Справа № 524/5055/25 Номер провадження 22-ц/814/3866/25Головуючий у 1-й інстанції Нестеренко С. Г. Доповідач ап. інст. Пікуль В. П.
02 грудня 2025 року м. Полтава
Полтавський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого Пікуля В.П.,
суддів Одринської Т.В., Триголова В.М.,
розглянувши у порядку письмового провадження цивільну справу за апеляційною скаргою Акціонерного товариства «Акцент-Банк», в інтересах якого діє представник Омельченко Євген Володимирович, на рішення Автозаводського районного суду м. Кременчука Полтавської області від 16 липня 2025 року у справі за позовом Акціонерного товариства «Акцент-Банк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором -
Короткий зміст позовних вимог
У травні 2025 року Акціонерне товариство «Акцент-Банк» (далі - АТ «А-Банк») звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором.
В обґрунтування позову зазначено, що 22 квітня 2023 року ОСОБА_1 , будучи клієнтом банку, уклав з банком кредитний договір № АВН0СТ155101682159093502 щодо надання кредиту в розмірі 5500,00 грн строком на 36 місяців (тобто до 21 квітня 2026 року), зі сплатою процентів у розмірі 85 % на рік.
Зазначало, що банк свої зобов'язання за кредитним договором виконав у повному обсязі, надав позичальнику кредит згідно з умовами кредитного договору.
Відповідач у свою чергу не виконував належним чином умови кредитного договору, внаслідок чого у нього утворилася заборгованість перед позивачем, яка станом на 01 травня 2025 року, становить 10595,57 грн, з яких: 5379,77 грн - заборгованість по кредиту (тіла кредиту) та 5215,80 грн - заборгованість за процентами, яку позивач просив стягнути з відповідача на їх користь, а також сплачений судовий збір у розмірі 2422,40 грн.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Автозаводського районного суду м. Кременчука Полтавської області від 16 липня 2025 року відмовлено АТ «А-Банк» у задоволенні позову до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором.
Суд першої інстанції зазначив, що оскільки відсутні докази звернення позивача до відповідача із вимогою про усунення порушення, надання строку для усунення такого порушення, про дострокове повернення кредиту та сплати процентів, то АТ «А-Банк» звернувся до суду із даним позовом передчасно.
Позиції учасників справи
Короткий зміст вимог апеляційної скарги
З рішенням Автозаводського районного суду м. Кременчука Полтавської області від 16 липня 2025 року не погодився позивач та оскаржив його в апеляційному порядку, подавши до суду апеляційну скаргу, в якій прохав суд скасувати оскаржуване судове рішення та ухвалити нове, яким задовольнити позовні вимоги АТ «А-Банк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором у повному обсязі та стягнути з відповідача судові витрати.
Узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу
На думку особи, яка подала апеляційну скаргу, оскаржуване рішення місцевого суду ухвалено з порушенням норм матеріального права, оскільки суд першої інстанції при розгляді справи не взяв до уваги узгоджені сторонами правочину умови кредитного договору, зокрема у пункті 6 паспорту споживчого кредиту узгоджено, що в разі наявності заборгованості у клієнта із сплати щомісячного мінімального платежу понад 90 днів, банк має право достроково розірвати кредитний договір та здійснити дії, направлені на погашення залишку заборгованості, що виникла при користуванні клієнтом послугою «Швидка готівка».
Крім того, позивачем наголошено, що дострокове стягнення було не по всій кредитній заборгованості, а лише по тій її частині, платежі по якій були визначені до сплати в терміни після дати звернення до суду.
Щодо відзиву на апеляційну скаргу
Відзив на апеляційну скаргу з дотриманням вимог ЦПК України до Полтавського апеляційного суду не надходив.
Відповідно до частини третьої статті 360 ЦПК України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.
Колегія суддів, заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, приходить до такого висновку.
Щодо розгляду справи без виклику сторін
Відповідно до частини тринадцятої статті 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
Згідно частини першої статті 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
Враховуючи, що ціна позову становить 10595,57 грн та беручи до уваги положення частини тринадцятої статті 7, та статті 369 ЦПК України, суд вважає за можливе розглянути справу без виклику сторін в порядку письмового провадження.
Встановлені обставини справи
Судом першої інстанції встановлено та підтверджується матеріалами справи, що 05 липня 2022 року ОСОБА_1 підписав анкету-заяву про приєднання до умов та правил надання банківських послуг в АТ «А-Банк». Відповідно до вказаної заяви, відповідач своїм підписом підтвердив, що дана анкета-заява разом з умовами та правилами надання банківських послуг АТ «А-Банк» між ним та АТ «А-Банк» становлять договір про надання банківських послуг.
Крім того, відповідач з підписанням вказаної анкети-заяви підтвердив факт ознайомлення з умовами та правилами надання банківських послуг АТ «А-Банк», а також засвідчив генерацію ключової пари з особистим ключем та відповідним йому відкритим ключем, що буде використовуватись для накладання удосконаленого електронного підпису у мобільному додатку ABank24.
Згідно із заявою про надання послуги «Швидка готівка» № АВН0СТ155101682159093502 від 22 квітня 2023 року, ОСОБА_1 просив надати кредит за послугою «Швидка готівка» на наступних умовах: сума кредиту - 5500,00 грн, строк кредиту - 36 місяців з 22 квітня 2023 року по 21 квітня 2026 року включно, процентна ставка фіксована - 85 % на рік, розмір щомісячного платежу - 431,24 грн, номер платіжної картки, що є доступом до поточного рахунку, на який зараховується сума кредиту № 5169155127962551.
Крім того, в матеріалах справи міститься паспорт споживчого кредиту «Швидка готівка», який підписаний електронним підписом ОСОБА_1 та в якому містяться основні умови кредитування, інформація щодо реальної річної процентної ставки та орієнтовної загальної вартості кредиту для споживача та інші умови.
Крім того, пунктом 6 паспорту споживчого кредиту «Швидка готівка» передбачено, що в разі наявності заборгованості у клієнта із сплати щомісячного мінімального платежу понад 90 днів, банк має право достроково розірвати кредитний договір та здійснити дії, направлені на погашення залишку заборгованості, що виникла при користуванні клієнтом послугою «Швидка готівка».
Факт перерахування відповідачу ОСОБА_1 грошових коштів у розмірі 5500,00 грн підтверджується меморіальним ордером № TR.29703357.25461.65455 від 22 квітня 2023 року.
Згідно з виписки по кредиту від 01 травня 2025 року, за період з 22 квітня 2023 року по 30 квітня 2025 року, місцевий суд зауважив, що відповідач сплачував заборгованість за кредитним договором, отже, був обізнаний про його існування та умови.
Відповідно до розрахунку заборгованості за договором № АВН0СТ155101682159093502 від 22 квітня 2023 року, станом на 01 травня 2025 року, заборгованість відповідача перед позивачем становить 10595,57 грн, з яких: 5379,77 грн - заборгованість по кредиту (тілу кредиту) та 5215,80 грн - заборгованість за процентами.
Позиція суду апеляційної інстанції
Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом (частина четверта статті 203 ЦК України).
Відповідно до статті 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
За змістом статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони, або надсилалися ними до інформаційно-комунікаційної системи, що використовується сторонами. У разі якщо зміст правочину зафіксований у кількох документах, зміст такого правочину також може бути зафіксовано шляхом посилання в одному з цих документів на інші документи, якщо інше не передбачено законом.
Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв'язку.
У відповідності до статті 6 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (частина перша статті 627 ЦК України).
За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася (частина друга статті 639 ЦК України).
Абзац другий частини другої статті 639 ЦК України передбачає, що договір, укладений за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем за згодою обох сторін вважається укладеним в письмовій формі.
Аналізуючи викладене, слід дійти висновку про те, що будь-який вид договору, який укладається на підставі Цивільного або Господарського кодексів України може мати електронну форму. Договір, укладений в електронній формі, є таким, що укладений у письмовому вигляді (статті 205, 207 ЦК України).
Аналогічні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 09 вересня 2020 року у справі № 732/670/19, від 23 березня 2020 року у справі № 404/502/18, від 07 жовтня 2020 року у справі № 127/33824/19.
У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Частиною другою статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.
Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України).
Особливості укладання кредитного договору в електронному вигляді визначені Законом України «Про електронну комерцію» (далі - Закон).
Згідно із пунктом 6 частини першої статті 3 Закону електронний підпис одноразовим ідентифікатором - дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших; електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору.
При цьому одноразовий ідентифікатор - це алфавітно-цифрова послідовність, що її отримує особа, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір шляхом реєстрації в інформаційно-телекомунікаційній системі суб'єкта електронної комерції, що надав таку пропозицію. Одноразовий ідентифікатор може передаватися суб'єктом електронної комерції, що пропонує укласти договір, іншій стороні електронного правочину засобом зв'язку, вказаним під час реєстрації у його системі, та додається (приєднується) до електронного повідомлення від особи, яка прийняла пропозицію укласти договір (пункт 12 частини першої статті 3 Закону).
Відповідно до частини третьої статті 11 Закону електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті.
Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-телекомунікаційних системах (частина четверта статті 11 Закону).
Згідно із частиною шостою статті 11 Закону відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз'яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз'яснення логічно пов'язані з нею.
За правилом частини восьмої статті 11 Закону у разі якщо укладення електронного договору відбувається в інформаційно-телекомунікаційній системі суб'єкта електронної комерції, для прийняття пропозиції укласти такий договір особа має ідентифікуватися в такій системі та надати відповідь про прийняття пропозиції (акцепт) у порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Такий документ оформляється у довільній формі та має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору.
Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним статтею 12 цього Закону, є оригіналом такого документа (частина дванадцята статті 11 Закону).
Стаття 12 Закону визначає яким чином підписуються угоди в сфері електронної комерції. Якщо відповідно до акту цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.
Із системного аналізу положень вище вказаного законодавства вбачається, що з урахуванням особливостей договору, щодо виконання якого виник спір між сторонами, його укладання в електронному вигляді через інформаційно-комунікаційну систему позивача можливе за допомогою електронного цифрового підпису відповідача лише за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами цього правочину.
В іншому випадку електронний правочин може бути підписаний сторонами електронним підписом одноразового ідентифікатора та/або аналогом власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.
Електронні документи (повідомлення), пов'язані з електронним правочином, можуть бути подані як докази сторонами та іншими особами, які беруть участь у судовому розгляді справи.
Відносини між споживачами товарів, робіт і послуг та виробниками і продавцями товарів, виконавцями робіт і надавачами послуг різних форм власності регулює Закон України «Про захист прав споживачів» № 1023-XII, який також встановлює права споживачів, визначає механізм їх захисту та основи реалізації державної політики у сфері захисту прав споживачів.
Споживач - це фізична особа, яка придбаває, замовляє, використовує або має намір придбати чи замовити продукцію для особистих потреб, безпосередньо не пов'язаних із підприємницькою діяльністю або виконанням обов'язків найманого працівника (пункт 22 частини першої статті 1 Закону № 1023-XII).
Споживчий кредит - це кошти, що надаються кредитодавцем (банком або іншою фінансовою установою) споживачеві на придбання продукції (пункт 23 частини першої зазначеної статті, який був чинний до 10 червня 2017 року).
У чинній до 10 червня 2017 року редакції частини десятої статті 11 Закону №1023-XII було закріплено, якщо кредитодавець на основі умов договору про надання споживчого кредиту вимагає здійснення внесків, строк сплати яких не настав, або повернення споживчого кредиту, такі внески або повернення споживчого кредиту можуть бути здійснені споживачем протягом тридцяти календарних днів, а за споживчим кредитом, забезпеченим іпотекою, та за споживчим кредитом на придбання житла - шістдесяти календарних днів з дня одержання повідомлення про таку вимогу від кредитодавця. Якщо протягом цього періоду споживач усуне порушення умов договору про надання споживчого кредиту, вимога кредитодавця втрачає чинність.
10 червня 2017 року набрав чинності Закон України від 15 листопада 2016 року № 1734-VIII «Про споживче кредитування» (далі - Закон № 1734-VIII), який визначає загальні правові та організаційні засади споживчого кредитування в Україні. Закон № 1023-XII застосовується до відносин споживчого кредитування у частині, що не суперечить Закону № 1734-VIII (стаття 11 Закону № 1023-XII у редакції, чинній з 10 червня 2017 року).
Відповідно до частини першої статті 1 Закону № 1734-VIII споживач - фізична особа, яка уклала або має намір укласти договір про споживчий кредит; споживче кредитування - правовідносини щодо надання, обслуговування та повернення споживчого кредиту; споживчий кредит (кредит) - грошові кошти, що надаються споживачу (позичальникові) на придбання товарів (робіт, послуг) для задоволення потреб, не пов'язаних з підприємницькою, незалежною професійною діяльністю або виконанням обов'язків найманого працівника.
Згідно із частиною четвертою статті 16 Закону № 1734-VIII, у разі затримання споживачем сплати частини споживчого кредиту та/або процентів щонайменше на один календарний місяць, а за споживчим кредитом, забезпеченим іпотекою, та за споживчим кредитом на придбання житла - щонайменше на три календарні місяці кредитодавець має право вимагати повернення споживчого кредиту, строк виплати якого ще не настав, в повному обсязі, якщо таке право передбачене договором про споживчий кредит.
Кредитодавець зобов'язаний у письмовій формі повідомити споживача про таку затримку із зазначенням дій, необхідних для усунення порушення, та строку, протягом якого вони мають бути здійснені.
Якщо кредитодавець відповідно до умов договору про споживчий кредит вимагає здійснення платежів, строк сплати яких не настав, або повернення споживчого кредиту, такі платежі або повернення споживчого кредиту здійснюються споживачем протягом 30 календарних днів, а за споживчим кредитом, забезпеченим іпотекою, та за споживчим кредитом на придбання житла - 60 календарних днів з дня одержання від кредитодавця повідомлення про таку вимогу. Якщо протягом цього періоду споживач усуне порушення умов договору про споживчий кредит, вимога кредитодавця втрачає чинність.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26 травня 2020 року у справі № 638/13683/15-ц виснувала, що звернення до суду з позовом про дострокове повернення коштів за договором про надання споживчого кредиту не замінює визначений вказаним Законом порядок. Якщо кредитодавець звертається до суду з таким позовом, не виконавши вимоги частини десятої статті 11 Закону № 1023-XII (у редакції, чинній до 10 червня 2017 року), не дотримавши передбачений зазначеним договором порядок, який не має погіршувати порівняно із цим Законом становище споживача, то в останнього як у позичальника відсутній обов'язок достроково повернути кошти за договором про надання споживчого кредиту, а в суду відсутня підстава для задоволення відповідного позову в частині, яка стосується дострокового стягнення коштів за таким договором.
У зазначеній постанові Велика Палата Верховного Суду конкретизувала свій правовий висновок, висловлений у постанові від 27 березня 2019 року у справі № 521/21255/13, вказавши, що суд, установивши, що кредитування відбулося для задоволення споживчих потреб позичальника, має застосувати до встановлених правовідносин приписи, які регулюють відносини споживчого кредитування, зокрема, частини десятої статті 11 Закону № 1023-XII (у редакції, чинній до 10 червня 2017 року), в якій був установлений обов'язковий досудовий порядок врегулювання питання дострокового повернення коштів за договором про надання споживчого кредиту.
У справі №638/13683/15-ц Велика Палата Верховного Суду виснувала, що порушення позивачем визначеного кредитними договорами порядку направлення юридично значимих повідомлень, факт отримання яких адресатами суди не встановили, не може мати наслідком покладення на відповідачів тягаря дострокового погашення заборгованості за кредитними договорами.
Звертаючись до суду з позовом АТ «А-Банк» посилалося на те, що через неналежне виконання ОСОБА_1 своїх зобов'язань за договором споживчого кредиту «Швидка готівка» № АВН0СТ155101682159093502 від 22 квітня 2023 року утворилась заборгованість в розмірі 10595,57 грн, яка складається з: 5379,77 грн - заборгованість по кредиту (тіла кредиту) та 5215,80 грн - заборгованість за процентами.
Як було встановлено місцевим судом та не оскаржується в апеляційній скарзі, кредитний договір був вчинений сторонами в електронній формі, яка відповідно до статті 207 ЦК України та Закону України «Про електронну комерцію» прирівнюється до письмової форми. Кредитор свої зобов'язання за кредитним договором виконав в повному обсязі, а саме надав відповідачу кредит у розмірі, встановленому кредитним договором.
У даній справі регулювання правовідносин АТ «А-Банк» зі споживачем ОСОБА_1 щодо кредитування для споживчих потреб відбувалося з урахуванням приписів Закону № 1734-VIII.
З матеріалів справи вбачається, що АТ «А-Банк» просить достроково стягнути з ОСОБА_1 всю суму кредиту.
Як слідує з умов договору споживчого кредиту, сторонами погоджено строк кредитування та графік платежів до 21 квітня 2026 року, який ще не сплинув.
Судом першої інстанції встановлено, що АТ «А-Банк» не надало доказів на підтвердження факту надіслання відповідачу та отримання ним вимоги про сплату простроченої кредитної заборгованості, у разі невиконання якої банк мав намір реалізувати своє право на дострокове повернення кредиту в повному розмірі у судовому порядку.
Вказане свідчить про порушення позивачем передбаченого законодавством обов'язкового досудового порядку врегулювання питання дострокового повернення коштів за договором про надання споживчого кредиту.
Встановлені судом обставини справи свідчать про те, що відповідач не отримував досудову вимогу банку, то відповідно останній не мав об'єктивної можливості виконати передбачений частиною четвертою статті 16 Закону України «Про споживче кредитування» обов'язок щодо повернення простроченої суми заборгованості за договором про споживчий кредит.
Відповідно до частини п'ятої статті 12 Закону України «Про споживче кредитування» умови договору про споживчий кредит, які обмежують права споживача порівняно з правами, встановленими цим Законом, є нікчемними. Договір про споживчий кредит, укладений з порушенням вимог частини першої цієї статті, є нікчемним.
З огляду на викладене, колегія суддів дійшла висновку про наявність правових підстав для задоволення позову АТ «А-Банк» в частині стягнення основної заборгованості, строк вимоги за якою настав (простроченої заборгованості), що з огляду на дату подання позову та виконаного позивачем розрахунку, становить 7326,08 грн, яка складається з: 2110,28 грн - заборгованість по кредиту (тіла кредиту за період з травня 2023 року до квітня 2025 року) та 5215,80 грн - заборгованість за процентами.
Крім цього, колегія суддів зазначає, що позивач не позбавлений права повторно звернутися до суду із позовною заявою про стягнення з ОСОБА_1 заборгованості за кредитним договором № АВН0СТ155101682159093502 від 22 квітня 2023 року у разі встановлення прострочення позичальником сплати відповідних платежів та виконання всіх передбачених кредитним договором та чинним законодавством вимог щодо обов'язкового досудового порядку врегулювання питання дострокового повернення коштів за договором про надання споживчого кредиту.
Доводи заявника про те, що умовами паспорту споживчого кредиту «Швидка готівка», що є невід'ємною частиною спірного кредитного договору, передбачено право банку достроково розірвати кредитний договір та здійснити дії, направлені на погашення залишку заборгованості, що виникла при користуванні клієнтом послугою «Швидка готівка», колегія суддів відхиляє, оскільки ця умова договору має ознаки такої, що суперечить законодавству, зокрема статті 16 Закону України «Про споживче кредитування», та є нікчемною відповідно до частини п'ятої статті 12 Закону України «Про споживче кредитування».
Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги
Як вбачається з частини першої статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Повноваження суду апеляційної інстанції визначено статтею 374 ЦПК України, згідно з пунктом другим частини першої якої за результатами розгляду апеляційної скарги апеляційний суд має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.
Підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення згідно пунктів 1, 4 частини першої статті 376 ЦПК України є: неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
З огляду на викладене, апеляційна скарга АТ «А-Банк», в інтересах якого діє представник Омельченко Є.В., підлягає частковому задоволенню, а рішення Автозаводського районного суду м. Кременчука Полтавської області від 16 липня 2025 року - скасуванню з ухваленням нового судового рішення, яким позовні вимоги АТ «А-Банк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором - задовольнити частково: стягнути з ОСОБА_1 на користь АТ «А-Банк» заборгованість за кредитним договором № АВН0СТ155101682159093502 від 22 квітня 2023 року у розмірі 7326,08 грн станом на 01 травня 2025 року, яка складається з: 2110,28 грн - заборгованість по кредиту (тіла кредиту за період з травня 2023 року до квітня 2025 року) та 5215,80 грн - заборгованість за процентами.
Щодо судових витрат в суді апеляційної інстанції
За правилами частини першої статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Відповідно до частини тринадцятої статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
Оскільки апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, то з огляду на відсоток задоволених вимог позивача (69,14 %), з ОСОБА_1 на користь АТ «А-Банк» підлягає стягненню судовий збір за подання позовної заяви у розмірі 1674,85 грн та за подання апеляційної скарги у розмірі 2512,27 грн, а всього 4187,12 грн.
Керуючись статтями 141, 367, 374, 376, 382 ЦПК України, суд -
Апеляційну скаргу Акціонерного товариства «Акцент-Банк», в інтересах якого діє представник Омельченко Євген Володимирович - задовольнити частково.
Рішення Автозаводського районного суду м. Кременчука Полтавської області від 16 липня 2025 року - скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким позовні вимоги Акціонерного товариства «Акцент-Банк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором - задовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства «Акцент-Банк» заборгованість за кредитним договором № АВН0СТ155101682159093502 від 22 квітня 2023 року у розмірі 7326,08 грн станом на 01 травня 2025 року, яка складається з: 2110,28 грн - заборгованість по кредиту (тіла кредиту за період з травня 2023 року до квітня 2025 року) та 5215,80 грн - заборгованість за процентами.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства «Акцент-Банк» судовий збір за подання позовної заяви у розмірі 1674,85 грн та за подання апеляційної скарги у розмірі 2512,27 грн, а всього 4187,12 грн.
Постанова набирає законної сили з дня прийняття та може бути оскаржена безпосередньо до Верховного Суду шляхом подачі касаційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повний текст постанови складено 02 грудня 2025 року.
Головуючий В.П. Пікуль
Судді Т.В. Одринська
В.М. Триголов