вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua
"12" листопада 2025 р. Справа№ 910/14496/24
Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Кравчука Г.А.
суддів: Тищенко А.І.
Коробенка Г.П.
при секретарі судового засідання: Нагулко А.Л.
за участю представників сторін:
від позивача: Михальчук О.В., адвокат;
від відповідача: не з'явився,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Атонмаш"
на рішення Господарського суду міста Києва від 23.06.2025 (повне рішення складено 01.07.2025)
у справі № 910/14496/24 (суддя Грєхова О.А.)
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Тім сталь"
до Товариства з обмеженою відповідальністю "Атонмаш"
про стягнення 11 317 049,03 грн,
Короткий зміст і підстави позовних вимог.
У листопаді 2024 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Тім сталь" (далі - ТОВ "Тім сталь", позивач) звернулося до Господарського суду міста Києва із позовом (з урахуванням заяви про збільшення позовних вимог) до Товариства з обмеженою відповідальністю "Атонмаш" (далі - ТОВ "Атонмаш", відповідач) про стягнення 11 317 049,03 грн, з яких: 9 342 980,06 грн основного боргу, 885 643,71 грн інфляційних втрат, 193 629,23 грн 3% річних, 742 088,79 грн пені, 1 123 170,44 грн штрафу.
Позовні вимоги обґрунтовані порушенням відповідачем зобов'язань за Договором поставки № 21/03 від 21.03.2023 в частині здійснення розрахунків.
Короткий зміст рішення місцевого господарського суду та мотиви його прийняття.
Рішенням Господарського суду міста Києва від 23.06.2025 у справі № 910/14496/24 позов задоволено частково.
Присуджено до стягнення з ТОВ "Атонмаш" на користь ТОВ "Тім сталь" заборгованість у розмірі 9 342 980,06 грн, інфляційні втрати у розмірі 885 643,71 грн, 3% річних у розмірі 193 629,23 грн, пеню в розмірі 371 044,40 грн, штраф у розмірі 561 585,22 грн та витрати по сплаті судового збору у розмірі 91 392,27 грн.
В іншій частині позову відмовлено.
Повернуто ТОВ "Тім сталь" з державного бюджету судовий збір в розмірі 56 057,88 грн, сплачений згідно платіжної інструкції № 9247 від 18.11.2024 на суму 135 805,00 грн.
Ухвалюючи вказане рішення, місцевим господарським судом встановлено, що відповідач у відзиві на позовну заяву визнав позовні вимоги в частині стягнення основного боргу, зазначене визнання відповідає вимогам статті 191 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), такі дії останнього не суперечать законодавству та не порушують прав і охоронюваних законом інтересів інших осіб, а отже позовні вимоги у частині стягнення основного боргу в розмірі 9 342 980,06 грн підлягають задоволенню.
У зв'язку з порушенням відповідачем взятих на себе зобов'язань за Договором в частині здійснення розрахунків, суд першої інстанції, перевіривши нараховані та заявлені до стягнення інфляційні втрати, 3% річних, пеню та штраф, визнав їх розміри правильними та обґрунтованими, оскільки позивачем при їх здійснені враховано узгоджені сторонами у Договорі строки і порядок розрахунків, а також вимоги чинного законодавства. З огляду на встановлені обставини, суд першої інстанції виснував про те, що стягненню з відповідача підлягає пеня у розмірі 742 088,79 грн, штраф у розмірі 1 123 170,44 грн, 3% річних у розмірі 193 629,23 грн та інфляційні втрати у розмірі 885 643,71 грн.
При цьому, розглянувши заявлене відповідачем клопотання про зменшення розміру пені та штрафу, з огляду на приписи статті 551 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) та статті 233 Господарського кодексу України (далі - ГК України), з урахуванням інтересів обох сторін, зазначених відповідачем причин і обставин прострочення виконання ним договірних зобов'язань, зважаючи на відсутність у матеріалах справи будь-яких доказів на підтвердження факту понесення позивачем збитків внаслідок допущеного відповідачем прострочення, а також враховуючи значний розмір та невідповідність, на переконання суду, такого розміру стягуваних штрафних санкцій наслідкам порушення підприємством зобов'язання зі своєчасної оплати, суд першої інстанції дійшов висновку про те, що в даному конкретному випадку є можливим зменшення розміру нарахованих позивачем сум пені та штрафу на 50%, а саме до 371 044,40 грн та 561 585,22 грн відповідно. Таке зменшення суд першої інстанції визнав оптимальним балансом інтересів сторін у спорі, що запобігатиме настанню негативних наслідків для сторін.
Оскільки відповідач до початку розгляду справи по суті визнав позов в частині стягнення суми основного боргу та враховуючи приписи статті 130 ГПК України, суд першої інстанції повернув позивачу з державного бюджету судовий збір у розмірі 56 057,88 грн. В іншій частині, судовий збір поклав на відповідача в порядку статті 129 ГПК України, так як у разі коли господарський суд зменшує розмір неустойки (штрафу, пені), витрати позивача, пов'язані зі сплатою судового збору, відшкодовуються за рахунок відповідача у сумі, сплаченій позивачем за позовною вимогою, яка підлягала б задоволенню, якби зазначений розмір судом не було зменшено.
Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнення їх доводів.
Не погоджуючись із прийнятим рішенням, ТОВ "Атонмаш" 21.07.2025 звернулось до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення Господарського суду міста Києва від 23.06.2025 у справі № 910/14496/24 скасувати в частині стягнення пені в розмірі 371 044,40 грн та штрафу у розмірі 561 585,22 грн та в цій частині ухвалити нове рішення, яким зменшити на 90 % розмір пені з 742 088,79 грн до 74 208,88 грн, а також зменшити на 90 % розмір штрафу з 1 123 170,44 грн до 112 317,04 грн.
Мотивуючи вимоги апеляційної скарги, відповідач зазначає, що рішення суду першої інстанції в оскаржуваній частині є несправедливим, тобто таким, що порушує баланс інтересів сторін, оскільки в ньому не враховано відсутність будь-яких заперечень з боку відповідача щодо пред'явленого йому боргу, а також те, що майнова сфера позивача відновлюється застосуванням законодавчо встановленого обов'язку відповідача сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми згідно зі статтею 625 Цивільного кодексу України.
Крім того, за твердженням скаржника, приймаючи рішення про зменшення розміру пені та штрафу до 50% їх заявленого розміру, суд першої інстанції не врахував висновки Верховного Суду з цього питання, викладені у постанові від 05.09.2024 у справі №910/1705/24 в частині дискреційних повноважень суду для вирішення питання щодо обґрунтованості зменшення розміру належної до стягнення з відповідача пені з 5 112 750,20 грн до 1 грн.
Дії суду апеляційної інстанції щодо розгляду апеляційної скарги по суті.
Відповідно до Витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 21.07.2025 апеляційну скаргу ТОВ "Атонмаш" на рішення Господарського суду міста Києва від 23.06.2025 у справі № 910/14496/24 передано для розгляду колегії суддів у складі: головуючий суддя - Кравчук Г.А. (суддя-доповідач), судді: Сітайло Л.Г., Коробенко Г.П.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 28.07.2025 витребувано з Господарського суду міста Києва матеріали справи № 910/14496/24; відкладено розгляд питання про відкриття чи відмову у відкритті апеляційного провадження, повернення без розгляду апеляційної скарги або залишення апеляційної скарги без руху за апеляційною скаргою ТОВ "Атонмаш" на рішення Господарського суду міста Києва від 23.06.2025 у справі № 910/14496/24 до надходження до суду матеріалів справи.
04.08.2025 до Північного апеляційного господарського суду надійшли матеріали справи № 910/14496/24.
Розпорядженням Керівника апарату Північного апеляційного господарського суду від 14.08.2025 призначено проведення повторного автоматизованого розподілу судової справи, у зв'язку з перебуванням у відпустці судді Сітайло Л.Г.
Згідно з Витягом з протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 14.08.2025 апеляційну скаргу ТОВ "Атонмаш" на рішення Господарського суду міста Києва від 23.06.2025 у справі № 910/14496/24 передано для розгляду колегії суддів у складі: головуючий суддя - Кравчук Г.А. (суддя-доповідач), судді: Тищенко А.І., Коробенко Г.П.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 22.08.2025 апеляційну скаргу ТОВ "Атонмаш" на рішення Господарського суду міста Києва від 23.06.2025 у справі № 910/14496/24 залишено без руху на підставі статті 174, частини 2 статті 260 ГПК України; надано скаржнику десятиденний термін, з моменту отримання ухвали, для усунення недоліків апеляційної скарги.
На виконання вимог вищезазначеної ухвали, скаржником 01.09.2025 надано суду докази сплати судового збору у розмірі 16 787,33 грн.
У зв'язку з перебуванням головуючого судді (судді-доповідача) Кравчука Г.А. у відпустці з 01.09.2025 по 14.09.2025 включно, процесуальні дії у справі не здійснювались.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 29.09.2025 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ТОВ "Атонмаш" на рішення Господарського суду міста Києва від 23.06.2025 у справі № 910/14496/24; розгляд справи призначено на 05.11.2025 о 15 год 00 хв; запропоновано учасникам справи вчинити певні процесуальні дії в установлені судом строки.
У судовому засіданні 05.11.2025 у даній справі оголошено перерву до 11 год 00 хв 12.11.2025, про що повідомлено представників сторін.
За результатами поданої представником ТОВ "Атонмаш" заяви про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 10.11.2025 її задоволено; постановлено судове засідання, яке відбудеться 12.11.2025 об 11 год 00 хв, проводити в режимі відеоконференції; визначено особу, яка братиме участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду: представник відповідача - адвокат Вівсяник А.М.; попереджено сторін, що відповідно до частини 5 статті 197 ГПК України, ризики технічної неможливості участі у відеоконференції поза межами приміщення суду, переривання зв'язку тощо несе учасник справи, який подав відповідну заяву.
Правові позиції інших учасників справи щодо поданої апеляційної скарги.
Позивач не скористався правом на подання відзиву щодо поданої ТОВ "Атонмаш" апеляційної скарги в установлених порядку та строк, однак зазначене не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції у даній справі.
Явка представників сторін.
У судове засідання 12.11.2025 з'явився представник позивача.
Відповідач не забезпечив участь у судовому засіданні свого представника, хоча був належним чином повідомлений про дату, час і місце судового засідання, із заявами до суду про відкладення розгляду справи з зазначенням будь-яких поважних причин неможливості явки представника у судове засідання не звертався.
Враховуючи наведене, висновки Європейського суду з прав людини у рішенні від 03.04.2008 у справі "Пономарьов проти України", а також те, що явка учасників справи не визнавалася судом обов'язковою, а участь у засіданні суду є правом, а не обов'язком сторони, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про можливість розгляду апеляційної скарги по суті за відсутності представника відповідача.
Присутній у судовому засіданні представник позивача заперечив вимоги апеляційної скарги, просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, рішення суду першої інстанції у даній справі залишити без змін.
Заявлені у справі клопотання та результати їх розгляду.
03.11.2025 через підсистему ЄСІТС "Електронний суд" до Північного апеляційного господарського суду від ТОВ "Атонмаш" надійшло клопотання, в якому відповідач просить приєднати до матеріалів справи письмові докази, зокрема, документи кримінального провадження від 27.05.2025 за фактом пошкодження виробничих цехів АТ "Красилівський машинобудівний завод", що орендуються відповідачем для здійснення виробничої діяльності, а саме: копії Витягу з Єдиного державного реєстру досудових розслідувань від 27.05.2025, постанови про залучення особи до провадження як потерпілого від 27.05.2025, договори оренди відповідачем приміщень і обладнання за переліком, зазначеним у додатку до цього клопотання.
Мотивуючи зазначене клопотання, відповідач вказує, що подані ним додаткові докази підтверджують скрутне фінансове становище відповідача, оскільки у даній справі оскаржується рішення суду першої інстанції в частині стягненні пені та штрафу щодо можливості зменшення їх до 10%, а саме: до 74 208,88 грн та 112 317,04 грн відповідно їх заявленого розміру позивачем.
Водночас, відповідач у клопотанні не наводить обґрунтування неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього.
Колегія суддів апеляційного господарського суду за результатами розгляду зазначеного клопотання відповідача його відхиляє з огляду на таке.
За змістом частин 2 та 3 статті 269 ГПК України суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього.
З наведеного вбачається, що приписи частини 3 статті 269 ГПК України передбачають наявність таких критеріїв, які є обов'язковою передумовою для вирішення питання про прийняття судом апеляційної інстанції додаткових доказів, а саме "винятковість випадку" та "причини, що об'єктивно не залежать від особи".
Отже, при поданні учасником справи доказів, які не були подані до суду першої інстанції, такий учасник справи повинен обґрунтувати, в чому полягає винятковість випадку неподання зазначених доказів до суду першої інстанції у встановлений строк, а також надати відповідні докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від особи, яка їх подає.
Така обставина як відсутність обґрунтування, в чому полягає винятковість випадку неподання зазначених доказів до суду першої інстанції виключає можливість прийняття апеляційним господарським судом додаткових доказів у порядку статті 269 ГПК України (постанови Верховного Суду від 31.08.2021 у справі № 914/1725/19; від 12.01.2021 у справі № 01/1494(14-01/1494); від 15.12.2020 у справі № 925/1052/19; від 21.04.2021 у справі № 906/1179/20).
Таким чином, суд апеляційної інстанції має право досліджувати нові докази, але лише якщо неподання таких доказів до суду першої інстанції зумовлене поважними причинами (поважність причин повинен довести заявник). Вказане положення закріплене законодавцем з метою забезпечення змагальності процесу в суді першої інстанції, де сторони повинні надати всі наявні в них докази, і недопущення зловживання стороною своїми правами.
Поряд з цим, колегія суддів апеляційного господарського суду бере до уваги, що згідно з пунктом 6 частини 2 статті 258 ГПК України нові обставини, що підлягають встановленню, докази, які підлягають дослідженню чи оцінці, обґрунтування поважності причин неподання доказів до суду першої інстанції, мають бути зазначені в апеляційній скарзі. Можливість подання нових доказів після відкриття апеляційного провадження і призначення справи до розгляду в Кодексі взагалі не передбачена. У такому разі застосовується загальне правило, що визначає, що докази, не подані у встановлений законом або судом строк, до розгляду судом не приймаються, крім випадку, коли особа, яка їх подає, обґрунтувала неможливість їх подання у вказаний строк з причин, що не залежали від неї (частина 8 статті 80 ГПК України).
Відповідно до встановлених судом апеляційної інстанції обставин, причинами неподання до суду першої інстанції відповідних доказів відповідач вказує: 1) необізнаність про розгляд справи, оскільки суд першої інстанції в установленому порядку не повідомив відповідача про розгляд справи; 2) представник відповідача отримав додаткові докази станом на час подання заяви, 06.10.2025, тобто після відкриття апеляційного провадження.
Матеріалами справи підтверджується, що копії додаткових доказів, а саме: Витягу з Єдиного державного реєстру досудових розслідувань від 27.05.2025, постанови про залучення особи до провадження як потерпілого від 27.05.2025, договори оренди відповідачем приміщень і обладнання за переліком, подані відповідачем до суду апеляційної інстанції з клопотанням від 03.11.2025 після відкриття апеляційного провадження (ухвала від 29.08.2025) і про їх існування, а також обґрунтування поважності причин неподання доказів як до суду першої інстанції, так і до суду апеляційної інстанції разом з апеляційною скаргою, в порушення вимог пункту 6 частини 2 статті 258 ГПК України відповідач в апеляційній скарзі не зазначав.
За таких обставин, колегія суддів апеляційного господарського суду вважає, що подані відповідачем додаткові докази не можуть бути прийняті, оскільки відповідач не довів винятковість випадку неподання зазначених доказів у встановлений законом строк та не обґрунтував неможливість їх подання у вказаний строк з причин, що не залежали від нього.
12.11.2025 до Північного апеляційного господарського суду від ТОВ "Атонмаш" через підсистему ЄСІТС "Електронний суд" (сформовано 11.11.2025) надійшло клопотання, яким відповідач надав на розгляд та затвердження підписану позивачем мирову угоду у справі №910/14496/24. До вказаного клопотання додано Мирову угоду у справі №910/14496/24 від 11.11.2025, протокол створення та перевірки кваліфікаційного та удосконаленого електронного підписі, дата та час:16:43:04 11.11.2025.
Дослідженням поданих відповідачем документів, судом апеляційної інстанції встановлено, що додана до клопотання Мирова угода у справі №910/14496/24 від 11.11.2025 не містить підписів повноважних представників сторін, протокол створення та перевірки кваліфікаційного та удосконаленого підпису від 11.11.2015 свідчить про підписання файлу Мирова угода Тім сталь Атонмаш підписувачем - Генеральним директором ТОВ "Атонмаш" Гавриленко С.О., доказів звернення відповідача до позивача з проханням підписати зазначену Мирової угоди відповідачем до клопотання не додано, про такі обставини у самому клопотанні також не зазначено.
Натомість, 12.11.2025 до суду апеляційної інстанції від позивача надійшла заява, відповідно до якої останній повідомляє суд про те, що станом на 11.11.2025 жодних перемовин з метою врегулювання спору між сторонами не здійснюється, пропозицій від ТОВ "Атонмаш" щодо зменшення штрафних санкцій до ТОВ "Тім сталь" не надходило.
У судовому засіданні, яке відбулося 12.11.2025, представник позивача заперечив подане відповідачем клопотання про затвердження мирової угоди, просить його не розглядати.
За приписами частини 1 статті 192 ГПК України мирова угода укладається сторонами з метою врегулювання спору на підставі взаємних поступок і має стосуватися лише прав та обов'язків сторін. У мировій угоді сторони можуть вийти за межі предмета спору за умови, якщо мирова угода не порушує прав чи охоронюваних законом інтересів третіх осіб.
Частиною 2 статті 192 ГПК України встановлено, що сторони можуть укласти мирову угоду і повідомити про це суд, зробивши спільну письмову заяву, на будь-якій стадії судового процесу.
Зважаючи на викладене, колегія суддів апеляційного господарського суду відзначає, що факт встановлення і дослідження належного підпису/погодження відповідної заяви однією із сторін спору має істотний характер у таких правовідносинах, так як порушення будь-якої з наведених у статті 192 ГПК України вимог свідчить про відсутність передумов для прийняття такої заяви до розгляду і, як наслідок, є безумовною підставою для відмови у затвердженні мирової угоди.
З огляду на встановлені обставини, відсутність спільної письмової заяви сторін, наявність заперечень позивача, подане відповідачем одноособово клопотання про розгляд і затвердження мирової угоди, в якій також відсутній підпис позивача, судом апеляційної інстанції відхиляється.
Обставини справи, встановлені судом першої інстанції та перевірені судом апеляційної інстанції.
Як убачається з матеріалів справи, 21.03.2023 між ТОВ "Тім сталь" (постачальник) та ТОВ "Атонмаш" (покупець) укладено Договір поставки №21/03 (далі - Договір), за умовами якого постачальник зобов'язаний у порядку та строки, встановлені Договором, передати у власність покупця металопрокат (далі - товар), загальний асортимент, кількість, ціна, умови поставки якого вказуються у видаткових накладних та/або специфікаціях, що є невід'ємною частиною даного Договору, а покупець зобов'язується прийняти товар та оплатити його на умовах, визначених цим Договором.
Постачальник поставляє покупцю товар окремими партіями.
Поставка товару за цим Договором здійснюється у відповідності до Міжнародних правил тлумачення торговельних термінів "Інкотермс 2010", на умовах DDP - покупця, якщо інше не обумовлено сторонами у специфікації або у видатковій накладній (пункти 2.1 та 2.2 Договору).
Відповідно до пункту 2.6 Договору право власності на поставлену партію товару і ризики загибелі та/або пошкодження товару переходять від постачальника до покупця з моменту передачі-прийому товару в пункті поставки і засвідчується підписанням сторонами видаткової накладної. Датою отримання покупцем партії товару та супровідних документів є дата підписання представником покупця уповноваженим за довіреністю видаткової накладної.
У пункті 2.8 Договору сторони погодили, що усі поставки товару здійснені між сторонами у період дії Договору регулюються умовами цього Договору. незалежно від того чи є посилання на цей Договір у видаткових накладних.
За умовами пункту 3.2 Договору оплата здійснюється покупцем в безготівковому порядку шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок постачальника на наступних умовах:
- 20% від вартості партії товару сплачується покупцем на умовах передоплати на підставі рахунку постачальника;
- 80% від вартості партії товару сплачується покупцем протягом 30 календарних днів з моменту переходу права власності, якщо сторонами не погоджено іншого. Фактом оплати вважається надходження грошових коштів на поточний рахунок постачальника.
У пункті 3.3 Договору сторони погодили, що у випадку наявності спору між сторонами з приводу моменту оплати товару або неможливості застосування п. 3.2 цього Договору, сторони застосовують положення ч. 1 статті 692 ЦК України.
Відповідно до пункту 4.1 Договору якість товару, що поставляється за даним Договором, повинна відповідати встановленим технічним умовами або вимогам покупця, що висуваються у момент погодження поставки.
Положеннями пункту 7.1 сторонами узгоджено, що у випадку порушення строку оплати за поставлений товар покупець зобов'язаний сплатити постачальнику суму основного боргу постачальнику та пеню в розмірі однієї облікової ставки НБУ, що діє на момент нарахування пені, від суми заборгованості за кожен день прострочення платежу. Сума заборгованості сплачується з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення. При затримці оплати боргу більше ніж на 10 днів покупець зобов'язується додатково сплатити постачальнику штраф у розмірі 10% від суми заборгованості. Пеня, відсотки, інфляційні нараховуються протягом шести місяців.
Цей Договір вступає в силу з моменту його підписання уповноваженими представниками сторін та діє до 31.12.2023, а в частині розрахунків та відповідальності за порушення оплати отриманого товару до повного виконання сторонами своїх зобов'язань за цим Договором. У випадку, якщо не пізніше, ніж за один місяць до закінчення терміну дії цього Договору жодна із сторін не заявить про його припинення, то цей Договір вважається пролонгованим на кожен наступний календарний рік (пункти 11.1 та 11.2 Договору).
На виконання умов Договору позивачем поставлено відповідачу товар згідно з такими видатковими накладними: № 562 від 30.10.2024 на суму 907 365,88 грн, № 455 від 11.09.2024 на суму 304 536,07 грн, № 475 від 19.09.2024 на суму 251 476,34 грн, № 485 від 23.09.2024 на суму 268 865,66 грн, № 496 від 25.09.2024 на суму 22 268,00 грн, № 501 від 27.09.2024 на суму 629 859,94 грн, № 507 від 30.09.2024 на суму 605 950,98 грн, № 250 від 03.06.2024 на суму 299 185,51 грн, № 267 від 10.06.2024 на суму 8 364,00 грн, № 300 від 26.06.2024 на суму 135 547,54 грн, № 321 від 08.07.2024 на суму 454 801,62 грн, № 336 від 15.07.2024 на суму 226 411,98 грн, № 339 від 16.07.2024 на суму 134 388,24 грн, № 346 від 19.07.2024 на суму 133 318,13 грн, № 353 від 23.07.2024 на суму 261 731,58 грн, № 358 від 26.07.2024 на суму 207 334,22 грн, № 364 від 29.07.2024 на суму 863 554,91 грн, № 369 від 30.07.2024 на суму 293 389,07 грн, № 399 від 09.08.2024 на суму 59 747,93 грн, № 405 від 13.08.2024 на суму 864 709,91 грн, № 445 від 04.09.2024 на суму 208 939,39 грн, № 453 від 10.09.2024 на суму 982 366,22 грн, № 763 від 28.12.2023 на суму 371 280,04 грн, № 36 від 26.01.2024 на суму 267 540,02 грн, № 50 від 01.02.2024 на суму 385 877,54 грн, № 78 від 16.02.2024 на суму 187 663,38 грн, № 64 від 16.02.2024 на суму 175 826,06 грн, № 117 від 06.03.2024 на суму 261 038,88 грн, № 186 від 22.04.2024 на суму 162 746,22 грн, № 224 від 16.05.2024 на суму 64 400,00 грн, № 223 від 16.05.2024 на суму 304 090,19 грн, № 339 від 16.07.2024 на суму 134 388,24 грн, № 258 від 05.06.2024 на суму 241 433,98 грн, № 758 від 26.12.2023 на суму 685 694,93 грн.
Звертаючись з позовом до господарського суду, позивач зазначив про виконання ним належним чином своїх зобов'язань за Договором шляхом поставки відповідачу замовленого товару, в той час як останній, в порушення взятих на себе зобов'язань за Договором, оплату отриманого товару в повному обсязі не здійснив, у зв'язку з чим за ТОВ "Атонмаш" обліковується заборгованість у розмірі 9 342 980,06 грн.
Також, у зв'язку з порушенням відповідачем взятих на себе зобов'язань в частині здійснення розрахунків, позивачем нараховано та заявлено до стягнення, з урахуванням прийнятої судом першої інстанції заяви про збільшення розміру позовних вимог, 3% річних у розмірі 193 629,23 грн, інфляційні втрати в розмірі 885 643,71 грн, пеню в розмірі 742 088,79 грн та штраф у розмірі 1 123 170,44 грн.
Відповідач у відзиві на позовну заяву визнав позовні вимоги в частині стягнення основного боргу. Натомість, заперечуючи проти позовних вимог в частині стягнення пені, 3% річних, інфляційних нарахувань та штрафу, зазначив, що позивачем поза увагою залишено та проігноровано домовленість сторін щодо оплати товару, що встановлена пунктом 3.2 Договору з відтермінуванням платежу на 30 (тридцять) календарних днів з моменту переходу права власності на товар до відповідача. Відповідач також вказав, що позивач при здійсненні розрахунку 3% річних, інфляційних, пені та штрафу не звернув уваги на вимоги пункту 3.3 Договору, якими встановлено порядок усунення розбіжностей між сторонами договору щодо моменту плати.
У процесі розгляду справи у суді першої інстанції відповідачем подано клопотання про зменшення розміру штрафних санкцій на 90% від заявленого розміру, а саме: пені з 742 088,79 грн до 74 208,88грн, штрафу з 1 123 170,44 грн до 112 317,04 грн.
Мотиви та джерела права, з яких виходить суд апеляційної інстанції при прийнятті постанови.
Відповідно до частини 1 статті 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
З огляду на те, що відповідач оскаржує рішення суду першої інстанції у даній справі в частині задоволення позовних вимог про стягнення з нього пені та штрафу, апеляційний господарський суд надає правову оцінку спірним правовідносинам в межах вимог апеляційної скарги.
Так, в апеляційній скарзі відповідач просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 23.06.2025 у справі №910/14496/24 в частині задоволення позовних вимог про стягнення з нього 371 044,40 грн пені та 561 585,22 грн штрафу та в цій частині ухвалити нове рішення, яким зменшити розмір пені та штрафу до 10% від заявленого позивачем їх розміру.
Дослідивши наявні в матеріалах справи докази, суд першої інстанції в оскаржуваному рішенні дійшов висновку про те, що в даному конкретному випадку є можливим зменшення розміру нарахованих позивачем сум пені та штрафу на 50%, а саме до 371 044,40 грн та 561 585,22грн відповідно, що становить оптимальний баланс інтересів сторін у спорі та запобігатиме настанню негативних наслідків для них.
Колегія суддів апеляційного господарського суду погоджується з таким висновком суду першої інстанції з огляду на таке.
Відповідно до частини 3 статті 551 ЦК України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.
Виходячи зі змісту положень чинного законодавства вирішуючи питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), що підлягають стягненню зі сторони, яка порушила зобов'язання, господарський суд повинен оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи із інтересів обох сторін, які заслуговують на увагу; ступінь виконання зобов'язання боржником; причини неналежного виконання або невиконання зобов'язання; тривалість прострочення виконання; наслідків порушення зобов'язання; невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної особи (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов'язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідків) тощо (аналогічний висновок про застосування норми права викладений в постанові Верховного Суду від 31.10.2019 у справі №924/243/19).
Таким чином, наведені норми ставлять право суду на зменшення неустойки в залежність від співвідношення її розміру до заподіяних збитків, з метою забезпечення дотримання розумного балансу інтересів кредитора та боржника.
Слід зазначити, що поняття "значно" та "надмірно", при застосуванні частини 3 статті 551 ЦК України є оціночними і мають конкретизуватися судом у кожному конкретному випадку. Правила встановлені цими нормами направлені на запобігання збагаченню кредитора за рахунок боржника, недопущення заінтересованості кредитора в порушенні зобов'язання боржником.
Якщо відповідальність боржника перед кредитором за неналежне виконання обов'язку щодо своєчасного розрахунку не обмежена жодними межами, а залежить виключно від установлених договором процентів (штрафу, пені, річних відсотків), то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення. Він може бути несправедливим щодо боржника, а також щодо третіх осіб, оскільки майновий тягар відповідних виплат може унеможливити виконання боржником певних зобов'язань, зокрема з виплати заробітної плати своїм працівникам та іншим кредиторам, тобто цей тягар може бути невиправдано обтяжливим чи навіть непосильним. У таких випадках невизнання за судом права на зменшення розміру відповідальності може призводити до явно нерозумних і несправедливих наслідків. Тобто має бути дотриманий розумний баланс між інтересами боржника та кредитора.
За правовою позицією Верховного Суду в постанові від 26.02.2020 у справі № 924/456/19, зменшення розміру заявлених до стягнення штрафних санкцій є правом суду, який оцінивши надані сторонами докази та обставини справи в їх сукупності, вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення пені, а також розмір, до якого підлягає її зменшення. При цьому відсутність чи невисокий розмір збитків може бути підставою для зменшення судом розміру неустойки, що стягується з боржника. Вирішуючи питання про зменшення розміру штрафу, що підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання, суд повинен з'ясувати наявність значного перевищення розміру неустойки перед розміром збитків, а також об'єктивно оцінити, чи є цей випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеня виконання зобов'язань, причин неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення виконання зобов'язання, невідповідності розміру штрафу наслідкам порушення, добровільного усунення винною стороною порушення та його наслідків.
Законодавством не встановлений перелік виключних обставин, виходячи з яких має бути прийняте рішення щодо зменшення штрафних санкцій, так само як і не врегульований розмір (відсоткове співвідношення) можливого зменшення штрафних санкцій. Дане питання вирішується господарським судом, відповідно до статті 86 ГПК України, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.
Разом з цим, колегія суддів апеляційного господарського суду зазначає, що неустойка - це спосіб забезпечення виконання зобов'язання. Її завдання - сприяти належному виконанню зобов'язання, стимулювати боржника до належної поведінки. Однак таку функцію неустойка виконує до моменту порушення зобов'язання боржником. Після порушення боржником свого обов'язку неустойка починає виконувати функцію майнової відповідальності. Водночас неустойка не є каральною санкцією, а має саме компенсаційний характер. Господарські санкції, що встановлюються відповідно до договору чи закону за неналежне виконання зобов'язання, спрямовані передусім на компенсацію кредитору майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку боржника. Такі санкції не можуть розглядатися кредитором як спосіб отримання доходів, що є більш вигідним порівняно з надходженнями від належно виконаних господарських зобов'язань. Такі висновки зробив Верховний Суд у пунктах 39-41 постанови від 14.02.2024 у справі № 910/3015/23.
Судова практика щодо застосування цих норм наразі є усталеною (постанови Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі № 902/417/18, Верховного Суду від 14.04.2021 у справі № 923/587/20, від 01.10.2020 у справі № 904/5610/19, від 02.12.2020 у справі № 913/698/19, від 26.01.2021 у справі № 922/4294/19, від 24.02.2021 у справі № 924/633/20, від 03.03.2021 у справі № 925/74/19, від 16.03.2021 у справі № 910/3356/20, від 30.03.2021 у справі № 902/538/18, від 19.01.2021 у справі № 920/705/19, від 27.01.2021 у справі № 910/16181/18, від 31.03.2020 у справі № 910/8698/19, від 11.03.2020 у справі № 910/16386/18, від 09.07.2020 у справі № 916/39/19, від 08.10.2020 у справі № 904/5645/19, від 14.04.2021 у справі № 922/1716/20, від 13.04.2021 у справі № 914/833/19, від 22.06.2021 у справі № 920/456/17 та від 14.02.2024 у справі № 910/3015/23) і відповідно до неї при визначенні розміру неустойки судам належить керуватися такими загальними підходами (правилами):
- обидва кодекси містять норми, які дають право суду зменшити розмір обрахованих за договором штрафних санкцій, але ГК України вказує на неспівмірність розміру штрафних санкцій з розміром збитків кредитора як на обов'язкову умову, за наявності якої таке зменшення є можливим, тоді як ЦК України виходить з того, що підставою зменшення можуть бути й інші обставини, які мають істотне значення;
- зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду, а за відсутності у законі переліку таких виняткових обставин господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки;
- довести наявність обставин, які можуть бути підставою для відповідного зменшення, має заінтересована особа, яка заявила пов'язане з цим клопотання;
- неустойка має на меті стимулювати боржника до виконання основного грошового зобов'язання та не повинна перетворюватися на несправедливо непомірний тягар для споживача і бути джерелом отримання невиправданих додаткових прибутків для кредитора;
- господарський суд повинен надати оцінку як поданим учасниками справи доказам та обставинам, якими учасники справи обґрунтовують наявність підстав для зменшення штрафних санкцій, так і запереченням інших учасників щодо такого зменшення;
- закон не визначає ані максимального розміру, на який суди можуть зменшити нараховані відповідно до договору штрафні санкції, ані будь-який алгоритм такого зменшення;
- чинним законодавством не врегульований розмір (відсоткове співвідношення) можливого зменшення штрафних санкцій, а тому таке питання вирішується господарським судом згідно зі статтею 86 ГПК України, тобто за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів;
- підприємництво за своєю суттю є ризикованою діяльністю, в Україні діє принцип свободи договору та заборони суперечливої поведінки, сторони добровільно уклали договір і визначили штрафні санкції, тому суд має зменшувати розмір таких санкцій саме у виняткових випадках з урахуванням всіх обставин справи.
При вирішенні питання про зменшення розміру штрафних санкцій судам належить брати до уваги як обставини, прямо визначені у статті 233 ГК України та статті 551 ЦК України, так і інші обставини, на які посилаються сторони та які мають бути доведені ними. При цьому суд не зобов'язаний встановлювати всі можливі обставини, які можуть вплинути на зменшення штрафних санкцій; це не входить в предмет доказування у справах про стягнення неустойки. Відповідно до принципу змагальності суд оцінює лише надані сторонами докази і наведені ними аргументи. Суд повинен належним чином мотивувати своє рішення про зменшення неустойки, із зазначенням того, які обставини ним враховані, якими доказами вони підтверджені, які аргументи сторін враховано, а які відхилено (статті 86, 236-238 ГПК України). Подібні висновки містяться у постановах Верховного Суду від 17.07.2021 у справі №916/878/20 та від 14.02.2024 у справі № 910/3015/23.
Застосоване у статті 551 ЦК України та статті 233 ГК України словосполучення "суд має право" та "може бути зменшений за рішенням суду" свідчить про те, що саме суди користуються певною можливістю розсуду щодо зменшення розміру штрафних санкцій (неустойки), оцінюючи розмір збитків та інші обставини, які мають істотне значення.
Таким чином, господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки.
Отже, можливість зменшення неустойки, передбачена статтею 551 ЦК України, є правом суду, яке він може (але не зобов'язаний), застосувати з огляду на конкретні обставини, тобто зменшення неустойки є дискреційними повноваженнями суду, яке суд може реалізувати на власний розсуд.
Застосування неустойки має здійснюватися із дотриманням принципу розумності та справедливості.
При цьому вирішення питання про зменшення неустойки та розмір, до якого вона підлягає зменшенню, закон відносить на розсуд суду.
Аналогічний висновок щодо можливості зменшення розміру заявленої до стягнення пені, що є правом суду, яке реалізується ним на власний розсуд, викладений також у постановах Верховного Суду від 04.05.2018 у справі № 917/1068/17, від 22.01.2019 у справі № 908/868/18, від 13.05.2019 у справі № 904/4071/18, від 22.04.2019 у справі № 925/1549/17, від 30.05.2019 у справі № 916/2268/18, від 04.06.2019 у справі № 904/3551/18.
З огляду на вказані обставини та норми чинного законодавства, колегія суддів апеляційного господарського суду погоджується з висновком суду першої інстанції, який прийнявши до уваги, що:
-посилання відповідача на те, що він є виробником продукції теплотехнічного призначення (котли побутового та котельні промислового призначення), складовими компонентами якої є металопрокат, що поставляється в тому і позивачем;
- внаслідок обстрілу зс рф цивільних об'єктів у місті Києві постраждала територія відповідача, а також офісні та складські приміщення, що розміщені на цій ділянці, що підтверджується копією Витягу з Єдиного державного реєстру досудових розслідувань від 18.02.2025 та фотографіями пошкоджень ділянки та приміщень відповідача;
- у даній справі не встановленого того, що позивачу заподіяно збитків у певному конкретному розмірі у зв'язку з порушенням відповідачем взятих на себе зобов'язань і розмір таких збитків є таким, що дорівнює або перевищує розмір нарахованих пені та штрафу;
- значний розмір та невідповідність такого розміру стягуваних штрафних санкцій наслідкам порушення підприємством зобов'язання зі своєчасної оплати,
визнав справедливим, розумним та необхідним зменшити розмір пені та штрафу на 50% від заявленого їх розміру, а саме до 371 044,40 грн та 561 585,22 грн відповідно.
При цьому колегія суддів апеляційного господарського суду зауважує, що станом як на момент вирішення спору у суді першої інстанції, так і на момент перегляду справи у суді апеляційної інстанції відповідачем не надано доказів вжиття ним заходів до погашення основного боргу за Договором чи добровільного усунення ним наслідків порушення своїх зобов'язань за Договором в частині оплати отриманого товару, оскільки визнання заявлених позивачем вимог не є доказом їх фактичного виконання.
Оскільки суд першої інстанції вже зменшив заявлені до стягнення штрафні санкції, відтак з урахуванням балансу інтересів сторін у спорі, подальше зменшення штрафних санкцій призведе до дисбалансу на користь відповідача, що є недопустимим у господарському судочинстві.
Таким чином, доводи апеляційної скарги відповідача не знайшли свого підтвердження, оскільки висновок місцевого суду щодо задоволення вимог в частині стягнення пені та штрафу є таким, що ґрунтується на нормах чинного законодавства та відповідає усталеній судовій практиці.
З огляду на встановлені обставини рішення суду першої інстанції в частині задоволення позовних вимог про стягнення пені та штрафу підлягає залишенню без змін.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів скаржника та їх відображення у судових рішеннях, питання вичерпності висновків суду, суд апеляційної інстанції керується висновками, що їх зробив Європейський суд з прав людини у справі "Проніна проти України" (Рішення ЄСПЛ від 18.07.2006). Зокрема, ЄСПЛ у своєму рішенні зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.
Колегія суддів апеляційного господарського суду з огляду на викладене зазначає, що у даній постанові надано вичерпну відповідь на всі істотні, вагомі питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах. З урахуванням усіх фактичних обставин справи, встановлених судом апеляційної інстанції, інші доводи, викладені в апеляційній скарзі, не заслуговують на увагу, оскільки не спростовують обґрунтованих та правомірних висновків суду першої інстанції у вказаній справі та, відповідно, не впливають на вирішення спору у даній справі.
Висновки суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги.
Статтею 269 ГПК України передбачено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
Нормою статті 276 ГПК України передбачено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
З урахуванням всіх обставин справи в їх сукупності, колегія суддів апеляційного господарського суду дійшла висновку про те, що рішення місцевого господарського суду у даній справі в оскаржувані частині відповідає чинному законодавству, фактичним обставинам та матеріалам справи і підстав для його скасування не вбачається. Скаржником не наведено переконливих аргументів у відповідності з нормами чинного законодавства щодо спростування висновків суду першої інстанції.
Судові витрати.
Згідно зі статтею 129 ГПК України витрати зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги покладаються на скаржника (відповідача).
Керуючись ст. ст. 74, 129, 269, 271, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд,
1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Атонмаш" на рішення Господарського суду міста Києва від 23.06.2025 у справі № 910/14496/24 залишити без задоволення.
2. Рішення Господарського суду міста Києва від 23.06.2025 у справі №910/14496/24 залишити без змін.
3. Матеріали справи №910/14496/24 повернути до місцевого господарського суду.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня складання її повного тексту.
Повний текст складено 12.12.2025.
Головуючий суддя Г.А. Кравчук
Судді А.І. Тищенко
Г.П. Коробенко