Справа № 202/5682/25
Провадження № 2/202/3531/2025
16 грудня 2025 року м. Дніпро
Індустріальний районний суд міста Дніпра у складі:
головуючого судді Недобитюк Н.В.
за участю секретаря судового засідання Завгородньої Ю.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Кей-Колект» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , про стягнення суми 3% річних та інфляційних витрат,
До Індустріального районного суду міста Дніпра через систему «Електронний суд» надійшла позовна заява від Товариства з обмеженою відповідальністю «Кей-Колект» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , про стягнення суми 3% річних та інфляційних витрат.
Ухвалою Індустріального районного суду міста Дніпра від 23.06.2025 року відкрито провадження у справі за позовною заявою Товариства з обмеженою відповідальністю «Кей-Колект» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , про стягнення суми 3% річних та інфляційних витрат. Визначено розгляд справи проводити за правилами загального позовного провадження.
Ухвалою Індустріального районного суду міста Дніпра від 09.09.2025 року продовжено строк підготовчого провадження у справі.
Ухвалою Індустріального районного суду міста Дніпра від 22.09.2025 року закрито підготовче провадження та призначено цивільну справу до судового розгляду по суті в судовому засіданні.
При зверненні із даною позовною заявою до суду позивач обґрунтував позовні вимоги тим, що 17 серпня 2007 року між АКІБ «Укрсиббанк» правонаступником якого стало Публічне акціонерне товариство «УкрСиббанк» (надалі Банк, Кредитор) та ОСОБА_1 (надалі Позичальник, Відповідач) був укладений договір про надання споживчого кредиту № 11200312000 відповідно до якого Банк зобов'язався надати Позичальнику грошові кошти в іноземній валюті в сумі 64 000,00 доларів США строком до 17 серпня 2026 року зі сплатою за користування кредитними коштами 11,3% річних.
В забезпечення виконання зобов'язань за Кредитними договорами між Банком та ОСОБА_2 , ОСОБА_3 17 серпня 2007 року були укладені договори поруки № 11200312000/П/1, № 11200312000/П/2 відповідно до умов яких, останні зобов'язалися відповідати за невиконання Позичальником усіх його зобов'язань перед кредитором, що виникли з Кредитного договору.
Банк виконав свої зобов'язання за Кредитним договором у повному обсязі, надавши Позичальнику кошти у сумі 64 000,00 доларів США.
Однак, попри взяті на себе зобов'язання Позичальник не виконував умови Кредитного договору стосовно своєчасного повернення сум отриманого кредиту та своєчасної сплати нарахованих за користування кредитними коштами відсотків у встановлені кредитним договором терміни, що призвело до утворення заборгованості.
12 грудня 2011 року між ПАТ «Укрсиббанк» та ТОВ «Кей-Колект» укладено договір факторингу №1 відповідно до умов якого, ТОВ «Кей-Колект» набуло статусу нового кредитора та отримало право грошової вимоги по відношенню до осіб, які були боржниками ПАТ «УкрСиббанк», зокрема і за договором про надання споживчого кредиту № 11200312000 від 17.08.2007 р. та договорам, що його забезпечували.
17 вересня 2013 року Індустріальним районним судом м. Дніпропетровська ухвалено рішення по цивільній справі № 0417/7425/2012 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Кей-Колект» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про стягнення заборгованості.
Зазначеним рішенням суд стягнув солідарно з відповідачів на користь ТОВ «Кей- Колект» заборгованість за Кредитним договором № 11200312000 від 17.08.2007 р. у розмірі 639 356,67 грн., а також судові витрати по 606,67 грн. з кожного.
Ухвалою Апеляційного суду Дніпропетровської області від 17 квітня 2014 року рішення Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 17.09.2013 р. по справі № 0417/7425/2012 залишено без змін.
З моменту ухвалення Індустріальним районним судом м. Дніпропетровська рішення про стягнення заборгованості по 23 лютого 2022 р., в рахунок її погашення було здійснено 34 платежі на загальну суму 153 803,50 грн., що підтверджується довідкою з надходження платежів в погашення заборгованості.
Таким чином, станом на 23.02.2022 р. розмір невиконаного зобов'язання зі сплати заборгованості визначеної рішенням Індустріального районного суду м.Дніпропетровська від 17.09.2013 р. складав 486 553,17 грн. (639356,67-153803,50), що за позицією позивача, та у відповідності до ч.2 ст. 625 ЦК України є підставою для нарахування 3% річних та інфляційних втрат на суми простроченого грошового зобов'язання.
Відповідач ОСОБА_3 та його представник - адвокат Кучін Володимир Віталійович належним чином повідомлялися про розгляд справи. Відзив на позов не подали, клопотань не заявляли.
Від представника Відповідача ОСОБА_1 - адвоката Трофименко Володимира Володимировича надійшов відзив на позовну заяву, в якому останній зазначив, що в матеріалах справи відсутні докази: 1) отримання виконавчого листа по цивільній справі № 0417/7425/2012 відносно ОСОБА_1 ; 2) пред'явлення до примусового виконання виконавчого листа по цивільній справі № 0417/7425/2012 відносно ОСОБА_1 ; 3) наявності виконавчого провадження щодо примусового виконання виконавчого листа по цивільній справі № 0417/7425/2012 відносно ОСОБА_1 . ОСОБА_1 не сплачував борг по рішенню суду по цивільній справі № 0417/7425/2012. Позовні вимоги не визнає в повному обсязі, оскільки 3% річних та інфляційні витрати були нараховані Позивачем на вимогу, яка на цей час існує в натуральному зобов'язанні. При цьому послався на правові висновки Верховного Суду від 23 липня 2025 року по справі № 761/7294/24 (провадження № 61-4984св25), згідно якого, якщо відсутнє виконавче провадження з примусового виконання виконавчого листа у справі та строк його пред'явлення до виконання вже закінчився, слід дійти висновку про відсутність правових підстав для примусового стягнення з основного боржника 3 % річних, оскільки вимога банку (його правонаступника) про стягнення заборгованості за кредитним договором у цьому зобов'язанні не може бути захищена в примусовому порядку. Натуральним зобов'язанням є зобов'язання, вимога в якому не може бути захищена в судовому (примусовому) порядку (оскільки боржник заявив про застосування позовної давності та вона застосована судом), але добровільне виконання якої не є безпідставно набутим майном. Конструкція статті 625 ЦК України щодо нарахування 3% річних та інфляційних втрат розрахована на її застосування до такого грошового зобов'язання, вимога в якому може бути захищена в судовому (примусовому) порядку. Кредитор в натуральному зобов'язанні не має права нараховувати 3% річних та інфляційні втрати, оскільки вимога в такому зобов'язанні не може бути захищена в судовому (примусовому) порядку (постанова Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 06 березня 2019 року у справі № 757/44680/15-ц). Враховуючи зазначене вважає, що позовні вимоги до відповідача - ОСОБА_1 є безпідставними та не підлягають задоволенню.
Від представника Відповідача ОСОБА_2 - адвоката Мішина Михайла Вікторовича надійшов відзив на позовну заяву, в якому зазначив про протиправність розрахування 3 % річних на суму боргу - 486 553, 17 грн., оскільки згідно долученої до позовної заяви довідки з надходження платежів в погашення заборгованості боржника ОСОБА_1 за договором № 11200312000 від 17.08.2007 року, за період з 25.03.2016 року по 01.02.2022 року за вказаним кредитним договором було здійснено погашення заборгованості на загальну суму 153 803,50 грн. У зв'язку із цим Позивач повинен був врахувати дане погашення заборгованості, та проводити розрахунок суми 3 % річних за мінусом сум погашення заборгованості окремо у кожному конкретному місяці та році їх проведення, від загальної суми заборгованості. Також зазначив про відсутність доказів щодо відкритих виконавчих проваджень про виконання рішення Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 17 вересня 2013 року по цивільній справі № 0417/7425/2012, відсутність виконавчого листа про стягнення зазначеної суми коштів у приватного, та у державного виконавця на примусовому виконанні. Строк пред'явлення виконавчого листа до виконання вже закінчився, а тому цілком логічним дійти до висновку про відсутність правових підстав для примусового стягнення з боржника 3 % річних, оскільки вимога банку (його правонаступника) про стягнення заборгованості за кредитним договором у цьому зобов'язанні не може бути захищена в примусовому порядку, що відповідає правовим висновкам, висловленим у постанові Верховного Суду від 18 вересня 2024 року у справі № 761/26741/22 (провадження № 61-4584св24). Також послався на правові висновки викладені у постанові Верховного Суду від 13.03.2023 у справі №554/9126/20 (провадження №61-13760сво21), згідно яких натуральним зобов'язанням (obligatio naturalis) є зобов'язання, вимога в якому не може бути захищена в судовому (примусовому) порядку, але добровільне виконання якої не є безпідставно набутим майном. Конструкція ст. 625 ЦК України щодо нарахування 3% річних та інфляційних втрат розрахована на її застосування до такого грошового зобов'язання, вимога в якому може бути захищена в судовому (примусовому) порядку. Кредитор в натуральному зобов'язанні не має права нараховувати 3% річних та інфляційні втрати, оскільки вимога в такому зобов'язанні не може бути захищена в судовому (примусовому) порядку (постанова Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 06.03.2019 у справі №757/44680/15-ц (провадження №61-32171сво18). Просив суд відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.
Суд, дослідивши матеріали цивільної справи, дійшов наступного висновку.
Судом встановлено, що 17 серпня 2007 року між АКІБ «Укрсиббанк» та ОСОБА_1 був укладений договір про надання споживчого кредиту № 11200312000 відповідно до якого Банк надав Позичальнику грошові кошти в іноземній валюті в сумі 64 000,00 доларів США строком до 17 серпня 2026 року зі сплатою за користування кредитними коштами 11,3% річних.
З метою забезпечення належного виконання зобов'язань позичальника за кредитним договором № 11200312000 від 17 серпня 2007 року між АКІБ «Укрсиббанк», та ОСОБА_2 , ОСОБА_3 17 серпня 2007 року були укладені договори поруки № 11200312000/П/1, № 11200312000/П/2, відповідно до умов яких, останні зобов'язалися відповідати за невиконання Позичальником усіх його зобов'язань перед кредитором, що виникли з Кредитного договору.
12 грудня 2011 року між ПАТ «Укрсиббанк» та ТОВ «Кей-Колект» укладено договір факторингу №1 відповідно до умов якого, ТОВ «Кей-Колект» набуло статусу нового кредитора та отримало право грошової вимоги по відношенню до осіб, які були боржниками ПАТ «УкрСиббанк», зокрема і за договором про надання споживчого кредиту № 11200312000 від 17.08.2007 р. та договорам, що його забезпечували.
17 вересня 2013 року Індустріальним районним судом м. Дніпропетровська ухвалено рішення по цивільній справі № 0417/7425/2012 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Кей-Колект» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про стягнення заборгованості, яким стягнуто солідарно з відповідачів на користь ТОВ «Кей-Колект» заборгованість за Кредитним договором № 11200312000 від 17.08.2007 року у розмірі 639 356,67 грн., а також судові витрати по 606,67 грн. з кожного.
Ухвалою Апеляційного суду Дніпропетровської області від 17 квітня 2014 року рішення Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 17.09.2013 року по справі № 0417/7425/2012 залишено без змін.
Відповідно до частини першої статті 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплати гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Згідно з частиною другою статті 509 ЦК України зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.
Відповідно до частини п'ятої ста ті 11 ЦК України у випадках, встановлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов'язки можуть виникати з рішення суду.
За змістом статей 524, 533-535 і 625 ЦК України грошовим є зобов'язання, виражене у грошових одиницях (національній валюті України чи у грошовому еквіваленті зобов'язання, вираженого в іноземній валюті), що передбачає обов'язок боржника сплатити гроші на користь кредитора, який має право вимагати від боржника виконання цього обов'язку. Тобто грошовим є будь-яке зобов'язання, в якому праву кредитора вимагати від боржника сплати коштів кореспондує обов'язок боржника з такої сплати.
Згідно з частиною другою статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Стаття 625 ЦК України розміщена у розділі І «Загальні положення про зобов'язання» книги 5 ЦК України. Тому норми розділу І книги 5 ЦК України поширюються як на договірні зобов'язання (підрозділ 1 розділу III книги 5 ЦК України), так і на недоговірні (деліктні) зобов'язання (підрозділ 2 розділу III книги 5 ЦК України).
Отже, у статті 625 ЦК України визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов'язання незалежно від підстав його виникнення. Норми цієї статті поширюються на всі види грошових зобов'язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, який регулює, зокрема, окремі види зобов'язань.
Такий правовий висновок зроблено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 травня 2018 року у справі № 686/21962/15-ц (провадження № 14-16цс18), у якій відступлено від правового висновку, зробленого Верховним Судом України у постановах від 20 січня 2016 року у справі № 6-2759цс15, який полягав у тому, що правовідносини, що виникають з приводу виконання судових рішень, врегульовані Законом України «Про виконавче провадження», і до них не можуть застосовуватися норми, що передбачають цивільну-правову відповідальність за невиконання грошового зобов'язання (стаття 625 ЦК України); та правового висновку у постанові від 02 березня 2016 року у справі № 6-2491цс15, який полягав у тому, що дія статті 625 ЦК України поширюється на порушення грошового зобов'язання, яке існувало між сторонами до ухвалення рішення суду, а частина п'ята статті 11 ЦК України не дає підстав для застосування статті 625 ЦК України у разі наявності між сторонами деліктних, а не зобов'язальних правовідносин.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 10 квітня 2018 року у справі № 910/10156/17 вказала, що норми статті 625 ЦК України поширюються на всі види грошових зобов'язань, та погодилася з висновками Верховного Суду України, викладеними у постанові від 01 червня 2016 року у справі № 3-295гс16, за змістом яких грошове зобов'язання може виникати між сторонами не тільки з договірних відносин, а й з інших підстав, передбачених цивільним законодавством.
Правовий аналіз статей 526, 599, 611, 625 ЦК України дає підстави для висновку, що наявність судового рішення про стягнення суми боргу за кредитним договором, яке боржник не виконав, не припиняє правовідносин сторін цього договору, не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов'язання та не позбавляє кредитора права на отримання сум, передбачених статтею 625 цього Кодексу, за увесь час прострочення. Зазначена позиція підтверджена у постановах Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі № 310/11534/13-ц (провадження № 14-154цс18), від 04 червня 2019 року у справі № 916/190/18 (провадження № 12-302гс18).
За змістом частини другої статті 625 ЦК України три проценти річних входять до складу грошового зобов'язання і є особливою мірою відповідальності боржника (спеціальний вид цивільно-правової відповідальності) за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат (збитків) кредитора та отримання компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредитору.
Проценти, передбачені статтею 625 ЦК України, за своєю правовою природою є відшкодуванням кредитору понесених втрат за несвоєчасне повернення грошових коштів, а тому відрізняються від процентів, які підлягають сплаті за правомірне користування грошовими коштами, що свідчить про відсутність подвійного стягнення при нарахуванні трьох процентів річних від простроченої суми, включаючи нараховані проценти за користування коштами, встановленими договором.
Враховуючи наведене, 3 % річних, передбачені частиною другою статті 625 ЦК України, підлягають застосуванню до порушеного грошового зобов'язання, складовою якого є, зокрема, нараховані проценти за користування коштами, строки сплати яких визначено договором.
У постанові Об'єднаної палати Верховного Суду від 05 липня 2019 року у справі № 905/600/18 зроблено правовий висновок про те, що, враховуючи положення частини другої статті 625 ЦК України, нарахування інфляційних втрат на суму боргу та 3 % річних входять до складу грошового зобов'язання і є особливою мірою відповідальності боржника (спеціальний вид цивільно-правової відповідальності) за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат (збитків) кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отримання компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові. Вимагати сплати суми боргу з урахуванням індексу інфляції, а також 3 % річних є правом кредитора, яким він наділений в силу нормативного закріплення зазначених способів захисту майнового права та інтересу.
Частиною першою статті 13 ЦПК України визначено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Відповідно до частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування (частини друга, четверта статті 77 ЦПК України).
Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина перша статті 76 ЦПК України).
Для встановлення дійсних фактичних обставин справи сторони мають надати до суду належні, допустимі, достатні та достовірні докази, які підлягають оцінці судом.
Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень (частини перша, третя статті 77 ЦПК України).
Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (частина друга статті 78 ЦПК України).
Відповідно до статті 79 ЦПК України докази мають бути достовірними, тобто такими, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.
Згідно зі статтею 81 ЦПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (частини перша-третя статті 89 ЦПК України).
Позивач, звертаючись до суду з позовом, позивач обґрунтовував свої вимоги наявністю судового рішення, яким стягнуто заборгованість за кредитним договором, що не заперечували відповідачі у справі. Позивач зазначав, що умовами кредитного договору було передбачено відповідальність позичальника у виді сплати процентів як за правомірне користування кредитними коштами, так і за неправомірне користування цими коштами, так як ці проценти охоплюються диспозицією частини другої статті 625 ЦК України.
Суд наголошує на тому, що на позивача покладено обов'язок довести належними та допустимими доказами наявність та розмір заборгованості, який підлягає стягненню з відповідачів на користь позивача, а відповідачі мають довести, що у них немає такого обов'язку щодо заборгованості, яка підлягає стягненню.
Верховний Суд у складі Об'єднаної палати Касаційного господарського суду у постанові від 02 жовтня 2020 року у справі № 911/19/19 зазначив, що суд має з'ясовувати обставини, пов'язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується. У разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то суд, з урахуванням конкретних обставин справи, самостійно визначає суми нарахувань, які підлягають стягненню, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов'язання, та зазначеного позивачем максимального розміру стягуваних сум нарахувань. Якщо з поданого позивачем розрахунку неможливо з'ясувати, як саме обчислено заявлену до стягнення суму, суд може зобов'язати позивача подати більш повний та детальний розрахунок. При цьому суд в будь-якому випадку не позбавлений права зобов'язати відповідача здійснити і подати суду контррозрахунок (зокрема, якщо відповідач посилається на неправильність розрахунку, здійсненого позивачем).
Судом встановлено, що в матеріалах справи відсутні докази:
- отримання виконавчого листа по цивільній справі № 0417/7425/2012 про стягнення солідарно з відповідачів на користь ТОВ «Кей- Колект» заборгованість за Кредитним договором № 11200312000 від 17.08.2007 р. у розмірі 639 356,67 грн., а також судові витрати по 606,67 грн. з кожного;
- пред'явлення до примусового виконання виконавчого листа у цивільній справі № 0417/7425/2012 про стягнення солідарно з відповідачів на користь ТОВ «Кей- Колект» заборгованість за Кредитним договором № 11200312000 від 17.08.2007 р. у розмірі 639 356,67 грн., а також судові витрати по 606,67 грн. з кожного;
- наявності виконавчого провадження щодо примусового виконання виконавчого листа у цивільній справі № 0417/7425/2012 про стягнення солідарно з відповідачів на користь ТОВ «Кей- Колект» заборгованість за Кредитним договором № 11200312000 від 17.08.2007 р. у розмірі 639 356,67 грн., а також судові витрати по 606,67 грн. з кожного.
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 23 липня 2025 року у справі № 761/7294/24 (провадження № 61-4984св25) зроблено наступний правовий висновок: «У постановах від 23 листопада 2022 року у справі № 285/3536/20, від 18 березня 2020 року у справі № 442/398/15-ц Верховний Суд зауважив, що натуральним зобов'язанням є зобов'язання, вимога в якому не може бути захищена в судовому (примусовому) порядку (оскільки боржник заявив про застосування позовної давності та вона застосована судом), але добровільне виконання якої не є безпідставно набутим майном. Конструкція статті 625 ЦК України щодо нарахування 3 % річних та інфляційних втрат розрахована на її застосування до такого грошового зобов'язання, вимога в якому може бути захищена в судовому (примусовому) порядку. Кредитор в натуральному зобов'язанні не має права нараховувати 3 % річних та інфляційні втрати, оскільки вимога в такому зобов'язанні не може бути захищена в судовому (примусовому) порядку (постанова Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 06 березня 2019 року у справі № 757/44680/15-ц). З урахуванням викладеного, враховуючи, що рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 03 грудня 2015 року у справі № 761/12826/14-ц стягнута заборгованість за кредитним договором, проте у задоволенні заяви ТОВ «ФК «Дніпрофінансгруп» у справі № 761/12826/14-ц про заміну сторони стягувача відмовлено, тобто рішення суду не може бути виконане за вимогою ТОВ «ФК «Дніпрофінансгруп», відсутнє виконавче провадження з примусового виконанні виконавчого листа у справі № 761/12826/14-ц та строк його пред'явлення до виконання вже закінчився, слід дійти висновку про відсутність правових підстав для примусового стягнення з основного боржника 3 % річних, оскільки вимога банку (його правонаступника) про стягнення заборгованості за кредитним договором у цьому зобов'язанні не може бути захищена в примусовому порядку».
Подібні висновки висловлено у постанові Верховного Суду від 18 вересня 2024 року у справі № 761/26741/22 (провадження № 61-4584св24).
На час звернення до суду з цим позовом позивачем доказів перебування рішення Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 17 вересня 2013 року у цивільній справі № 0417/7425/2012 на виконанні не надано, що є його процесуальним обов'язком.
Отже, враховуючи відсутність виконавчого провадження з примусового виконання виконавчого листа у справі, а також те, що строк його пред'явлення до виконання вже закінчився, суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для примусового стягнення з боржника 3 % річних, оскільки вимога банку про стягнення заборгованості за кредитним договором у цьому зобов'язанні не може бути захищена в примусовому порядку.
Водночас можливість примусового стягнення кредитором заборгованості, про стягнення якої ухвалено рішення суду, вичерпується після закінчення строку пред'явлення до виконання виконавчого документа на виконання вказаного рішення, якщо такий строк не було поновлено в установленому законом порядку.
Ігнорування кредитором обставин закінчення строку пред'явлення рішення суду до виконання щодо стягнення заборгованості призвело б до надання стягувачу можливості безпідставно уникнути законодавчої вимоги щодо встановлених законом строків та призвело б до безпідставного перебування боржника у невизначеному стані понад встановлений Законом час, що порушило б принцип правової визначеності як один із основоположних аспектів верховенства права.
Оскільки позовні вимоги ТОВ «Кей-Колект» щодо стягнення 3 % річних та інфляційних втрат були нараховані на натуральне зобов'язання, а тому слід дійти висновку про відсутність правових підстав для примусового стягнення з боржника 3 % річних, оскільки вимога банку про стягнення заборгованості за кредитним договором у цьому зобов'язанні не може бути захищена в примусовому порядку.
При цьому, суд бере до розгляду та не бере до уваги направлену позивачем 05.11.2025 року у системі «Електронний суд» на стадії розгляду справи по суті заяву з проханням приєднати до матеріалів справи копії документів з примусового виконання рішення Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 17 вересня 2013 року у цивільній справі № 0417/7425/2012, а саме: інформацію про виконавче провадження 46326673, постанову про відкриття виконавчого провадження 46326673 від 18.02.2015 року, постанову про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження від 10.12.2015 року по ВП № 49625690, оскільки Позивач не подав такі документи разом з поданням позовної заяви, не повідомив суд про поважність причин, та неможливості їх не подання разом із позовною заявою, або до призначення цивільної справи до судового розгляду по суті. В поданій заяві Позивач не ініціює перед судом клопотання про поновлення пропущеного вказаного процесуального строку, з обґрунтуванням причин їх неподання у встановлений Законом строк. Також відсутні докази надіслання вказаної заяви з додатками відповідачу ОСОБА_3 .
Пунктом 5 частини 3 статті 175 ЦПК України визначено, що позовна заява повинна містити виклад обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги; зазначення доказів, що підтверджують вказані обставини.
Відповідно до частин 2, 4, 8, 9 статті 83 ЦПК України позивач, особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб, повинні подати докази разом з поданням позовної заяви. Якщо доказ не може бути поданий у встановлений законом строк з об'єктивних причин, учасник справи повинен про це письмово повідомити суд та зазначити: доказ, який не може бути подано; причини, з яких доказ не може бути подано у зазначений строк; докази, які підтверджують, що особа здійснила всі залежні від неї дії, спрямовані на отримання вказаного доказу. Докази, не подані у встановлений законом або судом строк, до розгляду судом не приймаються, крім випадку, коли особа, яка їх подає, обґрунтувала неможливість їх подання у вказаний строк з причин, що не залежали від неї. Копії доказів (крім речових доказів), що подаються до суду, заздалегідь надсилаються або надаються особою, яка їх подає, іншим учасникам справи. Суд не бере до уваги відповідні докази у разі відсутності підтвердження надсилання (надання) їх копій іншим учасникам справи, крім випадку, якщо такі докази є у відповідного учасника справи або обсяг доказів є надмірним, або вони подані до суду в електронній формі, або є публічно доступними.
Верховний Суд неодноразово наголошував на необхідності застосування категорій стандартів доказування та зазначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зазначений принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов'язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний.
Такий підхід узгоджується з судовою практикою Європейського суду з прав людини, який у рішенні від 23.08.2016 у справі «Дж. К. та інші проти Швеції» зазначив, що «у країнах загального права у кримінальних справах діє стандарт доказування «поза розумним сумнівом» («beyond reasonable doubt»). Натомість у цивільних справах закон не вимагає такого високого стандарту; скоріше цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням «балансу вірогідностей». Суд повинен вирішити, чи являється вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує довіри».
Судом було створено всім учасникам судового процесу належні умови для доведення останніми своїх правових позицій, надання ними доказів, які, на їх думку, є достатніми для обґрунтування своїх вимог та заперечень та надано достатньо часу для підготовки до судового засідання тощо. Окрім того, судом було вжито всіх заходів, в межах визначених чинним законодавством повноважень, щодо всебічного, повного та об'єктивного дослідження всіх обставин справи.
Ураховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку про відмову у задоволені позову ТОВ «Кей-Колект» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , про стягнення суми 3% річних та інфляційних витрат у повному обсязі.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог позивача, суд, відповідно до ст. 141 ЦПК України, покладає судові витрати на останнього.
Керуючись ст. 10, 141, 263-265, 273, 354 ЦПК України,-
У задоволенні позову Товариства з обмеженою відповідальністю «Кей-Колект» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , про стягнення суми 3% річних та інфляційних витрат, відмовити.
Рішення суду може бути оскаржено шляхом подання апеляційної скарги до Дніпровського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Якщо в судовому засіданні було проголошено скорочене (вступну та резолютивну частини) судове рішення або якщо розгляд справи (вирішення питання) здійснювався без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після завершення апеляційного перегляду.
Відомості про учасників справи:
Позивач: Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Кей-Колект», ЄДРПОУ: 37825968, адреса: 01103, м. Київ, вул.Менделєєва, будинок 12, оф. 94/1;
Представник позивача: Пилипенко Сергій Валентинович, РНОКПП: НОМЕР_1 , 40000, адреса: АДРЕСА_1 ;
Відповідач: ОСОБА_1 , РНОКПП: НОМЕР_2 , адреса: АДРЕСА_2 ;
Представник відповідача: ОСОБА_4 , РНОКПП: НОМЕР_3 , адреса: АДРЕСА_3 ;
Відповідач: ОСОБА_2 , РНОКПП: НОМЕР_4 , адреса: АДРЕСА_4 ;
Представник відповідача: ОСОБА_5 , РНОКПП: НОМЕР_5 , адреса: АДРЕСА_5 ;
Відповідач: ОСОБА_3 , РНОКПП: НОМЕР_6 , адреса: АДРЕСА_6 ;
Представник відповідача: ОСОБА_6 , РНОКПП: НОМЕР_7 , м.Одеса.
Суддя Н. В. Недобитюк