи, що підтверджують підстави звільнення від сплати судового збору відповідно до закону.
За частинами першою, третьою статті 185 ЦПК України суддя, встановивши, що позовну заяву подано без додержання вимог, викладених у статтях 175 і 177 цього Кодексу, протягом п'яти днів з дня надходження до суду позовної заяви постановляє ухвалу про залишення позовної заяви без руху.
Якщо позивач відповідно до ухвали суду у встановлений строк виконає вимоги, визначені статтями 175 і 177 цього Кодексу, сплатить суму судового збору, позовна заява вважається поданою в день первісного її подання до суду. Якщо позивач не усунув недоліки позовної заяви у строк, встановлений судом, заява вважається неподаною і повертається позивачеві.
У своїй прецедентній практиці Європейський суд з прав людини зазначив, що право на доступ до суду, закріплене у статті 6 § 1 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, не є абсолютним: воно може бути піддане допустимим обмеженням, оскільки вимагає за своєю природою державного регулювання. Держави-учасниці користуються у цьому питанні певною свободою розсуду. Однак суд повинен прийняти в останній інстанції рішення щодо дотримання вимог Конвенції; він повинен переконатись у тому, що право доступу до суду не обмежується таким чином чи такою мірою, що сама суть права буде зведена нанівець. Крім того, подібне обмеження не буде відповідати статті 6 § 1, якщо воно не переслідує легітимної мети та не існує розумної пропорційності між використаними засобами та поставленою метою.
У зв'язку із цим при здійсненні правосуддя у цивільних справах суди повинні вирішувати питання, пов'язані з судовими витратами (зокрема, щодо відстрочення та розстрочення судових витрат, зменшення їх розміру або звільнення від їх сплати), у чіткій відповідності до ЦПК України, Закону України «Про судовий збір», а також інших нормативно-правових актів України, забезпечуючи при цьому належний баланс між інтересами держави у стягненні судового збору за розгляд справ, з одного боку, та інтересами позивача (заявника) щодо можливості звернення до суду, з другого боку.
Частиною першою статті 136 ЦПК України суду надано право, враховуючи майновий стан сторони, своєю ухвалою відстрочити або розстрочити сплату судового збору на визначений строк у порядку, передбаченому законом, але не більше як до ухвалення судового рішення у справі.
Згідно пункту 1 частини першої, частини другої статті 8 Закону України «Про судовий збір», враховуючи майновий стан сторони, суд може своєю ухвалою за її клопотанням відстрочити або розстрочити сплату судового збору на певний строк, але не довше ніж до ухвалення судового рішення у справі за умов, якщо розмір судового збору перевищує 5 відсотків розміру річного доходу позивача - фізичної особи за попередній календарний рік. З цих же підстав суд може зменшити розмір судового збору або звільнити від його сплати.
Позивач ОСОБА_1 , звертаючись до суду із вказаним позовом заявив клопотання про звільнення від сплати судового збору у зв'язку із скрутним майновим становищем, на підтвердження чого надав відомості з Державного реєстру фізичних осіб-платників податків про джерела/суми нарахованого доходу, нарахованого (перерахованого) податку та військового збору станом на 06.11.2024, з яких вбачається, що за період з 1 кварталу 2023 року по 4 квартал 2023 року заявник доходу не мав.
Саме розмір річного доходу позивача за 2023 календарний рік має правове значення для вирішенні питання щодо звільнення його від сплати судового збору за подання позовної заяви до суду на підставі Закону України «Про судовий збір».
Відомості про доходи у Державному реєстрі фізичних осіб-платників податків формуються ДФСУ на підставі інформації підприємств, установ, організацій усіх форм власності (включаючи НБУ та його установи, комерційні банки, інші фінансово-кредитні установи) та фізичних осіб - суб'єктів підприємницької діяльності відповідно до податкових розрахунків сум доходу, нарахованого (сплаченого) на користь фізичних осіб, і сум утриманого з них податку, які щокварталу подаються податковими агентами до територіальних органів ДФС та є офіційним джерелом такої інформації та належним і допустимим доказом у розумінні вимог статей 77, 78 ЦПК України.
Між тим, ухвалюючи оскаржуване рішення, суд першої інстанції не дав належної оцінки заявленому позивачем клопотанню та поданому ним доказу, не звернув увагу на відсутність у заявника доходу за 2023 календарний рік та не врахував положення статті 8 Закону України «Про судовий збір» щодо умов звільнення позивача від сплати судового збору.
Повертаючи позовну заяву ОСОБА_1 з підстав не сплати судового збору, суд першої інстанції фактично залишив не вирішеним клопотання позивача про звільнення його від сплати судового збору, не навівши у резолютивній частині ухвали відповідних висновків суду з цього питання.
Реалізація позивачем процесуального права на подання клопотання про звільнення від сплати судового збору не може оцінюватись судом як невиконання вимог ухвали суду про сплату судового збору та мати наслідком повернення позовної заяви, оскільки це за процедурою порушує право на справедливий суд, гарантоване статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
За таких обставин, судова колегія вважає, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про визнання позовної заяви ОСОБА_1 неподаною та повернення її позивачеві.
З огляду на викладене, доводи апеляційної скарги про порушення судом першої інстанції норм процесуального права під час вирішення питання про відкриття провадження у справі є обґрунтованими.
Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги
Суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати ухвалу, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції (пункт 6 частини першої статті 374 ЦПК України).
Згідно пункту 4 частини першої статті 379 ЦПК України підставами для скасування ухвали суду, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції є порушення норм процесуального права чи неправильне застосування норм матеріального права, які призвели до постановлення помилкової ухвали.
Враховуючи наведені мотиви, колегія суддів приходить до висновку, що ухвала суду першої інстанції підлягає скасуванню, а справа направленню для продовження розгляду до суду першої інстанції.
Щодо судових витрат
Згідно частини першої статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Відповідно до частини тринадцятої статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
Оскільки апеляційний суд по даній справі не змінює судове рішення та не ухвалює нове, а направляє справу для продовження розгляду, розподіл судових витрат не здійснюється при розгляді цієї апеляційної скарги.
Керуючись статтями 367, 374, 379, 382 ЦПК України, суд
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити.
Ухвалу Миргородського міськрайонного суду Полтавської області від 13 лютого 2025 року - скасувати.
Справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення інфляційних втрат та 3% річних - направити для продовження розгляду до суду першої інстанції.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів, шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.
Повний текст постанови складено 09 грудня 2025 року.
Головуючий О.О. Панченко
Судді Т.В. Одринська
В.П. Пікуль