Постанова
Іменем України
15 грудня 2025 року
м. Харків
справа № 646/10145/25
провадження № 22-ц/818/5516/25
Харківський апеляційний суд у складі:
головуючого - Пилипчук Н.П.,
суддів колегії - Мальованого Ю.М., Маміної О.В.
розглянувши у спрощеному позовному провадженні без повідомлення учасників справи цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до КНП «Міська поліклініка №25» Харківської міської ради про скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі та стягнення середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу, за апеляційною скаргою ОСОБА_1 , в особі представника ОСОБА_2 на ухвалу Основ'янського районного суду м. Харкова від 14 жовтня 2025 року, постановлену суддею Янцовською Т.М.,
У жовтні 2025 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовною заявою про скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі та стягнення середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу.
Ухвалою суду від 06.10.2025 року позовну заяву залишено без руху та надано позивачу строк для усунення недоліків позовної заяви.
07.10.2025 року до суду від позивача надійшла заява про усунення недоліків.
Ухвалою Основ'янського районного суду м. Харкова від 14 жовтня 2025 року позовну заяву ОСОБА_1 до КНП «Міська поліклініка № 25» Харківської міської ради про скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі та стягнення середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу, повернуто позивачу.
В апеляційній скарзі представник позивача просить ухвалу суду скасувати та направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.
Щодо посилання в ухвалі суду від 14.10.2025 року про повернення позовної заяви позивачу через те, що позивачем «не визначено розміру середнього заробітку, який підлягає стягненню з відповідача» зазначає наступне. Питання щодо періоду та розміру стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу за правилами статті 235 КЗпП України вирішує саме суд одночасно із поновленням працівника на роботі та з урахуванням вимог Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100. Розрахунок середнього заробітку за час вимушеного прогулу здійснюється на підставі довідки (відомостей) роботодавця про заробітну плату працівника за останні два календарні місяці роботи, яка міститься у переліку доказів, що додані до позовної заяви. На час звернення до суду Позивача, останній позбавлений можливості здійснити розрахунок середнього заробітку, який підлягає стягненню з Відповідача у разі задоволення цієї позовної вимоги, оскільки середній заробіток відповідно до вимог чинного законодавства стягується за весь період з дати незаконного звільнення робітника до моменту його фактичного поновлення роботодавцем на роботі.
Частиною 3 статті 3 ЦПК України визначено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до ч.13 ст.7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
Розгляд справ у суді апеляційної інстанції здійснюється в судовому засіданні з повідомленням учасників справи, крім випадків, передбачених статтею 369 цього Кодексу.
Згідно ч.ч.2, 3 ст.369 ЦПК України апеляційні скарги на ухвали суду, зазначені в пунктах 1, 5, 6, 9, 10, 14, 19, 37-40 частини першої статті 353 цього Кодексу, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
Відповідно ч.13 ст.7 ЦПК України, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи, розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.
Заслухавши доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає апеляційну скаргу такою, що підлягає задоволенню, з наступних підстав.
Повертаючи позовну заяву, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем всупереч зазначеній нормі та ухвалі суду від 06.10.2025 року не визначено розміру середнього заробітку, який підлягає стягненню з відповідача. Отже, відповідно до ч. 3 ст. 185 ЦПК України якщо позивач не усунув недоліки позовної заяви у строк, встановлений судом, заява вважається неподаною і повертається позивачеві.
Колегія суддів не погоджується із вказаним висновком суду першої інстанції, виходячи з наступного.
Як установлено судом та вбачається із матеріалів справи, що ОСОБА_1 звернулася до суду з позовною заявою про скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі та стягнення середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу.
Ухвалою судді Основ'янського районного суду м. Харкова від 06 жовтня 2025 року позов було залишено без руху, а позивачу запропоновано усунути недоліки, а саме позивач повинен сплатити судовий збір за вимогою про стягнення з відповідача середнього заробітку за час вимушеного прогулу, також позивачу необхідно уточнити розмір середнього заробітку за час вимушеного прогулу, а також понесені ним судові витрати, які підлягають стягненню з відповідача, крім того позивачу в обгрунтування вимоги про поновлення на роботі необхідно зазначити, з якої дати позивач просить поновити її на роботі, а також надати до суду копію трудової книжки на підтвердження перебування у трудових правовідносинах із відповідачем.
На виконання вимог вказаної ухвали позивач 07 жовтня 2025 року надала уточнену позовну заяву.
Щодо розрахунку середнього заробітку за час вимушеного прогулу, позивач зазначав, що питання щодо періоду та розміру стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу за правилами статті 235 КЗпП України вирішує саме суд одночасно із поновленням працівника на роботі та з урахуванням вимог Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100. Розрахунок середнього заробітку за час вимушеного прогулу здійснюється на підставі довідки (відомостей) роботодавця про заробітну плату працівника за останні два календарні місяці роботи, яка міститься у переліку доказів, що додані до позовної заяви.
Відповідно до статті 55 Конституції України права і свободи людини та громадянина захищаються судом. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.
За змістом частини першої статті 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором (частина перша статті 5 ЦПК України).
Аналіз зазначених норм права вказує на те, що ніхто не може бути обмежений у праві на доступ до правосуддя, яке охоплює можливість особи ініціювати судовий розгляд та брати участь у судовому процесі. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.
Водночас потрібно враховувати, що будь-яке суб'єктивне право має межі, оскільки суб'єктивне право є мірою свободи, мірою можливої поведінки правомочної особи в правовідносинах.
Право на суд стосується як інституційних та організаційних аспектів, так і особливостей здійснення окремих судових процедур.
Частиною третьою статті 175 ЦПК України передбачено, що позовна заява повинна містити, зокрема: зазначення ціни позову, якщо позов підлягає грошовій оцінці; обґрунтований розрахунок сум, що стягуються чи оспорюються (пункт 3); зміст позовних вимог: спосіб (способи) захисту прав або інтересів, передбачений законом чи договором, або інший спосіб (способи) захисту прав та інтересів, який не суперечить закону і який позивач просить суд визначити у рішенні; якщо позов подано до кількох відповідачів - зміст позовних вимог щодо кожного з них (пункт 4); виклад обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги; зазначення доказів, що підтверджують вказані обставини (пункт 5); перелік документів та інших доказів, що додаються до заяви; зазначення доказів, які не можуть бути подані разом із позовною заявою (за наявності); зазначення щодо наявності у позивача або іншої особи оригіналів письмових або електронних доказів, копії яких додано до заяви (пункт 8); попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які позивач поніс і які очікує понести у зв'язку із розглядом справи (пункт 9).
У позовній заяві можуть бути вказані й інші відомості, необхідні для правильного вирішення спору (частина шоста статті 175 ЦПК України).
Пунктом 1 частини першої статті 176 ЦПК України передбачено, що ціна позову визначається у позовах про стягнення грошових коштів - сумою, яка стягується, чи оспорюваною сумою за виконавчим чи іншим документом, за яким стягнення провадиться у безспірному (безакцептному) порядку
Суддя, встановивши, що позовну заяву подано без додержання вимог, викладених у статтях 175 і 177 цього Кодексу, протягом п'яти днів з дня надходження до суду позовної заяви постановляє ухвалу про залишення позовної заяви без руху (абзац 1 частини першої статті 185 ЦПК України).
Відповідно до частини другої статті 185 ЦПК України в ухвалі про залишення позовної заяви без руху зазначаються недоліки позовної заяви, спосіб і строк їх усунення, який не може перевищувати десяти днів з дня вручення ухвали про залишення позовної заяви без руху.
Ухвала суду про залишення позовної заяви без руху, як й інші судові рішення, має бути якісною, чіткою, зрозумілою стороні, якій запропоновано усунути недоліки позовної заяви (правові висновки, викладені в постанові Верховного Суду від 20 липня 2022 року у справі № 215/1484/20, від 24 травня 2023 року в справі № 757/31644/21-ц).
Згідно із частиною третьою статті 185 ЦПК України якщо позивач відповідно до ухвали суду у встановлений строк виконає вимоги, визначені статтями 175 і 177 цього Кодексу, сплатить суму судового збору, позовна заява вважається поданою в день первісного її подання до суду. Якщо позивач не усунув недоліки позовної заяви у строк, встановлений судом, заява вважається неподаною і повертається позивачеві.
Отже, повертаючи позовну заяву, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем не визначено розміру середнього заробітку, який підлягає стягненню з відповідача.
Разом з тим, питання щодо періоду та розміру стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу за правилами статті 235 КЗпП України вирішує саме суд одночасно із поновленням особи на посаді та з урахуванням вимог Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року №100.
Висновок суду першої інстанції про невиконання позивачем вимоги щодо надання розрахунку суми середнього заробітку є безпідставним, оскільки сума середнього заробітку підлягає визначенню судом за формулою, яка законодавчо визначена, і не наведення такої формули позивачем у позові не є підставою залишення позову без руху.
Суд першої інстанції на зазначені обставини уваги не звернув, не врахував зміст заявлених позивачем вимог, категорію справи та порядок здійснення доказування у ній, у зв'язку з чим передчасно визнав неподаною позовну заяву та повернув її.
Європейський суд з прав людини, рішення якого відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ як джерело права, притримується позиції, що внутрішньодержавним судам при застосуванні процесуальних норм належить уникати як надмірного формалізму, так і надмірної гнучкості, які можуть призвести до скасування процесуальних вимог, встановлених законом (до прикладу, рішення у справі «Шишков проти росії» (Shishkov v. russia), № 26746/05, параграф 110, від 20 лютого 2014 року).
Надмірний формалізм у трактуванні процесуального законодавства визнається неправомірним обмеженням права на доступ до суду як елемента права на справедливий суд згідно зі статтею 6 Конвенції.
Аналогічна правовапозиція міститьсяу постановіВерховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 13 березня 2024 року по справі №127/15018/23 (провадження №61-13541св23).
Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 379 ЦПК України, підставами для скасування ухвали суду, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції є порушення норм процесуального права чи неправильне застосування норм матеріального права, які призвели до постановлення помилкової ухвали.
З огляду на викладене вище у сукупності, колегія суддів апеляційного суду приходить до висновку, що наведені в апеляційній скарзі доводи є суттєвими та дають підстави вважати, що суд першої інстанції безпідставно повернув позовну заяву ОСОБА_1 . За таких обставин, апеляційна скарга підлягає задоволенню, оскаржена ухвала - скасуванню з направленням справи до суду першої інстанції для вирішення питання в порядку передбаченому процесуальним законом.
Згідно п. 6 ч. 1 ст. 374 ЦПК України, суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати ухвалу, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.
Керуючись статтями 258, 263, 374, 379, 382, 384, 389 ЦПК України, апеляційний суд
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , в особі представника ОСОБА_2 - задовольнити.
Ухвалу Основ'янського районного суду м. Харкова від 14 жовтня 2025 року - скасувати, справу направити для продовження розгляду до суду першої інстанції.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення, касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини 3 статті 389 ЦПК України.
Головуючий - Н.П. Пилипчук
Судді - Ю.М. Мальований
О.В. Маміна