15 грудня 2025 року м. Харків Справа №917/1427/25
Східний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючий суддя Гетьман Р.А., суддя Россолов В.В., суддя Хачатрян В.С.
розглянувши в порядку письмового провадження в приміщенні Східного апеляційного господарського суду апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Мед-Сервіс Днепр» (вх.№2204П від 20.10.2025) на рішення Господарського суду Полтавської області від 09.10.2025 у справі №917/1427/25 (м. Полтава, суддя Байдуж Ю. С., повне рішення складено 09.10.2025)
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Мед-Сервіс Днепр», м. Дніпро,
до Товариства з обмеженою відповідальністю «Юнсон», м. Полтава,
про стягнення 300 000 грн, -
Товариство з обмеженою відповідальністю «Мед-Сервіс Днепр» звернулося до Господарського суду Полтавської області з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю «Юнсон» про стягнення 300 000 грн безпідставно отриманих коштів.
Рішенням Господарського суду Полтавської області від 09.10.2025 у задоволенні позову відмовлено.
Товариство з обмеженою відповідальністю «Мед-Сервіс Днепр» з вказаним судовим рішенням суду першої інстанції не погодилося та звернулося до Східного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції при прийнятті рішення норм чинного законодавства, просить скасувати рішення Господарського суду Полтавської області від 09.10.2025 у справі №917/1427/25 та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги позивача до відповідача задовольнити у повному обсязі, стягнути з відповідача на користь позивача безпідставно отримані грошові кошти в сумі 300 000 грн; судові витрати покласти на відповідача.
В обґрунтування вимог апеляційної скарги позивач вказує про наступне:
- сторони при укладенні Договору чітко передбачили порядок підписання та обміну документами, складеними на його зміну та виконання - письмово (у зв'язку з відсутністю в тексті Договору конкретних поштових адрес, на які повинні направлятися документи, їх направлення здійснюється за адресами місцезнаходження сторін, зазначеними у розділі 12 Договору) або з допомогою електронного сервісу Вчасно. Іншого порядку підписання сторонами документів Договір не містить. Здійснення сторонами електронного обміну документами за допомогою АРІ суперечить умовам укладеного ними Договору та не підтверджується жодними належними доказами;
- надані відповідачем скріншоти не можуть підтверджувати факт направлення на електронну адресу позивача спірного акту наданих послуг; роздруківки електронного листування не можуть вважатись електронними документами (копіями електронних документів) в розумінні частини першої статті 5 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг», відповідно до якої електронний документ - документ, інформація в якому зафіксована у вигляді електронних даних, включаючи обов'язкові реквізити документа. Без накладеного електронного цифрового підпису електронний документ не може вважатися створеним і тому не може розглядатися судом як належний письмовий доказ;
- сторонами взагалі не було погоджено жодних істотних умов надання послуг, передбачених пунктом 1.3 та 1.4. Договору, а саме: перелік послуг, строк та місце виконання, вартість послуг, порядок їх прийняття, тошо, які є обов'язковою умовою надання послуг, тобто відсутності відповідної заявки на надання послуг, отже у Відповідача були відсутні не тільки правові підстави, а й фактична можливість для надання Позивачу послуг в листопаді 2024 року; відповідачем не надано звіту про надання послуг у листопаді 2024 року, що підтверджує факт надання послуг;
- з наявних в матеріалах справи доказів вбачається, що після отримання у травні 2025р. в додатках до листа Відповідача №20 від 17.04.2025р. акту наданих послуг №78 від 24.12.2024р., Позивач у відповідь листом №9247 від 12.05.2025р. надав Відповідачу мотивовану відмову від підписання такого акту, яка обґрунтована саме тим, що послуг у листопаді 2024р. надано не було;
- доводи суду першої інстанції щодо наявності недобросовісної та суперечливої поведінки Позивача стосовно тверджень про те, що вищевказані грошові кошти були перераховані ним Відповідачу помилково, є безпідставними та суперечать умовам Договору та наявним в матеріалах справи доказам;
- строк дії Договору закінчився 08.01.2025. З цієї дати грошові кошти в сумі 300 000 грн, помилково перераховані Позивачем згідно платіжної інструкції №3394500 від 25.12.2024, є безпідставно набутим майном (підстава для їх набуття відпала в момент спливу строку дії Договору) та підлягають поверненню відповідачем позивачу
Системою автоматизованого розподілу справ відповідно до Витягу з протоколу автоматизованого розподілу справ між суддями від 20.10.2025 для розгляду справи №917/1427/25 визначено колегію суддів у складі: головуючий суддя (суддя-доповідач) Гетьман Р.А., суддя Хачатрян В.С., суддя Россолов В.В.
Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 24.10.2025 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Мед-Сервіс Днепр» (вх.№2204П від 20.10.2025) на рішення Господарського суду Полтавської області від 09.10.2025 у справі №917/1427/25. Розгляд апеляційної скарги постановлено здійснювати в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи. Витребувано з Господарського суду Полтавської області матеріали справи №917/1427/25.
Товариством з обмеженою відповідальністю «Мед-Сервіс Днепр» до суду апеляційної інстанції подано клопотання про розгляд справи в судовому засіданні з повідомленням сторін (вх.№12591 від 28.10.2025).
Від Товариства з обмеженою відповідальністю «Юнсон» надійшов відзив на апеляційну скаргу (вх.№12710 від 30.10.2025), в якому останнє просить відмовити повністю в задоволенні апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю «Мед-Сервіс Днепр» на рішення Господарського суду Полтавської області від 09.10.2025 року по справі №917/1427/25; рішення суду першої інстанції - залишити без змін; судові витрати на правничу допомогу в суді апеляційної інстанції стягнути з позивача - Товариства з обмеженою відповідальністю «Мед-Сервіс Днепр» на користь відповідача - Товариства з обмеженою відповідальністю «ЮНСОН», які будуть заявлені в порядку ч.8 ст.129 ГПК України.
В обґрунтування відзиву на апеляційну скаргу відповідач вказує про наступне:
- відносини, що склались між ТОВ «МЕД-СЕРВІС» (Позивач у справі) та ТОВ «Юнсон» (Відповідач у справі) є договірними та оплата здійснювалась Позивачем у справі згідно до наданих послуг, обумовлених Договором, тому перераховані грошові кошти в розмірі 300 00, 00 грн. відповідно до платіжної інструкції №339500 від 25.12.2024 є саме оплатою за надані послуги (на правовій підставі) та не можуть бути стягнені як «безпідставно набуті»;
- якщо Позивач вважав здійснений платіж 25.12.2024 авансовим платежем за договором, то такий платіж не може бути стягнутий як безпідставно набуті кошти, якщо особа, яка сплачувала цей аванс, знала про відсутність у неї зобов'язання і добровільно здійснила платіж, погодившись на невигідні для себе наслідки. Така поведінка вважається суперечливою, що виключає можливість повернення коштів на підставі статті 1212 Цивільного кодексу України;
- Позивач не направляв на його адреси заявки на надання послуг у 2024 році, а послуги було надано згідно до умов договору та замовлень, які були направлені саме у програмі АНР Аптека, що не передбачає будь-якого паперового оформлення;
- оплата рахунку №80 від 24.12.2024 здійснена позивачем за платіжною інструкцією №339500 від 25.12.2024 з призначенням платежу «За Маркетингові послуги за листопад 2024 згідно Договору №08/24МС від 08.07.2024» на суму 300 000, 00 грн., тобто в межах строку дії Договору, що відповідає положенням п.п. 3.3, 4.2, 6.1. Договору. Матеріали справи не містять мотивованої відмови позивача від прийняття наданих відповідачем послуг у встановлені Договором строки, що визначено в самому Договору у пункті 4.4;
- скріншот з екрану монітору Електронної пошти представника Відповідача, на якому видно направлення листів із вкладенням, на електронну пошту представника Позивача, апріорі не може бути підписаний електронно цифровим підписом, оскільки не є створеним текстовим документом, а тому посилання апелянта на правову позицію ВС КЦС у справі №922/788/19 від 28.12.2019 є безпідставним.
Від Товариства з обмеженою відповідальністю «Мед-Сервіс Днепр» надійшли додаткові пояснення (вх.№12807 від 03.11.2025).
Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 03.11.2025 відмовлено у задоволенні клопотання Товариства з обмеженою відповідальністю «Мед-Сервіс Днепр» (вх.№12591 від 28.10.2025) про розгляд справи №917/1427/25 у судовому засіданні з повідомленням сторін.
04.11.2025 до Східного апеляційного господарського суду надійшли матеріали справи №917/1427/25 (вх.№12839).
Від Товариства з обмеженою відповідальністю «Юнсон» надійшли додаткові пояснення (вх. №13410 від 19.11.2025).
Від Товариства з обмеженою відповідальністю «Мед-Сервіс Днепр» надійшли додаткові пояснення (вх.№13583 від 24.11.2025; вх.№13922 від 02.12.2025).
Суд зазначає, що враховуючи, що ціна позову в даній справі є меншою від ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, судом було попереджено сторони, що апеляційна скарга буде розглянута за правилами ч. 10 ст. 270 ГПК України без повідомлення учасників справи.
Частиною 5 статті 176 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що ухвала про відкриття провадження у справі надсилається учасникам справи, а також іншим особам, якщо від них витребовуються докази, в порядку, встановленому статтею 242 цього Кодексу, та з додержанням вимог частини четвертої статті 120 цього Кодексу.
Відповідно до ч. 11 ст. 242 Господарського процесуального кодексу України якщо учасник справи має електронний кабінет, суд надсилає всі судові рішення такому учаснику в електронній формі виключно за допомогою Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи чи її окремої підсистеми (модуля), що забезпечує обмін документами. У разі відсутності в учасника справи електронного кабінету суд надсилає всі судові рішення такому учаснику в паперовій формі рекомендованим листом з повідомленням про вручення.
Згідно з ч.6 ст.242 Господарського процесуального кодексу України днем вручення судового рішення є день отримання судом повідомлення про доставлення копії судового рішення до електронного кабінету особи. Якщо судове рішення надіслано до електронного кабінету пізніше 17 години, судове рішення вважається врученим у робочий день, наступний за днем його відправлення, незалежно від надходження до суду повідомлення про його доставлення.
З урахуванням вищезазначених законодавчих положень, ухвала про відкриття апеляційного провадження та розгляд апеляційної скарги в порядку письмового провадження вручена сторонам в електронному кабінеті системи «Електронний Суд» 25.10.2025.
Таким чином, матеріалами справи підтверджується належне повідомлення сторін про відкриття провадження у справі та розгляд справи в порядку, передбаченому ч. 10 ст. 270 ГПК України.
У клопотанні позивача про розгляд справи в судовому засіданні з повідомленням сторін судом відмовлено з мотивів, викладених в ухвалі Східного апеляційного господарського суду від 03.11.2025.
Інших заперечень проти розгляду апеляційної скарги в даному порядку від сторін не надійшло.
Відповідно до ч.1 ст.270 ГПК України, у суді апеляційної інстанції справи переглядаються за правилами розгляду справ у порядку спрощеного позовного провадження з урахуванням особливостей, передбачених у цій главі.
Дослідивши матеріали справи, а також викладені у апеляційній скарзі та відзиві на апеляційну скаргу доводи, перевіривши правильність застосування господарським судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, а також повноту встановлення обставин справи та відповідність їх наданим доказам, та розглянувши справу в порядку статті 269 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів встановила наступні обставини.
Як вбачається з матеріалів справи, позивач у справі, Товариство з обмеженою відповідальністю «МЕД-СЕРВІС ДНЕПР», та відповідач, Товариство з обмеженою відповідальністю «ЮНСОН» уклали між собою Договір про надання маркетингових послуг від 08.07.2024 за №08/24МС (надалі - Договір), строком дії у продовж 6 місяців, з дня його підписання, але в будь-якому разі до повного виконання сторонами своїх зобов'язань (преамбула та п. 6.1. Договору).
Предметом Договору є надання відповідачем (Виконавець за Договором) за завданням позивача (Замовник за Договором) маркетингових та інформаційно-консультативних послуг, стосовно лікарських засобів, косметики та інших товарів (Товар за Договором), які Замовник зобов'язується прийняти та оплатити (п. 1.1 Договору)
З умов укладеного договору вбачається, що сторони спору узгодили комплекс маркетингових та інформаційно-консультативних послуг, що надаються відповідачем, зокрема:
- вивчення, дослідження та аналіз споживчого попиту на Товар;
- розповсюдження серед потенційних покупців інформації про Товар у формі та в обсязі, визначених самостійно Виконавцем;
- самостійне дослідження та аналіз Виконавцем особливостей попиту на окремі види Товару;
- забезпечення розміщення на полицях аптечних закладів однієї погодженої викладки Товару, визначеної Замовником протягом Звітного періоду;
- оформлення вікон (вітрин), торгових залів, меблів і рекламних стендів у аптеках;
- проведення періодичних акцій щодо Товару, вказаного Замовником, на умовах, узгоджених Замовником;
- надання інформації щодо якісних характеристик Товару кінцевому споживачу та інші послуги, передбачені додатковими угодами до Договору (п. 1.2. Договору).
Зазначені послуги, мали надаватися відповідачем протягом строку дії Договору стосовно визначених Сторонами видів (категорій, асортименту) товару.
При цьому, підставою для надання послуг, є Заявка Замовника, оформлена Додатковою угодою (п. 1.3. Договору).
Перелік виробників Товару визначений сторонами у Додатку №1 до Договору, що включає 199 найменувань.
Згідно з узгодженим сторонами спору порядку розрахунку, оплата послуг за Договором, здійснюється Замовником у строк не пізніше 25 числа місяця наступного за звітним за умови надання Виконавцем Замовнику Звіту та підписання Сторонами акту здачі-приймання наданих послуг.
У разі порушення Виконавцем умов надання послуг, встановлених Договором, їх вартість Замовником не сплачується (п. 3.3. Договору).
Сторони також узгодили, що приймання-передача результату виконаних послуг у вигляді Звіту оформляється актом здачі-прийняття наданих послуг, підписаним обома Сторонами та скріпленим печатками Сторін.
Підписання акту здачі-прийняття наданих послуг, що визначає завершення надання послуг, здійснюється Замовником після перевірки стану надання послуг його відповідальними працівниками.
Акт здачі приймання наданих послуг направляється Виконавцем на адресу Замовника у строки, передбачені п. 5.1 цього Договору (п. 4.1. Договору).
Водночас, відповідно до п. 5.1., п. 5.2. Договору, за результатами надання Послуг Виконавець не пізніше 5-го числа місяця, наступного за звітним, надає Замовнику Акт здачі-прийняття наданих послуг та Звіт, який повинен містити інформацію, отриману Виконавцем в процесі та/або в результаті надання Послуг за цим Договором.
Форма Звіту визначається у Додатку № 2 до Договору та може бути письмовою, у електронному вигляді. Замовник має право вимагати від Виконавця уточнення окремих пунктів Звіту, за умови, що таке уточнення не вимагає проведення дій чи досліджень, що не входять до переліку послуг.
В свою чергу, Замовник зобов'язаний прийняти Послуги, надані Виконавцем, не пізніше 14 (чотирнадцяти) календарних днів з дня отримання від Виконавця Акту здачі-прийняття наданих послуг зі Звітом. Протягом зазначеного періоду, Замовник перевіряє якість та повноту надання послуг і підписує Акт та повертає його Виконавцю. А у випадку мотивованої відмови Замовника прийняти надані послуги, останній у терміни не пізніше 5 календарних днів, направляє Виконавцю мотивовану відмову від підписання акту з зазначенням недоліків послуг. У разі отримання Виконавцем відмови від підписання Акту здачі-приймання наданих послуг, останній виправляє недоліки такого Акту протягом 10-ти днів, після чого сторонами підписується акт (п. 4.2., п. 4.3., п. 4.4. Договору).
Крім зазначеного, сторони домовились про те, що, починаючи з дати підписання цієї угоди, при виконанні умов Договору мають право здійснювати підписання будь-яких первинних та інших документів, що будуть створюватись у порядку виконання Договору, в формі електронних документів для підтвердження описаних в них операцій (у т.ч. господарських) з використанням наступного програмного засобу: Вчасно.
При цьому, кожна сторонам зобов'язана щоденно слідкувати за надходженням Е-документів та своєчасно здійснювати їх приймання, перевірку підписання з використанням КЕП та повернення іншій стороні. Документи підписані сторонами з використанням КЕП мають повну юридичну силу (п. 11.1., п. 11.2., п. 11.10 Договору).
З матеріалів справи вбачається, що щомісяця, починаючи з липня 2024 по грудень 2024, в період дії Договору, сторони спору здійснювали електронний обмін документами за допомогою API (інтерфейс програмування додатків), зокрема шляхом підключення до системи обміну, в якій кожна сторона отримала спеціальний код, що дозволяє однозначно ідентифікувати компанію, від якої надійшли дані, що вбачається з вищенаведених положень Договору, а також Регламенту інформаційного обміну, розробленого МЕД-СЕРВІС, що міститься у матеріалах справи та було надане відповідачем.
У той же час, формування звітів у класичному вигляді формату MS Exel, про що свідчить інформації надана директору ТОВ «ЮНСОН» на його запит стосовно вивантаження даних від відповідача на сервер обробки даних групи компаній Мед-Сервіс.
З документів наданих відповідачем, як докази у справі підтверджено надання ним послуг за Договором, згідно Актів наданих послуг від 12.09.2024 за №54, від 25.10.2024 за №65, від 25.11.2025 за №71.
Зазначені акти підписані сторонами спору. На надані послуги відповідач склав податкові накладні та виставив рахунки на оплату послуг, які, згідно пояснень наданих сторонами, позивач оплатив в повному обсязі.
Разом з тим, з доказів наданих відповідачем також вбачається, що ним складено Акт наданих послуг від 24.12.2024 за №78, відповідно до якого відповідач надав позивачу маркетингові послуги за листопад 2024 року за Договором на загальну суму 300 00,00 грн.
На здійснену операції відповідач також склав податкову накладну від 24.12.2024 за №94 та виставив рахунок на оплату послуг від 24.12.2024 за №80.
Направлення відповідачем складених документів позивачу підтверджується роздруківкою з адреси електронної пошти ІНФОРМАЦІЯ_1 на адресу ІНФОРМАЦІЯ_2.
При цьому, з наданих відповідачем роздруківок вбачається, що попередньо, відповідачем вже направлялися документи на зазначену електронну адресу позивача, зокрема 25.11.2024.
Проте, у жовтні 2024 року, документи направлялися відповідачем на іншу електронну адресу: ІНФОРМАЦІЯ_3.
Що свідчить про те, що обмін електронними документами між сторонами вівся не з використанням тієї електронної адреси позивача, що значиться у Договорі (ІНФОРМАЦІЯ_4). Проте використані електронні адреси позивача, можна ідентифікувати, як такі, що належать йому за відповідним розширенням - ІНФОРМАЦІЯ_5.
Зазначений Акт наданих послуг від 24.12.2024 за №78 залишився не підписаний з боку позивача.
Втім, позивач, 25.12.2024, здійснив платіж на розрахунковий рахунок відповідача в сумі 300 000,00 грн, з призначенням платежу «за маркетингові послуги згідно рахунку №80 від 24.12.2024 за листопад 2024 по Договору - оплативши надані за останнім актом послуги.
Операції з надання відповідачем послуг за всіма зазначеними Актами наданих послуг обліковуються відповідачем по рахунку 361, згідно даних бухгалтерського обліку за вересень 2024 - грудень 2024.
Складання та обмін між сторонами будь-якими іншими документами, які є підставою для підписання в подальшому сторонами Акту наданих послуг таких як Заявки Замовника у вигляді Додаткових угод (п. 2.4. цього Рішення), Звітів (п. 2.5. цього Рішення), судом у цій справі не встановлено, у зв'язку з їх відсутністю у матеріалах справи.
В подальшому, Листом від 11.04.2025 за вих.№9004, позивач звернувся до відповідача з проханням повернути кошти в сумі 300 000,00 грн, як помилково сплачені.
Відмова відповідача повернути позивачу сплачені останнім кошти стала підставою для звернення ним до суду з позовною заявою, яка розглядається судом у цій справі.
Оскаржуване судове рішення мотивовано тим, що обставини складення спірного Акту, виставлення відповідачем рахунку на оплату наданих послуг, відсутність відмови позивача від підписання цього акту та вчинення фактично конклюдентних дій позивача - фактичної оплати наданих послуг позивачем, свідчить для прийняття позивачем наданих послуг за Договором. Такі обставини на переконання суду, виключають наявність між сторонами кондикційних взаємовідносин, оскільки обставинами цієї справи повністю підтверджено те, що оплата позивачем грошових коштів в сумі 300 000, 00 грн була здійснене ним на виконання своїх обов'язків, які виникли у нього перед відповідачем за Договором. Водночас суд враховує також те, що на момент оплати наданих послуг позивачем, Договір укладений між сторонами діяв. Будь-яких домовленостей про його дострокове розірвання між сторонами спору не існувало. При цьому суд відхилив аргументи позивача про те, що в листопаді він не здійснював замовлень послуг у відповідача за Договором, що підтверджується відсутність заявки від нього, оформленої у вигляді Додаткової угоди між сторонами до Договору, а також відсутністю Звіту відповідача, складення та направлення якого, також передбачено умовами Договору, оскільки при досліджені судом матеріалів справи суд встановив, що такі документи як Заявки у вигляді Додатковий угод до Договору та Звіти, в процесі реалізації між сторонами взаємовідносин за Договором, не складалися. В свою чергу поведінку позивача у цій справі, яка полягає у трактуванні ним платежу в сумі 300 000,00 грн на користь позивача за Договором, як помилкового суд вважає недобросовісною та суперечливою. За наведених обставин суд першої інстанції дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позову у цій справі.
Надаючи правову оцінку вищенаведеним обставинам, колегія суддів зазначає наступне.
Предметом розгляду є вимоги позивача про стягнення з відповідача безпідставно отриманих коштів в порядку ст. 1212 ЦК України у сумі 300 000,00 грн.
Як вбачається з матеріалів справи, між сторонами укладено договір про надання маркетингових послуг від 08.07.2024 за №08/24МС, який за своєю правовою природою є договором про надання послуг.
Відповідно до статті 11 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Згідно зі статтею 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
За приписами статей 526, 629 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Згідно зі статтею 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог закону.
Глава 63 ЦК України регулює відносини, що виникають з договору про надання послуг, за яким одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення діяльності, а замовник зобов'язується оплатити таку послугу (стаття 901 ЦК України).
Згідно зі статтею 903 ЦК України замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, встановлені договором. Відповідно до статті 905 ЦК України, якщо інше не встановлено договором, виконавець зобов'язаний надати послугу особисто, а замовник має право вимагати належного та своєчасного її виконання.
Разом з тим, позивач кваліфікує спірні правовідносини як зобов'язання з безпідставного набуття майна, посилаючись на положення статті 1212 ЦК України.
Відносини, що виникають у зв'язку із безпідставним отриманням чи збереженням майна і не врегульовані спеціальними інститутами цивільного права, урегульовані нормами, закріпленими у главі 83 ЦК України.
Відповідно до ч.ч.1-3 ст.1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.
Положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.
Положення цієї глави застосовуються також до вимог про: 1) повернення виконаного за недійсним правочином; 2) витребування майна власником із чужого незаконного володіння; 3) повернення виконаного однією із сторін у зобов'язанні; 4) відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи.
Аналіз положень ст.1212 ЦК України дає підстави для висновку, що ця стаття стосується позадоговірних зобов'язань з повернення безпідставно набутого, збереженого майна (кондикційні зобов'язання), що виникають за наявності одночасно таких умов: а) набуття або збереження майна; б) набуття або збереження за рахунок іншої особи; в) відсутність правової підстави для набуття або збереження майна.
Під відсутністю правової підстави розуміється такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується на прямій вказівці закону, або суперечить меті правовідносин і їх юридичному змісту. Тобто, відсутність правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином. Подібна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 20.02.2025 у справі №910/16372/21, від 25.03.2025 у справі №902/521/24.
У разі виникнення спору стосовно набуття майна або його збереження без достатніх правових підстав договірний характер спірних правовідносин виключає можливість застосування до них судом положень глави 83 ЦК України.
Подібні висновки щодо застосування положень глави 83 ЦК України та, зокрема, ст.1212 ЦК України викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 20.11.2018 у справі №922/3412/17, від 13.02.2019 у справі №320/5877/17.
Як встановлено місцевим господарським судом та не заперечується апелянтом, позивач перерахував відповідачеві спірну суму 300 000,00 грн 25.12.2024 із посиланням у платіжному документі на реквізити Договору 08/24 МС від 08.07.2024, а також на рахунок №80 від 24.12.2024 за листопад 2024 року, виставлений відповідачем позивачеві за цим Договором. Тобто, сам позивач у платіжному документі прямо підтвердив, що сплачує кошти саме виконуючи зобов'язання за договором на підставі конкретного рахунку, а не з інших підстав чи помилково.
Оцінюючи встановлені обставини у сукупності, колегія суддів враховує приписи пункту 6 статті 3 Цивільного кодексу України і зазначає, що загальні засади (принципи) цивільного права мають фундаментальний характер й інші джерела правового регулювання, в першу чергу, акти цивільного законодавства, мають відповідати змісту загальних засад. Це, зокрема, виявляється в тому, що загальні засади (принципи) є по своїй суті нормами прямої дії та повинні враховуватися, зокрема, при тлумаченні норм, що містяться в актах цивільного законодавства.
Подібний висновок наведено в пункті 8.26. постанови Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі № 902/417/18 (провадження № 12-79гс19), в якій вказано, що «водночас закріплений законодавцем принцип можливості обмеження свободи договору в силу загальних засад справедливості, добросовісності, розумності може бути застосований і як норма прямої дії, як безпосередній правовий засіб врегулювання прав та обов'язків у правовідносинах».
У постанові Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 10.04.2019 у справі №390/34/17 (провадження № 61-22315сво18) зазначено, що: «добросовісність (пункт 6 статті 3 Цивільного кодексу України) - це певний стандарт поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення. Доктрина venire contra factum proprium (заборони суперечливої поведінки), базується ще на римській максимі- «non concedit venire contra factum proprium» (ніхто не може діяти всупереч своїй попередній поведінці). В основі доктрини venire contra factum proprium знаходиться принцип добросовісності. Поведінкою, яка суперечить добросовісності та чесній діловій практиці, є, зокрема, поведінка, що не відповідає попереднім заявам або поведінці сторони, за умови, що інша сторона, яка діє собі на шкоду, розумно покладається на них».
Відповідно до ч.1 ст.1212 ЦК України, на яку посилається позивач, як на правову підставу позовних вимог, особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.
Не підлягає поверненню безпідставно набуті: 1) заробітна плата і платежі, що прирівнюються до неї, пенсії, допомоги, стипендії, відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю, аліменти та інші грошові суми, надані фізичній особі як засіб до існування, якщо їх виплата проведена фізичною або юридичною особою добровільно, за відсутності рахункової помилки з її боку і недобросовісності з боку набувача; 2) інше майно, якщо це встановлено законом (стаття 1215 Цивільного кодексу України).
Тлумачення вказаних норм свідчить, що при визначенні того чи підлягають безпідставно набуті грошові кошти потерпілій особі слід враховувати, що акти цивільного законодавства, мають відповідати змісту загальних засад, зокрема, добросовісності. Безпідставно набуті грошові кошти не підлягають поверненню якщо потерпіла особа знає, що в неї відсутнє зобов'язання (відсутній обов'язок) для сплати коштів, проте здійснює таку сплату, тому що вказана особа поводиться суперечливо, якщо згодом вимагає повернення сплачених коштів.
Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 04.08.2021 у справі №185/446/18, від 11.01.2023 у справі №548/741/21.
Судова колегія наголошує, що в основі доктрини venire contra factum proprium знаходиться принцип добросовісності. Поведінкою, яка суперечить добросовісності та чесній діловій практиці, є, зокрема, поведінка, що не відповідає попереднім заявам або поведінці сторони, за умови, що інша сторона, яка діє собі на шкоду, розумно покладається на них.
Поведінка позивача з оплати наданих послуг за листопад 2024 року із вказівкою на договір та виставлений рахунок свідчить про усвідомлене виконання договірного обов'язку, що виключає кваліфікацію цих дій як безпідставне набуття.
Згідно з усталеною правовою позицією Великої Палати Верховного Суду, викладеною, зокрема, у постанові від 26.06.2018 у справі №910/9072/17, положення статті 1212 ЦК України мають субсидіарний характер і не застосовуються до правовідносин, які виникли на підставі чинного договору, навіть якщо сторона заперечує факт належного виконання зобов'язань за ним. Аналогічний висновок наведено у постановах Верховного Суду від 16.02.2021 у справі №910/13071/19 та від 01.02.2022 у справі №910/16958/20.
Отже, наявність між сторонами діючого договору, який визначає предмет, умови, обсяг та порядок оплати послуг, виключає можливість застосування до спірних правовідносин положень статті 1212 ЦК України. Позивач, посилаючись на безпідставність набуття коштів, фактично заперечує належне виконання договору, проте такі доводи повинні оцінюватися саме у площині належного чи неналежного виконання договірного зобов'язання, а не позадоговірної відповідальності.
Таким чином, висновок суду першої інстанції про договірний характер правовідносин між сторонами є обґрунтованим, а застосування статті 1212 ЦК України до цих відносин - неправомірним.
Посилання апелянта на те, що відповідач фактично не надавав маркетингових послуг у листопаді 2024 року, колегія суддів вважає необґрунтованими.
Матеріалами справи підтверджується, що відповідач виставив позивачу рахунок №80 від 25.12.2024, а позивач, отримавши їх, здійснив оплату на суму 300 000,00 грн із зазначенням конкретного призначення платежів - "за маркетингові послуги рахунку № 80 від 24.12.2024 за листопад 2024 по договору 08/24МС від 08.07.2024". Така оплата була проведена без будь-яких зауважень чи заперечень з боку позивача, що свідчить про прийняття ним результатів виконання договору.
Відповідно до ст. 79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Стандарт доказування «вірогідності доказів», на відміну від «достатності доказів», підкреслює потребу співставлення судом доказів, які надають позивач та відповідач. Отже, з введенням у дію нового стандарту доказування необхідним є не надати достатньо доказів для підтвердження певної обставини, а надати їх саме ту кількість, яка зможе переважити доводи протилежної сторони судового процесу.
Тлумачення змісту цієї статті свідчить, що нею покладено на суд обов'язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються скоріше були (мали місце), аніж не були.
Верховний Суд в ході касаційного перегляду судових рішень неодноразово звертався загалом до категорії стандарту доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов'язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (постанови Верховного Суду від 02.10.2018 у справі № 910/18036/17, від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18, від 18.11.2019 у справі № 902/761/18, від 04.12.2019 у справі № 917/2101/17). Аналогічний стандарт доказування застосований Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 у справі № 129/1033/13-ц (провадження № 14-400цс19).
Зазначений підхід узгоджується і з судовою практикою Європейського суду з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (п.1 ст.32 Конвенції). Так, зокрема, у рішенні 23.08.2016 у справі «Дж. К. та Інші проти Швеції» («J.K. AND OTHERS v. SWEDEN») ЄСПЛ наголошує, що «у країнах загального права у кримінальних справах діє стандарт доказування «поза розумним сумнівом («beyond reasonable doubt»). Натомість, у цивільних справах закон не вимагає такого високого стандарту; скоріше цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням «балансу вірогідностей». Суд повинен вирішити, чи являється вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує довіри».
Аналогічні висновки викладено Верховним Судом, зокрема, у постанові від 18.11.2025 у справі №911/2246/24.
Позивач, обґрунтовуючи позов, мав довести відсутність факту надання послуг, проте жодних належних доказів цього суду не надано. Натомість позивач обмежився припущеннями про ненадання послуг, не підтвердженими ані актами перевірок, ані службовими записками чи іншими документами, які могли б свідчити про відсутність фактичного виконання договору.
Суд першої інстанції обґрунтовано відхилив аргументи позивача про те, що в листопаді він не здійснював замовлень послуг у відповідача за Договором, що підтверджується відсутність заявки від нього, оформленої у вигляді Додаткової угоди між сторонами до Договору, а також відсутністю Звіту відповідача, складення та направлення якого, також передбачено умовами Договору, оскільки при досліджені судом матеріалів справи суд встановив, що такі документи як Заявки у вигляді Додатковий угод до Договору та Звіти, в процесі реалізації між сторонами взаємовідносин за Договором, не складалися
Відтак, формальна відсутність документів (заявок, додаткових угод чи звітів) не спростовує факту фактичного виконання зобов'язань у звичний для сторін спосіб.
За вищенаведеними умовами п. 3.3. Договору оплата послуг, наданих за цим Договором, має здійснюватися Замовником у строк не пізніше 25 числа місяця наступного за звітним за умови надання Виконавцем Замовнику Звіту та підписання Сторонами акту здачі-приймання наданих послуг.
Відповідно, на думку колегії суддів, такий доказ як платіжна інструкція №339500 від 25.12.2024 на сплату 300 000,00 грн за договором з більшою вірогідністю свідчить про визнання позивачем (як замовником) факту дотримання вищевказаних умов Договору відповідачем (як виконавцем), ніж про допущену позивачем помилку, оскільки умовою для здійснення оплати сторони визначили, зокрема, надання виконавцем замовникові Звіту.
Наявність такої більшої вірогідності підтверджується і вказаними вище обставинами, що вказана платіжна інструкція містить реквізити рахунку №80 від 24.12.2024 за листопад 2024 по договору 08/24МС від 08.07.2024. При цьому позивач не надав до матеріалів справи доказів, що свідчили б про отримання ним зазначеного рахунку від відповідача в будь-який інший спосіб, ніж електронним листом від 24.12.2024, на який посилається відповідач і в якому, за твердженням відповідача, містився також і Акт надання послуг №78 від 24.12.2024 за Договором на суму 300 000,00 грн.
Як правильно встановлено місцевим господарським судом в оскаржуваному рішенні, матеріали справи не містять відмови позивача від підписання Акту чи виявлення недоліків зазначеного акту, що сторони узгодили у п. 4.4. Договору. Так як і не встановлено судом обставин порушення відповідачем умов надання послуг, встановлених Договором, вартість яких не сплачується позивачем відповідно до умов п. 3.3. Договору
Тому твердження апелянта про те, що факт оплати позивачем грошових коштів навіть з посиланням в графі «призначення платежу» платіжної інструкції на номер та дату відповідного рахунку відповідача, без наявності інших доказів, не може слугувати доказом погодження сторонами усіх суттєвих умов, необхідних для надання послуг у листопаді 2024р. та їх фактичного надання відповідачем, на думку колегії суддів, не може бути підставою для скасування оскаржуваного рішення та для задоволення позову, враховуючи вищенаведені висновки щодо оцінки доказів із застосуванням стандарту доказування саме «вірогідності доказів», а не стандарту «достатності доказів», про застосування якого фактично просить позивач, стверджуючи, що наявних у матеріалах справи доказів недостатньо для висновку про те, що спірну суму було перераховано ним згідно з умовами Договору.
Доводи апеляційної скарги про те, що суд першої інстанції безпідставно визнав належними доказами скріншоти електронного листування та вважав встановленим факт направлення акту та рахунку електронною поштою, колегія суддів відхиляє.
З матеріалів справи вбачається, що відповідач направив позивачу рахунок та акт надання послуг, зокрема на електронну адресу ІНФОРМАЦІЯ_2, яка використовувалася сторонами у взаємовідносинах і раніше, зокрема 25.11.2024. Тобто, обмін електронними документами між сторонами вівся не з використанням тієї електронної адреси позивача, що значиться у Договорі (ІНФОРМАЦІЯ_4). Проте використані електронні адреси позивача, можна ідентифікувати, як такі, що належать йому за відповідним розширенням - ІНФОРМАЦІЯ_5.
При цьому, позивач, отримавши зазначені документи, сплатив рахунок у повному обсязі, не висловлюючи заперечень щодо форми чи способу їх направлення. Така оплата виставленого рахунку свідчить про прийняття позивачем як самого змісту рахунку, так і відповідного акту, що підтверджує виконання договору.
Відповідно до статті 530 ЦК України зобов'язання підлягає виконанню у строк, встановлений договором або законом, а за відсутності такого строку - на вимогу кредитора. Здійснення платежу без зауважень щодо обсягу або строків виконання зобов'язання є свідченням належного прийняття результату виконання.
Колегія суддів виходить із того, що у даному випадку позивач, здійснивши оплату рахунку №80 від 24.12.2024 після отримання його засобами електронного зв'язку, фактично визнав як сам факт надання послуг, так і спосіб обміну первинними документами, навіть якщо такий спосіб не був прямо передбачений текстом договору. Подібні дії сторони свідчать про узвичаєну ділову практику взаємодії, що відповідно до статей 3 та 509 ЦК України підлягає врахуванню при тлумаченні умов договору.
Крім того, поведінка позивача, який спочатку сплатив кошти за отриманими документами, а згодом заперечує як факт надання послуг, так і допустимість способу обміну актами, суперечить принципу добросовісності (стаття 3 ЦК України) та доктрині venire contra factum proprium, згідно з якою учасник цивільних відносин не може посилатися на обставини, що суперечать його попередній поведінці.
Велика Палата Верховного Суду у постановах від 26.06.2018 у справі №910/9072/17 та від 09.06.2020 у справі №910/5410/19 зазначила, що сторона, яка приймає виконання зобов'язання або діє таким чином, що свідчить про його прийняття, не вправі згодом заперечувати чинність відповідного правочину чи спосіб його виконання.
Отже, навіть якщо частина документів надсилалася електронною поштою, їх прийняття позивачем та подальша оплата виставлених рахунків свідчать про фактичне визнання такого способу документообігу та прийняття наданих послуг. Тому доводи апеляційної скарги щодо недопустимості електронного листування як доказу не спростовують висновків суду першої інстанції та не мають правового значення для результату спору.
Стосовно тверджень апелянта про те, що строк дії договору закінчився 08.01.2025, а тому з цієї дати грошові кошти є безпідставно набутим майном, колегія суддів зазначає наступне.
Відповідно до статті 631 Цивільного кодексу України строком договору є час, протягом якого договір діє, при цьому закінчення строку дії договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, яке мало місце під час дії договору. Згідно зі статтею 599 ЦК України зобов'язання припиняється лише виконанням, проведеним належним чином.
Отже, сплив строку дії договору не припиняє невиконаних або незавершених зобов'язань сторін, що виникли в період його чинності.
Відповідно до пункту 6.1. Договору, цей Договір вступає в силу з дня його підписання уповноваженими представниками сторін і діє упродовж 6 місяців, але в будь якому разі до повного виконання сторонами своїх зобов'язань по цьому Договору.
Оскільки вказаний Договір було укладено 08.07.2024, то строк його дії закінчується 08.01.2025.
Спірна оплата здійснена позивачем 25.12.2024 згідно з призначенням платежу за послуги, надані у листопаді 2024 року, тобто в межах строку дії договору, а також "до повного виконання сторонами своїх зобов'язань" (пункт 6.1 договору).
Верховний Суд у своїй практиці неодноразово наголошував, що закінчення строку дії договору не означає автоматичного припинення зобов'язань, які виникли під час його дії, а лише визначає момент, з якого сторони не можуть створювати нових зобов'язань на його підставі (зокрема, постанова від 24.03.2020 у справі №922/1151/19).
Отже, висновок скаржника про те, що з огляду на закінчення строку дії договору спірні кошти підлягають поверненню позивачу як безпідставно набуті не узгоджуються із фактичними обставинами справи та зводяться до помилкового тлумачення нормативних положень щодо строку дії договору та виконання зобов'язань.
Окрім того, стверджуючи, що кошти в сумі 300 000,00 грн за платіжною інструкцією №339500 від 25.12.2024 було перераховано помилково, позивач водночас не наводить пояснень, які саме обставини призвели до вказаної помилки, а саме, до перерахування коштів за послуги, які, за твердженням позивача, не були ним замовлені та не були фактично надані відповідачем.
Також позивачем не наведено пояснень, коли та за яких обставин ним було виявлено відповідну помилку і чому лист з проханням повернути кошти (які, за твердженням позивача, сплачено безпідставно) позивач направив відповідачеві лише 11.04.2025, тобто майже через 4 місяці після дати перерахування суми 300 000,00 грн за платіжною інструкцією №339500 від 25.12.2024. Колегія суддів додатково зазначає, що зі змісту вказаного листа не вбачається наявності пояснень щодо причин, з яких позивач заперечує факт надання відповідачем послуг на спірну суму.
Отже, вирішуючи спір по суті заявлених позовних вимог, суд першої інстанції повно та всебічно дослідив обставини справи, дав їм належну правову оцінку, дійшов правильних висновків щодо прав та обов'язків сторін, які ґрунтуються на належних та допустимих доказах.
З урахуванням викладеного вище, колегія суддів зазначає, що в ході апеляційного провадження позивачем не наведено обставин, які могли б бути підставою для задоволення апеляційної скарги, скасування оскаржуваного рішення та задоволення позовних вимог.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів скаржника та їх відображення у судових рішеннях, питання вичерпності висновків суду ґрунтується на висновках, що їх зробив Європейський суд з прав людини у справі «Проніна проти України» (Рішення ЄСПЛ від 18.07.2006). Зокрема, ЄСПЛ у своєму рішенні зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.
У даному випадку суд апеляційної інстанції вважає, що сторонам надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах, а доводи, викладені в апеляційній скарзі не спростовують правильності висновку суду першої інстанції про відмову у задоволенні позовних вимог.
З огляду на викладене, колегія суддів зазначає, що апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Мед-Сервіс Днепр» слід залишити без задоволення, а оскаржуване рішення Господарського суду Полтавської області від 09.10.2025 у справі №917/1427/25 - без змін.
Враховуючи, що колегія суддів дійшла висновку про відмову в задоволенні апеляційної скарги, судові витрати понесені заявником апеляційної скарги у зв'язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції, відшкодуванню не підлягають в силу приписів статті 129 Господарського процесуального кодексу України.
Керуючись статтями 129, 233, 269, п.1 ч.1 ст. 275, 276, 282, 284 Господарського процесуального кодексу України, Східний апеляційний господарський суд, -
Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Мед-Сервіс Днепр» залишити без задоволення.
Рішення Господарського суду Полтавської області від 09.10.2025 у справі №917/1427/25 залишити без змін.
Дана постанова набирає законної сили з дня її прийняття. Порядок і строки касаційного оскарження передбачено ст.ст.286-289 Господарського процесуального кодексу України.
Повна постанова складена 15.12.2025.
Головуючий суддя Р.А. Гетьман
Суддя В.В. Россолов
Суддя В.С. Хачатрян