вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua
"11" грудня 2025 р. Справа № 927/558/25
Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Демидової А.М.
суддів: Ходаківської І.П.
Владимиренко С.В.
розглянувши в письмовому провадженні без повідомлення учасників справи апеляційну скаргу Чернігівської обласної прокуратури
на рішення Господарського суду Чернігівської області від 31.07.2025 (суддя Шморгун В.В.)
у справі № 927/558/25 Господарського суду Чернігівської області
за позовом Чернігівської окружної прокуратури в інтересах держави
в особі Городнянської міської ради
до Товариства з обмеженою відповідальністю "Тенегія"
про стягнення 64 406,27 грн
Короткий зміст і підстави позовних вимог
У травні 2025 року Чернігівська окружна прокуратура звернулась до Господарського суду Чернігівської області з позовом в інтересах держави в особі Городнянської міської ради (позивач) до Товариства з обмеженою відповідальністю "Тенегія" про стягнення 64 406,27 грн, з яких 53 000,00 грн попередньої оплати за непоставлений товар, 3 701,57 грн інфляційних нарахувань, 731,25 грн 3 % річних та 6 973,45 грн пені.
Позовні вимоги обґрунтовано неналежним виконанням відповідачем своїх зобов'язань за договором поставки № СК4/853 від 12.11.2024.
Короткий зміст рішення місцевого господарського суду та мотиви його ухвалення
Рішенням Господарського суду Чернігівської області від 31.07.2025 у справі № 927/558/25 в задоволенні позову відмовлено повністю.
Рішення суду мотивовано тим, що прокуратура та позивач не підтвердили належними та допустимими доказами порушення відповідачем обов'язку щодо своєчасної передачі товару, який був попередньо оплачений, відмови відповідача від здійснення своїх обов'язків, а отже, не доведено наявність підстав для повернення попередньої оплати, що свідчить про відсутність у позивача порушеного права на момент звернення до суду з даними вимогами.
Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнення її доводів
Не погодившись із рішенням Господарського суду Чернігівської області 31.07.2025 у справі № 927/558/25, Чернігівська обласна прокуратура звернулася до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати його як таке, що ухвалене з порушенням норм матеріального та процесуального права, зокрема, ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), ст. 610, 626, 631, 662, 693 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), ст. 3, 13, 42, 46, 73, 76-79, 86, 236 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), та ухвалити нове, яким позовні вимоги задовольнити повністю.
При цьому скаржник зазначає, що відповідач викладених у позовній заяві обставин не спростував, як і не надав жодних доказів належного виконання договору в частині фактичної можливості заправки автомобілів позивача на будь-якій АЗС "АNР" та "АВІАС", визначених договором.
Дії суду апеляційної інстанції щодо розгляду апеляційної скарги по суті
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 01.09.2025 (колегія суддів у складі: Демидової А.М. - головуючого, суддів Ходаківської І.П., Владимиренко С.В.) відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Чернігівської обласної прокуратури на рішення Господарського суду Чернігівської області від 31.07.2025 у справі № 927/558/25; розгляд апеляційної скарги постановлено здійснювати в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи (без проведення судового засідання); встановлено строк для подання відзиву на апеляційну скаргу, пояснень, клопотань, заперечень - до 12.09.2025.
Зважаючи на воєнний стан в Україні, тривалі повітряні тривоги, дана справа розглядається судом апеляційної інстанції в розумний строк, тобто такий, що є об'єктивно необхідним для виконання процесуальних дій та забезпечення можливості реалізації учасниками справи своїх процесуальних прав.
Позиції учасників справи
Відповідач своїм правом, наданим статтею 263 ГПК України, не скористався, відзив на апеляційну скаргу не надав.
Відповідно до ч. 3 ст. 263 ГПК України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.
Обставини справи, встановлені судом першої інстанції та перевірені судом апеляційної інстанції
Як встановлено судом першої інстанції та перевірено судом апеляційної інстанції, за результатами проведеної Городнянською міською радою через вебпортал публічних закупівель "Prozorro" закупівлі паливно-мастильних матеріалів у кількості 1 000 літрів за кошти місцевого бюджету, переможцем визнано Товариство з обмеженою відповідальністю "Тенегія".
12.11.2024 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Тенегія" як постачальником та Городнянською міською радою як покупецем укладено договір поставки № СК4/853 (далі - Договір), за умовами якого постачальник зобов'язався передати покупцю у власність товар - бензин А-95, у кількості згідно з накладними на товар, а покупець - сплатити і прийняти вказаний товар.
Згідно з п. 1.5 Договору відпуск товару здійснюється за довірчими документами (скретч-картки) на отримання товару відповідно до Правил роздрібної торгівлі нафтопродуктами, затверджених постановою Кабінету Міністрів України № 1442 від 20.12.1997.
Пунктом 2.1 Договору передбачено, що товар вважається переданим постачальником і прийнятим покупцем по кількості і якості з моменту фактичного отримання товару згідно з умовами Договору.
У п. 3.1, 3.2 Договору визначено, що ціна 1 літра товару: згідно з накладними на товар. Загальна сума Договору: 53 000,00 грн.
Пунктом 4.1 Договору погоджено, що оплата товару здійснюється покупцем в національній валюті України в безготівковій формі шляхом перерахування коштів на рахунок постачальника в день виписки рахунка-фактури та накладної на товар. Ціна одного літра товару вказується у рахунку-фактурі та накладній і дійсна протягом дня їх виписки.
У п. 5.1 Договору встановлено, що строк поставки товарів - до закінчення терміну дії довірчого документа (скртеч-картки).
Підпунктами 5.2.1, 5.2.2 пункту 5.2 Договору передбачено, що передача покупцю товару за цим Договором здійснюється на АЗС постачальника шляхом заправки автомобілів покупця при пред'явленні довіреними особами покупця скретч-картки.
Скретч-картка є підставою для видачі (заправки) з АЗС вказаного у карті об'єму і марки товару, після чого всі обов'язки сторін за погашеними скретч-картками вважаються виконаними, при цьому постачальник не може передати покупцю товар іншої марки чи в кількості меншій, ніж зазначено в скретч-картці.
Умови постачання - самовивезення. Покупець зобов'язується отримати товар на АЗС до закінчення терміну дії довірчого документа, який зазначений на довірчому документі (п. 5.3 Договору).
Відповідно до п. 6.2 Договору покупець має право достроково розірвати цей Договір у разі невиконання постачальником своїх зобов'язань за Договором, повідомивши про це постачальника за 5 календарних днів до його розірвання; контролювати поставку товарів у строки, встановлені цим Договором.
Згідно з п. 6.3 Договору постачальник зобов'язаний забезпечити поставку товарів у строки, встановлені цим Договором.
Відповідно до п. 7.2 Договору за невиконання чи неналежне виконання зобов'язань за цим Договором сторони несуть відповідальність шляхом сплати пені в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми невиконаного стороною зобов'язання за кожний день прострочення.
Строк дії Договору - з моменту підписання сторонами та його скріплення печатками сторін (за їх наявності) і до 31 грудня 2024 року (п. 10.1, 10.2 Договору).
12.11.2024 Товариством з обмеженою відповідальністю "Тенегія" та Городнянською міською радою підписано видаткову накладну № 0004/0002323, в якій зафіксовано передачу відповідачем позивачу довірчих документів (скетч-карт) на бензин А-95 у кількості 1 000 л на загальну суму 53 000,00 грн.
Відповідно до платіжної інструкції № 1040 від 14.11.2024 Городнянська міська рада сплатила Товариству з обмеженою відповідальністю "Тенегія" кошти у розмірі 53 000,00 грн за бензин А-95 згідно з накладною № 0004/0002323 від 12.11.2024, договором № СК4/853 від 12.11.2024.
Звертаючись із позовом у даній справі, прокуратура послалась на те, що починаючи з 12.11.2024 та станом на даний час на АЗС постачальника позивачу відмовляють у відпуску пального, у зв'язку із чим постачальником фактично недопоставлено Городнянській міській раді 1 000 літрів бензину А-95 на суму 53 000,00 грн; за результатами неодноразового виїзду уповноважених осіб міської ради за місцем розташування АЗС постачальника встановлено, що заправні станції не працюють, є закритими та палива не відпускають, про що складено відповідні службові записки.
Прокуратура надала копії скретч-карток, за якими, за її твердженнями, позивач не зміг отримати бензин А-95, а також копії службових записок від 31.12.2024, від 31.01.2025, від 28.02.2025, від 31.03.2025 та від 23.04.2025.
У службових записках від 31.12.2024, від 31.01.2025, від 28.02.2025, від 31.03.2025 та від 23.04.2025, які підписані завідувачем господарства господарського відділу Городнянської міської ради Сергієм Котенком, зазначено, що починаючи з 12.11.2024 і станом на 23.04.2025 автомобілі та інший транспорт, які належать Городнянській міській раді, не можуть заправитись паливом за допомогою скретч-карток (талонів), придбаних за договорами у Товариства з обмеженою відповідальністю "Тенегія", на АЗС "ANP (АВІАС)", які розташовані в с. Вокзал-Городня, вул. Захисників України, 113 А, та с. Хрипівка, вул. Івана-Коваля, 2а Чернігівського району Чернігівської області, у зв'язку з фактичною відсутністю будь-якого палива на АЗС.
Мотиви та джерела права, з яких виходить суд апеляційної інстанції при ухваленні постанови
Статтею 129 Конституції України встановлено, що основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
За приписами ч. 1, 3 ст. 13 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Згідно із ч. 1 ст. 14 ГПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Поряд із цим, приписами статей 73, 74 ГПК України визначено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Відповідно до статей 76-78 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються. Достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи.
Важливим елементом змагальності процесу є стандарти доказування - спеціальні правила, якими суд має керуватися при вирішенні справи. Ці правила дозволяють оцінити, наскільки вдало сторони виконали вимоги щодо тягаря доказування і наскільки вони змогли переконати суд у своїй позиції, що робить оцінку доказів більш алгоритмізованою та обґрунтованою.
На сьогодні у праві існують такі основні стандарти доказування: "баланс імовірностей" (balance of probabilities) або "перевага доказів" (preponderance of the evidence); "наявність чітких та переконливих доказів" (clear and convincing evidence); "поза розумним сумнівом" (beyond reasonable doubt).
Як відомо, у господарський процес введено стандарт доказування "вірогідності доказів", який підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач.
Так, відповідно до ст. 79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Стандарт доказування "вірогідність доказів", на відміну від "достатності доказів", підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надають позивач та відповідач. Тобто, з введенням в дію нового стандарту доказування необхідним є надати саме ту кількість доказів, яка зможе переважити доводи протилежної сторони судового процесу.
Тлумачення змісту цієї статті свідчить, що нею покладено на суд обов'язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються, скоріше були (мали місце), аніж не були.
Такий підхід також узгоджується з судовою практикою Європейського суду з прав людини. Так, зокрема, у рішенні 23.08.2016 у справі "Дж. К. та Інші проти Швеції" ("J.K. AND OTHERS v. SWEDEN") Європейський суд з прав людини наголошує, що "у країнах загального права у кримінальних справах діє стандарт доказування "поза розумним сумнівом ("beyond reasonable doubt"). Натомість, у цивільних справах закон не вимагає такого високого стандарту; скоріше цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням "балансу вірогідностей". … Суд повинен вирішити, чи являється вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує довіри".
Обов'язком суду при розгляді справи є дотримання вимог щодо всебічності, повноти й об'єктивності з'ясування обставин справи та оцінки доказів.
При цьому відповідно до ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Слід зауважити, що Верховний Суд неодноразово звертався загалом до категорії стандарту доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов'язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний.
Аналогічний стандарт доказування застосовано Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 у справі № 129/1033/13-ц.
Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 131-1 Конституції України прокуратура здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.
У ч. 1 ст. 23 Закону України "Про прокуратуру" визначено, що представництво прокурором інтересів громадянина або держави в суді полягає у здійсненні процесуальних та інших дій, спрямованих на захист інтересів громадянина або держави, у випадках та порядку, встановлених законом.
Згідно із ч. 3 ст. 23 Закону України "Про прокуратуру" прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті, крім випадку, визначеного абзацом четвертим цієї частини. Не допускається здійснення прокурором представництва в суді інтересів держави в особі державних компаній, а також у правовідносинах, пов'язаних із виборчим процесом, проведенням референдумів, діяльністю Верховної Ради України, Президента України, створенням та діяльністю медіа, а також політичних партій, організацій, що здійснюють професійне самоврядування, та інших громадських об'єднань. Представництво в суді інтересів держави в особі Кабінету Міністрів України та Національного банку України може здійснюватися прокурором Офісу Генерального прокурора або обласної прокуратури виключно за письмовою вказівкою чи наказом Генерального прокурора або його першого заступника чи заступника відповідно до компетенції.
За положеннями ч. 4 ст. 23 Закону України "Про прокуратуру" наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді. Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва. Прокурор зобов'язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб'єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу. Наявність підстав для представництва може бути оскаржена громадянином чи її законним представником або суб'єктом владних повноважень.
Виключно з метою встановлення наявності підстав для представництва інтересів держави в суді у випадку, якщо захист законних інтересів держави не здійснює або неналежним чином здійснює суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, прокурор має право отримувати інформацію, яка на законних підставах належить цьому суб'єкту, витребовувати та отримувати від нього матеріали та їх копії.
Згідно з правовою позицією, викладеною в постанові колегії суддів об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 07.12.2018 в справі № 924/1256/17, підставою для представництва прокурором інтересів держави в суді є належне обґрунтування, підтверджене достатніми доказами, зокрема (але не виключно): повідомленням прокурора на адресу відповідного компетентного органу про звернення до суду від його імені, відповідними запитами, а також копіями документів, отриманих від такого органу, що свідчать про наявність підстав для такого представництва.
Таким чином, прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній заяві самостійно визначає, в чому полягає порушення інтересів держави, та обґрунтовує необхідність їх захисту, а також зазначає компетентний орган.
Однією з підстав для представництва є бездіяльність компетентного органу, яку прокурор, звертаючись до суду з позовом, має обґрунтувати та довести.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.05.2020 у справі № 912/2385/18 викладено, зокрема, правовий висновок про те, що прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого статтею 23 Закону України "Про прокуратуру", і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження його бездіяльності. Якщо прокурору відомо причини такого незвернення, він обов'язково повинен зазначити їх в обґрунтуванні підстав для представництва, яке міститься в позові, але якщо з відповіді компетентного органу на звернення прокурора такі причини з'ясувати неможливо чи такої відповіді взагалі не отримано, то це не є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим.
Європейський суд з прав людини неодноразово звертав увагу на участь прокурора в суді на боці однієї зі сторін як обставину, що може впливати на дотримання принципу рівності сторін. Оскільки прокурор або посадова особа з аналогічними функціями, пропонуючи задовольнити або відхилити … скаргу, стає противником або союзником сторін у справі, його участь може викликати в однієї зі сторін відчуття нерівності (рішення у справі "Ф.В. проти Франції" (F.W. v. France) від 31.03.2005, заява 61517/00, пункт 27).
Відповідно до ч. 2 ст. 10 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" обласні та районні ради є органами місцевого самоврядування, що представляють спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ, міст, у межах повноважень, визначених Конституцією України, цим та іншими законами, а також повноважень, переданих їм сільськими, селищними, міськими радами.
При цьому в силу положень ст. 18-1 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" орган місцевого самоврядування може бути позивачем та відповідачем у судах загальної юрисдикції, зокрема, звертатися до суду, якщо це необхідно для реалізації його повноважень і забезпечення виконання функцій місцевого самоврядування.
Згідно із ч. 1, 4 та 8 ст. 60 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" (в редакції, яка діяла до 28.08.2025) територіальним громадам сіл, селищ, міст, районів у містах належить право комунальної власності на рухоме і нерухоме майно, доходи місцевих бюджетів, інші кошти, землю, природні ресурси, підприємства, установи та організації, в тому числі банки, страхові товариства, а також пенсійні фонди, частку в майні підприємств, житловий фонд, нежитлові приміщення, заклади культури, освіти, спорту, охорони здоров'я, науки, соціального обслуговування та інше майно і майнові права, рухомі та нерухомі об'єкти, визначені відповідно до закону як об'єкти права комунальної власності, а також кошти, отримані від їх відчуження. Районні та обласні ради від імені територіальних громад сіл, селищ, міст здійснюють управління об'єктами їхньої спільної власності, що задовольняють спільні потреби територіальних громад. Право комунальної власності територіальної громади захищається законом на рівних умовах з правами власності інших суб'єктів. Об'єкти права комунальної власності не можуть бути вилучені у територіальних громад і передані іншим суб'єктам права власності без згоди безпосередньо територіальної громади або відповідного рішення ради чи уповноваженого нею органу, за винятком випадків, передбачених законом.
У ст. 61 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" встановлено, що районні та обласні ради затверджують районні та обласні бюджети, які формуються з коштів державного бюджету для їх відповідного розподілу між територіальними громадами або для виконання спільних проектів та з коштів, залучених на договірних засадах з місцевих бюджетів для реалізації спільних соціально-економічних та культурних програм, контролюють їх виконання. Самостійність місцевих бюджетів гарантується власними та закріпленими за ними на стабільній основі законом загальнодержавними доходами, а також правом самостійно визначати напрями використання коштів місцевих бюджетів відповідно до закону.
Отже, як обґрунтовано встановлено судом, Городнянська міська рада є суб'єктом владних повноважень, який бере участь у формуванні бюджету та забезпечує його виконання, а також зобов'язаний забезпечити раціональне та максимально ефективне використання бюджетних коштів, приймає рішення про використання виділених коштів, контролює належне і своєчасне відшкодування шкоди, заподіяної державі.
Городнянська міська рада у відповідь на запит Чернігівської окружної прокуратури № 55-77-3118вих-25 від 14.04.2025 щодо неналежного виконання Товариством з обмеженою відповідальністю "Тенегія" умов Договору у своєму листі від 25.04.2025 № 03-09/663 повідомила прокуратуру про те, що вона з позовною заявою про стягнення грошових коштів та штрафних санкцій не зверталась, та просила прокуратуру здійснити представництво інтересів Городнянської міської територіальної громади.
Також, на виконання вимог, визначених абз. 3 ч. 4 ст. 23 Закону України "Про прокуратуру", прокуратурою повідомлено позивача про прийняття рішення про представництво інтересів держави шляхом пред'явлення до суду цього позову, а отже, доведено наявність підстав для звернення прокурора із цим позовом до суду за захистом інтересів держави.
Статтею 712 ЦК України передбачено, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
Статтями 655, 656, 662 ЦК України встановлено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Предметом договору купівлі-продажу може бути товар, який є у продавця на момент укладення договору або буде створений (придбаний, набутий) продавцем у майбутньому.
Продавець зобов'язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу.
Відповідно до ст. 663 ЦК України продавець зобов'язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу.
Згідно із ч. 1 ст. 664 ЦК України обов'язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент: 1) вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов'язок продавця доставити товар; 2) надання товару в розпорядження покупця, якщо товар має бути переданий покупцеві за місцезнаходженням товару. Договором купівлі-продажу може бути встановлений інший момент виконання продавцем обов'язку передати товар.
Відповідно до ч. 1 ст. 692 ЦК України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.
Частиною першою статті 265 Господарського кодексу України (далі - ГК України, який був чинний до 28.08.2025), статтею 655, частиною першою статті 691 ЦК України передбачено, що покупець зобов'язаний сплатити товар за ціною, встановленою в договорі купівлі-продажу.
Відповідно до ч. 1, 2 ст. 693 ЦК України, якщо договором встановлений обов'язок покупця частково або повністю оплатити товар до його передання продавцем (попередня оплата), покупець повинен здійснити оплату в строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо такий строк не встановлений договором, - у строк, визначений відповідно до статті 530 цього Кодексу. У разі невиконання покупцем обов'язку щодо попередньої оплати товару застосовуються положення статті 538 цього Кодексу. Якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати.
Відповідно до ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події. Якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час, крім випадків, установлених законом про банки і банківську діяльність. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.
Зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (ст. 599 ЦК України).
Згідно зі ст. 526 ЦК України та ч. 1 ст. 193 ГК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до ст. 525 ЦК України одностороння відмова від зобов'язання або зміна його умов не допускається.
Відповідно до ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Згідно з визначенням, наданим в Інструкції про порядок приймання, транспортування, зберігання, відпуску та обліку нафти і нафтопродуктів на підприємствах і організаціях України, затвердженій спільним Наказом Міністерства палива та енергетики України, Міністерства економіки України, Міністерства транспорту та зв'язку України, Державного комітету України з питань технічного регулювання та споживчої політики від 20.05.2008 № 281/171/578/155 (далі - Інструкція), якою встановлено єдиний порядок організації та виконання робіт, пов'язаних з прийманням, транспортуванням, зберіганням, відпуском та обліком товарної нафти (далі - нафта) і нафтопродуктів, талон - спеціальний талон, придбаний за умовами та відпускною ціною обумовленого номіналу, що підтверджує право його власника на отримання на АЗС фіксованої кількості нафтопродукту певного найменування і марки, які позначені на ньому.
Заправлення за талонами відображається у змінному звіті АЗС за формою № 17-НП (підп. 10.3.3.2 Інструкції).
За загальним правилом, для отримання товару на АЗС покупець пред'являє оператору АЗС картку (талон) на пальне. Оператор АЗС здійснює відповідну ідентифікацію талона/картки на пальне, здійснює фактичну передачу (видачу) товару відповідної марки та кількості, після чого талон/картка на пальне залишається в оператора, що є підтвердженням факту отримання покупцем товару зі зберігання відповідного асортименту та кількості.
Таким чином, покупець як власник талонів/карток на пальне, отриманих від постачальника, володіє законним правом на отримання на АЗС, визначених угодою, товару (пального) по талонах/картках у кількості, маркуванні, визначеному у талонах на пальне.
Наведене відповідає правовим висновкам, викладеним у постанові Верховного Суду від 06.06.2023 у справі № 903/666/22.
Отже, предметом Договору є саме передача товару - бензину А-95, тоді як скетч-картка, у розумінні підп. 5.2.1, 5.2.2 п. 5.2 Договору, є лише документом, який надає покупцю право на отримання товару.
Матеріалами справи підтверджено, що за умовами Договору відповідач зобов'язався поставити позивачу товар - бензин марки А-95 у кількості 1 000 літрів.
Разом із тим, судом встановлено, що позивач не зміг отримати паливо на підставі придбаних карток на двох конкретних АЗС у зв'язку з його відсутністю, про що свідчать надані прокуратурою службові записки від 31.12.2024, від 31.01.2025, від 28.02.2025, від 31.03.2025 та від 23.04.2025.
Тобто, відповідач наразі продовжує зберігати у себе бензин А-95 у кількості 1 000 літрів, а позивач не отримав даний товар у зазначеній кількості відповідно до умов Договору.
Утім, місцевим господарським судом відмовлено в задоволенні позову про стягнення суми попередньої оплати з тих підстав, що прокуратура та позивач не надали суду належних та допустимих доказів на підтвердження факту порушення відповідачем зобов'язань із поставки товару в установлений строк, що свідчило б про наявність права вимагати у Товариства з обмеженою відповідальністю "Тенегія" повернення спірної суми грошових коштів у порядку статті 693 ЦК України.
При цьому, суд першої інстанції виходив із того, що в укладеному між сторонами Договорі відсутній перелік АЗС постачальника, на яких позивач може отримати бензин А-95 за скретч-картками, а жодних доказів, що згадані у службових записках АЗС є саме АЗС постачальника та що цей перелік є вичерпним (тобто паливо можна було отримати виключно на цих двох станціях), ані прокуратура, ані позивач суду не надали.
Щодо доданих до позовної заяви службових записок на ім'я міського голови, складених та підписаних завідувачем господарства господарського відділу Городнянської міської ради, місцевий господарський суд зазначив, що вони не містять жодних конкретних відомостей щодо: способу встановлення факту відсутності пального; точних дат таких випадків; пред'явлених скретч-карток; способу фіксації чи повідомлення про відсутність пального. Більш того, ці записки підписані співробітником Городнянської міської ради, тобто заінтересованою особою позивача, повноважень якого на вчинення відповідних дій суду не надано. З огляду на викладене, суд першої інстанції виснував, що надані прокуратурою службові записки не є належними доказами, які підтверджують неможливість отримати позивачем бензин А-95 на АЗС постачальника.
Також, місцевий господарський суд зазначив про відсутність доказів звернення позивача до відповідача з вимогою пояснити обставини відсутності пального, змінити перелік АЗС або забезпечити можливість використання скретч-карток на інших заправних станціях. Тобто, як зауважив суд, окрім звернення на дві АЗС, за відсутності в Договорі конкретно визначених АЗС, на яких можна отримати паливно-мастильні матеріали, позивачем не вчинялось жодних дій із метою отримання відповідно до Договору бензину на підставі придбаних карток. У той же час, службові записки не містять інформації щодо закриття АЗС, оскільки в них вказано саме про відсутність палива на двох АЗС.
Крім того, суд зауважив, що прокурор не надав доказів на підтвердження того, що додані до позовної заяви копії невикористаних скетч-карток є саме тими скетч-картками, які отримані позивачем за Договором.
Колегія суддів апеляційної інстанції, у свою чергу, вважає за необхідне зазначити таке.
У силу положень підп. 5.2.1, 5.2.2 п. 5.2, п. 6.3 Договору постачальник зобов'язався забезпечити поставку товарів у строки, встановлені цим Договором. Передача покупцю товару за цим Договором здійснюється на АЗС постачальника шляхом заправки автомобілів покупця при пред'явленні довіреними особами покупця скетч-картки. Скретч-картка є підставою для видачі (заправки) в АЗС вказаного в картці об'єму і марки товару, після чого всі обов'язки сторін по погашених скетч-картках вважаються виконаними.
З урахуванням зазначеного вище, підписання сторонами видаткової накладної не свідчить про поставку постачальником покупцю товару за Договором.
У порушення умов Договору покупець не в змозі отримати пальне у зв'язку з його фактичною відсутністю на АЗС постачальника, що підтверджується службовими записками на ім'я голови Городнянської міської ради, складеними та підписаними завідувачем господарства господарського відділу Городянської міської ради, від 31.12.2024, 31.01.2025, 28.02.2025, 31.03.2025, 23.04.2025, відповідно до яких, починаючи з 12.11.2024 і станом на 23.04.2025 автомобілі та інший транспорт, які належать позивачу, не можуть заправитись паливом за допомогою скетч-карток (талонів), придбаних за договорами у Товариства з обмеженою відповідальністю "Тенегія", на АЗС "ANP (АВІАС)", як розташовані в с. Вокзал-Городня, вул. Захисників України, 123 А та с. Хрипівка, вул. Івана-Коваля, 2 А Чернігівського району Чернігівської області у зв'язку з фактичною відсутністю будь-якого палива на АЗС.
Чернігівська обласна прокуратура із цього приводу в апеляційній скарзі звернула увагу суду, що АЗС за вказаними адресами є єдиними на території Городнянської територіальної громади, однак документально підтвердити вказаний факт неможливо у зв'язку з нефункціонуванням офіційної сторінки "АВІАС" з картою заправних станцій мережі партнерських АЗС (АВІАС ПЛЮС, ANP). Аналіз судових рішень, розміщених в Єдиному державному реєстрі судових рішень, свідчить, що невиконання договірних зобов'язань суб'єктами господарювання з поставки палива за картками "АВІАС", "ANP" у поточному році набуло системного характеру. Судами постановлено понад 70 рішень про задоволення позовів до Товариства з обмеженою відповідальністю "Тенегія" у зв'язку з невиконанням договірних зобов'язань з поставки палива (справи № 904/669/25, № 904/2791/25, № 904/2112/25, № 904/1840/25, № 904/1804/25 та інші).
Відповідно до публічно доступної інформації, мережа АЗС "АNР-АВІАС" наразі не здійснює господарської діяльності, зокрема, не забезпечує відпуск пального споживачам. Ця інформація є загальновідомою та підтверджується численними повідомленнями у ЗМІ, скаргами споживачів.
За ч. 3 ст. 75 ГПК України обставини, визнані судом загальновідомими, не потребують доказування.
Висновки суду першої інстанції про те, що надані прокуратурою службові записки не є належними доказами, які підтверджують неможливість отримати позивачем бензин А-95 на АЗС постачальника, визнаються судом першої інстанції помилковими з огляду на таке.
Службова записка є внутрішнім документом, що використовується в межах організації для передачі інформації або фіксації рішень. Її може готувати будь-який працівник для інформування керівництва або інших підрозділів про певні питання, проблеми, пропозиції.
При цьому, Договір не містить положень, якими було б визначено, в який спосіб має фіксуватись невиконання постачальником свого обов'язку з передачі покупцю товару, відповідно, не містить вимог до порядку складання покупцем службових записок за фактом неможливості заправки пальним на АЗС постачальника.
Додані до позовної заяви службові записки складені працівником Городянської міської ради - завідувачем господарства господарського відділу, якими він інформував голову органу місцевого самоврядування про неможливість заправити транспортні засоби. Вони містять відомості, зокрема, щодо періодів, в які виявилось неможливим заправити позивачу автомобілі та інший транспорт на АЗС відповідача, адреси відповідних АЗС.
Відтак наведені службові записки визнаються колегією суддів апеляційної інстанції належними доказами, що підтверджують факт неможливості заправити транспортні засоби позивача (покупця) на АЗС відповідача (постачальника) у зв'язку з фактичною відсутністю палива на АЗС та свідчать про неналежне виконання зобов'язань за Договором з боку постачальника.
Щодо висновків суду першої інстанції про те, що в укладеному між сторонами Договорі відсутній перелік АЗС постачальника, на яких позивач може отримати бензин А-95 за скретч-картками, а жодних доказів, що цей перелік є вичерпним (тобто паливо можна було отримати виключно на цих двох станціях), ані прокуратура, ані позивач суду не надали, колегія суддів апеляційної інстанції зазначає таке. Дійсно, в Договорі відсутній перелік АЗС постачальника, що, в свою чергу, надало позивачу право на отримання пального на будь-якій з АЗС відповідача на власний вибір. Таким чином, неможливість позивача отримати передбачене Договором пальне на АЗС постачальника, зазначених у службових записках, при пред'явленні довіреними особами покупця скетч-карток, свідчить про порушення відповідачем свого договірного обов'язку з передачі товару позивачу, адже Товариство з обмеженою відповідальністю "Тенегія" не забезпечило виконання умов укладеного Договору в частині відпуску пального на АЗС, яке оплачене позивачем у повному обсязі.
Стосовно висновків місцевого господарського суду про те, що прокурор не надав доказів на підтвердження того, що додані до позовної заяви копії невикористаних скетч-карток є саме тими скетч-картками, які отримані позивачем за Договором, колегія суддів апеляційної інстанції зазначає таке.
Перерахувавши 14.11.2024 на рахунок відповідача кошти за Договором у розмірі 53 000,00 грн згідно з видатковою накладною № 0004/0002323 від 12.11.2024, позивач отримав скетч-картки на 1 000 л бензину А-95.
Паливна скетч-картка "АВІАС" є довірчим документом, що підтверджує право його власника на отримання вказаного в карті кількості і виду палива на АЗС "АВІАС" і партнерів.
До позовної заяви додано копії невикористаних скетч-карток, які залишилися у Городнянської міської ради.
Товариство з обмеженою відповідальністю "Тенегія" не спростувало доводів позовної заяви щодо приналежності долучених до позовної заяви скетч-карток до Договору.
Доказів виконання відповідачем обов'язків за Договором, як і доказів фактичної можливості заправки автомобілів на будь-якій АЗС "ANP" та "АВІАС", матеріали справи не містять.
Відзиву як на позовну заяву, так і на апеляційну скаргу, чи будь-яких інших документів відповідач суду не надав.
Щодо посилань суду першої інстанції на те, що позивач, стверджуючи про неможливість заправити транспорті засоби на АЗС постачальника, починаючи з моменту отримання скретч-карток, не вчинив жодних дій для з'ясування причин цієї ситуації у постачальника, не надав доказів звернення до відповідача з вимогою пояснити обставини відсутності пального, змінити перелік АЗС або забезпечити можливість використання скретч-карток на інших заправних станціях, слід зазначити таке.
У силу приписів ч. 2 ст. 693 ЦК України, якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати.
Таким чином, відповідно до частини другої статті 693 ЦК України у покупця виникає право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати від продавця, який одержав суму попередньої оплати товару і не поставив його у встановлений строк.
Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду України від 15.10.2013 у справі № 5011-42/13539-2012.
Отже, у розумінні приписів цієї норми покупцю належить право вимагати, крім іншого, повернення передоплати за непоставлений товар. При цьому, попередньою оплатою є часткова або повна оплата товару до його передання продавцем.
Визначене зазначеною нормою право покупця вимагати від продавця повернення суми попередньої оплати є за своїм змістом правом покупця на односторонню відмову від зобов'язання, внаслідок якої припиняється зобов'язання продавця перед покупцем з поставки товару і виникає нове грошове зобов'язання.
Тобто, виходячи з аналізу положень статті 693 ЦК України умовою її застосування є неналежне виконання продавцем свого зобов'язання зі своєчасного передання товару покупцю. А у разі настання такої умови покупець має право діяти альтернативно: або вимагати передання оплаченого товару від продавця, або вимагати повернення суми попередньої оплати. Тобто, волевиявлення щодо обрання одного з варіантів вимоги покупця має бути вчинено ним в активній однозначній формі такої поведінки, причому доведеної до продавця.
При цьому, оскільки законом не визначено форму пред'явлення такої вимоги покупця, останній може здійснити своє право будь-яким шляхом: як шляхом звернення до боржника з претензією, листом, телеграмою тощо, так і шляхом пред'явлення через суд вимоги у визначеній законом процесуальній формі - формі позову.
Аналогічна правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 22.09.2020 у справі № 918/631/19.
У зв'язку з невиконанням відповідачем зобов'язань із поставки товару, у позивача виникло право вимагати повернення сплаченої передоплати за поставлений товар.
У даному випадку право на пред'явлення вимоги про повернення суми попередньої оплати реалізовано шляхом подання до господарського суду цього позову.
Не врахувавши викладеного, місцевий господарський суд дійшов помилкового висновку про відсутність правових підстав для задоволення позовної вимоги про повернення позивачу попередньої оплати.
Оскільки відповідач свої зобов'язання за Договором не виконав, доказів поставки товару станом на дату звернення з позовом суду не надав, доводів, наведених в обґрунтування позову, не спростував, колегія суддів апеляційної інстанції дійшла висновку про те, що позовна вимога про стягнення з відповідача заборгованості за Договором (попередньої оплати) в розмірі 53 000,00 грн є обґрунтованою та такою, що підлягає задоволенню.
Щодо позовних вимог про стягнення 3 701,57 грн інфляційних втрат, 731,25 грн 3 % річних та 6 973,45 грн пені, колегія суддів апеляційної інстанції вважає за необхідне зазначити таке.
Відмовляючи в задоволенні зазначених позовних вимог, суд першої інстанції виходив із того, що у зв'язку з відмовою в задоволенні позовних вимог про стягнення з відповідача основної заборгованості (попередньої оплати) не підлягають задоволенню і похідні вимоги про стягнення з відповідача 3 701,57 грн інфляційних нарахувань, 731,25 грн 3 % річних та 6 973,45 грн пені.
У свою чергу, суд апеляційної інстанції у даній справі дійшов висновку про обґрунтованість позовної вимоги про стягнення з відповідача основної заборгованості (попередньої оплати) в розмірі 53 000,00 грн, а тому вищенаведений висновок місцевого господарського суду про відсутність підстав для задоволення похідних вимог про стягнення інфляційних нарахувань, 3 % річних та пені не можна визнати обґрунтованим.
Як встановлено вище, відповідач у визначений Договором строк свого обов'язку з поставки товару не виконав, допустивши прострочення виконання зобов'язання, тому дії відповідача є порушенням договірних зобов'язань (ст. 610 ЦК України), і він вважається таким, що прострочив (ст. 612 ЦК України), відповідно, є підстави для застосування встановленої законом відповідальності.
Так, стаття 611 ЦК України передбачає, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, якими, зокрема, є сплата неустойки.
Як визначено у ст. 549 ЦК України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Відповідно до п. 7.1 Договору у разі невиконання або неналежного виконання своїх зобов'язань за Договором сторони несуть відповідальність, передбачену законодавством України та цим Договором.
Згідно з 7.2 Договору за невиконання чи неналежне виконання зобов'язань за цим Договором сторони несуть відповідальність шляхом сплати пені в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми невиконаного стороною зобов'язання за кожний день прострочення.
Прокуратурою нараховано відповідачу пеню за період з 13.11.2024 (наступного дня після першої фіксації позивачем неможливості заправитись паливом) по 29.04.2025.
Здійснивши перерахунок заявленої до стягнення пені з урахуванням визначеного прокуратурою періоду її нарахування, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що він є правомірним. Відтак, колегією суддів визнається обґрунтованою позовна вимога про стягнення пені в розмірі 6 973,45 грн.
Частиною другою статті 625 ЦК України унормовано, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Чернігівська окружна прокуратура нарахувала відповідачу 3 % річних та інфляційні втрати за період з 13.11.2024 по 29.04.2025.
Разом із тим, як вбачається з матеріалів, у даному випадку право на пред'явлення вимоги про повернення суми попередньої оплати реалізовано шляхом подання 29.05.2025 позову в даній справі.
Оскільки матеріали справи не містять окремої вимоги про повернення суми попередньої оплати, а законодавчо надане право вимоги попередньо сплачених коштів реалізовано шляхом подання позову 29.05.2025, до цієї дати у відповідача не виникло грошового зобов'язання з повернення попередньої оплати.
Відтак, у період з 13.11.2024 по 29.04.2025, за який прокуратурою нараховано 3 % річних та інфляційні втрати, у відповідача було відсутнє грошове зобов'язання перед позивачем, у зв'язку із чим правові підстави для нарахування 3 % річних та інфляційних втрат за цей період відсутні.
За таких обставин, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог про стягнення інфляційних втрат у розмірі 3 701,57 грн та 3 % річних у розмірі 731,25 грн.
Таким чином, позовні вимоги підлягають частковому задоволенню - в частині стягнення основного боргу (попередньої оплати) в розмірі 53 000,00 грн та пені в розмірі 6 973,45 грн. У решті вимог - про стягнення 3 % річних та інфляційних втрат - позов не підлягає задоволенню у зв'язку з його необґрунтованістю.
Європейський суд з прав людини у рішенні від 10.02.2010 у справі "Серявін та інші проти України" зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.
У справі "Трофимчук проти України" (№ 4241/03, § 54, ЄСПЛ, 28 жовтня 2010 року) Європейський суд з прав людини також зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід.
Колегія суддів апеляційної інстанції з огляду на викладене зазначає, що в даній справі надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.
Висновки суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги
Відповідно до вимог статті 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Статтею 277 ГПК України передбачено, що підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: 1) нез'ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, встановленим обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини.
З огляду на наведені вище висновки суду апеляційної інстанції та вимоги апеляційної скарги, остання підлягає частковому задоволенню.
На підставі встановлених обставин, рішення Господарського суду Чернігівської області від 31.07.2025 у справі № 927/558/25 підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про часткове задоволення позову - в частині стягнення боргу в розмірі 53 000,00 грн та пені в розмірі 6 973,45 грн. У решті позовні вимоги не підлягають задоволенню.
Судові витрати
Згідно із ч. 14 ст. 129 ГПК України, якщо суд апеляційної, касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
Відповідно до ч. 1 ст. 129 ГПК України судовий збір покладається: 1) у спорах, що виникають при укладанні, зміні та розірванні договорів, - на сторону, яка безпідставно ухиляється від прийняття пропозицій іншої сторони, або на обидві сторони, якщо судом відхилено частину пропозицій кожної із сторін; 2) у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
З урахуванням вищевикладеного, оскільки позовні вимоги підлягають частковому задоволенню - в частині стягнення боргу в розмірі 53 000,00 грн та пені в розмірі 6 973,45 грн, а в решті позовні вимоги задоволенню не підлягають, з відповідача на користь Чернігівської обласної прокуратури належить стягнути 2 255,68 грн у рахунок відшкодування витрат, пов'язаних зі сплатою судового збору за подання позовної заяви.
У свою чергу, судові витрати, понесені в суді апеляційної інстанції, покладаються на учасників апеляційного провадження пропорційно розміру задоволених вимог апеляційної скарги.
З огляду на розмір задоволених вимог апеляційної скарги, з відповідача на користь Чернігівської обласної прокуратури підлягає стягненню 3 383,51 грн у рахунок відшкодування витрат, понесених прокуратурою у зв'язку зі сплатою судового збору за подання апеляційної скарги.
Керуючись ст. 74, 129, 269, 275, 277, 281, 282, 284 ГПК України, Північний апеляційний господарський суд
1. Апеляційну скаргу Чернігівської обласної прокуратури задовольнити частково.
2. Рішення Господарського суду Чернігівської області від 31.07.2025 у справі № 927/558/25 скасувати.
3. Ухвалити нове рішення.
4. Позовні вимоги задовольнити частково.
5. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Тенегія" (51400, Дніпропетровська область, Павлоградський район, місто Павлоград, вулиця Соборна, будинок 99; ідентифікаційний код 44604267) на користь Городнянської міської ради (15100, Чернігівська область, Чернігівський район, місто Городня, вулиця Троїцька, будинок 13; ідентифікаційний код 04061731) борг у розмірі 53 000 (п'ятдесят три тисячі) грн 00 коп. та пеню в розмірі 6 973 (шість тисяч дев'ятсот сімдесят три) грн 45 коп.
6. У решті позовних вимог відмовити.
7. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Тенегія" (51400, Дніпропетровська область, Павлоградський район, місто Павлоград, вулиця Соборна, будинок 99; ідентифікаційний код 44604267) на користь Чернігівської обласної прокуратури (14000, Чернігівська область, місто Чернігів, вулиця Князя Чорного, будинок 9; ідентифікаційний код 02910114; банк отримувача Державна казначейська служба України м. Київ; рахунок отримувача UA248201720343140001000006008) 2 255 (дві тисячі двісті п'ятдесят п'ять) грн 68 коп. судового збору за подання позовної заяви та 3 383 (три тисячі триста вісімдесят три) грн 51 коп. судового збору за подання апеляційної скарги.
8. Видачу наказів доручити Господарському суду Чернігівської області.
9. Матеріали даної справи повернути до місцевого господарського суду.
10. Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення і може бути оскаржена до Верховного Суду в порядку та строк, передбачені ст. 287-289 Господарського процесуального кодексу України.
Головуючий суддя А.М. Демидова
Судді І.П. Ходаківська
С.В. Владимиренко