Справа № 201/15780/25
Провадження № 1-кс/201/5247/2025
11 грудня 2025 року м. Дніпро
Слідчий суддя Соборного районного суду міста Дніпра ОСОБА_1 за участі секретаря судового засідання ОСОБА_2 , розглянувши в залі Соборного районного суду міста Дніпра клопотання старшого слідчого в ОВС слідчого відділу 2-го управління (з дислокацією у м. Маріуполь Донецької області) ГУ СБУ в Донецькій та Луганській областях ОСОБА_3 , погоджене прокурором у кримінальному провадженні - прокурором відділу Донецької обласної прокуратури ОСОБА_4 , про арешт майна у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 22024050000001293 від 30.04.2024 за підозрою ОСОБА_5 у вчиненні злочину, передбаченого ч. 5 ст. 111-1 КК України,
Слідчий звернувся до суду із погодженим прокурором клопотанням про арешт майна.
В обґрунтування заявленого клопотання посилався на те, що досудовим розслідуванням встановлено, що 24 жовтня 1945 року набув чинності Статут Організації Об'єднаних Націй, підписаний 26 червня 1945 року, яким фактично створено Організацію Об'єднаних Націй (далі - ООН).
До складу ООН увійшли Українська Радянська Соціалістична Республіка (з 24 серпня 1991 року змінено назву на Україна), Союз Радянських Соціалістичних Республік (з 24 грудня 1991 року змінено назву на Російська Федерація) та ще 49 країн-засновниць, а в подальшому до вказаної міжнародної організації прийняті інші країни світу.
Відповідно до ч. 4 ст. 2 Статуту ООН всі Члени ООН утримуються в їх міжнародних відносинах від загрози силою або її застосування як проти територіальної недоторканності або політичної незалежності будь-якої держави, так і будь-яким іншим чином, несумісним з Цілями Об'єднаних Націй.
Декларацією Генеральної Асамблеї ООН від 9 грудня 1981 року № 36/103 про недопустимість інтервенції та втручання у внутрішні справи держав та резолюціями від 16 грудня 1970 року №2734 (XXV), що містить Декларацію про зміцнення міжнародної безпеки; від 21 грудня 1965 року №2131 (XX), що містить Декларацію про неприпустимість втручання у внутрішні справи держав та обмеження їх суверенітету та від 14 грудня 1974 року № 3314 (XXIX), що містить визначення агресії, установлено, що ні одна з держав не має право здійснювати інтервенцію чи втручання у будь-якій формі або з будь-якої причини у внутрішні та зовнішні справи інших держав. Закріплено обов'язок держав: утримуватися від озброєної інтервенції, підривної діяльності, військової окупації; здійснення сприяння, заохочення чи підтримки сепаратистської діяльності; не допускати на власній території навчання, фінансування та вербовки найманців чи засилання таких найманців на територію іншої держави.
Крім того, у статтях 1-5 Декларації Генеральної Асамблеї ООН від 14 грудня 1974 року № 3314 (XXIX) серед іншого визначено:
- застосування збройної сили державою проти суверенітету, територіальної та політичної незалежності іншої держави;
- застосування збройної сили державою першою в порушення Статуту ООН є перш за все свідченням акту агресії.
Будь-яка з наступних дій, незалежно від оголошення війни, кваліфікується як акт агресії:
- вторгнення або напад збройних сил держави на територію іншої держави або будь-яка військова окупація, який би тимчасовий характер вона не носила, що є результатом такого вторгнення або нападу, або будь-яка анексія із застосуванням сили території іншої держави або частини її;
- бомбардування збройними силами держави території іншої держави або застосування будь-якої зброї державою проти території іншої держави;
- блокада портів або берегів держави збройними силами іншої держави;
- напад збройними силами держави на сухопутні, морські або повітряні сили, або морські і повітряні флоти іншої держави;
- застосування збройних сил однієї держави, що знаходяться на території іншої держави за згодою з приймаючою державою, у порушення умов, передбачених в угоді, або будь-яке продовження їх перебування на такій території після припинення дії угоди;
- дія держави, що дозволяє, щоб її територія, яку вона надала в розпорядження іншої держави, використовувалася цією іншою державою для здійснення акту агресії проти третьої держави;
- засилання державою або від імені держави збройних банд, груп, іррегулярних сил або найманців, які здійснюють акти застосування збройної сили проти іншої держави, що мають настільки серйозний характер, що це рівнозначно наведеним вище актам.
Жодні міркування будь-якого характеру, з політичних, економічних, військових чи інших причин не можуть бути виправданням агресії.
Статтями 1 та 2 III Конвенції про відкриття воєнних дій (Гаага, 18 жовтня 1907 року), яка вступила в дію 26 січня 1910 року, яку 7 березня 1955 року визнано Союзом Радянських Соціалістичних Республік, правонаступником якого є Російська Федерація, передбачено, що військові дії між державами не повинні починатися без попереднього і недвозначного попередження, яке буде мати форму мотивованого оголошення війни або форму ультиматуму з умовним оголошенням війни. Стан війни повинен бути без уповільнення оповіщений нейтральним державам і буде мати для них дійсну силу лише після одержання оповіщення.
24 серпня 1991 року Верховною Радою Української Радянської Соціалістичної Республіки схвалено Акт проголошення незалежності України, яким урочисто проголошено незалежність України та створення самостійної української держави - України. Згідно з указаним документом, територія України є неподільною та недоторканною.
16 липня 1990 року вказано, що Верховна Рада Української Радянської Соціалістичної Республіки проголошує державний суверенітет України як верховенство, самостійність, повноту і неподільність влади Республіки в межах її території та незалежність і рівноправність у зовнішніх зносинах.
Відповідно до розділу V Декларації територія України в існуючих кордонах є недоторканною і не може бути змінена та використана без її згоди.
Незалежність України визнали держави світу, серед яких і Російська Федерація.
Згідно з п.п. 1, 2 Меморандуму про гарантії безпеки у зв'язку з приєднанням України до Договору про нерозповсюдження ядерної зброї від 5 грудня 1994 року Російська Федерація, Сполучене Королівство Великої Британії та Північної Ірландії і Сполучені Штати Америки підтвердили Україні їх зобов'язання згідно з принципами Заключного акта Наради з безпеки та співробітництва в Європі від 1 серпня 1975 року поважати незалежність і суверенітет та існуючі кордони України, зобов'язались утримуватися від загрози силою чи її використання проти територіальної цілісності чи політичної незалежності України, і що ніяка їхня зброя ніколи не буде використовуватися проти України, крім цілей самооборони, або будь-яким іншим чином згідно зі Статутом ООН.
31 травня 1997 року відповідно до положень Статуту ООН і зобов'язань за Заключним актом Наради з безпеки і співробітництва в Європі Україна та Російська Федерація уклали Договір про дружбу, співробітництво і партнерство між Україною і Російською Федерацією (ратифікований Законом України від 14 січня 1998 року ШЗ/98-ВР та Федеральним Законом Російської Федерації від 2 березня 1999 року № 42 ФЗ). Відповідно до ст.ст. 2-3 зазначеного Договору Російська Федерація зобов'язалась поважати територіальну цілісність України, підтвердила непорушність існуючих між ними кордонів та будівництво відносин на основі принципів взаємної поваги суверенної рівності, територіальної цілісності, непорушності кордонів, мирного врегулювання спорів, незастосування сили або загрози силою, включаючи економічні та інші способи тиску, права народів вільно розпоряджатися своєю долею, невтручання у внутрішні справи, додержання прав людини та основних свобод, співробітництва між державами, сумлінного виконання взятих міжнародних зобов'язань, а також інших загальновизнаних норм міжнародного права.
Відповідно до опису і карти державного кордону, які с додатками до Договору між Україною та Російською Федерацією про українсько-російський державний кордон від 28 січня 2003 року (ратифікований Російською Федерацією 22 квітня 2004 року), територія Автономної Республіки Крим, м. Севастополя, Донецької та Луганської областей відноситься до території України.
Статтями 1-2 Конституції України визначено, що Україна є суверенною і незалежною, демократичною, соціальною, правовою державою. Суверенітет України поширюється на всю її територію, яка в межах існуючого кордону є цілісною і недоторканною.
Згідно із статтею 5 Конституції України, носієм суверенітету та єдиним джерелом влади в Україні є народ. Народ здійснює владу безпосередньо і через органи державної влади та органи місцевого самоврядування.
Право визначати і змінювати конституційний лад в Україні належить виключно народові і не може бути узурповане державою, її органами або посадовими особами.
Згідно з ч. 1 ст. 65 Конституції України захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є обов'язком громадян України.
Відповідно до ст. 68 Конституції України кожен зобов'язаний неухильно додержуватися Конституції України та законів України, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей.
Статтею 73 Конституції України визначено, що виключно всеукраїнським референдумом вирішуються питання про зміну території України.
Відповідно до статей 132-134 Конституції України територіальний устрій України ґрунтується на засадах єдності та цілісності державної території. До складу України входять: Автономна Республіка Крим, Вінницька, Волинська, Дніпропетровська, Донецька, Житомирська, Закарпатська, Запорізька, Івано-Франківська, Київська, Кіровоградська, Луганська, Львівська, Миколаївська, Одеська, Полтавська, Рівненська, Сумська, Тернопільська, Харківська, Херсонська, Хмельницька, Черкаська, Чернівецька, Чернігівська області, міста Київ та Севастополь. Місто Севастополь має спеціальний статус, Автономна Республіка Крим (далі - АР Крим) є невід'ємною складовою частиною України і в межах повноважень, визначених Конституцією України, вирішує питання, віднесені до її відання.
Таким чином, із зазначених міжнародних нормативно-правових актів, а також актів національного законодавства, яке визначає основні засади державної політики, спрямованої на захист національних інтересів і гарантування в Україні безпеки особи, суспільства і держави від зовнішніх і внутрішніх загроз в усіх сферах життєдіяльності, випливає, що дії РФ на шкоду суверенітетові, територіальній цілісності та недоторканності, обороноздатності, державній, економічній та інформаційній безпеці України створюють реальні загрози національній безпеці та є проведенням підривної діяльності проти України. Її результатом стала в 2014 році анексія Криму, окупація території Донецької та Луганської областей, масштабні руйнування провідних промислових бюджетоутворюючих підприємств на сході держави, що призвело до загострення суспільно-політичної обстановки в Україні, падіння економіки держави та інших вкрай негативних для України наслідків.
Наведені вище факти розв'язання та ведення Російською Федерацією агресивної війни проти України, здійснення підривної діяльності, в тому числі, і шляхом вторгнення підрозділів ЗС РФ на територію півострова Крим, захоплення державних установ, організацій та військових частин із 27 лютого 2014 року широко висвітлювалися більшістю засобів масової інформації України та іноземних держав, у зв'язку з чим були достовірно відомі ОСОБА_5
Постановою Ради Федерації Федеральних Зборів РФ «Про використання Збройних Сил Російської Федерації на території України» від 01 березня 2014 року № 48-СФ за результатами звернення Президента РФ, виходячи з інтересів безпеки життя громадян РФ, особового складу військового контингенту ЗС РФ, що дислокується на території України (АР Крим), надано згоду Президенту РФ на використання ЗС РФ на території України.
06 березня 2014 року Верховною Радою АР Крим прийнята Постанова «Про проведення загальнокримського референдуму». Указом Президента України від № 261/2014 від 07 березня 2014 року дія цієї Постанови Верховної Ради АР Крим була зупинена, а сама вона рішенням Конституційного Суду України № 2-рц/2014 від 14 березня 2014 року визнана неконституційною.
11 березня 2014 року Постановою Верховної Ради АР Крим прийнята «Декларація», якою проголошено АР Крим «суверенною державою» - «Республікою Крим». Указом Президента України від 14 березня 2014 року № 296/2014 дія цієї Постанови Верховної Ради АР Крим була зупинена, а сама вона рішенням Конституційного Суду України № З-рп/2014 від 20 березня 2014 року визнана неконституційною.
Постановою Верховної Ради України від 15 березня 2014 року № 891- VII Верховна Рада АР Крим була розпущена.
17 березня 2014 року представники розпущеної «Верховної Ради АР Крим» прийняли Постанову № 1745-6/14 «Про незалежність Криму», за якою створено нелегітимне державне утворення «Республіка Крим», а також Постанову 1748-6/14 «Про правонаступництво Республіки Крим», за якою вищим органом влади «Республіки Крим» є «Державна рада Республіки Крим».
18 березня 2014 року «Державна рада Республіки Крим» підписала «Договір» між РФ та «Республікою Крим» про прийняття до РФ «Республіки Крим» та утворення, у складі РФ нових суб'єктів, який вже 19 березня рішенням Конституційного Суду РФ визнаний таким, що відповідає Конституції РФ, 20 березня 2014 року його ратифікувала більшістю голосів Держдума РФ, а 02 березня 2014 року - Рада Федерації Федеральних Зборів РФ, відтак цей «Договір» набрав чинності 21 березня 2014 року.
21 березня 2014 року прийнятий Закон РФ № 6-ФКЗ (т. 4 а. 175-214), яким прийнято до РФ «Республіку Крим» та утворені в складі РФ нові суб'єкти. «Республіка Крим» вважається прийнятою до РФ з дати підписання «Договору» (ст. 1 Закону РФ № 6-ФКЗ).
11 квітня 2014 року «Державна рада Республіки Крим» прийняла «Конституцію Республіки Крим» як суб'єкта РФ.
Надалі, продовжуючи підривну діяльність проти України, РФ утворила на окупованій території України в АР Крим федеральні органи державної влади РФ, правоохоронні органи та органи судової системи, місцевого самоврядування, з метою становлення та зміцнення окупаційної влади РФ та недопущення контролю України над цією територією.
Верховною Радою України 15 квітня 2014 року прийнято Закон України № 1207-УІІ «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» (далі - Закон № 1207-VII), за яким перебування підрозділів ЗС РФ на території України з порушенням процедури, визначеної Конституцією та законами України, а також всупереч міжнародно- правовим актам, визнано окупацією частини території суверенної держави Україна, а територію АР Крим, відповідні води, територіальне море України, територію виключної (морської) економічної зони України, а також повітряний простір над цими територіями визнано тимчасово окупованими територіями України внаслідок збройної агресії з боку РФ.
Резолюцією Генеральної Асамблеї ООН «Територіальна цілісність України» від 27 березня 2014 року № 68/262, «референдум», проведений в АР Крим 16 березня 2014 року, визнано таким, що не має законної сили і не може бути основою для зміни статусу АР Крим.
Реакцією на такі дії Російської Федерації, стало прийняття Верховною Радою України 21 квітня 2015 року постанови № 337-VIII «Про Заяву Верховної Ради України «Про відсіч збройній агресії Російської Федерації та подолання її наслідків», згідно з якою констатовано початок такої агресії з боку РФ на території АР Крим 20 лютого 2014 року, яка завершилася воєнною окупацією та подальшою незаконною анексією цієї частини території України.
Резолюціями Генеральної Асамблеї ООН «Стан у сфері прав людини в Автономній Республіці Крим та м. Севастополі (Україна)» від 19 грудня 2016 року № 71/205 та від 19 грудня 2017 року № 72/190, «Проблема мілітаризації Автономної Республіки Крим та міста Севастополь, Україна, районів Чорного та Азовського морів» від 17 грудня 2018 року, «Ситуація з правами людини в Автономній Республіці Крим та місті Севастополь, Україна» від 22 грудня 2018 року послідовно засуджено тимчасову окупацію з боку РФ внаслідок військової агресії частини території України - АР Крим - підтверджено невизнання анексії.
Продовжуючи реалізацію злочинного плану, з метою створення приводів для ескалації конфлікту і спроби виправдання своєї агресії перед громадянами України Російської Федерації та світовою спільнотою, 21 лютого 2022 року Російською Федерацією визнано «Донецьку народну республіку» та «Луганську народну республіку» незалежними державами.
22 лютого 2022 року Президент Російської Федерації, реалізуючи злочинний план, направив до Ради Федерації звернення про використання Збройних Сил РФ за межами РФ, яке було задоволено.
24 лютого 2022 року о 05 годині Президент Російської Федерації оголосив про рішення розпочати військову операцію в Україні.
У подальшому, Збройними силами РФ, які діяли за наказом керівництва РФ і ЗС РФ, здійснено пуск крилатих та балістичних ракет по аеродромам, військовим штабам і складам зброї та підрозділам ЗСУ, також військовими формуваннями РФ здійснено вторгнення на територію суверенної держави Україна.
24 лютого 2022 року указом Президента України № 64/2022, у зв'язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до п. 20 ч. 1 ст. 106 Конституції України, Закону України «Про правовий режим воєнного стану» введено воєнний стан на всій території України, який у подальшому неодноразово продовжувався, та діє і по нині.
Так, відповідно переліку територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих російською федерацією, затвердженого Наказом Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України від 28.02.2025 № 376, вся територія Хлібодарівської сільської територіальної громади Волноваського району Донецької області, у склад якої входить с. Анадоль, з 06.03.2022 року є тимчасово окупованою Російської Федерацією територією України.
30.11.2022 створено т.зв. «Анадольскую сельськую администрацию» з визначеною адресою «Донецкая Народная Республика, м.о. Волновахский, с. Анадоль, ул. Ленина, д. 17А».
З метою створення на території Донецької області, т.зв. «городских и муниципальных округов Донецкой Народной Республики, установлении их границ», на підставі підписаного (далі - російською мовою) «Времененно исполняющим обязанности Главы ДНР ОСОБА_6 », підписано так зване (далі - російською мовою) «Приложение к Закону Донецкой Народной Республики» від 06.04.2023 № 438- ІІНС, згідно з яким створено на території так званої ДНР - так званий «Волновахский муниципальный округ», у склад якого входить село Анадоль.
Так, у громадянки України ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , обізнаної про факт ведення РФ агресивної війни проти України, невизнання вказаною державою поширення державного суверенітету України на тимчасово окуповані її території, з мотивів непогодження з політикою чинної влади в Україні та підтримки входження тимчасово окупованих територій України до складу РФ, виник умисел на співпрацю з представниками держави агресора.
У подальшому, у невстановлений досудовим розслідуванням час, але не раніше 30.11.2025, громадянка України ОСОБА_5 , перебуваючи на тимчасово окупованій території - в с. Анадоль, Волноваського району, Донецької області, діючи умисно, реалізуючи свій злочинний умисел, з метою встановлення та утвердження тимчасової окупації частини території України, підтримки рішень та дій держави-агресора, збройних формувань, окупаційної адміністрації держави-агресора, співпраці з державою-агресором, збройними формуваннями та окупаційною адміністрацією, була призначена на так звану посаду «голови Анадольської сільської адміністрації Донецької Народної Республіки», що розташована за адресою: Донецька область, с. Аналоль, вул. Леніна, буд 17А, тобто надала згоду на виконання організаційно-розпорядчих функцій в незаконному органі влади, створеному на тимчасово окупованій території, з основним місцем виконання своїх обов'язків за адресою: Донецька область, с. Аналоль, вул. Леніна, буд 17А.
Відповідно до так званого (далі - російською мовою) «Указа о принятии временного (типового) положения о местных администрациях Донецкой Народной Республики», підписаного 19.01.2015 за № 13 т.зв. «главой ДНР» встановлено структуру місцевих адміністрацій, згідно з якою вищою посадовою особою місцевої адміністрації є голова адміністрації, який представляє місцеву адміністрацію в органах законодавчої, виконавчої та судової влади Донецької Народної Республіки, а також інших установ та організацій Донецької Народної Республіки та несе персональну відповідальність за виконання покладених на адміністрацію основних завдань та функцій.
Таким чином, ОСОБА_5 , як «глава місцевої адміністрації» - Анадольської сільської адміністрації виконує наступні організаційно-розпорядчі та адміністративно-господарські функції, а саме:
- забезпечує дотримання законності, охорони, права і свободи громадян;
- організовує та керує діяльністю адміністрації, контролює діяльність територіальних органів місцевої адміністрації;
- за погодженням з «Керівником Адміністрації Глави ДНР» призначає та звільняє з посади «заступників голови місцевої адміністрації»;
- у межах своєї компетенції призначає та звільняє з посади керівників структурних підрозділів та їх заступників (керівників департаментів, управлінь, відділів, комітетів, секторів, служб) міської (або у районних центрах) адміністрацій, керівників територіальних органів місцевої адміністрації, співробітників адміністрації у порядку, що не суперечить чинному законодавству;
- застосовує до вищезгаданих осіб заходи заохочення, притягує їх до дисциплінарної відповідальності;
- у межах своєї компетенції організує формування та затверджує місцевий бюджет та звіти про його виконання;
- розпоряджається фінансовими ресурсами відповідно до затвердженого бюджету;
- подає на погодження до «Адміністрації Глави Донецької Народної Республіки» положення про структурні підрозділи місцевої адміністрації;
-дає подання відповідним органам про створення, реорганізацію та ліквідацію муніципальних підприємств, муніципальних організацій та установ, визначає цілі, умови та порядок їх діяльності, затверджує їх статути, що здійснює контроль за їх діяльністю, затверджує пропозиції щодо оптимізації використання коштів муніципальних підприємств;
-у межах своєї компетенції призначає та звільняє керівників комунальних (муніципальних) підприємств та установ, створених міською адміністрацією (у тому числі раніше заснованих органами місцевого самоврядування);
-має право відповідно до чинного законодавства скасовувати акти підлеглих структурних підрозділів адміністрації;
-затверджує у межах своєї компетенції міські (районні) програми та щорічно проводить оцінку ефективності їх реалізації.
-розробляє проекти планів, програм та представляє їх «Голові Донецької Народної Республіки», «Раді Міністрів Донецької Народної Республіки».
Крім того, ОСОБА_5 , як так званий «Глава Анадольськой сельськой администрации», з використанням наданих їй повноважень, видає та підписує нормативні документи, а також, на виконання цілей, завдань та функцій так званої «Анадольськой сельськой администрации Донецкой Народной», взаємодіє з окремими засобами масової інформації, використовує новинний канал у месенджері «Telegram» та на каналі «YouTube», для висвітлення діяльності «Анадольськой сельськой администрации Волновахского м.о. Донецкой Народной Республики».
Таким чином, ОСОБА_5 , у невстановлений період часу, але не раніше 30.11.2022 та по теперішній час, обіймаючи в окупаційній адміністрації держави-агресора посаду так званого «Главы Аналольской сельской администрация Волновахского муниципального округа Донецкой Народной Республики», виконує покладені на неї представниками окупаційної адміністрації держави-агресора організаційно-розпорядчі та адміністративно-господарські функції у приміщенні адміністративної будівлі так званого «Аналольской сельской администрация Волновахского м.о. Донецкой Народной Республики», розташованого за адресою: Донецька область, Волноваський район, с. Анадоль, вул. Леніна, буд. 17А.
На підставі викладеного, слідчий просить накласти арешт майно підозрюваної ОСОБА_5 з метою забезпечення конфіскації майна як виду покарання та проводити розгляд клопотання в порядку ч. 2 ст. 172 КПК України без участі власника цього майна.
Слідчий у судове засідання по розгляду клопотання не з'явився, про час та місце його розгляду повідомлений належним чином, подав до суду заяву про розгляд клопотання про арешт майна за його відсутності, на задоволенні наполягав, неприбуття слідчого в судове засідання не перешкоджає розгляду клопотання.
Відповідно до ч. 2 ст. 172 КПК України клопотання слідчого, прокурора, цивільного позивача про арешт майна, яке не було тимчасово вилучене, може розглядатися без повідомлення підозрюваного, обвинуваченого, іншого власника майна, їх захисника, представника чи законного представника, представника юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, якщо це є необхідним з метою забезпечення арешту майна.
З метою забезпечення арешту майна, клопотання розглядається без повідомлення підозрюваного.
Відповідно до ч. 4 ст. 107 КПК України, фіксація під час розгляду клопотання слідчим суддею за допомогою технічних засобів не здійснювалась.
Відповідно до ст. 26 КПК України, сторони кримінального провадження є вільними у використанні своїх прав у межах та спосіб, передбачених цим Кодексом.
Зважаючи на ці положення закону та враховуючи принцип диспозитивності, суд визнав можливим прийняти рішення по суті клопотання за відсутності осіб, що не з'явилися.
Вивчивши матеріали клопотання та долучені до клопотання матеріали, слідчий суддя приходить до висновку, що клопотання слідчого підлягає задоволенню, виходячи з такого.
Розглядом клопотання встановлено, що слідчим відділом 2 управління (з дислокації у м. Маріуполь Донецької області) ГУ СБ України в Донецькій та Луганській областях здійснюється досудове розслідування у кримінальному провадженні №22024050000001293 від 30.04.2024, за підозрою ОСОБА_5 у вчиненні злочину, передбаченого ч. 5 ст. 111-1 КК України.
27.11.2025 слідчим за погодженням з прокурором, з дотриманням вимог ст. ст. 111, 135, 278 КПК України, ОСОБА_5 повідомлена про підозру у відповідності та у спосіб, передбачений чинним кримінальним процесуальним законодавством України повідомлення про підозру вручено ОСОБА_7 , який є захисником підозрюваної ОСОБА_5 , за призначенням.
Таким чином, 27.11.2025 у вказаному кримінальному провадженні ОСОБА_5 набула статусу підозрюваної у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 111-1 КК України.
Повістки про виклик підозрюваної ОСОБА_5 , до слідчого 2 управління (з дислокацією у м. Маріуполь Донецької області) ГУ СБУ в Донецькій та Луганській областях на 02.12.2025, 03.12.2025 та 04.12.2025, які було розміщено 27.11.2025 у засобах масової інформації газеті «Урядовий кур'єр» № 242 (8167), та на офіційному сайті «Офісу генерального прокурора».
Жодного разу у призначений час громадянка України ОСОБА_5 у призначене місце не з'явилась, про неможливість та причини неприбуття не повідомила.
Постановою слідчого від 05.12.2025 на підставі ст. 281 КПК України підозрювану ОСОБА_5 оголошено в розшук.
Доведено, що відповідно до інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо суб'єкта №428900941 від 28.05.2025 ОСОБА_5 на праві власності належить: реєстраційний номер майна 8291184, тип майна - нежитлова будівля, магазин, адреса нерухомого майна Донецька область, Волноваський район, с. Анадоль, вул. Леніна, будинок 15 «а», загальна площа 274.30 кв. м., форма власності - приватна, частка власності -3/4.
Також доведено, що відповідно до відомостей з ТСЦ МВС №1452 України ОСОБА_5 на праві власності належить автомобіль ВАЗ 210994-20 номерний знак НОМЕР_1 , рік випуску 2008, колір зелений, кузов НОМЕР_2 , свідоцтво про реєстрацію НОМЕР_3 від 20.08.2014.
Згідно з ч. 1 ст. 170 КПК України арештом майна є тимчасове, до скасування у встановленому цим Кодексом порядку, позбавлення за ухвалою слідчого судді або суду права на відчуження, розпорядження та/або користування майном, щодо якого існує сукупність підстав чи розумних підозр вважати, що воно є доказом злочину, підлягає спеціальній конфіскації у підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб, конфіскації у юридичної особи, для забезпечення цивільного позову, стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди, можливої конфіскації майна. Арешт майна скасовується у встановленому цим Кодексом порядку.
Завданням арешту майна є запобігання можливості його приховування, пошкодження, псування, зникнення, втрати, знищення, використання, перетворення, пересування, передачі, відчуження.
Арешт майна допускається з метою забезпечення конфіскації майна як виду покарання (п. 3 ч. 2 ст. 170 КПК України).
У випадку, передбаченому пунктом 3 частини другої цієї статті, арешт накладається на майно підозрюваного, обвинуваченого, засудженого або юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, за наявності достатніх підстав вважати, що суд у випадках, передбачених Кримінальним кодексом України, може призначити покарання у виді конфіскації майна або застосувати до юридичної особи захід кримінально-правового характеру у виді конфіскації майна (ч. 5 ст. 170 КПК України).
Вказана норма передбачає можливість накладення арешту на майно підозрюваного щодо якого здійснюється провадження, за наявності достатніх підстав вважати, що суд у випадках, передбачених Кримінальним кодексом України, може призначити покарання у виді конфіскації майна.
За положеннями ч. 10 ст. 170 КПК України, арешт може бути накладений у встановленому цим Кодексом порядку на рухоме чи нерухоме майно, гроші у будь-якій валюті готівкою або у безготівковій формі, в тому числі кошти та цінності, що знаходяться на банківських рахунках чи на зберіганні у банках або інших фінансових установах, видаткові операції, цінні папери, майнові, корпоративні права, щодо яких ухвалою чи рішенням слідчого судді, суду визначено необхідність арешту майна.
Санкція ч.5 ст. 111-1 КК України, за якою підозрюється ОСОБА_5 , окрім іншого передбачено додаткове покарання у виді конфіскації майна.
Окрім того, згідно з п. 4 ч. 2 ст. 170 КПК України арешт майна допускається з метою забезпечення: відшкодування шкоди, завданої внаслідок кримінального правопорушення (цивільний позов), чи стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди.
Пунктами 4, 6 ч. 2 ст. 173 КПК України передбачено, що при вирішенні питання про арешт майна суд повинен враховувати розмір шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, неправомірної вигоди, яка отримана юридичною особою (якщо арешт майна накладається у випадку, передбаченому пунктом 4 частини другої статті 170 цього Кодексу). У положеннях пункту 4 цієї ж статті йдеться про те, що у разі задоволення клопотання слідчий суд, застосовує найменш обтяжливий спосіб арешту майна, суд зобов'язаний застосовувати такий спосіб арешту майна, який не призведе до зупинення або надмірного обмеження правомірної підприємницької діяльності особи, або інших наслідків, які суттєво позначаються на інтересах інших осіб.
Отже, матеріали провадження свідчать, що на цьому етапі кримінального провадження потреби досудового розслідування виправдовують таке втручання у права та інтереси власника майна з метою забезпечення кримінального провадження, а слідчий суддя на даній стадії не вправі вирішувати ті питання, які повинен вирішувати суд при розгляді кримінального провадження по суті, тобто не вправі оцінювати докази з точки зору їх достатності і допустимості для встановлення вини чи її відсутності у фізичної або юридичної особи за вчинення злочину, а лише зобов'язаний на підставі розумної оцінки сукупності отриманих доказів визначити, що причетність тієї чи іншої особи до вчинення кримінального правопорушення є вірогідною та достатньою для застосування щодо неї заходів забезпечення кримінального провадження, одним із яких і є накладення арешту на майно.
Таким чином, за наявності усіх підстав для арешту майна, слідчий суддя прийшов до висновку, що клопотання слідчого підлягає задоволенню, шляхом накладення арешту на зазначене в клопотанні майно.
Керуючись ст. ст.117, 170-173 КПК України, слідчий суддя,
Клопотання - задовольнити.
Накласти арешт у кримінальному провадженні за № 22024050000001293 від 30.04.2024 на майно підозрюваної у вчиненні злочину, передбаченого ч. 5 ст. 111-1 КК України, ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , а саме на:
- автомобіль ВАЗ 210994-20 номерний знак НОМЕР_1 , рік випуску 2008, колір зелений, кузов НОМЕР_2 , свідоцтво про реєстрацію НОМЕР_3 від 20.08.2014;
- 3/4 частку власності на реєстраційний номер майна 8291184, тип майна - нежитлова будівля, магазин, адреса нерухомого майна Донецька область, Волноваський район, с. Анадоль, вул. Леніна, будинок 15 «а», загальна площа 274.30 кв. м., форма власності - приватна.
Роз'яснити, що відповідно до ст. 174 КПК України підозрюваний, обвинувачений, їх захисник, законний представник, інший власник або володілець майна, представник юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, які не були присутні при розгляді питання про арешт майна, мають право заявити клопотання про скасування арешту майна повністю або частково.
Ухвала може бути оскаржена безпосередньо до Дніпровського апеляційного суду протягом п'яти днів з дня її оголошення.
Слідчий суддя ОСОБА_1