Номер провадження: 11-сс/813/2361/25
Справа № 523/24884/25 1-кс/523/7964/25
Головуючий у першій інстанції ОСОБА_1
Доповідач ОСОБА_2
03.12.2025 року м. Одеса
Одеський апеляційний суд у складі:
головуючого судді ОСОБА_2 ,
суддів ОСОБА_3 та ОСОБА_4 ,
секретаря судового засідання ОСОБА_5 ,
за участі захисника ОСОБА_6 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні, в режимі відеоконференції, апеляційну скаргу захисника ОСОБА_6 в інтересах підозрюваного ОСОБА_7 на ухвалу слідчого судді Пересипського районного суду м. Одеси від 21.11.2025, якою в межах к/п №62025150020001131 від 28.02.2025 відносно:
ОСОБА_7 , який народився ІНФОРМАЦІЯ_1 в смт. Овідіополь Одеської обл., громадянина України, не одруженого, з середньою освітою, який на момент вчинення кримінального правопорушення проходив військову службу за мобілізацією на посаді курсанта 2 навчального взводу 2 навчальної роти в/ч НОМЕР_1 , раніше не судимого,
- підозрюваного у вчиненні злочину, передбаченого ч. 5 ст. 407 КК України застосований запобіжний захід у виді тримання під вартою до 18.01.2026, без визначення застави
установив:
Зміст оскаржуваного судового рішення та встановлених судом 1-ої інстанції обставин.
Зазначеною ухвалою слідчого судді в межах к/п №62025150020001131 від 28.02.2025 було задоволено клопотання слідчого 2 СВ ТУ ДБР, розташованого в м. Миколаєві ОСОБА_8 та був застосований запобіжний захід у виді тримання під вартою строком до 18.01.2026 із утриманням в ДУ «Одеський слідчий ізолятор» відносно ОСОБА_7 , підозрюваного у вчиненні злочину, передбаченого ч. 5 ст. 407 КК України без визначення застави.
Мотивуючи своє рішення слідчий суддя послався на те, що органом досудового розслідування доведена обґрунтованість підозри ОСОБА_7 у вчиненні інкримінованого злочину та наявність ризиків, передбачених п.п. 1, 3, 4, 5 ч. 1 ст. 177 КПК України, що виправдовує застосування найбільш суворого запобіжного заходу.
Вимоги, наведені в апеляційній скарзі та узагальнення доводів особи, яка її подала.
В апеляційній скарзі захисник ОСОБА_6 вказує на те, що оскаржувана ухвала є невмотивованою та необґрунтованою, такою, що не узгоджується із практикою ЄСПЛ з таких підстав:
- заявлені органом досудового розслідування ризики не доведені будь-якими доказами та мають характер припущень;
- слідчим судде не зазначено жодної виключної обставини, які б давали підстави не визначати підозрюваному ОСОБА_7 альтернативний запобіжний захід;
Посилаючись на викладені обставини, захисник ОСОБА_6 просить скасувати ухвалу слідчого судді від 21.11.2025 та постановити нову ухвалу, якою відмовити слідчому у задоволенні клопотання.
У судовому засіданні апеляційного суду захисник ОСОБА_6 підтримав апеляційну скаргу у повному обсязі та просив її задовольнити, натомість представник прокуратури, будучи належним чином повідомлений про дату та час судового засідання, до суду не з'явився, причини неявки суду не повідомив, із жодними клопотаннями до суду не звертався.
Заслухавши доповідь судді, заслухавши пояснення захисника перевіривши матеріали судового провадження, колегія суддів приходить до висновків про таке.
Мотиви апеляційного суду.
Частина 1 ст. 404 КПК України передбачає, що суд апеляційної інстанції переглядає рішення суду 1-ої інстанції в межах апеляційної скарги.
Разом з тим, ч. 1 ст. 370 КПК України передбачає, що судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим.
Як вбачається з мотивувальної частини ухвали, слідчий суддя зазначених вище вимог кримінального процесуального закону дотримався не у повному обсязі з огляду на такі обставини.
У відповідності до ч. 1 ст. 183 КПК України, тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м'яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим ст. 177 цього Кодексу.
Відповідно до ч.8 ст. 176 КПК України під час дії воєнного стану до військовослужбовців, які підозрюються або обвинувачуються у вчиненні злочинів, передбачених ст.ст. 402-405, 407, 408, 429 КК України, застосовується виключно запобіжний захід, визначений п. 5 ч. 1 цієї статті.
При розгляді зазначеного кримінального провадження у відповідності до ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» колегія суддів застосовує Конвенцію «Про захист прав людини і основоположних свобод» (далі «Конвенція») та практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), як джерело права.
Пунктами 3, 4 ст. 5 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод і практики ЄСПЛ передбачено, що обмеження права особи на свободу і особисту недоторканість можливо лише в передбачених законом випадках за встановленою процедурою.
Як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_7 , будучи з 22.11.2024 військовослужбовцем за призовом під час мобілізації та відповідно Наказу командира в/ч НОМЕР_1 за №326 від 23.11.2024, проходячи військову службу на посаді курсанта 2 навчального взводу 2 навчальної роти в/ч НОМЕР_1 у військовому званні «солдат», в порушення вимог ст. 65 Конституції України, ст. 17 Закону України «Про оборону України», ст.1 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу», ст.ст.9, 11, 12, 14, 16, 49, 127-130 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України та ст.ст.1-4 Дисциплінарного Статуту ЗСУ, діючи умисно, усвідомлюючи суспільно небезпечний характер свого діяння, з метою тимчасово ухилитися від обов'язків військової служби в умовах воєнного стану, 06.12.2024 приблизно о 22 год. 30 хв. без поважних причин за власним рішенням самовільно залишив місце дислокації в/ч НОМЕР_1 , розташованому у АДРЕСА_1 у невідомому напрямку, проводячи час на власний розсуд, не пов'язаного з його обов'язками військової служби, до моменту затримання, тобто до 20.11.2025.
Обґрунтованість підозри ОСОБА_7 у вчиненні інкримінованого злочину підтверджується результатами службового розслідування в/ч НОМЕР_1 відносно ОСОБА_7 , протоколами допиту свідків, а також іншими матеріалами кримінального провадження в їх сукупності.
В апеляційній скарзі захисника обґрунтованість підозри ОСОБА_7 не оспорюється.
В той же час, у судовому засіданні апеляційного суду захисник повідомив, що підозрюваний ОСОБА_7 ухилився від обов'язків військової служби у зв'язку із хворобою. Однак, колегія суддів зауважує, що зазначені захисником доводи не підтверджені доказами, наявними в матеріалах справи, більш того, захисником також не надані докази в суді апеляційної інстанції на підтвердження заявленої позиції.
При цьому, у протоколі допиту підозрюваного ОСОБА_7 зазначено, що скарг на здоров'я він не має. У кінці січня 2025 проходив лікування через отруєння пігулками через нервовий зрив. Чи перебуває на обліку у лікарів йому невідомо. Від надання інших пояснень відмовився.
Що стосується наявності ризиків у вказаному провадженні, апеляційний суд приходить до таких висновків.
Відповідно до ч. 1 ст. 177 КПК України, метою застосування запобіжного заходу є забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов'язків, а також запобігання спробам: переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду; знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення; незаконно впливати на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, обвинуваченого, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні; перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином; вчинити інше кримінальне правопорушення.
Наявність підстав для тримання особи під вартою має оцінюватись у кожному кримінальному провадженні з урахуванням його конкретних обставин. Тримання особи під вартою завжди може бути виправдано за наявності ознак того, що цього вимагають справжні інтереси суспільства, які, не зважаючи на існування презумпції невинуватості, переважають інтереси забезпечення поваги до особистої свободи.
Як вбачається з обґрунтованих висновків слідчого судді, в даному кримінальному провадженні існують доведені прокурором та слідчим ризики, передбачені п.п. 1, 3, 4, 5 ч. 1 ст. 177 КПК України.
Так, існування ризику, передбаченого п. 1) ч.1 ст. 177 КПК України обумовлене зокрема тяжкістю покарання, яке може бути призначене підозрюваному у разі визнання його винуватим.
ЄСПЛ у рішенні «Ілійков проти Болгарії» зазначив, що суворість передбаченого покарання є суттєвим елементом при оцінці ризику переховування.
Апеляційний суд також вважає реальними ризик незаконного впливу на свідків з метою схиляння їх до зміни пояснень з огляду на порядок отримання їх пояснень, який передбачений ст. 225 КК України.
Колегія суддів на підставі налізу наданих матеріалів не виключає існування ризиків, передбачених п.п. 4, 5) ч. 1 ст. 177 КПК України, з огляду на специфіку інкримінованого злочину, його тривалість та процесуальну поведінку ОСОБА_7 .
При цьому, апеляційний суд звертає увагу, що КПК України не вимагає доказів того, що підозрюваний обов'язково (поза всяким сумнівом) здійснюватиме відповідні дії, однак вимагає доказів того, що він має реальну можливість їх здійснити у конкретному кримінальному провадженні в майбутньому, оскільки під поняттям «ризик» - слід розуміти обґрунтовану ймовірність протидії обвинуваченого кримінальному провадженню у формах, передбачених ч. 1 ст. 177 КПК України.
Запобіжний захід застосовується з метою попередження ризиків здійснення такої поведінки підозрюваного та, як наслідок, унеможливлення здійснення негативного впливу на хід та результати кримінального провадження. Тобто, слідчий суддя має право зробити висновки прогностичного характеру, коли доказування спрямоване не на подію, яка відбулася в минулому, а на встановлення фактичних даних, які дозволять стверджувати про подію, яка може статися з достатньою долею ймовірності у майбутньому.
Відтак, апеляційний суд приходить до висновку про те, що на теперішній час поведінка підозрюваного ОСОБА_7 вимагає виняткового контролю, який здатний забезпечити лише запобіжний захід у виді тримання під вартою.
Що стосується доводів захисника з приводу альтернативного запобіжного заходу, колегія суддів приходить до таких висновків.
Частина 4 ст. 182 КПК України передбачає, що розмір застави визначається слідчим суддею, судом з урахуванням обставин кримінального правопорушення, майнового та сімейного стану підозрюваного, обвинуваченого, інших даних про його особу та ризиків, передбачених ст. 177 цього Кодексу. Розмір застави повинен достатньою мірою гарантувати виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього обов'язків та не може бути завідомо непомірним для нього.
Приписами ст. 183 КК України регламентовано, що під час дії воєнного стану слідчий суддя, суд при постановленні ухвали про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, враховуючи підстави та обставини, передбачені ст.ст. 177 та 178 цього Кодексу, має право не визначити розмір застави у кримінальному провадженні щодо злочину, передбаченого ст.ст. 109-114-2, 258-258-6, 260, 261, 402-405, 407, 408, 429, 437-442-1 КК України.
Водночас, на підставі системного аналізу вищевикладених положень кримінального процесуального закону можна дійти висновку про те, що саме слідчий суддя вправі визначити, чи здатна застава у відповідному розмірі забезпечити належну процесуальну поведінку підозрюваної особи, а також зауважити на виключності такого випадку.
Приписи КПК України та практика ЄСПЛ орієнтують суд на такі критерії, які слід врахувати при визначенні розміру застави: обставини кримінального правопорушення; особливий характер справи; майновий стан підозрюваного; його сімейний стан, у тому числі матеріальне становище близьких осіб; масштаб його фінансових операцій; дані про особу підозрюваного; встановлені ризики, відповідно до ст. 177 КПК України; «професійне середовище» підозрюваного; помірність обраного розміру застави та можливість її виконання, а також за певних обставин шкода, завдана кримінальним правопорушенням.
Натомість, апеляційний суд враховує фактичні обставини вчинення інкримінованого злочину, його суспільну небезпеку та тривалість , наявність ризиків, та погоджується із висновками слідчого судді відносно того, що потреби досудового розслідування та суспільний інтересах на даному етапі провадженні виправдовують застосування безальтернативного запобіжного заходу у виді тримання під вартою.
У цьому контексті, апеляційний суд враховує практику ЄСПЛ, відповідно до якої суд своїм рішенням повинен забезпечити не тільки права підозрюваного, а й високі стандарти охорони загальносуспільних прав та інтересів.
Відповідно до п. 1 ч. 3 ст. 407 КПК України, за наслідками апеляційного розгляду за скаргою на ухвали слідчого судді суд апеляційної інстанції має право залишити ухвалу без змін.
При цьому, запобіжний захід застосований до ОСОБА_7 на визначений строк, а питання доцільності подальшого застосування запобіжного заходу у виді тримання під вартою буде перевірена слідчим суддею через нетривалий час.
За таких обставин, колегія суддів вважає, що підстав для задоволення апеляційної скарги захисника немає, оскільки слідчий суддя дійшов обґрунтованого висновку про те, що стосовно підозрюваного ОСОБА_7 на даному етапі досудового розслідування необхідно застосувати запобіжний захід у вигляді тримання під вартою без визначення розміру застави, який на відміну від інших більш м'яких запобіжних заходів, зможе запобігти названим вище ризикам та забезпечити належну процесуальну поведінку підозрюваної, тому ухвала слідчого судді підлягає залишенню без змін.
Водночас, апеляційний суд вважає за необхідне додатково звернути увагу на такі обставини.
Приписами ст. 9 КПК України визначено, що під час кримінального провадження суд, слідчий суддя, прокурор, керівник органу досудового розслідування, слідчий, інші службові особи органів державної влади зобов'язані неухильно додержуватися вимог Конституції України, цього Кодексу, міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, вимог інших актів законодавства.
Вимоги до клопотання слідчого, прокурора про застосування запобіжних заходів містяться в ст. 184 КПК України.
При цьому, у клопотанні про застосування запобіжного заходу відносно підозрюваного ОСОБА_7 , а саме в його мотивувальній частині, слідчий ДБР вказує на те, що забезпечити належну процесуальну поведінку підозрюваного ОСОБА_7 здатний лише запобіжний захід у виді тримання під вартою без визначення застави із посиланням на положення ч. 8 ст. 176 КПК України.
Разом з тим, викладаючи прохальну частину клопотання слідчий, за погодженням із прокурором просить у разі застосування відносно підозрюваного ОСОБА_7 більш м'якого запобіжного заходу покласти на нього обов'язки, передбачені ч. 5 ст. 194 КПК України.
Колегія суддів констатує, що подібний виклад прохальної частини клопотання є вочевидь суперечливим, таким, що порушує принцип правової визначеності та свідчить про неналежне відношення до складання процесуальних документів.
Як убачається із правового висновку, викладеного у постанові ОП ККС ВС від 14.06.2021 у справі № 686/9636/18, згідно із ст.ст. 369, 418 КПК, суд апеляційної інстанції за наявності відповідних підстав має процесуальні повноваження для постановлення ухвал, які не вирішують справи по суті, однак звертають увагу уповноважених органів на встановлені у кримінальному провадженні факти порушення закону, які потребують вжиття належних заходів реагування.
Враховуючи викладене, колегія суддів вважає за необхідне звернути увагу директора ТУ ДБР, розташованого в м. Миколаєві на необхідність дотримання слідчими ДБР вимог ст. 184 КПК України при складанні та поданні клопотань до слідчих суддів про застосування до підозрюваних запобіжних заходів.
Керуючись ст.ст. 7, 9, 24, 177, 178, 182, 183, 194, 370, 404, 405, 407, 422, 532, 615 КПК України, апеляційний суд
ухвалив:
Апеляційну скаргу захисника ОСОБА_6 , в інтересах підозрюваного ОСОБА_7 - залишити без задоволення.
Ухвалу слідчого судді Пересипського районного суду м. Одеси від 21.11.2025, якою в межах к/п №62025150020001131 від 28.02.2025 відносно ОСОБА_7 , підозрюваного у вчиненні злочину, передбаченого ч. 5 ст. 407 КК України застосований запобіжний захід у виді тримання під вартою, без визначенням застави - залишити без змін.
Звернути увагу Директора ТУ ДБР, розташованого в м. Миколаєві на необхідність дотримання слідчими ДБР вимог ст. 184 КПК України при складанні та поданні клопотань до слідчих суддів про застосування до підозрюваних запобіжних заходів.
Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту проголошення та оскарженню в касаційному порядку не підлягає.
Судді апеляційного суду Одеської області
ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4