8-й під'їзд, Держпром, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022
тел. приймальня (057) 705-14-14, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41
"15" грудня 2025 р.м. ХарківСправа № 922/3534/25
Господарський суд Харківської області у складі:
судді Ємельянової О.О.
розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження справу
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "МАРКЕТВІН", 49083, Дніпропетровська обл., м. Дніпро, вул. Собінова, буд. 1
до Товариства з обмеженою відповідальністю «Пивальня Київ», 61103, Харківська обл., м. Харків, просп. Науки, буд. 80, кв. 4
простягнення 233 089,57 грн.
без виклику учасників справи
Товариство з обмеженою відповідальністю "МАРКЕТВІН" звернулось до Господарського суду Харківської області із позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Пивальня Київ» про стягнення суми боргу в розмірі: основний борг: 76 195,56 грн., загальна пеня: 148 233,27 грн., та сума боргу із урахуванням сукупного індексу інфляції 103,950% становить: 233 089,57 грн.
Також до стягнення заявлені судові витрати.
Ухвалою суду від 06.10.2025 року позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю "МАРКЕТВІН" (вх. 3534/25) залишено без руху.
13.10.2025 року від позивача через канцелярію суду надійшла заява (вх. № 23651) про усунення недоліків, у якій останній. зокрема зазначає, що сума 233 089,57 грн. є загальним підсумком вимог, що включає: 1. Основний борг згідно накладної від 23.01.2025: 76 195,56 грн. 2. Інфляційне збільшення (індекс інфляції 103,95%): 76 195,56 х (1,0395-1) = 8 660,74 грн. 3. Штрафні санкції (п.6.6-6.7 Договору, 350% річних): (23.02.2025-22.09.2025 (213 днів)) 76 195,56 х 3,5 х 213 / 365 = 148 233,27 грн. Також зазначає, що оригінали всіх документів, копії яких подані до суду (договір №409КВ, накладна, розрахунок, платіжні документи тощо), знаходяться у позивача. Позивач здійснив доплату судового збору у сумі 3 496,34 грн. відповідно до копії платіжної інструкції яку додано до заяви. Також, позивачем додано до заяви розрахунок заборгованості та штрафних санкцій.
Ухвалою суду від 14.10.2025 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі № 922/3534/25. Розгляд справи призначено в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи за наявними у справі матеріалами. Встановлено відповідачу 15 (п'ятнадцятиденний) строк з дня вручення даної ухвали для подання відзиву на позовну заяву. Встановлено позивачу строк для подання відповіді на відзив - протягом 5 днів з дня отримання відзиву на позов. Крім того, судом звернуто увагу сторін, що 18 жовтня 2023 року вводяться в дію зміни до Господарського процесуального кодексу України, якими визначено ОБОВ"ЯЗКОВА реєстрація та використання електронних кабінетів у ЄСІТС для визначеного кола учасників судового процесу у господарських справах. У разі звернення до суду із документом особи, яка зобов'язана зареєструвати електронний кабінет, але не зареєструвала його, передбачається настання процесуальних наслідків. Учасники справи ЗОБОВ"ЯЗАНІ в всіх заявах, що подаються до суду, зазначати відомості про наявність або відсутність в них електронних кабінетів. З детальним порядком реєстрації Електронного кабінету можна ознайомитись у розділі 4 “Реєстрація та авторизація користувачів» Інструкції користувача Електронного суду ЄСІТС за посиланням http://bit.ly/3rKB9ax. Зареєструвати електронний кабінет можливо за посиланням https://id.court.gov.ua.
12.11.2025 року від позивача через канцелярію надійшло клопотання (вх. № 26291/25) про надання інформації.
04.12.2025 року від позивача через канцелярію надійшло клопотання (вх. № 28299/25).
Як вбачається із матеріалів справи, відповідач у встановленому законом порядку в обов'язковому порядку не здійснив реєстрацію електронного кабінету у ЄСІТС, у зв'язку із чим, судом ухвалу суду про відкриття провадження у справі від 14.10.2025 року було направлено судом на адресу відповідача, яка зазначена позивачем у позовній заяві та яка міститься в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань та зазначена позивачем у позовній заяві (штрих код поштового відправлення R067018593448), проте 22.10.2025 року копія ухвали суду була повернута поштовим відділенням “Укрпошти» на адресу суду.
Згідно з пунктами 3, 4, 5 частини 6 статті 242 Господарського процесуального кодексу України днем вручення судового рішення є: день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про вручення судового рішення; день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду; день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.
Порядок надання послуг поштового зв'язку, права та обов'язки операторів поштового зв'язку і користувачів послуг поштового зв'язку визначають Правила надання послуг поштового зв'язку, затверджені постановою Кабінету Міністрів України №270 від 05.03.2009 року (надалі - Правила), і які регулюють відносини між ними.
Поштові відправлення залежно від технології приймання, обробки, перевезення, доставки/вручення поділяються на такі категорії: прості, рекомендовані, без оголошеної цінності, з оголошеною цінністю. Рекомендовані поштові картки, листи та бандеролі з позначкою "Вручити особисто", рекомендовані листи з позначкою "Судова повістка" приймаються для пересилання лише з рекомендованим повідомленням про їх вручення (пункти 11, 17 Правил).
Пунктом 99 Правил визначено, що рекомендовані поштові відправлення (крім рекомендованих листів з позначкою Судова повістка), рекомендовані повідомлення про вручення поштових відправлень, поштових переказів, адресовані фізичним особам, під час доставки за зазначеною адресою або під час видачі у приміщенні об'єкта поштового зв'язку вручаються адресату, а у разі його відсутності - будь-кому з повнолітніх членів сім'ї, який проживає разом з ним. У разі відсутності адресата або повнолітніх членів його сім'ї до абонентської поштової скриньки адресата вкладається повідомлення про надходження зазначеного реєстрованого поштового відправлення, поштового переказу, рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення, поштового переказу.
Рекомендовані поштові відправлення з позначкою Судова повістка, адресовані юридичним особам, під час доставки за зазначеною адресою вручаються представнику юридичної особи, уповноваженому на одержання пошти, під розпис. У разі відсутності адресата за вказаною на рекомендованому листі адресою працівник поштового зв'язку робить позначку адресат відсутній за вказаною адресою, яка засвідчується підписом з проставленням відбитку календарного штемпеля і не пізніше ніж протягом наступного робочого дня повертає його до суду (п. 992 Правил).
Відповідно до пунктів 116, 117 Правил у разі неможливості вручення одержувачам поштові відправлення зберігаються об'єктом поштового зв'язку місця призначення протягом одного місяця з дня їх надходження. Поштові відправлення повертаються об'єктом поштового зв'язку відправнику у разі, зокрема, закінчення встановленого строку зберігання.
Системний аналіз статей 120, 242 Господарського процесуального кодексу України, пунктів 11, 17, 99, 116, 117 Правил свідчить, що у разі якщо ухвалу про вчинення відповідної процесуальної дії або судове рішення направлено судом рекомендованим листом за належною поштовою адресою, яка була надана суду відповідною стороною, і судовий акт повернуто підприємством зв'язку з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то необхідно вважати, що адресат повідомлений про вчинення відповідної процесуальної дії або про прийняття певного судового рішення у справі (аналогічна позиція викладена у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 13.01.2020 року у справі № 910/22873/17 та від 14.08.2020 року у справі № 904/2584/19).
Встановлений порядок надання послуг поштового зв'язку, доставки та вручення рекомендованих поштових відправлень, строк зберігання поштового відправлення забезпечує адресату можливість вжити заходів для отримання такого поштового відправлення та, відповідно, ознайомлення з судовим рішенням.
У постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 24.12.2020 року у справі № 902/1025/19 Верховний Суд звернув увагу на те, що направлення листа рекомендованою кореспонденцією на дійсну адресу є достатнім для того, щоб вважати повідомлення належним, оскільки отримання зазначеного листа адресатом перебуває поза межами контролю відправника, у цьому випадку суду (аналогічний висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25.04.2018 року у справі № 800/547/17 (П/9901/87/18) (провадження № 11-268заі18), постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 27.11.2019 року у справі № 913/879/17, від 21.05.2020 року у справі № 10/249-10/19, від 15.06.2020 року у справі № 24/260-23/52-б).
Крім того, постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 19.12.2022 року у справі № 910/1730/22 Верховний Суд зробив висновок, що якщо судове рішення направлено судом за поштовою адресою, яка була надана суду відповідною стороною, і судовий акт повернуто підприємством зв'язку з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то необхідно вважати, що адресат повідомлений про прийняття певного рішення суду. Господарського процесуального кодексу України не передбачено обов'язку суду повторно направляти на адреси учасників справи процесуальні документи, які раніше вже повернулися до суду з відміткою про неможливість вручення.
Згідно зі статтею 93 Цивільного кодексу України місцезнаходженням юридичної особи є фактичне місце ведення діяльності чи розташування офісу, з якого проводиться щоденне керування діяльністю юридичної особи (переважно знаходиться керівництво) та здійснення управління і обліку.
Частиною 4 статті 89 Цивільного кодексу України передбачено, що до єдиного державного реєстру вносяться відомості про організаційно-правову форму юридичної особи, її найменування, місцезнаходження, органи управління, філії та представництва, мету установи, а також інші відомості, встановлені законом.
Згідно з частиною 2 статтею 27 Господарського процесуального кодексу України для цілей визначення підсудності відповідно до цього Кодексу місцезнаходження юридичної особи та фізичної особи - підприємця визначається згідно з Єдиним державним реєстром юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань.
Абзац 1 частини 1 статті 7 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань" встановлює, що Єдиний державний реєстр створюється з метою забезпечення державних органів та органів місцевого самоврядування, а також учасників цивільного обороту достовірною інформацією про юридичних осіб, громадські формування, що не мають статусу юридичної особи, та фізичних осіб - підприємців з Єдиного державного реєстру.
Відповідно до пункту 10 частини 2 статті 9 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань" в Єдиному державному реєстрі містяться такі відомості про юридичну особу, крім державних органів і органів місцевого самоврядування як юридичних осіб: місцезнаходження юридичної особи.
Частинами 1, 3 статті 10 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб визначено, що фізичних осіб - підприємців та громадських формувань" якщо документи та відомості, що підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, внесені до нього, такі документи та відомості вважаються достовірними і можуть бути використані у спорі з третьою особою. Якщо відомості, що підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, не внесені до нього, вони не можуть бути використані у спорі з третьою особою, крім випадків, коли третя особа знала або могла знати ці відомості.
Отже, інформація щодо місцезнаходження юридичної особи вноситься до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань на підставі відомостей, наданих безпосередньо цією юридичною особою, яка у разі зміни місцезнаходження зобов'язана внести відповідні зміни до ЄДРПОУ.
Відповідно до пункту 5 частини 6 статті 242 Господарського процесуального кодексу України днем вручення судового рішення є, зокрема, день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.
З огляду на наведене, суд зазначає, що не отримання судової кореспонденції є суб'єктивною поведінкою відповідача.
Враховуючи вищевикладене, судом було вжито усіх належних заходів, щодо повідомлення відповідача про розгляд справи у суді, проте, відповідач своїм процесуальним правом на подання відзиву на позовну заяву не скористався.
Крім того, суд приймає до уваги, що відповідачем не було виконано вимог законодавства в частині обов'язкової реєстрації у ЄСІТС.
Разом з тим, суд зазначає, що згідно з приписами статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожній фізичній або юридичній особі гарантується право на розгляд судом упродовж розумного строку цивільної, кримінальної, адміністративної або господарської справи, а також справи про адміністративне правопорушення, в якій вона є стороною.
Європейський суд з прав людини щодо критеріїв оцінки розумності строку розгляду справи визначився, що строк розгляду має формувати суд, який розглядає справу. Саме суддя має визначати тривалість вирішення спору, спираючись на здійснену ним оцінку розумності строку розгляду в кожній конкретній справі, враховуючи її складність, поведінку учасників процесу, можливість надання доказів тощо.
Поняття розумного строку не має чіткого визначення, проте розумним слід уважати строк, який необхідний для вирішення справи відповідно до вимог матеріального та процесуального законів.
При цьому, Європейський суд з прав людини зазначає, що розумність тривалості провадження повинна визначатися з огляду на обставини справи та з урахуванням таких критеріїв: складність справи, поведінка заявника та відповідних органів влади, а також ступінь важливості предмета спору для заявника (рішення Європейського Суду з прав людини у справах Савенкова проти України від 02.05.2013 року, Папазова та інші проти України від 15.03.2012 року).
Європейський суд, щодо тлумачення положення "розумний строк" в рішенні у справі "Броуган (Brogan) та інші проти Сполученого Королівства" роз'яснив, що строк, який можна визначити розумним, не може бути однаковим для всіх справ, і було б неприродно встановлювати один строк в конкретному цифровому виразі для усіх випадків. Таким чином, у кожній справі виникає проблема оцінки розумності строку, яка залежить від певних обставин.
Враховуючи вищевикладене, судом було вжито усіх належних заходів, щодо повідомлення відповідача про розгляд справи у суді.
При цьому, як вбачається із матеріалів справи, станом на 12.12.2025 року відповідачем відзив на позов не надано, у зв'язку із чим, суд зазначає наступне.
Згідно із частиною першою статті 118 Господарського процесуального кодексу України право на вчинення процесуальних дій втрачається із закінченням встановленого законом або призначеного судом строку.
Слід також зауважити, що кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій (частина третя статті 13 Господарського процесуального кодексу України).
При цьому, за змістом статті 2 Закону України "Про доступ до судових рішень" кожен має право на доступ до судових рішень у порядку, визначеному цим Законом. Усі судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі.
Сторони у розумні інтервали часу мають вживати заходів, щоб дізнатися про стан відомого їм судового провадження, та зобов'язані сумлінно користуватися наданими їм процесуальними правами (рішення Європейського суду з прав людини від 03.04.2008 року у справі "Пономарьов проти України").
Судом також враховано, що в силу вимог частини першої статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов'язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.
Враховуючи предмет та підстави позову у даній справі, суд дійшов висновку, що матеріали справи містять достатньо документів, необхідних для вирішення спору по суті та прийняття обґрунтованого рішення. Відповідачі мали достатньо часу для подання відзиву на позовну заяву, однак відповідним правом на його подання не скористалися, будь-яких заперечень чи відомостей щодо викладених у позовній заяві обставин відповідачами до суду надано не було.
Таким чином, суд вважає, що відповідач не скористався своїм правом на надання відзиву на позовну заяву та вважає можливим розглянути справу за наявними у ній матеріалами.
Відповідно до статті 248 Господарського процесуального України суд розглядає справи у порядку спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі.
Положеннями пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 04.11.1950 року, ратифікованої Верховною Радою України (Закон України від 17.07.1997 №475/97-ВР) встановлено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.
Розумним, зокрема, вважається строк, що є об'єктивно необхідним для виконання процесуальних дій, прийняття процесуальних рішень та розгляду і вирішення справи з метою забезпечення своєчасного (без невиправданих зволікань) судового захисту.
З огляду на практику Європейського суду з прав людини, критеріями розумних строків є: правова та фактична складність справи; поведінка заявника, а також інших осіб, які беруть участь у справі, інших учасників процесу; поведінка органів державної влади (насамперед суду); характер процесу та його значення для заявника.
Відповідно до пункту 10 частини третьої статті 2 Господарського процесуального кодексу України одним з основних засад господарського судочинства є розумність строків розгляду справи судом.
Згідно вимог статті 248 Господарського процесуального кодексу України, суд розглядає справи у порядку спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі.
Відповідно до частини 5 статті 252 Господарського процесуального кодексу України, суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої із сторін про інше.
При цьому, будь-яких клопотань про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням сторін відповідно до вимог статті 252 Господарського процесуального кодексу України від учасників справи не надходило.
Відповідно до частини 2 статті 178 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд, має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.
Враховуючи достатність часу наданого сторонами для подання заяв по суті справи чи з процесуальних питань, суд вважає за можливе завершити розгляд справи.
Згідно з частиною 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.
Розглянувши матеріали справи, з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, всебічно та повно перевіривши матеріали справи та надані докази, суд встановив наступне.
Як зазначає позивач, 11.12.2024 року між Товариством з обмеженою відповідальністю "МАРКЕТВІН" (позивач, постачальник) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Пивальня Київ» (відповідач, покупець) було укладено договір поставки № 409КВ.
Пунктом 8.1. договору, сторони погодили, що даний договір набирає чинності з моменту його підписання сторонами і діє до 30.01.2027 року.
Відповідно до пункту 2.1. договору, постачальник зобов'язується передавати у власність покупця, а покупець приймати та оплачувати на умовах і у порядку, визначених цим договором, товар в асортименті, кількості та за цінами, вказаними у накладних, які є невід'ємною частиною цього договору.
Поставка товару на склад покупця (адреса місця призначення узгоджується у замовленні) здійснюється окремим партіями транспортом постачальника за рахунок постачальника на умовах DDP (Інкотермс 2010) (пункт 2.2. договору).
Пунктом 3.1. договору визначено, що асортимент та кількість товару, що постачається зазначається у видаткових накладних.
Ціни на товар вказуються у накладних на товар, які є невід'ємною частиною цього договору. Оплата здійснюється у національній валюті України включаючи у формі безготівкових розрахунків (пункт 4.1. договору).
Відповідно до пункту 4.2. договору, покупець зобов'язаний оплачувати кожну партію переданого постачальником товару не пізніше 30 календарних днів з дати її поставки.
У випадку прострочки оплати покупцем за поставлений товар, постачальник має права не виконувати замовлення покупця та не поставляти товар доки покупець не розрахується з постачальником. При цьому постачальник не несе відповідальність за невиконання зобов'язань за договором (пункт 4.3. договору).
Як зазначає позивач, останнім зобов'язання за договором виконано належним чином, та здійснено поставку товару у визначені строки, про що свідчить товарно-транспортна накладна та видаткова накладна № 23137 від 23.01.2025 року на суму 76 195,56 грн.
Проте, відповідач в порушення умов договору не здійсним оплату за отриманий товар, що стало причиною звернення позивача із відповідним позовом до суду.
Надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам, з урахуванням фактичних та правових підстав позовних вимог, суд виходить з наступного.
Цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки (стаття 11 Цивільного кодексу України).
Відповідно до частини 1 статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Частина 1 статті 626 Цивільного кодексу України визначає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Згідно частини1 статті 628 Цивільного кодексу України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Відповідно до статті 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.
До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
За приписами статті 663 Цивільного кодексу України продавець зобов'язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу.
У відповідності до частини 1 статті 664 Цивільного кодексу України обов'язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент: 1) вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов'язок продавця доставити товар; 2) надання товару в розпорядження покупця, якщо товар має бути переданий покупцеві за місцезнаходженням товару. Договором купівлі-продажу може бути встановлений інший момент виконання продавцем обов'язку передати товар.
Частиною 1 статті 530 Цивільного кодексу України передбачено якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Як вбачається із матеріалів справи, та на чому наполягає позивач, останнім на виконання умов договору поставки від 11.12.2024 року № 409КВ було поставлено відповідачу товар на загальну суму 76 195,56 грн., про що свідчить видаткова накладна № 23137 від 23.01.2025 року на суму 76 195,56 грн. та товарно - транспортна накладна на переміщення алкогольних напоїв № 23137 від 23.01.2025 року.
У зв'язку із чим, за розрахунком позивача, у відповідача наявний борг у розмірі 76 195,56 грн.
Статтею 599 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Відповідно до статті 692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.
З вищевикладеного слідує, та вимог статті 692 Цивільного кодексу України слідує, що покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього.
Суд приймає до уваги, що відповідач не скористався своїм правом визначеним статтею 165 Господарського процесуального кодексу України щодо подання до суду відзиву на позовну заяву, також відповідачем не надано контррозхрахунку суми позовних вимог, чи доказів спростування наявної заборгованості.
З вищевикладеного слідує, про прийняття товару відповідачем, та наявність у останнього обов'язку перед позивачем щодо його оплати.
У зв'язку із чим, суд дійшов висновку про стягнення із відповідача на користь позивача суми боргу у розмірі 76 195,56 грн.
У зв'язку із неналежним виконанням відповідачем умов договору, позивачем було заявлено до стягнення із відповідача інфляційне збільшення (індекс інфляції 103,95%): 76 195,56 грн. (1,0395-1) = 8 660,74 грн. та штрафні санкції (пункт 6.6. - 6.7. договору, 350% річних): (23.02.2025 року по 22.09.2025 року (213 днів)) 76 195,56 х 3,5 х 213 / 365 = 148 233,27 грн.
Щодо стягнення із відповідача на користь позивача інфляційних втрат у розмірі 8 660,74 грн. за період з лютого 2025 року по серпень 2025 року відповідно до наданого розрахунку позовних вимог (заява про усунення недоліків від 13.10.2025 року вх. № 23651/25), суд зазначає наступне.
Відповідно до частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції та трьох відсотків річних за весь час прострочення.
Суд враховує, що у статті 625 Цивільного кодексу України визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов'язання незалежно від підстав його виникнення. Приписи цієї статті поширюються на всі види грошових зобов'язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, який регулює, зокрема, окремі види зобов'язань (подібний висновок викладений, зокрема, у пункті 45 постанови Великої Палати Верховного Суду від 16.05.2018 року у справі № 686/21962/15-ц).
У постанові Верховного Суду від 26.06.2020 у справі № 905/21/19 викладено правовий висновок про те, що при розрахунку "інфляційних втрат" у зв'язку із простроченням боржником виконання грошового зобов'язання до цивільних відносин за аналогією закону підлягають застосуванню норми Закону України "Про індексацію грошових доходів населення", приписи Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 року № 1078, та Методика розрахунку базового індексу споживчих цін, затверджена наказом Державного комітету статистики України від 27.07.2007 року № 265, а також визначений порядок нарахування інфляційних втрат у випадку часткового помісячного погашення суми основного боргу.
Порядок індексації грошових коштів для цілей застосування статті 625 Цивільного кодексу України визначається із застосуванням індексу споживчих цін (індексу інфляції) за офіційними даними Державного комітету статистики України у відповідний місяць прострочення боржника як результат множення грошового доходу на величину приросту споживчих цін за певний період, поділену на 100 відсотків (абзац 5 пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 року № 1078).
З аналізу вищевикладеного слідує, що базою для нарахування розміру боргу з урахуванням індексу інфляції є сума основного боргу не обтяжена додатковими нарахуваннями, яка існує на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, а у випадку її часткового погашення - лише залишкова сума основного боргу на останній день місяця, в якому здійснено платіж.
Судом здійснено перевірку нарахованих позивачем відповідачу інфляційних втрат у розмірі 8 660,74 грн. за період з лютого 2025 року по серпень 2025 року відповідно до наданого розрахунку позовних вимог (заява про усунення недоліків від 13.10.2025 року вх. № 23651/25), та встановлено що такі нарахування здійснено невірно, оскільки як вбачається із доданого до заяви про усунення недоліків розрахунку, позивачем здійснено нарахування інфляційних втрат на суму боргу 76 195,56 грн. та загальну пеню у сумі 148 233,27 грн. що суперечить вищевикладеним нормам, оскільки нарахування інфляційних втрат на проценти річні та штрафні санкції на підставі статті 625 Цивільного кодексу України чинним законодавством не передбачено.
Крім того, відповідно до пункту 4.2. договору, покупець зобов'язаний оплачувати кожну партію переданого постачальником товару не пізніше 30 календарних днів з дати її поставки.
З вищевикладеного слідує, що обов'язок відповідача щодо оплати товару за договором поставки № 409 КВ від 11.12.2024 року поставленого позивачем відповідно до видаткової накладної № 23137 від 23.01.2025 року на суму 76 195,56 грн. виник з 23.02.2025 року, отже вірним періодом прострочення є з 23.02.2025 року.
Суд також приймає до уваги, що сума боргу, внесена за період з 1 до 15 числа включно відповідного місяця, індексується за період з урахуванням цього місяця, а якщо суму внесено з 16 до 31 числа місяця, то розрахунок починається з наступного місяця. За аналогією, якщо погашення заборгованості відбулося з 1 по 15 число включно відповідного місяця, інфляційна складова обчислюється без урахування цього місяця, а якщо з 16 до 31 числа місяця - з урахуванням цього місяця. Якщо період прострочення виконання грошового зобов'язання становить неповний місяць, то інфляційна складова враховується або не враховується залежно від математичного округлення періоду прострочення у неповному місяці.
Методику розрахунку інфляційних втрат за неповний місяць прострочення виконання грошового зобов'язання доцільно відобразити, із застосуванням математичного підходу до округлення днів у календарному місяці, упродовж якого сталося прострочення, а саме: час прострочення у неповному місяці більше півмісяця (> 15 днів) = 1 (один) місяць, тому за такий неповний місяць нараховується індекс інфляції на суму боргу; час прострочення у неповному місяці менше або дорівнює половині місяця (від 1, включно з 15 днями) = 0 (нуль), тому за такий неповний місяць інфляційна складова боргу не враховується.
Враховуючи вищевикладене, судом було здійснено власний розрахунок заявленої позивачем до стягнення із відповідача суми інфляційних втрат із урахуванням встановленого періоду, а сам з 23.02.2025 року по серпень 2025 року (як зазначено у розрахунку доданого до заяви про усунення недоліків), та суми основного боргу не обтяженої додатковими нарахуваннями, за допомогою онлайн - системи "Ліга-закон", та встановлено, що до стягнення підлягає сума інфляційних втрат у розмірі 3 010,10 грн.
В частині стягнення інфляційних втрат у розмірі 5 650,64 грн. - відмовити.
Щодо стягнення із відповідача на користь позивача нарахованих штрафних санкцій (пункт 6.6. - 6.7. договору, 350% річних): (23.02.2025 року по 22.09.2025 року (213 днів)) 76 195,56 х 3,5 х 213 / 365 = 148 233,27 грн., суд зазначає наступне.
Як вбачається із наданого позивачем розрахунку суми позовних вимог, останнім здійснено нарахування пені на підставі пунктів 6.6. - 6.7. договору та зазначено 350 % річних за період з 23.02.2025 року по 22.09.2025 року (213 днів) нараховано суму у розмірі 148 233,27 грн.
З вищевикладеного судом встановлено, позивачем заявлено до стягнення із відповідача відсотки річних, згідно статті 625 Цивільного кодексу України, при цьому, суд приймає до уваги, що визначення позивачем відповідних нарахувань як штрафні санкції (пеня) не змінюють їх правову природу.
Відповідно до частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних в порядку статті 625 Цивільного кодексу України є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.
Пунктом 6.6. договору сторони погодили, що якщо покупець прострочив оплату товару, проданого на умовах відстрочення платежу, на прострочену суму нараховуються 35 % річних від останнього дня строку, коли товар мав бути сплачений та протягом 10 календарних днів після останнього дня, тобто до моменту, коли починає діяти інша процента ставка, визначена у пункті 6.7. цього договору.
Згідно пункту 6.7. договору, визначено, що якщо покупець прострочив оплату товару, проданого на умовах відстрочення платежу, більше ніж на 10 календарних днів від останнього строку, коли товар мав бути оплачений, до дня його фактичної оплати, на прострочену суму нараховуються 350 відсотків річних.
Судом здійснено перевірку нарахованих позивачем відповідачу 350 % річних за період з 23.02.2025 року по 22.09.2025 року у розмірі 148 233,27 грн. (відповідно до наданого розрахунку суми позовних вимог) за допомогою онлайн - системи "Ліга-закон", та встановлено, що такі нарахування не перевищують суму за розрахунком суду, а тому підлягають до задоволення.
Частинами 1, 2 статті 13 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом.
Частиною 2 статті 42 Господарського процесуального кодексу України, передбачено, що учасники справи зобов'язані сприяти своєчасному, всебічному, повному та об'єктивному встановленню всіх обставин справи; подавати усі наявні у них докази в порядку та строки, встановлені законом або судом, не приховувати докази; надавати суду повні і достовірні пояснення з питань, які ставляться судом, а також учасниками справи в судовому засіданні; виконувати інші процесуальні обов'язки, визначені законом або судом.
Статтею 73 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.
Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень (стаття 74 Господарського процесуального кодексу України).
Відповідно до частини 1 статті 86 Господарського процесуального кодексу України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Враховуючи вищевикладене, та оскільки відповідачем будь-яких заперечень щодо позовних вимог, чи конррозрахунку суми боргу надано не було, суд дійшов висновку у про часткове задоволення позовних вимог та про стягнення із відповідача суму боргу у розмірі 76 195,56 грн., інфляційне збільшення у розмірі 3 010,10 грн., та 350 % річних у розмірі 148 233,27 грн.
В частині стягнення інфляційних втрат у розмірі 5 650,64 грн. - відмовити.
Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, суд виходить з наступного.
Відповідно до пункту 2 частини 1 статті 129 Господарського процесуального кодексу України, судовий збір покладається у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Таким чином, судовий збір у даній справі покладається на відповідача пропорційно розміру задоволених позовних вимог у розмірі 3 411,58 грн.
Керуючись статтями 4, 12, 20, 73, 74, 76 - 79, 86, 129, 236 - 238, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд, -
У позові відмовити частково.
Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Пивальня Київ» (61103, Харківська обл., м. Харків, просп. Науки, буд. 80, кв. 4 ЄДРПОУ 45188553) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "МАРКЕТВІН" (49083, Дніпропетровська обл., м. Дніпро, вул. Собінова, буд. 1, ЄДРПОУ 41086901) суму боргу у розмірі 76 195,56 грн., інфляційне збільшення у розмірі 3 010,10 грн., та 350 % річних у розмірі 148 233,27 грн. та судовий збір у розмірі 3 411,58 грн.
Видати наказ після набрання рішенням законної сили.
В частині стягнення інфляційних втрат у розмірі 5 650,64 грн. - відмовити.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржене безпосередньо до Східного апеляційного господарського суду, у межах апеляційного округу, протягом двадцяти днів з дня складання повного тексту рішення, відповідно до статей 256, 257 Господарського процесуального кодексу України та з урахуванням пункту 17.5 Перехідних положень Кодексу.
Інформацію щодо роботи суду та щодо розгляду конкретних судових справ можна отримати на сайті суду, а також за допомогою Телеграм-бота Господарського суду Харківської області https://t.me/GospSud_kh_bot.
Реквізити сторін:
позивач: Товариство з обмеженою відповідальністю "МАРКЕТВІН" (49083, Дніпропетровська обл., м. Дніпро, вул. Собінова, буд. 1, ЄДРПОУ 41086901);
відповідач: Товариство з обмеженою відповідальністю «Пивальня Київ» (61103, Харківська обл., м. Харків, просп. Науки, буд. 80, кв. 4 ЄДРПОУ 45188553).
Повне рішення складено "15" грудня 2025 р.
Суддя О.О. Ємельянова