125/1006/25
2/125/318/2025
14.11.2025 року м. Бар
Барський районний суд Вінницької області
в складі: головуючого судді Хитрука В.М.
за участі секретаря судового засідання Рашевської О.Г.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Бар Вінницької області цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Барської міської ради Вінницької області про тлумачення заповіту та визнання права власності на спадкове майно ,
Позивач ОСОБА_2 звернувся до Барського районного суду Вінницької області з позовом до Барської міської ради Вінницької області про тлумачення заповіту та визнання права власності на спадкове майно.
У позовній заяві вказав, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер його батько ОСОБА_2 . Після смерті батька залишилася спадщина, яка складається з земельних ділянок на території Козлівської сільської ради Могилів-Подільського району Вінницької області: площею 0,4846 га, кадастровий номер 0522683200:01:000:0171, площею 2,6664 га, кадастровий номер 0522683200:02:000:0203, площею 0,3902 га, кадастровий номер 0522683200:01:000:00172 та площею 2,6666 га кадастровий номер 0522683200:02:000:0204; житлового будинку з надвірними будівлями та спорудами, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .
Спадкодавець ОСОБА_2 при житті склав заповіт на ім'я позивача, який був посвідчений секретарем виконкому Козлівської сільської ради, який зареєстровано в реєстрі за № 26 від 24.02.2014 року на житловий будинок та дві земельні ділянки.
Позивач прийняв спадщину після смерті батька шляхом постійного проживання разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини.
11.04.2019 року позивач звернувся до державного нотаріуса Барської державної нотаріальної контори Вінницької області щодо відкриття спадкової справи, а вже 24.12.2019 звернувся із заявою щодо видачі свідоцтв на право власності на спадкове майно за заповітом та надав для цього оригінал заповіту, який був зроблений батьком позивача та посвідчений секретарем виконкому Козлівської сільської ради Могилів-Подільського району Вінницької області та зареєстрований за № 26.
Державним нотаріусом позивачу було відмовлено у видачі свідоцтв по право на спадщину та видано постанова про відмову у вчиненні нотаріальної дії в якій зазначено, що в наданих документах на право власності на чотири окремих земельні ділянки , а в заповіті зазначено дві земельні ділянки площею 3,1522 га та 3,0577 га, де площа кожної складається з двох окремих земельних ділянок.
Вказані розбіжності у заповіті з правовстановлюючими документами унеможливлюють встановити належність земельних ділянок спадкодавцю, сільська рада не може внести виправлення у заповіт, так як заповідач помер.
Через такі розбіжності позивач не може оформити спадщину після смерті батька, тому просить розтлумачити заповіт та визнати за ним право власності на спадкове майно.
У судове засідання позивач ОСОБА_1 та представник позивача ОСОБА_3 не з'явилися, представник позивача подала до суду заяву про те, що позов підтримує та просить розглянути справу за їх відсутності.
У судове засідання представник відповідача Барської міської ради Вінницької області в судове засідання не з'явилися, про дату, час та місце розгляду справи, були належним чином повідомлені. Подали до суду заяви про проведення розгляду справи за їх відсутності, позовні вимоги визнають у повному обсязі та не заперечують проти їх задоволення.
Відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося.
Дослідивши матеріали справи, ураховуючи заяви представника позивача, відповідача, суд дійшов висновку, що позов слід задовольнити частково з таких підстав.
Згідно даних свідоцтва про смерть серії НОМЕР_1 , виданого виконавчим комітетом Козлівської сільської ради Могилів-Подільського району Вінницької області ОСОБА_2 , помер ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Відповідно до даних копії заповіту від 24.02.2014, що посвідчений секретарем виконкому Козлівської сільської ради Могилів-Подільського району Вінницької області Устяник Н.В., зареєстрований у реєстрі за № 26, ОСОБА_2 заповів земельні ділянки площею 3,1522 га та 3,0577 га., які розташовані на території Козлівської сільської ради в с. Нагоряни, а також житловий будинок з надвірними будівлями, який розташований за адресою: с. Нагоряни Могилів-Подільського району Вінницької області, заповів своєму сину ОСОБА_1 .
Постановою про відмову у вчиненні нотаріальної дії від 24.12.2019 №1073/02-31 ОСОБА_1 було відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину за заповітом на земельні ділянки розміром 3,1522 га та 3,0577 га, які розташовані на території Козлівської сільської ради в с. Нагоряни, які належали ОСОБА_2 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 . Постанова мотивована тим, що згідно з пунктом 4.15 глави 10 частини ІІ Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, видача свідоцтва про право на спадщину на майно, яке підлягає реєстрації, проводиться нотаріусом після подання правовстановлюючих документів, що посвідчують право власності спадкодавця на таке майно, наданий спадкоємцем заповіт не відповідає вимогам законодавства.
Відповідно до даних копії довідки КП «Бар-благоустрій» Барської міської ради Вінницької області № 372 від 15.04.2019, батько позивача ОСОБА_2 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , був зареєстрований та проживав за адресою: АДРЕСА_2 . На день його смерті разом з ним був зареєстрований за вказаною адресою: син ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .
Згідно з даними звіту про визначення ринкової вартості житлового будинку з надвірними будівлями та спорудами, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 ринкова вартість даного майна складає 36815,00 грн.
Відповідно до свідоцтва про право на спадщину за законом від 27.12.2016 року за реєстром 2-2125 ОСОБА_2 набув у власність земельну ділянку площею 0,4846 га, кадастровий номер 0522683200:01:000:0171, яка розташована на території Козлівської сільської ради Могилів-Подільського району Вінницької області, яка належала спадкодавцю на підставі Державного акта на право власності на земельну ділянку серії ВН № 080817.
Відповідно до свідоцтва про право на спадщину за законом від 27.12.2016 року за реєстром 2-2126 ОСОБА_2 набув у власність земельну ділянку площею 2,6664 га, кадастровий номер 0522683200:02:000:0203, яка розташована на території Козлівської сільської ради Могилів-Подільського району Вінницької області, яка належала спадкодавцю на підставі Державного акта на право власності на земельну ділянку серії ВН № 080817.
Відповідно до свідоцтва про право на спадщину за законом від 27.12.2016 року за реєстром 2-2124 ОСОБА_2 набув у власність земельну ділянку площею 0,3902 га, кадастровий номер 0522683200:01:000:00172, яка розташована на території Козлівської сільської ради Могилів-Подільського району Вінницька область , яка належала спадкодавцю на підставі Державного акта на право власності на земельну ділянку серії ВН № 080816.
Відповідно до свідоцтва про право на спадщину за законом від 27.12.2016 року за реєстром 2-2123 ОСОБА_2 набув у власність земельну ділянку площею 2,6666 га, кадастровий номер 0522683200:02:000:0204, яка розташована на території Козлівської сільської ради Могилів-Подільського району Вінницька область, яка належала спадкодавцю на підставі Державного акта на право власності на земельну ділянку серії ВН № 080816.
Визначаючись щодо позовних вимог про тлумачення заповіту та визнання права власності, суд виходить з такого.
Згідно зі ст. 1223 ЦК України, право на спадкування мають особи, визначені у заповіті. У разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також у разі не охоплення заповітом усієї спадщини право на спадкування за законом одержують особи, визначені у статтях 1261-1264 ЦК України. Право на спадкування виникає у день відкриття спадщини.
Відповідно до ст. 1236 ЦК України, заповідач має право охопити заповітом права та обов'язки, які йому належать на момент складення заповіту, а також ті права та обов'язки, які можуть йому належати у майбутньому. Заповідач має право скласти заповіт щодо усієї спадщини або її частини. Якщо заповідач розподілив між спадкоємцями у заповіті лише свої права, до спадкоємців, яких він призначив, переходить та частина його обов'язків, що є пропорційною до одержаних ними прав. Чинність заповіту щодо складу спадщини встановлюється на момент відкриття спадщини.
Згідно зі ст. 1256 ЦК України, тлумачення заповіту може бути здійснене після відкриття спадщини самими спадкоємцями. У разі спору між спадкоємцями тлумачення заповіту здійснюється судом відповідно до ст. 213 ЦК України.
Відповідно до ч. 2 ст. 1256 ЦК України, суд розглядає справу про тлумачення заповіту за наявності таких умов: 1) зміст заповіту містить суперечності, неточності, що ускладнюють розуміння останньої волі заповідача; 2) наявність спору між спадкоємцями щодо тлумачення заповіту - спадкоємці мають різне уявлення про волевиявлення заповідача. За відсутності спору тлумачення заповіту здійснюється самими спадкоємцями на підставі ч.1ст. 1256 ЦК України.
Тлумачення заповіту судом не повинно змінювати волі заповідача, тобто підміняти собою сам заповіт. Суд не може брати на себе права власника щодо розпоряджання його майном на випадок смерті. Тлумачення заповіту є лише інструментом з'ясування волі заповідача після його смерті. Отже, суд, здійснюючи тлумачення заповіту, не повинен виходити за межі цього процесу та змінювати (доповнювати) зміст заповіту, що може спотворити волю заповідача.
Неточне відтворення в заповіті власної волі заповідача щодо долі спадщини може бути зумовлене, перш за все, неоднаковим використанням у ньому слів, понять і термінів, які є загальноприйнятими у сфері речових, зобов'язальних, спадкових відносин тощо. Цьому також можуть сприяти й певні неузгодженості між змістом окремих частин заповіту і змістом заповіту в цілому, що ускладнюють розуміння волі заповідача стосовно долі спадщини.
При цьому ч. 2 ст. 213 ЦК України не допускає, щоб при тлумаченні правочину здійснювався пошук волі учасника правочину, який не знайшов відображення у тексті самого правочину, при тлумаченні заповіту, не допускається і внесення змін у зміст заповіту.
Згідно зі ст. 213 ЦК України, зміст правочину може бути витлумачений стороною (сторонами). На вимогу однієї або обох сторін суд може постановити рішення про тлумачення змісту правочину. При тлумаченні змісту правочину беруться до уваги однакове для всього змісту правочину значення слів і понять, а також загальноприйняте у відповідній сфері відносин значення термінів. Якщо буквальне значення слів і понять, а також загальноприйняте у відповідній сфері відносин значення термінів не дає змоги з'ясувати зміст окремих частин правочину, їхній зміст встановлюється порівнянням відповідної частини правочину зі змістом інших його частин, усім його змістом, намірами сторін. Якщо за правилами, встановленими частиною третьою цієї статті, немає можливості визначити справжню волю особи, яка вчинила правочин, до уваги беруться мета правочину, зміст попередніх переговорів, усталена практика відносин між сторонами, звичаї ділового обороту, подальша поведінка сторін, текст типового договору та інші обставини, що мають істотне значення.
Верховний Суд у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду в постанові від 18.04.2018 у справі № 753/11000/14-ц зазначив, що в частинах третій та четвертій статті 213 ЦК України визначаються загальні способи, що застосовуватимуться при тлумаченні, які втілюються в трьох рівнях тлумачення.
Перший рівень тлумачення здійснюється за допомогою однакових для всього змісту правочину значень слів і понять, а також загальноприйнятих у відповідній сфері відносин значень термінів.
Другим рівнем тлумачення (у разі якщо за першого підходу не вдалося витлумачити зміст правочину) є порівняння різних частин правочину як між собою, так і зі змістом правочину в цілому, а також з намірами сторін, які вони виражали при вчиненні правочину, та з чого вони виходили при його виконанні.
Третім рівнем тлумачення (при безрезультативності перших двох) є врахування: (а) мети правочину, (б) змісту попередніх переговорів, (в) усталеної практики відносин між сторонами (якщо сторони перебували раніше в правовідносинах між собою), (г) звичаїв ділового обороту; (ґ) подальшої поведінки сторін; (д) тексту типового договору; (е) інших обставин, що мають істотне значення.
З огляду на викладене тлумаченню підлягає правочин або його частина у способи, встановлені ст. 213 ЦК України, тобто тлумаченням правочину є встановлення його змісту відповідно до волевиявлення сторін при його укладенні, усунення незрозумілостей та суперечностей у трактуванні його положень. Пріоритет надається тому, що написано в правочині, тобто буквальному тлумаченню слів та термінів. При тлумаченні правочину, у тому числі заповіту, спершу береться до уваги однакове для всього змісту правочину значення слів і понять, а також загальноприйняте у відповідній сфері відносин значення термінів, тобто здійснюється буквальне тлумачення правочину. І лише коли буквальне тлумачення не дало змоги витлумачити зміст правочину, необхідно вдаватися до порівняння частини правочину, намірів тощо. Тобто правила тлумачення правочину визначені законом за принципом концентричних кіл: за неможливості витлумачити зміст правочину шляхом використання вузького кола засобів (буквальне тлумачення) залучаються інші засоби.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 30.09.2022 у справі № 165/3014/20 (провадження № 61-16258св21).
Відповідно до статей 1216, 1218, 1219 ЦК України, спадкуванням є перехід прав та обов'язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців). До складу спадщини входять усі права та обов'язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті, за винятком тих, котрі нерозривно пов'язані з особою спадкодавця.
Згідно зі ст.1217 ЦК України, спадкування здійснюється за заповітом або за законом.
Статтею 1233 ЦК України передбачено, що заповітом є особисте розпорядження фізичної особи на випадок своєї смерті.
Частиною 2 ст. 1236 ЦК України визначено, що заповідач має право скласти заповіт щодо усієї спадщини або її частини.
При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).
Заповіт як остання воля особи стосується її розпоряджень на випадок смерті і тому покликаний вирішувати важливі для особи питання щодо призначення спадкоємців, позбавлення спадкоємців за законом права спадкування, визначення обсягу спадщини, що має спадкуватися за заповітом, встановлювати інші розпорядження, які відповідають заповіту та вимогам законодавства про спадкування. Відповідно до статей 1233, 1234 ЦК України, заповітом є особисте розпорядження фізичної особи на випадок своєї смерті. Право на заповіт може бути реалізоване протягом всього життя особи і включає як право на складення заповіту або кількох заповітів, так і права на їх зміну, скасування. Усі наведені правомочності заповідача у сукупності із засобами їх правової охорони та захисту є здійсненням свободи заповіту, яка є принципом спадкового права. Свобода заповіту передбачає особисте здійснення заповідачем права на заповіт шляхом вільного волевиявлення, яке, будучи належним чином вираженим, піддається правовій охороні і після смерті заповідача. Свобода заповіту як принцип спадкового права включає, серед інших елементів, також необхідність поваги до волі заповідача та обов'язковість її виконання. Юридична природа заповіту ґрунтується на його законодавчому визначенні як особистого розпорядження фізичної особи на випадок смерті (стаття 1233 ЦК України).
Аналогічний висновок, викладений у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 31.08.2022 у справі № 141/813/19 (провадження № 61-1070св22).
Згідно з ч. 1 ст. 13 ЦПК України, суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Відповідно до ст. 16 ЦК України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Під час посвідчення заповіту секретарем виконкому Козлівської сільської ради Могилів-Подільського району Вінницької області Устяник Н.В. у заповіті було вказано дві земельні ділянки, площами відповідно 3,1522 га та 3,0577 га, власність яких підтверджувалася Державним актом на право власності на земельну ділянку серії ВН № 080817 та Державним актом на право власності на земельну ділянку серії ВН № 080816. Вказані земельні ділянки у кожному державному акті були розмежовані на дві та мали окремі кадастрові номера. А саме: земельна ділянка площею 0,4846 га, кадастровий номер 0522683200:01:000:0171; земельна ділянка площею 2,6664 га, кадастровий номер 0522683200:02:000:0203; земельна ділянка площею 0,3902 га, кадастровий номер 0522683200:01:000:00172; земельна ділянка площею 2,6666 га кадастровий номер 0522683200:02:000:0204, які розташована на території Козлівської сільської ради Могилів-Подільського району Вінницька область.
Саме у правовстановлюючих документах на зазначені земельні ділянки - свідоцтвах про право на спадщину за законом від 27.12.2016 року за реєстрами: 2-2125, 2-2126, 2-2124, 2-2123, вказується як підстава їх належності попередньому власнику - два Державні акти на право власності на земельну ділянку серії ВН № 080817 та серії ВН № 080816.
За таких обставин, суд вважає за необхідне розтлумачити заповіт без внесення змін у його зміст, виходячи з волі ОСОБА_2 , який фактично заповів сину у власність земельні ділянки: площею 0,4846 га, кадастровий номер 0522683200:01:000:0171, яка розташована на території Козлівської сільської ради Могилів-Подільського району Вінницької області; площею 2,6664 га, кадастровий номер 0522683200:02:000:0203, яка розташована на території Козлівської сільської ради Могилів-Подільського району Вінницька область; площею 0,3902 га, кадастровий номер 0522683200:01:000:00172, яка розташована на території Козлівської сільської ради Могилів-Подільського району Вінницька область; площею 2,6666 га, кадастровий номер 0522683200:02:000:0204, яка розташована на території Козлівської сільської ради Могилів-Подільського району Вінницька область.
Позов в частині визнання судом права власності на спадкові земельні ділянки та житловий будинок задоволенню не підлягає, оскілки відповідно до вимог ст. 30 ЦПК України позови що виникають з приводу нерухомого майна, пред'являються за місцем його знаходження. Місцем знаходження спадкового майна є Могилів-Подільський район Вінницької області.
На підставі викладеного, керуючись ст. 5, 7, 12, 13, 76, 77, 80, 81, 89, 259, 263-265, 268, 273, 315 ЦПК України, суд
Позов задовольнити частково.
Розтлумачити, що у заповіті, вчиненому ОСОБА_2 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , посвідченого 24.02.2014 року секретарем виконавчого комітету Козлівської сільської ради Могилів-Подільського району Вінницької області Устяник Н.В., зареєстрованому у реєстрі за № 26, виявленням його волі є розпорядження, згідно з яким ОСОБА_2 заповів своєму сину ОСОБА_2 : земельну ділянку площею 0,4846 га, кадастровий номер 0522683200:01:000:0171, яка розташована на території Козлівської сільської ради Могилів-Подільського району Вінницької області; земельну ділянку площею 2,6664 га, кадастровий номер 0522683200:02:000:0203, яка розташована на території Козлівської сільської ради Могилів-Подільського району Вінницької області; земельну ділянку площею 0,3902 га, кадастровий номер 0522683200:01:000:00172, яка розташована на території Козлівської сільської ради Могилів-Подільського району Вінницька область; земельну ділянку площею 2,6666 га, кадастровий номер 0522683200:02:000:0204, яка розташована на території Козлівської сільської ради Могилів-Подільського району Вінницька область; житловий будинок (літера «А»), загальною площею 38,9 кв.м., житловою площею 30,4 кв.м., з надвірними будівлями, який розташований за адресою: АДРЕСА_1 .
В частині визнання судом права власності на спадкові земельні ділянки та житловий будинок в задоволенні позову відмовити.
Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана протягом тридцяти днів з дня його складання до Вінницького апеляційного суду. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку на подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя: