Справа № 202/6212/25
Провадження № 2/202/3695/2025
16 грудня 2025 року Індустріальний районний суд міста Дніпра
у складі: головуючого судді - Слюсар Л.П.,
за участю секретаря - Коваленко К.В.,
представника позивача - ОСОБА_1 ,
представника відповідача - ОСОБА_11
представника третьої особи - Воднєвої Н.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Дніпро цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , третя особа: Орган опіки та піклування Лівобережної адміністрації Дніпровської міської ради, про відібрання дитини та визначення місця її проживання,-
20 червня 2025 року ОСОБА_2 в особі представника, ОСОБА_1 , через систему «Електронний суд» звернувся до Індустріального районного суду міста Дніпра із позовною заявою до ОСОБА_3 , третя особа: Управління-служба у справах дітей Лівобережної адміністрації Дніпровської міської ради, про відібрання дитини та визначення місця її проживання.
В обґрунтування своїх позовних вимог позивач посилався на те, що з 28.07.2007 р. він - ОСОБА_2 перебував у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_3 . Шлюб розірвано рішенням Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 05 лютого 2013 року. В шлюбі народився син ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Станом на теперішній час, позивач та відповідач розлучені, та проживають окремо. Спільна дитина позивача та відповідача проживає разом з матір'ю та її батьками, та лише в період канікул, вихідних та святкових днів - проживає з батьком та його сім'єю за адресою: АДРЕСА_1 . Але, незважаючи на те, що спільна дитина сторін проживає разом з матір'ю, позивач, як батько в одноосібному порядку несе абсолютно усі витрати, пов'язані з утриманням спільної дитини. Також, позивач як батько дитини в повному обсязі несе витрати на догляд та лікування і оздоровлення дитини. Обставини, які вказують на невиконання своїх батьківських обов'язків відповідачем, як матір'ю дитини пов'язані зі станом здоров'я матері, а саме тривалим розладом психічного здоров'я відповідача. Через наявний тривалий розлад здоров'я відповідач позбавлена можливості приймати участь як і у вихованні так і у фінансовому утриманні спільної дитини. Разом з тим, постійні загострення хронічного психічного захворювання не дає можливість відповідачу влаштуватись на роботу, та позбавляє можливості відповідача будувати нормальну взаємодію та спілкування з неповнолітньою дитиною. Тобто, в момент знаходження дитини за місцем проживання відповідача, частково участь у вихованні та догляді за неповнолітнім підлітком здійснюють батьки відповідача.
Стосовно морально-психологічного стану самої дитини, повідомив, що в момент фактичного знаходження за місцем проживання відповідача дитина перебуває в пригніченому моральному стані, відчуває тривогу, та перебуває в постійному стресі, що зумовлено поведінкою матері в момент чергових загострень її психічного захворювання. В момент перебування у батька на вихідних, канікулах та у святкові дні - дитина лише через декілька днів після прибуття від відповідача оговтується від свого тривожного стану та має можливість розвиватись та проводити час у відповідності до свого підліткового віку.
Вказав, що позивач як батько готовий забезпечити спілкування дитини з відповідачем, але залишити дитину проживати разом з матір'ю за умови наявних постійних загострень хронічної психічної хвороби матері, та за умови нестабільного стану самого відповідач і відсутності у відповідача фінансової можливості приймати участь у утриманні дитини - зашкодить самій неповнолітній дитині.
Просили суд: задовольнити позовні вимоги ОСОБА_2 в повному обсязі та ухвалити рішення про відібрання неповнолітнього ОСОБА_4 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ) у його матері ОСОБА_3 ; визначити місце проживання неповнолітнього ОСОБА_4 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ) разом з батьком - ОСОБА_2 за адресою: АДРЕСА_1 .
Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями 20 червня 2025 року, головуючим суддею у розгляді вказаної справи визначено суддю Слюсар Л.П.
В порядку ч.ч. 6, 8 ст. 187 ЦПК України, 23 червня 2025 року суддею сформовано запити до Єдиного державного демографічного реєстру щодо надання інформації про зареєстроване у встановленому законом порядку місце проживання (перебування) відповідача ОСОБА_3 , на який надано відповідь № 1502751 від 23.06.2025.
Ухвалою судді Індустріального районного суду міста Дніпра від 24 червня 2025 року позовну заяву було залишено без руху у зв'язку із наявністю її недоліків та позивачу було надано строк для їх усунення.
25 червня 2025 року на виконання ухвали судді від 24 червня 2025 року представником позивача через систему «Електронний суд» були усунуті недоліки позовної заяви.
Ухвалою судді від 30 червня 2025 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у цивільній справі з призначенням до розгляду в порядку загального позовного провадження.
Ухвалою Індустріального районного суду м. Дніпра від 30 червня 2025 року замінено третю особу Управління-служба у справах дітей Лівобережної адміністрації Дніпровської міської ради на Орган опіки та піклування Лівобережної адміністрації Дніпровської міської ради та витребувано від Органу опіки та піклування Лівобережної адміністрації Дніпровської міської ради (49127, м. Дніпро, вул. 20-річчя Перемоги, 51, код ЄДРПОУ 44378972) висновок органу опіки та піклування щодо доцільності відібрання неповнолітньої дитини ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , від ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , та визначення місця проживання неповнолітнього ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , разом з батьком ОСОБА_2 .
27.07.2025 року засобами поштового зв'язку від відповідачки ОСОБА_3 надійшла заява по визнання позову. Вказала, що у зв'язку з тим, що вона має суттєві вади здоров'я, де відповідно до висновку спеціаліста від 10.01.2025 року, їй поставлено діагноз: Гострий поліморфний психотичний розлад з симптомами шизофренії, F23.1, то вона визнає позов ОСОБА_2 повністю, та просить його задовольнити. Зазначила, що наслідки своїх дій вона розуміє, відповідне клопотання буде найкращим для їх сина, бо фактично дитина проживає з батьком та перебуває на його утриманні, а вона наразі проходить активне лікування та не може приділити вдосталь часу для виховання сина.
Просила суд розглядати справу без її участі, бо її участь у судовому розгляді може викликати розлад у її психо-емоційному стані.
22.09.2025 року від представника відповідача надійшов відзив ОСОБА_3 на позовну заяву, документ сформований в системі «Електронний суд». В якому вона вказала, що дійсно у неї наявне захворювання Гострий поліморфний психотичний розлад з симптомами шизофренії, що і стало реальною підставою для розірвання шлюбу, та не дає їй змоги офіційно працевлаштуватися та повністю забезпечувати сина всім необхідним.
Підтвердила, що ОСОБА_2 дійсно фінансово забезпечує неповнолітнього ОСОБА_4 , оскільки вона через хворобу не в змозі офіційно працювати та утримувати їх сина. Вона веде нормальний спосіб життя, проте періодично у неї відбуваються загострення хвороби. Оскільки вона приймає ліки епізодично, то виникають психічні розлади, через що вона вимушена проходити тривалі лікування в психіатричній лікарні. За її відсутності за дитиною доглядають її батьки та ОСОБА_2 . Також, вона перебуває на обліку у лікаря психіатра тривалий час.
Ухвалою Індустріального районного суду міста Дніпра від 20 жовтня 2025 року витребувані докази по справі.
Ухвалою Індустріального районного суду міста Дніпра від 20 жовтня 2025 року закрито підготовче провадження у справі.
Представник позивача у судовому засіданні просив суд позов задовольнити з підстав викладених у позові.
Представник відповідача в судовому засіданні підтримав доводи викладені в відзиві на позовну заяву. Щодо заявлених позовних вимог в частині відібрання дитини просив суд ухвалити рішення згідно чинного законодавства.
Представник третьої особи в судовому засіданні вказала, що дитина досягла 14 років, а тому місце проживання визначається ним самим та відсутні законні підстави для надання висновку Органом опіки та піклування щодо визначення місця проживання дитини. Також, вказала, що підстави для відібрання дитини відсутні. Дитина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , як така, що потрапила у складні життєві обставини, на обліку в управлінні-службі Лівобережної адміністрації Дніпровської міської ради не перебуває та ніколи не перебувала. Просила при прийнятті рішення врахувати інтереси дитини в межах чинного законодавства України.
Допитаний в судовому засіданні свідок ОСОБА_5 , дружина позивача, повідомила суду про те, що вона проживає з позивачем протягом п'яти років. Коли ОСОБА_6 приїздив до них він був у пригніченому стані. Про стосунки з матір'ю знає лише з його слів. Він розповідав, що мати буває емоційною. ОСОБА_6 виховується на дві родини. Більшу частину часу ОСОБА_6 проживав з ними, та вже рік проживає з ними постійно.
Свідок ОСОБА_7 , мати відповідачки, вказала, що донька хоче покласти юридичну відповідальність батька за сина. В доньки прояви хвороби стали помітні ще до народження дитини. В доньки бувають періоди, коли вона себе добре почуває. У доньки вища освіта, вона художник дизайнер. Донька пише ікони, їх можна побачити в церквах. Батюшка дає їй благословення на їх написання. В ніяку секту вона не ходить. Ніякої загрози для дитини вона не несе, вона емоційно розмовляє з ОСОБА_6 . ОСОБА_6 слухає батька і каже, що йому краще з ним. Сторони не чинять перешкоди в спілкуванні з дитиною один одному. ОСОБА_6 виховують всі. Дитина зареєстрована за місцем проживання батька.
Опитаний неповнолітній ОСОБА_4 , розповів про те, що мати не працює, а батько працелюбний та працює далекобійником. Мати хворіє давно, вона може ходити по будинку та кричати. Коли був маленький йому було страшно. Фізичної сили мати жодного разу до нього не застосовувала. Мати може видумувати щось, так вона звинуватила його в крадіжці ікони, а як виявилося вона її залишила у священника. Мати хотіла долучити його до церкви. Вказав, що у батька хороша сім'я: його дружина та донька дружини. ОСОБА_8 працює вчителем англійської мови. Вказав, що батьки розлучені давно, він спочатку жив почергово як з батьком так із матір'ю. Більше року він проживає з батьком та приходить до матері, бабусі та дідуся. На канікулах він не проживає з матір'ю, він просто приходить в гості. Ніхто йому не перешкоджає з ними зустрічатися. Зазначив, що зареєстрований з батьком.
Суд, заслухавши представника позивача, представника відповідача, представника третьої особи, допитавши свідків: ОСОБА_5 , ОСОБА_7 , опитавши неповнолітнього ОСОБА_4 , дослідивши матеріали справи, вважає, що позов не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Судом встановлено, що 28 липня 2007 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_9 був зареєстрований шлюб.
Від шлюбу сторони мають сина: ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , що підтверджується копією свідоцтва про народження Серія НОМЕР_1 (а.с. 20).
Рішенням Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 05 лютого 2013 року шлюб між сторонами розірвано. Після розірвання шлюбу спільна дитина залишається проживати за домовленістю батьків. (справа №202/18695/13-ц, провадження №2/202/1578/2013).
Відповідно до Довідки про реєстрацію місця проживання особи ОСОБА_3 зареєстрована за адресою: АДРЕСА_2 .
Згідно з паспортом громадянина України ОСОБА_2 зареєстрований за адресою: АДРЕСА_3 .
Згідно з Актом обстеження умов проживання за адресою: АДРЕСА_2 , складеного спеціалістами Управління-служба у справах дітей Лівобережної адміністрації Дніпровської міської ради від 12 листопада 2025 року, за місцем проживання сім'ї ОСОБА_3 , за адресою: АДРЕСА_2 , ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , пів тижня проживає за адресою: АДРЕСА_2 , іншу частину проживає за адресою: АДРЕСА_1 , разом з батьком ОСОБА_2 .
Судом встановлено, що на час звернення позивача до суду із вказаним позовом сину сторін ОСОБА_6 виповнилось 14 років і на час розгляду справи він є неповнолітньою дитиною.
Вирішуючи даний позов, суд, згідно зі ст. 3 Конвенції про права дитини, ухваленої Резолюцією Генеральної Асамблеї ООН від 20.11.1989 р., ратифікованої Постановою ВРУ від 27.02.1991 р., приділяє першочергову увагу якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.
Відповідно до частини першої статті 18, частини першої статті 27 Конвенції про права дитини держави-учасниці докладають всіх можливих зусиль до того, щоб забезпечити визнання принципу загальної та однакової відповідальності обох батьків за виховання і розвиток дитини. Батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування. Держави-учасниці визнають право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини.
У частині першій статті 9 Конвенції про права дитини передбачено, що держави-учасниці забезпечують те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.
Відповідно до статті 8 Закону України «Про охорону дитинства» кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України.
При цьому, вимоги ст. 6 СК України передбачають, що правовий статус дитини має особа до досягнення нею повноліття. Малолітньою вважається дитина до досягнення нею чотирнадцяти років. Неповнолітньою вважається дитина у віці від чотирнадцяти до вісімнадцяти років.
Сімейні відносини регулюються на засадах справедливості, добросовісності та розумності, відповідно до моральних засад суспільства (частина дев'ята статті 7 СК України).
Загальні засади (принципи) приватного права мають фундаментальний характер й інші джерела правового регулювання, у першу чергу, акти сімейного законодавства, мають відповідати змісту загальних засад.
Кожен учасник сімейних відносин, який досяг чотирнадцяти років, має право на безпосереднє звернення до суду за захистом свого права або інтересу (частина перша статті 18 СК України).
Завданням цивільного судочинства є саме ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Такий захист можливий за умови, що права, свободи чи інтереси позивача власне порушені, а учасники використовують цивільне судочинство для такого захисту (Постанова Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2019 року у справі № 638/2304/17 (провадження № 61-2417сво19)).
В постановах Верховного Суду від 08.08.2019 р. у справі №450/1686/17 та від 15.07.2019 р. у справі №235/499/17 зазначено, що кожна сторона сама визначає стратегію свого захисту, зміст своїх вимог і заперечень, тягар доказування лежить на сторонах спору, а суд розглядає справу виключно у межах заявлених ними вимог та наданих доказів. Суд не може вийти за межі позовних вимог та в порушення принципу диспозитивності самостійно обирати правову підставу та предмет позову.
Позивач на підставі ст. 170 СК України просив відібрати у матері ОСОБА_3 дитину ОСОБА_4 ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Відповідно до ст.170 СК України, суд може постановити рішення про відібрання дитини від батьків або одного з них, не позбавляючи їх батьківських прав, у випадках, передбачених пунктами 2-5 частини першої статті 164 цього Кодексу, а також в інших випадках, якщо залишення дитини у них є небезпечним для її життя, здоров'я і морального виховання.
У цьому разі дитина передається другому з батьків, бабі, дідові, іншим родичам - за їх бажанням або органові опіки та піклування.
Під час ухвалення рішення про відібрання дитини від батьків або одного з них без позбавлення їх батьківських прав суд бере до уваги інформацію про здійснення соціального супроводу сім'ї (особи) у разі здійснення такого супроводу.
Згідно з ч.1 ст.162 СК України, якщо один з батьків або інша особа самочинно, без згоди другого з батьків чи інших осіб, з якими на підставі закону або рішення суду проживала малолітня дитина, або дитячого закладу (установи), в якому за рішенням органу опіки та піклування або суду проживала дитина, змінить її місце проживання, у тому числі способом її викрадення, суд за позовом заінтересованої особи має право негайно постановити рішення про відібрання дитини і повернення її за попереднім місцем проживання.
Ця норма права встановлює правові наслідки протиправної зміни місця проживання малолітньої дитини одним із батьків (з яким вона не проживає) або третьою особою. Положення цієї статті покликані захистити права того з батьків, з ким в силу закону чи на підставі рішення суду чи закону визначено проживання дитини, від неправомірних дій другого з батьків щодо зміни її місця проживання (див. висновки у постановах Верховного Суду від 27 липня 2022 року у справі № 475/431/21 та від 21 червня 2023 року у справі № 336/2426/20).
Відібрання дитини у контексті статті 162 СК України - це насамперед спосіб захисту прав та інтересів дитини, в зв'язку з чим у кожному випадку треба виявити і оцінити позитивний результат у долі дитини, який має настати, однак з урахуванням права кожного з батьків та добросовісної поведінки батьків задля дотримання прав дитини та кожного з них.
Зміст статті 162 СК України свідчить про те, що сфера її застосування обмежується лише протиправною поведінкою щодо зміни місця проживання малолітньої дитини. Отже в статті 162 СК України відбувається внормування тієї ситуації застосовується, коли після ухвалення судом рішення про визначення місця проживання дитини таке місце проживання було самочинно змінене другим із батьків.
Такі висновки містяться у постанові Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 25 березня 2024 року у справі № 183/1464/22 (провадження № 61-7478сво23).
Судом встановлено, що судове рішення про визначення місця проживання дитини не приймалось, орган опіки та піклування також не встановлював місце проживання.
Встановлено та не заперечується сторонами, що дитина проживала за домовленістю сторін та після досягнення 14 років постійно проживає з батьком, а тому відсутні правові підстави для відібрання дитини у матері, оскільки за виниклих правовідносин відсутні підстави для застосування частини першої статті 162, статті 170 СК України.
Щодо заявлених позовних вимог в частині визначення місця проживання неповнолітнього, то суд виходить з наступного.
Право батьків на визначення місця проживання дитини визначено положеннями ст. 160 СК України: 1. Місце проживання дитини, яка не досягла десяти років, визначається за згодою батьків; 2. Місце проживання дитини, яка досягла десяти років, визначається за спільною згодою батьків та самої дитини; 3. Якщо батьки проживають окремо, місце проживання дитини, яка досягла чотирнадцяти років, визначається нею самою.
А відповідно до ст. 161 СК України якщо мати та батько, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, спір між ними може вирішуватися органом опіки та піклування або судом.
В свою чергу, зі змісту ч. 2 ст. 29 ЦК України вбачається що Фізична особа, яка досягла чотирнадцяти років, вільно обирає собі місце проживання, за винятком обмежень, які встановлюються законом.
Відповідно до частини 3 статті 29 ЦК України місцем проживання фізичної особи у віці від десяти до чотирнадцяти років є місце проживання її батьків (усиновлювачів) або одного з них, з ким вона проживає, опікуна або місцезнаходження навчального закладу чи закладу охорони здоров'я тощо, в якому вона проживає, якщо інше місце проживання не встановлено за згодою між дитиною та батьками (усиновлювачем, опікуном) або організацією, яка виконує щодо неї функції опікуна.
У разі спору місце проживання фізичної особи у віці від десяти до чотирнадцяти років визначається органом опіки та піклування або судом.
Як вбачається з рішення Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 05 лютого 2013 року у справі №202/18695/13-ц за позовною заявою ОСОБА_10 до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу, яким шлюб між сторонами розірвано, після розірвання шлюбу дитина залишається проживати за домовленістю сторін.
Відповідно до статті 6 Європейської конвенції про здійснення прав дітей від 25 січня 1996 року під час розгляду справи, що стосується дитини, перед прийняттям рішення судовий орган надає можливість дитині висловлювати її думки і приділяє їм належну увагу.
З цією метою дитині, зокрема, надається можливість бути заслуханою в ході будь-якого судового чи адміністративного розгляду, що торкається дитини, безпосередньо або через представника чи відповідний орган у порядку, передбаченому процесуальними нормами національного законодавства. Закріплення цього права підкреслює, що дитина є особистістю, з думкою якої потрібно рахуватись, особливо при вирішенні питань, які безпосередньо її стосуються.
Відповідно до положень ч.1 ст. 15 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Як вбачається з матеріалів справи та безпосередньо зі змісту позову: «позивач просив визначити місце проживання неповнолітнього ОСОБА_4 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ) разом з батьком - ОСОБА_2 за адресою: АДРЕСА_1 ».
Вказане твердження позивача прямо суперечить вимогам ст. 15 ЦК України та приписам ст. 161 СК України, оскільки дитина не є малолітньою, адже сину вже виповнилося 14 років і він сам виявив згоду на проживання разом з батьком, вказавши в судовому засіданні, що він рік проживає з батьком, з батьком у них добрі, довірчі відносини. З матір'ю бачиться приходячи в гості.
Орган опіки і піклування Лівобережної адміністрації Дніпровської міської ради в своєму листі №17.05-17/2469 від 12.11.2025 року вказав, що висновок щодо місця проживання неповнолітнього ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , разом із батьком не надається, оскільки ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 не позбавлений можливості самостійно визначити місце свого проживання з одним із батьків на власний розсуд.
Як вже зазначалось, відповідно до частини третьої статті 160 СК України якщо батьки проживають окремо, місце проживання дитини, яка досягла чотирнадцяти років, визначається нею самою. Вказана норма узгоджується з положеннями статті 29 ЦК України, зокрема, її частиною другою, відповідно до якої фізична особа, яка досягла чотирнадцяти років, вільно обирає собі місце проживання.
Суд звертає увагу на те, що визнання відповідачем, матір'ю дитини, позову про визначення місця проживання дитини з батьком не може бути єдиною підставою для задоволення позову, оскільки відмова батьків від дитини суперечить моральним засадам суспільства та не відповідає інтересам дитини та неповнолітня дитина самостійно визначилася з місцем проживання.
Також не знайшло свого підтвердження в судовому засіданні посилання позивача на те, що нестабільний стан відповідача зашкодить неповнолітній дитині.
З урахуванням зазначеного, встановивши обставини справи, а також те, що на момент подачі позову до суду син сторін старше 14 років, суд дійшов висновку про відсутність передбачених законом підстав для визначення судом місця проживання неповнолітнього ОСОБА_6 з батьком.
Відповідно до ч. 1 ст.13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Відповідно до статті 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
За змістом ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Виходячи зі змісту ч. 1 ст. 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Відповідно до ст.89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (Серявін та інші проти України, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).
Виходячи із вищевикладеного та за таких обставин, розглянувши справу в межах визначених позивачем предмету спору та підстав позову, оцінюючи належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності, враховуючи те, що обставини, на які посилається позивач як на підставу для задоволення позову, не знайшли свого підтвердження під час розгляду справи по суті, суд доходить висновку про відмову у задоволенні позову.
Відповідно до ст.141 ЦПК України, оскільки позивачу відмовлено в задоволенні позову то судові витрати не відшкодовуються.
Керуючись ст. ст.ст. 4, 13, 19, 141, 259, 263-265 ЦПК України, суд, -
В задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 ( АДРЕСА_4 , РНОКПП НОМЕР_2 ) до ОСОБА_3 ( АДРЕСА_5 , РНОКПП НОМЕР_3 ), третя особа: Орган опіки та піклування Лівобережної адміністрації Дніпровської міської ради (49127, м. Дніпро, вул. 20-річчя Перемоги, буд. 51, код ЄДРПОУ 44378972), про відібрання дитини та визначення місця її проживання - відмовити.
Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Дніпровського апеляційного суду шляхом подачі протягом тридцяти днів з дня проголошення рішення апеляційної скарги.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя Л.П. Слюсар