Житомирський апеляційний суд
Справа №285/4706/25 Головуючий у 1-й інст. Михайловська А. В.
Категорія 39 Доповідач Павицька Т. М.
15 грудня 2025 року Житомирський апеляційний суд у складі:
головуючого Павицької Т.М.,
суддів Шевчук А.М., Коломієць О.С.
розглянув у спрощеному письмовому провадженні без виклику сторін в м. Житомирі цивільну справу №285/4706/25 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Цикл Фінанс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Звягельського міськрайонного суду Житомирської області від 01 жовтня 2025 року, ухвалене під головуванням судді Михайловської А.В. в м. Звягель Житомирської області,
У серпні 2025 року ТОВ «Цикл Фінанс» звернулося до суду з позовом, у якому просило стягнути з ОСОБА_1 заборгованість за кредитним договором №22031000066214 від 01.06.2018 у розмірі 26 031 грн., інфляційні втрати у розмірі 525,69 грн та 3% річних в розмірі 86,70 грн.
В обґрунтування позову зазначало, що 01.06.2018 між АТ «Банк Кредит Дніпро» та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір №22031000066214, за умовами якого остання отримала кредитні кошти в сумі 27 200 грн із нарахуванням процентів за користування кредитними коштами зі строком кредитування до 01 червня 2020 року. Вказує, що підписанням кредитного договору позичальник власним підписом засвідчила факт взяття на себе відповідного зобов'язання про повернення наданих в тимчасове користування кредитних коштів, сплати відсотків за користування кредитними коштами та комісії, що передбачено кредитним договором. Вказує, що первісним кредитором були виконанні зобов'язання в повному обсязі та надано відповідачу кредит у сумі 27 200 грн., проте, відповідач порушила умови щодо своєчасного повернення кредиту та сплати процентів у встановлені строки та порядку, у зв'язку з чим у неї виникла заборгованість в сумі 26 031,75 грн., з яких: заборгованість по тілу кредиту - 14 857,04 грн., заборгованість по відсоткам - 3014,71 грн та заборгованість по комісії - 8160 грн. Зазначає, що 15.12.2021 між АТ «Банк Кредит Дніпро» та ТОВ «Цикл Фінанс» було укладено договір факторингу №15/12/2021, за яким ТОВ «Цикл Фінанс» набуло право нового кредитора до відповідача за кредитним договором. Вказує, що на момент подання позовної заяви зобов'язання з приводу повернення кредитних коштів за кредитним договором ОСОБА_1 не виконала, у зв'язку з чим виникла заборгованість за кредитним договором в загальній сумі 26 031,75 грн. Окрім того, ТОВ «Цикл Фінанс» із посиланням на ст. 625 ЦК України просило стягнути з ОСОБА_1 3% річних від простроченої суми в період з 15 грудня 2021 року по 23 лютого 2022 року в сумі 86,70 грн та втрати від інфляції у сумі 525,69 грн. Враховуючи вищевикладене просило стягнути загальну суму заборгованості в розмірі 26 644,14 грн.
Рішенням Звягельського міськрайонного суду Житомирської області від 01 жовтня 2025 року позовні вимоги ТОВ «Цикл Фінанс» задоволено. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Цикл Фінанс» заборгованість за кредитним договором №22031000066214 від 01.06.2018 у розмірі 26 031,00 грн., інфляційні втрати у розмірі 525,69 грн., 3% річних у розмірі 86,70 грн., витрати по сплаті судового збору у розмірі 2 422,40 грн та витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 3 000 грн.
Не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, у якій просить його скасувати та ухвалити нове судове рішення про відмову у задоволенні позову.
На обґрунтування доводів апеляційної скарги зазначає, що оскаржуване рішення є незаконним, необґрунтованим та таким, що ухвалене із неправильним застосуванням норм матеріального права та порушенням норм процесуального права. Вказує, що у 2024 році у трьох аналогічних справах за її позовами суди визнали виконавчі написи нотаріусів такими, що не підлягають виконанню, з огляду на відсутність безспірності боргу, недоведеності укладення договору та інші порушення. Зазначає, що у матеріалах справи відсутні належні докази укладення кредитного договору. Крім того, відсутні належні докази фактичного перерахування кредитних коштів на її рахунок, зокрема банківські виписки, платіжні документи. Звертає увагу на те, що позивачем не надано належних доказів правонаступництва позивача, чим не підтвердив наявність права вимоги. Вказує, що нараховані відсотки, комісії, штрафи є явно неспівмірними з отриманою сумою кредиту, що суперечить ст. 551 ЦК України та ст. 18 ЗУ «Про захист прав споживачів». Стверджує, що суд першої інстанції вийшов за межі принципів змагальності та диспозитивності, не витребував необхідних доказів щодо дійсності договору та розрахунку заборгованості. Враховуючи вищевикладене просить рішення Звягельського міськрайонного суду Житомирської області від 01 жовтня 2025 року скасувати та ухвалити нове судове рішення про відмову у задоволенні позову.
01 грудня 2025 року через підсистеми «Електронний суд» від ТОВ «Цикл Фінанс» надійшов відзив на апеляційну скаргу, у якому просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції залишити без змін. Зазначає, що ТОВ «Цикл Фінанс» разом із позовною заявою було подано належним чином засвідчену копію кредитної справи за кредитним договором №22031000066214 від 01.06.2018, яка містить: належним чином засвідчену копію кредитного договору та паспорту до споживчого кредиту з підписом ОСОБА_1 . Вказує, що банк виконав своє зобов'язання, а саме надав клієнту грошові кошти на підтвердження чого, окрім розрахунку заборгованості, було подано разом з позовною заявою виписки по особовим рахункам, що є первинними документами та підтверджують факт видачі кредитних коштів та наявність заборгованості. Зазначає, що до позовної заяви було додано належним чином засвідчені уповноваженою особою банку виписки по особовим рахункам відповідача з 01.06.2018 по 14.12.2021, що являються первинними бухгалтерськими документами. Звертає увагу на те, що ТОВ «Цикл Фінанс» надано належні докази, які засвідчують факт набуття прав вимоги за кредитним договором. Вказує, що у період з 15.12.2021 (дата укладання договору факторингу) по 23.08.2025 (дата звернення до суду) жодні відсотки та комісія не нараховувалися. Зазначає, що доводи апелянта щодо виконавчого напису взагалі не стосуються жодним чином предмета спору та даної цивільної справи.
Справа розглядається за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи в порядку ч. 1 ст. 369 ЦПК України.
Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню виходячи з наступного.
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, що 01 червня 2018 року між АТ «Банк Кредит Дніпро» та ОСОБА_1 укладено кредитний договір №22031000066214, відповідно до умов якого, АТ «Банк Кредит Дніпро» надало клієнту на споживчі цілі фінансовий кредит у сумі 27 200 грн., із строком кредитування 24 місяці (до 01.06.2020), щомісячною комісією за обслуговування кредиту - 3% від суми кредиту. Процентна ставка за користування кредитом - є фіксованою та нараховується у наступному розмірі: на строкову заборгованість за кредитом - 0,001% річних; на прострочену заборгованість - 56,0 % річних.
Розділом 2 договору визначено порядок погашення заборгованості за договором.
Так, у п. 2.1. договору зазначено, що платежі з погашення заборгованості за кредитом, сплати процентів та щомісячної комісії за обслуговування кредиту здійснюється у вигляді щомісячних ануїтетних (рівномірних) платежів.
Відповідно до п.2.2. договору дата погашення та розмір обов'язкового платежу визначені в графіку платежів, який викладений в розділі 4 договору.
В розділі 4 договору зазначений графік платежів/розрахунок загальної вартості кредиту для клієнта та реальної річної процентної ставки за цим договором, де щомісячні платежі визначені з 01.06.2018 по 01.06.2020, визначена щомісячна сума платежу за кредитом, яка складається з суми кредиту, процентів за користування кредитом, та платежів за додаткові та супутні послуги (за ведення рахунку, розрахунково-касове обслуговування, комісія за надання кредиту, інші послуги банку).
Також, 01.06.2018 ОСОБА_1 підписано паспорт споживчого кредиту, у якому міститься інформація про основні умови кредитування з урахуванням побажань споживача, інформація щодо орієнтовної реальної річної процентної ставки та орієнтовної загальної вартості кредиту для споживача, порядок повернення кредиту та інші умови. Умови кредитування аналогічні умовам, погодженим сторонами у вищевказаному кредитному договорі №22031000066214 від 01.06.2018.
З виписки по особовому рахунку, наданої позивачем, вбачається, що 01.06.2018 на рахунок ОСОБА_1 було зараховано 27 200 грн.
15 грудня 2021 року між АТ «Банк Кредит Дніпро» та ТОВ «Цикл Фінанс» укладено договір факторингу №15/12/2021, відповідно до якого ТОВ «Цикл Фінанс» набуло право нового кредитора до відповідача за кредитним договором.
Відповідно до розрахунку заборгованості, ОСОБА_1 має заборгованість в сумі 26 031,75 грн., з яких: заборгованість по тілу кредиту - 14 857,04 грн., заборгованість по відсоткам - 3014,71 грн та заборгованість по комісії - 8160 грн.
Окрім того, ТОВ «Цикл Фінанс» із посиланням на ст. 625 ЦК України просило стягнути з ОСОБА_1 3% річних від простроченої суми в період з 15 грудня 2021 року по 23 лютого 2022 року в сумі 86,70 грн та втрати від інфляції у сумі 525,69 грн.
Задовольняючи позов суд першої інстанції виходив з того, що відповідач не виконала повністю умови кредитного договору, заборгованість за договором сплатила лише частково, у зв'язку з чим у відповідача обліковується прострочена заборгованість. Матеріали справи не містять та відповідачем не надано доказів щодо спростування презумпції правомірності кредитного договору №22031000066214 від 01.06.2018. Зазначений договір недійсним не визнано. Позивачем також доведено своє право вимоги до відповідача за договором факторингу від 15.12.2021.
Перевіряючи законність оскаржуваного рішення, колегія суддів враховує наступне.
Відповідно до частини першої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв'язку.
У відповідності до статті 6 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (частина перша статті 627 ЦК України).
За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України).
Згідно зі ст. 1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
Згідно з ч. 1 ст. 512 ЦК України, кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок, зокрема, передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).
Згідно статті 513 ЦК України правочин щодо заміни кредитора у зобов'язанні вчиняється у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов'язання, право вимоги за яким передається новому кредиторові. Правочин щодо заміни кредитора у зобов'язанні, яке виникло на підставі правочину, що підлягає державній реєстрації, має бути зареєстрований в порядку, встановленому для реєстрації цього правочину, якщо інше не встановлено законом.
Стаття 514 ЦК України передбачає, що до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.
Згідно статті 516 ЦК України заміна кредитора у зобов'язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом. Якщо боржник не був письмово повідомлений про заміну кредитора у зобов'язанні, новий кредитор несе ризик настання несприятливих для нього наслідків. У цьому разі виконання боржником свого обов'язку первісному кредиторові є належним виконанням.
Первісний кредитор у зобов'язанні повинен передати новому кредиторові документи, які засвідчують права, що передаються, та інформацію, яка є важливою для їх здійснення. Боржник має право не виконувати свого обов'язку новому кредиторові до надання боржникові доказів переходу до нового кредитора прав у зобов'язанні (стаття 517 ЦК України).
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 березня 2021 року у справі №906/1174/18 (провадження №12-1гс21) зазначено, що:
Відповідно до глави 73 ЦК України правова природа факторингу полягає у наданні фактором (посередником) платної фінансової послуги клієнту. Зміст цієї послуги полягає у наданні (фінансуванні) фактором грошових коштів клієнту за плату. При цьому клієнт відступає або зобов'язується відступити факторові своє право грошової вимоги до боржника. Клієнт може зобов'язатись відступити факторові свою грошову вимогу до боржника в рахунок виконання свого зобов'язання з повернення отриманих коштів та здійснення оплати за надану фінансову послугу. Або клієнт може зобов'язатись відступити факторові свою грошову вимогу до боржника з метою забезпечення виконання свого зобов'язання перед фактором, яке в майбутньому буде виконане клієнтом шляхом сплати факторові коштів, у тому числі за надану фінансову послугу.
Отже, договір факторингу має такі ознаки: 1) предметом договору є надання фінансової послуги за плату; 2) зобов'язання, в якому клієнтом відступається право вимоги, може бути тільки грошовим; 3) договір факторингу має передбачати не тільки повернення фінансування фактору, а й оплату клієнтом наданої фактором фінансової послуги; 4) договір факторингу укладається тільки в письмовій формі та має містити визначені Законом №2664-ІІІ умови; 5) мета договору полягає у наданні фактором та отриманні клієнтом фінансової послуги.
У постановах Верховного Суду від 02 листопада 2021 року №905/306/17, від 29 червня 2021 року у справі №753/20537/18, від 21 липня 2021 року у справі №334/6972/17, від 27 вересня 2021 року у справі №5026/886/2012 викладено висновки, що належним доказом, який засвідчує факт набуття прав вимоги за кредитним договором, є належно оформлені та підписані договори про відступлення права вимоги, реєстр договорів, права вимоги за якими відступаються, за умови, що він містить дані за кредитним договором, а також докази на підтвердження оплати за договором.
Крім цього, у постанові Верховного Суду від 02 листопада 2021 року №905/306/17 виснувано, що чинне законодавство не містить положень про те, що право вимоги до нового кредитора переходить з моменту сплати оплати новим кредитором на користь первісного кредитора заборгованості та інших платежів відповідно до договору відступлення права вимоги. Така вимога визначена законом лише щодо договору факторингу (ст. 1077 ЦК) чи може встановлюватися сторонами в укладених ними договорах.
В постанові від 18 жовтня 2023 року у справі №905/306/17 Верховним Судом зазначено, що для підтвердження факту відступлення права вимоги, фінансова компанія як заінтересована сторона повинна надати до суду докази переходу права вимоги від первісного до нового кредитора на кожному етапі такої передачі. Належним доказом, який засвідчує факт набуття прав вимоги за кредитним договором, є належно оформлені та підписані договори про відступлення права вимоги, реєстр договорів, права вимоги за якими відступаються, за умови, що він містить дані за кредитним договором, а також докази на підтвердження оплати за договором (постанови Верховного Суду від 29.06.2021 року у справі №753/20537/18, від 21.07.2021 року у справі №334/6972/17, від 27.09.2021 року у справі №5026/886/2012 тощо).
Межі обсягу прав, що переходять до нового кредитора, можуть встановлюватися законом і договором, на підставі якого здійснюється перехід права. Обсяг і зміст прав, які переходять до нового кредитора, є істотними умовами цього договору.
За змістом ч. 3 ст. 12, ч. 1 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (ч. 1 ст. 76 ЦПК України).
У ч. 2 ст. 78 ЦПК України передбачено, що обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Відповідно до ч. 1 ст. 80 ЦПК України, достатніми є докази, які в своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.
Згідно з ч. 6 ст. 81 ЦПК України, доказування по цивільній справі, як і судове рішення не може ґрунтуватися на припущеннях.
Верховний Суд у ході касаційного перегляду судових рішень неодноразово звертався загалом до категорії стандарту доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов'язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (постанови Верховного Суду від 18 листопада 2019 року у справі №902/761/18, від 14 вересня 2021 року у справі №910/14452/20). Аналогічний стандарт доказування застосовано Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 18 березня 2020 року справі №129/1033/13-ц (провадження №14-400цс19).
Цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням балансу вірогідностей. Суд повинен вирішити, чи існує вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує на довіру.
Реалізація принципу змагальності сторін в цивільному процесі та доведення перед судом обґрунтованості своїх вимог є конституційною гарантією, передбаченою у ст. 129 Конституції України.
Справедливість судового розгляду повинна знаходити свою реалізацію, в тому числі у здійсненні судом правосуддя без формального підходу до розгляду кожної конкретної справи.
Дотримання принципу справедливості судового розгляду є надзвичайно важливим під час вирішення судових справ, оскільки його реалізація слугує гарантією того, що сторона, незалежно від рівня її фахової підготовки та розуміння певних вимог цивільного судочинства, матиме можливість забезпечити захист своїх інтересів.
Частиною четвертою статті 10 ЦПК України і статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» на суд покладено обов'язок під час розгляду справ застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і Протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права.
Згідно з практикою ЄСПЛ змагальність судочинства засновується на диференціації процесуальних функцій і, відповідно, правомочностей головних суб'єктів процесуальної діяльності цивільного судочинства - суду та сторін (позивача та відповідача). Диференціація процесуальних функцій об'єктивно приводить до того, що принцип змагальності відбиває властивості цивільного судочинства у площині лише прав та обов'язків сторін. Це дає можливість констатувати, що принцип змагальності у такому розумінні урівноважується з принципом диспозитивності та з принципом незалежності суду. Він знівельовує можливість суду втручатися у взаємовідносини сторін завдяки збору доказів самим судом. У процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається законом на сторін. Суд тільки оцінює надані сторонам матеріали, але сам доказів не збирає.
Принцип змагальності полягає в тому, що кожна сторона повинна довести ті обставини, які мають значення для справи, і на які вона посилається на підтвердження чи заперечення вимог (ст. ст. 12, 81 ЦПК України). Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторін. Тобто, сторони не можуть будувати власну позицію на тому, що вона є доведеною, доки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу сама концепція змагальності втрачає сенс.
У справі, що переглядається встановлено, що 15 грудня 2021 року між АТ «Банк Кредит Дніпро» та ТОВ «Цикл Фінанс» було укладено договір факторингу №15/12/2021, за умовами якого фактор передає грошові кошти в розпорядження клієнта за плату, а клієнт відступає факторові права грошової вимоги до боржників за кредитними договорами.
Відповідно до п.3.1 договору підписанням цього договору клієнт гарантує, що йому належить право вимоги за портфелем заборгованості до боржників, зазначених у реєстрі боржників.
На підтвердження факту переходу від АТ «Банк Кредит Дніпро» до ТОВ «Цикл Фінанс» прав вимоги за кредитним договором, укладеним із ОСОБА_1 , позивачем надано договір факторингу №15/12/21 від 15.12.2021, акт приймання-передачі реєстру боржників від 15.12.2021 до договору факторингу №15/12/21 від 15.12.2021, акт приймання-передачі прав вимог за договором факторингу №15/12/21 від 15.12.2021, платіжну інструкцію №3251 про оплату за договором факторингу №15/12/21 від 15.12.2021.
Також, на підтвердження факту переходу від АТ «Банк Кредит Дніпро» до ТОВ «Цикл Фінанс» прав вимоги за кредитним договором, укладеним із ОСОБА_1 позивачем надано витяг з реєстру боржників.
Проте, з наданого витягу з реєстру боржників слідує, що право вимоги за кредитним договором, укладеним із ОСОБА_1 перейшло до ТОВ «Цикл Фінанс» на підставі договору факторингу №28/03/24 від 28 березня 2024 року, а не на підставі договору факторингу №15/12/21 від 15.12.2021, який долучений до позовної заяви.
Натомість матеріали справи не містять договору факторингу №28/03/24 від 28 березня 2024 року, укладеним між АТ «Банк Кредит Дніпро» та ТОВ «Цикл Фінанс», за яким позивач набув право грошової вимоги за кредитним договором №22031000066214 від 01.06.2018, укладеним з ОСОБА_1 .
Крім того, матеріали справи не містять акту приймання-передачі реєстру боржників до договору факторингу №28/03/24 від 28.03.2024, акту приймання-передачі прав вимог за договором факторингу №28/03/24 від 28.03.2024 та доказів на підтвердження оплати за договором факторингу №28/03/24 від 28.03.2024.
Сам витяг з реєстру боржників до договору факторингу №28/03/24 від 28.03.2024 не підтверджує перехід права вимоги за кредитним договором, укладеним з відповідачем, від АТ «Банк Кредит Дніпро» та ТОВ «Цикл Фінанс».
До відзиву на апеляційну скаргу ТОВ «Цикл Фінанс» долучено витяг з реєстру боржників до договору факторингу №15/12/21 від 15.12.2021, згідно якого ТОВ «Цикл Фінанс» набуло права грошової вимоги до ОСОБА_1 за кредитним договором №22031000066214 від 01.06.2018 в розмірі 26 031,75 грн., з яких: заборгованість за тілом кредиту - 14 857,04 грн., заборгованість за відсотками - 3014,71 грн.
Разом з тим, згідно з ч. 8 ст. 83 ЦПК України, докази, не подані у встановлений законом або судом строк, до розгляду судом не приймаються, крім випадку, коли особа, яка їх подає, обґрунтувала неможливість їх подання у вказаний строк з причин, що не залежали від неї.
Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї (ч. 2 ст. 367 ЦПК України).
Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього (ч. 3 ст. 367 ЦПК України).
Дослідження нових доказів провадиться, зокрема, у таких випадках: якщо докази існували на час розгляду справи судом першої інстанції, але особа, яка їх подає до апеляційного суду, з поважних причин не знала й не могла знати про їх існування; докази існували на час розгляду справи в суді першої інстанції і учасник процесу знав про них, однак з об'єктивних причин не міг подати їх до суду; додаткові докази, які витребовувалися раніше, з'явилися після ухвалення рішення судом першої інстанції; суд першої інстанції неправомірно виключив із судового розгляду подані учасником процесу докази, що могли мати значення для вирішення справи; суд першої інстанції необґрунтовано відмовив учаснику процесу в дослідженні доказів, що могли мати значення для вирішення справи (необґрунтовано відмовив у призначенні експертизи, витребуванні доказів, якщо їх подання до суду для нього становило певні труднощі тощо); наявні інші поважні причини для їх неподання до суду першої інстанції у випадку відсутності умислу чи недбалості особи, яка їх подає, або вони не досліджені судом унаслідок інших процесуальних порушень.
Аналогічні за змістом висновки містяться у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 10 квітня 2019 року у справі №145/474/17.
У постанові Верховного Суду від 27 березня 2023 року у справі №686/9366/20 (провадження №61-8136св22) зазначено, що тлумачення п. 6 ч. 2 ст. 356, ч. 1-3 ст. 367 ЦПК України свідчить, що апеляційний суд може встановлювати нові обставини, якщо їх наявність підтверджується новими доказами, що мають значення для справи (з урахуванням положень про належність і допустимість доказів), які особа не мала можливості подати до суду першої інстанції з поважних причин, доведених нею. У разі надання для дослідження нових доказів, які з поважних причин не були подані до суду першої інстанції, інші особи, які беруть участь у справі, мають право висловити свою думку щодо цих доказів як у запереченні на апеляційну скаргу, так і в засіданні суду апеляційної інстанції. Вирішуючи питання щодо дослідження доказів, які без поважних причин не подавалися до суду першої інстанції, апеляційний суд повинен врахувати як вимоги ч. 1 ст. 44 ЦПК щодо зобов'язання особи, яка бере участь у справі, добросовісно здійснювати свої права та виконувати процесуальні обов'язки, так і виключне значення цих доказів для правильного вирішення справи.
Про прийняття та дослідження нових доказів, як і відмову у їх прийнятті, апеляційний суд зобов'язаний мотивувати свій висновок в ухвалі при обговоренні заявленого клопотання або в ухваленому судовому рішенні.
Обмеження у можливості надання доказів до суду апеляційної інстанції переслідує не мету створення перешкод у поповненні доказової бази у справі, а, навпаки, має на меті забезпечення максимально повного подання доказів шляхом підвищення активності осіб, які беруть участь у справі, при її розгляді у суді першої інстанції та відповідальність за свої дії в процесі захисту права.
Проте, зазначене слід відрізняти від випадків, коли в особи, яка надає нові докази до апеляційного суду, відсутня недобросовісність дій.
За ч. 4 ст. 12 ЦПК України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Відповідно до принципу диспозитивності цивільного судочинства, передбаченому ст. 13 ЦПК України, учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.
У постанові від 12 січня 2023 року у справі №9901/278/21 Верховний Суд зауважив, що ініціювавши судовий розгляд справи, позивач насамперед повинен активно використовувати визначені законом процесуальні права, здійснювати їх з метою, з якою такі права надано. Реалізація особою процесуальних прав невіддільна від виконання нею процесуального обов'язку щодо сприяння встановленню в судовому процесі дійсних обставин у справі з метою отримання правосудного судового рішення.
Колегія суддів звертає увагу, що докази, які ТОВ «Цикл Фінанс» просить долучити до матеріалів справи в суді апеляційної інстанції, існували на час розгляду справи судом першої інстанції.
Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього.
Проте, ТОВ «Цикл Фінанс» не надало доказів неможливості подання витягу з реєстру боржників до договору факторингу №15/12/21 від 15.12.2021 до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього. Відтак, долучений до відзиву на апеляційну скаргу витяг з реєстру боржників до договору факторингу №15/12/21 від 15.12.2021 не підлягає прийняттю та дослідженню апеляційним судом.
Таким чином, враховуючи вищевикладене, колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню, як ухвалене за неповного з'ясування обставин, що мають значення для справи, невідповідності висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, які зроблені з порушенням та неправильним застосуванням судом норм матеріального та процесуального права, що відповідно до вимог статті 376 ЦПК України є підставами для його скасування з прийняттям нового рішення про відмову у задоволенні позову.
Відповідно до пункту 2 частини першої статті 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.
Відповідно до вимог статті 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: 1) неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частин.
За таких обставин, враховуючи вищевикладене апеляційну скаргу слід задовольнити, рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове судове рішення про відмову у задоволенні позову.
Відповідно до ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справу на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
Виходячи з положень ст. 141 ЦПК України колегія суддів вважає необхідним стягнути з ТОВ «Цикл Фінанс» на користь ОСОБА_1 судовий збір за розгляд справи в суді апеляційної інстанції у розмірі 4542 грн.
Відповідно до п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України судові рішення у малозначних справах не підлягають касаційному оскарженню. Малозначними, зокрема, є справи, у яких ціна позову не перевищує тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (п. 1 ч. 6 ст. 19 ЦПК України). Дана справа є малозначною в силу вимог закону.
Керуючись статтями 259, 268, 367, 368, 374, 376, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.
Рішення Звягельського міськрайонного суду Житомирської області від 01 жовтня 2025 року скасувати та ухвалити нове судове рішення про відмову у задоволенні позову.
Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Цикл Фінанс» на користь ОСОБА_1 4542 грн сплаченого судового збору за розгляд справи апеляційним судом.
Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення та оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини 3 ст. 389 ЦПК України.
Головуючий
Судді