вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua
"28" жовтня 2025 р. Справа№ 925/1414/24
Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Гаврилюка О.М.
суддів: Майданевича А.Г.
Ткаченка Б.О.
за участю секретаря судового засідання : Ніконенко Є.С.
за участю представників сторін
від позивача: Бублій М.Ф.;
від відповідача: Гаврилов Д.О.;
від третьої особи: Костюкович Ф.Ф.;
за апеляційною скаргою Приватного інженерно-виробничо-комерційного підприємства «Галокс»
на рішення Господарського Черкаської області від 07.04.2025, повний текст складено 16.04.2025
у справі № 925/1414/24 (суддя Чевгуз О.В.)
за позовом Приватного інженерно-виробничо-комерційного підприємства «Галокс»
до Підприємства об'єднання громадян «Юзер» всеукраїнської громадської організації інвалідів користувачів психіатричної допомоги «Юзер»
за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю «Мокавто»
про витребування майна з чужого незаконного володіння
За результатами розгляду апеляційної скарги Північний апеляційний господарський суд
Короткий зміст рішення місцевого господарського суду
Приватне інженерне-виробничо-комерційне підприємство «Галокс» звернулося до Господарського суду Черкаської області з позовом до Підприємства об'єднання громадян «Юзер» всеукраїнської громадської організації інвалідів користувачів психіатричної допомоги «Юзер» про витребування з чужого незаконного володіння ПОГ «Юзер» ВГОІКПД «Юзер» майна, яке належить ПІВКП «Галокс».
Рішенням Господарського Черкаської області від 07.04.2025 у справі № 925/1414/24 у задоволені позову відмовлено повністю.
Рішення мотивоване тим, що позивачем обрано неналежний (неефективний) спосіб захисту прав, які він вважає порушеними.
Узагальнені доводи апеляційної скарги
Не погоджуючись із рішенням Господарського Черкаської області від 07.04.2025 у справі № 925/1414/24, Приватне інженерно-виробничо-комерційне підприємство «Галокс» звернулось до Північного апеляційного господарського суду із апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення господарського суду Черкаської області від 16.04.2025 у справі № 925/1414/24 та прийняти нову постанову, якою позов задовольнити повністю. Розглянути апеляційну скаргу в судовому засіданні з повідомленням учасників справи.
Підстави апеляційної скарги обґрунтовані наступними доводами.
Скаржник вказує на те, що визнання відповідачем позову не суперечить закону та не порушує права та інтереси інших осіб. Представник відповідача, директор відповідача заяву про визнання позову, має повноваження на вчинення цих дій і його дії не суперечать інтересам відповідача, в судовому засіданні неодноразово підтверджувала позицію про визнання позову. Аналогічна правова позиція викладена в постанові Північного апеляційного господарського суду від 10.02.2025 у справі № 910/2059/24.
На думку скаржника, суд неправомірно за наявності законних підстав відмовив позивачу у задоволенні позову. Зазначене є порушенням норм процесуального права, що є підставою для скасування рішення суду першої інстанції.
Скаржник зазначає про те, що право власності на майно позивача підтверджується накладними, додатковими угодами, актами приймання-передачі матеріальних цінностей, складськими квитанціями, товарно-транспортними накладними, інвентаризацією майна. Відсутність у відповідача правових підстав для володіння майном також не заперечується й самим відповідачем.
На думку скаржника, відповідач протиправно володіє майном, зберігає його у себе без достатньої правової підстави, право власності на майно належить позивачу, а тому право позивача підлягає захисту шляхом витребування майна з незаконного володіння відповідача і вважає, що суд першої інстанції протиправно не прийняв до уваги обґрунтування позову та право позивача на вільне володіння своїм майном.
Узагальнені доводи відзиву на апеляційну скаргу
Відповідачем та третьою особою не було надано відзивів на апеляційну скаргу, що, в свою чергу, не перешкоджає перегляду ухвали суду першої інстанції відповідно до частини 3 статті 263 Господарського процесуального кодексу України.
Дії суду апеляційної інстанції щодо розгляду апеляційної скарги по суті
Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями справу № 925/1414/24 передано на розгляд колегії суддів у складі: головуючий суддя - Гаврилюк О.М., судді: Майданевич А.Г., Ткаченко Б.О.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 30.04.2025 апеляційну скаргу Приватного інженерно-виробничо-комерційного підприємства «Галокс» на рішення Господарського Черкаської області від 07.04.2025 у справі № 925/1414/24 залишено без руху. Запропоновано скаржнику усунути встановлені при поданні апеляційної скарги недоліки, а саме: протягом 10 днів з дня вручення ухвали про залишення апеляційної скарги без руху, надати до Північного апеляційного господарського суду:
- докази сплати судового збору у розмірі 139 737,09 грн.
- докази надсилання копії апеляційної скарги і доданих до неї документів Товариству з обмеженою відповідальністю «Мокавто».
10.06.2025 від скаржника надійшла заява про усунення недоліків до якої додано платіжну інструкцію № 5 від 09.06.2025, що свідчить про сплату судового збору у розмірі 4 542,00 грн та докази надсилання копії апеляційної скарги і доданих до неї документів Товариству з обмеженою відповідальністю «Мокавто».
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 12.06.2025 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Приватного інженерно-виробничо-комерційного підприємства «Галокс» на рішення Господарського Черкаської області від 07.04.2025 у справі № 925/1414/24. Призначено справу № 925/1414/24 до розгляду у судовому засіданні 05.08.2025.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 09.07.2025 задоволено заяву Приватного інженерно-виробничо-комерційного підприємства «Галокс» про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 30.07.2025 задвоолено заяву Підприємства об'єднання громадян «Юзер» всеукраїнської громадської організації інвалідів користувачів психіатричної допомоги «Юзер» про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів.
На підставі ст. 202, 216 ГПК України, ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 05.08.2025 оголошено перерву у розгляді справи № 925/1414/24 за апеляційною скаргою Приватного інженерно-виробничо-комерційного підприємства «Галокс» на рішення Господарського Черкаської області від 07.04.2025 до 30.09.2025.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 23.09.2025 задоволено клопотання Товариства з обмеженою відповідальністю «Мокавто» про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів.
17.09.2025 до Північного апеляційного господарського суду від Приватного інженерно-виробничо-комерційного підприємства «Галокс» надійшла заява про затвердження мирової угоди.
У судовому засіданні 30.09.2025 позивач та відповідач підтримали заяву про затвердження мирової угоди, в свою чергу представник третьої особи заперечував проти задоволення такої заяви.
На підставі ст. 202, 216 ГПК України, у судовому засіданні оголошено перерву у розгляді справи № 925/1414/24 за апеляційною скаргою Приватного інженерно-виробничо-комерційного підприємства «Галокс» на рішення Господарського Черкаської області від 07.04.2025 до 28.10.2025.
20.10.2025 від Товариства з обмеженою відповідальністю «Мокавто» надійшла заява із проханням відмовити в затвердженні мирової угоди, у зв'язку із тим, що затвердженням мирової угоди в даній справі Приватне інженерне-виробниче-комерційне підприємство «Галокс» та Підприємство об'єднання громадян «Юзер» всеукраїнської громадської організації користувачів психіатричної допомоги «Юзер» хоче констатувати факт наявності та знаходження спірного майна у підвальному приміщенні, яке належить Товариству з обмеженою відповідальністю «Мокавто».
Також представник третьої особи зазначив, що матеріали справи не містять жодних доказів перебування майна за договором відповідального зберігання та договором про спільну діяльність у приміщенні, яке належить Товариству з обмеженою відповідальністю «Мокавто», також відсутні докази про переміщення спірного майна та його складування у підвальному приміщенні.
22.10.2025 від Приватного інженерно-виробничо-комерційного підприємства «Галокс» до суду надійшла заява заперечення ПІВКП «Галокс» на заяву Представника третьої особи ТОВ «Мокавто» Костюковича Ф.Ф. про відмову у затвердженні Мирової угоди, у зв'язку із тим, що позивач вважає заперечення ТОВ «МОКАВТО» необґрунтованими, оскільки вони є зловживанням процесуальним правом, умови Мирової угоди не порушують прав третьої особи та не виходять за межі предмету спору. Затвердження Мирової угоди сприяє оперативному та ефективному відновленню порушеного права власності позивача.
У судовому засіданні 28.10.2025 представники позивача та відповідача підтримали заяву про затвердження мирової угоди, в свою чергу представник третьої особи заперечував проти задоволення заяви про затвердження мирової угоди.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від задоволенні заяви Приватного інженерно-виробничо-комерційного підприємства «Галокс» про затвердження мирової угоди у справі № 925/1414/24 відмовлено.
Враховуючи викладене, воєнний стан в Україні та обмеження, спричинені цим станом, систематичні оголошення сигналу повітряної тривоги, з метою повного, всебічного та об'єктивного розгляду справи, з огляду на положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини, справа № 925/1414/24 розглядалась протягом розумного строку.
Явка учасників справи та позиції учасників справи
Представник позивача у судовому засіданні 28.10.2025 підтримав вимоги апеляційної скарги, просив рішення Господарського суду Черкаської області від 07.04.2025 у справі № 925/1414/24 скасувати та прийняти нове, яким позов задовольнити повністю
Представник третьої особи у судовому засіданні 28.10.2025 заперечив проти доводів апеляційної скарги, просив рішення Господарського суду Черкаської області від 07.04.2025 у справі № 925/1414/24 залишити без змін, вимоги апеляційної скарги без задоволення.
Обставини справи, встановлені судом першої інстанції та перевірені судом апеляційної інстанції
Як вбачається із матеріалів справи, 20.10.2012 між відповідачем, як стороною-1 та позивачем, як стороною-2, укладено договір № 001 про спільну діяльність, відповідно до п. 1.1 якого в порядку та на умовах, визначених цим договором, сторони зобов'язуються шляхом об'єднання майна та зусиль співпрацювати в сфері розвитку соціального підприємства, шляхом організації виробництва для отримання прибутку, для подальшого використання цього прибутку для розвитку реабілітації осіб з інвалідністю.
Додатковою угодою від 01.11.2021 внесено зміни до вказаного договору про місцезнаходження відповідача.
20.10.2012 між відповідачем, як виконавцем, та позивачем, як стороною-2, укладено договір № ВЗ-001 відповідального зберігання з правом користування, відповідно до п. 1.1 якого позивач передав, а відповідач прийняв на відповідальне зберігання з правом використання майна у кількості та вартості з актом прийому-передачі, складською квитанцією, які є невід'ємною частиною цього договору.
Адреса приміщення в яке передається майно позивачем (договір оренди від 30.11.2012): м. Черкаси, вул. Смілянська, 149 (п. 1.2 договору № ВЗ-001).
Відповідальне зберігання з правом використання за ним договором є безоплатним (п. 1.3 договору № ВЗ-001).
Відповідач зобов'язався: вжити, усіх необхідних заходів для забезпечення зберігання майна в належному стані на період чинності цього договору; нести повну відповідальність за втрату або ушкодження майна, що перебуває у нього, з моменту одержання майна від позивача до закінчення терміну його зберігання; повернути майно на першу вимогу позивачу (п. 2.1.1 - 2.1.3 договору № ВЗ-001).
Позивач зобов'язався: надавати відповідач майно на зберігання з правом користування, згідно Актів передачі майна, підписаних обома сторонами, які є невід'ємною частиною цього договору; позивач має право у будь-який час вимагати у відповідача майно, яке перебуває на зберіганні, повністю або частково (п. 3.1.2 - 3.1.3 договору № ВЗ-001).
Відповідач несе відповідальність за збереження і цілісність майна з дати передачі на зберігання і до дати повернення позивачу. У випадку знищення або ушкодження майна, яке зберігається, або його частини, відповідач повинен за свій рахунок відремонтувати майно або якщо майно ремонту не підлягає - повернути позивачу рівну кількість аналогічного майна в належному стані ( п. 4.1 договору № ВЗ-001).
Відповідно до п. 4.2, 4.3 договору, у випадку неповернення майна позивачу за першою вимогою відповідач повинен виплатити позивачу неустойку у розмірі 0,5 % від вартості майна за кожний день затримки. Сторона не несе відповідальності за порушення договору, якщо воно сталося не з її вини.
Відповідач повинен повідомити позивача про порушення виконання цього договору з вини інших осіб (третіх, тощо), прийняти необхідні міри реагування, щоб уникнути більш тяжких наслідків невиконання цього договору (п. 4.4 договору № ВЗ-001).
Цей договір набирає чинності з моменту підписання та діє до моменту розірвання нього договору за узгодженням обох сторін. У випадку, якщо жодна зі сторін не заявить про свій намір розірвані або змінити договір за один місяць до його закінчення, цей договір вважається пролонгованим на наступний рік. Закінчення строку цього договору не звільняє сторін від відповідальності за його порушення, яке мало місце у період чинності цього договору (п. 7.1 - 7.3 договору № ВЗ-001).
Невід'ємними частинами цього договору є додатки - Акти прийому передачі матеріальних цінностей (п. 8.1.1 договору № ВЗ-001).
Додатковою угодою від 01.11.2021 до п. 1.2 викладено в такій редакції: «Адреса приміщення, де знаходиться передане майно позивачем (договір оренди №01112021/21 від 01.11.2021): м. Черкаси, вул. Смілянська, 149/23».
На виконання вказаних договорів передано на відповідальне зберігання з правом користування відповідачем майно за видатковими накладними від 01.08.2018 № 96, від 12.10.2017 № ВЗ-002/125, від 20.12.2018 № ВЗ-004/114; актом № ВЗ-004 про передачу матеріальних цінностей від 20.12.2018, актом № ВЗ-003 про передачу матеріальних цінностей від 01.08.2018, актом № 003 про передачу матеріальних цінностей від 01.08.2018 (додатки до договору № ВЗ-001) та доставлено до підвального приміщенні за адресою: м. Черкаси, вул. Смілянська 149 (згідно додаткової угоди адресу змінено на вул. Смілянська, 149/23), що підтверджується товарно-транспортними накладними № G-32 від 12.10.2017 року, G-56 від 20.12.2018, № G-12 від 01.08.2018 та складськими квитанціями від 12.10.2017, 20.12.2018, 01.08.2018.
На підтвердження вимог, зокрема наявності переданого спірного майна, позивач також надав довідку від 09.01.2024 № 03 про те, що основні засоби та ТМЦ за наведеним переліком були виготовлені та придбані, передані згідно з договором № ВЗ-001 відповідачу; звіряльну відомість результатів інвентаризації від 23.12.2021 фактичної наявності ТМЦ, сировини та матеріалів; витяг № 4 з протоколу інвентаризації № СК-G-8/2017 від 05.10.2017; рахунок-накладну № 68/944; накладні № 16, 18; видаткову накладну № 08-2005 від 10.03.2005; видаткову накладну № 24-2002 від 15.10.2002; картки тактико-технічної характеристики.
Листом від 13.01.2022 № 13/0122 відповідач повідомив позивачу про виникнення обставин непереборної сили та загрози втрати переданого йому майна в наслідок незаконних та таких, що суперечать договору, дій третіх осіб, а саме ТОВ «Мокавто» та проханням прийняти рішення щодо подальшої дії договору № ВЗ-001.
Листом від 24.01.2022 № UZ-22-14 позивач, серед іншого, повідомив про розірвання договору № ВЗ-001 та необхідність відповідно до пунктів 4.1 - 4.2 договору повернути в 10-ти денний термін майно.
У відповідь, листом від 30.03.2022 № 22-3003 відповідач повідомив, що ТОВ «Мокавто» заблоковано його господарську діяльність, доступ до майна, тому повернути майно власнику не є можливим.
Листом від 05.06.2022 № UZ-14 позивач вимагав негайного повернення відповідачем майна.
У відповідь, листом від 16.08.2022 № 16/08 відповідач повідомив, що доступ до майна не відновлено, повернути майно не має можливості, проводяться слідчі дії.
Листом від 18.12.2023 № UZ-21 позивач повідомив відповідача про звернення до суду.
Вказані обставини сторонами визнаються повністю.
Відповідно до ч. 1 ст. 75 ГПК України обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованих підстав вважати їх недостовірними або визнаними у зв'язку з примусом. Обставини, які визнаються учасниками справи, можуть бути зазначені в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їх представників.
Третя особа вважає позовні вимоги такими, що не підлягають задоволенню, оскільки згідно з фінансовою звітністю, у позивача відсутнє будь-яке майно, позивач не мав і не має оборотні активи на вказану ним суму у позові, частина доказів є підробленими, відсутні й докази наявності спірного майна у відповідача, за позовом якого розглядається інша справа про витребування з чужого незаконного володіння в т.ч. спірного майна, яке є предметом спору у даній справі, яке знаходиться в приміщенні підвалу за адресою: м. Черкаси, вул. Смілянська, 149/23. Доказів на підтвердження або спростування відомостей про знаходження, перебування чи переміщення спірного майна третя особа не надавала. На думку третьої особи позов не направлений на вирішення спору, який відсутній між сторонами.
Позивач стверджує, що відповідач протиправно володіє та не повертає йому майно як власнику, водночас, відповідач відсутність правових підстав для володіння майном не заперечує.
Дослідивши матеріали справи, оцінивши їх за своїм внутрішнім переконанням, колегія суддів апеляційної інстанції зазначає на наступне.
Мотиви та джерела права, з яких виходить суд апеляційної інстанції при прийнятті постанови
Відповідно до вимог ч.ч. 1, 2, 4, 5 ст. 269 Господарського процесуального кодексу України (надалі - ГПК України) суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
Суд, беручи до уваги межі перегляду справи в апеляційній інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваного судового рішення, дійшов висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а оскаржуване рішення місцевого господарського суду не підлягає зміні чи скасуванню, виходячи з наступних підстав.
Відповідно до ч. 1 ст. 193 ГК України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
Згідно із ч. 1 ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства (ч. 1 ст. 628 ЦК України).
Договір є підставою виникнення цивільних прав і обов'язків (ст. ст. 11, 626 ЦК України), які мають виконуватись належним чином і в установлений строк відповідно до договору (ст. 526 ЦК України), а одностороння відмова від виконання зобов'язання не допускається (ст. 525 ЦК України).
Згідно із ст. 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Відповідно до ст. 321 ЦК України право власності є непорушним і ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.
Частиною 1 ст. 317 ЦК України встановлено, що власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.
Згідно з ст. 387 ЦК України власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.
Витребування майна із чужого незаконного володіння (віндикація) є одним із речово-правових способів захисту права власності.
Цей спосіб захисту полягає у відновленні становища, що існувало до порушення права власності, шляхом повернення майна у володіння власника (титульного володільця) із метою відновлення у власника усього комплексу його правомочностей.
Витребування майна шляхом віндикації застосовується якщо між власником і володільцем майна немає зобов'язальних (договірних) відносин і таке майно перебуває у володільця не на підставі укладеного із власником договору.
Предметом позову є безпосередньо матеріально-правова вимога позивача до відповідача, щодо якої особа звертається до суду за захистом своїх прав чи інтересів, а предметом спору є об'єкт спірних правовідносин, матеріально-правовий об'єкт, з приводу якого виник правовий конфлікт між позивачем і відповідачем.
Як вбачається із матеріалів справи, предметом позову у даній справі є вимога про витребування з чужого незаконного володіння спірного майна, яке знаходиться в приміщенні підвалу за адресою: м. Черкаси, вул. Смілянська, 149/23 (вул. Смілянська, 149) або за будь-якою іншою адресою.
Як вірно встановлено господарським судом першої інстанції, між сторонами склались правовідносини на підставі укладених між ними договорів про спільну діяльність та відповідального зберігання з правом користування, а отже базуються на умовах укладених між сторонам договорів.
При цьому, наявність між сторонами зобов'язальних правовідносин виключає можливість пред'явлення позову про витребування майна із чужого незаконного володіння.
За результатом дослідження матеріалів справи, колегія суддів апеляційної інстанції погоджується із висновком господарського суду першої інстанції про встановлення факту виникнення у відповідача, як зберігача та користувача за договором відповідального зберігання з правом користування, обов'язку з повернення позивачу, як власнику, майна зі зберігання після отримання листа від 24.01.2022 з вимогою повернути у десятиденний строк передане на відповідальне зберігання майно та встановлення факту невиконання (порушення) відповідачем цього обов'язку (факт неповернення майна з відповідального зберігання).
Порядок повернення майна визначено сторонами умовами договору № ВЗ-001, відповідно до п. 2.1.3 якого, відповідач зобов'язався повернути майно на першу вимогу позивачу та складає частину зобов'язань відповідача та за обставинами справи не закінчені належним виконанням, чим спростовуються доводи позивача щодо можливості застосування у спірних правовідносинах віндикаційного позову.
Тобто, позивачем обрано неналежний спосіб захисту, що виключає можливість задоволення позовних вимог з огляду на предмет та підстави позову.
Відповідно до ч. 1 ст. 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.
Зобов'язання з повернення безпідставно набутого (збереженого) майна випливає із загальної для права заборони безпідставного збагачення: той, хто збагатився за рахунок іншого, без належної на те правової підстави зобов'язаний повернути предмет власного збагачення.
Кондикція - це позадоговірний зобов'язальний спосіб захисту права власності або іншого речового права, який може бути застосований самостійно. Кондикція також застосовується субсидіарно до реституції та віндикації як спосіб захисту порушеного права у тому випадку, коли певна вимога власника (титульного володільця) майна не охоплюється нормативним урегулюванням основного способу захисту права, але за характерними ознаками, умовами та суб'єктним складом підпадає під визначення зобов'язання з набуття або збереження майна без достатньої правової підстави.
Приписи глави 83 ЦК України застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача такого майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події (частина друга статті 1212 ЦК України).
Виходячи зі змісту цих норм можна виокремити особливості змісту та елементів кондикційного зобов'язання.
Характерною особливістю кондикційних зобов'язань є те, що підстави їх виникнення мають широкий спектр: зобов'язання можуть виникати як із дій, так і з подій, причому з дій як сторін зобов'язання, так і третіх осіб, із дій як запланованих, так і випадкових, як правомірних, так і неправомірних.
Кондикційні зобов'язання виникають тоді, коли дії особи або події призводять до неправового результату у виді юридично безпідставного майнового блага, що перейшло до набувача та сприяло його безпідставному збагаченню.
Кондикційне зобов'язання виникає за наявності таких умов: 1) набуття чи збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого); 2) набуття чи збереження майна відбулося без правової підстави або підстава, на якій майно набувалося, згодом відпала (постанова Верховного Суду України від 02.03.2016 у справі № 6-3090цс15).
Конструкція частини першої статті 1212 ЦК України свідчить про необхідність установлення так званої «абсолютної» безпідставності набуття (збереження) майна не лише в момент його набуття (збереження), а й станом на час розгляду спору.
Сутність зобов'язання з набуття, збереження майна без достатньої правової підстави полягає у вилученні в особи - набувача частини її майна, що набута поза межами правової підстави, у випадку якщо правова підстава переходу відпала згодом, або взагалі без неї - якщо майновий перехід не ґрунтувався на правовій підставі від самого початку правовідносин, та передання майна тій потерпілій особі, яка має належний правовий титул на нього (постанова Верховного Суду від 06.03.2019 у справі № 910/1531/18).
Під відсутністю правової підстави розуміють такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується прямо на законі, або суперечить меті правовідносин і їх юридичному змісту. Отже, відсутність правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином (див. постанови Верховного Суду від 01.04.2019 у справі № 904/2444/18, від 23.04.2019 у справі № 918/47/18, від 23.01.2020 у справі № 910/3395/19).
Договір чи інший правочин є достатньою та належною правовою підставою набуття майна (отримання коштів). Якщо майно набуте на підставі правочину, статтю 1212 ЦК України можна застосовувати тільки після того, як така правова підстава в установленому порядку скасована, визнана недійсною, змінена, припинена або її не було взагалі. Винятком є випадки, коли майно безпідставно набуте у зв'язку із зобов'язанням (правочином), але не відповідно до його умов.
Підсумовуючи наведене, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 25.09.2024 у справі № 201/9127/21 зазначила, що, за загальним правилом, кондикція у її класичному розумінні є самостійним позадоговірним зобов'язальним способом захисту права власності або іншого майнового права, спрямованим на повернення майна, набутого без достатньої правової підстави, тому учаснику цивільних відносин, за чий рахунок відбулося таке неправомірне збагачення.
Правової позиції стосовно відсутності потреби надавати висновок по суті заявлених вимог у разі, якщо суд встановив, що позивачем неправильно обрано спосіб захисту, дотримується Велика Палата Верховного Суду у постанові від 04.06.2019 у справі №916/3156/17, у постанові від 02.02.2021 у справі № 925/642/19.
Обрання позивачем неналежного (неефективного) способу захисту прав, які він вважає порушеними, є самостійною підставою для відмови в позові, при цьому, відмова у задоволенні позову через обрання неефективного (неналежного) способу захисту не позбавляє позивача права заявити належний позов до суду (висновок Великої Палати Верховного Суду у постанові від 16.06.2020 у справі № 145/2047/16-ц).
Статтею 13 ГПК України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Відповідно до ст.ст. 76-79 ГПК України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. Достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи. Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
За приписами ч. 1 ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Враховуючи викладене, оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, колегія суддів апеляційного господарського суду з огляду на встановлені обставини справи, погоджується із висновком господарського суду першої інстанції про наявність підстав для відмови у задоволенні позовних вимог у зв'язку із обранням позивачем неналежного (неефективного) способу захисту прав, які він вважає порушеними, у зв'язку із чим, підстави для зміни чи скасування рішення Господарського суду Черкаської області від 07.04.2025 у справі № 925/1414/24, відсутні.
Колегія суддів апеляційної інстанції не погоджується із доводами апеляційної скарги, враховуючи викладене та наступне.
Велика Палата Верховного Суду у своїх постановах неодноразово зазначала, що перелік способів захисту, визначений у частині другій статті 16 Цивільного кодексу України, не є вичерпним. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках (абзац 12 частини другої вказаної статті). Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Наведена практика є усталеною та сформована у численних постановах Верховного Суду, зокрема, але не виключно, від 05.06.2018 у справі № 338/180/17, від 11.09.2018 у справі № 905/1926/16, від 30.01.2019 у справі № 569/17272/15, від 11.09.2019 у справі № 487/10132/14, від 16.06.2020 у справі № 145/2047/16, від 15.09.2020 у справі № 469/1044/17.
Водночас застосування будь-якого способу захисту не з метою домогтися відновлення власного порушеного права (та/або інтересу), а з метою створити підстави для подальшого звернення з іншим позовом або преюдиційну обставину чи доказ для іншого судового провадження суперечать завданням господарського судочинства, наведеним у частині першій статті 2 Господарського процесуального кодексу України. Аналогічні висновки сформульовано у постанові Великої Палати Верховного Суду від 21.09.2022 у справі № 908/976/19, у постанові об'єднаної палати Касаційного господарського суду від 26.05.2023 у справі № 905/77/21.
Зазначена правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 22.01.2025 у справі № 910/17134/23
Обрання позивачем неналежного або неефективного способу захисту своїх прав є самостійною підставою для відмови в позові незалежно від інших встановлених судом обставин (згідно правових висновків, сформованих у постановах Великої Палати Верховного Суду від 19.01.2021 у справі № 916/1415/19, від 02.02.2021 у справі № 925/642/19, від 06.04.2021 у справі № 910/10011/19, від 22.06.2021 у справі № 200/606/18, від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16, у постанові судової палати для розгляду справ щодо земельних відносин та права власності Касаційного господарського суду від 21.11.2024 у справі № 910/10986/18).
З огляду на викладене, доводи скаржника про задоволення позовних вимог у зв'язку із визнанням їх відповідачем, є безпідставними.
Доводи апеляційної скарги є ідентичними доводами, викладеними у позовній заяві та не спростовують висновків, викладених у рішенні Господарського суду Черкаської області від 07.04.2025 у справі № 925/1414/24, наведене місцевим судом мотивування є достатнім для обґрунтування свого рішення за аргументами та доказами, які наявні у матеріалах справи. При цьому, рівень деталізації судом своїх доводів в будь-якому разі не призвів до неправильного вирішення справи, тому підстави для скасування рішення Господарського суду Черкаської області від 07.04.2025 у справі № 925/1414/24, відсутні.
Колегія суддів апеляційної інстанції вважає посилання скаржника, викладені ним у апеляційній скарзі такими, що не можуть бути підставою для скасування прийнятого у справі рішення, наведені доводи скаржника не спростовують висновків суду першої інстанції та зводяться до переоцінки доказів та встановлених судом обставин.
Колегія суддів апеляційної інстанції з огляду на викладене зазначає, що учасникам справи надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.
Висновки суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги
Колегія суддів зазначає, що враховуючи положення частини 1 статті 9 Конституції України та беручи до уваги ратифікацію Законом України від 17.07.1997 № 475/97-ВР Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і Першого протоколу та протоколів № 2,4,7,11 до Конвенції та прийняття Закону України від 23.02.2006 № 3477-IV (3477-15) «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», суди також повинні застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (Рим, 4 листопада 1950 року) та рішення Європейського суду з прав людини як джерело права.
Відповідно до п. 3 ч. 2 ст. 129 Конституції України та частини 1 статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів (частини 1 статті 86 Господарського процесуального кодексу України).
Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (статті 76 Господарського процесуального кодексу України).
Докази, не подані у встановлений законом або судом строк, до розгляду судом не приймаються, крім випадку, коли особа, що їх подає, обґрунтувала неможливість їх подання у вказаний строк з причин, що не залежали від неї (частини 8 статті 80 Господарського процесуального кодексу України).
Таким чином, скаржником не надано до суду належних і допустимих доказів на підтвердження тих обставин, на які він посилається в апеляційній скарзі. Доводи апеляційної скарги ґрунтуються на припущеннях та зводяться до намагань здійснити переоцінку обставин справи, вірно встановлених судом першої інстанції.
Отже, підсумовуючи наведене, колегія суддів дійшла висновку про те, що оскаржуване рішення прийняте відповідно до вимог процесуального та матеріального права, підстав для його скасування або зміни не вбачається.
Таким чином, апеляційна скарга Приватного інженерно-виробничо-комерційного підприємства «Галокс» на рішення Господарського Черкаської області від 07.04.2025 у справі № 925/1414/24 задоволенню не підлягає. Рішення Господарського суду Черкаської області від 07.04.2025 у справі № 925/1414/24 слід залишити без змін.
З урахуванням відмови в задоволенні апеляційної скарги, судовий збір за розгляд справи в суді апеляційної інстанції покладається на скаржника в порядку статті 129 Господарського процесуального кодексу України.
Керуючись ст. 8, 11, 74, 129, 267-270, 273, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд
1. Апеляційну скаргу Приватного інженерно-виробничо-комерційного підприємства «Галокс» на рішення Господарського Черкаської області від 07.04.2025 у справі № 925/1414/24 залишити без задоволення.
2. Рішення Господарського суду Черкаської області від 07.04.2025 у справі № 925/1414/24 залишити без змін.
3. Судовий збір за розгляд апеляційної скарги покласти на скаржника.
4. Справу № 925/1414/24 повернути до Господарського суду Черкаської області.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена у випадках, передбачених ст. 287-291 Господарського процесуального кодексу України.
Постанова підписана 11.12.2025.
Головуючий суддя О.М. Гаврилюк
Судді А.Г. Майданевич
Б.О. Ткаченко