Справа № 202/10005/25
Провадження № 2/202/5359/2025
16 грудня 2025 року м. Дніпро
Індустріальний районний суд м. Дніпра у складі судді Михальченко А.О.
секретар судового засідання Пономаренко О.М.
розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Дніпрі
цивільну справу № 202/10005/25
за позовом
ОСОБА_1
до
ОСОБА_2
про стягнення боргу за договором позики, -
за участю:
представника позивача - адвоката Амбразевич О.С.
відповідача ОСОБА_2
15.10.2025, через підсистему «Електронний суд», адвокат Амбразевич Ольга Сергіївна, діючи на підставі ордеру в інтересах ОСОБА_1 , звернулася до суду з вказаним позовом, який мотивувала тим, що 05 вересня 2025 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , у присутності двох свідків, було укладено договір позики у вигляді розписки, відповідно до умов якого Відповідач отримав від Позивача в борг грошові кошти в сумі 568 487,00 (п'ятсот шістдесят вісім тисяч чотириста вісімдесят сім гривень 00 коп.) гривень та взяв на себе зобов'язання повернути вказану суму грошових коштів до 05 жовтня 2025 року (включно).
Відповідач не виконав свого зобов'язання, кошти не повернув, тому просить суд стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 грошові кошти за розпискою від 05 вересня 2025 року в розмірі 568 487, 00 (п'ятсот шістдесят вісім тисяч чотириста вісімдесят сім гривень 00 копійок) гривень; судові витрати по справі покласти на Відповідача.
10.11.2025 по справі відкрите спрощене позовне провадження та відповідачу встановлений строк для подання відзиву на позов.
29.11.2025, через підсистему «Електронний суд», від представника відповідача Кушнір В.О., надійшли заперечення проти розгляду справи у спрощеному провадженні.
29.11.2025, через підсистему «Електронний суд», від представника відповідача Кушнір В.О., надійшов відзив на позов, з якого випливає, що відповідач позовні вимоги визнає частково, оскільки обставини викладені в позовній заяві не відповідають дійсності.
Так, Відповідач працював виконавчим директором ТОВ «Фабрика дверей Верто», яка входила в групу будівельних компаній. Із автомобіля Toyota Camry, НОМЕР_1 , який був службовим у Відповідача, були викрадені грошові кошти, які були для виплати заробітної плати. Під моральним натиском Відповідач підписав розписку про повернення. Однак Відповідач під час написання розписки забув, що в загальній сумі коштів, були і грошові кошти його заробітної плати в розмірі 134 000,00грн. Коли Відповідач в вересні 2025 року привіз грошові кошти щоб повернуте те, що було вкрадене за мінусом його заробітної плати, Позивач відмовився враховувати належу як заробітну плату Відповідачу суму. З цього приводу і виник спір, і Відповідач змушений був так поступити, бо Позивач не визнає винну ним грошову суму в розмірі 134 000, 00грн. У розписці відсутній опис купюр, оскільки фактичної передачі грошових коштів не було.
03.12.2025, через підсистему «Електронний суд», представник позивача ОСОБА_3 подала відповідь на відзив у якій зазначила, що викладені у відзиві обставини не можуть спростовувати зобов'язання Відповідача щодо оплати заборгованості, оскільки не мають відношення до предмету спору.
Правовідносини, що виникли між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на підставі договору позики у вигляді розписки від 05.09.2025 р. є цивільно-правовими, регулюються нормами ЦК України, підтверджуються наданими доказами (розписка, заяви свідків) та не пов'язані з відносними Відповідача з іншими юридичними особами або кримінальними правопорушеннями (крадіжка).
Наявність між Позивачем і Відповідачем правовідносин за договором позики підтверджується оригіналом розписки, наявної у Позивача та показами свідків ОСОБА_4 та ОСОБА_5 в присутності яких ОСОБА_2 було отримано грошові кошти та складено розписку.
Щодо доводів представника Відповідача про відмову ОСОБА_1 прийняти грошові кошти від ОСОБА_2 в рахунок погашення заборгованості, то вони не відповідають дійсності, оскільки по-перше Позивач зацікавлений в отриманні боргу, тому ніколи не відмовляв Відповідачу в отриманні грошових коштів в рахунок погашення заборгованості, по-друге Позивач не має будь-якого відношення до заробітної плати Відповідача.
Норми Цивільного кодексу України, які регулюють спірні правовідносини, не містять вимоги про обов'язковість наявності опису купюр при складанні розписки.
Враховуючи викладене просила позовні вимоги задовольнити.
12.12.2025 судом до матеріалів справи долучений оригінал розписки від 05.09.2025.
У судовому засіданні представник позивача ОСОБА_3 позовні вимоги підтримала та наполягала на їх задоволенні з підстав, викладених у позові та відповіді на відзив. Додатково пояснила, що ОСОБА_2 не надає будь-яких доказів на підтвердження зазначених ним у відзиві обставин.
Відповідач ОСОБА_2 у судовому засіданні позовні вимоги визнав частково, а саме у сумі 434 487,00 грн, тобто суму боргу за мінусом боргу ОСОБА_1 перед ним по заробітній платі. Надав пояснення аналогічні викладеним у відзиві. На питання суду чи звертався він до правоохоронних органів з приводу крадіжки грошових коштів з автомобілю відповів, що не звертався.
Заслухавши представника позивача, відповідача, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд, -
05 вересня 2025 року між ОСОБА_2 (боржник) та ОСОБА_1 (кредитор) укладено договір позики на суму 568 487 грн 00 коп., що підтверджується оригіналом розписки від 05.09.2025.
Відповідно до умов договору позики від 05.09.2025 ОСОБА_2 взяв на себе зобов'язання повернути борг ОСОБА_1 у сумі 568 487,00 грн до 05.10.2025.
Відповідно до частини першої статті 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов'язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Статтею 525 ЦК України передбачено, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Згідно з частиною першою статті 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Статтею 610 ЦК України визначено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Згідно зі статтею 1046 Цивільного кодексу України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
Відповідно до статті 1047 ЦК України договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми. На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.
Відповідно до ч.1 ст.1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.
Статтею 13 ЦПК України визначено принцип диспозитивності цивільного судочинства, відповідно до якого суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до вимог ЦПК України, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Статтею 81 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
У разі пред'явлення позову про стягнення боргу позивач повинен підтвердити своє право вимагати від відповідача виконання боргового зобов'язання. Для цього, з метою правильного застосування статей 1046, 1047 ЦК України, суд повинен встановити наявність між позивачем і відповідачем правовідносин за договором позики виходячи з дійсного змісту та достовірності документа, на підставі якого доказується факт укладення договору позики і його умов.
За своїми правовими ознаками договір позики є реальною, односторонньою, оплатною або безоплатною угодою, на підтвердження якої може бути надана розписка позичальника, яка є доказом не лише укладення договору, але й посвідчує факт передання грошової суми позичальнику. У разі пред'явлення позову про стягнення боргу позивач повинен підтвердити своє право вимагати від відповідача виконання боргового зобов'язання. З метою забезпечення правильного застосування статей 1046, 1047 ЦК України суд повинен встановити наявність між позивачем і відповідачем правовідносин за договором позики, виходячи з дійсного змісту та достовірності документа, на підставі якого доказується факт укладення договору позики, і його умов.
Такий правовий висновок щодо застосування статей 1046, 1047 ЦК України викладено Верховним Судом України у постановах від 18 вересня 2013 року (провадження № 6-63цс13) від 02 липня 2014 року у справі № 6-79цс14, від 11 листопада 2015 року (провадження № 6-1967цс15) та від 13 грудня 2017 року у справі № 6-996цс17.
Підстав відступити від таких правових висновків Верховний Суд не встановив і в постанові Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2022 року в справі № 1519/2-5034/11 (провадження № 61-175сво21).
Зміст власноручно написаної ОСОБА_6 розписки про отримання грошових коштів від ОСОБА_1 свідчить про фактичне отримання грошей та про наявність у нього зобов'язання їх повернути.
Текст вказаної розписки містить однозначні відомості про те, що ОСОБА_6 позичає, тобто бере у позику із зобов'язанням повернення, а не отримує на іншій підставі, гроші у ОСОБА_1 у визначеній сумі.
З такого ж тлумачення змісту розписки виходив Верховний Суд у постанові від 18 квітня 2018 року у справі № 518/1647/15 (провадження № 61-4576св18).
Таким чином, судом встановлено, що між сторонами виникли правовідносини саме на підставі договору позики, та відхиляє доводи відповідача про те, що боргова розписка була складена ним під тиском і насправді грошові коши він у ОСОБА_1 у борг не брав, а вони були викрадені у нього коли він працював виконавчим директором ТОВ «Фабрика дверей Верто», і ОСОБА_1 був фактично його керівником, а він матеріально відповідальною особою, і повинен був видати ці гроші як заробітну плату, але вони були викрадені зі службового автомобілю, оскільки суду не надано доказів перебування ОСОБА_2 у трудових відносинах з ОСОБА_1 ; передання йому як відповідальній особі грошових коштів у сумі 568 487,00 грн з каси підприємства для виплати заробітної плати; звернення до поліції з заявою про крадіжку грошових коштів зі службового автомобілю.
Доказів щодо наявності у ОСОБА_1 заборгованості перед ОСОБА_2 по заробітній платі у сумі 134 000,00 грн суду також не надано.
Крім того, суд відхиляє, як доказ, нотаріальні заяви свідків ОСОБА_5 , ОСОБА_4 , оскільки, відповідно до ч.2 ст.78 ЦПК України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Тобто, показання свідків є неналежним доказом у справах про стягнення боргу за договором позики.
Таким чином, на день подання позову, тобто на 15.10.2025, як і на день ухвалення рішення по справі, суду не надано доказів, що ОСОБА_2 свої боргові зобов'язання перед ОСОБА_1 за договором позики виконав, у зв'язку з чим, суд доходить висновку, що позовні вимоги є обгрунтованими та підлягають задоволенню.
Щодо заперечень представника відповідача проти розгляду справи у порядку спрощеного позовного провадження суд зазначає.
Частиною 2 статті 19 ЦПК України передбачено, що цивільне судочинство у порядку позовного провадження здійснюється за правилами загального та спрощеного провадження. Вид провадження визначається ухвалою суду про відкриття провадження (ст. 277 ЦПК України).
Згідно ч. 4 ст. 19 ЦПК України спрощене позовне провадження призначене для розгляду: 1) малозначних справ; 2) справ, що виникають з трудових відносин; 3) справ про надання судом дозволу на тимчасовий виїзд дитини за межі України тому з батьків, хто проживає окремо від дитини, у якого відсутня заборгованість зі сплати аліментів та якому відмовлено другим із батьків у наданні нотаріально посвідченої згоди на такий виїзд; 4) справ незначної складності та інших справ, для яких пріоритетним є швидке вирішення справи.
Відповідно до ст. 274 ЦПК України у порядку спрощеного позовного провадження розглядаються справи: 1) малозначні справи; 2) що виникають з трудових відносин; 3) про надання судом дозволу на тимчасовий виїзд дитини за межі України тому з батьків, хто проживає окремо від дитини, у якого відсутня заборгованість зі сплати аліментів та якому відмовлено другим із батьків у наданні нотаріально посвідченої згоди на такий виїзд.
У порядку спрощеного позовного провадження може бути розглянута будь-яка інша справа, віднесена до юрисдикції суду, за винятком справ, зазначених у частині четвертій цієї статті. (ч.2 ст.274 ЦПК України)
Частиною 6 статті 19 ЦПК України визначено, що малозначними справами є: 1) справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; 2) справи незначної складності, визнані судом малозначними, крім справ, які підлягають розгляду лише за правилами загального позовного провадження, та справ, ціна позову в яких перевищує двісті п'ятдесят розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб […].
При вирішенні питання про розгляд справи в порядку спрощеного або загального позовного провадження суд враховує: 1) ціну позову; 2) значення справи для сторін; 3) обраний позивачем спосіб захисту; 4) категорію та складність справи; 5) обсяг та характер доказів у справі, в тому числі чи потрібно у справі призначити експертизу, викликати свідків тощо; 6) кількість сторін та інших учасників справи; 7) чи становить розгляд справи значний суспільний інтерес; 8) думку сторін щодо необхідності розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження. (ч.3 ст.274 ЦПК України)
Відповідно до п.5 ч.4 ст.274 ЦПК України в порядку спрощеного позовного провадження не можуть бути розглянуті справи в яких ціна позову перевищує двісті п'ятдесят розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Відповідно до ст. 277 ЦПК України, у випадку, передбаченому частиною другою статті 274 цього Кодексу, за наслідками розгляду відповідного клопотання позивача суд з урахуванням конкретних обставин справи може: 1) задовольнити клопотання та визначити строк відповідачу для подання заяви із запереченнями щодо розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження; 2) відмовити в задоволенні клопотання та розглянути справу за правилами загального позовного провадження.
Предметом даної справи є стягнення боргу у сумі 568 487,00 грн, що не перевищує двісті п'ятдесят розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (250*3028=757 000,00 грн), справа відноситься до категорії нескладних, є малозначною, у ній нема необхідності збирати велику кількість доказів, призначати експертизу, її розгляд не становить значний суспільний інтерес. Відповідач не позбавлений права заперечувати проти задоволення позову та подавати суду докази.
А відтак, судом не було встановлено підстав для доцільності розгляду справи у порядку загального позовного провадження.
Вирішуючи питання про розподіл судових витрат між сторонами суд зазначає, що згідно квитанції від 15.10.2025 за звернення до суду з зазначеним позовом ОСОБА_1 сплатив судовий збір у розмірі 4 547 грн 89 коп., а відтак, враховуючи приписи ч.2 ст.141 ЦПК України, з відповідача на користь позивача підлягає стягненню судовий збір у розмірі 4 547 грн. 89 коп.
Керуючись ст.ст.10,12,13, 137, 141, 263-265 ЦПК України, суд -
Позов задовольнити.
Стягнути з ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_2 , який зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 ) на користь ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_3 , який зареєстрований за адресою: АДРЕСА_2 ) заборгованість за договором позики (розпискою) від 05 вересня 2025 року в розмірі 568 487, 00 (п'ятсот шістдесят вісім тисяч чотириста вісімдесят сім гривень 00 копійок) гривень.
Стягнути з ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_2 , який зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 ) на користь ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_3 , який зареєстрований за адресою: АДРЕСА_2 ) витрати по сплаті судового збору у розмірі 4 547 грн 89 коп. (чотири тисячі п'ятсот сорок сім грн 89 коп.)
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закритті апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
У відповідності до абз. 2 ч. 1 ст. 354 ЦПК України апеляційна скарга на рішення може бути подана до Дніпровського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повний текст рішення складений суддею 16.12.2025.
Суддя АНАСТАСІЯ МИХАЛЬЧЕНКО