Справа № 504/416/25
Номер провадження 2/504/3474/25
28.10.2025с-ще Доброслав
Доброславський районний суд Одеської області у складі:
головуючого судді Вінської Н.В.,
при секретарі Коцар А.М.,
за участі:
позивача ОСОБА_1 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду с-ща Доброслав цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , за участю третьої особи які не заявляє самостійних вимог: Служби у справах дітей Курісовської сільської ради Березівського району Одеської області про встановлення факту самостійного виховання й утримання дитини,-
ОСОБА_1 звернувся до суду з вищевказаною позовною заявою, в якій просив суд встановити факт самостійного виховання та утримання сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , мотивуючи тим, що ОСОБА_1 з 27 листопада 2015 р. перебував з відповідачкою - ОСОБА_2 у зареєстрованому шлюбі. Під час перебування у шлюбі у нас народився спільний син - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , свідоцтво про народження серії НОМЕР_1 .
Оскільки сімейне життя сторін не склалося, вони мали протилежні погляди на спільне життя та сімейні цінності, що призвело до втрати почуття любові та поваги, шлюбні відносини та спільне проживання у липні 2022 року фактично припинилися відповідачка покинула позивача та їх спільного неповнолітнього сина. Рішенням Комінтернівського районного суду Одеської області від 14.11.2023 р. шлюб між Позивачем та Відповідачкою було остаточно розірвано.
Після припинення шлюбних відносин у липні 2022 року спільний неповнолітній син сторін, ОСОБА_3 , постійно проживає з позивачем за адресою: АДРЕСА_1 , з того часу Відповідачка припинила будь-яку участь у житті дитини, більше 2 років не спілкується з ним, не підтримує його матеріально, не виявляє інтересу до спільного проведення часу тощо.
Позивач ОСОБА_1 зазначає, що перепон у спілкуванні дитини з матір'ю ніколи не чинив, не створював умови й обставини, за яких мати не могла б брати участі у житті та вихованні дитини.
Позивач в судовому засіданні підтримав позовні вимоги та просив суд задовольнити їх у повному обсязі.
Відповідачка в судове засідання не з'явилась, про дату, час та місце розгляду справи повідомлялась належним чином.
Представник третьої особи Служби у справах дітей Курісовської сільської ради Березівського району Одеської області надав до суду заяву якою просив проводити розгляд справи у його відсутність. Крім того у поданій до суду заяві представник третьої особи зазначає, що Комісією з питань захисту прав дитини виконавчого комітету Курісовської сільської ради (Протокол № З від 16.04.2025 року), а також під час розгляду заяви ОСОБА_1 від 14.03.2025 року, було встановлено що: :
1.Малолітній ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , після розірвання шлюбу між батьками, фактично постійно проживає разом зі своїм батьком, ОСОБА_1 , за адресою: АДРЕСА_2 .
2.Обстеження житлово-побутових умов засвідчило, що вони є належними, дитина забезпечена усім необхідним для комфортного проживання.
3.Мати дитини, ОСОБА_2 , проживає окремо, не бере участі у вихованні та матеріальному забезпеченні сина. Фактично батько один займається вихованням та матеріальним забезпеченням дитини.
4.Місце проживання матері встановити не вдалося. Вона не з'являється на засідання комісії, не висуває жодних вимог та не заперечує проти проживання сина з батьком.
5.На момент розгляду звернення та вивчення ситуації спір між батьками щодо місця проживання дитини не встановлено (відсутній).
6.Раніше органом опіки та піклування вже був наданий висновок про доцільність позбавлення ОСОБА_2 батьківських прав.
Дослідивши доводи позовної заяви, вислухавши позицію позивача, суд дійшов до висновку, що позовна заява ОСОБА_1 підлягає задоволенню з наступних підстав.
Судовим розглядом встановлено, що 27 листопада 2015року між ОСОБА_1 та ОСОБА_4 було зареєстровано шлюб Відділом державної реєстрації актів цивільного стану Комінтернівського районного управління юстиції в Одеській області, актовий запис за № 246, що підтверджується свідоцтвом про шлюб серії НОМЕР_2 . Дружина після реєстрації шлюбу перейшла на прізвище чоловіка - ОСОБА_5 .
Від шлюбу у сторін народився син - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , про що свідчить копія свідоцтва про народження серії НОМЕР_1 .
На даний час ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 проживає та перебуває по теперішній час на утриманні батька, ОСОБА_1 за адресою АДРЕСА_2 , що підтверджується довідкою Красовської сільської ради Березівського району Одеської області №06.1-13/1839 від 15.11.2024 року
Рішенням Комінтернівського районного суду Одеської області від 14.11.2023 року шлюб ОСОБА_1 та ОСОБА_2 розірвано.
ОСОБА_3 , з 01.09.2023 року навчається з 01.09.2023 року навчається в ОЗО «Курісовський ліцей» Курісовської сільської ради та згідно до наданої характеристики Батько ОСОБА_1 бере активну участь у навчанні дитини, матір з класним керівником на зв'язок не виходить, батьківські збори не відвідувала.
У відповідності до довідки КНП «Одеський обласний медичний центр психічного здоров'я» ОМР від 03.12.2024 року №921 матір дитини ОСОБА_2 з 20.11.2024 року перебуває на стаціонарному лікуванні.
З огляду на вищевикладане, суд дійшов висновку, що факт тривалого самостійного виховання та утримання позивачем ОСОБА_1 свого неповнолітнього сина ОСОБА_3 знайшов своє підтвердження під час судового розгляду.
У відповідності до ч.1 ст.4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Як вбачається із ст. 264 ЦПК України, під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; як розподілити між сторонами судові витрати; чи є підстави допустити негайне виконання судового рішення; чи є підстави для скасування заходів забезпечення позову.
Відповідно до ч.1 ст.76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Згідно ч.1 ст.80 ЦПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.
У відповідності до ч.1 ст.81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Батько і мати мають рівні права та обов'язки щодо своїх дітей. Предметом основної турботи та основним обов'язком батьків є забезпечення інтересів своєї дитини.
Обов'язки батьків щодо виховання та розвитку дитини встановленні ст. 150 СК України, ст. 12 Закону України «Про охорону дитинства».
Відповідно до ст. 150 СК України батьки зобов'язані виховувати дитину в дусі поваги до прав та свобод інших людей, любові до своєї сім'ї та родини, свого народу, своєї Батьківщини. Батьки зобов'язані піклуватися про здоров'я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток. Батьки зобов'язані забезпечити здобуття дитиною повної загальної середньої освіти, готувати її до самостійного життя. Батьки зобов'язані поважати дитину. Передача дитини на виховання іншим особам не звільняє батьків від обов'язку батьківського піклування щодо неї.
Виховання в сім'ї є першоосновою розвитку особистості дитини. На кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов'язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров'я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці. Виховання дитини має спрямовуватися на розвиток її особистості, поваги до прав, свобод людини і громадянина, мови, національних історичних і культурних цінностей українського та інших народів, підготовку дитини до свідомого життя у суспільстві в дусі взаєморозуміння, миру, милосердя, забезпечення рівноправності всіх членів суспільства, злагоди та дружби між народами, етнічними, національними, релігійними групами (ч. 1 - 2 ст. 12 Закону України «Про охорону дитинства»).
З огляду на мету звернення до суду та враховуючи, що вирішення даного питання пов'язане з підтвердженням юридичного факту, який безпосередньо впливає на реалізацію прав заявника та дитини, суд зазначає, що розгляд справи здійснюється в порядку окремого провадження. Таке провадження призначене для розгляду справ про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав та інтересів особи або створення умов для здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав, або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав (ч. 7 ст. 19 ЦПК України).
Відповідно до ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків (ч.ч. 1, 2 ст. 76 ЦПК України).
Відповідно до ч. 1 ст. 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.
Частиною 1 статті 79 ЦПК України визначено, що достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.
Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (ч. 1 ст. 80 ЦПК України).
Відповідно до ч. 2 ст. 80 ЦПК України питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Відповідно до роз'яснень, наданих у постанови Пленуму Верховного Суду України від 31.03.1995 № 5 «Про судову практику в справах про встановлення фактів, що мають юридичне значення», судам, при розгляді справ про встановлення фактів, що мають юридичне значення, слід мати на увазі, що згідно з законом такі факти породжують юридичні наслідки, тобто від них залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян; чинним законодавством не передбачено іншого порядку їх встановлення; заявник не має іншої можливості одержати або відновити загублений чи знищений документ, який посвідчує факт, що має юридичне значення; встановлення факту не пов'язується з наступним вирішенням спору про право.
Статтею 315 ЦПК України наведено перелік фактів, що мають юридичне значення, справи про встановлення яких розглядаються судом. Частиною 2 вказаної статті передбачено, що у судовому порядку можуть бути встановлені також інші факти, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення.
Згідно з ч.ч. 1, 2 статті 293 ЦПК України, окреме провадження - це вид непозовного цивільного судочинства, в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав, свобод та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав. Суд розглядає в порядку окремого провадження, зокрема, серед іншого, справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення.
Відповідно до п.2 ч.1 ст. 315 ЦПК України у судовому порядку може бути встановлений факт перебування фізичної особи на утриманні.
Статтею 3 Конвенції про права дитини, ратифікованої постановою Верховної Ради України від 27.12.1991 року, у всіх діях відносно дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними або приватними інституціями, які займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється найкращому забезпеченню інтересів дитини.
Згідно зі ст. 18 Конвенції про права дитини, батьки несуть основну відповідальність за виховання дитини.
Статтею 11 Закону «Про охорону дитинства» встановлено, що сім'я є природним середовищем для фізичного, духовного, інтелектуального, культурного, соціального розвитку дитини, її матеріального забезпечення і несе відповідальність за створення належних умов для цього. Кожна дитина має право на проживання в сім'ї разом з батьками або в сім'ї одного з них та на піклування батьків. Батько і мати мають рівні права та обов'язки щодо своїх дітей. Предметом основної турботи та основним обов'язком батьків є забезпечення інтересів своєї дитини.
Статтею 55 Конституції України гарантовано, що права і свободи людини і громадянина захищаються судом.
При цьому, відповідно до ст. ст. 18, 27 Конвенції про права дитини, ратифікованої постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року (далі - Конвенція), держави-учасниці докладають всіх можливих зусиль до того, щоб забезпечити визнання принципу загальної та однакової відповідальності обох батьків за виховання і розвиток дитини. Батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування.
Держави-учасниці визнають право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини.
Згідно ч.3 ст.151 СК України батьки мають право обирати форми та методи виховання, крім тих, які суперечать закону, моральним засадам суспільства.
Відповідно до ч.1 ст.157 СК України питання виховання дитини вирішується батьками спільно, крім випадку, передбаченого частиною п'ятою цієї статті.
Аналогічна правова позиція міститься у постанові Верховного Суду №175/2317/16-ц від 02.10.2019 р.
У частині 3 статті 9 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року передбачено, що держави-учасниці поважають право дитини, яка розлучається з одним чи обома батьками, підтримувати на регулярній основі особисті відносини і прямі контакти з обома батьками, за винятком випадків, коли це суперечить найкращим інтересам дитини.
Також, відповідно до ч. 1 ст. 18 вищезазначеної Конвенції держави-учасниці докладають всіх можливих зусиль до того, щоб забезпечити визнання принципу загальної та однакової відповідальності обох батьків за виховання і розвиток дитини. Батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування.
Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) зауважує, що оцінка загальної пропорційності будь-якого вжитого заходу, що може спричинити розрив сімейних зв'язків, вимагатиме від судів ретельної оцінки низки факторів та залежно від обставин відповідної справи вони можуть відрізнятися. Проте необхідно пам'ятати, що основні інтереси дитини є надзвичайно важливими. При визначенні основних інтересів дитини у кожному конкретному випадку необхідно враховувати дві умови: по-перше, у якнайкращих інтересах дитини буде збереження її зв'язків із сім'єю, крім випадків, коли сім'я виявляється особливо непридатною або явно неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини буде забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагополучним (MAMCHUR v. UKRAINE, № 10383/09, § 100, ЄСПЛ, від 16 липня 2015 року).
В рішенні Європейського Суду з прав людини у справі «Спорронг і Лоннрот проти Швеції» (23 вересня 1982 р.), відповідно до якого суд повинен визначити, чи було дотримано справедливий баланс між вимогами інтересів суспільства і вимогами захисту основних прав людини. Забезпечення такої рівноваги є невід'ємним принципом Конвенції в цілому і також відображено у структурі ст. 1 Першого протоколу.
Питання регулювання сімейних відносин з метою забезпечення кожної дитини сімейним вихованням здійснюється СК України (ст. 1 СК України).
Частиною 1 статті 121 СК передбачено, що права та обов'язки матері, батька і дитини ґрунтуються на походженні дитини від них, засвідченому органом державної реєстрації актів цивільного стану в порядку, встановленому статтями 122 та 125 цього Кодексу.
Відповідно до ст. 141 СК, мати, батько мають рівні права та обов'язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов'язків щодо дитини, крім випадку, передбаченого частиною п'ятою статті 157 цього Кодексу.
Разом з тим, сімейні права та обов'язки є такими, що тісно пов'язані з особою, а тому не можуть бути передані іншій особі (ч. 1 ст. 14, ч. 1 ст. 15 СК України). Права та обов'язки батьків щодо виховання дитини передбачені ст.ст. 150-151 СК.
Згідно ст. 157 СК України - питання виховання дитини вирішується батьками спільно, крім випадку, передбаченого частиною п'ятою цієї статті. При цьому, батьки мають право укласти договір щодо здійснення батьківських прав та виконання обов'язків тим з них, хто проживає окремо від дитини. Договір укладається у письмовій формі та підлягає нотаріальному посвідченню. Правовідносини, що включають особисті немайнові та майнові відносини, які виникають між особами на підставі шлюбу, кровного споріднення, усиновлення, опіки та піклування, а також на інших підставах, не заборонених законом і таких, що не суперечать моральним засадам суспільства, є сімейними.
При цьому, сімейні відносини, як вид суспільних відносин складаються з суб'єктів, об'єктів і змісту (прав та обов'язків). Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є юридичні факти, котрі поділяються на юридичні дії (спричинення яких залежить від волі людей і породжує певні правові наслідки) та юридичні події (юридичні факти, які настають незалежно від волі людини).
В силу положень ЦК України у момент народження фізичної особи, в неї виникає цивільна правоздатність (здатність мати цивільні права та обов'язки) та припиняється у момент її смерті (ст. 25), а з підстав встановлених цим Кодексом виникає цивільна дієздатність (здатність своїми діями набувати для себе цивільних прав і самостійно їх здійснювати, а також здатність своїми діями створювати для себе цивільні обов'язки, самостійно їх виконувати та нести відповідальність у разі їх невиконання) котра може бути обмежена виключно у випадках і в порядку, встановлених законом (ч. 2 ст. 30) при цьому відповідно до ч. 2 ст. 15 СК України, якщо особа визнана недієздатною, її сімейний обов'язок особистого немайнового характеру припиняється у зв'язку з неможливістю його виконання, підставою позбавлення батьківських прав у відповідності до п.2 ч.1 ст. 164 СК України, є ухилення батьків від виконання батьківських обов'язків. Таким чином, з настанням певних юридичних фактів, що підтверджуються певними актами обсяг батьківських прав може обмежуватися або припинятися.
Відповідно до приписів ст. 19 СК України висновок органу опіки та піклування щодо розв'язання спору між батьками з приводу виховання дитини в даному випадку не потрібен, адже йдеться про встановлення юридичного факту самостійного виховання та утримання батьком дитини своєї неповнолітньої доньки, що повністю підтверджено доказами долученими до заяви, що дає підстави суду дійти висновку про відсутність спору в цій частині, а йдеться про підтвердження (встановлення) юридичного факту.
З матеріалів позовної заяви вбачається, що підставою звернення до суду з вказаною позовною заявою ОСОБА_1 є захист прав та інтересів своєї малолітньої дитини, а також своїх прав та інтересів, як батька, що самостійно виховує, утримує та спільно проживає з малолітнім сином, у зв'язку з чим, на думку суду, заява обґрунтована та така, що підлягає задоволенню.
Керуючись ст.ст. 258, 259, 263, 264 ЦПК України, ст.ст. 141, 150, 157, 160, 161 Сімейного Кодексу України, суд, -
Позовну заяву ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , за участю третьої особи які не заявляє самостійних вимог: Служби у справах дітей Курісовської сільської ради Березівського району Одеської області про встановлення факту самостійного виховання й утримання дитини- задовольнити.
Встановити факт самостійного виховання та утримання ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , РНОКПП НОМЕР_3 - сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Заочне рішення може бути переглянуто судом, що його ухвалив за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне заочне рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.
Згідно п.15.5 Розділу XIII Перехідних положень ЦПК України апеляційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, а матеріали справ витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.
Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених цим Кодексом, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.
Суддя : Вінська Н. В.