Дата документу 15.12.2025 Справа № 336/3059/25
ЄУН № 336/3059/25 Головуючий у І інстанції: Звєздова Н.С.
Провадження № 22-ц/807/1616/25 Суддя-доповідач: Поляков О.З.
15 грудня 2025 року м. Запоріжжя
Колегія суддів судової палати з цивільних справ Запорізького апеляційного суду у складі:
Головуючого: Полякова О.З.,
суддів: Кухаря С.В.,
Трофимової Д.А.,
розглянувши в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 в особі представника - адвоката Неткала Олександра Олександровича на рішення Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 19 травня 2025 року у справі за позовом Комунального підприємства «Водоканал» до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості,-
У квітні 2025 року КП «Водоканал» звернулося до суду з позовом до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості.
В обґрунтування позовних вимог зазначено, що у квартирі, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 , проживає ОСОБА_2 , яка користується послугами КП «Водоканал», але оплату за послуги підприємства вносить не в повному обсязі, у зв'язку з чим, за період з 01.07.2019 до 28.02.2025 утворилась заборгованість у розмірі 59537,88 грн, що підтверджується розрахунком заборгованості. Оскільки відповідач не зверталася до позивача з питанням переоформлення особистого рахунку, в розрахунку заборгованості вказано, що особистий рахунок № НОМЕР_1 оформлений на ім'я ОСОБА_3 .
Посилаючись на означені обставини, КП «Водоканал» просило суд стягнути з ОСОБА_2 на користь підприємства борг у розмірі 59537,88 грн за спожиту воду і послуги водовідведення та витрати зі сплати судового збору в розмірі 3028 грн.
Рішенням Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 19 травня 2025 року позов задоволено.
Стягнуто з ОСОБА_2 на користь КП «Водоканал» заборгованість із оплати за централізоване водопостачання і водовідведення за період з 01.07.2019 до 28.02.2025 у розмірі 59537,88 грн та судовий збір у розмірі 3028 грн.
Не погоджуючись із вищезазначеним рішенням суду, ОСОБА_1 в особі представника - адвоката Неткала О.О. подала апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм процесуального права, неправильне застосування норм матеріального права, неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи, просить скасувати рішення Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 19 травня 2025 року та ухвалити нову постанову про відмову в задоволені позову. Також просила стягнути з позивач витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 9500 грн.
В обґрунтування апеляційної скарги зазначено, що ОСОБА_4 не є споживачем послуг з централізованого водопостачання та водовідведення за адресою: АДРЕСА_1 .
Так, особистий рахунок № НОМЕР_1 оформлений на ім'я ОСОБА_3 , яка є рідною матір'ю відповідача, зареєстрована та проживає за вказаною адресою.
Житлове приміщення - квартира кв. АДРЕСА_2 перебуває у комунальній власності Запорізької міської ради, Окрім квартиронаймача, в ній зареєстровано та проживає ще дві особи: ОСОБА_5 та ОСОБА_6
ОСОБА_1 в особі представника - адвоката Неткала О.О. зазначає, що у період 2017-2021 років вона навчалась у Запорізькому національному університеті та перебувала на утриманні своєї матері, ОСОБА_3 , а починаючи з 2021 року не мешкає місцем реєстрації, у зв'язку з одруженням та зміною місця проживання, на підтвердження чого надала довідку ОСББ «Весна-8» № 02/2025 від 15.07.2025. На теперішній час відповідач перебуває у декретній відпустці для догляду за дитиною до досягнення нею трьох років.
Відповідно до частини першої статті 368 ЦПК України у суді апеляційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 369 цього Кодексу.
Зважаючи на те, що ціна позову у справі становить менше тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, даний спір за визначеними статтею 274 ЦПК України критеріями відноситься до категорії малозначних, розгляд справи здійснено в порядку письмового провадження, без виклику сторін.
Згідно з ч. 13 ст. 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
Ухвалою суду апеляційної інстанції в порядку передбаченому ст. 360 ЦПК України, особам, які беруть участь у справі, надано строк для надання подання відзиву на апеляційну скаргу, однак, учасники справи таким правом не скористались, що в силу вимог ч. 3 ст. 360 ЦПК України, не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.
Заслухавши доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу слід частково задовольнити з огляду на таке.
Критерії оцінки правомірності оскаржуваних судових рішень визначені в статті 263 ЦПК України, відповідно до яких судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Відповідно до частини першої статті 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.
Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Обов'язком суду при розгляді справи є дотримання вимог щодо всебічності, повноти й об'єктивності з'ясування обставин справи та оцінки доказів.
Усебічність та повнота розгляду передбачає з'ясування усіх юридично значущих обставин та наданих доказів з усіма притаманними їм властивостями, якостями та ознаками, їх зв'язків, відносин і залежностей. Усебічне, повне та об'єктивне з'ясування обставин справи забезпечує, як наслідок, постановлення законного й обґрунтованого рішення.
Зазначеним вимогам закону оскаржуване рішення суду не відповідає.
Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з їх доведеності та обґрунтованості, встановивши, що між сторонами установилися фактичні договірні відносини з приводу надання послуг з централізованого водопостачання та водовідведення на підставі відкритого особового рахунку № НОМЕР_1 , за яким проводились нарахування.
Однак, колегія суддів не погоджується з таким висновком з огляду на таке.
Апеляційний суд встановив та підтверджено матеріалами справи, що згідно зі статутними документами, основним видом діяльності КП «Водоканал» є забезпечення безперебійного постачання населенню, підприємствам, організаціям м. Запоріжжя та області питної води та водовідведення, тому позивач в силу закону є виконавцем комунальних послуг з централізованого постачання холодної води, централізованого водовідведення.
Рішення Запорізької міської ради №546 від 28.10.1999 «Про порядок оплати послуг за водоспоживання та водовідведення» є актом органу місцевого самоврядування, який є обов'язковим для виконання на території м. Запоріжжя та є підставою для виникнення правовідносин між КП «Водоканал» та споживачами по водопостачанню та водовідведенню.
Згідно з Договором про надання послуг з централізованого постачання холодної води і водовідведення, КП «Водоканал» і ОСОБА_3 як квартиронаймач за адресою: АДРЕСА_1 , уклали його 13.10.2017; особовий рахунок № НОМЕР_1 (а.с.7-11).
Відповідно до довідки КП «Водоканал» за особовим рахунком № НОМЕР_1 , квартиронаймач ОСОБА_3 ; адреса: АДРЕСА_1 , існує заборгованість за послуги водопостачання та водовідведення за період з 01.07.2019 до 28.02.2025, що складає: холодне водопостачання - 35880,67 грн; холодне водовідведення - 20483,72 грн; гаряче водовідведення: 2093,71 грн; абонплата водопостачання - 539,89 грн; абонплата водовідведення - 539,89 грн. Всього: 59537,88 грн (а.с. 6).
Згідно з Витягом з реєстру територіальної громади м. Запоріжжя ОСОБА_2 зареєстрована у квартирі АДРЕСА_2 (а.с. 20).
Витягами з реєстру територіальної громади також підтверджено, що за цією адресою зареєстровані ще три особи: ОСОБА_3 , ОСОБА_6 , ОСОБА_5 (а.с. 49-51).
Згідно з розрахунком заборгованості за послуги водопостачання та водовідведення за особовим рахунком № НОМЕР_1 , квартиронаймач ОСОБА_3 , за адресою: АДРЕСА_1 зареєстровані 4 особи, за період з 01.07.2019 до 28.02.2025 нараховано 61219,39 грн, заборгованість до стягнення 59537,88 грн.
Дипломом бакалавра НОМЕР_2 підтверджено, що ОСОБА_7 у 2021 році закінчила Запорізький національний університет (а.с. 55).
З інформаційної довідки про проживання особи/осіб №02/2025 від 15.07.2025 встановлено, що з квітня 2021 року ОСОБА_8 фактично проживає в ОСББ «Весна-8» у житловому приміщенні АДРЕСА_3 (а.с. 56).
Статтею 11 ЦК України встановлено, що цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.
Відповідно до ч. 1 ст. 1 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» житлово-комунальні послуги - результат господарської діяльності, спрямованої на забезпечення умов проживання та/або перебування осіб у житлових і нежитлових приміщеннях, будинках і спорудах, комплексах будинків і споруд відповідно до нормативів, норм, стандартів, порядків і правил, що здійснюється на підставі відповідних договорів про надання житлово-комунальних послуг.
Згідно зі ст. 5 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» до переліку житлово-комунальних послуг належать, зокрема, послуги з централізованого водопостачання, централізованого водовідведення.
Відповідно до ч. 1 ст. 6 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» учасниками правовідносин у сфері надання житлово-комунальних послуг є: споживачі (індивідуальні та колективні); управитель; виконавці комунальних послуг.
Частиною 4 статті 23 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» передбачено, що послуга з централізованого водопостачання надається згідно з умовами договору, що укладається з урахуванням особливостей, визначених цим Законом, та вимогами правил надання послуг з централізованого водопостачання, що затверджуються Кабінетом Міністрів України, якщо інше не передбачено законом.
Згідно з п. 22 ст. 1 ЗУ «Про захист прав споживачів» споживачем є фізична особа, яка придбаває, замовляє, використовує або має намір придбати чи замовити продукцію для особистих потреб, безпосередньо не пов'язаних з підприємницькою діяльністю або виконанням обов'язків найманого працівника.
У частині першій статті 19 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» передбачено, що відносини між учасниками договірних відносин у сфері житлово-комунальних послуг здійснюються виключно на договірних засадах, проте відповідно до пункту 1 частини першої статті 20 цього Закону споживач має право, зокрема, одержувати вчасно та відповідної якості житлово-комунальні послуги згідно із законодавством та умовами договору на надання житлово-комунальних послуг.
Такому праву прямо відповідає визначений пунктом 5 частини третьої статті 20 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» обов'язок споживача оплачувати житлово-комунальні послуги у строки, встановлені договором або законом.
Згідно із зазначеними нормами закону споживачі зобов'язані оплатити житлово-комунальні послуги, якщо вони фактично користувалися ними.
Відповідно до п. 6 ч. 1 ст. 7 Закону України «Про житлово-комунальні послуги, підпункту 7) п. 45 «Правил надання послуг з централізованого водопостачання та цетралізованого водовідведення і типових договорів про надання послуг з централізованого водопостачання та централізованого водовідведення», затвердженими постановою Кабінету Міністрів України від 05.07.2019 № 690, споживач має право на неоплату вартості комунальних послуг (крім постачання теплової енергії) у разі їх невикористання (за відсутності приладів обліку) за період тимчасової відсутності в житловому приміщенні (іншому об'єкті нерухомого майна) споживача та інших осіб понад 30 календарних днів, за умови документального підтвердження відповідно до умов договорів про надання комунальних послуг.
Аналогічні висновки викладені в п. 29 Правил надання послуг з централізованого опалення постачання холодної та гарячої води і водовідведення, що затвердженні Постановою Кабінету Міністрів України від 21 липня 2005 року № 630.
Згідно зі ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
З огляду на вищевикладене, оскільки матеріалами справи підтверджено, що у спірний період ОСОБА_1 фактично проживала за іншою адресою, тому не може бути споживачем послуг КП «Водоканал» за адресою місця своєї реєстрації, як про те зазначав позивач, у задоволенні позову слід відмовити.
Крім того, згідно з частинами першою та третьою статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.
Для правильного вирішення спору та захисту порушеного права позивача суд повинен визначитися з учасниками справи.
Сторонами в цивільному процесі є позивач і відповідач. Позивачем і відповідачем можуть бути фізичні і юридичні особи, а також держава (стаття 48 ЦПК України).
Відповідач - це особа, яка має безпосередній зв'язок зі спірними матеріальними правовідносинами, та, на думку позивача, порушила, не визнала або оспорила його права, свободи чи інтереси і тому притягується до участі у цивільній справі для відповіді за пред'явленими вимогами.
Отже, відповідач є обов'язковим учасником цивільного процесу - його стороною. Основною ознакою сторін цивільного процесу є їхня особиста і безпосередня заінтересованість, саме сторони є суб'єктами правовідношення, з приводу якого виник спір. Крім того, відповідач є тією особою, на яку вказує позивач як на порушника свого права.
Тобто відповідач це особа, яка, на думку позивача, або відповідного правоуповноваженого суб'єкта, порушила, не визнала чи оспорила суб'єктивні права, свободи чи інтереси позивача. Відповідач притягається до справи у зв'язку з позовною вимогою, яка пред'являється до нього. При цьому неналежний відповідач - це особа, притягнута позивачем як відповідач, стосовно якої встановлено, що вона не повинна відповідати за пред'явленим позовом за наявності даних про те, що обов'язок виконати вимоги позивача лежить на іншій особі - належному відповідачеві.
Подібні висновки викладені у постанові Верховного Суду від 18 березня 2021 року у справі № 344/16101/17.
Визначення відповідачів, предмета та підстав спору є правом позивача. Натомість, встановлення належності відповідачів й обґрунтованості позову - обов'язком суду, який виконується під час розгляду справи.
Подібні висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду
від 05 травня 2020 року у справі № 554/8004/16-ц.
За результатами розгляду справи суд приймає рішення, в якому, серед іншого, робить висновок про задоволення позову чи відмову в задоволенні позову, вирішуючи питання про права та обов'язки сторін (позивача та відповідача).
Відповідно до частин другої та третьої статті 51 ЦПК України, якщо позов подано не до тієї особи, яка повинна відповідати за позовом, суд до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання за клопотанням позивача замінює первісного відповідача належним відповідачем, не закриваючи провадження у справі. Після спливу строків, зазначених у частинах першій та другій цієї статті, суд може залучити до участі у справі співвідповідача або замінює первісного відповідача належним відповідачем виключно у разі, якщо позивач доведе, що не знав та не міг знати до подання позову у справі про підставу залучення такого співвідповідача чи заміну неналежного відповідача.
Таким чином, належним відповідачем є особа, яка має відповідати за позовом.
Неналежний відповідач - це особа, притягнута позивачем як відповідач, стосовно якої встановлено, що вона не повинна відповідати за пред'явленим позовом за наявності даних про те, що обов'язок виконати вимоги позивача лежить на іншій особі - належному відповідачеві.
Пред'явлення позову до неналежного відповідача або незалучення належного відповідача є самостійною підставою для відмови у задоволенні позову. Визначення відповідачів, предмета та підстав спору є правом позивача. Натомість, встановлення належності відповідачів й обґрунтованості позову - обов'язком суду, який виконується під час розгляду справи (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 17 квітня 2018 року у справі № 523/9076/16-ц, провадження № 14-61цс18).
Звертаючись до суду з цим позовом, КП «Водоканал» визначив відповідачем ОСОБА_2 , однак судом встановлено, що квартира, до якої позивач надає послуги з водопостачання та водовідведення, перебуває у комунальній власності, у ній, крім ОСОБА_1 зареєстровані ще три особи, зокрема, квартиронаймач - ОСОБА_3 , на яку і зареєстрований особистий рахунок № НОМЕР_1 , що свідчить про не залучення до розгляду справи усіх співвідповідачів, що є окремою підставою для відмови в задоволенні позову.
Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 374 ЦПК України, суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.
Згідно з ч. 1 ст. 376 ЦПК України, підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
П. 3 ч. 3 ст. 376 ЦПК України передбачено, що порушення норм процесуального права є обов'язковою підставою для скасування судового рішення суду першої інстанції та ухвалення нового судового рішення, якщо справу (питання) розглянуто судом за відсутності будь-якого учасника справи, не повідомленого належним чином про дату, час і місце засідання суду (у разі якщо таке повідомлення є обов'язковим), якщо такий учасник справи обґрунтовує свою апеляційну скаргу такою підставою.
У рішеннях від 27 червня 2017 року у справі «Лазаренко та інші проти України» і від 03 жовтня 2017 року у справі «Віктор Назаренко проти України» Європейський суд з прав людини зазначив, що національне законодавство містить спеціальні норми щодо забезпечення інформування сторін про ключові процесуальні дії і дотримання, таким чином, принципу рівності сторін, та зберігання відповідної інформації. Відповідні норми вимагають, щоб у випадку надсилання судових документів поштою вони надсилались рекомендованою кореспонденцією. Більше того, особа, яка вручає документ, має повернути до суду розписку про одержання, а національне законодавство чітко вимагає, щоб таку розписку було долучено до матеріалів справи.
Обов'язок суду повідомити учасників справи про місце, дату і час судового засідання суд повідомляє є реалізацією однією із основних засад (принципів) цивільного судочинства - відкритості судового процесу. Невиконання (неналежне виконання) судом цього обов'язку призводить до порушення не лише права учасника справи бути повідомленим про місце, дату і час судового засідання, але й основних засад (принципів) цивільного судочинства. Розгляд справи в суді першої інстанції за відсутності учасника справи, якого не було повідомлено про місце, дату і час судового засідання, є обов'язковою та безумовною підставою для скасування судового рішення суду першої інстанції та ухвалення нового судового рішення судом апеляційної інстанції, якщо такий учасник справи обґрунтовує свою апеляційну скаргу такою підставою (див. постанову Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 квітня 2022 року по справі № 522/18010/18 (провадження № 61-13667сво21)).
Так, ОСОБА_1 в особі представника - адвоката Неткала О.О.в апеляційній скарзі зазначила, що неналежне її повідомлення про розгляд справи в суді першої інстанції унеможливило реалізацію нею наданих процесуальних прав та виконання процесуальних обов'язків.
Колегія суддів зауважує, що матеріали справи не містять доказів на підтвердження належного повідомлення відповідача про розгляд справи, що є обов'язковою підставою для скасування зазначеного рішення.
З огляду на вищевикладене, колегія суддів доходить висновку, що доводи апеляційної скарги частково знайшли своє підтвердження, суд першої інстанції не встановив усіх обставин, що мають значення для справи, порушив норми процесуального права щодо повідомлення відповідача про розгляд справи, тому апеляційну скаргу ОСОБА_1 в особі представника - адвоката Неткала О.О. слід частково задовольнити, рішення Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 19 травня 2025 року у цій справі - скасувати та ухвалити нову постанову, якою в задоволенні позовних вимог КП «Водоканал» відмовити.
В силу вимог частини 13 статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
Статтею 133 ЦПК України до судових витрат віднесені і витрати на професійну правничу допомогу.
Відповідно до частини першої статті 58 ЦПК України сторона, третя особа, а також особа, якій законом надано право звертатися до суду в інтересах іншої особи, може брати участь у судовому процесі особисто (самопредставництво) та (або) через представника. Представником у суді може бути адвокат або законний представник (частина перша статті 60 ЦПК України).
За змістом статті 15 ЦПК України учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді як вид правничої допомоги здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом.
Повноваження адвоката як представника підтверджуються довіреністю або ордером, виданим відповідно до Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність», про що зазначено в частині четвертій статті 62 ЦПК України.
За положеннями пункту 4 частини першої статті 1, частин третьої та п'ятої статті 27 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» договір про надання правової допомоги - це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов'язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору. До договору про надання правової допомоги застосовуються загальні вимоги договірного права. Зміст договору про надання правової допомоги не може суперечити Конституції України та законам України, інтересам держави і суспільства, його моральним засадам, присязі адвоката України та правилам адвокатської етики.
Пунктом 9 частини першої статті 1 України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» встановлено, що представництво - вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов'язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов'язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов'язків потерпілого, цивільного відповідача у кримінальному провадженні.
Інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз'яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення (пункт 6 частини першої статті 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»).
Відповідно до статті 19 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» видами адвокатської діяльності, зокрема, є: надання правової інформації, консультацій і роз'яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру.
Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (стаття 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»).
Також за статтею 28 Правил адвокатської етики, затверджених Звітно-виборним з'їздом адвокатів України від 09 червня 2017 року, гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів професійної правничої (правової) допомоги клієнту.
Розмір гонорару визначається за погодженням адвоката з клієнтом. Адвокат має право у розумних межах визначати розмір гонорару, виходячи із власних міркувань. При встановленні розміру гонорару можуть враховуватися складність справи, кваліфікація, досвід і завантаженість адвоката та інші обставини. Погоджений адвокатом з клієнтом та/або особою, яка уклала договір в інтересах клієнта, розмір гонорару може бути змінений лише за взаємною домовленістю. В разі виникнення особливих по складності доручень клієнта або у випадку збільшення затрат часу і обсягу роботи адвоката на фактичне виконання доручення (підготовку до виконання) розмір гонорару може бути збільшено за взаємною домовленістю.
Непогодження клієнтом та/або особою, яка уклала договір в інтересах клієнта, розміру гонорару при наданні доручення адвокату або в ході його виконання є підставою для відмови адвоката від прийняття доручення клієнта або розірвання договору на вимогу адвоката.
То ж домовленості про сплату гонорару за надання правничої допомоги є такими, що склалися між адвокатом та клієнтом, у межах правовідносин яких слід розглядати питання щодо дійсності такого зобов'язання (пункт 5.39 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12 травня 2020 року у справі № 904/4507/18 (провадження № 12-171гс19)).
За висновком, викладеним у пункті 21 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц (провадження № 14-382цс19), при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.
Аналіз зазначеної постанови свідчить про те, що вирішуючи питання про відшкодування витрат на професійну правничу допомогу, суд має пересвідчитись що заявлені витрати є співмірними зі складністю справи, а наданий адвокатом обсяг послуг і витрачений час на надання таких послуг відповідають критерію реальності таких витрат. Також суд має врахувати розумність розміру витрат на професійну правничу допомогу та чи не буде їх стягнення становити надмірний тягар для іншої сторони.
Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ), присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, застосовує аналогічний підхід та вказує, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, якщо вони були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ у справі «East/West Alliance Limited» проти України» від 23 січня 2014 року (East/West Alliance Limited v. Ukraine, заява № 19336/04, § 268)).
У рішенні від 19 жовтня 2000 року у справі «Іатрідіс проти Греції» (Iatridis v. Greece, заява № 31107/96) (щодо справедливої сатисфакції) ЄСПЛ вирішував питання обов'язковості для цього суду угоди, укладеної заявником зі своїм адвокатом стосовно плати за надані послуги, що співставна з «гонораром успіху». ЄСПЛ указав, що йдеться про договір, відповідно до якого клієнт погоджується сплатити адвокату як гонорар відповідний відсоток суми, якщо така буде присуджена клієнту судом. Такі угоди, якщо вони є юридично дійсними, можуть підтверджувати, що у заявника дійсно виник обов'язок заплатити відповідну суму гонорару своєму адвокатові. Однак, угоди такого роду, зважаючи на зобов'язання, що виникли лише між адвокатом і клієнтом, не можуть зобов'язувати суд, який має оцінювати судові та інші витрати не лише через те, що вони дійсно понесені, але й ураховуючи також те, чи були вони розумними (§ 55).
З урахуванням наведеного вище, не є обов'язковими для суду зобов'язання, які склалися між адвокатом та клієнтом, зокрема у випадку укладення ними договору, що передбачає сплату гонорару адвокату, у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат. Вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, враховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність.
Відповідно до статті 137 ЦПК України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
У разі недотримання вимог частини четвертої статті 137 ЦПК України суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.
Обов'язок доведення не співмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 141 ЦПК України передбачено, що інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються у разі задоволення позову на відповідача, у разі відмови в позові - на позивача, у разі часткового задоволення - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Отже, витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено (пункт 1 частини другої статті 137 та частина восьма статті 141 ЦПК України). Аналогічна позиція висловлена Верховним Судом, зокрема, у додатковій постанові від 17 січня 2022 року у справі № 756/8241/20 (провадження № 61-9789св21).
Склад витрат, пов'язаних з оплатою за надання професійної правничої допомоги, входить до предмета доказування у справі, що свідчить про те, що такі витрати повинні бути обґрунтовані належними та допустимими доказами.
При визначенні суми відшкодування витрат на правову допомогу суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін, а також з урахуванням складності справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); час, витрачений адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсяг наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціну позову та (або) значенням справи для сторони.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 25 листопада 2022 року у справі № 706/199/22 (провадження № 61-9325ск22).
В обґрунтування витрат на правову допомогу в розмірі 9500 грн, відповідач надала: копію договору про надання правової допомоги № 27/25 від 14.07.2025, укладений між ОСОБА_8 та адвокатом Неткалом О.О., копію додаткової угоди №1 до договору про надання правової допомоги № 27/25 від 14.07.2025, акт приймання-передачі наданих послуг (виконаних робіт) до договору про надання правової допомоги №27/25 від 14.07.2025 в розрізі додаткової угоди № 1 від 15.07.2025 з детальним описом наданої послуги (виконаної роботи), всього на суму 9500 грн, копію рахунку-фактури №СФ-29юр. від 16.07.2025, копію квитанції №16/25 від 16.07.2025 про сплату гонорару ОСОБА_8 у розмірі 9500 грн.
Відповідно до п. 3.6 Договору, сума гонорару, якщо вона буде стягнута на користь Клієнта сплачується на користь адвоката на пізніше 10 числа місяця наступного за місяцем фактичного отриманні коштів на рахунок клієнта.
Акт прийому-передачі наданих послуг від 16.07.2025 містить перелік наданих правових та юридичних послуг, кількість витрачених годин та вартість цих послуг на загальну суму 9500 грн, у т.ч. 1) послуги професійної правничої допомоги: ознайомлення з матеріалами цивільної справи та судовим рішенням, узгодження правової позиції з клієнтом, збір доказів - 2 години - 2500 грн; 2) підготовка апеляційної скарги на рішення Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 19.05.2025 у справі № 336/3059/25 - 6 годин - 7000 грн.
Оцінюючи пропорційність та співмірність витрат на оплату послуг адвоката зі складністю справи та обсягом виконаних адвокатом робіт, а також часом, витраченим на їх виконання, взявши до уваги рівень складності юридичної кваліфікації правовідносин у справі, обсяг та обґрунтованість підготовлених та поданих до суду адвокатом документів, їх значення для спору, та виходячи із засад розумності та справедливості вважає, що заявлені стороною відповідача суми є надмірними та не співмірними зі складністю справи, виконаними адвокатом роботами (наданими послугами); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг), обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт, колегія суддів дійшла висновку, що розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, який підлягає відшкодуванню, необхідно зменшити.
Вирішуючи питання щодо відшкодування витрат на правничу допомогу під час розгляду цієї справи в суді першої інстанції, апеляційний суд враховує рівень складності юридичної кваліфікації правовідносин у справі, що є малозначною, виходячи із засад розумності та справедливості, доходить висновку про доцільність відшкодування відповідачу таких витрат в розмірі 5000 грн. На переконання апеляційного суду, стягнення витрат на правову допомогу в такому розмірі забезпечуватиме баланс рівноваги між інтересами сторін у справі, відповідатиме принципу розумності та співмірності, визначеного як одним з основних критеріїв стягнення таких витрат.
Крім того, відповідно до вимог ч. 13 ст.141 ЦПК України, оскільки новою постановою апеляційний суд відмовляє в задоволенні позову, ОСОБА_1 має право на відшкодування їй судового збору, сплаченого за подання апеляційної скарги, в розмірі 4542 грн, які слід стягнути з КП «Водоканал».
Керуючись ст. ст. 7 ч. 13, 367, 369, ч. 2 ст. 374, ст. 376, 381, 382, 384, п. 1 ч. 1 ст. 389 ЦПК України, колегія суддів,-
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 в особі представника - адвоката Неткала Олександра Олександровича - задовольнити частково.
Рішення Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 19 травня 2025 року - скасувати, ухвалити в цій справі нову постанову, якою:
«У задоволенні позову Комунального підприємства «Водоканал» до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості - відмовити.»
Стягнути з Комунального підприємства «Водоканал» на користь ОСОБА_1 судові витрати зі сплати судового збору в розмірі 4542 гривень та судові витрати на професійну правничу допомогу адвоката, яких вона зазнала під час розгляду справи в апеляційному суді, в розмірі 5000 гривень. Всього стягнути: 9542 (дев'ять тисяч п'ятсот сорок дві) гривні.
Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення, проте може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови.
Повна постанова складена 15 грудня 2025 року.
Головуючий:
Судді: