8-й під'їзд, Держпром, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022
тел. приймальня (057) 705-14-14, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41
"04" грудня 2025 р. м. ХарківСправа № 922/2942/25
Господарський суд Харківської області у складі:
судді Буракової А.М.
при секретарі судового засідання Чабан А.А.
розглянувши в порядку загального позовного провадження справу
за позовом ОСОБА_1 , м. Златопіль, Харківська область
до ОСОБА_2 , м. Златопіль, Харківська область
про стягнення коштів
за участю представників:
позивача - Пекаренін А.А.
відповідача - Дяченко В.Ю.
ОСОБА_1 (позивач) звернулася до Господарського суду Харківської області з позовною заявою до ОСОБА_2 , (відповідач), згідно якої просила суд:
- поновити позивачці ОСОБА_1 пропущений процесуальний строк на подання позовної заяви до господарського суду;
- позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про розірвання договору про спільну діяльність, стягнення коштів в рахунок повернення вкладу при розірванні договору простого товариства - задовольнити в повному обсязі;
- стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 суму внесеного вкладу за договором про спільну діяльність від 07.06.2012 року у розмірі 572010,00 грн. в еквіваленті на курс долара США по курсу НБУ на час подання даного позову;
- стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судові витрати у вигляді сплаченого судового збору та витрати на професійну правову допомогу.
Ухвалою Господарського суду Харківської області від 01.09.2025 позовну заяву було залишено без руху; встановлено позивачу строк на усунення недоліків позовної заяви - сім днів з дня вручення ухвали про залишення позовної заяви без руху; встановлено позивачу спосіб усунення недоліків позовної заяви - подання до суду доказів сплати судового збору у вставленому порядку та розмірі, та доказів надіслання відповідачу на його адресу місцезнаходження копії позовної заяви і доданих до неї документів листом з описом вкладення.
На виконання вимог ухвали Господарського суду Харківської області від 01.09.2025 позивач надав до суду заяву про усунення недоліків вх.№ 20330 від 05.09.2025, згідно якої позивач надав до суду позовну заяву (уточнену) та докази надіслання її копії і доданих до неї документів відповідачу з описом вкладення на його адресу місцезнаходження. Також, у заяві про усунення недоліків позивач вказує, що при поданні позову було допущено технічну помилку та позовні вимоги не містять вимоги про розірвання договору.
Ухвалою Господарського суду Харківської області від 09.09.2025 було прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі; постановлено справу розглядати в порядку загального позовного провадження з повідомленням сторін.
Таким чином, згідно позовної заяви у справі № 922/2942/25 позивач просить суд:
- поновити позивачці ОСОБА_1 пропущений процесуальний строк на подання позовної заяви до господарського суду;
- позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення коштів в рахунок повернення вкладу при розірванні договору простого товариства - задовольнити в повному обсязі;
- стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 суму внесеного вкладу за договором про спільну діяльність від 07.06.2012 року у розмірі 572010,00 грн. в еквіваленті на курс долара США по курсу НБУ на час подання даного позову;
- стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судові витрати у вигляді сплаченого судового збору та витрати на професійну правову допомогу.
Рух справи висвітлено у відповідних ухвалах суду.
Відповідач 01.10.2025 за вх.№ 22736 подав до суду відзив на позовну заяву, згідно якого просить суд відмовити в повному обсязі у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення коштів в рахунок повернення вкладу при закінченні терміну договору простого товариства. При цьому у відзиві на позовну заяву відповідач зазначає, що позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення коштів в рахунок повернення невнесеного вкладу при закінченні терміну договору простого товариства, який є недійсним, не підлягають задоволенню. Також, у відзиві на позовну заяву відповідач зазначає, що відсутній предмет вимог, так як грошовий вклад, на який посилається позивач, фактично не був внесений, що підтверджується відсутністю будь-яких актів прийому-передачі, квитанцій чи інших належних доказів, та зазначає, що позивачем пропущено загальний трирічний строк позовної давності, який почав свій перебіг з моменту закінчення дії договору 07.06.2022 року і сплив 07.06.2025 року, що відповідно до ч. 4 ст. 267 ЦК України є самостійною та безумовною підставою для відмови у позові.
Позивач 06.10.2025 за вх.№ 28055 подав до суду відповідь на відзив, згідно якої просить суд задовольнити позовні вимоги.
Відповідач 13.10.2025 за вх.№ 23644 подав до суду заперечення на відповідь на відзив, згідно яких просить суд відмовити повністю у задоволенні позовних вимог.
Також, відповідач 31.10.2025 за вх.№ 45349 подав до суду заяву у якій просив суд застосувати наслідки спливу позовної давності у даній справі та відмовити в повному обсязі у задоволенні позовних вимог.
Позивач 03.11.2025 за вх.№ 25372 подав до суду заперечення на заяву про застосування строку позовної давності.
У судовому засіданні 04.12.2025 представник позивача просив суд задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.
У судовому засіданні 04.12.2025 представник відповідача просив суд відмовити у задоволенні позову.
З'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги та заперечення проти них, всебічно та повно дослідивши матеріали справи та надані учасниками справи докази, заслухавши пояснення представників учасників справи, суд встановив наступне.
07.06.2012 року між ФОП Снофідова Світлана Володимиріва та ФОП Бондаренко Р.Г. було укладено договір про спільну діяльність (надалі - договір), який було посвідчено державним нотаріусом Первомайської державної нотаріальної контори Харківської області Мірошниченко О.М.
Відповідно до п. 1.1. договору сторони домовилися про організацію спільної діяльності в транспортній сфері для досягнення господарських і комерційних цілей: надання спільних послуг з пасажирських перевезень на території міста Первомайський, Первомайського району та Харківській області, об'єднуючи диспетчерську базу, яка належить сторонам, а саме: телефоні лінії:
0(5748) 3-91-00, яка належить ФОП Бондаренко Р.Г.,
0 НОМЕР_1 , яка належить ФОП Бондаренко Р.Г.,
0 НОМЕР_2 , яка належить ФОП Бондаренко Р.Г.,
0 НОМЕР_3 , яка належить ФОП Бондаренко Р.Г.,
в спільну диспетчерську службу із збереженням цих телефонних номерів.
Пунктом 1.2. договору сторони зобов'язувалися діяти спільно шляхом об'єднання майна, грошових коштів в такому співвідношенні:
- 111780,00 грн., що складає 13800,00 доларів США, згідно курсу НБУ, якій діяв на час укладання цього Договору, що складає внесок ФОП Снофідової С.В.;
- телефоні лінії, що вказані в п. 1 цього договору, внесок ФОП Бондаренко Р.Г.
Пунктом 1.4. договору було передбачено, що строк дії договору становить 10 років з моменту його укладання сторонами.
Пунктом 6.2. договору визначено порядок і строки внесення внесків, відповідно до якого: здійснює всі належні за чинним законодавством платежі за виконання цього договору та договору оренди земельної ділянки, зазначеного в п. 1.1. цього договору, за рівною участю при внесенні цих внесків стороною-2 (ФОП Бондаренко Р.Г.).
Крім того, відповідно до п. 6.3. договору порядок і строки внесення внесків здійснюється відповідно до п. 7.1.3. цього договору.
При цьому суд зазначає, що договір не містить п. 7.1.3. договору.
Відповідно п. 7.1. договору, грошові і майнові внески сторін, а також майно створене або набуте сторонами внаслідок спільної діяльності, складає їх спільну власність, яка після закінчення терміну дії цього договору, або його дострокового розірвання в судовому порядку, або за взаємною згодою сторін, буде розділено, згідно внесених грошових часток на його придбання.
Пунктом 7.2. договору передбачено, що після закінчення терміну дії цього договору, або у випадку його дострокового розірвання ФОП Бондаренко Р.Г. зобов'язується безоплатно передати ФОП Снофідової С.В. телефонні лінії:
- 0 НОМЕР_4 , яка належить ФОП Бондаренко Р.Г.,
- 0 НОМЕР_1 , яка належить ФОП Бондаренко Р.Г.;
та одну стаціонарну радіохвильову базу ICOM, одну радіохвильову вишку, чотири мобільних телефони NOKIA з номерами: 095-500-30-66; 050-999-92-24; НОМЕР_5 ; НОМЕР_6 відповідно два стаціонарних телефонного апарата із встановленням номеру.
Згідно п. 7.3. договору, урахування спільного майна сторін ведеться сторонами в рівному порядку.
У позові позивач зазначає, що Бондаренко Р.Г. мав здійснити дії з організації всього процесу діяльності для досягнення цілей, передбачених п.1.1 договору. Також, на Бондаренко Р.Г. було покладено обов'язок надавати їй щомісячні звіти та інформувати її про хід спільної діяльності та досягнутих результатів не пізніше 5-ти днів після закінчення звітного періоду, але він жодного разу не прозвітував. За таких обставин Снофідова Світлана Володимирівна 06.09.2021 року звернулася до Бондаренко Руслана Геннадійовича з вимогою про надання звіту про хід виконання договору та щодо отриманого прибутку та понесених затрат, проте звіт надано не було. 14.09.2021 року позивачка звернулася до відповідача з вимогою про дострокове припинення договору про сумісну діяльність у зв'язку із порушенням умов договору та повернення внесених грошових коштів та частини отриманого прибутку, що їй не сплачувався. На вказану вимогу отримано відповідь про те, що всі телефонні лінії утримувати не рентабельно і він від частини їх відмовився ще у 2014 році та не заперечує проти розірвання договору, проте не повертати позивачці грошовий внесок, а безоплатно передати їй телефонну лінію стаціонарну радіохвильову базу, радіохвильову вишку два стаціонарних телефонних апарата, два мобільних телефони. Щодо сплати 50% прибутку відмовляється, адже зазначає, що ці кошти він сплачував.
Надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам, з урахуванням фактичних та правових підстав позовних вимог, суд виходить з наступного.
У відповідності до ст. 13 Господарського процесуального кодексу України, судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Згідно частини 1 статті 73 Господарського процесуального кодексу України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Відповідно до ст. 74 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Статтями 76, 77 Господарського процесуального кодексу України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Згідно статей 78, 79 Господарського процесуального кодексу України, достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи. Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Статтею 86 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Згідно ч. 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Статтею 16 Цивільного кодексу України передбачено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути:
1) визнання права;
2) визнання правочину недійсним;
3) припинення дії, яка порушує право;
4) відновлення становища, яке існувало до порушення;
5) примусове виконання обов'язку в натурі;
6) зміна правовідношення;
7) припинення правовідношення;
8) відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди;
9) відшкодування моральної (немайнової) шкоди;
10) визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.
Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках.
Суд може відмовити у захисті цивільного права та інтересу особи в разі порушення нею положень частин другої - п'ятої статті 13 цього Кодексу.
Верховний Суд у постанові від 15.01.2025 у справі № 910/15094/23 зазначив, що захист цивільних прав - це передбачені законом способи охорони цивільних прав у разі їх порушення чи реальної небезпеки такого порушення.
Оцінка предмета заявленого позову, а відтак наявності підстав для захисту порушеного права та/або інтересу позивача, про яке ним зазначається в позовній заяві, здійснюється судом, на розгляд якого передано спір, крізь призму оцінки спірних правовідносин та обставин (юридичних фактів), якими позивач обґрунтовує заявлені вимоги (вказані висновки Верховного Суду викладені у постановах від 19.09.2019 у справі № 924/831/17, від 28.11.2019 у справі № 910/8357/18).
За змістом пункту 1 частини другої статті 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Відповідно до ст. 509 Цивільного кодексу України зобов'язання виникають, зокрема, з договорів.
У відповідності до статей 525, 526 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до ст. 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Частиною першою статті 626 Цивільного кодексу України визначено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
За приписами ст.ст. 627, 628 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, зміст договору складається з умов, які визначаються на розсуд та за погодженням сторін, та умов, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Статтею 1130 Цивільного кодексу України передбачено, що за договором про спільну діяльність сторони (учасники) зобов'язуються спільно діяти без створення юридичної особи для досягнення певної мети, що не суперечить законові. Спільна діяльність може здійснюватися на основі об'єднання вкладів учасників (просте товариство) або без об'єднання вкладів учасників.
Згідно ч. 2 ст. 1141 Цивільного кодексу України, у разі припинення договору простого товариства речі, передані у спільне володіння та (або) користування учасників, повертаються учасникам, які їх надали, без винагороди, якщо інше не передбачено домовленістю сторін. Поділ майна, що є у спільній власності учасників, і спільних прав вимоги, які виникли у них, здійснюється в порядку, встановленому цим Кодексом. Учасник, який вніс у спільну власність річ, визначену індивідуальними ознаками, має право у разі припинення договору простого товариства вимагати в судовому порядку повернення йому цієї речі за умови додержання інтересів інших учасників і кредиторів.
Враховуючи фактичні обставини справи та наведені норми законодавства, з огляду на умови договору, яким передбачалася спільна діяльності сторін шляхом об'єднання майна відповідача та грошових коштів позивача в спільну диспетчерську службу, та умови п.п. 7.1., 7.2. договору щодо певного розподілу спільного майна внаслідок закінчення терміну дії цього договору або його дострокового розірвання, господарський суд приходить до висновку, що підстави для стягнення з відповідача на користь позивача суми внесеного вкладу за договором про спільну діяльність від 07.06.2012 року у розмірі 572010,00 грн. в еквіваленті на курс долара США по курсу НБУ на час подання даного позову відсутні, а позивачем невірно обрано спосіб захисту своїх прав та законних інтересів.
Згідно з висновками Великої Палати Верховного Суду, викладеними в постанові від 26.01.2021 у справі №522/1528/15-ц, від 16.11.2022 у справі №911/3135/20, спосіб захисту права або інтересу має бути таким, щоб у позивача не виникала необхідність у повторному зверненні до суду. А обрання неналежного та неефективного способу захисту своїх прав є самостійною підставою для відмови в позові. Подібний правовий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 15 вересня 2022 року у справі № 910/12525/20.
Підсумовуючи зазначене, суд дійшов висновку, що в задоволенні позову слід відмовити повністю.
Щодо заяви позивача про поновлення пропущеного процесуального строку на подання позовної заяви до господарського суду, суд зазначає, що дана заява не підлягає задоволенню, оскільки позивачем не було пропущено процесуальний строк на подання позовної заяви до суду.
Щодо заяви відповідача про застосування наслідків спливу позовної давності, суд зазначає наступне.
Відповідно до ч. 1 ст. 256 Цивільного кодексу України, позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
Згідно ст. 257 Цивільного кодексу України, загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.
За змістом частини першої статті 261 ЦК України позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи.
Отже, перш ніж застосовувати позовну давність, господарський суд повинен з'ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. У разі коли такі право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв'язку зі спливом позовної давності - за відсутності наведених позивачем поважних причин її пропущення.
Враховуючи те, що судом відмовлено в позові з підстав його необґрунтованості, заява відповідача про застосування наслідків спливу позовної давності підлягає відхиленню.
При цьому суд зазначає, що Європейський суд з прав людини у рішенні від 10.02.2010 у справі "Серявін та інші проти України" зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються.
У справі "Трофимчук проти України" Європейський суд з прав людини також зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод.
У справі "Руїз Торіха проти Іспанії" ЄСПЛ вказав, що відповідно до практики, яка відображає принцип належного здійснення правосуддя, судові рішення мають в достатній мірі висвітлювати мотиви, на яких вони базуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Межі такого обов'язку можуть різнитися залежно від природи рішення та мають оцінюватися у світлі обставин кожної справи.
Відповідно ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати зі сплати судового збору покладаються на позивача.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 124, 129 Конституції України, ст.ст. 4, 11, 12, 13, 20, 73, 74, 76-80, 86, 91, 123, 129, 232, 233, 236, 237, 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд
У задоволенні позову відмовити повністю.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення господарського суду може бути оскаржене безпосередньо до Східного апеляційного господарського суду протягом двадцяти днів з дня складання повного рішення.
Позивач: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_7 , дата народження - ІНФОРМАЦІЯ_1 ).
Відповідач: ОСОБА_2 ( АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_8 , дата народження - ІНФОРМАЦІЯ_2 ).
Повне рішення складено "15" грудня 2025 р.
Суддя А.М. Буракова