Баранівський районний суд Житомирської області
Справа № 285/3630/25
Провадження № 2-а/273/31/25
11 грудня 2025 року Баранівський районний суд Житомирської області в складі: головуючого судді Бєлкіної Д.С., за участі секретаря судового засідання Стаднюк В.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Баранівка Житомирської області у порядку спрощеного позовного провадження справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Житомирській області про скасування постанови від 29.06.2025 року серії ЕНА №5097144 про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі
ОСОБА_1 звернувся до Баранівського районного суду Житомирської області із позовом до Головного управління Національної поліції в Житомирській області про скасування постанови від 29.06.2025 року серії ЕНА №5097144 про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі.
Мотивуючи свої позовні вимоги, позивач вказує, що постановою інспектора сектору реагування патрульної поліції Звягельського РВП ГУ НП в Житомирській області Левчука Я.В. від 29.06.2025 серії ЕНА №5097144 про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі ОСОБА_1 притягнуто до адміністративної відповідальності за адміністративне правопорушення, передбачене ч.1 ст. 122 КУпАП та відповідно накладено штраф у розмірі 340 гривень.
З постанови слідує, що ОСОБА_1 , 29.06.2025 о 11 год. 58 хв. у м. Звягель по вулиці Дружби 51, керуючи транспортним засобом «Хюндай НІ» рн НОМЕР_1 здійснив зупинку ТЗ ближче 10 м від пішохідного переходу, чим порушив п.15.9,г.ПДР - порушення заборони зупинки на пішохідних переходах, чим скоїв адміністративне правопорушення, передбачене ч. 1 ст. 122 КУпАП.
Зазначає, що жодних пішохідних переходів по вул. Дружби 51, у м. Звягель, де 29.06.2025 перебував тз «Хюндай НІ» рн АМ 5706 НТ станом на день складання постанови не було, уся інформація, викладена у постанові є вигаданою працівниками поліції.
Звертає увагу, що при складанні постанови працівниками поліції не застосовувались будь-які вимірювальні прилади (наприклад рулетка), для того щоб довести факт його вини у вчиненні будь-якого правопорушення.
Тобто притягуючи позивача до відповідальності за порушення ч.1 ст.122 КУпАП та приймаючи оскаржувану постанову, уповноважена особа відповідач не здійснив будь-якого фіксування порушення ПДР.
Враховуючи наведене, просить постанову про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі серії ЕНА №5097144 від 29.06.2025 про накладення адміністративного стягнення у вигляді штрафу в розмірі 340 грн., складену щодо ОСОБА_1 - скасувати.
Від представника відповідача Головного управління Національної поліції в Житомирській області надійшов відзив на позовну заяву, в якому він позовні вимоги не визнає та вказує, що зі змісту постанови вбачається, що 29.06.2025 року о 11 год. 58 хв. по вул. Дружби, 51 у м. Звягель, Житомирської області, водій ОСОБА_2 , керуючи автомобілем марки «Хюндай НІ», номерний знак НОМЕР_1 , здійснив зупинку транспортного засобу ближче 10 метрів від пішохідного переходу, чим порушив п. 15.9 г Правил дорожнього руху України. У зв'язку з порушенням вищевказаних норм, інспектором сектору реагування патрульної поліції Звягельського РВП ГУНП в Житомирській області лейтенантом поліції Левчуком Ярославом Васильовичем винесено постанову про притягнення позивача до адміністративної відповідальності за скоєння адміністративного правопорушення передбаченого частиною 1 статті 122 КУпАП та накладено стягнення у вигляді штрафу у розмірі 340,00 грн.
Переглядом відеозапису із відео-реєстратора службового автомобіля установлено, що на відео зафіксовано рух автомобіля марки «Хюндай НІ» номерний знак НОМЕР_1 та його подальшу зупинку на вимогу працівників поліції.
Переглядом відеозапису із нагрудного відео-реєстратора поліцейського зафіксовано, що під час винесення постанови у справі про адміністративне правопорушення стосовно ОСОБА_1 , працівник поліції останньому роз'яснив та ознайомив зі ст. 268 КУпАП та ст. 63 Конституції України, роз'яснив порядок сплати штрафу і оскарження постанови.
Водночас за правовою характеристикою, правопорушення передбачене частиною 1 ст. 122 КУпАП вважається закінченим з моменту допущенного проступку. Не мають значення наступні дії та виправдання порушника. Поліцейський чітко сформулював кваліфікуючу ознаку проступку.
Поряд з тим, особа яка вчинила проступок повинна нести адміністративну відповідальності, враховуючи принцип невідворотності, який передбачає неминучість настання адміністративної відповідальності для особи, яка вчинила адміністративний проступок.
Позивач у судове засідання не з'явився, подав заяву про розгляд справи у його відсутності, позовні вимоги підтримав та просив задовольнити їх в повному обсязі.
Представник відповідача в судове засідання не з'явився, у поданому до суду відзиві просить розглядати справу без його участі, в задоволенні позову відмовити.
Відповідно до ч. 4 ст. 229 КАС України, у разі неявки у судове засідання всіх учасників справи, фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Суд, дослідивши наявні в матеріалах справи докази, встановив, що постановою інспектора сектору реагування патрульної поліції Звягельського РВП ГУ НП в Житомирській області Левчука Я.В. від 29.06.2025 серії ЕНА №5097144 про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі ОСОБА_1 притягнуто до адміністративної відповідальності за адміністративне правопорушення, передбачене ч.1 ст. 122 КУпАП та відповідно накладено адміністративне стягнення у вигляді штрафу у розмірі 340 гривень.
Згідно з ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до статті 9 КУпАП адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність.
Згідно з статтею 7 КУпАП ніхто не може бути підданий заходу впливу в зв'язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом. Провадження в справах про адміністративні правопорушення здійснюється на основі суворого додержання законності. Застосування уповноваженими на те органами і посадовими особами заходів адміністративного впливу провадиться в межах їх компетенції, у точній відповідності з законом. Додержання вимог закону при застосуванні заходів впливу за адміністративні правопорушення забезпечується систематичним контролем з боку вищестоящих органів і посадових осіб, правом оскарження, іншими встановленими законом способами.
Як встановлено ч. 1 ст. 122 КУпАП перевищення встановлених обмежень швидкості руху транспортних засобів більш як на двадцять кілометрів на годину, порушення вимог дорожніх знаків та розмітки проїзної частини доріг, правил перевезення вантажів, буксирування транспортних засобів, зупинки, стоянки, проїзду пішохідних переходів, ненадання переваги у русі пішоходам на нерегульованих пішохідних переходах, а так само порушення встановленої для транспортних засобів заборони рухатися тротуарами чи пішохідними доріжками тягне за собою накладення штрафу в розмірі двадцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
Статтею 245 КУпАП встановлено, що завданнями провадження в справах про адміністративні правопорушення є: своєчасне, всебічне, повне і об'єктивне з'ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом, забезпечення виконання винесеної постанови, а також виявлення причин та умов, що сприяють вчиненню адміністративних правопорушень, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі додержання законів, зміцнення законності.
Стаття 280 КУпАП закріплює обов'язок посадової особи при розгляді справи про адміністративне правопорушення з'ясувати чи було вчинено адміністративне правопорушення та чи винна дана особа в його вчиненні.
Отже, притягнення особи до адміністративної відповідальності, можливе лише за наявності події адміністративного правопорушення та вини особи у його вчиненні, яка підтверджена належними доказами.
Відповідно до пункту 11 частини 1 статті 23 Закону України «Про Національну поліцію» від 02 липня 2015 року № 580-VIII (далі - Закон № 580-VIII), поліція відповідно до покладених на неї завдань регулює дорожній рух та здійснює контроль за дотриманням Правил дорожнього руху його учасниками та за правомірністю експлуатації транспортних засобів на вулично-дорожній мережі.
За приписами пункту 8 частини 1 статті 23 Закону № 580-VIII, у випадках, визначених законом, поліція здійснює провадження у справах про адміністративні правопорушення, приймає рішення про застосування адміністративних стягнень та забезпечує їх виконання.
Статтею 222 КУпАП визначено, що органи Національної поліції розглядають справи, зокрема, про порушення правил дорожнього руху (частини перша, друга, третя, четверта, шоста і сьома статті 122 КУпАП). Від імені органів Національної поліції розглядати справи про адміністративні правопорушення і накладати адміністративні стягнення мають право працівники органів і підрозділів Національної поліції, які мають спеціальні звання, відповідно до покладених на них повноважень.
Нормами статті 14 Закону України «Про дорожній рух» від 30 червня 1993 року № 3353-XII передбачено, що учасники дорожнього руху зобов'язані знати і неухильно дотримуватися вимог цього Закону, правил дорожнього руху та інших нормативних актів з питань безпеки дорожнього руху, створювати безпечні умови для дорожнього руху, не завдавати своїми діями або бездіяльністю шкоди підприємствам, установам, організаціям і громадянам, виконувати розпорядження органів державного нагляду та контролю щодо дотримання законодавства про дорожній рух.
Порядок дорожнього руху на території України, відповідно до Закону України «Про дорожній рух», встановлюють Правила дорожнього руху, затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 10 жовтня 2001 року № 1306.
Пунктами 1.1, 1.9 Правил дорожнього руху передбачено, що ці Правила, відповідно до Закону України «Про дорожній рух», встановлюють єдиний порядок дорожнього руху на всій території України. Інші нормативні акти, що стосуються особливостей дорожнього руху (перевезення спеціальних вантажів, експлуатація транспортних засобів окремих видів, рух на закритій території тощо), повинні ґрунтуватися на вимогах цих Правил. Особи, які порушують ці Правила, несуть відповідальність згідно із законодавством.
Згідно із п. 1.3 Правил дорожнього руху України учасники дорожнього руху зобов'язані знати й неухильно виконувати вимоги цих Правил.
Як слідує з пункту 15.9 г ПДР України, зупинка забороняється на пішохідних переходах і ближче 10 м від них з обох боків, крім випадків надання переваги в русі.
Стаття 7 КУпАП передбачає, що ніхто не може бути підданий заходу впливу у зв'язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом. При цьому, провадження в справах про адміністративні правопорушення здійснюється на основі суворого додержання законів.
Відповідно до ст. 251 КУпАП, доказами в справі про адміністративне правопорушення, є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами. Обов'язок щодо збирання доказів покладається на осіб, уповноважених на складання протоколів про адміністративні правопорушення, визначених статтею 255 цього Кодексу.
Положеннями ст. 73 КАС України встановлено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.
Відповідно до ч.1 ст. 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Згідно з ст. 252 КУпАП, орган (посадова особа), що розглядає справу про адміністративне правопорушення оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом і правосвідомістю.
Відповідно до статті 283 КУпАП, розглянувши справу про адміністративне правопорушення, орган (посадова особа) виносить постанову по справі.
Таким чином, притягнення особи до адміністративної відповідальності можливе лише за умови наявності юридичного складу адміністративного правопорушення, в тому числі, встановлення вини особи у його вчиненні, яка підтверджена належними та допустимими доказами.
Згідно з ч. 1 ст. 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності відповідно до ч. 2 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Вина водія у порушенні Правил дорожнього руху повинна доводитись певними доказами, серед яких показання технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото - і кінозйомки, відеозапису, пояснення свідків тощо.
Відповідачем, як суб'єктом владних повноважень, в порушення зазначених вище вимог законодавства щодо обов'язку доказування правомірності своїх дій з приводу складання постанови по справі про адміністративне правопорушення, не було надано суду достовірних доказів, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи, та які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування, зокрема, відеозапис на місці вчинення правопорушення під час його вчинення та розгляду справи, фотографії з місця вчинення правопорушення, покази свідків, тощо.
Відповідно до ст. 62 Конституції України всі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь.
Як видно зі змісту оскаржуваної постанови відповідач притягнув до адміністративної відповідальності позивача за те, що водій здійснив зупинку ТЗ ближче 10 м від пішохідного переходу, чим порушив п.15.9 г ПДР.
Разом з тим, факт зупинки транспортного засобу не підтверджується долученими до відзиву відеозаписами. На долучених відеозаписах видно, що транспортний засіб під керуванням позивача проїжджає пішохідний перехід, пригальмовує перед штучною дорожньою нерівністю та продовжує рух, на цьому відео обривається. Наступний відеозапис відбувається у поліцейській машині.
Тобто, факт зупинки із порушенням п. 15.9 г ПДР на відео не зафіксовано.
Згідно правової позиції Верховного Суду у постанові від 26 квітня 2018 року у справі №338/1/17, оскаржувана постанова про притягнення позивача до адміністративної відповідальності не є беззаперечним доказом вчинення ним правопорушення, оскільки саме по собі описання адміністративного правопорушення не може бути належним доказом вчинення особою такого порушення. Така постанова по своїй правовій природі є рішенням суб'єкта владних повноважень щодо наслідків розгляду зафіксованого правопорушення, якому передує фіксування цього правопорушення.
До цього ж у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 08 липня 2020 у справі № 463/1352/16-а зазначено, що у силу принципу презумпції невинуватості, що підлягає застосуванню у справах про адміністративні правопорушення, всі сумніви щодо події порушення та винності особи, що притягується до відповідальності, тлумачаться на її користь. Недоведені подія та вина особи мають бути прирівняні до доведеної невинуватості цієї особи.
У постановах Верховного Суду від 26 квітня 2018 року в справі №200/5590/17, від 17 липня 2019 року в справі №295/3099/17, від 13 лютого 2020 року в справі №524/9716/16-а, Верховний Суд звернув увагу на те, що процесуальний обов'язок щодо доказування правомірності винесення постанови про притягнення особи до адміністративної відповідальності відповідно до положень діючого на час виникнення спірних правовідносин процесуального законодавства покладено на відповідача.
Таким чином, з цієї правової норми та правового висновку Верховного Суду вбачається, що законодавцем встановлено презумпцію вини суб'єкта владних повноважень, рішення, дії чи бездіяльність якого оскаржуються - повідомлені позивачем обставини справи про рішення, дії чи бездіяльність відповідача суб'єкта владних повноважень відповідають дійсності, доки відповідач не спростує їх.
Положеннями ст. 280 КУпАП передбачено, що орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов'язаний з'ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом'якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, чи є підстави для передачі матеріалів про адміністративне правопорушення на розгляд громадської організації, трудового колективу, а також з'ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
ЄСПЛ у своїх рішеннях, зокрема, у справах «Кобець проти України» від 14.02.2008 (заява N 16437/04), «Берктай проти Туреччини» від 01.03.2001 (заява 22493/93), «Леванте проти Латвії» від 07.11.2002 ( заява 263/2859/21), неодноразово вказує. що оцінюючи докази, суд застосовує принцип доведення « за відсутності розумних підстав для сумніву», що може бути результатом цілої низки ознак або достатньо вагомих, чітких і узгоджених між собою неспростованих презумцій. У своїх рішеннях «Ірландія проти Сполученого Королівства» від 18.01.1978 (серія А, № 25), «Коробов проти України» від 21.10.2011 року (Заява № 39598/03), Європейський суд з прав людини зазначає що при оцінці доказів суд, як правило, застосовує критерій доведення «поза розумним сумнівом, така доведеність може випливати із співіснуванням достатньо переконливих, чітких і узгоджених між собою висновків.
З огляду на викладене, враховуючи наявні матеріали, суд вважає, що в діях ОСОБА_1 порушень, передбачених ч. 1 ст. 122 КУпАП, не вбачається, оскільки будь-яких доказів на підтвердження обставин, викладених в постанові, відповідачем не надано.
Оцінюючи наявні в матеріалах справи докази, суд приходить до висновку, що розгляд справи про адміністративне правопорушення щодо позивача проведений без дотримання законодавчих вимог щодо всебічного, повного і об'єктивного з'ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом. Обов'язок доказування вини у справах про адміністративне правопорушення та доведення правомірності прийнятого рішення покладено на відповідача. Однак доказів правомірності прийнятої постанови відповідачем до суду не надано.
Враховуючи викладене, відсутність достатніх доказів вчинення позивачем вказаних правопорушень, обґрунтування вини сформовано на доказах, з яких неможливо визначити наявність або відсутність правопорушення, суд приходить до висновку про обґрунтованість вимог позивача про скасування рішення суб'єкта владних повноважень і закриття справи про адміністративне правопорушення.
Відповідно до ч. 3 ст. 286 КАС України за наслідками розгляду справи з приводу рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень у справах про притягнення до адміністративної відповідальності місцевий загальний суд як адміністративний має право: 1) залишити рішення суб'єкта владних повноважень без змін, а позовну заяву без задоволення; 2) скасувати рішення суб'єкта владних повноважень і надіслати справу на новий розгляд до компетентного органу (посадової особи); 3) скасувати рішення суб'єкта владних повноважень і закрити справу про адміністративне правопорушення; 4) змінити захід стягнення в межах, передбачених нормативним актом про відповідальність за адміністративне правопорушення, з тим, однак, щоб стягнення не було посилено.
Притягнення особи до адміністративної відповідальності можливе лише за умови наявності юридичного складу адміністративного правопорушення, в тому числі, встановлення вини особи у його вчиненні, яка підтверджена належними та допустимими доказами. Однак, аналізуючи вищенаведені законодавчі акти та фактичні обставини справи, суд вважає, що відповідач не довів правомірність прийнятої ним постанови про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі, не подав належних та допустимих доказів вчинення позивачем адміністративних правопорушень, передбачених ч.1 ст.122 КУпАП, а тому з цих підстав позовні вимоги необхідно задовольнити, а постанову про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі, якою було накладено на позивача адміністративне стягнення за ч.1 ст.122 у вигляді штрафу в розмірі 340,00 грн. скасувати, провадження у справі закрити.
Таким чином, адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Житомирській області про скасування постанови від 29.06.2025 року серії ЕНА №5097144 про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі підлягає до задоволення.
Відповідно до ст. 139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
На підставі викладеного, керуючись статтями 2, 5, 77, 241, 243-246, 286 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -
Адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Житомирській області про скасування постанови від 29.06.2025 року серії ЕНА №5097144 про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі - задовольнити.
Визнати протиправною та скасувати постанову про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі від 29.06.2025 року серії ЕНА №5097144, якою до ОСОБА_1 застосовано адміністративне стягнення у вигляді штрафу у розмірі 340 грн., за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 122 КУпАП.
Закрити провадження у справі про адміністративне правопорушення відносно ОСОБА_1 за ч. 1 ст. 122 КУпАП за відсутності події та складу адміністративного правопорушення.
Стягнути на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Національної поліції в Житомирській області витрати на сплату судового збору за подання адміністративного позову у розмірі 605,6 0 гривень.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржене до Сьомого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом 10 днів з дня його проголошення.
Якщо в судовому засіданні було проголошено скорочене (вступну та резолютивну частини) рішення (ухвалу) суду або якщо розгляд справи здійснювався в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження.
Суддя Бєлкіна Д.С.