Справа № 569/20005/24
11 грудня 2025 року м. Рівне
Рівненський міський суд Рівненської області в складі:
головуючого судді Кучиної Н.Г.,
секретар судового засідання Корпесьо В.Р.,
з участю позивача ОСОБА_1 ,
відповідача ОСОБА_2 ,
представника відповідача ОСОБА_3 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні за правилами загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 , ОСОБА_4 до ОСОБА_2 , ОСОБА_5 про визначення частки майна та виділ майна у натурі, -
Позивачі звернулися з вказаним позовом до Рівненського міського суду Рівненської області, в якому просили:
- припинити право спільної сумісної власності ОСОБА_1 , ОСОБА_4 , ОСОБА_2 , ОСОБА_5 на квартиру, що знаходиться АДРЕСА_1 ;
- визначити за ОСОБА_1 1/4 частки квартири, що знаходиться за адресою АДРЕСА_1 ;
- визначити за ОСОБА_4 1/4 частки квартири, що знаходиться за адресою АДРЕСА_1 ;
- виділити ОСОБА_1 в натурі 1/4 частки квартири, що знаходиться за адресою АДРЕСА_1 ;
- виділити ОСОБА_4 в натурі 1/4 частки квартири, що знаходиться за адресою АДРЕСА_1 .
В обґрунтування позову зазначено, що згідно свідоцтва про право власності на житло від 26 серпня 1999 року № 230 ОСОБА_1 , ОСОБА_4 , ОСОБА_2 , ОСОБА_5 належить на праві спільної сумісної власності квартира, яка знаходиться АДРЕСА_1 .
Рішенням Рівненського міського суду Рівненської області від 23 березня 2023 року шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 розірвано.
Оскільки нерухоме майно є спільною сумісною власністю, позивачі позбавлені можливості самостійно користуватись та розпорядитись належним їм майном, тому позивачі змушені звернутись з вказаним позовом з метою припинення спільної сумісної з відповідачами власності на квартиру. Виділ в натурі належних коджному з них 1\4 частки квартири не порушить права іншого співвласника.
Просять позов задоволити.
Ухвалою судді від 17 жовтня 2024 року відкрито загальне позовне провадження, призначено підготовче судове засідання.
15.11.2024 на адресу суду надійшов відзив на позовну заяву, в якому представник відповідачів просив відмовити у задоволенні позову, оскільки визначальним для ухвалення судом рішення про поділ квартири шляхом виділення позивачам в натурі кожному по 1/4 частки квартири з формуванням окремого об'єкта нерухомості є наявність технічної можливості такого поділу на окремі ізольовані житлові приміщення (квартири) з самостійними виходами із збереженням їх функціонального призначення. Разом з тим технічної можливості такого поділу спірної квартири не має. Відтак позовні вимоги задоволенню не підлягають.
Ухвалою суду від 08 січня 2025 року у справі призначено будівельно-технічну експертизу, провадження у справі зупинено.
14 травня 2025 року ухвалою Рівненського міського суду Рівненської області провадження у справі поновлено.
Ухвалою суду від 08 жовтня 2025 року підготовче провадження у справі закрито, справу призначено до судового розгляду.
Позивач ОСОБА_1 та його представник позовні вимоги підтримали, з підстав, заявлених у позовній заяві.
Відповідач та представник відповідача у судовому засіданні заперечували проти задоволення позовних вимог з підстав, викладених у відзиві.
Суд, вислухавши представника відповідача, дослідивши матеріали справи, встановив наступні обставини та відповідні їм правовідносини.
Відповідно до ст. 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Частиною 1 ст. 13 ЦПК України встановлено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненнями особи, поданими відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом.
Судом встановлено, що відповідно до свідоцтва про право власності на житло від 26 серпня 1999 року № НОМЕР_1 , виданого Управлінням житлового господарства виконавчого комітету Рівненської міської ради квартира, яка знаходиться АДРЕСА_1 , належить на праві спільної сумісної власності ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_4 , ОСОБА_6 , загальна площа квартири становить 72,5 м.кв., житлова 43, 8 м.кв.
З висновку № 04/25 від 05 травня 2025 року судово будівельно-технічної експертизи слідує, що ринкова вартість 1/4 частки квартири, яка знаходиться АДРЕСА_1 , може становити 638477 грн.
Враховуючи наведене у другому питанні дослідницької частини висновку, експерт прийшов до висновку: відсутня технічна можливість відповідно до вимог нормативно-правових актів у галузі будівництва, виділити у натурі 1/4 частки квартири, яка знаходиться АДРЕСА_1 .
Відповідно до ч. 1 ст. 355 ЦК України, в редакції на момент виникнення спірних правовідносин, майно, що є у власності двох або більше осіб (співвласників) належить їм на праві спільної власності (спільне майно).
Згідно із ч. 1 ст. 368 ЦК України спільна власності двох або більше осіб без визначення часток кожного з них у праві власності є спільною сумісною власністю.
Співвласники майна, що є у спільній сумісній власності, володіють і користуються ним спільно, якщо інше не встановлено домовленістю між ними (ч. 1 ст. 369 ЦК України).
У відповідності до ч. 1-3 ст. 372 ЦК України майно, що є у спільній сумісній власності, може бути поділене між співвласниками за домовленістю між ними.
У разі поділу майна, що є у спільній сумісній власності, вважається, що частки співвласників у праві спільної сумісної власності є рівними, якщо інше не встановлено домовленістю між ними або законом.
У разі поділу майна між співвласниками право спільної сумісної власності на нього припиняється. Аналогічні положення містить і стаття 370 ЦК України щодо виділу частки із майна, що є у спільній сумісній власності.
Аналізуючи наведені вище норми Закону, суд зауважує, що презумпція рівності часток у праві спільної сумісної власності діє, якщо інше не встановлено домовленістю між співвласниками або законом.
Судом встановлено, що квартира АДРЕСА_2 на праві спільної сумісної власності належить ОСОБА_1 , ОСОБА_4 , ОСОБА_2 та ОСОБА_5 . Судом не встановлено, що між співвласниками спірної квартири існувала будь-яка домовленість щодо розміру часток спільної сумісної власності.
За таких обставин, суд доходить висновку, що квартира АДРЕСА_2 належить сторонам на праві спільної сумісної власності у рівних частках, тобто по 1/4 частці за кожним. Тому слід визначити за кожним з них права власності по 1/4 ідеальній частці спірної квартири з припиненням права спільної сумісної власності на цю квартиру.
Відповідно до статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованого Законом України від 17 липня 1997 року, кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
Стаття 321 ЦК України закріплює конституційний принцип непорушності права власності, передбачений статтею 41 Конституції України. Ця засада означає, що право власності є недоторканним, власник може бути позбавлений або обмежений у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом.
Відповідно до ст. 316 ЦК України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.
Зміст права власності, яке полягає у праві володіння, користування та розпорядження своїм майном визначено у статті 317 ЦК України.
Статтею 319 ЦК України визначено, що власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону. При здійсненні своїх прав та виконанні обов'язків власник зобов'язаний додержуватися моральних засад суспільства. Всім власникам забезпечуються рівні умови здійснення своїх прав.
Відповідно до ст.ст. 355, 356 ЦК України майно, що є у власності двох або більше осіб (співвласників), належить їм на праві спільної власності (спільне майно). Майно може належати особам на праві спільної часткової або на праві спільної сумісної власності.
Спільна власність вважається частковою, якщо договором або законом не встановлена спільна сумісна власність на майно. Власність двох чи більше осіб із визначенням часток кожного з них у праві власності є спільною частковою власністю.
Частинами першою-третьою статті 358 ЦК України передбачено, що право спільної часткової власності здійснюється співвласниками за їхньою згодою. Співвласники можуть домовитися про порядок володіння та користування майном, що є їхньою спільною частковою власністю. Кожен із співвласників має право на надання йому у володіння та користування тієї частини спільного майна в натурі, яка відповідає його частці у праві спільної часткової власності.
У разі неможливості цього він має право вимагати від інших співвласників, які володіють і користуються спільним майном, відповідної матеріальної компенсації.
Згідно ч.1 ст. 364 ЦК України співвласник має право на виділ в натурі частки із майна, що є у спільній частковій власності.
Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦК України майно, що є у спільній частковій власності, може бути поділене в натурі між співвласниками за домовленістю між ними.
Відповідно до ч.2 ст.367 ЦК України у разі поділу спільного майна між співвласниками право спільної часткової власності на нього припиняється
Відповідно до роз'яснень, даних у п.6 постанови Пленуму Верховного Суду України від 4 жовтня 1991 року №7 «Про практику застосування судами законодавства, що регулює право приватної власності громадян на жилий будинок», при вирішенні справ про виділ в натурі часток жилого будинку, що є спільною частковою власністю, судам належить мати на увазі, що це можливо, якщо кожній із сторін може бути виділено відокремлену частину будинку з самостійним виходом (квартиру). Виділ також може мати місце при наявності технічної можливості переобладнати приміщення.
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 19 травня 2021 року у справі № 501/2148/17 (провадження № 61-22087св19) зроблено висновок, що відповідно до статті 367 ЦК України майно, що є у спільній частковій власності, може бути поділене в натурі між співвласниками за домовленістю між ними. У разі поділу спільного майна між співвласниками право спільної часткової власності на нього припиняється. Виходячи з аналізу змісту наведених норм права, поняття «поділ» та «виділ» не є тотожними. При поділі майно, що знаходиться в спільній частковій власності, поділяється між усіма співвласниками, і правовідносини спільної часткової власності припиняються. При виділі частки правовідносини спільної часткової власності, як правило, зберігаються, а припиняються лише для співвласника, частка якого виділяється. Винятком з цього правила є ситуація, коли майно належить на праві спільної часткової власності двом співвласникам, - тоді має місце поділ спільного майна. Тобто, поділ спільного майна відрізняється від виділу частки співвласника або припинення його права на частку в спільному майні однією суттєвою ознакою - у разі поділу майна право спільної часткової власності на нього припиняється.
До аналогічних висновків дійшов Верховний Суду у постанові від 28 липня 2021 року у справі № 310/7011/17 (провадження № 61-7153св20).
Виділ часток (поділ) нерухомого майна, що перебуває у спільній частковій власності, є можливим, якщо кожній зі сторін буде виділено нерухоме майно, яке за розміром відповідає розміру часток співвласників у праві власності. Якщо виділ (поділ) технічно можливий, але з відхиленням від розміру ідеальних часток співвласників, то з урахуванням конкретних обставин поділ (виділ) може бути проведений зі зміною ідеальних часток і присудженням грошової компенсації співвласнику, частка якого зменшилась. Такий висновок викладений у постанові Верховного Суду від 23 жовтня 2019 року у справі № 2-413/11 (провадження № 1-17672св18).
У постанові Верховного Суду від 16 червня 2021 року у справі № 127/28684/18 провадження № 61-17068св19) зазначено, що за відсутності згоди співвласників про поділ спільного майна таке питання вирішується судом та після виділу частки зі спільного нерухомого майна відповідно до статті 364 ЦК України право спільної часткової власності припиняється; при виділі частки із спільного нерухомого майна власнику, що виділяється, та власнику (власникам), що залишається, має бути виділена окрема площа, яка повинна бути ізольованою від приміщення іншого (інших) співвласників, мати окремий вихід, окрему систему життєзабезпечення (водопостачання, водовідведення, опалення тощо). Схожий за змістом висновок міститься у постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 листопада 2019 року у справі № 344/8200/14-ц (провадження № 14-302цс19).
Відповідно до статті 364 ЦК України співвласник має право на виділ у натурі частки із майна, що є у спільній частковій власності. Якщо виділ у натурі частки із спільного майна не допускається згідно із законом або є неможливим (частина друга статті 183 цього Кодексу), співвласник, який бажає виділу, має право на одержання від інших співвласників грошової або іншої матеріальної компенсації вартості його частки. Компенсація співвласникові може бути надана лише за його згодою. Право на частку у праві спільної часткової власності у співвласника, який отримав таку компенсацію, припиняється з дня її отримання. У разі виділу співвласником у натурі частки із спільного майна для співвласника, який здійснив такий виділ, право спільної часткової власності на це майно припиняється. Така особа набуває право власності на виділене майно, і у випадку, встановленому законом, таке право підлягає державній реєстрації.
За змістом наведених норм виділ частки зі спільного майна - це перехід частини цього майна у власність учасника спільної власності пропорційно, за загальним правилом, розміру його частки у праві спільної власності та припинення права спільної часткової власності на відповідне майно. Шляхом виділу частки у майні припиняється спільна часткова власність, і особа стає власником виокремленого майна.
Юридичне значення виділу частки полягає у тому, що учасник отримує в натурі майно, яке відповідає його частці, як самостійний об'єкт. Отже, виділ частки передбачає виокремлення частини об'єкта у самостійний об'єкт.
Частка, яка виділяється, повинна бути саме окремим об'єктом нерухомого майна, як і частка, яка залишається в іншого власника (власників), у розумінні статті 181 ЦК України. Внаслідок виділу частки з нерухомого майна утворюється два самостійних об'єкта майна.
Відповідно до ст. 379 ЦК України житлом фізичної особи є житловий будинок, квартира, інше жиле приміщення, призначені та придатні для постійного або тимчасового проживання в них.
Квартирою є ізольоване помешкання в житловому будинку, призначене та придатне для постійного у ньому проживання (ст. 382 ЦК України).
Отже, у спорах про поділ (виділ частки) в натурі учасникам спільної часткової власності може бути виділено відокремлену частину нерухомого майна, яка відповідає розміру їх частки у праві власності. Якщо виділ (поділ) можливий, але з відхиленням від розміру ідеальних часток співвласників, з урахуванням конкретних обставин поділ (виділ) може бути проведений зі зміною розмірів ідеальних часток і стягненням грошової компенсації співвласнику, частка якого зменшилася.
Системний аналіз положень статей 183, 358, 364, 379, 382 ЦК України дає підстави дійти висновку, що у спорах про поділ нерухомого майна в натурі учасникам спільної часткової власності на вказане майно може бути виділено його відокремлену частину, яка відповідає розміру їх часток у праві власності. Виділ часток (поділ) квартири, що перебуває у спільній частковій власності, є можливим, якщо кожній зі сторін може бути виділено відокремлену її частину із самостійним виходом або в разі, коли є технічна можливість переобладнання квартири в ізольовані квартири, які за розміром відповідають розміру часток співвласників у праві власності. Якщо виділ (поділ) технічно можливий, але з відхиленням від розміру ідеальних часток співвласників, з урахуванням конкретних обставин поділ (виділ) може бути проведений зі зміною ідеальних часток і присудженням грошової компенсації співвласнику, частка якого зменшилася.
У постанові Верховного Суду від 28 жовтня 2020 року у справі № 2114/2-3819/11 (провадження № 61-1070св19) наголошено на необхідності забезпечення дійсного вирішення у дієвий спосіб спору, що виник та існує між сторонами та існування якого позбавляє їх можливості спільно використовувати єдиний об'єкт нерухомості без його поділу (виділу частки) в натурі.
Отже, визначальним для виділу частки або поділу квартири в натурі, який перебуває у спільній частковій власності, є не порядок користування будинком, а розмір часток співвласників та технічна можливість виділу частки або поділу нерухомості відповідно до часток співвласників, що узгоджується з позицією Верховного Суду, викладеній у постанові від 09.03.2023 в рамках справи № 296/1402/20).
Тому в подібних спорах виникає доцільність проведення відповідної експертизи щодо можливості виділення частки.
Відповідно до ч. 2 ст. 78 ЦПК України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Згідно з ч.1, 2 ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.
Частиною 1 статті 103 ЦПК України передбачено, що суд призначає експертизу у справі за сукупності таких умов: 1) для з'ясування обставин, що мають значення для справи, необхідні спеціальні знання у сфері іншій, ніж право, без яких встановити відповідні обставини неможливо; 2) сторонами (стороною) не надані відповідні висновки експертів із цих самих питань або висновки експертів викликають сумніви щодо їх правильності.
Судова будівельно-технічна експертиза - це процесуальна дія, яка полягає в проведенні досліджень та наданні експертом висновку з питань, які підлягають доказуванню у конкретній справі (цивільній, господарській, адміністративній) або у кримінальному провадженні.
Будівельно-технічна експертиза має місце у справах, коли, зокрема, необхідна для вирішення питань щодо визначення технічної можливості розподілу (виділу частки; визначення порядку користування) об'єктів нерухомого майна (житлових будинків, квартир, об'єктів комерційного та промислового призначення) та надання варіантів такого розподілу експерту необхідно надати правовстановлювальні документи на об'єкт нерухомості, дані щодо часток співвласників, документ про приймання в експлуатацію об'єкта, матеріали технічної інвентаризації, дані щодо фактичного використання нерухомого майна.
Згідно з висновком експерта № 04/25 від 05.05.2025 року зазначено, що відсутня технічна можливість, відповідно до вимог нормативно- правових актів у галузі будівництва, виділити у натурі 1/4 частки квартири, яка знаходиться за адресою АДРЕСА_1 .
За вказаних вище обставин, надавши оцінку наявним у матеріалах справи доказам, суд приходить до висновку, що позовні вимоги про виділ в натурі належних позивачам по 1/4 частини у вказаній квартирі та висновок будівельно-технічної експертизи не містить висновку про технічну можливість виділу в натурі 1/4 частки спірної квартири як окремого об'єкту нерухомого майна є недоведеними.
Враховуючи викладене, позов ОСОБА_1 , ОСОБА_4 до ОСОБА_2 , ОСОБА_5 про визначення частки майна та виділ майна в натурі підлягає до часткового задоволення.
Керуючись ст. 3, 4, 10 - 13, 81, 89, 141, 258, 259, 263 - 265, 268, 272, 273, 352 Цивільного процесуального кодексу України, суд
Позов ОСОБА_1 , ОСОБА_4 до ОСОБА_2 , ОСОБА_5 про визначення частки майна та виділ майна у натурі задоволити частково.
Припинити право спільної сумісної власності ОСОБА_1 , ОСОБА_4 , ОСОБА_2 , ОСОБА_5 на квартиру, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .
Визначити за ОСОБА_1 1/4 частки квартири, що знаходиться за адресою АДРЕСА_1 .
Визначити за ОСОБА_4 1/4 частки квартири, що знаходиться за адресою АДРЕСА_1 .
В задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 щодо виділення в натурі 1/4 частки квартири що знаходиться за адресою АДРЕСА_1 - відмовити.
В задоволенні позовних вимог ОСОБА_4 щодо виділення в натурі 1/4 частки квартири, що знаходиться за адресою АДРЕСА_1 - відмовити.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення безпосередньо до Рівненського апеляційного суду.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи без повідомлення учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Позивач - ОСОБА_1 , АДРЕСА_3 ; РНОКПП НОМЕР_2 .
Позивач - ОСОБА_4 , АДРЕСА_3 ; РНОКПП НОМЕР_3 .
Відповідач - ОСОБА_2 , АДРЕСА_3
Відповідач - ОСОБА_5 , АДРЕСА_4 .
Повний текст судового рішення складено 15.12.2025.
Суддя Н. Г. Кучина