Єдиний унікальний номер 645/5555/21
Номер провадження 22-ц/818/3689/25
11 грудня 2025 року м. Харків
Харківський апеляційний суд у складі:
головуючого судді Мальованого Ю.М.,
суддів: Маміної О.В., Яцини В.Б.,
за участю:
секретаря судового засідання Шевченко В.Р.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Фрунзенського районного суду м. Харкова від 15 січня 2025 року в складі судді Шарка О.П. по справі № 645/5555/21 за позовом Комунального підприємства «Харківські теплові мережі» до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за опалення та підігрів води,
У серпні 2021 року Комунальне підприємство «Харківські теплові мережі» (далі - КП «ХТМ») звернулось до суду з позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за опалення та підігрів води.
В обґрунтування позовних вимог зазначено, що відповідачі проживають за адресою: АДРЕСА_1 , та є споживачами послуг централізованого опалення та підігріву холодної води для потреб гарячого водопостачання, які надає підприємство, згідно з Законом України «Про житлово-комунальні послуги» та «Правил надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води», затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 21 липня 2005 року № 630.
Споживачі не в повному обсязі сплачували вартість вказаних послуг, у зв'язку з чим за період з 01 листопада 2013 року по 30 червня 2021 року виникла заборгованість у сумі 196 128,19 грн.
Посилаючись на вказані обставини, КП «ХТМ» просило стягнути з ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_1 заборгованість за послуги з постачання теплової енергії та гарячої води у розмірі 196 128,19 грн, інфляційні витрати у сумі 8910,90грн та 3 % річних у розмірі 3902,87грн, а також судові витрати.
Заочним рішенням Фрунзенського районного суду м. Харкова від 10 грудня 2021 року позов КП «ХТМ» задоволено.
Солідарно стягнуто з ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_1 на користь КП «ХТМ» заборгованість в розмірі 196 128,19 грн, інфляційні витрати у сумі 8910,90грн та 3 % річних у розмірі 3902,87грн.
Стягнуто з ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_1 на користь КП «ХТМ» по 525 грн 10 коп. судового збору з кожного.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що відповідачі є споживачами послуг, які надаються КП «ХТМ», проте належним чином зобов'язання щодо оплати наданих послуг не виконували, що призвело до утворення заборгованості, яка підлягає стягненню у судовому порядку.
Ухвалою Фрунзенського районного суду м. Харкова від 20 травня 2024 року за заявою ОСОБА_3 вказане заочне рішення скасовано, справу призначено до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження з викликом сторін.
У червня 2024 року засобами поштового зв'язку ОСОБА_7 та ОСОБА_2 подано відзиви на позов.
Вказували, що вони фактично не мешкають у вказаній квартирі з 2012 року та з 2023 року зареєстровані за адресою: АДРЕСА_2 (09 жовтня 2023 року ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_7 ).
Зазначали, про відсутність підстав для солідарного стягнення, оскільки відповідачі у різний період були зареєстровані за вказаною адресою.
Також, ОСОБА_2 було подано заяву про застосування насідків спливу строку позовної давності.
Рішенням Фрунзенського районного суду м. Харкова від 15 січня 2025 року позовні вимоги КП «ХТМ» задоволено. У солідарному порядку стягнуто з ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_1 на користь КП «ХТМ» заборгованість в розмірі 91751,07 грн, інфляційні витрати у сумі 8910,90грн та 3 % річних у розмірі 3902,87грн.
Стягнуто з ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_1 на користь КП «ХТМ» по 525 грн 10 коп. судового збору з кожного.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що відповідачі є споживачами послуг, які надаються КП «ХТМ», проте належним чином зобов'язання щодо оплати наданих послуг не виконували, що призвело до утворення заборгованості, яка підлягає стягненню у судовому порядку в межах строку позовної давності, а саме за період з вересня 2018 року по 30 червня 2021 року.
На вказане судове рішення засобами поштового зв'язку, 07 лютого 2025 року ОСОБА_1 до суду апеляційної інстанції подала апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення норм процесуального права, неправильне застосування норм матеріального права, неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи, просила скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове, яким позов КП «ХТМ» залишити без задоволення та стягнути понесені судові витрати.
Апеляційна скарга мотивована тим, що суд дійшов помилкового висновку, що оскільки відповідачі були зареєстровані в квартирі, то вони відповідно є споживачами послуг КП «Харківські теплові мережі», які вони одержували і не відмовлялися від них у встановленому законом порядку, внаслідок чого у Відповідачів виник обов'язок оплачувати спожиту теплову енергію.
Вказувала, що вона не є власником квартири за адресою: АДРЕСА_1 , вказана квартира належить ОСОБА_2 , ОСОБА_8 , ОСОБА_3 та ОСОБА_4 .
Також вказувала, що судом першої інстанції помилково не застосовано строк позовної давності до спірних правовідносин.
29 жовтня 2025 року через систему «Електронний суд» КП «ХТМ» подано відзив, в якому підприємство просило рішення суду залишити без змін.
Відзив мотивовано тим, що апелянт була знята з реєстрації 14 липня 2023 року, проте позов містить вимоги про стягнення заборгованості за період з листопада 2013 року по 30 червня 2021 року, коли відповідачі були зареєстровані за вказаною адресою.
У судове засідання апеляційного суду сторони-учасники судового розгляду не з'явилися.
Судові повістки-повідомлення про розгляд справи 11 грудня 2025 року, надіслані апеляційним судом на адреси сторін-учасників:
Комунальне підприємство «Харківські теплові мережі» отримало в електронному кабінеті 11 червня 2025 року (т. 1, а.с. 182).
ОСОБА_4 отримано 19 червня 2025 року (т. 1, а.с. 197).
ОСОБА_5 отримано 19 червня 2025 року (т. 1, а.с. 198).
ОСОБА_1 отримано 20 червня 2025 року (т. 1, а.с. 193).
ОСОБА_2 отримано 20 червня 2025 року (т. 1, а.с. 195).
ОСОБА_3 отримано 19 червня 2025 року (т. 1, а.с. 199).
ОСОБА_6 - повернуто на адресу апеляційного суду з відміткою «адресат відсутній за вказаною адресою», що відповідно до пункту 3 частини 8 статті 128 ЦПК України є днем вручення судової повістки (т. 1, а.с. 200-201), крім того повідомлено через оголошення відповідно до частини 11 статті 128 ЦПК України (т. 1, а.с. 188).
Апеляційний суд вважає можливим розглянути справу у відсутність осіб, що не з'явилися, явка яких у судове засідання обов'язковою не визнавалась, оскільки відповідно до частини 2 статті 372 ЦПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час та місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги і вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з такого.
Згідно з частиною 3 статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення (пункт1 частини 1 статті 374 ЦПК України).
Згідно з частинами 1, 2 та 5 статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Оскаржуване рішення суду першої інстанції відповідає зазначеним вище вимогам цивільного процесуального законодавства України.
Судом встановлено, що КП «ХТМ» є постачальником послуги з опалення та підігріву води в будинку за вказаною адресою: АДРЕСА_1 .
Згідно з Довідкою про зареєстрованих у житловому приміщенні осіб за вказаною адресою зареєстровані: ОСОБА_4 - з 12 липня 1990 року; ОСОБА_3 - з 29 листопада 1982 року; ОСОБА_5 - 04 серпня 2007 року; ОСОБА_6 , ОСОБА_9 - з 25 грудня 1990 року по 09 жовтня 2023 року, ОСОБА_1 - до 14липня 2023 року, ОСОБА_10 - до 04 серпня 2017 року (а.с. 118).
Відповідно до відомості про нарахування та оплату за послуги з централізованого опалення та гарячої води з урахуванням періоду платежу за відповідачем станом на час подання позову обліковувався борг за період з 01 листопада 2013 року по 30 червня 2021 року у розмірі 196 128,19 грн (а.с. 5-8).
За змістом статті 13 ЦК України цивільні права особа здійснює у межах, наданих їй договором або актами цивільного законодавства.
Відповідно до статті 526 ЦК України зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Основні засади організаційних, господарських відносин, що виникають у сфері надання та споживання житлово-комунальних послуг між їхніми виробниками, виконавцями і споживачами, а також їхні права та обов'язки визначені Законом України «Про житлово-комунальні послуги».
Пунктом 1 статті 7 вказаного Закону передбачено право споживача одержувати вчасно та відповідної якості житлово-комунальні послуги згідно із законодавством та умовами договору на надання житлово-комунальних послуг.
При цьому такому праву прямо відповідає обов'язок споживача оплачувати житлово-комунальні послуги у строки, встановлені договором або законом.
Частинами 1, 3 статті 9 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» передбачено, що споживач здійснює оплату за спожиті житлово-комунальні послуги щомісяця, якщо інший порядок та строки не визначені відповідним договором.
У відповідності до частини 1 статті 12 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» надання житлово-комунальних послуг здійснюється виключно на договірних засадах.
Обов'язок щодо оплати власниками квартир та споживачами житлово-комунальних послуг, крім вищенаведених положень законодавства, закріплений також у статті 162 ЖК України.
Частиною 1 статті 19 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» визначено, що відносини між учасниками договірних відносин у сфері житлово-комунальних послуг здійснюється виключно на договірних засадах. При цьому такими учасниками є: споживач, виробник, виконавець. Виробник може бути одночасно і виконавцем.
Пунктом 1 частини 1 статті 20 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» передбачене право споживача одержувати вчасно та відповідної якості житлово-комунальні послуги згідно із законодавством та умовами договору на надання житлово-комунальних послуг, при цьому такому праву прямо відповідає визначений пунктом 5 частини 3 статті 20 цього Закону обов'язок споживача оплачувати житлово-комунальні послуги у строки, встановлені договором або законом.
Відповідно до пункту 6 частини 2 статті 21 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» виконавець (підприємство, яке надає житлово-комунальні послуги) зобов'язаний проводити відповідні перерахунки розміру плати за житлово-комунальні послуги у разі їх ненадання.
Згідно з частиною 1 статті 901 ЦК України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.
Відповідно до статей 66, 67, 162 ЖК України за користування житловим приміщенням, що належить громадянинові на праві приватної власності, сплачується плата за утримання будинку, прибудинкової території та плата за спожиті комунальні послуги.
Таким чином, згідно із зазначеними нормами закону споживачі зобов'язані оплатити житлово-комунальні послуги, якщо вони фактично користувалися ними.
Частиною 6 статті 19 Закону України «Про теплопостачання» передбачено, що споживач повинен щомісячно здійснювати оплату теплопостачальній організації за фактично отриману теплову енергію.
Відповідно до вимог статті 25 Закону України «Про теплопостачання» у разі відмови оплачувати споживання теплової енергії заборгованість стягується в судовому порядку.
Аналіз наведених вище положень свідчить про те, що споживачі зобов'язані оплатити житлово-комунальні послуги, якщо вони фактично користувалися ними. Відсутність договору про надання житлово-комунальних послуг сама по собі не може бути підставою для звільнення споживача від оплати послуг у повному обсязі.
Такий висновок викладений у постанові Верховного Суду України від 20 квітня 2016 року у справі № 6-2951цс15 та є усталеним у практиці Верховного Суду, зокрема, підтриманий у постановах від 02 грудня 2020 року у справі № 761/48615/18-ц, провадження № 61-14819 св 20, від 09 червня 2021 року у справі № 303/7554/16-ц, провадження № 61-20523св19, від 28 липня 2021 року у справі № 554/7740/17, провадження № 61-13603св19.
Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України).
Відповідно до статті 253 ЦК України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.
За загальним правилом перебіг загальної і спеціальної позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (частина 1 статті 261 ЦК України).
Початок перебігу позовної давності збігається з моментом виникнення у зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд.
Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови в позові (частина 4 статті 267 ЦК України).
Позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення (частина 3 статті 267 ЦК України).
Частиною 1 статті 76 ЦПК України передбачено, що доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Відповідно до статті 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.
Статтею 78 ЦПК України передбачено, що суд не бере до уваги докази, які одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Статтею 81 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.
Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Встановивши, що відповідач отримував надані КП «ХТМ» послуги з централізованого опалення та гарячого водопостачання, однак не оплачував їх в повному обсязі, а доказів належного виконання ними своїх зобов'язань не надали, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про стягнення з відповідачів заборгованості за отримані послуги в межах строку позовної давності, про застосування наслідків якого заявлено відповідачем.
Заперечення апелянта, що він не є належним відповідачем, а тому підстави для стягнення заборгованості за надані комунальні послуги відсутні є необґрунтованими з огляду на таке.
Згідно з пунктом 6 ч.1 ст. 20 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» № 1875-IV від 24 червня 2004 року споживач має право на несплату вартості житлово-комунальних послуг за період тимчасової відсутності споживача та/або членів його сім'ї при відповідному документальному оформленні, а також за період фактичної відсутності житлово-комунальних послуг, визначених договором у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Пунктом 6 частини 1 статті 1 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» від 09 листопада 2017 року № 2189-VIII (введено в дію з 01 травня 2019 року), встановлено, що індивідуальний споживач - фізична або юридична особа, яка є власником (співвласником) нерухомого майна, або за згодою власника інша особа, яка користується об'єктом нерухомого майна і отримує житлово-комунальну послугу для власних потреб та з якою або від імені якої укладено відповідний договір про надання житлово-комунальної послуги.
Згідно з пунктом 5 частини 2 статті 7 Закону індивідуальний споживач зобов'язаний оплачувати надані житлово-комунальні послуги за цінами/тарифами, встановленими відповідно до законодавства, у строки, встановлені відповідними договорами.
Відповідно до частин 1, 6 статті 29 ЦК України місцем проживання фізичної особи є житло, в якому вона проживає постійно або тимчасово. Фізична особа може мати кілька місць проживання.
Разом з цим, частиною 1 статті 6 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» встановлено, що громадянин України, а також іноземець чи особа без громадянства, які постійно або тимчасово проживають в Україні, зобов'язані протягом тридцяти календарних днів після зняття з реєстрації місця проживання та прибуття до нового місця проживання зареєструвати своє місце проживання. Реєстрація місця проживання особи здійснюється в день подання особою документів. Реєстрація місця проживання за заявою особи може бути здійснена органом реєстрації з одночасним зняттям з попереднього місця проживання. Реєстрація місця проживання здійснюється тільки за однією адресою. У разі якщо особа проживає у двох і більше місцях, вона здійснює реєстрацію місця проживання за однією з цих адрес за власним вибором.
За положенням п. 6 частини 1 статті 7 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» від 09 листопада 2017 року № 2189-VIII споживач має право на неоплату вартості комунальних послуг (крім постачання теплової енергії) у разі їх невикористання (за відсутності приладів обліку) за період тимчасової відсутності в житловому приміщенні (іншому об'єкті нерухомого майна) споживача та інших осіб понад 30 календарних днів, за умови документального підтвердження відповідно до умов договорів про надання комунальних послуг.
Відповідно до п. 5 частини 2 статті 8 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» від 09 листопада 2017 року № 2189-VIII виконавець комунальної послуги зобов'язаний розглядати у визначений законодавством строк претензії та скарги споживачів, у визначених законом випадках - управителів, і проводити відповідні перерахунки розміру плати за комунальні послуги в разі їх ненадання, надання не в повному обсязі, несвоєчасно або неналежної якості, а також в інших випадках, визначених договором про надання комунальних послуг.
Матеріали справи не містять відомостей, що відповідачка зверталася до КП «ХТМ» з заявами про зміну фактичного місця проживання; належного документального підтвердження проживання за іншою у спірний період адресою ними також подано не було.
Також, за змістом Закону України «Про житлово-комунальні послуги», зареєстровані у квартирі споживачі комунальних послуг зобов'язані вносити плату за їх використання. Дієздатні особи, які проживають таабо зареєстровані у житлі споживача користуються нарівні зі споживачем усіма житлово-комунальними послугами та несуть солідарну відповідальність за зобов'язаннями з оплати житлово-комунальних послуг (пункт 3 статті 9 Закону України «Про житлово-комунальні послуги»).
З огляду на викладене, нести витрати по оплаті наданих житлово-комунальних послуг зобов'язані не тільки власники квартири, а й особи місце проживання яких, у цій квартирі, зареєстровано у встановленому порядку.
За таких обставин судова колегія не вбачає підстав вважати ОСОБА_1 неналежним відповідачем.
Доводи апелянта про незастосування судом першої інстанції наслідків спливу позовної давності спростовуються змістом судового рішення, відповідно то якого з відповідачів стягнуто борг за період з вересня 2018 року по 30 червня 2021 року.
Інші доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують, фактично зводиться до переоцінки доказів, яким судом надана належна оцінка.
Відповідно до статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).
Оскільки апеляційна скарга задоволенню не підлягає, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з розглядом справи у суді першої інстанції, а також розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції, немає.
Керуючись ст.ст. 367, 368, 374, 375, 381-384 ЦПК України, суд
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Рішення Фрунзенського районного суду м. Харкова від 15 січня 2025 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення безпосередньо до Верховного Суду.
Повний текст постанови складено 15 грудня 2025 року.
Головуючий Ю.М. Мальований
Судді О.В. Маміна
В.Б. Яцина