вул. Давидюка Тараса, 26А, м. Рівне, 33013, тел. (0362) 62 03 12, код ЄДРПОУ: 03500111,
e-mail: inbox@rv.arbitr.gov.ua, вебсайт: https://rv.arbitr.gov.ua
"09" грудня 2025 р. м. Рівне Справа № 918/800/25
Господарський суд Рівненської області у складі головуючого судді Торчинюка В.Г., при секретарі судового засідання Гупалюк О.О., розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали справи
за позовом Острозької міської ради
до відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю "Острозький цукровий завод"
про стягнення заборгованості в сумі 2 009 341 грн. 89 коп.
В засіданні приймали участь:
Від позивача: Митрофанова Оксана Степанівна (в залі суду);
Від відповідача: не з'явився.
26 серпня 2025 року Острозька міська рада (далі - позивач) звернулася до Господарського суду Рівненської області з позовом до відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю "Острозький цукровий завод" (далі - відповідач) про стягнення заборгованості в сумі 2 009 341 грн. 89 коп.
Стислий виклад позиції позивача та заперечень відповідача.
Позов мотивований тим, що відповідач у період з 06 вересня 2024 року по 27 липня 2025 року користувався земельними ділянками комунальної власності, на яких розміщено об'єкти нерухомого майна відповідача, за відсутності будь-яких правовстановлюючих документів на вказані земельні ділянки, що мало наслідком неотримання її власником, тобто позивачем, доходів у вигляді орендної плати у розмірі 2 009 341 грн. 89 коп., які позивач просить суд стягнути з відповідача у судовому порядку.
Відповідач у свою чергу позовні вимоги заперечує та зазначає, що обставини фактичного користування відповідачем усією площею спірних земельних ділянок не підтверджені позивачем належними та допустимими доказами. Єдиним допустимим та належним доказом, на думку відповідача, який може підтвердити або спростувати фактичне користування усією площею спірних земельних ділянок, є судова земельно-технічна експертиза, висновку якої позивачем не було надано суду. Стягнення власником земельної ділянки безпідставно збережених коштів орендної плати за фактичне користування без належних правових підстав певною земельною ділянкою можливе лише щодо площі такої земельної ділянки, яка дійсно використовується користувачем, а не всієї площі земельної ділянки, що зазначена в правовстановлюючому документі на землю. З огляду на викладене, представлений позивачем розрахунок позовних вимог є необґрунтованим, адже останній передбачає використання відповідачем всієї площі спірних земельних ділянок, у той час як це не підтверджено допустимими доказами та загалом є неможливим з огляду на технічні характеристики (конкретну площу) будівель та споруд, що належать відповідачу. Крім того, відповідач зазначає, що ним у встановленому порядку сплачено земельний податок за земельні ділянки, на яких розташовані його будівлі та споруди, відповідно до площі під такими приміщеннями. Також саме незаконність дій та бездіяльності позивача у галузі земельних відносин, ігнорування відповідних клопотань відповідача, щодо оформлення права власності на земельні ділянки, призвели до виникнення спору у цій справі та вказують на недобросовісність позивача.
Окрім того, відповідач зазначає, що обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач ототожнює поняття площа земельної ділянки, яка знаходиться у фактичному користуванні, та площа земельної ділянки, яка зазначена в правовстановлюючому документі на землю. Ці поняття не є тотожними у всіх випадках. Не є тотожними також поняття площа земельної ділянки, на якій розміщено об'єкт нерухомості та площа земельної ділянки, необхідна для обслуговування об'єкта нерухомості, що також безпідставно ототожнюються позивачем при обґрунтуванні позовних вимог. З огляду на викладене, обставини фактичного користування позивачем всією площею спірних земельних ділянок не підтверджені позивачем належними та допустимими доказами. Ураховуючи фактичні обставини справи, єдиним допустимим та належним доказом, який може підтвердити або спростувати фактичне користування усією площею спірних земельних ділянок у відповідний період, є судова земельно-технічна експертиза, висновку якої позивачем не було надано суду. Відповідач повторює, що земельні ділянки, що вважаються комунальною власністю територіальних громад сіл, селищ, міст і право державної власності на які зареєстроване у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, переходять у комунальну власність з моменту державної реєстрації права комунальної власності на такі земельні ділянки.
Відтак, відповідач просить суд відмовити в позові у повному обсязі.
Процесуальні дії у справі.
Ухвалою Господарського суду Рівненської області від 28 серпня 2025 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрити провадження у справі № 918/800/25 за позовом Острозької міської ради до відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю "Острозький цукровий завод" про стягнення заборгованості в сумі 2 009 341 грн. 89 коп., визначено здійснювати розгляд справи за правилами загального позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін у змішаній (паперовій та електронній) формі, підготовче судове засідання призначено на 23 вересня 2025 року.
17 вересня 2025 року до відділу канцелярії та документального забезпечення суду від відповідача в порядку ст. 165 ГПК України надійшов відзив на позовну заяву, в якому останній позовні вимоги не визнає та просить суд в задоволенні позову відмовити.
23 вересня 2025 року до відділу канцелярії та документального забезпечення суду від відповідача надійшло клопотання про відкладення розгляду справи на іншу дату.
Ухвалою Господарського суду Рівненської області від 23 вересня 2025 року відкладено підготовче засідання на 21 жовтня 2025 року.
24 вересня 2025 року до відділу канцелярії та документального забезпечення суду від позивача в порядку ст. 166 ГПК України надійшла відповідь на відзив, в якій останній спростовує доводи відповідача викладені у відзиві на позовну заяву та просить суд позовні вимоги задоволити у повному обсязі.
14 жовтня 2025 року до відділу канцелярії та документального забезпечення суду від представника позивача надійшло клопотання про відкладення розгляду справи на іншу дату.
Ухвалою Господарського суду Рівненської області від 21 жовтня 2025 року продовжено строк підготовчого провадження на 30 днів та відкладено підготовче засідання на 25 листопада 2025 року.
25 листопада 2025 року до відділу канцелярії та документального забезпечення суду від представника відповідача надійшло клопотання про призначення земельної-технічної експертизи.
Ухвалою Господарського суду Рівненської області від 25 листопада 2025 року, зокрема: в задоволенні клопотання Товариства з обмеженою відповідальністю "Острозький цукровий завод" про призначення судової земельно-технічної експертизи та зупинення провадження у справі № 918/800/25 відмовлено; закрито підготовче провадження по розгляду позовної заяви у справі № 918/800/25 за позовом Острозької міської ради до відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю "Острозький цукровий завод" про стягнення заборгованості в сумі 2 009 341 грн. 89 коп. та призначено розгляд справи № 918/800/25 до судового розгляду по суті на 09 грудня 2025 року.
09 грудня 2025 року до відділу канцелярії та документального забезпечення суду до відділу канцелярії та документального забезпечення суду від представника позивача надійшло клопотання, в якому останній просить суд відкласти розгляд справи на іншу дату.
Суд, розглянувши в судовому засіданні 09 грудня 2025 року клопотання представника відповідача, заслухавши думку присутніх учасників процесу, прийшов до висновку про відмову у задоволенні вказаного клопотання, зважаючи на наступне.
Положеннями пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року, ратифікованої Верховною Радою України (Закон України від 17 липня 1997 року № 475/97-ВР) встановлено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.
Частинами 14 статті 13 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. За приписами пункту 2 частини 1 статті 42 Господарського процесуального кодексу України учасники справи мають право, зокрема, брати участь у судових засіданнях, якщо інше не визначено законом.
Вжиття заходів для ефективного розгляду та вирішення судового спору є обов'язком не тільки для держави, але й для осіб, які беруть участь у справі.
Суд зазначає, що відкладення розгляду справи є правом суду, основною передумовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.
Проаналізувавши зміст поданого клопотання, суд не встановив обґрунтованих підстав з урахуванням норм Господарського процесуального кодексу України для відкладення розгляду справи, адже, учасники справи належним чином повідомлені про час, дату і місце судового засідання, те що коло представників не обмежене, представник відповідача був присутнім на попередньому судому засіданні у якому узгоджувалася дата проведення наступного судового засідання, останній був обізнаний про дату судового засідання (09 грудня 2025 року) та свідомо обрав здійснювати представництво у іншому процесі, суд дійшов висновку про відмову у задоволенні клопотання про відкладення розгляду справи.
В судовому засіданні 09 грудня 2025 року представник позивача підтримав заявлені позовні вимоги, відповідач у свою чергу не забезпечив явку уповноваженого представника.
Фактичні обставини, встановлені судом, та зміст спірних правовідносин з посиланням на докази, на підставі яких встановлені відповідні обставини.
Відповідно до листа начальника управління містобудування, архітектури, житлово-комунального господарства, благоустрою та землекористування виконавчого комітету Острозької міської ради № 225/04-10/25 від 29 травня 2025 року місцевий бюджет втрачає доходи в зв'язку з безоплатним користуванням земельною ділянкою комунальної власності Острозької міської ради площею 53,1479 га з кадастровим номером 5624286400:10:008:0038 Товариством з обмеженою відповідальністю "Острозький цукровий завод" без правовстановлюючих документів.
Вище вказана земельна ділянка розташована за межами населеного пункту та попередньо перебувала у державній власності, а відповідно до Закону України № 1423- ІХ від 28 квітня 2021 року "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо вдосконалення системи управління та дерегуляції у сфері земельних відносин" її передано до комунальної власності Острозької міської ради.
Відповідно до інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єкта нерухомого майна від 13 серпня 2025 року номер інформаційної довідки:439285393 на земельну ділянку площею 53,1479 га з кадастровим номером 5624286400:10:008:0038 зареєстровано 29 вересня 2021 року право комунальної власності Острозької територіальної громади в особі Острозької міської ради.
Рішення про продаж інших земельних ділянок для Товариства з обмеженою відповідальністю "Острозький цукровий завод", на котрих також знаходиться нерухоме його майно з кадастровими номерами: 5624286400:10:008:0034, 5624286400:10:008:0035, 562428640034:10:008:0036 прийняті Острозькою міською радою 19 липня 2024 року під № 1669, 1670, 1671. Що стосується земельної ділянки під кадастровим номером 5624286400:10:008:0038 площею 53,1479 га., то ні в оренді ні у власності Товариства з обмеженою відповідальністю "Острозький цукровий завод" вона не перебувала, хоча своїми листами від 13 березня 2024 року № вих-1348/01-15-24, 08 серпня 2024 року № 3927/01-17-24, 26 серпня 2024 року № вих-4184/01-15-24, 12 лютого 2025 року №-745/01-15-25, 31 березня 2025 року № 1525/01-15-25 Острозька міська рада зверталася до Товариства з обмеженою відповідальністю "Острозький цукровий завод" з проханням відшкодувати кошти за використання майна без правовстановлюючих документів та звернутися до міської ради з питанням щодо оформлення правовстановлюючих документів на вказану земельну ділянку з дотриманням вимог чинного законодавства.
Відповідно до Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єкта нерухомого майна від 08 серпня 2024 року за номером 390220063 земельна ділянка за кадастровим номером 5624286400:10:008:0038 площею 53,1479 перебуває у власності Острозької територіальної громади в особі Острозької міської ради, та відповідно до відомостей з реєстру прав власності на нерухоме майно від 08 серпня 2024 року та від 13 серпня 2025 року на земельній ділянці 5624286400:10:008:0038 розміщено комплекс, майновий, реєстраційний номер майна: 904379, який належить Товариству з обмеженою відповідальністю "Острозький цукровий завод".
Однак, всупереч зазначених норм ЗК України, відповідач придбавши у 2011 та 2015 роках нерухоме майно на час перебування земельної ділянки у державній власності згідно відомостей з Державного реєстру речових прав земельна ділянка з кадастровими номерами: 5624286400:10:008:0038 з 02 серпня 2017 року, та з вересня 2021 року тобто з часу набуття їх в комунальну власність в подальшому узаконення вказаної ділянки не відбулося.
Як стверджує позивач правова підстава для набуття (збереження) майна земельної ділянки з кадастровим номером: 5624286400:10:008:0038 з 06 вересня 2024 року по 27 липня 2025 року, що в с. Оженин, Рівненського району, Рівненської області у Товариства з обмеженою відповідальністю "Острозький цукровий завод" відсутня, тому у Острозької міської ради правомірно виникло право на стягнення з останнього коштів, отриманих безпідставно, як суми, яку мав би отримати місцевий бюджет.
Нормативна грошова оцінка вказаної земельної ділянки становить: площею 53,1479 га з кадастровим номером 5624286400:10:008:0038, згідно з витягами № НВ-5600307922024 із технічної документації з нормативної грошової оцінки земельних ділянок від 31 липня 2024 року 104 880 605 грн. 85 коп.,від 19 березня 2025 року - 117 466 278 грн. 55 коп.
Згідно розрахунку позивача, плата за користування земельною ділянкою, Товариство з обмеженою відповідальністю "Острозький цукровий завод" без правовстановлюючих документів площею 53,1479 га, кадастровий номер 5624286400:10:008:0038, у період з 06 вересня 2024 року по 27 липня 2025 року становить, а саме: з 06 вересня 2024 року по 31 грудня 2024 року - 104 880 605 грн. 85 коп. *2%*117дн/366дн = 670 548 грн. 14 коп.; з 01 січня 2025 року по 27 липня 2025 року - 117 466 278 грн. 55 коп. *2%*208дн/365дн = 1 338 793 грн. 75 коп. Разом 2 009 341 грн. 89 коп.
Отже, зважаючи на викладені вище обставини справи, на переконання позивача Товариство з обмеженою відповідальністю "Острозький цукровий завод" зобов'язане відшкодувати Острозькій міській раді, як власнику, безпідставно збережені кошти за користування земельної ділянки з кадастровим номером 5624286400:10:008:0038 за період з 06 вересня 2024 року по 27 липня 2025 року в сумі 2 009 341 грн. 89 коп.
Норми права, які застосував суд, та мотиви їх застосування, оцінка аргументів сторін.
Надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам, з урахуванням фактичних та правових підстав позовних вимог, суд виходить з наступного.
Згідно до ч. 2 ст. 152 ЗК України власник земельної ділянки може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо порушення не пов'язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, відшкодування завданих збитків.
Верховний Суд у своїх постановах неодноразово звертав увагу на те, що предметом регулювання глави 83 ЦК України є відносини, що виникають у зв'язку із безпідставним отриманням чи збереженням майна і не врегульовані спеціальними інститутами цивільного права.
Відповідно до ч. 1, 2 ст. 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення цього Кодексу застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.
Кондикційні зобов'язання виникають за наявності одночасно таких умов: набуття чи збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого); набуття чи збереження майна відбулося за відсутності правової підстави або підстава, на якій майно набувалося, згодом відпала.
Верховний Суд неодноразово викладав правову позицію, згідно з якою для вирішення спору щодо стягнення з власника об'єкта нерухомого майна безпідставно збережених коштів на підставі положень ст. 1212 - 1214 ЦК України за фактичне користування без належних на те правових підстав земельною ділянкою комунальної власності, на якій цей об'єкт розташований, необхідно насамперед з'ясувати: 1) фактичного користувача земельної ділянки, який без достатньої правової підстави за рахунок власника цих ділянок зберіг у себе кошти, які мав заплатити за користування ділянками у відповідний період, або наявність правової підстави для використання земельної ділянки у такого фактичного користувача; 2) площу земельної ділянки; 3) суму, яку мав би отримати власник земельної ділянки за звичайних умов, яка безпосередньо залежить від вартості цієї ділянки (її нормативно-грошової оцінки); 4) період користування земельною ділянкою комунальної власності без належної правової підстави.
Отже, встановлення саме таких обставин входить до предмета доказування у межах вирішення спору у даній справі.
Щодо фактичного користувача земельної ділянки, який без достатньої правової підстави за рахунок власника цих ділянок зберіг у себе кошти, які мав заплатити за користування ділянками у відповідний період, або наявність правової підстави для використання земельної ділянки у такого фактичного користувача, суд зазначає таке.
Верховний Суд, розглядаючи спори у подібних правовідносинах, у своїх постановах неодноразово звертав увагу на те, що виникнення права власності на будинок, будівлю, споруду не є підставою для виникнення права оренди земельної ділянки, на якій вони розміщені та яка не була відведена в оренду попередньому власнику. Право оренди земельної ділянки виникає на підставі відповідного договору з моменту державної реєстрації цього права.
Верховний Суд у складі судової палати для розгляду справ щодо земельних відносин та права власності Касаційного господарського суду у справі № 922/2060/20 зазначив, що із дня набуття права власності на об'єкт нерухомого майна власник цього майна стає фактичним користувачем земельної ділянки, на якій розташований цей об'єкт, а тому саме із цієї дати у власника об'єкта нерухомого майна виникає обов'язок сплати за користування земельною ділянкою, на якій таке майно розташоване. При цьому до моменту оформлення власником об'єкта нерухомого майна права на земельну ділянку, на якій розташований цей об'єкт, такі кошти є безпідставно збереженими.
Оформлення власником об'єкта нерухомого майна права на земельну ділянку, на якій розташований цей об'єкт, ураховуючи принцип єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованої на ній будівлі або споруди, особа яка придбала такий об'єкт стає фактичним користувачем тієї земельної ділянки, на якій такий об'єкт нерухомого майна розташований, а відносини з фактичного користування земельною ділянкою без оформлення прав на цю ділянку (без укладення договору оренди тощо) та недоотримання її власником доходів у виді орендної плати є за своїм змістом кондиційними (подібний правовий висновок викладено у постановах Великої Палати Верховного Суду від 23.05.2018 у справі № 629/4628/16-ц, від 20.11.2018 у справі № 922/3412/17, від 13.02.2019 у справі № 320/5877/17, у постановах Верховного Суду від 14.01.2019 у справі № 912/1188/17, від 21.01.2019 у справі № 902/794/17, від 04.02.2019 у справі № 922/3409/17, від 12.03.2019 у справі № 916/2948/17, від 09.04.2019 у справі № 922/652/18, від 21.05.2019 у справі № 924/552/18, а також у постановах Верховного Суду України від 30.11.2016 у справі № 922/1008/15, від 07.12.2016 у справі № 922/1009/15, від 12.04.2017 у справах № 922/207/15 і № 922/5468/14 та у постанові Верховного Суду від 17.03.2020 у справі № 922/2413/19).
Отже, фактичний користувач земельної ділянки, який без достатньої правової підстави за рахунок власника цієї ділянки зберіг (заощадив) у себе кошти, які мав заплатити за користування нею, зобов'язаний повернути такі кошти власникові земельної ділянки на підставі положень ч. 1 ст. 1212 ЦК України (такий самий правовий висновок викладено у постановах Великої Палати Верховного Суду від 23.05.2018 у справі № 629/4628/16-ц та від 20.09.2018 у справі № 925/230/17).
Судом з Інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єкта нерухомого майна установлено, що цілісний майновий комплекс, розташовані по вул. Заводській, с. Оженин, Рівненський район, Рівненська область, належить на праві приватної власності відповідачу з 2015 року.
Отже, із дня набуття права власності на об'єкт нерухомого майна, відповідач як власник такого майна став фактичним користувачем спірних земельних ділянок, на якій розташовані ці об'єкти, тому з відповідної дати у відповідача виник обов'язок належно оформити правовідносини щодо користування земельними ділянками (укласти відповідний договір та оформити речові права на земельну ділянку), а також обов'язок сплачувати за користування земельними ділянками, на яких розташовано майно.
Відповідач не заперечує того, що він є власником нерухомого майна і, відповідно, користується земельними ділянками, на яких воно розташоване.
Зокрема, як установлено судом із фактичних обставин справи, земельна ділянка з кадастровим номером 5624286400:10:008:0034 зареєстрована за відповідачем 31 липня 2024 року на підставі договору купівлі-продажу від 25 липня 2024 року, земельні ділянки з кадастровими номерами 562428640035:10:008:0035, 5624286400:10:008:0036 зареєстровані за відповідачем 31.07.2024 на підставі договору купівлі-продажу від 25 липня 2024 року. Земельна ділянка з кадастровим номером 5624286400:10:008:0038 площею 53,1479 га, на якій знаходиться майновий комплекс, належний відповідачу на праві власності, до цього часу ні в оренді, ні у власності відповідача не перебуває.
Щодо площ земельних ділянок, то суд зазначає таке.
Згідно з матеріалами справи, відповідач заперечує площу земельних ділянок, стосовно яких позивачем проведено розрахунок безпідставно збережених грошових коштів, обґрунтовуючи це фактичним користуванням, яке склалося у відповідача на цей час, зокрема через консервацію виробництва, а також площею нерухомого майна, яке знаходиться на спірних земельних ділянках.
Заразом відповідач у листах № 11 від 11 жовтня 2022 року, № 19 від 26 вересня 2022 року, № 21 від 08 жовтня 2024 року, № 21 від 18 червня 2024 року, № 22 від 06 серпня 2024 року, № 23 від 14 серпня 2024 року тощо, просив затвердити виготовлені проєкти землеустрою, експертні грошові оцінки, а також надати дозвіл на викуп земельних ділянок, зазначивши земельні ділянки у тих розмірах, на підставі яких позивач здійснив розрахунок.
У вказаних листах відповідача не йшлося про наміри набуття землі через аукціон, оскільки відповідно до ст. 134 ЗК України земельні ділянки державної чи комунальної власності продаються або передаються в користування (оренду, суперфіцій, емфітевзис) окремими лотами на конкурентних засадах (на земельних торгах), крім випадків, зокрема знаходження на них нерухомого майна.
При цьому суд зазначає, що спірні земельні ділянки є сформованими, оскільки мають кадастровий номер та є об'єктами цивільних прав, клопотання щодо їх викупу до міської ради надходили з конкретизацією їх розмірів, які, як зазначалося, відповідають розмірам, зазначеним позивачем у позовній заяві.
Суд наголошує, що доказів звернення відповідача до позивача з метою поділу земельних ділянок, відмови від їх частини чи про надання їх в меншому розмірі та прийняття радою відповідних рішень у матеріалах справи немає.
Дії відповідача свідчать про те, що останній мав на меті скористатися правом викупу земельних ділянок з кадастровими номерами 5624286400:10:008:0034, 562428640035:10:008:0035, 5624286400:10:008:0036 у визначених розмірах, саме через перебування на них нерухомого майна, що належить йому на праві власності.
Щодо земельної ділянки з кадастровим номером 5624286400:10:008:0038 площею 53,1479 га, то за затвердженням технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) відповідач звернувся у серпні 2024 року, у зв'язку з чим рішенням позивача від 30 серпня 2024 року № 1735 затверджено технічну документацію із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) площею 53,1479 га за межами с. Оженин.
Судом також встановлено, що на вказаній земельній ділянці знаходяться, зокрема кагатні поля, об'єкти нерухомого майна, резервні поля для дефіката. Окрім того, відповідач зазначив, що усі об'єкти, які знаходиться на вказаній земельній ділянці, є необхідними для провадження господарської діяльності.
Тобто наразі відповідач не використовує спірні земельні ділянки у повному обсязі, однак визнає їх розмір необхідним для провадження господарської діяльності, заразом тимчасове невикористання земельних ділянок не є підставою для зміни розміру плати за землю.
Враховуючи викладене, судом установлено, що на земельних ділянках, щодо яких виник спір, знаходяться об'єкти нерухомого майна, належні відповідачу на праві власності; відповідач, звертаючись до позивача із заявами, спрямованими на оформлення правовстановлюючих документів, визначав саме ті розміри земельних ділянок, про які йдеться в позовній заяві; три з чотирьох земельних ділянок перебувають у власності відповідача, а отже, вказані обставини суперечать позиції (поведінці) відповідача щодо необґрунтованості розрахунку з огляду на розмір земельних ділянок.
Отже, як встановлено судом, відповідач, маючи право на отримання у власність земельних ділянок, щодо яких виник спір, безпосередньо висловив своє бажання щодо їх розміру (який співпадає із тим, що зазначений у позовній заяві), відтак він є пов'язаним своїм рішенням і не вправі його змінити.
Спроба відповідача поставити під сумнів зазначений ним розмір суперечить його попередній поведінці і може призвести до припинення права викупу земельної ділянки поза конкурсом у тому розмірі, про який йшлося в його заявах (вказане стосується лише земельної ділянки з кадастровим номером 5624286400:10:008:0038, площею 53,1479 га, оскільки решта земельних ділянок уже перебуває у власності відповідача, їх розмір відповідає тому, про який він просив).
Згідно з усталеною судовою практикою добросовісність (п. 6 ст. 3 ЦК України) - це певний стандарт поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення. Доктрина venire contra factum proprium (заборони суперечливої поведінки) ґрунтується ще на римській максимі - "non concedit venire contra factum proprium" (ніхто не може діяти всупереч своїй попередній поведінці). В основі доктрини venire contra factum proprium знаходиться принцип добросовісності. Поведінкою, яка суперечить добросовісності та чесній діловій практиці, є, зокрема, поведінка, що не відповідає попереднім заявам або поведінці сторони, за умови, що інша сторона, яка діє собі на шкоду, розумно покладається на них. Застосування вказаної доктрини відбулося на рівні практики Верховного Суду, причому без обмежень певною сферою.
Враховуючи викладене, спір виник щодо земельних ділянок земельних ділянках з кадастровими номерами 5624286400:10:008:0034 площею 0,18 га, 5624286400:10:008:0035 площею 3,91 га, 5624286400:10:008:0036 площею 1,76 га, 5624286400:10:008:0038 площею 53,1479 га.
Частиною 1 ст. 3 ЗК України унормовано, що земельні відносини регулюються Конституцією України, цим Кодексом, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами.
27 травня 2021 року набрав чинності Закон України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо вдосконалення системи управління та дерегуляції у сфері земельних відносин".
Названим Законом України розділ X "Перехідні положення" ЗК України доповнено п. 24 такого змісту: " 24. З дня набрання чинності цим пунктом землями комунальної власності територіальних громад вважаються всі землі державної власності, розташовані за межами населених пунктів у межах таких територіальних громад, крім земель: а) що використовуються органами державної влади, державними підприємствами, установами, організаціями на праві постійного користування (у тому числі земельних ділянок, що перебувають у постійному користуванні державних лісогосподарських підприємств, та земель водного фонду, що перебувають у постійному користуванні державних водогосподарських підприємств, установ, організацій, Національної академії наук України, національних галузевих академій наук); б) оборони; в) природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення в межах об'єктів і територій природно-заповідного фонду загальнодержавного значення, лісогосподарського призначення; г) зони відчуження та зони безумовного (обов'язкового) відселення території, що зазнала радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи; ґ) під будівлями, спорудами, іншими об'єктами нерухомого майна державної власності; д) під об'єктами інженерної інфраструктури загальнодержавних та міжгосподарських меліоративних систем державної власності; е) визначених у наданих до набрання чинності цим пунктом дозволах на розроблення проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок, наданих органами виконавчої влади з метою передачі земельних ділянок у постійне користування державним установам природно-заповідного фонду, державним лісогосподарським та водогосподарським підприємствам, установам та організаціям, якщо рішення зазначених органів не прийняті.
Земельні ділянки, що вважаються комунальною власністю територіальних громад сіл, селищ, міст відповідно до цього пункту і право державної власності на які зареєстроване у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, переходять у комунальну власність з моменту державної реєстрації права комунальної власності на такі земельні ділянки.
Інші земельні ділянки та землі, не сформовані у земельні ділянки, переходять у комунальну власність з дня набрання чинності цим пунктом.
Перехід земельних ділянок із державної власності у комунальну власність згідно з вимогами цього пункту не є підставою для припинення права оренди та інших речових прав, похідних від права власності, на такі земельні ділянки. Внесення змін до договору оренди, суперфіцію, емфітевзису, земельного сервітуту із зазначенням нового органу, що здійснює розпорядження такою земельною ділянкою, не вимагається і здійснюється лише за згодою сторін договору.
З дня набрання чинності цим пунктом до державної реєстрації права комунальної власності на земельні ділянки державної власності, що передаються у комунальну власність територіальних громад, органи виконавчої влади, що здійснювали розпорядження такими земельними ділянками, не мають права здійснювати розпорядження ними.
Також підп. 20 п. 4 розділу І Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо вдосконалення системи управління та дерегуляції у сфері земельних відносин" внесено зміни до ст. 83 ЗК України, зокрема, частину другу цієї статті доповнено пунктом "в" такого змісту: у комунальній власності перебувають землі та земельні ділянки за межами населених пунктів, що передані або перейшли у комунальну власність із земель державної власності відповідно до закону.
Судом встановлено, що право власності на спірні земельні ділянки зареєстроване за державою з моменту їх формування як об'єктів цивільно-правових прав, у 2016 році, відтак право власності у позивача на земельні ділянки з кадастровими номерами 5624286400:10:008:0036 площею 1,76 га, 5624286400:10:008:0038 площею 53,1479 га виникло з 29 вересня 2021 року, а на земельні ділянки з кадастровими номерами 5624286400:10:008:0034 площею 0,18 га, 5624286400:10:008:0035 площею 3,91 га виникло з 30 вересня 2021 року.
Щодо розрахунку суми плати за користування земельною ділянкою, суд зазначає наступне.
Правові підстави користування земельною ділянкою комунальної власності за змістом глави 15 ЗК України реалізується через право постійного користування або право оренди.
Частиною 1 ст. 93 і ст. 125 ЗК України передбачено, що право оренди земельної ділянки це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності. Право оренди земельної ділянки виникає з моменту державної реєстрації цього права.
Землекористувачі також зобов'язані своєчасно сплачувати орендну плату (п. "в" ч. 1 ст. 96 ЗК України).
Принцип платного використання землі також передбачено ст. 206 ЗК України, за змістом якої використання землі в Україні є платним. Об'єктом плати за землю є земельна ділянка. Плата за землю справляється відповідно до закону.
Плата за землю - обов'язковий платіж у складі податку на майно, що справляється у формі земельного податку або орендної плати за земельні ділянки державної і комунальної власності (підп. 14.1.147 п. 14.1 ст. 14 ПК України).
Земельним податком є обов'язковий платіж, що справляється з власників земельних ділянок та земельних часток (паїв), а також постійних землекористувачів, а орендною платою за земельні ділянки державної і комунальної власності - обов'язковий платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою (підп. 14.1.72, 14.1.136 п. 14.1 ст. 14 ПК України).
Отже, законодавець розмежовує поняття "земельний податок" та "орендна плата за земельні ділянки державної та комунальної власності" залежно від правових підстав передання прав землекористування такими ділянками.
Водночас згідно зі ст. 122 - 124 ЗК України міські ради передають земельні ділянки у власність або у користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб. Надання земельних ділянок державної або комунальної власності у користування здійснюється на підставі рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування. Передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування згідно з їх повноваженнями, визначеними ст. 122 цього Кодексу, шляхом укладення договору оренди земельної ділянки чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки.
Особи, які отримують земельну ділянку комунальної власності в користування за договором оренди (договором купівлі-продажу права оренди), зобов'язані сплачувати за неї орендну плату. Орендна плата за землю - це платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою згідно з договором оренди, як це передбачено ч. 1 ст. 21 Закону України "Про оренду землі".
Згідно з п. 288.5 ПК України розмір орендної плати встановлюється у договорі оренди, але річна сума платежу: не може бути меншою за розмір земельного податку: для земельних ділянок, нормативну грошову оцінку яких проведено, - у розмірі не більше 3 відсотків їх нормативної грошової оцінки, для земель загального користування - не більше 1 відсотка їх нормативної грошової оцінки, для сільськогосподарських угідь - не менше 0,3 відсотка та не більше 1 відсотка їх нормативної грошової оцінки; для земельних ділянок, нормативну грошову оцінку яких не проведено, - у розмірі не більше 5 відсотків нормативної грошової оцінки одиниці площі ріллі по Автономній Республіці Крим або по області, для сільськогосподарських угідь - не менше 0,3 відсотка та не більше 5 відсотків нормативної грошової оцінки одиниці площі ріллі по Автономній Республіці Крим або по області; не може перевищувати 12 відсотків нормативної грошової оцінки.
Відповідно до п. 289.1, 289.2 ст. 289 ПК України для визначення розміру податку та орендної плати використовується нормативна грошова оцінка земельних ділянок. Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин, за індексом споживчих цін за попередній рік щороку розраховує величину коефіцієнта індексації нормативної грошової оцінки земель, на який індексується нормативна грошова оцінка сільськогосподарських угідь, земель населених пунктів та інших земель несільськогосподарського призначення за станом на 1 січня поточного року, що визначається за певною формулою.
Отже, нормативна грошова оцінка земель є основою для визначення розміру орендної плати для земель державної і комунальної власності, а зміна нормативної грошової оцінки земельної ділянки підставою для перегляду розміру орендної плати, який у будь-якому разі не може бути меншим ніж установлено положеннями підп. 288.5.1 п. 288.5 ст. 288 ПК України.
Порядок проведення нормативної грошової оцінки земельних ділянок встановлено Законом України "Про оцінку земель".
За ч. 5 ст. 5 Закону України "Про оцінку земель" нормативна грошова оцінка земельних ділянок використовується, зокрема, для визначення розміру орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності.
Статтею 13 Закону України "Про оцінку земель" встановлено випадки обов'язкового проведення грошової оцінки земельних ділянок. Відповідно до абзацу другого частини першої статті 13 Закону України "Про оцінку земель" нормативна грошова оцінка земельних ділянок проводиться у разі, зокрема, визначення розміру орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності.
Згідно із ч. 1 ст. 15 Закону України "Про оцінку земель" підставою для проведення оцінки земель (бонітування ґрунтів та нормативної грошової оцінки земельних ділянок) є рішення органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування.
За змістом ст. 18 Закону України "Про оцінку земель" нормативна грошова оцінка земельних ділянок проводиться відповідно до норм, правил, а також інших нормативно-правових актів на землях усіх категорій та форм власності. Нормативна грошова оцінка земельних ділянок проводиться: розташованих у межах населених пунктів незалежно від їх цільового призначення - не рідше ніж один раз на 5-7 років; розташованих за межами населених пунктів земельних ділянок сільськогосподарського призначення - не рідше ніж один раз на 5-7 років, а несільськогосподарського призначення - не рідше ніж один раз на 7-10 років. Нормативна грошова оцінка земельних ділянок проводиться юридичними особами, які є розробниками документації із землеустрою відповідно до Закону України "Про землеустрій".
Порядок затвердження технічної документації з оцінки земель визначений ст. 23 Закону України "Про оцінку земель". Частинами першою, третьою та четвертою цієї статті передбачено, що технічна документація з бонітування ґрунтів та нормативної грошової оцінки земельних ділянок затверджується відповідною сільською, селищною, міською радою. Протягом місяця з дня надходження технічної документації з бонітування ґрунтів, нормативної грошової оцінки відповідна сільська, селищна, міська рада розглядає та приймає рішення про затвердження або відмову в затвердженні такої технічної документації. Ви тяг з технічної документації про нормативну грошову оцінку окремої земельної ділянки видається органами, що здійснюють ведення Державного земельного кадастру. Рішення рад, зазначених у цій статті, щодо технічної документації з нормативної грошової оцінки земельних ділянок набирають чинності у строки, встановлені відповідно до п. 271.2 ст. 271 ПК України.
Пунктом 271.2 ст. 271 ПК України встановлено, що рішення рад щодо нормативної грошової оцінки земельних ділянок офіційно оприлюднюється відповідним органом місцевого самоврядування до 15 липня року, що передує бюджетному періоду, в якому планується застосування нормативної грошової оцінки земель або змін (плановий період). В іншому разі норми відповідних рішень застосовуються не раніше початку бюджетного періоду, що настає за плановим періодом.
Отже, нормативна грошова оцінка земель встановлюється шляхом затвердження технічної документації з нормативної грошової оцінки земельних ділянок, яка здійснюється відповідною сільською, селищною, міською радою. Зазначене імперативне регулювання унеможливлює встановлення нормативної грошової оцінки земельних ділянок договором, зокрема договором між органом місцевого самоврядування і орендарем (така правова позиція наведена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2024 року у справі № 914/2848/22).
У постанові Верховного Суду від 24 січня 2024 року у справі № 646/4738/19 сформовано висновок, що за відсутності витягу з нормативно грошової оцінки у певний період щодо спірної земельної ділянки, за умови наявності у матеріалах справи інших документів, які підтверджують розмір нормативно грошової оцінки, встановлений, зокрема, відповідними органами місцевого самоврядування щодо спірної земельної ділянки, суд вправі ухвалити судове рішення у справі з урахуванням цих документів. У такому випадку рішення органу місцевого самоврядування, на підставі якого можна встановити нормативно-грошову оцінку земельної ділянки, є належним доказом у справі.
Згідно з ч. 2 ст. 20 та ч. 3 ст. 23 Закону України "Про оцінку земель" дані про нормативну грошову оцінку окремої земельної ділянки оформляються як витяг з технічної документації з нормативної грошової оцінки земель. Витяг з технічної документації про нормативну грошову оцінку окремої земельної ділянки видається центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 23 травня 2018 року у справі № 629/4628/16-ц дійшла висновку, що обов'язковими для визначення орендної плати є відомості у витягах з технічної документації про нормативну грошову оцінку земельних ділянок, про що також наголошено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 13 лютого 2019 року у справі № 320/5877/17.
Верховний Суд у постановах від 12 червня 2019 року у справі № 922/902/18, від 08 серпня 2019 року у справі № 922/1276/18, від 01 жовтня 2019 року у справі № 922/2082/18, від 06 листопада 2019 року у справі № 922/3607/18 неодноразово зазначав, що при стягненні безпідставно збережених коштів у розмірі орендної плати нарахування мають здійснюватися позивачем не самостійно (шляхом арифметичного розрахунку без проведення нормативної грошової оцінки землі), а виключно на підставі витягу з технічної документації з нормативної грошової оцінки земель.
Отже, витяг з технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки є належним та допустимим доказом, що підтверджує дані про нормативну грошову оцінку (вартість земельної ділянки), а інформація (дані), визначена у цьому витязі, є обов'язковою під час проведення розрахунку (визначення) орендної плати, суми, яку мав отримати власник земельної ділянки за звичайних умов.
За правовим висновком, викладеним у постанові Великої Палати Верховного Суду від 09 листопада 2021 року у справі № 905/1680/20, постанові судової палати для розгляду справ щодо земельних відносин та права власності Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 05 серпня 2022 року у справі № 922/2060/20, постановах Верховного Суду від 09 лютого 2022 року у справі № 910/8770/19, від 14 вересня 2022 року у справі № 904/4933/15, від 01 березня 2023 року у справі № 751/1543/19, витяг з технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки - це роздруковані за допомогою програмного забезпечення актуальні дані про земельну ділянку, які є у Державному земельному кадастрі та технічній документації з нормативної грошової оцінки земель станом на певну дату. Витяг з нормативної грошової оцінки земельної ділянки може бути доказом проведення такої оцінки та визначати дані про таку оцінку як на момент його видачі, так за попередній період за умови, що нормативно-грошова оцінка земельної ділянки була сталою та не зазнала змін у цей період.
Судом установлено, що нормативно-грошова оцінка земельних ділянок площею 53,1479 га з кадастровим номером 5624286400:10:008:0038, згідно з витягами № НВ-5600307922024 із технічної документації з нормативної грошової оцінки земельних ділянок від 31 липня 2024 року становить 104 880 605 грн. 85 коп., від 19 березня 2025 року становить 117 466 278 грн. 55 коп.
Розрахунок плати за користування земельною ділянкою площею 53,1479 га, кадастровий номер 5624286400:10:008:0038, з 06 вересня 2024 року по 27 липня 2025 року становить, а саме: з 06 вересня 2024 року по 31 грудня 2024 року 104 880 605 грн. 85 коп. *2%*117дн/366дн = 670 548 грн. 14 коп.; з 01 січня 2025 року по 27 липня 2025 року 117 466 278 грн. 55 коп. *2%*208дн/365дн = 1 338 793 грн. 75 коп.
Суд також враховує, що даний розрахунок зроблено за період з 06 вересня 2024 року по 27 липня 2025 року, оскільки включно по 05 вересня 2024 року суму боргу за користування даною земельною ділянкою стягнуто на підставі рішення Господарського суду Рівненської області від 17 лютого 2025 року у справі № 918/821/24. Розрахунок здійснено по 27 липня 2025 року, оскільки на підставі рішення Острозької міської ради № 774 від 30 вересня 2022 року, яким надано дозвіл на поділ даної земельної ділянки 28 липня 2025 року в наслідок її поділу зареєстровано в Державному земельному кадастрі наступні земельні ділянки 5624286400:10:008:0049, 56242864400:10:008:0050, 5624286400:10:008:0051, 5624286400:10:008:0052, 5624286400:10:008:0053, 5624286400:10:008:0054 з цільовим призначенням 11.02 Для розміщення та експлуатації основних, підсобних і допоміжних будівель та споруд підприємств переробної, машинобудівної та іншої промисловості, включаючи об'єкти оброблення відходів, зокрема із енергогенеруючим блоком.
Враховуючи вказані норми Податкового кодексу України (розмір податкової ставки 3 відсотки) та інформації ГУ Держгеокадстру у Рівненській області про нормативну грошову оцінку земельних ділянок, позивачем правомірно проведено розрахунок доходів від безпідставно набутого майна Товариством з обмеженою відповідальністю "Острозький цукровий завод" та встановлено, що загальна сума доходів за використання земельних ділянок за період з 06 вересня 2024 року по 27 липня 2025 року включно становить 2 009 341 грн. 89 коп.
Зважаючи на викладені вище обставини, суд приймає розрахунок Острозької міської ради.
Також, судом при розгляді спору, враховано справу № 918/821/24, в якій розглядався аналогічний даному спору предмет та між тими ж учансиками, однак за інший період.
Отже, суд дійшов до висновку про те, що Товариство з обмеженою відповідальністю "Острозький цукровий завод" зобов'язане відшкодувати Острозькій міській раді, як власнику, безпідставно збережені кошти за користування земельної ділянки з кадастровим номером 5624286400:10:008:0038 за період з 06 вересня 2024 року по 27 липня 2025 року включно в сумі 2 009 341 грн. 89 коп.
Щодо інших аргументів, на які посилалися учасники справи та яким не була дана оцінка, то Європейський суд з прав людини вказав, що п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Отже, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст. 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (рішення у справах "Проніна проти України", "Серявін та інші проти України", "Ruiz Torija v. Spain" тощо).
Висновки суду за результатами вирішення спору.
За результатами з'ясування обставин, на які сторони посилалися як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були дослідженні в судовому засіданні, і з наданням оцінки всім аргументам учасників справи у їх сукупності та взаємозв'язку, як це передбачено вимогами ст. 75-79, 86 ГПК України, суд дійшов висновку про порушення майнових прав позивача, що полягають у безпідставному збереженні відповідачем майна (у даному випадку безоплатне користування земельними ділянками без оформленого належним права користування останніми), а отже, про наявність підстав для задоволення позову.
Розподіл судових витрат.
Згідно з ч. 1 ст. 123 ГПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Згідно з п. 2 ч. 1 ст. 129 ГПК України, судовий збір покладається у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Згідно з правилами ч. 9 ст. 129 ГПК України, у випадку зловживання стороною чи її представником процесуальними правами або якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони, суд має право покласти на таку сторону судові витрати повністю або частково незалежно від результатів вирішення спору.
Позивачем сплачено судовий збір у розмірі 30 140 грн. 13 коп., який підлягає відшкодуванню за рахунок відповідача.
Керуючись статтями 73, 74, 76-79, 91, 120, 123, 129, 233, 238, 241 ГПК України, суд -
1. Позов задоволити.
2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Острозький цукровий завод" (35821, с. Оженин-1, Рівненського району, Рівненської області, код ЄДРПОУ 32578323) на користь Острозької міської ради Рівненської області (35800, Рівненська обл., Рівненський р-н., м. Острог, вул. Героїв Майдану,4, код. 05391005) безпідставно збережені кошти у сумі 2 009 341 (два мільйони дев'ять тисяч триста сорок одна) грн. 89 коп. та 30 140 (тридцять тисяч сто сорок) грн. 13 коп. судового збору.
3. Наказ видати після набрання судовим рішенням законної сили.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду (ч.ч. 1, 2 ст. 241 ГПК України).
Апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення (ч. 1 ст. 256 ГПК України).
Інформацію по справі, що розглядається, можна отримати на сторінці суду на офіційному веб-порталі судової влади України в мережі Інтернет за веб-адресою: http://rv.arbitr.gov.ua/sud5019/.
Повний текст рішення складено та підписано 15 грудня 2025 року.
Суддя Вадим Торчинюк