Справа № 182/4456/25
Провадження № 2/0182/3195/2025
Іменем України
04.12.2025 року м. Нікополь
Нікопольський міськрайонний суд Дніпропетровської області у складі:
головуючого - судді Кобеляцької - Шаховал І.О.
секретар Іванова Т.С.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м.Нікополі цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про розірвання спадкового договору -
В провадження Нікопольського міськрайонного суду Дніпропетровської області надійшла позовна заява ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про розірвання спадкового договору.
В обгрунтування заявлених вимог позивачка посилається на те, що їй на праві приватної власності, на підставі договору міни від 20 листопада 2002 року, посвідченого приватним нотаріусом Нікопольського міського нотаріального округу Мігуновим С.О. та зареєстрованого в реєстрі за № 3493 належить квартира АДРЕСА_1 . З близьких родичів у неї є донька, яка мешкає в іншому населеному пункті. Вона має низку хвороб, в зв'язку з чим часто вимушена лікуватись стаціонарно в кардіологічному відділенні. В березні 2023 року вона перебувала на стаціонарному лікуванні в Нікопольській районній лікарні та під час лікування познайомилась з відповідачкою, яка на той час працювала в ЦРЛ санітаркою, та запропонувала їй оформити договір про утримання,. Вони домовились оформити спадковий договір, щоб після її смерті відповідачка отримала в спадок квартиру. 10 травня 2023 року вони уклали спадковий договір, посвідчений приватним нотаріусом Покровського міського нотаріального округу Бойко Л.П. та зареєстрований за № 1232. При підписанні договору, нотаріус роз'яснив, що ОСОБА_2 повинна надавати допомогу у вигляді прибирання квартири, забезпечувати їжею та лікарськими засобами. А у разі смерті, поховати за свій рахунок. Після укладання договору, ОСОБА_2 стала провідувати позивачку разом з усіма своїми рідними. Вона, дійсно, протягом 2023 року раз на місяць привозила городину та різні продукти харчування. З весни 2025 року відповідачка стала рідше їй дзвонити, а вже з червня 2025 року, коли у неї погіршився стан, відповідачка приїздила лише декілька разів. Коли вона зверталась до неї та просила приїхати, бо стан здоров'я погіршувався, відповідачка посилалась на наявність невідкладних справ. Тобто, фактично склались такі обставини, які свідчать про те, що відповідачка самоусунулась від покладеного на неї обов'язку. А коли вона потребувала допомоги, їй цю допомогу надавати сторонні люди. Протягом 2025 року відповідачка не виконала жодного з обов'язків, покладених на неї спадковим договором від 10.05.2023 року, а тому змушена звернутись до суду та просить ухвалити рішення, яким укладений між нею та ОСОБА_2 спадковий договір від 10.05.2023 року, посвідчений приватним нотаріусом Покровського міського нотаріального округу Бойко Л.П., - розірвати. Крім цього, просить скасувати заборону відчуження квартири АДРЕСА_1 , а також стягнути з відповідачки на її користь судові витрати в сумі 3 076 грн. 72 коп. та витрати на правничу допомогу в розмірі 7 000 грн. 00 коп.
Позивачка, будучи належним чином повідомленою про розгляд справи, в судове засідання не прибула, надала до суду заяву, в якій просить розгляд справи проводити за її відсутності, позовні вимоги підтримує та на їх задоволенні наполягає. При цьому, що стосується заявлених вимог в частині стягнення витрат на правову допомогу та судового збору, то просила суд дані вимоги залишити без розгляду (а.с.35).
Відповідач про розгляд справи також була повідомлена належним чином, однак, в судове засідання не прибула, своїм правом, визначеним ст.178 ЦПК України, не скористалась. При цьому, на адресу суду надала заяву, в якій просила розгляд справи проводити за її відсутності, позовні вимоги в частині розірвання спадкового договору визнала та проти позову не заперечує. Що стосується вимог про стягнення з неї витрат на правову допомогу та судового збору, то дані вимоги не визнає та просить суд в задоволенні позову в цій частині відмовити (а.с.36).
Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, застосувавши до спірних правовідносин відповідні норми матеріального та процесуального права, суд приходить до наступного.
Згідно ст.6 Конвенції «Про захист прав людини і основоположних свобод», кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру.
У статті 129 Конституції України однією із засад судочинства проголошено рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом.
Процесуальний порядок провадження у цивільних справах визначається ЦПК України та іншими законами України, якими встановлюється зміст, форма, умови реалізації процесуальних прав і обов'язків суб'єктів цивільно-процесуальних правовідносин та їх гарантій.
У частині четвертій статті 10 ЦПК України і статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» на суд покладено обов'язок під час розгляду справ застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і Протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Згідно ст.ст.15, 16 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, а також право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства. Кожна особа має право звернутись до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу, а одним із способів захисту цивільних прав і інтересів є визнання права п.1 ч.2 ст.16 ЦК України.
Відповідно до ч.1 ст.4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутись до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Частиною 3 ст.12 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Судом встановлено, що позивачці на праві приватної власності, на підставі договору міни від 20 листопада 2002 року, посвідченого приватним нотаріусом Нікопольського міського нотаріального округу Мігуновим С.О. та зареєстрованого в реєстрі за № 3493, належить квартира АДРЕСА_1 (а.с.9-10). 10 травня 2023 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 було укладено спадковий договір, посвідчений приватним нотаріусом Покровського міського нотаріального округу Бойко Л.П. та зареєстрований за № 1232. Згідно умов спадкового договору, Відчужувач передає після своєї смерті у власність Набувача належну їй на праві приватної власності квартиру АДРЕСА_1 , а Набувач, в свою чергу, зобов'язаний виконувати розпорядження Відчужувача, і в разі смерті Відчужувача - організувати поховання. Відповідно до п.8 Спадкового договору, укладеного між сторонами, передбачено, що, у разі невиконання Набувачем майна розпоряджень Відчужувача, спадковий договір може бути розірвано судом на вимогу Відчужувача (а.с.6-7).
Позивачка як на підставу звернення до суду з даним позовом вказує, що відповідачка самоусунулась від виконання спадкового договору та його умови не виконує.
Відповідно до ст.1302 ЦК України, за спадковим договором одна сторона (набувач) зобов'язується виконувати розпорядження другої сторони (відчужувача) і в разі його смерті набуває право власності на майно відчужувача.
Статтею 1305 ЦК України передбачено, що набувач у спадковому договорі може бути зобов'язаний вчинити певну дію майнового або немайнового характеру до відкриття спадщини або після її відкриття.
Враховуючи зазначене, спадковий договір є двостороннім правочином, за концепцією якого набувач зобов'язаний вчинити певні дії за вказівкою відчужувача, взамін чого до нього переходить право власності на майно. Тому, коло обов'язків набувача має визначатись вже виходячи не з одностороннього волевиявлення відчужувача, а зі спільної згоди сторін, враховуючи договірний характер правовідносин.
За змістом ст.526 ЦК України, зобов'язання має виконуватись належним чином, відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Згідно ч.1 ст.1308 ЦК України, спадковий договір може бути розірвано судом на вимогу відчужувача у разі невиконання набувачем його розпоряджень.
Статтею 629 ЦК України передбачено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Згідно ч.2 ст.651 ЦК України, договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом.
Відповідно до ч.1, ч.2 ст.614 ЦК України, особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов'язання. Відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов'язання.
У Постанові Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 23.01.2019 року у справі № 355/385/17 (провадження № 61-30435сво18) міститься висновок, що «у статті 629 ЦК України закріплено один із фундаментів, на якому базується цивільне право - обов'язковість договору. Тобто, з укладенням договору та виникненням зобов'язання його сторони набувають обов'язки (а не лише суб'єктивні права), які вони мають виконувати. Невиконання обов'язків, встановлених договором, може відбуватися при: 1) розірванні договору за взаємною домовленістю сторін; 2) розірванні договору в судовому порядку; 3) відмові від договору в односторонньому порядку у випадках, передбачених договором та законом; 4) припинення зобов'язання на підставах, що містяться в главі 50 ЦК України; 5) недійсності договору (нікчемності договору або визнання його недійсним на підставі рішення суду»
У Пстанові Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 06.03.2019 року у справі № 183/262/17 (провадження № 61-41932сво18) вказано, що «частинами першою і другою статті 651 ЦК України передбачено, що зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом. Договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом. Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору (абзац другий частини другої статті 651 ЦК України)».
У Пстанові Верховного Суду України від 18.09.2013 року у справі № 6-75цс13 зроблено висновок, що «оцінка порушення договору як істотного здійснюється судом, відповідно до критеріїв, що встановлені вказаною нормою. Оціночне поняття істотності порушення договору законодавець розкриває за допомогою іншого оціночного поняття - «значної міри» позбавлення сторони того, на що вона розраховувала при укладенні договору. Це (друге) оціночне поняття значно звужує сферу огляду суду. Істотність порушення визначається, виключно, за об'єктивними обставинами, що склались у сторони, яка вимагає розірвання договору. В такому випадку, вина (як суб'єктивний чинник) сторони, що припустилась порушення договору, не має будь-якого значення і для оцінки порушення як істотного, і для виникнення права вимагати розірвання договору, на підставі частини другої статті 651 ЦК України. Іншим критерієм істотного порушення договору закон визнає розмір завданої порушенням шкоди, який не дозволяє потерпілій стороні отримати очікуване при укладенні договору. При цьому, йдеться не лише про грошовий вираз завданої шкоди, прямі збитки, а й випадки, коли потерпіла сторона не зможе використати результати договору. Вирішальне значення для застосування зазначеного положення закону має співвідношення шкоди з тим, що могла очікувати від виконання договору сторона. У кожному конкретному випадку питання про істотність порушення повинне вирішуватись з урахуванням усіх обставин справи, що мають значення. Так, суди повинні встановити не лише наявність істотного порушення договору, але й наявність шкоди, завданої цим порушенням другою стороною, яка може бути виражена як у вигляді реальних збитків, так (або) й упущеної вигоди, її розмір, який не дозволяє потерпілій стороні отримати очікуване при укладенні договору; а також установити, чи є, дійсно, істотною різниця між тим, на що має право розраховувати сторона, укладаючи договір, і тим, що в дійсності вона змогла отримати».
У Постанові Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 15.09.2020 року в справі № 209/3295/18 (провадження № 61-1089св20) вказано, що «згідно із частиною першою статті 1308 ЦК України, спадковий договір може бути розірвано судом на вимогу відчужувача у разі невиконання набувачем його розпоряджень. Статтею 651 ЦК України визначено, що істотним є таке порушення стороною договору, коли, внаслідок завданої цим шкоди, друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору. Особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов'язання. Відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов'язання (частини перша, друга статті 614 ЦК України).
Відповідно до ч.ч.1, 5, 6 ст.81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Відповідно до ч.1 ст.89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Відповідачем до суду не надано належних та допустимих доказів на підтвердження виконання ним розпоряджень позивача, зазначених у спадковому договорі.
Суд також враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов'язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.
З урахуванням характеру невиконання відповідачем обов'язків за вказаним спадковим договором, яке є систематичним, а також, враховуючи той факт, що відповідачка позовні вимоги визнала, а наявність укладеного договору позбавляє позивача, за рахунок приналежного їй майна, реалізувати свої права на укладення іншого спадкового договору, суд вважає за необхідне розірвати спадковий договір з підстав невиконання його умов відповідачем, який є за вказаним договором набувачем, а саме: зобов'язань щодо догляду за відчужувачем та виконання розпоряджень, передбачених спадковим договором.
Згідно п.5 розділу 15 Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженого Наказом Міністерства юстиції України від 22.02.2012 року за № 296/5 та зареєстрованого за № 282/20595, нотаріус знімає заборону відчуження майна при одержанні повідомлення про припинення, розірвання, визнання недійсним договору ренти, довічного утримання (догляду), спадкового договору.
Враховуючи наведене, а також той факт, що, у зв'язку з посвідченням спадкового договору, приватний нотаріус Покровського міського нотаріального округу Бойко Л.П. наклала заборону відчуження належної позивачці квартири АДРЕСА_1 , до дня її смерті або до припинення (розірвання) спадкового договору, яка зареєстрована в реєстрі, оскільки суд прийшов до висновку про необхідність задоволення позовної вимоги про розірвання спадкового договору, вимога про зняття заборони також підлягає задоволенню, оскільки фактично є похідною вимогою.
Таким чином, на підставі викладеного, суд приходить до висновку, що позовні вимоги є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.
Враховуючи викладене та керуючись ст.ст.2-5, 9-10, 12, 28, 131, 223, 258-259, 263-265 ЦПК України, суд -
Позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про розірвання спадкового договору - задовольнити.
Розірвати спадковий договір, укладений між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 від 10 травня 2023 року, посвідчений приватним нотаріусом Покровського міського нотаріального округу Бойко Л.П., зареєстрований в реєстрі за № 1232.
Скасувати заборону відчуження квартири АДРЕСА_1 .
На рішення суду може бути подано апеляційну скаргу до Дніпровського апеляційного суду Дніпропетровської області протягом тридцяти днів з дня його складення.
Учасник справи, якому повне рішення не було вручене в день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Суддя: І. О. Кобеляцька-Шаховал