Рішення від 08.12.2025 по справі 922/4043/19

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

8-й під'їзд, Держпром, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022

тел. приймальня (057) 705-14-14, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"08" грудня 2025 р. м. ХарківСправа № 922/4043/19

Господарський суд Харківської області у складі:

судді Новікової Н.А.

при секретарі судового засідання Базака А.А.

розглянувши в порядку загального позовного провадження справу,

за позовом виконуючого обов'язки керівника Харківської місцевої прокуратури № 5, м. Харків,

до відповідачів:

першого - Харківської міської ради, м. Харків,

другого - Управління комунального майна та приватизації Департаменту економіки і комунального майна Харківської міської ради, м. Харків,

третього - Фізичної особи-підприємця Рой Валентини Дмитрівни, м. Харків,

в частині про визнання недійсним договору купівлі-продажу нежитлових приміщень, скасування запису про державну реєстрацію права власності та зобов'язання повернути нежитлові приміщення, -

за участю представників учасників процесу:

позивача (прокурора): Панової М.С., службове посвідчення №081373, видане 11.08.2025 р., дійсне до 11.08.2030 р.,

першого відповідача: не з'явився,

другого відповідача: Кітченко М.Ю., самопредставництво,

третього відповідача: Рижкова І.П., адвокат, ордер №1038917 серії ВІ від 12.04.2021,

ВСТАНОВИВ:

Виконуючий обов'язки керівника Харківської місцевої прокуратури № 5 звернувся до Господарського суду Харківської області із позовом до Харківської міської ради, Управління комунального майна та приватизації Департаменту економіки і комунального майна Харківської міської ради, фізичної особи-підприємця Рой В. Д. про:

- визнання незаконним та скасування пункту 20 додатку до рішення 9 сесії Харківської міської ради 7 скликання "Про відчуження об'єктів комунальної власності територіальної громади м. Харкова" від 26.10.2016 № 412/16;

- визнання недійсним договору купівлі-продажу нежитлових приміщень від 06.02.2018 № 5548-В-С, укладеного між Управлінням комунального майна та приватизації Департаменту економіки і комунального майна Харківської міської ради та ФОП Рой В. Д., посвідченого приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Харківської області Галіщевою О. А. і зареєстрованого в реєстрі за № 64;

- скасування запису про державну реєстрацію права власності №24958163 від 20.02.2018;

- зобов'язання ФОП Рой В. Д. повернути територіальній громаді м. Харкова в особі Харківської міської ради нежитлові приміщення 1-го поверху № І, 1-:-7 загальною площею 87,9 кв. м в житловому будинку літ. "А-2", розташованому за адресою: АДРЕСА_1, а Харківську міську раду Харківської області - прийняти вказані приміщення.

18.05.2020 рішенням Господарського суду Харківської області у справі № 922/4043/19 у позові відмовлено.

27.05.2021 Східний апеляційний господарський суд ухвалив постанову, якою рішення Господарського суду Харківської області від 18.05.2020 в частині відмови у задоволенні позовних вимог про визнання незаконним та скасування пункту 20 додатку до рішення 9 сесії Харківської міської ради 7 скликання від 26.10.2016 № 412/16; визнання недійсним договір купівлі-продажу нежитлових приміщень від 06.02.2018 № 5548-В-С; зобов'язання фізичної особи Рой В. Д. повернути на користь територіальної громади міста Харкова в особі Харківської міської ради нежитлові приміщення 1-го поверху № І, 1-:-7, загальною площею 87,9 кв. м, розташовані в будинку літ."А-2" за адресою: АДРЕСА_1, - скасовано та ухвалено в цій частині нове рішення, яким ці позовні вимоги задоволено. В іншій частині рішення Господарського суду Харківської області від 18.05.2020 залишено без змін. Викладено резолютивну частину рішення в новій редакції.

30.07.2025 постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду касаційні скарги Харківської міської ради, фізичної особи-підприємця Рой Валентини Дмитрівни, Управління комунального майна та приватизації Департаменту економіки і комунального майна Харківської міської ради задоволено частково:

- постанову Східного апеляційного господарського суду від 27.05.2021 у справі № 922/4043/19 скасовано в частині задоволення позовної вимоги про визнання незаконним і скасування пункту 20 додатку до рішення Харківської міської ради від 26.10.2016 № 412/16 "Про відчуження об'єктів комунальної власності територіальної громади м. Харкова", а мотивувальну частину рішення Господарського суду Харківської області від 18.05.2020 в цій частині позовних вимог змінено, виклавши її в редакції цієї постанови, а в решті в цій частині рішення залишено в силі.

- у решті постанову Східного апеляційного господарського суду від 27.05.2021 та рішення Господарського суду Харківської області від 18.05.2020 скасовано, справу № 922/4043/19 направлено на новий розгляд до суду першої інстанції.

25.08.2025 року, ухвалою Господарського суду Харківської області, прийнято справу № 922/4043/19 до провадження судді-доповідача Новікової Н.А. Призначено справу до розгляду в порядку загального позовного провадження. Почато підготовче провадження і призначено підготовче засідання. Запропоновано сторонам надати суду письмові пояснення щодо заявленого позову, а також зокрема, щодо строку позовної давності, з урахуванням постанови Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 30.07.2025 у справі № 922/4043/19. Встановлено відповідачу п'ятнадцятиденний строк з дня вручення даної ухвали для подання відзиву на позовну заяву з врахуванням постанови Верховного Cуду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 30.07.2025 у справі № 922/4043/19.

15.10.2025 року, протокольною ухвалою Господарського суду Харківської області, закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті.

03.11.2025 року, протокольною ухвалою Господарського суду Харківської області, задоволено клопотання представника третього відповідача про долучення доказів (вх.25297/25 від 31.10.2025 р.) та про визнання поважним причин пропущення строку на подання доказів й прийнято дані докази до розгляду. Надати прокурору та іншим учасникам справи можливість подання своїх пояснень щодо наданих третім відповідачем доказів.

12.11.2025 року, протокольною ухвалою Господарського суду Харківської області, прийнято до розгляду та долучено до матеріалів справи пояснення прокурора з окремого питання (вх. № 26294/25 від 12.11.25) щодо поданих третім відповідачем доказів.

Відносно реалізації сторонами свого права на подання заяв по суті справи:

1) позивачем (прокурором) надано:

- відповідь на відзив третього відповідача (вх. № 21269 від 16.09.2025 року);

2) третім відповідачем (ФОП Рой Валентиною Дмитрівною) надано:

- відзив на позов (вх. № 20801 від 11.09.2025 року);

- заперечення на відповідь на відзив (вх. № 21947 від 23.09.2025 року).

Крім того, сторонами надані наступні документи:

1) позивачем (прокурором) надано:

- письмові пояснення (вх. № 20676 від 10.09.2025 року);

- заперечення на заяву першого відповідача про застосування строку позовної давності (вх. № 23819 від 14.10.2025 року);

- заперечення на заяву другого відповідача про застосування строку позовної давності (вх. № 23818 від 14.10.2025 року);

- заперечення на заяву третього відповідача про застосування строку позовної давності (вх. № 26261 від 12.11.2025 року);

2) першим відповідачем (Харківською міською радою) надано:

- додаткові пояснення (вх. № 22749 від 01.10.2025 року);

- заява про застосування строку позовної давності (вх. № 22751 від 01.10.2025 року);

3) другим відповідачем (Управлінням комунального майна та приватизації Департаменту економіки і комунального майна Харківської міської ради) надано:

- заява про застосування строку позовної давності (вх. № 22752 від 01.10.2025 року);

4) третім відповідачем (ФОП Рой Валентиною Дмитрівною) надано:

- заява про застосування строку позовної давності (вх. № 23948 від 15.10.2025 року).

Першим відповідачем (Харківською міською радою) та другим відповідачем (Управлінням комунального майна та приватизації Департаменту економіки і комунального майна Харківської міської ради) заяви по суті справи не надані, хоча про розгляд справи повідомлені належним чином та брали участь у судових засіданнях.

Так, ухвала суду від 25.08.2025 року про прийняття справи № 922/4043/19 до провадження судді-доповідача Новікової Н.А. направлена до електронного кабінету відповідачів в системі «Електронний Суд» та доставлена першому відповідачу (ХМР) - 08.09.25 о(б) 18:52, а другому відповідачу (Управлінням комунального майна та приватизації Департаменту економіки і комунального майна Харківської міської ради) - 25.08.25 о(б) 17:06, що підтверджується відповідними довідками про доставку.

На підставі п. 2, абз. 2 п. 5 ч. 6 ст. 242 ГПК України суд констатує про те, що перший відповідач мав право на подання відзиву до 24 вересня 2025 року (включно), а другий відповідач до 10 вересня 2025 року (включно).

За змістом статті 2 Закону України "Про доступ до судових рішень", кожен має право на доступ до судових рішень у порядку, визначеному цим Законом, а всі судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі. Відповідно до інформації, наявної у відкритому доступі в Єдиному державному реєстрі судових рішень, ухвала Господарського суду Харківської області від 25.08.2025 у справі № 922/4043/19 направлена судом до зазначеного реєстру 25.08.2025 та оприлюднена 26.08.2025 року.

Виходячи із системного аналізу положень частини третьої статті 2, частин першої, другої статті 42 ГПК України, до сторін та учасників справи застосовуються єдині принципи судочинства, а учасники справи є рівними у своїх правах. Водночас, статтею 42 ГПК України передбачено, що учасники справи мають не лише права, але й обов'язки, дотримання або недотримання яких безпосередньо впливає на результат розгляду справи судом. Згідно частини першої статті 61 ГПК України, зазначені права та обов'язки поширюються також і на представника учасників у справі та можуть бути обмежені лише у випадках, передбачених частиною другою статті 61 ГПК України.

Отже, учасники справи повинні не лише користуватися наданими їм процесуальними правами, але й чітко виконувати передбачені процесуальним законом обов'язки, що у свою чергу повинно забезпечити справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення спору судом.

Практика ЄСПЛ визначає, що сторона, яка задіяна у ході судового розгляду справи, зобов'язана з розумним інтервалом часу сама цікавитися провадженням у її справі, добросовісно користуватися належними їй процесуальними правами та неухильно виконувати процесуальні обов'язки. Як зазначено у рішенні ЄСПЛ у справі "Пономарьов проти України" від 03.04.2008, сторони мають вживати заходи, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження.

Заявник зобов'язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, які пов'язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання (рішення ЄСПЛ у справі "Юніон Аліментарія Сандерс С. А. проти Іспанії" від 07.07.1989).

Беручи до уваги вищевикладене, суд дійшов висновку, що відповідачі є належно повідомленими про прийняття до провадження справи, оскільки ухвалу суду було направлено в належний спосіб до зареєстрованих електронних кабінетів відповідачів в системі «Електронний Суд».

Відповідачі у строк, встановлений судом, не подали до суду відзиву на позов, а відтак не скористалися наданими їм процесуальними правами.

У відповідності до ч. 9 ст. 165 та ч. 2 ст. 178 ГПК України, в разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.

Тобто, подання відповідачем відзиву на позовну заяву є правом, а не обов'язком учасника справи, а отже його відсутність не може бути підставою для невиправданого затягування судового розгляду справи.

Відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950, яка ратифікована Україною 17.07.1997, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру. Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору (рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 у справі "Смірнова проти України").

Основними засадами (принципами) господарського судочинства, зокрема, є розумність строків розгляду справи судом, неприпустимість зловживання процесуальними правами (пункти 10, 11 ч. 3 ст. 2 ГПК України).

Відповідно до ч. 2 ст. 42, ч. 1 ст. 43 ГПК України, учасники справи зобов'язані виявляти повагу до суду та до інших учасників судового процесу, сприяти своєчасному, всебічному, повному та об'єктивному встановленню всіх обставин справи, виконувати процесуальні дії у встановлені законом або судом строки, виконувати інші процесуальні обов'язки, визначені законом або судом. Учасники судового процесу та їх представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами, зловживання процесуальними правами не допускається.

На підставі викладеного, враховуючи, що судом вчинено всіх необхідних заходів для належного повідомлення відповідачів про розгляд даної справи, та враховуючи, що подання відзиву на позовну заяву є правом (а не обов'язком) відповідачів, суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи в разі ненадання відповідачами відзиву в установлений судом строк без поважних причин, а також враховуючи, що позивачем у позовній заяві досить повно висловлено та обґрунтовано свою позицію по суті заявлених ним позовних вимог і в матеріалах справи достатньо доказів, які мають значення для прийняття обґрунтованого та об'єктивного рішення по даній справі, з метою недопущення невиправданого затягування судового процесу й порушення прав учасників справи щодо розгляду спору впродовж розумного строку, суд дійшов висновку про можливість розглянути справу за відсутності відзиву відповідачів за наявними у справі матеріалами.

Так, у відповідності до ч. 3 ст. 177 ГПК України підготовче провадження має бути проведене протягом шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі. У виняткових випадках для належної підготовки справи для розгляду по суті цей строк може бути продовжений не більше ніж на тридцять днів за клопотанням однієї із сторін або з ініціативи суду. В свою чергу, відповідно до ч. 1, 2 ст. 195 ГПК України суд має розпочати розгляд справи по суті не пізніше ніж через шістдесят днів з дня відкриття провадження у справі, а у випадку продовження строку підготовчого провадження - не пізніше наступного дня з дня закінчення такого строку. Суд розглядає справу по суті протягом тридцяти днів з дня початку розгляду справи по суті.

Суд констатує про те, що ним дотримані строки розгляду справи.

У пунктах 2, 4 частини 3 статті 129 Конституції України закріплені такі основні засади судочинства як: рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом; змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Зазначені принципи знайшли своє відображення у статтях 7, 13 ГПК України, а тому господарські суди зобов'язані реалізовувати їх під час здійснення господарського судочинства. Закон України "Про судоустрій та статус суддів" (пункт 3 статті 7) також гарантує право кожного на участь у розгляді своєї справи у визначеному процесуальним законом порядку. Згідно з статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права. Конвенція покликана гарантувати не теоретичні або примарні права, а права, які є практичними і ефективними. Це особливо стосується права на доступ до суду, зважаючи на помітне місце, відведене у демократичному суспільстві праву на справедливий суд (див. рішення у справах "Ейрі проти Ірландії", від 09 жовтня 1979 року, пункт 24, Series A N 32, та "Гарсія Манібардо проти Іспанії", заява №38695/97, пункт 43, ECHR 2000-II). Суд констатує про те, що під час розгляду справи, були створені належні умови для реалізації сторонами своїх прав, що передбачені ГПК України.

Розглянувши матеріали справи, з'ясувавши всі фактичні обставини справи, всебічно та повно перевіривши наявні в матеріалах справи докази, суд встановив таке.

Як зазначено у позові, 11.03.2011 між Управлінням комунального майна та приватизації Департаменту економіки та комунального майна Харківської міської ради та фізичною особою-підприємцем Рой Валентиною Дмитрівною було укладено договір оренди № 1844 (надалі - «Договір»), відповідно до умов п. 1.1. якого, орендодавець передає, а орендар приймає в строкове платне користування нежитлові приміщення першого поверху № 1, 1-:-7 загальною площею 87,9 кв.м. (технічний паспорт КП "Харківське міське бюро технічної інвентаризації" б/н від 06.05.2001 року), далі "майно", яке належить до комунальної власності територіальної громади м. Харкова, розташоване за адресою: АДРЕСА_1, літ. "А-2" та знаходиться на балансі КП "Жилкомсервіс". Право на оренду цих приміщень отримано орендарем на підставі Розпорядження управління комунального майна та приватизації № 243 від 15.02.2011 "Про переукладання договору оренди №1311 від 13.06.2001 року на нежитлові приміщення, які розташовані за адресою: АДРЕСА_1, літ. "А-2".

Майно передається в оренду з метою використання: для розміщення підсобних приміщень (п. 1.2. договору). Відповідно до п. 3.1. договору оренди, вартість об'єкту оренди складала 143075 грн.

Відповідно до п. 5.2 договору оренди, орендар зобов'язаний здійснювати капітальний ремонт, реконструкцію, улаштування окремих входів у встановленому порядку, при наявності письмової згоди орендодавця, за окремими проектами, які розроблені спеціалізованими проектними організаціями і узгоджені з управлінням містобудування і архітектури Харківської міської ради до початку проведення робіт, при наявності дозволу, отриманого відповідно з діючим законодавством. Згідно з п. 5.3. договору оренди, орендар має право за письмовою згодою орендодавця вносити зміни до складу орендованого майна, провадити невід'ємні поліпшення, які необхідні для здійснення господарської діяльності, що зумовлює підвищення його вартості. Якщо невід'ємні поліпшення майна зроблені за згодою орендодавця, орендар має право на відшкодування вартості необхідних витрат або зарахування їх вартості тільки у разі придбання об'єкта у власність.

Відповідно до п. 5.6. Договору орендар, який належно виконує свої обов'язки, у разі продажу майна, що передане в оренду, має переважне право перед іншими особами на його викуп.

Додатковою угодою № 4 від 11.03.2014 до договору оренди № 1844 від 11.03.2011 даний договір викладено в новій редакції.

Згідно з умовами п. 10.1. договору оренди, в редакції Додаткової угоди № 9 від 28.03.2017, цей договір діє з 11.03.2017 до 11.03.2018.

У відповідності до акту приймання - передачі від 11.03.2011 фізична особа-підприємець Рой Валентина Дмитрівна прийняла в орендне користування нежитлові приміщення загальною площею 87,9 кв.м. АДРЕСА_1, літ. «А-2».

Рішенням виконавчого комітету Харківської міської ради Харківської області № 543 від 03.08.2016 «Про виключення приміщень 1-го поверху №1, 1-:-7 загальною площею 87, 9 кв.м. у житловому будинку літ. "А-2" по АДРЕСА_1 з житлового фонду» виключено вищевказані приміщення, що перебували в оренді ФОП Рой В.Д. з житлового фонду.

16.09.2016 ФОП Рой В.Д. звернулася до Управління комунального майна та приватизації Харківської міської ради з листом про розгляд питання щодо приватизації вказаних приміщень.

Так, за результатами розгляду вказаного листа Харківською міською радою прийнято відповідне рішення, а саме, відповідно п. 20 Додатку до рішення 9 сесії Харківської міської ради 7 скликання "Про відчуження об'єктів комунальної власності територіальної громади м. Харкова" від 26.10.2016 №412/16, Харківська міська рада надала згоду приватизувати вказаний об'єкт нерухомого майна шляхом викупу.

На виконання вказаного Рішення ФОП Рой В.Д. було подано до Управління комунального майна та приватизації Харківської міської ради заяву про приватизацію № 3465 від 31.05.2017.

У подальшому ФОП Рой В.Д. звернулася до Управління комунального майна та приватизації Харківської міської ради з листом від 16.05.2017, в якому просила оцінку для приватизації вказаного майна провести суб'єктом оціночної діяльності фізичною особою-підприємцем Бєлих Б.М. Управління комунального майна та приватизації Харківської міської ради звернулося до суб'єкта оціночної діяльності ФОП Бєлих Б.М. з листом від 31.05.2017 за вих. № 9012 з пропозицією провести оцінку вказаних нежитлових приміщень, на підставі договору з ФОП Рой В.Д. На підставі вказаного листа ФОП Бєлих Б.М. складено звіт про незалежну оцінку нерухомого майна від 15.06.2017, відповідно до якого вартість вказаного майна станом на 31.05.2017 складає 188 780 грн. без ПДВ.

06.02.2018 між Фізичною особою-підприємцем Рой В.Д. (покупцем) та Управлінням комунального майна та приватизації Департаменту економіки та комунального майна Харківської міської ради (продавцем) було укладено договір купівлі - продажу № 5548-В-С, відповідно до умов якого Фізична особа - підприємець Рой В.Д. приватизувала вказані нежитлові приміщення за 188 780 грн. без ПДВ (226 536 грн. з ПДВ).

16.02.2018 між Фізичною особою-підприємцем Рой В.Д. та Управлінням комунального майна та приватизації Департаменту економіки та комунального майна Харківської міської ради складено Акт прийому-передачі № 5548-В-С, згідно якого продавець (Управління комунального майна та приватизації Департаменту економіки та комунального майна Харківської міської ради) передав, а покупець (ФОП Рой В.Д.) прийняв продані 06.02.2018 шляхом викупу нежитлові приміщення 1-го поверху № І, 1-:-7 загальною площею 87, 9 кв.м. в житловому будинку літ. «А-2», розташованого за адресою: АДРЕСА_1. У вказаному акті зазначено, що станом на 16.02.2018 загальна сума за об'єкт приватизації у розмірі 226536,00 грн. (в тому числі ПДВ сплачена у повному обсязі.

На підставі викладеного, рішенням приватного нотаріуса Галіщевою О.А. Харківського міського нотаріального округу Харківської області про державну реєстрацію прав та їх обтяжень №39807872 від 22.02.2018 зареєстровано право власності за ФОП Рой В.Д. нежитлові приміщення 1-го поверху № І, 1-:-7 загальною площею 87, 9 кв.м. в житловому будинку літ. «А-2», розташованого за адресою: АДРЕСА_1 (номер запису про право власності 24958163 від 20.02.2018).

Звертаючись із даним позовом до суду, прокурор зазначив, що Харківська міська рада незаконно обрала спосіб приватизації оспорюваного майна шляхом викупу орендарем. Прокурор наполягає на тому, що рішення міської ради від 26.10.2016 №412/16 є незаконним, у зв'язку з тим, що прийнято з порушенням вимог ст. 345 ЦК України, ст. 25 Закону України «Про оренду державного та комунального майна», ст.ст. 1, 2, 4, 29, Закону України «Про приватизацію державного майна», ст.ст. 11, 18-2 Закону України «Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)». При цьому, прокурором наголошено про те, що Харківська міська рада має право прийняти рішення про продаж нерухомого майна, що перебуває у власності територіальної громади, а уповноважений нею орган приватизації, а саме Управління комунального майна, має укласти відповідний договір купівлі-продажу, як правило, за результатами проведення аукціону або конкурсу (конкурсний продаж). У виключних випадках такий продаж може бути проведений шляхом викупу, а саме в даному випадку продаж шляхом викупу орендарем об'єктів, які вже перебувають у нього в оренді, якщо орендарем за згодою орендодавця за рахунок власних коштів здійснено поліпшення орендованого майна, яке неможливо відокремити від відповідного об'єкта без завдання йому шкоди, в розмірі не менш як 25 відсотків ринкової вартості майна, за яким воно було передано в оренду, визначеної суб'єктом оціночної діяльності - суб'єктом господарювання для цілей оренди майна. Зокрема у звіті про оцінку майна, договорі оренди, договорі купівлі-продажу, заявці орендаря з проханням надати дозвіл на приватизацію будь-які відомості про такі поліпшення відсутні. А отже, орендарем до органу приватизації не подавались документи, що містять невід'ємні поліпшення, здійснені за час його оренди, під час приватизації. Прокурор вважає, що обраний спосіб приватизації не тільки є незаконним, а й суперечить інтересам держави та територіальної громади.

Вважаючи, що під час прийняття оскаржуваного рішення Харківської міської ради, в процесі здійснення процедури відчуження об'єктів нерухомості та укладання спірних договорів купівлі-продажу відповідачами були порушені вимоги Закону України "Про приватизацію державного майна", Закону України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)", Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні", Програми приватизації та відчуження об'єктів комунальної власності територіальної громади м. Харкова на 2012 - 2016 роки, Програми приватизації та відчуження об'єктів комунальної власності територіальної громади м. Харкова на 2017 - 2022 роки, що безпосередньо порушує права та інтереси територіальної громади м. Харкова, прокурор звернувся з відповідною позовною заявою до господарського суду Харківської області, в якій просить: визнати незаконним та скасувати п. 20 додатку до рішення 9 сесії Харківської міської ради 7 скликання "Про відчуження об'єктів комунальної власності територіальної громади м. Харкова" від 26.10.2016 № 412/16; визнати недійсним договір купівлі-продажу нежитлових приміщень від 06.02.2018 № 5548-В-С, укладений між Управлінням комунального майна та приватизації Департаменту економіки та комунального майна Харківської міської ради та ФОП Рой В.Д., посвідченого приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Харківської області Галіщевою О.А. і зареєстрованого в реєстрі за № 64; скасувати запис про проведену державну реєстрацію права власності № 24958163 від 20.02.2018 та зобов'язати фізичну особу-підприємця Рой Валентину Дмитрівну повернути територіальній громаді міста Харкова в особі Харківської міської ради нежитлові приміщення 1-го поверху № І, 1-:-7 загальною площею 87, 9 кв.м. в житловому будинку літ. «А-2», розташованого за адресою: АДРЕСА_1, а Харківську міську раду Харківської області прийняти вказані приміщення.

10.09.2025 року до суду від позивача (прокурора) до суду надійшли письмові пояснення (вх. № 20676), що подані на виконання ухвали суду від 25.08.2025 року. Прокурор надає наступні пояснення.

По-перше, стосовно процесуального статусу прокурора зазначає, що Верховний Суд у п. 53 своєї постанови від 30.07.2025 підтвердив наявність підстав для представництва інтересів держави у суді у зазначеній справі, що відповідно спростовує протилежні доводи Харківської міської ради, Управління комунального майна та приватизації Департаменту економіки і комунального майна Харківської міської ради та ФОП Рой В.Д.

По-друге, стосовно позовних вимог про визнання недійсним договору купівлі-продажу нежитлових приміщень, скасування запису про державну реєстрацію та повернення майна, зазначає, що відповідно до п. п. 66 та 70 постанови Верховного Суду від 30.07.2025 у справі № 922/4043/19 суд дійшов висновків про те, що вимоги про визнання недійсним договору купівлі-продажу нежитлових приміщень та повернення майна є обґрунтованими. Позовна вимога прокурора про скасування записів про державну реєстрацію права власності на спірні об'єкти нерухомого майна не підлягає задоволенню з огляду на обрання неефективного способу захисту прав. Таким чином, Верховним Судом підтверджено наявність правових підстав для задоволення позову прокурора в частині визнання недійсним договору та повернення майна.

Стосовно строків позовної давності, позивач зазначає наступне.

Для визначення початку перебігу позовної давності має значення не тільки безпосередня обізнаність особи про порушення її прав, а і об'єктивна можливість цієї особи знати про такі обставини. З урахуванням того, що прокурор у даній справі є самостійним позивачем, то строк звернення до суду за захистом інтересів держави необхідно обраховувати з дня, коли саме прокурору стало відомо про порушене право.

Прокурор зазначає, що що Харківською місцевою прокуратурою № 2 здійснюється процесуальне керівництво по кримінальному провадженню, внесеному до ЄРДР за № 42017221080000002 від 04.01.2017 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 366 КК України. В ході досудового розслідування на підставі ухвали слідчого судді Жовтневого районного суду м. Харкова від 06.02.2019 у справі № 639/687/19 в Управлінні Харківської міської ради проведено вилучення ряду приватизаційних справ, у т.ч. щодо приватизації спірних приміщень ФОП Рой В.Д.

Оскільки прокурор не є учасником спірних правовідносин, а зміст оскаржуваного рішення Харківської міської ради (а саме висновок про проведення відчуження об'єктів комунальної власності територіальної громади м. Харкова шляхом викупу) безпосередньо не свідчить про наявність порушень прав та інтересів територіальної громади, прокурором строк позовної давності пропущено з поважних причин, а порушене право держави та Харківської міської територіальної громади підлягає захисту у судовому порядку. Таким чином, порушення, які свідчать про незаконність набуття ФОП Рой В.Д. нежитлових приміщень, прокурором виявлено лише за результатами опрацювання отриманих у ході досудового розслідування кримінального провадження № 42017221080000002 доказів - приватизаційної справи. Зокрема, лише шляхом вивчення матеріалів щодо звернення з метою надання дозволу на поліпшення, наявності або відсутності дозволу на поліпшення, документальне підтвердження наявності проведених поліпшень, оцінка майна, відповідні договори, тобто безпосередньо приватизаційної справи можливо встановити наявність або відсутність порушень, у зв'язку з чим позовну давність пропущено з поважних причин.

Як зазначалося вище, необхідні для виявлення порушень норм законодавства документи прокурором отримано на підставі ухвали слідчого судді від 06.02.2019, тобто саме з цього часу прокурор здобув докази на підтвердження своєї правової позиції у спорі, а отже набув можливість звернутися з відповідним позовом до суду за захистом порушеного права.

11.09.2025 року до суду від третього відповідача надійшов відзив на позов (вх. № 20801).

Третій відповідач просить суд звернути увагу на той факт, що органами прокуратури не було вжито актів реагування щодо рішення Харківської міської ради від 21.06.2017 №691/17 на предмет невідповідності Програми 2017-2022 вимогам в т.ч. Закону №2171. Отже, ФОП Рой В.Д. мала обґрунтовані підстави довіряти положенням як Програми 2012-2016, так і Програми 2017-2022.

Як зазначено у відзиві, оскільки ФОП Рой В.Д. у встановленому порядку не здійснювала невід'ємних поліпшень Майна шляхом письмового погодження виду робіт та загальної суми з Управлінням і збиранням відповідних документів, в заявах про приватизацію Майна від 27.03.2014 та від 16.09.2016 ФОП Рой В.Д. не вказувала спосіб приватизації (конкурс, аукціон або викуп). Ініціатива щодо визначення способу приватизації комунального майна територіальної громади м. Харкова належить Управлінню, що закріплено в пункті 3.1 Програми 2012-2016.

Наприкінці травня 2017 року працівниками Управління було проінформовано в усній формі ФОП Рой В.Д. про те, що на чергову сесію Харківської міської ради буде винесено на затвердження Програму 2017-2022 і тепер не буде юридичної заборони на приватизацію нею Майна шляхом викупу, а тому вона має подати заяву про приватизацію Майна за встановленою формою.

Враховуючи вищевикладене у ФОП Рой В.Д. були наявні обґрунтовані підстави вважати правомірними дії Управління та Харківської міської ради щодо визначеного способу приватизації Майна та правомірності прийнятого Харківською міською радою рішення від 26.10.2016 №412/16 в частині пункту 20 додатку до нього з урахуванням змісту Програми 2017-2022, а також беручи до уваги відсутність станом на початок 2018 року будь-яких дій органів прокуратури щодо оскарження або інших дій з реагування на прийняте Харківською міською радою рішень 21.06.2017 №691/17 про затвердження Програми 2017-2022 та від 26.10.2016 №412/16, яким було затверджено перелік з 74 об'єктів комунальної власності з визначеним способом приватизації викуп.

Третій відповідач просить суд врахувати, що протягом 2019-2020 років Господарським судом Харківської області та Східним апеляційним господарським судом по справах в подібних правовідносинах в 100 відсотках випадків ухвалювалися рішення про відмову в позові органам прокуратури в т.ч. через визнання правомірними дій як Управління так і Харківської міської ради. І тільки Верховний Суд змінив правову позицію судів нижчих ланок, визнавши такі дії органу місцевого самоврядування протиправними.

16.09.2025 року до суду від позивача надійшла відповідь на відзив третього відповідача (вх. № 21269).

Щодо доводів представника відповідача про відсутність реагування з боку органів прокуратури щодо рішення Харківської міської ради від 21.06.2017 № 691/17, а також змісту Програми приватизації 2017-2022, позивач зазначає, що відповідно до положень Конституції України та Закону України «Про прокуратуру» повноваженнями щодо проведення перевірок у порядку нагляду за додержанням законів органи прокуратури не наділені.

Про порушення інтересів держави органи прокуратури дізналась виключно після вилучення ряду приватизаційних справ, в тому числі щодо приватизації нежитлових приміщень, розташованих за адресою: АДРЕСА_1, на підставі ухвали слідчого судді Жовтневого районного суду м. Харкова від 06.02.2019 (справа №639/687/19) в Управлінні комунального майна та приватизації Департаменту економіки і комунального майна Харківської міської ради, що здійснювався у кримінальному провадженні № 42017221080000002 від 04.01.2017 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 366 КК України. Після вивчення матеріалів приватизаційної справи прокурором було прийнято рішення про звернення до суду із позовною заявою.

Відносно тверджень відповідача, що положення Програми приватизації та відчуження об'єктів комунальної власності територіальної громади м. Харкова на 2017-2022 рр. не передбачають здійснення поліпшень майна, відповідачем ФОП Рой В.Д. не допущено винної та/або протиправної поведінки при приватизації спірного майна та прокурором не доведено відсутність поліпшень майна за період оренди, позивач зазначає, що вони є необґрунтованими.

Відповідно до системного аналізу правових норм вбачається, що Харківська міська рада дійсно має право прийняти рішення про продаж об'єктів нерухомого майна, що перебуває у власності територіальної громади, а уповноважений нею орган приватизації, а саме Управління комунального майна, має право укласти відповідний договір купівлі-продажу. При цьому такий продаж має бути проведений шляхом аукціону або конкурсу (конкурсний продаж). У виключних випадках таких продаж може бути проведений шляхом викупу, а саме в даному випадку продаж шляхом викупу орендарем об'єкту, який вже перебуває у нього в оренді, якщо орендарем за згодою орендодавця за рахунок власних коштів здійснено поліпшення орендованого майна, яке неможливо відокремити від відповідного об'єкта без завдання йому шкоди, в розмірі не менш як 25 відсотків ринкової вартості майна, за яким воно було передано в оренду, визначеної суб'єктом оціночної діяльності - суб'єктом господарювання для цілей оренди майна.

У даному випадку відповідач жодних поліпшень орендованого майна за період перебування об'єкту нерухомого майна у нього в оренді, не здійснила, навіть не зверталась та не отримувала дозволу на такі поліпшення. Таким чином, Харківська міська рада незаконно обрала спосіб приватизації оспорюваного майна шляхом викупу орендарем.

23.09.2025 року до суду від третього відповідача надійшли заперечення на відповідь на відзив (вх. № 21947 від 23.09.2025 року).

Відповідач зазначає, що правові підстави для вжиття заходів реагування щодо рішення Харківської міської ради №412/16 від 26.10.2016, в т.ч. в частині пункту 20 додатку до рішення у органів прокуратури виникли з 04.01.2017, про що вказує сам Прокурор. Однак, якби такі заходи реагування органами прокуратури було вжито вчасно, між Управлінням та ФОП Рой В.Д. договір №5548-В-С купівлі-продажу нежитлових приміщень, орендованих фізичною особою-підприємцем Рой Валентиною Дмитрівною, посвідчений приватним нотаріусом ХМНО Галіщевою О.А. 06.02.2018, зареєстрований в реєстрі за №64 не був би укладений, в т.ч. через відмову ФОП Рой В.Д.

Також, відповідач зазначає, що неоднозначність тлумачення норм законодавства з приватизації державного та комунального майна та локальних актів Харківської міської ради підтверджується навіть різними правовими висновками з цього питання у судів першої, апеляційної та касаційної інстанцій.

Крім того, відповідач звертає увагу, що позивач фактично просто повторює правову позицію Верховного Суду щодо наявності порушень законодавства про приватизацію, але ж у своєму відзиві ФОП Рой В.Д. сам факт порушення не оспорює.

Також, у запереченнях зазначено, що позивач не наводить обґрунтованих заперечень щодо застосування до спірних правовідносин статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року та усталеної практики Європейського суду з прав людини щодо її (ст.1) застосування.

01.10.2025 року від першого відповідача (ХМР) надійшли додаткові пояснення (вх. № 22749).

Перший відповідач зазначає, що оскільки Закони України «Про оренду державного та комунального майна» та «Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)» не передбачають виключення, заборони, або застереження щодо переважного права орендаря на придбання комунального майна, то на правовідносини, які виникають між наймодавцем та наймачем у разі продажу майна, переданого у найм (оренду), поширюється дія норми, закріпленої у ч. 2 ст. 777 Цивільного кодексу України чим доводиться безпідставність аргументів прокурора.

На переконання першого відповідача, Харківською міською радою та Управлінням комунального майна та приватизації повністю дотримано спосіб та порядок проведення процедури приватизації нежитлових приміщень. Крім того ,у позовній заяві не наведено правових підстав визнання договору купівлі-продажу недійсними. В позовній заяві не зазначено чим саме та чиї права порушено при укладенні спірних договорів купівлі-продажу.

Крім того, відповідачами подані заяви про застосування строку позовної давності.

Так, перший та другий відповідач вважають, що оскаржуване рішення Харківської міської ради було оприлюднено на офіційному сайті Харківської міської ради 01.11.2016. Отже, позивач вважається таким, що довідався або міг би довідатись про порушення прав та прийняття оскаржуваного рішення безпосередньо в день пленарного засіданні сесії Харківської міської ради або оприлюднення - 26.10.2016 та 01.11.2016. З матеріалів справи не вбачається обґрунтування тих причин, які вплинули на можливість прокурора протягом значного періоду часу дізнатися про підстави для прийняття та зміст оскаржуваного рішення, за наявності для цього відповідних повноважень. Прокурор не навів обставин, за яких він не міг раніше довідатися про вказані порушення. Разом з тим, прокурор лише в 06.12.2019 звернувся до господарського суду Харківської області з позовною заявою про визнання незаконним та скасування п. 20 додатку 1 до рішення 9 сесії Харківської міської ради 7 скликання від 26.10.2016 № 412/16 "Про відчуження об'єктів комунальної власності територіальної громади м. Харкова"; як основною позовною вимогою, яка передую іншим вимогам, які випливають з цієї основної вимоги, з пропущенням загального трирічного строку позовної давності.

Крім того, відповідно до статті 258 ЦК України для окремих видів вимог законом може встановлюватися спеціальна позовна давність: скорочена або більш тривала порівняно із загальною позовною давністю. Так, на час прийняття Харківською міською радою рішення від 26.10.2016 № 412/16 та на час укладання договору від 06.02.2016 № 5548-В-С купівлі-продажу нежитлових приміщень правовідносини з приватизації комунального майна регулювалися Законом України від 06.03.1992 № 2171-ХІІ "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)". 07.03.2018 набрав чинність Закон України від 18.01.2018 № 2269-VIII "Про приватизацію державного і комунального майна". Пунктом 8 розділу V якого визнано таким, що втратив чинність Закон № 2171. Частиною другою статті 30 Закону України "Про приватизацію державного і комунального майна" визначено, що строк позовної давності для звернення з позовом про відмову в затвердженні протоколу аукціону, визнання недійсними результатів приватизації об'єкта малої приватизації або договору купівлі-продажу об'єкта малої приватизації становить три місяці.

Таким чином, з моменту набрання чинності Законом України від 18.01.2018 № 2269 "Про приватизацію державного і комунального майна" (з 07.03.2018) позовна давність для звернення з позовом про визнання недійсним договору купівлі-продажу об'єкта малої приватизації становить три місяці. Отже у разі звернення до суду з позовом про визнання недійсним договору купівлі-продажу об'єкта малої приватизації після набрання чинності зазначеним Законом (з 07.03.2018), до таких позовних вимог підлягає застосуванню спеціальна (скорочена) позовна давність у три місяці незалежно від дати укладання такого договору або дати прийняття органом приватизації рішення про приватизацію об'єкта нерухомого майна. Разом з тим, прокурором при зверненні 06.12.2019 з позовними вимогами про визнання недійсним договору купівлі-продажу нежитлових приміщень від 06.02.2018 № 5548-В-С, скасування запису про державну реєстрацію права власності від 20.02.2018 №24958163 та зобов'язання Рой В. Д. повернути територіальній громаді м. Харкова в особі Харківської міської ради нежитлові приміщення, пропущено тримісячний (спеціальний (скорочений) строк позовної давності, визначений частиною другою статті 30 Закону України "Про приватизацію державного і комунального майна" від 18.01.2018 № 2269-VIII. Виходячи з наведеного, пропуск прокуратурою строку позовної давності щодо жодної позовної вимоги є підставою для відмови у задоволенні позову на підставі ч. 4 ст. 267 Цивільного кодексу України.

Щодо необхідності застосування тримісячного строку позовної давності наполягає і третій відповідач.

Прокурор заперечує проти застосування строку позовної давності. У даному випадку, наявні підстави для застосування абз. 2 п. 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про приватизацію державного і комунального майна». При чому слід також згадати принцип «casus omissus pro omisso habendus est», а саме те, що не охоплено законом, - законом не охоплено. Тобто ступінь свободи інтерпретації закону має мати певні межі. Той, хто застосовує закон, не може додавати до тексту те, чого там немає, або те, що недвозначно мається на увазі. Абз. 2 ч. 2 розділу V Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про приватизацію державного і комунального майна» встановлено, що приватизація (продаж) об'єктів, щодо яких рішення про приватизацію було прийнято до набрання чинності цим Законом, здійснюється та завершується відповідно до вимог цього Закону, крім об'єктів, за якими, у тому числі, дата проведення викупу, зазначена в опублікованому інформаційному повідомленні про продаж державного або комунального майна, припадає на день після набрання чинності цим Законом. За змістом ст. ст. 7, 23 Закону України «Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)», в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин, процес приватизації комунального майна включає в себе затвердження місцевими радами переліків об'єктів, що підлягають приватизації певним способом, прийняття заяви потенційного покупця, проведення підготовки об'єкту приватизації до продажу та подальше укладення договору купівлі-продажу.

Оскільки рішення про приватизацію та проведення викупу були прийняті до набрання чинності Законом України «Про приватизацію державного і комунального майна» (07.03.2018), в даному випадку наявні усі підстави для застосування виключного випадку, передбаченого абз. 2 п. 2 розділу V Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про приватизацію державного і комунального майна», а як наслідок - 3 річного строку позовної давності. З огляду на вищевикладене, до спірних правовідносин застосовуються строки загальної позовної давності тривалістю у три роки, Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 29.07.2020 у справі № 914/2235/18.

Надаючи правову кваліфікацію вищевказаним обставинам, що стали предметом спору між сторонами у даній справі, з урахуванням фактичних та правових підстав позовних вимог, суд виходить з такого.

У відповідності до ч. 1 ст. 316 ГПК України вказівки, що містяться у постанові суду касаційної інстанції, є обов'язковими для суду першої та апеляційної інстанцій під час нового розгляду справи.

У відповідності до п. 85 постанови Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 30.07.2025 року у справі № 922/4043/19 під час нового розгляду справи судам необхідно врахувати викладене у цій постанові, вжити всі передбачені законом заходи для всебічного, повного і об'єктивного встановлення обставин справи, перевірити доводи, на яких ґрунтуються вимоги та заперечення сторін, зокрема, щодо пропуску позовної давності позивачем, дати їм належну юридичну оцінку і в залежності від встановленого та у відповідності з вимогами чинного законодавства вирішити спір з належним обґрунтуванням мотивів та підстав такого вирішення у судовому рішенні.

При цьому, Верховний Суд скасував постанову Східного апеляційного господарського суду від 27.05.2021 у справі № 922/4043/19 в частині задоволення позовної вимоги про визнання незаконним і скасування пункта 20 додатку до рішення Харківської міської ради від 26.10.2016 № 412/16 "Про відчуження об'єктів комунальної власності територіальної громади м. Харкова", а мотивувальну частину рішення Господарського суду Харківської області від 18.05.2020 в цій частині позовних вимог змінити, виклавши її в редакції цієї постанови, а в решті в цій частині рішення залишити в силі.

У решті постанову Східного апеляційного господарського суду від 27.05.2021 та рішення Господарського суду Харківської області від 18.05.2020 скасовано, а справу № 922/4043/19 направлено на новий розгляд до суду першої інстанції.

Тобто, судом першої інстанції підлягає вирішенню по суті спір, з урахуванням вказівок Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду, викладених у постанові від 30.07.2025 року у справі № 922/4043/19, в межах наступних позовних вимог:

- скасування запису про державну реєстрацію права власності №24958163 від 20.02.2018;

Отже, суд має вжити всі передбачені законом заходи для всебічного, повного і об'єктивного встановлення обставин справи, перевірити доводи, на яких ґрунтуються вимоги та заперечення сторін відносно вищезазначеного предмета позову.

Відносно наявності підстав для представництва інтересів держави прокуратурою.

За змістом статті 2 Господарського процесуального кодексу України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.

Отже, обов'язковою передумовою реалізації права на судовий захист в порядку господарського судочинства є наявність у позивача суб'єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу, які порушуються, не визнаються або оспорюються іншими особами - відповідачами, та на захист якого спрямоване звернення до суду з позовом. Відтак, вирішуючи спір, суд повинен встановити наявність у особи, яка звернулась з позовом, суб'єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу, на захист якого подано позов, і лише встановивши наявність такого - суд з'ясовує наявність чи відсутність факту порушення або оспорення і, відповідно, приймає рішення про захист порушеного права або про відмову у захисті. Право на доступ до суду реалізується на підставах і в порядку, встановлених законом. Кожний із процесуальних кодексів встановлює обмеження щодо кола питань, які можуть бути вирішені в межах відповідних судових процедур. Зазначені обмеження спрямовані на дотримання оптимального балансу між правом людини на судовий захист і принципами юридичної визначеності, ефективності й оперативності судового процесу. Згідно з частиною 1 статті 45 Господарського процесуального кодексу України сторонами в судовому процесі - позивачами і відповідачами - можуть бути особи, зазначені у статті 4 цього Кодексу. Юридичні особи та фізичні особи-підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що у випадку, коли держава вступає у господарські правовідносини, вона має цивільну правоздатність нарівні з іншими їх учасниками. Держава набуває і здійснює господарські права й обов'язки через відповідні органи, які діють у межах їхньої компетенції. Отже, поведінка органів, через які діє держава, розглядається як поведінка держави у відповідних, зокрема у господарських, правовідносинах. Тому у відносинах, в які вступає держава, органи, через які вона діє, не мають власних прав і обов'язків, а наділені повноваженнями (компетенцією) представляти державу у відповідних правовідносинах (див. висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у пунктах 6.21, 6.22 постанови від 20 листопада 2018 року у справі № 5023/10655/11, у пунктах 4.19, 4.20 постанови від 26 лютого 2019 року у справі № 915/478/18, у пункті 26 постанови від 26 червня 2019 року у справі № 587/430/16-ц).

У випадках, встановлених законом, до суду можуть звертатися органи та особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб або державних чи суспільних інтересах (частина 3 статті 4 Господарського процесуального кодексу України). У визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою (частина 3 статті 53 Господарського процесуального кодексу України). У Рішенні від 05 червня 2019 року № 4-р(II)/2019 Конституційний Суд України вказав, що Конституцією України встановлено вичерпний перелік повноважень прокуратури, визначено характер її діяльності і в такий спосіб передбачено її існування і стабільність функціонування; наведене гарантує неможливість зміни основного цільового призначення вказаного органу, дублювання його повноважень/функцій іншими державними органами, адже протилежне може призвести до зміни конституційно визначеного механізму здійснення державної влади її окремими органами або вплинути на обсяг їхніх конституційних повноважень. Прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною 4 цієї статті (абзаци 1 та 2 частини 3 статті 23 Закону України "Про прокуратуру"). Наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді. Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва. Прокурор зобов'язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб'єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу. Наявність підстав для представництва може бути оскаржена громадянином чи її законним представником або суб'єктом владних повноважень (абзаци 1-3 частини 4 статті цього Закону). Крім того, прокурор зобов'язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це відповідного суб'єкта лише тоді, коли той має повноваження здійснювати захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах, але не здійснює чи неналежно їх здійснює.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 11.06.2024 у справі № 925/1133/18 зазначила, що у разі, якщо державний орган або орган місцевого самоврядування діє або приймає рішення всупереч закону та інтересам Українського народу, прокурор має право діяти на захист порушених інтересів держави шляхом подання відповідного позову до суду. В цьому випадку органи, які прийняли рішення чи вчинили дії, що, на думку прокурора, порушують інтереси держави, набувають статусу відповідача.

Орган державної влади (або місцевого самоврядування), який порушив права держави чи територіальної громади прийняттям незаконного рішення від імені відповідного суб'єкта права, не може (в силу відсутності повноважень на захист) та не повинен (з огляду на відсутність спору з іншим учасником цивільних правовідносин) бути позивачем за позовом прокурора, спрямованим на оскарження незаконного рішення цього ж органу та відновлення порушених прав і законних інтересів держави чи територіальної громади. В процесуальному аспекті орган, який прийняв такий акт, не має зацікавленості у задоволенні позовних вимог, відстоюючи правомірність своїх дій, що суперечить правовому статусу позивача. Водночас доведення правомірності дій, які оспорюються позивачем, забезпечується процесуальними повноваженнями відповідача.

У пункті 140 наведеної постанови від 11.06.2024 у справі № 925/1133/18 Велика Палата Верховного Суду також вказала на те, що прокурор звертається до суду в інтересах держави як самостійний позивач, якщо орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах, є учасником спірних відносин і сам порушує інтереси держави.

В межах цієї справи, прокурор звернувся з позовом, в якому просив визнати недійсним договір та витребувати (повернути) спірне нерухоме майно у комунальну власність, наголошуючи на порушенні інтересів держави з огляду на те, що Харківська міська рада як орган, уповноважений діяти виключно в інтересах територіальної громади міста, та Управління комунального майна та приватизації Департаменту економіки і комунального майна Харківської міської радою внаслідок допущених порушень відчужили спірне нерухоме майно на порушення вимог законодавства, діяли всупереч інтересам територіальної громади міста та, відповідно, і держави.

Враховуючи викладене у сукупності прокурор у даній справі підтвердив наявність підстав для представництва інтересів держави у суді.

Означене підтверджується висновками, викладеними у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 30.07.2025 року у справі № 922/4043/19.

Відносно вимоги про визнання недійсним договору.

Судом встановлено, що 11.03.2011 між Управлінням комунального майна та приватизації Департаменту економіки та комунального майна Харківської міської ради (орендодавцем) та ФОП Рой Валентиною Дмитрівною (орендарем) укладений договір оренди №1844, п. 1.1 якого встановлено, що орендодавець передає, а орендар приймає в строкове платне користування нежитлові приміщення 1-го поверху №І, 1-:-7 загальною площею 87,9кв.м (технічний паспорт КП «Харківське міське бюро технічної інвентаризації» б/н від 06.05.2001), далі -"майно", яке належить до комунальної власності територіальної громади м. Харкова, розташоване за адресою: АДРЕСА_1, літ. «А-2» та знаходиться на балансі КП «Жилкомсервіс».

Відповідно до п. 1.2 цього договору майно передається в оренду з метою використання: для розміщення підсобних приміщень. Відповідно до п.3.1 цього договору вартість об'єкта оренди визначається на підставі висновку про вартість майна і складає 143075,00грн станом на 09.03.2011. Згідно з п.4.8 цього договору орендар зобов'язаний: здійснювати поточний ремонт за письмовою згодою орендодавця. За свій рахунок здійснювати капітальний ремонт за письмовою згодою орендодавця при наявності узгодженої проектно-кошторисної документації та дозволу, отриманого відповідно з рішенням Харківської міської ради чи її комітету. Пунктом 5.6 цього договору встановлено, що орендар, який належно виконує свої обов'язки, у разі продажу майна, що передано в оренду, має переважне право перед іншими особами на його викуп.

27.03.2014 ФОП Рой В.Д звернулась до Управління комунального майна та приватизації Департаменту економіки та комунального майна Харківської міської ради з заявою про приватизацію, в якій просила дозволити приватизацію орендованих приміщень, площею 87,9кв.м, що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1.

03.08.2016 Харківською міською радою прийнято рішення №543 «Про виключення приміщень 1-го поверху №І, 1-:-7 загальною площею 87,9кв.м у житловому будинку літ. "А-2" по АДРЕСА_1 з житлового фонду», яким затверджено акт обстеження санітарного та технічного стану приміщень 1-го поверху №І, 1-:-7 загальною площею 87,9кв.м у житловому будинку літ. «А-2» по АДРЕСА_1. Визнано приміщення 1-го поверху №І, 1-:-7 загальною площею 87,9кв.м у житловому будинку літ. «А-2» по АДРЕСА_1, непридатними для подальшої експлуатації в якості житла. Виключено з житлового фонду приміщення 1-го поверху №1, 1-:-7 загальною площею 87,9кв.м у житловому будинку літ. «А-2» по АДРЕСА_1.

Листом від 15.09.2016 ФОП Рой В.Д просила Управління комунального майна та приватизації Департаменту економіки та комунального майна Харківської міської ради поновити справу з приватизації нежитлових орендованих приміщень, що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1.

26.10.2016 Харківською міською радою прийнято рішення №412/16 «Про відчуження об'єктів комунальної власності територіальної громади м. Харкова», згідно з яким з метою найбільш ефективного використання нежитлового фонду м.Харкова та поповнення бюджету міста Харкова, на підставі Законів України «Про приватизацію державного майна», «Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)», статті 26 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», Програми приватизації та відчуження об'єктів комунальної власності територіальної громади м. Харкова на 2012-2016 роки, затвердженої рішенням 12 сесії Харківської міської ради 6 скликання від 23.12.2011 №565/11, керуючись статтею 59 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», вирішено провести відчуження об'єктів комунальної власності територіальної громади м. Харкова шляхом викупу згідно з додатком. У п. 20 додатку до вказаного рішення визначено спірне майно.

28.03.2017 між Управлінням комунального майна та приватизації Департаменту економіки та комунального майна Харківської міської ради (орендодавцем) та ФОП Рой Валентиною Дмитрівною (орендарем) укладена додаткова угода №9 до договору оренди від 11.03.2011 №1844, у п. 1 якої сторони дійшли згоди викласти в новій редакції: «п.10.1. Цей договір діє з 11 березня 2017 року до 11 березня 2018 року».

31.05.2017 ФОП Рой В.Д звернулась до Управління комунального майна та приватизації Департаменту економіки та комунального майна Харківської міської ради з заявою про приватизацію, в якій просила надати згоду на приватизацію нежитлових приміщень, що розташовані за адресою: АДРЕСА_1; спосіб приватизації об'єкта - викуп.

31.05.2017 Суб'єктом оціночної діяльності ФОП Бєлих Б.М. на підставі листа Управління комунального майна та приватизації від 31.05.2017 №9012 проведена оцінка вартості об'єкта комунальної власності територіальної громади м. Харкова: нежитлових приміщень 1-го поверху, розташованих у цегляній будівлі літ «А-2» загальною площею 87,9кв.м за адресою: АДРЕСА_1, згідно якої вартість об'єкта становить 188780,00грн без ПДВ.

15.06.2017 суб'єктом оціночної діяльності Копейко В.Л. здійснена рецензія на «Звіт про оцінку майна - нежитлових приміщень, розташованих за адресою: АДРЕСА_1» та встановлено, що звіт про оцінку майна відповідає вимогам нормативно-правових актів з оцінки майна, однак має незначні недоліки, які не впливають на достовірність оцінки та може бути використаний за призначенням, визначеним у звіті.

06.02.2018 між Територіальною громадою міста Харкова, від імені якого діє Управління комунального майна та приватизації Департаменту економіки та комунального майна Харківської міської ради, як виконавчий орган Харківської міської ради (продавцем) та ФОП Рой В.Д. (покупцем), на підставі рішення 13 сесії Харківської міської ради 7 скликання від 21.06.2017 №691/17 «Про Програму приватизації та відчуження об'єктів комунальної власності територіальної громади м.Харкова на 2017-2022 рр.» та рішення 9 сесії Харківської міської ради 7 скликання від 26.10.2016 №412/16 «Про відчуження об'єктів комунальної власності територіальної громади м. Харкова» укладений договір купівлі-продажу нежитлових приміщень, орендованих ФОП Рой Валентиною Дмитрівною, №5548-В-С, п.1 якого встановлено, що продавець зобов'язується передати у власність, а покупець зобов'язується прийняти нежитлові приміщення 1-го поверху №І, 1-:-7 в житловому будинку літ. «А-2», загальною площею 87,9кв.м, розташовані за адресою: АДРЕСА_1 , орендовані ФОП Рой В.Д. згідно з договором оренди від 11.03.2011 №1844.

Відповідно до п.2 цього договору оціночна вартість приміщень, що відчужуються, визначена у відповідності до Методики оцінки майна, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 10.12.2003 №1891, зафіксована у висновках оцінювача про вартість об'єкта оцінки станом на 31.05.2017, затверджених Управлінням комунального майна та приватизації Департаменту економіки та комунального майна Харківської міської ради 30.06.2017, і складає 188780,00грн. Згідно з Податковим кодексом України сума податку на додану вартість становить 20 відсотків від вартості нежитлових приміщень та складає 37756,00грн. Разом ціна продажу нежитлових приміщень, вказаних у розділі 1, становить 226536грн.

Покупець сплачує продавцю вартість нежитлових приміщень в сумі 226536,00грн протягом 30-ти календарних днів з моменту нотаріального посвідчення цього договору (п.3.2 договору).

Згідно з актом прийому-передачі від 16.02.2018 №5548-В-С Управління комунального майна та приватизації Департаменту економіки та комунального майна Харківської міської ради передало, а ФОП Рой В.Д. прийняла продані 06.02.2018 нежитлові приміщення 1-го поверху №І, 1-:-7 в житловому будинку літ. «А-2», загальною площею 87,9кв.м, що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1.

Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Згідно з частиною 3 статті 24 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» органи місцевого самоврядування та їх посадові особи діють лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, передбачені Конституцією і законами України, та керуються у своїй діяльності Конституцією і законами України, актами Президента України, Кабінету Міністрів України, а в Автономній Республіці Крим - також нормативно-правовими актами Верховної Ради і Ради міністрів Автономної Республіки Крим, прийнятими у межах їхньої компетенції.

Акт державного чи іншого органу - це юридична форма рішень цих органів, тобто офіційний письмовий документ, який породжує певні правові наслідки, спрямований на регулювання тих чи інших суспільних відносин і має обов'язковий характер для суб'єктів цих відносин.

Відповідно до статті 10 Закону України "Про місцеве самоврядування України" сільські, селищні, міські ради є органами місцевого самоврядування, що представляють відповідні територіальні громади та здійснюють від їх імені та в їх інтересах функції і повноваження місцевого самоврядування, визначені Конституцією України, цим та іншими законами. Відповідно до статті 1 Закону України "Про місцеве самоврядування України" право комунальної власності - право територіальної громади володіти, доцільно, економно, ефективно користуватися і розпоряджатися на свій розсуд і в своїх інтересах майном, що належить їй, як безпосередньо, так і через органи місцевого самоврядування. Відповідно до статті 143 Конституції України територіальні громади села, селища, міста безпосередньо або через утворені ними органи місцевого самоврядування управляють майном, що є в комунальній власності; затверджують програми соціально-економічного та культурного розвитку і контролюють їх виконання; затверджують бюджети відповідних адміністративно-територіальних одиниць і контролюють їх виконання; встановлюють місцеві податки і збори відповідно до закону; забезпечують проведення місцевих референдумів та реалізацію їх результатів; утворюють, реорганізовують та ліквідовують комунальні підприємства, організації і установи, а також здійснюють контроль за їх діяльністю; вирішують інші питання місцевого значення, віднесені законом до їхньої компетенції.

Згідно зі статтею 172 Цивільного кодексу України територіальні громади набувають і здійснюють цивільні права та обов'язки через органи місцевого самоврядування у межах їх компетенції, встановленої законом.

У частині першій статті 60 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" установлено, що територіальним громадам сіл, селищ, міст, районів у містах належить право комунальної власності на рухоме і нерухоме майно, доходи місцевих бюджетів, інші кошти, землю, природні ресурси, підприємства, установи та організації, в тому числі банки, страхові товариства, а також пенсійні фонди, частку в майні підприємств, житловий фонд, нежитлові приміщення, заклади культури, освіти, спорту, охорони здоров'я, науки, соціального обслуговування та інше майно і майнові права, рухомі та нерухомі об'єкти, визначені відповідно до закону як об'єкти права комунальної власності, а також кошти, отримані від їх відчуження. Згідно із частинами п'ятою, шостою статті 60 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" органи місцевого самоврядування від імені та в інтересах територіальних громад відповідно до закону здійснюють правомочності щодо володіння, користування та розпорядження об'єктами права комунальної власності, в тому числі виконують усі майнові операції, можуть передавати об'єкти права комунальної власності у постійне або тимчасове користування юридичним та фізичним особам, здавати їх в оренду, продавати і купувати, використовувати як заставу, вирішувати питання їхнього відчуження, визначати в угодах та договорах умови використання та фінансування об'єктів, що приватизуються та передаються у користування й оренду. Доцільність, порядок та умови відчуження об'єктів права комунальної власності визначаються відповідною радою. Доходи від відчуження об'єктів права комунальної власності зараховуються до відповідних місцевих бюджетів і спрямовуються на фінансування заходів, передбачених бюджетами розвитку.

23.12.2011 Харківською міською радою на 12 сесії 6 скликання прийнято рішення №565/11 «Про Програму приватизації та відчуження об'єктів комунальної власності територіальної громади м. Харкова на 2012-2016 рр.».

Відповідно до п.1.1 додатку до рішення 12 сесії Харківської міської ради 6 скликання «Про Програму приватизації та відчуження об'єктів комунальної власності територіальної громади м. Харкова на 2012-2016 рр.» (далі - Програма приватизації на 2012-2016рр.) програма розроблена відповідно до Конституції України, Цивільного кодексу України, Господарського кодексу України, Законів України «Про місцеве самоврядування в Україні», «Про приватизацію державного майна», «Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)» та інших законодавчих актів, що регулюють питання власності.

21.06.2017 Харківською міською радою на 13 сесії 7 скликання прийнято рішення №691/17 «Про Програму приватизації та відчуження об'єктів комунальної власності територіальної громади м. Харкова на 2017-2022 рр.» (надалі - Програма приватизації на 2017-2022рр.), пункт 1.1 якої аналогічний за змістом п.1.1 Програми приватизації на 2012-2016 рр.

Відповідно до п.1.6 Програми на 2012-2016 рр. об'єктами приватизації групи А, зокрема, є: цілісні майнові комплекси комунальних підприємств, їх структурні підрозділи, які виділені в самостійні підприємства, у тому числі ті, що знаходяться в оренді, а також виділені в результаті реструктуризації комунальних підприємств із середньо-обліковою чисельністю працюючих до 100 осіб включно або понад 100 осіб, вартість основних фондів яких недостатня для формування статутних капіталів відкритих акціонерних товариств; індивідуально визначене рухоме майно, що знаходиться в комунальній власності, нежитлові будівлі, споруди та приміщення - незалежно від їх вартості (в тому числі такі, що не увійшли до статутного капіталу ВАТ); майно підприємств, ліквідованих за рішенням господарського суду і майно підприємств, що ліквідуються за рішенням Харківської міської ради; майно підприємств, що не були продані як цілісні майнові комплекси.

Основними принципами індивідуальної приватизації та відчуження є: досягнення максимального економічного ефекту від продажу об'єкта комунальної власності; вибір способу приватизації чи їх комбінації, що максимально сприятимуть ефективному функціонуванню підприємства у післяприватизаційний період тощо (п.2.2 Програм приватизації на 2012-2016рр. та на 2017-2022 рр.).

Відповідно до п.5.1 Програми на 2012-2016рр. та п.3.3 Програми на 2017-2022рр. продаж об'єктів комунальної власності територіальної громади м. Харкова здійснюється способами, що визначаються законодавством України і цією Програмою для кожної групи об'єктів.

Згідно з п.п.5.2, 5.3 Програми на 2012-2016 рр. умови відчуження об'єктів комунальної власності визначено цією Програмою та чинним законодавством України. Одним із способів, що застосовується при індивідуальній приватизації, є конкурсний продаж як інструмент збалансування досвіду і переваг, наявних у покупців, які можуть посилити конкурентні переваги підприємства, та збільшення розміру ціни об'єкта.

Пунктом 5.4 цієї Програми встановлено, що продаж об'єктів групи А здійснюється відповідно до Закону України «Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)» та цієї Програми шляхом викупу, продажу на аукціоні, за конкурсом.

У пункті 5.7 Програми на 2012-2016 рр. встановлено, що орендар має переважне право на викуп орендованого майна, якщо ним за згодою орендодавця здійснені за рахунок власних коштів поліпшення, які неможливо відокремити від відповідного об'єкта без завдання йому шкоди, вартістю не менше 25 відсотків залишкової вартості майна (будинку, споруди, приміщення).

Відповідно до п.3.4 Програми приватизації на 2017-2022 рр. приватизація об'єктів здійснюється шляхом: викупу; продажу об'єктів приватизації на аукціоні (у тому числі за методом зниження ціни, без оголошення ціни); продажу об'єктів приватизації за конкурсом з відкритістю пропонування ціни за принципом аукціону (далі - конкурс); іншими способами, які встановлюються спеціальними законами, що регулюють особливості приватизації об'єктів окремих галузей. Викуп застосовується щодо об'єктів комунальної власності, якщо право покупця на викуп об'єкта передбачено законодавчими та нормативними актами, а також щодо тих, які не продано на аукціоні, за конкурсом.

Таким чином, порядок та процедура приватизації комунального майна на момент прийняття рішення Харківською міською радою від 06.07.2016 №283/16 «Про відчуження об'єктів комунальної власності територіальної громади» визначались Законом України «Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)» (який на час звернення прокуратури з позовом втратив чинність на підставі п. 8 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про приватизацію державного і комунального майна», який набрав чинності 07.03.2018) та Програмою приватизації та відчуження об'єктів комунальної власності територіальної громади м. Харкова на 2012-2016 рр., затвердженою рішенням 12 сесії Харківської міської ради 6 скликання від 23.12.2011 №565/11, а на момент укладення спірного договору - також Програмою приватизації та відчуження об'єктів комунальної власності територіальної громади м. Харкова на 2017-2022рр.

Відповідно до частини 4 статті 3 Закону України «Про приватизацію державного майна» (в редакції, чинній на момент прийняття оскаржуваного рішення органу місцевого самоврядування) відчуження майна, що є у комунальній власності, регулюється положеннями цього Закону, інших законів з питань приватизації і здійснюється органами місцевого самоврядування. Згідно зі статтею 1 Закону України «Про приватизацію державного майна» приватизація державного майна (далі - приватизація) - платне відчуження майна, що перебуває у державній власності, у тому числі разом із земельною ділянкою державної власності, на якій розташований об'єкт, що підлягає приватизації, на користь фізичних та юридичних осіб, які можуть бути покупцями відповідно до цього Закону, з метою підвищення соціально-економічної ефективності виробництва та залучення коштів для здійснення структурної перебудови національної економіки.

З метою раціонального та ефективного застосування способів приватизації об'єкти приватизації класифікуються за такими групами: група А - єдині майнові комплекси державних підприємств, їх структурних підрозділів, які можуть бути виділені в самостійні суб'єкти господарювання - юридичні особи (у тому числі ті, що передані в оренду, перебувають у процесі реструктуризації), на яких середньооблікова чисельність працюючих за звітний (фінансовий) рік не перевищує 100 осіб, а обсяг валового доходу від реалізації продукції (робіт, послуг) за такий період не перевищує 70 мільйонів гривень та/або вартості майна яких недостатньо для формування статутного капіталу господарського товариства, у тому числі разом із земельними ділянками державної власності, на яких вони розташовані; окреме індивідуально визначене майно, у тому числі разом із земельними ділянками державної власності, на яких таке майно розташовано ( частина 1 статті 5-1 Закону України «Про приватизацію державного майна»).

Статтею 15 Закону України «Про приватизацію державного майна» визначені способи приватизації, зокрема, шляхом: продажу об'єктів приватизації на аукціоні (у тому числі за методом зниження ціни, без оголошення ціни); продажу об'єктів приватизації за конкурсом з відкритістю пропонування ціни за принципом аукціону (далі - конкурс); продажу акцій (часток, паїв), що належать державі у господарських товариствах, на аукціоні, за конкурсом, на фондових біржах та іншими способами, що передбачають загальнодоступність та конкуренцію покупців; продажу на конкурсній основі єдиного майнового комплексу державного підприємства, що приватизується, або контрольного пакета акцій акціонерного товариства при поданні покупцем документів, передбачених частиною першою статті 12 цього Закону; викуп об'єктів приватизації; продажу акцій на міжнародних фондових ринках, у тому числі у вигляді депозитарних розписок; іншими способами, які встановлюються спеціальними законами, що регулюють особливості приватизації об'єктів окремих галузей, викупу.

Згідно із частиною 2 статті 16-2 Закону України «Про приватизацію державного майна» викуп об'єктів малої приватизації здійснюється відповідно до Закону України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)". Статтею 3 Закону України «Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)» (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) визначено способи приватизації об'єктів малої приватизації. Приватизація об'єктів малої приватизації здійснюється шляхом: викупу; продажу на аукціоні (в тому числі за методом зниження ціни, без оголошення ціни); продажу за конкурсом з відкритістю пропонування ціни за принципом аукціону (далі - конкурс). Шляхом продажу за конкурсом може здійснюватися приватизація окремих єдиних майнових комплексів групи А та окремих об'єктів групи Ж.

26.10.2016 Харківською міською радою прийнято рішення №412/16 «Про відчуження об'єктів комунальної власності територіальної громади м. Харкова», згідно з яким з метою найбільш ефективного використання нежитлового фонду м. Харкова та поповнення бюджету міста Харкова, на підставі Законів України «Про приватизацію державного майна», «Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)», статті 26 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», Програми приватизації та відчуження об'єктів комунальної власності територіальної громади м. Харкова на 2012-2016 роки, затвердженої рішенням 12 сесії Харківської міської ради 6 скликання від 23.12.2011 №565/11, керуючись статтею 59 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», вирішила провести відчуження об'єктів комунальної власності територіальної громади м. Харкова шляхом викупу згідно з додатком. У п.20 додатку до вказаного рішення визначено спірне майно.

З моменту прийняття рішення про приватизацію об'єктів, які перебувають у комунальній власності, органами приватизації здійснюється підготовка до їх приватизації відповідно до статті 8 Закону України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)" (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), що полягає, зокрема, у встановлені ціни продажу об'єкта, що підлягає приватизації шляхом викупу, або початкову ціну об'єкта на аукціоні, за конкурсом з урахуванням результатів оцінки об'єкта, проведеної відповідно до методики оцінки майна, затвердженої Кабінетом Міністрів України; публікації інформації про об'єкти малої приватизації у відповідних інформаційних бюлетенях та місцевій пресі, інших друкованих виданнях, визначених органами приватизації; а також вчиненні інших дій, необхідних для підготовки об'єктів малої приватизації до продажу. Згідно із частинами 1,3 статті 11 Закону України «Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)» викуп застосовується щодо об'єктів малої приватизації, які не продано на аукціоні, за конкурсом, а також у разі, якщо право покупця на викуп об'єкта передбачено законодавчими актами. Порядок викупу об'єкта встановлюється Фондом державного майна України. Статтею 13 Закону України «Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)» продаж об'єктів малої приватизації на аукціоні полягає у передачі права власності покупцю, який запропонував у ході торгів найвищу ціну. Відповідно до статті 14 Закону України «Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)» продаж об'єктів малої приватизації за конкурсом полягає у передачі права власності покупцю, який запропонував найвищу ціну та взяв зобов'язання виконати умови конкурсу.

З наведених норм права вбачається, що основною метою приватизації, у тому числі комунального майна є досягнення максимального економічного ефекту від продажу об'єкта комунальної власності, тобто отримання найвищої ціни за об'єкти, що підлягають приватизації та залучення коштів для здійснення структурної перебудови економіки територіальної громади.

Частиною 1 статті 18-2 Закону України «Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)» встановлено, що приватизація об'єктів групи А здійснюється з урахуванням таких особливостей: 1) у разі прийняття рішення про приватизацію орендованого державного майна (будівлі, споруди, нежитлового приміщення) орендар одержує право на викуп такого майна, якщо орендарем за згодою орендодавця за рахунок власних коштів здійснено поліпшення орендованого майна, яке неможливо відокремити від відповідного об'єкта без завдання йому шкоди, в розмірі не менш як 25 відсотків ринкової вартості майна, за яким воно було передано в оренду, визначеної суб'єктом оціночної діяльності - суб'єктом господарювання для цілей оренди майна; 2) продаж нежитлових приміщень, будівель та споруд, які згідно із законодавством можуть бути об'єктами приватизації, незалежно від підпорядкування здійснюється державними органами приватизації відповідно до законодавства з питань приватизації; 3) майно, що залишилося після задоволення вимог кредиторів державного підприємства, визнаного банкрутом за рішенням господарського суду (якщо господарський суд прийняв постанову про його ліквідацію), передається ліквідаційною комісією відповідному державному органу приватизації для подальшої приватизації за актом приймання-передачі в порядку, встановленому Фондом державного майна України. Продаж зазначеного майна здійснюється виключно на аукціонах; 4) державний орган приватизації з власної ініціативи приймає рішення про приватизацію об'єктів групи А, які утворюються на базі державного майна підприємств, що реструктуризуються, нежитлових приміщень, об'єктів, щодо яких скасовано заборону на приватизацію в установленому законом порядку, та інших неприватизованих об'єктів групи А. Порядок викупу встановлений Фондом державного майна України. На час виникнення спірних правовідносин діяв Порядок продажу об'єктів малої приватизації шляхом викупу, на аукціоні (в тому числі за методом зниження ціни, без оголошення ціни), за конкурсом з відкритістю пропонування ціни за принципом аукціону, затверджений Фондом державного майна України від 02.04.2012 № 439 (далі Порядок № 439). Згідно з пунктом 8.1 Порядку № 439 викуп об'єктів малої приватизації застосовується відповідно до пункту 3.3 розділу III та пункту 7.15 розділу VII цього Порядку щодо об'єктів малої приватизації, які не продані на аукціоні, за конкурсом, а також якщо право покупця на викуп об'єкта передбачено чинним законодавством України.

Таким чином, викуп орендарем орендованого ним приміщення у спірних правовідносинах, в силу приписів статті 18-2 з урахуванням статті 11 Закону України «Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)» та Програми приватизації та відчуження об'єктів комунальної власності територіальної громади м. Харкова на 2012-2016рр., затвердженої рішенням 12 сесії Харківської міської ради 6 скликання №565/11, може бути лише за умови, якщо орендарем за згодою орендодавця за рахунок власних коштів здійснено поліпшення орендованого майна, яке неможливо відокремити від відповідного об'єкта без завдання йому шкоди, в розмірі не менш як 25 відсотків ринкової вартості майна, за якою воно було передано в оренду, визначеної суб'єктом оціночної діяльності - суб'єктом господарювання для цілей оренди майна.

Матеріали справи не містять жодних належних та допустимих доказів, які б свідчили про те, що орендарем - ФОП Рой В.Д. здійснювались будь-які поліпшення орендованого нею приміщення за договором оренди від 11.03.2011 №1844. Крім того, третій відповідач також не зазначає про здійснення нею будь-яких поліпшень орендованих приміщень.

Враховуючи викладене, суд дійшов висновку, що п. 20 додатку до рішення Харківської міської ради від 26.10.2016 №412/16 «Про відчуження об'єктів комунальної власності територіальної громади м. Харкова» прийнято з порушенням вимог Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні", Закону України «Про приватизацію державного майна», Закону України «Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)» та Програми приватизації та відчуження об'єктів комунальної власності територіальної громади м. Харкова на 2012-2016рр., затвердженої рішенням 12 сесії Харківської міської ради 6 скликання 23.12.2011, оскільки спрямований не на досягнення мети, визначеної у цих Законах і Програмі, і тим самим порушує права територіальної громади на отримання максимального економічного ефекту від продажу об'єкта комунальної власності.

Пунктом 6 статті 3 ЦК України до засад цивільного законодавства віднесено, серед іншого, добросовісність. Відповідно до частини першої статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин). Статтею 203 Цивільного кодексу України визначені загальні підстави недійсності правочину, а саме: зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей. Відповідно до статті 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним. Ця презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що продовжує змінює або припиняє цивільні права та обов'язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема на підставі рішення суду.

Беручи до уваги, що договір купівлі-продажу нежитлових приміщень, орендованих ФОП Рой В.Д., від 06.02.2018 №5548-В-С укладений на підставі, зокрема, рішення Харківської міської ради від 26.10.2016 №412/16 «Про відчуження об'єктів комунальної власності територіальної громади», п. 20 додатку якого є неправомірним та незаконним, а також спірний договір укладений з порушенням вимог статті 18-1 Закону України «Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)» та Програми приватизації та відчуження об'єктів комунальної власності територіальної громади м. Харкова на 2017-2022 рр., затвердженої рішенням Харківської міської ради 13 сесії 7 скликання від 21.06.2017 і Закону України "Про місцеве самоврядування" та Програми приватизації та відчуження об'єктів комунальної власності територіальної громади м. Харкова на 2012-2016 рр., затвердженої рішенням 12 сесії Харківської міської ради 6 скликання 23.12.2011 №565/11,то суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог про визнання недійсним договору купівлі-продажу нежитлових приміщень, орендованих ФОП Рой В.Д., від 06.02.2018 №5548-В-С, як такого, що укладений з порушенням вимог статей 203, 215 Цивільного кодексу України, а отже суд визнає недійсним договір купівлі-продажу нежитлових приміщень від 06.02.2018 № 5548-В-С, укладений між Управлінням комунального майна та приватизації Департаменту економіки і комунального майна Харківської міської ради та Фізичною особою-підприємцем Рой Валентиною Дмитрівною ( АДРЕСА_2 , РНОКПП: НОМЕР_1 ), посвідченого приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Харківської області Галіщевою О. А. і зареєстрованого в реєстрі за № 64.

Аналізуючи наведені вище положення Закону України "Про приватизацію державного майна", Закону України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)" Об'єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у постанові від 22.01.2021 у справі № 922/623/20 дійшла аналогічних висновків. Крім того, аналогічні правові висновки сформовані усталеною судовою практикою, відображеною, зокрема, у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 31.03.2021 у справі №922/3272/18, від 17.06.2020 у справі № 922/2593/19, від 17.06.2020 у справі № 922/1958/19, від 23.06.2020 у справі № 922/1970/19, від 07.07.2020 у справі №922/2932/19, від 08.07.2020 у справі № 922/1969/19, від 23.07.2020 у справі №922/2762/19, від 03.11.2020 у справі № 922/3814/19, від 16.03.2021 у справі №922/1009/20, від 22.01.2021 у справі № 922/623/20, від 18.03.2021 у справі №922/4169/19, від 24.03.2021 у справі № 922/2244/19, від 24.03.2021 у справі №922/3276/19, від 31.03.2021 у справі № 922/3272/18, від 01.04.2021 у справі №922/250/20, від 06.04.2021 у справі № 922/1668/20, від 13.04.2021 у справі №922/2934/19, від 13.04.2021 у справі № 922/3852/19, від 20.04.2021 у справі №922/2811/19 зі спорів, що виникли із подібних правовідносин приватизації способом викупу комунального майна територіальної громади м. Харкова за участю Харківської міськради та Управління комунального майна Харківської міської ради.

Крім того, суд зазначає, що при вирішенні питання про визнання недійсним договору купівлі-продажу 06.02.2018 №5548-В-С, укладеного на підставі пункту 20 додатку до рішення Харківської міської ради від 26.10.2016 №412/16, має надаватись юридична оцінка необхідності позбавлення покупця права мирного володіння приватизованим майном, враховуючи рішення Європейського суду з прав людини про неможливість витребування у добросовісного набувача майна, яке вибуло з володіння держави внаслідок порушень, допущених уповноваженими посадовими особами, які здійснюють функцію управління державним майном (спори щодо порушення ч. 1 статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод).

Відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Згідно з положеннями статті 1 Першого протоколу Конвенції кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) стаття 1 Першого протоколу до Конвенції закріплює три правила: 1) у першому реченні першого абзацу - загальне правило, що фіксує принцип мирного володіння майном; 2) друге речення того ж абзацу охоплює питання позбавлення майна й обумовлює таке позбавлення певними критеріями; 3) другий абзац визнає право договірних держав, серед іншого, контролювати використання майна в загальних інтересах. Друге та третє правила, які стосуються конкретних випадків втручання у право мирного володіння майном, мають тлумачитися у світлі загального принципу, закладеного у першому правилі (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ у справі «East/West Alliance Limited» проти України» від 23.01.2014 року (East/West Alliance Limited v. Ukraine, заява № 19336/04), пункти 166-168).

Критеріями сумісності заходу втручання у право на мирне володіння майном із гарантіями статті 1 Першого протоколу до Конвенції є те, чи ґрунтувалося таке втручання на національному законі, чи переслідувало легітимну мету, що випливає зі змісту вказаної статті, а також, чи є відповідний захід пропорційним легітимній меті втручання у право.

Втручання держави у право мирного володіння майном повинно мати нормативну основу у національному законодавстві, а останнє - характеризуватися доступністю для заінтересованих осіб, чіткістю, наслідки його застосування мають бути передбачуваними. Якщо можливість втручання у право мирного володіння майном передбачена законом, то Конвенція надає державам свободу розсуду щодо визначення легітимної мети такого втручання: або з метою контролю за користуванням майном відповідно до загальних інтересів, або для забезпечення сплати податків, інших зборів чи штрафів. Втручання у право мирного володіння майном, навіть якщо воно здійснюється згідно із законом і з легітимною метою, буде розглядатися як порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, якщо не буде встановлений справедливий баланс між інтересами суспільства, пов'язаними з цим втручанням, й інтересами особи, яка зазнає такого втручання. Отже, має існувати розумне співвідношення (пропорційність) між метою, досягнення якої передбачається, та засобами, які використовуються для її досягнення. Справедливий баланс не буде дотриманий, якщо особа - добросовісний набувач внаслідок втручання в її право власності понесе індивідуальний і надмірний тягар, зокрема, якщо їй не буде надана обґрунтована компенсація чи інший вид належного відшкодування у зв'язку з позбавленням права на майно (рішення ЄСПЛ у справах «Рисовський проти України» від 20 жовтня 2011 року (Rysovskyy v. Ukraine, заява № 29979/04), пункт 68, «Кривенький проти України» від 16 лютого 2017 року (Kryvenkyy v. Ukraine, заява № 43768/07), пункт 45).

Європейський суд з прав людини констатує порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, якщо хоча б один із зазначених критеріїв сумісності заходу втручання у право на мирне володіння майном не буде дотриманий. І навпаки - встановлює відсутність такого порушення, якщо дотримані всі три критерії.

Втручання держави у право особи на мирне володіння своїм майном повинно здійснюватися на підставі закону, під яким розуміється нормативно-правовий акт, що має бути доступним для заінтересованих осіб, чітким та передбачуваним у питаннях застосування та наслідків дії його норм. Європейський суд з прав людини у рішенні «Щокін проти України» від 14.10.2010 зазначив, що позбавлення власності можливе тільки при виконанні певних вимог. Суд вказує у своєму рішенні, що перша та найважливіша вимога статті 1 Першого протоколу до Конвенції полягає в тому, що будь-яке втручання публічних органів у мирне володіння майном повинно бути законним. Так, друге речення першого пункту передбачає, що позбавлення власності можливе тільки «на умовах, передбачених законом», а другий пункт визнає, що держави мають право здійснювати контроль за використанням майна шляхом введення «законів». Говорячи про «закон», стаття 1 Першого протоколу до Конвенції посилається на ту саму концепцію, що міститься в інших положеннях Конвенції. Ця концепція вимагає, перш за все, щоб такі заходи мали підстави в національному законодавстві. Вона також відсилає до якості такого закону, вимагаючи, щоб він був доступним для зацікавлених осіб, чітким та передбачуваним у своєму застосуванні.

Суд зазначає, що продаж майна на неконкурентних засадах порушує такі основоположні принципи приватизації, як рівність прав участі громадян України у процесі приватизації, створення сприятливих умов для залучення інвестицій, забезпечення конкурентності продажу, передбачених статтею 2 Закону України «Про приватизацію державного майна».

Аналогічна правова позиція викладена у п.48 постанови Верховного Суду від 31.03.2021 у справі №922/3272/18.

Порушення Харківською міською радою умов та порядку приватизації призвели не тільки до можливих економічних збитків (недотримання територіальною громадою коштів від відкритого продажу майна конкурентним способом), а позбавили інших зацікавлених фізичних та юридичних осіб можливості придбати комунальне майно на відкритому конкурсі, створили для них і орендаря несправедливі умови конкуренції на ринку продажу комунального майна. При цьому орендар, відповідно, отримав непередбачені законом привілеї викупити майно неконкурентним способом.

Харківська міська рада, розпорядившись таким чином майном, діяла всупереч суспільним інтересам, поставивши в нерівні умови орендаря, який не здійснив його невід'ємних поліпшень, і інших потенційних покупців комунального майна, фактично протиправно позбавивши останніх права на участь у приватизації.

Суд зазначає, що першим та другим відповідачами не дотримано процедури розпорядження комунальною власністю вимогам законодавства. ФОП Рой В.Д. мала усі можливості ознайомитися з порядком та умовами викупу орендованого майна, та могла усвідомлювати невідповідність обраної нею процедури чинному законодавству при зверненні з заявою про приватизацію шляхом викупу.

Так, передача права власності на майно, у тому числі в результаті приватизації, передбачає наявність волевиявлення як у продавця, так і у покупця такого майна. Отже, покупець, звертаючись до органів місцевого самоврядування про приватизацію орендованого нежитлового приміщення, та достовірно знаючи, що поліпшення орендованого майна, яке неможливо відокремити від відповідного об'єкта без завдання йому шкоди, в розмірі не менш як 25 відсотків ринкової вартості майна, ним здійснені не були та жодні дії, які б свідчили про намір здійснити такі поліпшення, ним не вчинялись, усвідомлював що його звернення з заявою про приватизацію шляхом викупу є протиправним, оскільки суперечить пункту 1 частини 1 статті 18-2 Закону України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)" (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин).

За таких обставин, зважаючи на наявність допущених порушень органами місцевого самоврядування умов та порядку приватизації, а також протиправної поведінки самого покупця, який за відсутності у нього законодавчо встановлених підстав для приватизації майна шляхом викупу у зв?язку з нездійсненням ним поліпшень майна, звернувся до органів місцевого самоврядування з заявою про приватизацію спірного майна шляхом викупу, суд дійшов висновку про те, що позбавлення набувача його майна, шляхом визнання спірного договору купівлі-продажу недійсним та повернення майна у комунальну власність є пропорційним втручанням з боку держави, а отже є законним в розумінні статті 1 Першого протоколу до Конвенції. При цьому суд враховує і те, що покупець не буде нести "індивідуальний і надмірний тягар", оскільки визнання спірного договору купівлі-продажу недійсним та повернення майна у комунальну власність є єдиним законним та справедливим способом усунення виявленого судом порушення, а правовим наслідком задоволення позову є повернення сторонами усього, що вони одержали на виконання спірного правочину, тобто фактично повернення набувачу коштів, сплачених на виконання правочину.

Відносно доводів третього відповідача про те, що оспорювані приміщення є допоміжним (підсобним), а обраний Прокурором спосіб захисту не призведе до досягнення мети, заради якої позов було подано, оскільки не тільки не гарантовано саму можливість реалізації спірних приміщень за ціну, вищу за 226 536 грн з ПДВ, а й сама можливість такого продажу, суд зазначає наступне.

Як вбачається із Інформації з ДРРП та їх обтяжень № 187139862 від 01.11.2019 року, що надана ще при первинному розгляді справи, оспорювані приміщення є окремими нежитловими приміщенням першого поверху з реєстраційним номером об'єкта нерухомого майна № 1007922263101.

У відповідності до ч. 1 ст. 3 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» загальними засадами державної реєстрації прав є: гарантування державою об'єктивності, достовірності та повноти відомостей про зареєстровані права на нерухоме майно та їх обтяження. Згідно із ч. 5 ст. 12 цього ж Закону відомості Державного реєстру прав вважаються достовірними і можуть бути використані у спорі з третьою особою, доки їх не скасовано у порядку, передбаченому цим Законом.

Незважаючи на те, що третім відповідачем повідомлено, що у цьому житловому будинку немає у власності інших осіб квартир (окрім самого третього відповідача та її родини), суд зазначає про те, що нежитлові приміщення 1-го поверху № І, 1-:-7 загальною площею 87,9 кв. м в житловому будинку літ. "А-2", розташованому за адресою: АДРЕСА_1 є окремим об'єктом цивільних прав, а наявність чи відсутність квартир інших осіб у цьому житловому будинку не впливає на вирішення спору по суті.

Так самом, щодо доводів третього відповідача про те, що є спірним можливість продажу цих нежитлових приміщень, суд зазначає, що означені доводи жодним чином не відносяться до предмету доказування у цій справі.

Відносно вимоги про зобов'язання повернути нежитлові приміщення.

Враховуючи, що суд прийшов до висновку про задоволення позову в частині визнання недійсним договору купівлі-продажу, а також, що визнання спірного договору купівлі-продажу недійсним у комунальну власність є пропорційним втручанням з боку держави, а отже є законним в розумінні статті 1 Першого протоколу до Конвенції, суд прийшов до висновку про задоволення позову в частині зобов'язання Фізичної особи-підприємця Рой В.Д. повернути територіальній громаді м. Харкова в особі Харківської міської ради нежитлові приміщення 1-го поверху № І, 1-:-7 загальною площею 87,9 кв. м в житловому будинку літ. "А-2", розташованому за адресою: АДРЕСА_1, а Харківську міську раду Харківської області - прийняти вказані приміщення.

При цьому, належним способом захисту права власності територіальної громади міста у цьому разі є застосування наслідків недійсності оспорюваного правочину (реституції).

Наведені висновки відповідають правовій позиції, викладеній у постанові судової палати для розгляду справ щодо земельних відносин та права власності Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 29.05.2025 у справі № 922/3727/19.

Відносно вимоги про скасування запису.

У позовній заяві прокурором заявлено вимогу про скасування запису про державну реєстрацію права власності №24958163 від 20.02.2018 на спірне нерухоме майно за третім відповідачем.

У контексті цих вимог суд звертає увагу на те, що Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо протидії рейдерству", який набрав чинності з 16.01.2020, статтю 26 Закону України Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" викладено у новій редакції.

Згідно з пунктами 1 - 3 частини третьої нової редакції зазначеної статті відомості про речові права, обтяження речових прав, внесені до Державного реєстру прав, не підлягають скасуванню та/або вилученню. У разі скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав на підставі судового рішення чи у випадку, передбаченому підпунктом «а» пункту 2 частини шостої статті 37 цього Закону, а також у разі визнання на підставі судового рішення недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування на підставі судового рішення державної реєстрації прав, державний реєстратор чи посадова особа Міністерства юстиції України (у випадку, передбаченому підпунктом «а» пункту 2 частини шостої статті 37 цього Закону) проводить державну реєстрацію набуття, зміни чи припинення речових прав відповідно до цього Закону. Ухвалення судом рішення про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав, визнання недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, а також скасування державної реєстрації прав допускається виключно з одночасним визнанням, зміною чи припиненням цим рішенням речових прав, обтяжень речових прав, зареєстрованих відповідно до законодавства (за наявності таких прав).

З огляду на зміст наведеної норми, яка набрала чинності з 16.01.2020, способами судового захисту порушених прав та інтересів особи є: судове рішення про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав, судове рішення про визнання недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав; судове рішення про скасування державної реєстрації прав.

Одночасно це свідчить про те, що, на відміну від попередньої редакції статті 26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», наразі (а саме з 16.01.2020) такого способу захисту порушених речових прав, як скасування запису про проведену державну реєстрацію права, закон не передбачає.

У пункті 3 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо протидії рейдерству» унормовано, що судові рішення про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, про визнання недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, про скасування державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, що на момент набрання чинності цим Законом набрали законної сили та не виконані, виконуються в порядку, передбаченому Законом України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» до набрання чинності цим Законом.

Отже, за змістом цієї правової норми виконанню підлягають виключно судові рішення: 1) про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень; 2) про визнання недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень; 3) про скасування державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень. До цього переліку не належить судове рішення про скасування запису про проведену державну реєстрацію права, тому з 16.01.2020 цей спосіб захисту вже не може привести до настання реальних наслідків за процедурою, визначеною в Законі України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень».

За таких обставин позивач буде позбавлений можливості ефективного захисту своїх порушених прав у разі ухвалення судового рішення про скасування запису про проведену державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно. Отже, суд відмовляє у задоволенні вимоги про скасування запису про державну реєстрацію права власності №24958163 від 20.02.2018 з підстав обрання неефективного способу захисту прав.

Аналогічні висновки викладені у постанові Верховного Суду у складі судової палати для розгляду справ щодо земельних відносин та права власності Касаційного господарського суду від 29 травня 2025 року у справі № 922/3727/19.

Відносно строку позовної давності.

Першим, другим та третім відповідачем подані заяви про застосування строків позовної давності.

Позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу (стаття 256 ЦК України). Відповідно до частин третьої та четвертої статті 267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Згідно із частиною першою статті 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. Для визначення моменту виникнення права на позов важливими є як об'єктивні (сам факт порушення права), так і суб'єктивні (особа довідалася або повинна була довідатись про це порушення) чинники. За змістом правового висновку, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 20.11.2018 у справі № 907/50/16, правило щодо початку перебігу позовної давності пов'язане не тільки з часом безпосередньої обізнаності особи про певні обставини (факти порушення її прав), а й з об'єктивною можливістю цієї особи знати про такі обставини. Подібний висновок викладено у постанові Верховного Суду від 06.06.2023 у справі № 922/4169/19.

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України).

Як зазначалося вище, спірні правовідносини виникли у зв'язку з приватизацією комунального майна шляхом його викупу орендарем.

У частині 1 статті 258 ЦК визначено, що для окремих видів вимог законом може встановлюватися спеціальна позовна давність: скорочена або більш тривала порівняно із загальною позовною давністю.

Закон України «Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)» та Закон України «Про приватизацію державного майна» (які були чинними на момент прийняття Харківською міською радою рішення «Про відчуження об'єктів комунальної власності територіальної громади м. Харкова» від 26.10.2016 № 412/16) втратили чинність на підставі Закону України «Про приватизацію державного і комунального майна» від 18.01.2018 № 2269, який набув чинності 07.03.2018.

Статтею 30 Закону України «Про приватизацію державного і комунального майна» передбачені особливості розгляду спорів щодо приватизації державного або комунального майна, відповідно до положень якої, строк позовної давності для звернення з позовом про відмову в затвердженні протоколу аукціону, визнання недійсними результатів приватизації об'єкта малої приватизації або договору купівлі-продажу об'єкта малої приватизації становить три місяці (абзац 2 частини 2).

Пунктом 2 розділу V «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про приватизацію державного і комунального майна» встановлено, що приватизація (продаж) об'єктів, щодо яких рішення про приватизацію було прийнято до набрання чинності цим Законом, здійснюється та завершується відповідно до вимог цього Закону.

Таким чином, з моменту набрання чинності Законом України «Про приватизацію державного і комунального майна» (з 07.03.2018) строк позовної давності для звернення з позовом про визнання недійсним договору купівлі-продажу об'єкта малої приватизації становить три місяці.

Закінчення процедури приватизації шляхом укладення договору купівлі-продажу відповідно до абзацу 3 пункту 2 розділу V "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про приватизацію державного і комунального майна" можливо лише в тому випадку, коли органом приватизації здійснено всі дії, спрямовані на проведення підготовки об'єкту до приватизації, в тому числі і визначено ціну продажу. Аналогічний висновок викладений у постановах Верховного Суду від 06.06.2023 у справі № 922/4169/19, від 02.04.2019 у справі № 910/11054/18, від 31.10.2018 у справі № 914/111/18, від 20.11.2019 у справі № 914/411/19.

Отже, завершення приватизації об'єкта комунального майна відбувається з моменту продажу об'єкта нерухомого майна та реєстрації права власності за покупцем. Аналогічний висновок викладений у постанові Верховного Суду від 20.06.2023 у справі № 922/243/22.

Як встановлено судом, 06.02.2018 між Фізичною особою-підприємцем Рой В.Д. (покупцем) та Управлінням комунального майна та приватизації Департаменту економіки та комунального майна Харківської міської ради (продавцем) було укладено договір купівлі - продажу № 5548-В-С, відповідно до умов якого Фізична особа - підприємець Рой В.Д. приватизувала вказані нежитлові приміщення. Рішенням приватного нотаріуса Галіщевою О.А. Харківського міського нотаріального округу Харківської області про державну реєстрацію прав та їх обтяжень №39807872 від 22.02.2018 зареєстровано право власності за ФОП Рой В.Д. нежитлові приміщення 1-го поверху № І, 1-:-7 загальною площею 87, 9 кв.м. в житловому будинку літ. «А-2», розташованого за адресою: АДРЕСА_1 (номер запису про право власності 24958163 від 20.02.2018).

В свою чергу, Закон України «Про приватизацію державного і комунального майна» набрав чинності з 07.03.2018 року, тобто коли процедура приватизації спірних приміщень вже була завершена.

Отже, на час виникнення спірних правовідносин були чинні та діяли положення Закону України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)", які не визначали спеціального строку позовної давності, а тому посилання відповідачів на норми Закону України "Про приватизацію державного і комунального майна" суд вважає помилковими.

Враховуючи, що спірний договір був укладений 06.02.2018 року, а прокурор звернувся із позовом 06.12.2019 року, то суд констатує про те, що позивачем не пропущено загальний трирічний строку позовної давності.

Означене вище узгоджується з висновками, викладеними у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 05.08.2025 року у справі № 922/33/22 та з висновками палати для розгляду справ щодо земельних відносин та права власності Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, викладеними в постанові від 29.05.2025 у справі № 922/3727/19.

Крім того, суд звертає увагу, що оскільки у задоволенні позовної вимоги про скасування запису про державну реєстрацію права власності №24958163 від 20.02.2018 відмовлено, то це виключає необхідність розгляду до такої вимоги позовної давності.

Таким чином, суд прийшов до висновку про відмову у задоволенні позову частково.

Розподіл судових витрат за наслідками розгляду справи не здійснюється, адже за наявної у суду інформації, на виконання постанови Східного апеляційного господарського суду від 27.05.2021 року Господарським судом Харківської області 02.06.2021 року видано відповідні накази, які в установленому законом порядку не визнані таким, що не підлягають виконанню, а також у суду відсутні відомості щодо їх виконання. У зв'язку із цим, за відсутності даних щодо стягнення чи не стягнення коштів за відповідними наказами, з метою запобігання подвійному стягненню коштів, суд не здійснює розподіл судових витрат, що не позбавляє позивача права на звернення до суду із відповідною заявою та за наявності відповідних підстав.

У відповідності до частини 1 статті 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Відповідно до ч. 4 ст. 11 ГПК України суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Рішення суду як найважливіший акт правосуддя має ґрунтуватись на повному з'ясуванні того, чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у справі, якими доказами вони підтверджуються та чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин. У пункті 58 рішення Європейського суду з прав людини від 10 лютого 2010 року "Справа "Серявін та інші проти України" (заява N 4909/04) Європейський суд з прав людини наголошує, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (рішення у справі "Суомінен проти Фінляндії", № 37801/97, пункт 36, від 01 липня 2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (рішення у справі "Гірвісаарі проти Фінляндії", № 49684/99, пункт 30, від 27 вересня 2001 року). Суд також враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов'язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. При цьому, зазначений Висновок, крім іншого, акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

З огляду на вищевикладене, суд дав вичерпну відповідь на всі питання, що входять до предмету доказування у даній справі та виникають при кваліфікації спірних відносин як матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.

Керуючись статтями 1-5, 10-13, 20, 41-46, 49, 73-80, 86, 123, 129, 194-196, 201, 208-210, 217-220, 232, 233, 236-238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд, -

ВИРІШИВ:

1. Відмовити у задоволенні позову частково.

2. Визнати недійсним договір купівлі-продажу нежитлових приміщень від 06.02.2018 № 5548-В-С, укладений між Управлінням комунального майна та приватизації Департаменту економіки і комунального майна Харківської міської ради та Фізичною особою-підприємцем Рой Валентиною Дмитрівною ( АДРЕСА_2 , РНОКПП: НОМЕР_1 ), посвідченого приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Харківської області Галіщевою О. А. і зареєстрованого в реєстрі за № 64.

3. Зобов'язати Фізичну особу-підприємця Рой Валентину Дмитрівну ( АДРЕСА_2 , РНОКПП: НОМЕР_1 ) повернути територіальній громаді м. Харкова в особі Харківської міської ради (61003, місто Харків, майдан Конституції, будинок 7; код ЄДРПОУ: 04059243) нежитлові приміщення 1-го поверху № І, 1-:-7 загальною площею 87,9 кв. м в житловому будинку літ. "А-2", розташованому за адресою: АДРЕСА_1, а Харківську міську раду Харківської області - прийняти вказані приміщення.

4. В задоволенні позову в частині скасування запису про державну реєстрацію права власності №24958163 від 20.02.2018 - відмовити.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Східного апеляційного господарського суду протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст рішення складено та підписано 15.12.2025 року.

Суддя Н.А. Новікова

Попередній документ

132589197

Наступний документ

132589199

Інформація про рішення:

№ рішення:	132589198
№ справи:	922/4043/19
Дата рішення:	08.12.2025
Дата публікації:	16.12.2025
Форма документу:	Рішення
Форма судочинства:	Господарське
Суд:	Господарський суд Харківської області
Категорія справи:	Господарські справи (з 01.01.2019); Справи позовного провадження; Справи у спорах, щодо недоговірних зобов’язань, з них; щодо укладення, зміни, розірвання, виконання договорів купівлі-продажу та визнання їх недійсними

Стан розгляду справи:

Стадія розгляду:	Призначено до судового розгляду (27.11.2025)
Дата надходження:	19.08.2025
Предмет позову:	визнання незаконним та скасування пункту додатку до рішення, визнання недійсним договору, скасування запису про державну реєстрацію та повернення нежитлового приміщення

Розклад засідань:

Минулі засідання (18)

04.02.2020 11:30	Господарський суд Харківської області
07.04.2020 11:00	Господарський суд Харківської області
28.04.2020 11:00	Господарський суд Харківської області
18.05.2020 09:40	Господарський суд Харківської області
15.04.2021 10:00	Східний апеляційний господарський суд
22.04.2021 15:00	Східний апеляційний господарський суд
16.10.2024 16:00	Касаційний господарський суд
06.11.2024 09:30	Касаційний господарський суд
19.02.2025 16:30	Касаційний господарський суд
09.07.2025 11:00	Касаційний господарський суд
30.07.2025 12:15	Касаційний господарський суд
01.10.2025 11:00	Господарський суд Харківської області
15.10.2025 13:15	Господарський суд Харківської області
03.11.2025 14:30	Господарський суд Харківської області
12.11.2025 10:00	Господарський суд Харківської області
26.11.2025 10:00	Господарський суд Харківської області
01.12.2025 14:00	Господарський суд Харківської області
08.12.2025 14:15	Господарський суд Харківської області