Справа № 473/3973/25
іменем України
"15" грудня 2025 р. Вознесенський міськрайонний суд Миколаївської області в складі: головуючої судді Лузан Л.В., за участю секретарів судового засідання Пономарьової А.П., Ліхачової А.Є., розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Вознесенську Миколаївської області цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Олександрівської селищної ради Вознесенського району Миколаївської області про визнання права на земельну частку (пай) в порядку спадкування,
у серпні 2025 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, поданим в його інтересах адвокатом Вуїв Оксаною Вікторівною, до Олександрівської селищної ради Вознесенського району Миколаївської області, в якому, з урахуванням подальших змін, просив визнати за ним право на земельну частку (пай) розміром 7,08 умовних кадастрових гектарів в порядку спадкування за заповітом після смерті матері ОСОБА_2 , померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 , якій таке право перейшло в порядку спадкування за законом після смерті її чоловіка ОСОБА_3 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_2 , якому це право перейшло в порядку спадкування за законом після смерті його матері ОСОБА_4 , померлої ІНФОРМАЦІЯ_3 .
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначав, що відповідно до Державного акта на право колективної власності на землю, зареєстрованого в Книзі записів державних актів на право колективної власності на землю за № 126 від 28 лютого 1996 року, КСП імені 22-х Червоних партизанів було передано в колективну власність ділянку площею 393,9 га в межах території Трикратівської сільської ради. ОСОБА_4 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_3 , була пенсіонеркою обумовленого КСП, проте помилково не була включена до списків членів КСП імені 22-х Червоних партизанів, що був доданий до Державного акта. Водночас, з огляду на положення п.2 Указу Президента України №720/95 «Про порядок паювання земель, переданих у колективну власність сільськогосподарським підприємствам і організаціям» право на земельну частку (пай) мають члени колективного сільськогосподарського підприємства, сільськогосподарського кооперативу, сільськогосподарського акціонерного товариства, в тому числі пенсіонери, які раніше працювали в ньому і залишаються членами зазначеного підприємства, кооперативу, товариства. Отже, до складу спадщини, яка відкрилася після смерті ОСОБА_4 ввійшло право на земельну частку (пай), розміром 7,08 умовних кадастрових гектарів у землі, яка перебувала в колективній власності КСП ім. 22-х Червоних партизанів. Спадщину після її смерті прийняв ОСОБА_3 . Останній помер ІНФОРМАЦІЯ_2 . Його спадкоємицею, що прийняла спадщину в передбаченому законом порядку, стала ОСОБА_2 , частково її оформила. ОСОБА_2 померла ІНФОРМАЦІЯ_1 . На випадок своєї смерті остання склала заповіт, відповідно до якого заповіла все своє майно позивачу.
Позивач у передбаченому законом порядку прийняв спадщину після смерті ОСОБА_2 . Проте при зверненні до приватного нотаріуса Вознесенського районного нотаріального округу Миколаївської області Кучерової Г.А. з питанням щодо отримання свідоцтв про право на спадщину, позивач отримав відмову у вчиненні відповідної нотаріальної дії в частині оформлення спадкових прав щодо земельної частки (паю), зокрема з підстави відсутності правовстановлюючого документа на земельну частку (пай), виданого на ім'я ОСОБА_4 за життя останньої.
Виходячи з цих обставин позивач ОСОБА_1 просив у судовому порядку визнати за ним право на земельну частку (пай) розміром 7,08 умовних кадастрових гектарів без визначення меж у натурі, для ведення товарного сільськогосподарського виробництва на території Олександрівської селищної ради Вознесенського району Миколаївської області із земель резервного фонду (невитребувані паї) у порядку спадкування.
В судове засідання представниця позивача адвокат Вуїв О.В. не з'явилася, надала заяву про розгляд справи за її відсутності, позовні вимоги ОСОБА_1 підтримала в повному обсязі.
Представник відповідача Олександрівської селищної ради Вознесенського району Миколаївської області в судове засідання не з'явився, надіслав на адресу суду заяву, в якій просив розглянути справу без його участі, позовні вимоги ОСОБА_1 визнав.
Дослідивши матеріали справи в межах заявлених позовних вимог та на підставі наявних у ній доказів, а також матеріали цивільної справи № 473/1297/25, суд відповідно до ч. 4 ст. 206 ЦПК України ухвалив відмовити в прийнятті визнання відповідачем позову і продовжити судовий розгляд, оскільки таке визнання суперечить вимогам закону.
При цьому, суд встановив, що ІНФОРМАЦІЯ_3 померла ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_4 . ОСОБА_3 є спадкоємцем першої черги за законом після її смерті, згідно ст. 529 ЦК УРСР 1963 року (факт родинних відносин між ОСОБА_4 та ОСОБА_3 був встановлений рішенням Вознесенського міськрайонного суду Миколаївської області від 01 липня 2025 року).
ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_3 помер. Після його смерті в Другій Вознесенській державній нотаріальній конторі була заведена спадкова справа № 371/2008 , спадкоємиця ОСОБА_2 .
Остання померла ІНФОРМАЦІЯ_1 . Приватним нотаріусом Вознесенського районного нотаріального округу Миколаївської області 01 березня 2024 року заведено спадкову справу № 14/2024 за заявою позивача ОСОБА_1 (спадкоємець за заповітом). Позивач частково оформив спадщину. Проте позивач отримав відмову в оформленні спадкових прав щодо земельної частки (паю), зокрема з підстави відсутності правовстановлюючого документа на земельну частку (пай), виданого на ім'я ОСОБА_4 за життя останньої.
Відносини спадкування регулюються правилами ЦК України, якщо спадщина відкрилася не раніше 01 січня 2004 року. У разі відкриття спадщини до зазначеної дати застосовується чинне на той час законодавство, зокрема, відповідні правила ЦК УРСР 1963 року, у тому числі щодо прийняття спадщини, кола спадкоємців за законом.
Відповідно до ст. 524 ЦК УРСР 1963 року спадкоємство здійснюється за законом і за заповітом.
За змістом ст. 525 ЦК УРСР 1963 року часом відкриття спадщини визнається день смерті спадкодавця.
Згідно ч.1 ст. 529 ЦК УРСР 1963 року при спадкоємстві за законом спадкоємцями першої черги є, в рівних частках, діти (у тому числі усиновлені), дружина і батьки (усиновителі) померлого.
Ст. 548 ЦК УРСР 1963 року встановлено, що для придбання спадщини необхідно, щоб спадкоємець її прийняв. Не допускається прийняття спадщини під умовою або з застереженнями. Прийнята спадщина визнається належною спадкоємцеві з моменту відкриття спадщини.
Відповідно до ст. 549 ЦК УРСР 1963 року визнається, що спадкоємець прийняв спадщину: 1) якщо він фактично вступив в управління або володіння спадковим майном; 2) якщо він подав державній нотаріальній конторі за місцем відкриття спадщини заяву про прийняття спадщини. Зазначені в цій статті дії повинні бути вчинені протягом шести місяців з дня відкриття спадщини.
З матеріалів справи вбачається, що спадщину після смерті ОСОБА_4 фактично прийняв ОСОБА_3 , відповідно до положень ст. 549 ЦК УРСР 1963 року. Проте, за життя належним чином її не оформив.
Відповідно до статті 1216 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов'язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).
До складу спадщини входять усі права та обов'язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини (ст. 1218 ЦК України).
Відповідно до п.п. 2, 5 Указу Президента України №720/95 «Про порядок паювання земель, переданих у колективну власність сільськогосподарським підприємствам і організаціям» право на земельну частку (пай) мають члени колективного сільськогосподарського підприємства, сільськогосподарського кооперативу, сільськогосподарського акціонерного товариства, в тому числі пенсіонери, які раніше працювали в ньому і залишаються членами зазначеного підприємства, кооперативу, товариства, відповідно до списку, що додається до державного акта на право колективної власності на землю. При паюванні вартість і розміри в умовних кадастрових гектарах земельних часток (паїв) всіх членів підприємства, кооперативу, товариства є рівними.
Право на земельну частку (пай) підтверджується сертифікатом.
Згідно п. 11 постанови Пленуму Верховного Суду України №7 від 30 травня 2008 року «Про судову практику у справах про спадкування» при вирішенні спору про спадкування права на земельну частку (пай) основним документом, що посвідчує таке право, є сертифікат про право на земельну частку (пай).
Якщо спадкодавець мав право на земельну частку (пай), але за життя не одержав сертифіката на право власності на земельну частку (пай) або помилково не був включений (безпідставно виключений) до списку, доданого до державного акта про колективну власність на землю відповідного сільськогосподарського підприємства, товариства тощо, при вирішенні спору про право спадкування на земельну частку (пай) суд застосовує положення чинного на час існування відповідних правовідносин Земельного кодексу України 1990 року, Указу Президента України від 8 серпня 1995 року N 720/95 «Про порядок паювання земель, переданих у колективну власність сільськогосподарським підприємствам і організаціям» та відповідні норми ЦК УРСР.
При цьому,відповідно до п.24 постанови Пленуму Верховного Суду України від 16 квітня 2004 року №7 «Про практику застосування судами земельного законодавства при розгляді цивільних справ» член колективного сільськогосподарського підприємства включений до списку, що додається до державного акта на право колективної власності на землю, набуває права на земельну частку (пай) з дня видачі цього акта, і в разі його смерті успадкування права на земельний пай здійснюється за нормами ЦК, у тому числі й у випадку, коли з різних причин ця особа не отримала сертифікат на право на земельну частку (пай). Невнесення до зазначеного вище списку особи, яка була членом КСП на час передачі у колективну власність землі, не може позбавити її права на земельну частку.
Особа набуває право на земельний пай за одночасної наявності трьох умов: 1) перебування серед членів КСП на час паювання; 2) включення до списку осіб, доданого до державного акта на право колективної власності на землю; 3) одержання КСП цього акта.
Громадянин, якого помилково (безпідставно) не внесено до списку чи виключено з нього - додатку до державного акта на право колективної власності на землю, має до проведення розпаювання і видачі сертифікатів звернутися до загальних зборів членів КСП з питанням щодо внесення його до списку. Якщо землі вже розпайовані, то за згодою всіх власників сертифікатів має бути проведено перепаювання; у разі ж недосягнення згоди спір розглядається в судовому порядку.
У такому випадку особа має звернутися до суду з позовом про визнання її права на земельну частку (пай) в КСП.
У випадку, якщо особа не отримала сертифікат на земельну частку (пай) і не була включена до списку, що додається до державного акта на право колективної власності на землю, не зверталася до загальних зборів членів КСП з питанням щодо внесення його до списку чи до суду з позовом про визнання її права на земельну частку (пай) в КСП, вважається, що за життя така особа не реалізувала свого права на земельну частку.
Аналогічні висновки викладені у постановах Верховного суду від 22 жовтня 2020 року у справі № 149/2978/18 та від 23 вересня 2021 року у справі 563/1407/19.
Як вбачається з матеріалів справи, КСП імені 22-х Червоних партизанів видано Державний акт на право колективної власності на землю, зареєстрований в Книзі записів державних актів на право колективної власності на землю за № 126 від 28 лютого 1996 року. Відповідно до вказаного державного акта КСП імені 22-х Червоних партизанів було передано в колективну власність ділянку площею 393,9 га в межах території Трикратівської сільської ради. До списку членів КСП імені 22-х Червоних партизанів, які мають право на одержання земельної частки (паю), що був доданий до обумовленого акта, ОСОБА_4 не була включена.
Остання за життя не оскаржувала та, відповідно, не вирішувала питання про виділення їй земельної частки (паю) і видачу правовстановлюючих документів, які б підтверджували наявність у неї права на земельну частку (пай).
Таким чином, оскільки ОСОБА_4 до списку осіб, які мають право на земельну частку (пай), включена не була, сертифікат на право на земельну частку (пай) не отримала, матеріали справи не містять доказів набуття нею права на земельну частку(пай), а тому таке не увійшло до складу спадщини після її смерті.
При цьому, посилання сторони позивача на рішення Трикратівської сільської ради Вознесенського району Миколаївської області № 4 від 24 лютого 2000 року «Про надання у приватну власність земельної частки (паю) із земель резервного фонду» щодо надання в приватну власність земельної частки (паю) ОСОБА_4 після її смерті, вищевказаних висновків суду не спростовують.
Враховуючи наведене, суд приходить до висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 про визнання права на земельну частку (пай) в порядку спадкування задоволенню не підлягають.
Керуючись ст.ст.12, 13, 76-83, 259, 263- 265, 268, 272, 273 ЦПК України, суд
у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до Олександрівської селищної ради Вознесенського району Миколаївської області про визнання права на земельну частку (пай) в порядку спадкування відмовити.
Рішення може бути оскаржене до Миколаївського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його складення.
Суддя Л.В.Лузан