вул. Симона Петлюри, 16/108, м. Київ, 01032, тел. (044) 235-95-51, е-mail: inbox@ko.arbitr.gov.ua
"26" вересня 2025 р. м. Київ Справа №911/2022/25
За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Ю.КОМОДІТІЗ» (01015, м. Київ, вул. Лейпцизька, буд. 3А)
до Публічного акціонерного товариства «Центренерго» (08711, Київська обл., Обухівський р-н, смт Козин, вул. Рудиківська, буд. 49)
про стягнення 1107993,60 грн
Суддя Третьякова О.О.
Секретар судового засідання Капля Є.В.
Представники учасників:
від позивача: Мороз О.В.
від відповідача: Гаврись Я.Б.
Обставини справи:
Товариство з обмеженою відповідальністю «Ю.КОМОДІТІЗ» (позивач) звернулось до Господарського суду Київської області із позовною заявою про стягнення з Публічного акціонерного товариства «Центренерго» (відповідач) 1107993,60 грн, з яких 223827,76 грн 3% річних та 884165,84 грн інфляційних втрат.
В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на наявність у відповідача простроченої заборгованості за договором поставки в загальній сумі 20243975,74 грн, яка підтверджена рішеннями господарських судів між тими ж самими сторонами, а саме рішенням Господарського суду Київської області від 31.08.2022 у справі №911/862/22 (яким стягнуто з відповідача 18750348,00 грн основного боргу та 281255,22 грн судового збору) та рішенням Господарського суду Київської області від 10.12.2024 у справі №911/2033/23 (яким стягнуто з відповідача 306 683,77 грн 3 % річних, 887 771,91 грн інфляційних втрат коштів та 17 916,84 грн судового збору). Позивач зазначає, що вищевказані судові рішення відповідачем не виконані, загальний розмір заборгованості відповідача становить 20243975,74 грн (18750348,00 + 281255,22 + 306 683,77 грн + 887 771,91 + 17 916,84 = 20243975,74).
З наведених підстав позивач у позовній заяві в цій справі №911/2022/25 просить суд стягнути з відповідача 223827,76 грн 3% річних та 884165,84 грн інфляційних втрат за період прострочення з 03.02.2025 по 17.06.2025 від загального розміру заборгованості відповідача в сумі 20243975,74 грн.
Ухвалою Господарського суду Київської області від 27.06.2025 позовна заява прийнята до розгляду та відкрито провадження у справі №911/2022/25 за правилами загального позовного провадження, встановлено сторонам процесуальні строки для реалізації ними їхніх процесуальних прав на стадії підготовчого провадження, підготовче засідання призначено на 07.08.2025. Ухвала суду від 27.06.2025 про відкриття провадження у справі доставлена сторонам в їхні електронні кабінети ЄСІТС.
11.07.2025 до Господарського суду Київської області від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, у якому відповідач позов не визнав. Відповідач при цьому послався на те, що: 1) рішення господарських судів, на які позивач посилається у цій справі, не доводять наявність простроченої заборгованості відповідача; 2) постановою НКРЕКП від 25.02.2022 №332 на період дії воєнного стану зупинено нарахування штрафних санкцій, передбачених договорами, що укладені відповідно до Закону України «Про ринок електричної енергії», між учасниками ринку електричної енергії; 3) відсутня вина відповідача, оскільки внаслідок збройної агресії РФ проти України електростанції відповідача неодноразово піддавались ракетним обстрілам і значну частину вільних коштів відповідач спрямовує на відновлювальні роботи, Вуглегірська ТЕС є тимчасово окупованою; 4) відповідач просить суд на підставі частини 3 ст.551 Цивільного кодексу України зменшити на 99% заявлені позивачем інфляційні нарахування та 3% річних.
14.07.2025 до Господарського суду Київської області від позивача надійшла відповідь на відзив, у якій позивач послався на безпідставність позиції відповідача у відзиві на позов.
21.07.2025 до Господарського суду Київської області від відповідача надійшло заперечення на відповідь на відзив, у якому відповідач повторив свої доводи про те, що він вважає застосованою до спірних правовідносин у цій справі про стягнення інфляційних втрат та 3% річних постанову НКРЕКП від 25.02.2022 №332, якою на період дії воєнного стану зупинено нарахування штрафних санкцій, передбачених договорами, що укладені відповідно до Закону України «Про ринок електричної енергії», між учасниками ринку електричної енергії.
У підготовче засідання 07.08.2025 з'явились обидві сторони. За наслідками з'ясування позицій сторін про можливість завершення підготовчого провадження у справі суд протокольною ухвалою закрив підготовче провадження та призначив справу для судового розгляду по суті на 11.09.2025.
11.09.2025 та 26.09.2025 відбулись судові засідання з розгляду справи по суті, у яких представники обох сторін надали пояснення з приводу справи. За результатами з'ясування обставин справи, перевірки їх доказами та проведення судових дебатів у відкритому судовому засіданні 26.09.2025 судом оголошено вступну та резолютивну частини рішення у цій справі.
Розглянувши подані документи і матеріали, проаналізувавши позовні вимоги та заперечення проти них, з'ясувавши всі фактичні обставин справи, на яких вони ґрунтуються, оцінивши наявні докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому їх дослідженні, суд
встановив:
Як вже було встановлено при розгляді спору між тими ж самими сторонами, що і у цій справі №911/2022/25, а саме у рішенні Господарського суду Київської області від 31.08.2022 у справі №911/862/22, 13.12.2021 між позивачем як покупцем та відповідачем як продавцем було укладено двосторонній договір № 20/21-363-РДД купівлі-продажу електричної енергії (надалі - договір № 20/21-363-РДД).
На виконання умов договору №20/21-363-РДД купівлі-продажу електричної енергії від 13.12.2021 позивачем 14.12.2021 було перераховано відповідачу грошові кошти (вартість електричної енергії та сума гарантійного внеску з ПДВ) у загальному розмірі 36920268,00 грн.
Однак, як випливає із рішення Господарського суду Київської області від 31.08.2022 у справі №911/862/22, фактичний обсяг відпуск/відбору електричної енергії у березні 2022 року був зменшений, у зв'язку з чим у відповідача виник обов'язок по поверненню передоплати.
У вказаному рішенні Господарського суду Київської області від 31.08.2022 у справі №911/862/22 встановлено, що відповідач його обов'язок щодо повернення грошових коштів (передоплати) позивачу, внаслідок зменшення обсягу відпуску/відбору електричної енергії у березні 2022, не виконав і його основна заборгованість перед позивачем складає 18750348,00 грн.
Вказаним рішенням Господарського суду Київської області від 31.08.2022 у справі №911/862/22, що набуло законної сили, стягнуто з ПАТ «Центренерго» (відповідач у справі №911/862/22 та відповідач у цій справі №911/2022/25) на користь ТОВ «Ю.Комодітіз» (позивач у справі №911/862/22 та позивач у цій справі №911/2022/25) 18750348,00 грн основної заборгованості та 281255,22 грн судового збору.
Крім того, як було встановлено при розгляді спору між тими ж самими сторонами, що і у цій справі №911/2022/25, а саме у рішенні Господарського суду Київської області від 15.08.2024 у справі №911/2033/23, відповідач згідно з п. 2.1 договору №20/21-363-РДД був зобов'язаний повернути позивачу раніше отриману передоплату у сумі 18750348,00 грн у строк до 27.06.2022, отже відповідач є таким, що прострочив виконання зобов'язання з повернення передоплати позивачу за договором № 20/21-363-РДД у сумі 18750348,00 грн з 28.06.2022.
З наведених підстав вказаним рішенням Господарського суду Київської області від 15.08.2024 у справі №911/2033/23, що набуло законної сили, стягнуто з ПАТ «Центренерго» (відповідач у справі №911/2033/23 та відповідач у цій справі №911/2022/25) на користь ТОВ «Ю.Комодітіз» (позивач справі №911/2033/23 та позивач у цій справі №911/2022/25) 3% річних, нарахованих на заборгованість відповідача у сумі 18750348,00 грн за період з 28.06.2022 по 31.08.2022 та за період з 14.02.2023 по 27.06.2023, в загальній сумі 306683,77 грн та інфляційні втрати, нараховані на заборгованість відповідача у сумі 18750348,00 грн за період з липня по серпень 2022 та з лютого по червень 2023, в загальній сумі 887771,91 грн, а також 17916,84 грн судового збору.
Звертаючись в червні 2025 до суду з позовом до відповідача у цій справі №911/2022/25, позивач зазначає, що вищевказані рішення Господарського суду Київської області від 31.08.2022 у справі №911/862/22 та рішення Господарського суду Київської області від 15.08.2024 у справі №911/2033/23 відповідачем не виконані, загальний розмір заборгованості відповідача за вказаними судовими рішеннями становить 20243975,74 грн (18750348,00 грн основного боргу + 281255,22 грн судових витрат + 306683,77 грн 3% річних + 887771,91 грн інфляційних втрат + 17916,84 грн судового збору = 20243975,74 грн).
З наведених підстав позивач у позовній заяві у цій справі № 911/2022/25 просить суд стягнути з відповідача 223827,76 грн 3% річних та 884165,84 грн інфляційних втрат, які позивачем нараховані на вказану загальну заборгованість відповідача в розмірі 20243975,74 грн за період її прострочення з 03.02.2025 по 17.06.2025.
Відповідач проти вказаних позовних вимог заперечує з підстав, викладених у відзиві, та водночас просить суд на підставі частини 3 ст.551 Цивільного кодексу України зменшити на 99% заявлені позивачем інфляційні нарахування та 3% річних.
Вирішуючи спір у цій справі №911/2022/25, суд зазначає, що відповідно до частини 3 ст.2 Господарського процесуального кодексу України верховенство права є однією із основних засад (принципів) господарського судочинства.
Елементом верховенства права є принцип юридичної визначеності.
Згідно зі ст. 17 Закону України Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Європейський суд з прав людини у свої рішеннях зазначав, що процесуальні правила призначені для забезпечення належного відправлення правосуддя та дотримання принципу юридичної визначеності, а також, що учасники судового провадження повинні мати право розраховувати на те, що ці правила застосовуватимуться. Цей принцип застосовується до усіх - до сторін провадження та до національних судів (DIYA 97 v. UKRAINE, №19164/04, § 47, ЄСПЛ, від 21 жовтня 2010).
Як вказував також Верховний Суд, складовою юридичної визначеності є принцип res judicata. Базове тлумачення принципу res judicata вміщено в рішеннях Європейського суду з прав людини від 09.11.2004 у справі "Науменко проти України", від 19.02.2009 у справі "Христов проти України", від 03.04.2008 у справі "Пономарьов проти України", в яких цей принцип розуміється як елемент принципу юридичної визначеності, що вимагає поваги до остаточного рішення суду та передбачає, що перегляд остаточного та обов'язкового до виконання рішення суду не може здійснюватися лише з однією метою - домогтися повторного розгляду та винесення нового рішення у справі, а повноваження судів вищого рівня з перегляду (у тому числі касаційного) мають здійснюватися виключно для виправлення судових помилок і недоліків. Відхід від res judicata можливий лише тоді, коли цього вимагають відповідні вагомі й непереборні обставини, наявності яких у даній справі скаржником не зазначено й не обґрунтовано (п.8.15 постанови Верховного Суду у справі № 910/16505/19 від 11.09.2020).
Питання щодо виконання відповідачем обов'язку з повернення авансу (сплати основного боргу) в сумі 18750348,00 грн, який виник в силу договору № 20/21-363-РДД від 13.12.2021, вже було предметом судового розгляду у справі №911/862/22 та у справі №911/2033/23 між тими ж самими сторонами, що і у цій справі №911/2022/25. Рішенням Господарського суду Київської області від 31.08.2022 у справі №911/862/22, що набуло законної сили, стягнуто з відповідача на користь позивача 18750348,00 грн основної заборгованості та 281255,22 грн судового збору. Рішенням Господарського суду Київської області від 15.08.2024 у справі №911/2033/23, що також набуло законної сили, стягнуто з відповідача на користь позивача 3% річних, нарахованих на заборгованість відповідача у сумі 18750348,00 грн за період з 28.06.2022 по 31.08.2022 та за період з 14.02.2023 по 27.06.2023, в загальній сумі 306683,77 грн та інфляційні втрати, нараховані на заборгованість відповідача у сумі 18750348,00 грн за період з липня по серпень 2022 та з лютого по червень 2023, в загальній сумі 887771,91 грн, а також 17916,84 грн судового збору.
Факт виникнення у відповідача перед позивачем прострочення виконання зобов'язання з повернення передоплати позивачу за договором № 20/21-363-РДД у сумі 18750348,00 грн з 28.06.2022, який встановлений в рішенні господарського суду між тими ж сторонами, яке набуло законної сили, є преюдиційним для цієї справи №911/2022/25 відповідно до частини 4 ст.75 Господарського процесуального кодексу України.
Доказів сплати основного боргу в сумі 18750348,00 грн, рівно як і доказів виконання рішення Господарського суду Київської області від 31.08.2022 у справі №911/862/22 та рішення Господарського суду Київської області від 15.08.2024 у справі №911/2033/23 та сплати позивачу присуджених вказаними рішеннями у справах №911/862/22 та №911/2033/23 коштів, відповідач суду у цій справі №911/2022/25 не надав, факт наявності у відповідача перед позивачем заборгованості по сплаті присуджених цими рішеннями коштів в загальній сумі 20243975,74 грн (з яких 18750348,00 грн основного боргу, 281255,22 грн судових витрат, 306683,77 грн 3% річних, 887771,91 грн інфляційних втрат та 17916,84 грн судового збору) відповідач не спростував.
З наведених підстав суд відхиляє доводи відповідача про недоведеність позивачем існування простроченої заборгованості відповідача.
Пунктом 1 частини 2 ст.11 Цивільного кодексу України передбачено, що однією з підстав виникнення цивільних прав та обов'язків є договори та інші правочини.
Згідно із ст.509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов'язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Відповідно до положень ст.599 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (ст.610 Цивільного кодексу України).
Відповідно до ст.612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Частиною частини 2 ст.625 Цивільного кодексу України встановлено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Щодо доводів відповідача про відсутність вини відповідача у невиконанні грошових зобов'язань внаслідок триваючої збройної агресії РФ проти України та про можливість застосування до спірних правовідносин у цій справі щодо стягнення 3% річних та інфляційних втрат постанови НКРЕКП від 25.02.2022 №332, якою на період дії воєнного стану зупинено нарахування деяких штрафних санкцій, суд зазначає наступне.
За загальним правилом обов'язковою передумовою для покладення відповідальності за порушення зобов'язання є вина особи, яка його порушила (ч.1 ст. 614 Цивільного кодексу України), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов'язання.
Особа, яка порушила зобов'язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов'язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили (ч.1 ст.617 Цивільного кодексу України).
У пункті 1 ч.1 ст. 263 Цивільного кодексу України наведено ознаки непереборної сили та визначено, що непереборна сила - це надзвичайна або невідворотна за даних умов подія. За змістом ч.2 ст. 218 Господарського кодексу України підставою для звільнення від відповідальності є тільки непереборна сила, що одночасно має ознаки надзвичайності та невідворотності.
Отже, непереборною силою є надзвичайна і невідворотна подія, що повністю звільняє від відповідальності особу, яка порушила зобов'язання, за умови, що остання не могла її передбачити або передбачила, але не могла її відвернути. Сторона яка посилається на конкретні обставини повинна довести те, що вони є форс-мажорними, в тому числі, саме для конкретного випадку. Вказані правові висновки містяться, зокрема, в постанові Верховного Суду від 22.06.2022 у справі № 904/5328/21.
Водночас, відповідно до обставин цієї справи, як вже було встановлено у рішенні Господарського суду Київської області від 15.08.2024 у справі № 911/2033/23 між тими самими сторонами, відповідач згідно з п. 2.1 договору №20/21-363-РДД був зобов'язаний був повернути позивачу отриману передоплату у сумі 18750348,00 грн у строк до 27.06.2022, отже відповідач є таким, що прострочив виконання зобов'язання з повернення передоплати позивачу у сумі 18750348,00 грн з 28.06.2022.
Тобто відповідач тривалий час порушує умови договору №20/21-363-РДД, аванс не повертає, при цьому відповідачем не доведено суду у цій справі №911/2022/25 наявності безпосереднього причинно-наслідкового зв'язку між тими обставинами, на які посилається відповідач як на надзвичайні та форс-мажорні, і тривалим невиконанням відповідачем договірного зобов'язання з повернення передоплати у сумі 18750348,00 грн.
Крім того, відповідачем не враховано, що форс-мажор не звільняє сторін договору від виконання зобов'язань і не змінює строків такого виконання, цей інститут спрямований виключно на звільнення сторони від негативних наслідків, а саме від відповідальності за невиконання чи прострочення виконання зобов'язань на період існування форс-мажору. В той же час нарахування у вигляді інфляційних втрат та 3% річних, що передбачені ч.2 ст.625 Цивільного кодексу України, за своєю правовою природою не є правовою відповідальністю (штрафними санкціями), встановленою ст.611 Цивільного кодексу України та ст.217 Господарського кодексу України. Тому правила щодо звільнення від відповідальності за порушення зобов'язання у випадку настання непереборної сили (форс-мажору), визначені ст.617 Цивільного кодексу України та ст.218 Господарського кодексу України, не підлягають застосуванню до акцесорного зобов'язання, передбаченого ч.2 ст.625 Цивільного кодексу України, щодо сплати суми боргу з урахуванням установленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також процентів річних від простроченої суми. Вказана правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 13.09.2023 р. у справі № 910/8741/22).
Щодо посилань відповідача на застосування положень Постанови НКРЕКП від 25.02.2022 №332, то пункт 14 вказаної постанови стосується зупинення нарахування та стягнення штрафних санкцій, передбачених договорами, що укладені відповідно до Закону України «Про ринок електричної енергії», на період військового стану. Натомість, 3% річних та інфляційні втрати мають іншу правову природу, ніж штраф та пеня, та носять компенсаційний характер. Отже, доводи відповідача, викладені у відзиві, щодо неправомірності нарахування 3% річних та інфляційних втрат є безпідставними й необґрунтованими.
У зв'язку з цим суд відхиляє доводи відповідача щодо можливості звільнення відповідача від сплати 3% річних та інфляційних втрат на підставі положень Постанови НКРЕКП від 25.02.2022 №332.
Суд також відхиляє доводи відповідача про наявність підстав для зменшення на 99% 3% річних та інфляційних втрат.
Так, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 у справі № 902/417/18 вказала, що відсотки річних, що встановлюються відповідно до договору чи закону за несвоєчасне виконання зобов'язання, спрямовані передусім на компенсацію кредитору майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку боржника та не можуть розглядатися як спосіб отримання кредитором доходів. У справі №902/417/18 Велика Палата Верховного Суду допустила зменшення розміру відсотків річних з урахуванням конкретних обставин справи, а саме встановлення процентної ставки річних на рівні 40 % та 96 % і її явної невідповідності принципу справедливості.
Однак у цій справі №911/2022/25 позивачем до стягнення заявлено відсотки річних у розмірі, передбаченому законом (частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України) - 3 %.
Таким чином, у цій справі відсутні такі обставини неспівмірності заявленої до стягнення суми процентів річних, як у справі № 902/417/18.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 02.07.2025 у справі №903/602/24 зазначила, що саме три проценти річних є законодавчо встановленим розміром процентів річних, які боржник повинен сплатити у разі неналежного виконання грошового зобов'язання. Три проценти річних (якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом) є мінімальним розміром процентів річних, на які може розраховувати кредитор у разі неналежного виконання зобов'язання боржником. Тому зменшення судом процентів річних можливе лише до такого розміру, тобто не менше ніж три проценти річних.
Щодо зменшення інфляційних втрат суд зазначає, що інфляційна складова боргу не підлягає зменшенню на підставі ст. 551 Цивільного кодексу України, оскільки інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті.
Верховний Суд у своїй практиці послідовно дотримується правової позиції щодо неможливості зменшення розміру інфляційних втрат (постанови Верховного Суду від 05.10.2023 у справі №904/4334/22, від 24.01.2024 у справі № 917/991/22, від 01.10.2024 у справі №910/18091/23 та ін.).
Тому доводи відповідача про наявність підстав для зменшення 3% річних та інфляційних втрат відповідно до ч.3 ст. 551 Цивільного кодексу України суд відхиляє.
Перевіряючи розрахунок позивача щодо стягнення 3% річних та інфляційних втрат, суд зазначає, що позивачем у цій справі неправильно визначено склад заборгованості відповідача, на яку підлягають нарахуванню інфляційні втрати та 3% річних на підставі ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України.
Так, в розрахунку позивача сума заборгованості відповідача, на яку нараховано 3% річних та інфляційні втрати, визначена в розмірі 20243975,74 грн, яка присуджена рішеннями господарського суду від 31.08.2022 у справі №911/862/22 та від 15.08.2024 у справі №911/2033/23 (з яких 18750348,00 грн - основний борг, 281255,22 грн - судові витрати, 306683,77 грн - 3% річних, 887771,91 грн - інфляційні втрати та 17916,84 грн - судовий збір).
Однак частина 2 ст. 625 Цивільного кодексу України не передбачає нарахування 3% річних та інфляційних втрат на вже присуджені 3% річні та інфляційні втрати (подвійне стягнення).
Також частина 2 ст. 625 Цивільного кодексу України не передбачає нарахування річних та інфляційних втрат на судовий збір, оскільки норми статті 625 Цивільного кодексу України регулюють цивільні правовідносини (ст. 1 Цивільного кодексу України), які стосуються відповідальності за порушення цивільного грошового зобов'язання, а не процесуальні правовідносини. За загальновизнаним принципом права цивільні правовідносини лежать у площині матеріального права.
Тоді як приписи ст. 326 Господарського процесуального кодексу України стосуються відповідальності за порушення процесуальних зобов'язань учасників справи за невиконання судового рішення. Ці зобов'язання не виходять за межі площини процесуальних правовідносин. Процесуальні правовідносини стосуються порядку здійснення судочинства у господарських судах та повноважень господарських судів (ст. 1 Господарського процесуального кодексу України). До цих правовідносин не застосовуються правові інститути матеріального права.
Вказана обставина унеможливлює висновок суду про те, що відповідальність, встановлена ст. 625 Цивільного кодексу України, може поширюватись на зобов'язання із сплати (компенсації) судового збору.
Отже, для цілей нарахування 3% річних та інфляційних втрат на присуджену рішеннями господарського суду від 31.08.2022 у справі №911/862/22 та від 15.08.2024 у справі №911/2033/23 заборгованість в загальній сумі 20243975,74 грн врахуванню підлягає тільки основний борг в сумі 18750348,00 грн, а на решту присуджених коштів (281255,22 грн судових витрат, 306683,77 грн 3% річних, 887771,91 грн інфляційних втрат та 17916,84 грн судового збору) 3% річних та інфляційні втрати не нараховуються.
Відтак, за виконаним судом розрахунком інфляційне збільшення за період з 03.02.2025 до 17.06.2025 (лютий-червень 2025) становить 975485,13 грн (18750348,00 x 1.05202491 - 18750348,00), сума 3% річних за період з 03.02.2025 до 17.06.2025 (135 днів прострочення) становить 208051,81 грн (18750348,00 x 3 % x 135 : 365 : 100).
Позивачем при розрахунку інфляційних втрат помилково не врахований індекс інфляції також за червень 2025 (100,8%). Оскільки у заявленому позивачем періоді прострочення (з 03.02.2025 по 17.06.2025) прострочення у червні 2025 становить більше половини цього календарного місяця (з 01 по 17 червня - 17 днів), то індекс інфляції за червень 2025 також підлягає врахуванню (100,8%).
Однак при ухваленні рішення суд не може виходити у рішенні за межі позовних вимог (ч.2 ст.237 Господарського процесуального кодексу України), тому інфляційні втрати за період з 03.02.2025 до 17.06.2025, загальний розмір яких становить 975485,13 грн, суд присуджує у межах суми заявлених позовних вимог, а саме в розмірі 884165,84 грн.
Отже позовні вимоги позивача підлягають задоволенню частково, а саме в сумі 208051,81 грн 3% річних та 884165,84 грн інфляційних втрат.
Відповідно до вимог ст. 129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Позивачем за подання позову сплачено судовий збір в сумі 13295,92 грн.
Отже, з відповідача підлягає стягненню на користь позивача 13106,61 грн судового збору (13295,92 х (884165,84 + 208051,81) : 1107993,60 = 13106,61) на підставі ст.129 Господарського процесуального кодексу України
Крім того, позивачем у цій справі в якості судових витрат заявлені також витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 30000,00 грн.
Відповідач проти стягнення цих витрат на професійну правничу допомогу заперечує, вважаючи їх необґрунтованими та неспівмірними.
Частинами 1, 3 статті 123 Господарського процесуального кодексу України визначено, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.
Розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву (ч.8 ст.129 Господарського процесуального кодексу України).
Частинами 1, 2, 3 статті 126 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи (ч.4 ст.126 Господарського процесуального кодексу України).
Під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує, зокрема, чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін (ч.5 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України).
При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Аналогічний висновок наведений у постановах Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі № 755/9215/15-ц та від 12.05.2020 у справі № 904/4507/18.
Судом встановлено, що на підтвердження витрат на професійну правничу допомогу в загальній сумі 30000,00 грн позивачем надано до суду: договір про надання правничої допомоги від 01.01.2025 №2-С, додаткову угоду №3 від 02.06.2025 до договору про надання правничої допомоги, акт-звіт про надання правничої допомоги від 16.09.2025 на загальну суму 30000,00 грн.
Суд з цього приводу зазначає, що у постанові від 08.04.2020 у справі №922/2685/19 Верховний Суд дійшов висновку про те, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі ст. 41 Конвенції. Зокрема, згідно з його практикою заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі "East/West Alliance Limited" проти України", заява N 19336/04).
У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Лавентс проти Латвії" зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
Суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг. Наведена правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 23.01.2020 у справі №910/16322/18.
Таким чином, при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи.
При цьому, критерій розумної необхідності витрат на професійну правничу допомогу є оціночною категорією, яка у кожному конкретному випадку (у кожній конкретній справі) оцінюється судом за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні доказів, зокрема наданих у підтвердження обставин понесення таких витрат, надання послуг з професійної правничої допомоги, їх обсягу, вартості з урахуванням складності справи та витраченого адвокатом часу тощо.
Надаючи оцінку наданим позивачем доказам та запереченням відповідача щодо стягнення витрат на професійну правничу допомогу, суд зазначає, що ця справа №911/2022/22 про стягнення 3% річних та інфляційних втрат за наявності вже раніше ухвалених судових рішень між тими ж самим сторонами, у т.ч. про стягнення 3% річних та інфляційних втрат, не була складною для цілей підготовки та представлення правової позиції позивача про стягнення 3% річних та інфляційних втрат за новий період прострочення.
Враховуючи викладене та виходячи із критеріїв співмірності та неминучості витрат на професійну правничу допомогу, суд вважає, що для цілей розподілу між сторонами та наступного відшкодування за рахунок відповідача вказані витрати позивача підлягають обмеженню до розміру 10000,00 грн.
При цьому суд також враховує, що позовні вимоги у цій справі №911/2022/25 були задоволені не в повному обсязі, а частково, у зв'язку з чим не всі ці витрати позивача на професійну правничу допомогу, які, як зазначено вище, підлягають розподілу у цій справі, підлягають відшкодуванню позивачу за рахунок відповідача, а для справедливого розподілу цих витрат між сторонами необхідно також врахувати обсяг задоволених позовних вимог до загального обсягу заявлених позовних вимог у цій справі з метою пропорційного розподілу судових витрат відповідно до вимог п.2 ч.1 ст.129 Господарського процесуального кодексу України.
Отже, виходячи із пропорційності обсягу задоволених позовних вимог у цій справі (1092217,65) до загального їх обсягу (1107993,60 грн), суд на підставі ст.126 та ст.129 Господарського процесуального кодексу України приходить до висновку про те, що відшкодуванню за рахунок протилежної сторони (відповідача) підлягають витрати позивача на професійну правничу допомогу в сумі 9857,62 грн (10000 х 1092217,65: 1107993,60 = 9857,62 грн), а решта цих витрат залишається на позивачеві.
Доводи відповідача про необхідність повної відмови позивачу у розподілі витрат на правничу допомогу судом також відхиляються, оскільки очевидним є те, що позивач отримував професійну правничу допомогу у цій справі №911/2022/25 та поніс відповідні витрати у зв'язку з цим, однак суд при цьому відмічає, що не всі заявлені позивачем витрати підлягають відшкодуванню за рахунок протилежної сторони, про що суд зазначив вище.
Керуючись ст.2, 4-9, 11, 13, 14, 18, 20, 73-80, 129, 233, 236-238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд
вирішив:
1. Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Ю.КОМОДІТІЗ» до Публічного акціонерного товариства «Центренерго» про стягнення 884165,84 грн інфляційних втрат та 223827,76 грн 3% річних задовольнити частково.
2. Стягнути з Публічного акціонерного товариства «Центренерго» (08711, Київська обл., Обухівський р-н, смт Козин, вул. Рудиківська, буд. 49, код ЄДРПОУ 22927045) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Ю.КОМОДІТІЗ» (01015, м. Київ, вул. Лейпцизька, буд. 3А, код ЄДРПОУ 42601505) 884165 (вісімсот вісімдесят чотири тисячі сто шістдесят п'ять) грн 84 коп. інфляційних втрат, 208051 (двісті вісім тисяч п'ятдесят одну) грн 81 коп. 3% річних, 13106 (тринадцять тисяч сто шість) грн 61 коп. судового збору та 9857 (дев'ять тисяч вісімсот п'ятдесят сім) грн 62 коп. витрат на правничу допомогу.
3. В задоволенні позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю «Ю.КОМОДІТІЗ» до Публічного акціонерного товариства «Центренерго» в частині стягнення 15775,95 грн 3% річних відмовити.
4. Наказ видати після набрання рішенням законної сили.
Рішення Господарського суду Київської області набирає законної сили у строк та порядку, які передбачені ст.241 Господарського процесуального кодексу України, та може бути оскаржено до Північного апеляційного господарського суду протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повний текст рішення складено та підписано 15.12.2025.
Суддя О.О. Третьякова