Дата документу 12.12.2025 Справа № 336/6014/25
Єдиний унікальний № 336/6014/25 Головуючий у 1-й інстанції: Вайнраух Л.А.
Провадження № 22-ц/807/1674/25 Суддя-доповідач: Трофимова Д.А.
12 грудня 2025 року м. Запоріжжя
Запорізький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого Трофимової Д.А.
суддів: Кухаря С.В.,
Полякова О.З.
розглянувши в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами цивільну справу з апеляційною скаргою ОСОБА_1 , від імені якого діє адвокат Левицька Юлія Василівна, на ухвалу Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 09 липня 2025 року у справі за заявою ОСОБА_1 про видачу судового наказу про стягнення з філії «Запорізька дорожньо - експлуатаційна дільниця» дочірнього підприємства «Запорізький облавтодор» відкритого акціонерного товариства «Державна акціонерна компанія «Автомобільні дороги» нарахованої, але не виплаченої заробітної плати,
У червні 2025 року ОСОБА_1 , від імені якого діє адвокат Левицька Ю.В., звернувся до суду з заявою про видачу судового наказу про стягнення з філії «Запорізька дорожньо - експлуатаційна дільниця» дочірнього підприємства «Запорізький облавтодор» відкритого акціонерного товариства «Державна акціонерна компанія «Автомобільні дороги» нарахованої, але не виплаченої заробітної плати за період з вересня 2024 року по квітень 2025 року включно у розмірі 75 843,52 грн.
Ухвалою Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 09 липня 2025 року відмовлено у видачі судового наказу за заявою ОСОБА_1 про видачу судового наказу про стягнення нарахованої, але не виплаченої заробітної плати з філії «Запорізька дорожньо-експлуатаційна дільниця» дочірнього підприємства «Запорізький облавтодор» відкритого акціонерного товариства «Державна акціонерна компанія «Автомобільні дороги».
Роз'яснено заявнику, що відмова у видачі судового наказу з підстав, передбачених пунктами 3-6 частини першої статті 165 ЦПК України, унеможливлює повторне звернення з такою самою заявою. Заявник у цьому випадку має право звернутися з тими самими вимогами у позовному порядку.
Не погоджуючись із зазначеною ухвалою суду, ОСОБА_1 , від імені якого діє адвокат Левицька Ю.В., подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення норм процесуального права, неправильне застосування норм матеріального права, просить ухвалу суду скасувати, заяву ОСОБА_1 щодо стягнення з філії «Запорізька дорожньо - експлуатаційна дільниця» дочірнього підприємства «Запорізький облавтодор» відкритого акціонерного товариства «Державна акціонерна компанія «Автомобільні дороги» на користь ОСОБА_1 нарахованої, але не виплаченої заробітної плати за період з вересня 2024 року по квітень 2025 року включно у розмірі 75 843, 52 грн. задовольнити в повному обсязі.
Апеляційна скарга мотивована тим, що незважаючи на те, що Господарським судом Запорізької області порушено справу про банкрутство, закон не обмежує заявника в праві звернення до суду з вимогою про стягнення заборгованості щодо нарахованої та невиплаченої суми боргу.
Вважає, що суд помилково дійшов висновку, що в даній справі існує спір про право, оскільки в матеріалах справи міститься довідка щодо заборгованості від 02.05.2025 року № 14 Підприємства перед заявником, яка підписана уповноваженою особою. Розмір заборгованості Підприємства перед працівником становить 75 843, 52 грн.
Учасники справи наданим процесуальним законом правом подати відзив на апеляційну скаргу не скористались.
Відповідно до ч. 1 ст. 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими главою І розділу V ЦПК України.
За правилами ч. 2 ст. 369 ЦПК України апеляційна скарга на ухвалу суду про відмову у видачі судового наказу (п. 1 ч. 1 ст. 353 ЦПК України) розглядається судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
За таких обставин апеляційний розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження, відповідно до приписів ч. 13 ст. 7 ЦПК України, якою передбачено, що розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
Суд апеляційної інстанції, переглянувши справу за наявними в ній доказами, перевіривши законність та обґрунтованість оскаржуваної ухвали суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню частково з наступних підстав.
Згідно ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Постановляючи оскаржувану ухвалу, суд першої інстанції виходив із того, що за нормою п. 4 ч. 1 ст. 165 ЦПК України суд відмовляє у видачі судового наказу, якщо наявні обставини, передбачені ч. 1 ст. 186 цього Кодексу. Зазначив, що положеннями п. 6 ч. 1 ст. 186 ЦПК України визначено, що суддя відмовляє у відкритті провадження у справі, якщо настала смерть фізичної особи або оголошено її померлою чи припинено юридичну особу, які звернулися із позовною заявою або до яких пред'явлено позов, якщо спірні правовідносини не допускають правонаступництва. Так, за відомостями з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань від 01.07.2025 за №1535524, дочірнє підприємство "Запорізький облавтодор" відкритого акціонерного товариства "Державна акціонерна компанія "Автомобільні дороги України", код ЄДРПОУ 3202562, перебуває у стані припинення. Також суд зазначив, що, враховуючи наявність підстав, передбачених ч. 8 ч. 1 ст. 165 ЦПК України, у видачі судового наказу необхідно відмовити та роз'яснити положення ч. 2 ст. 166 ЦПК України
Проте, погодитися з такими висновками суду в повній мірі не можна з наступних підстав.
Як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_1 , звертаючись до суду з заявою про видачу судового наказу, в якості боржника вказав філію «Запорізька дорожньо - експлуатаційна дільниця» дочірнього підприємства «Запорізький облавтодор» відкритого акціонерного товариства «Державна акціонерна компанія «Автомобільні дороги».
Згідно ч. 2 ст. 167 ЦПК України за результатами розгляду заяви про видачу судового наказу суд видає судовий наказ або постановляє ухвалу про відмову у видачі судового наказу.
Відповідно до п. 2 ч. 2 ст. 163 ЦПК України у заяві повинно бути зазначено: повне найменування (для юридичних осіб) або ім'я (прізвище, ім'я та по батькові) (для фізичних осіб) заявника і боржника, їх місцезнаходження (для юридичних осіб) або місце проживання чи перебування (для фізичних осіб), ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України заявника та боржника, реєстраційний номер облікової картки платника податків заявника та боржника (для фізичних осіб) за його наявності або номер і серію паспорта заявника та боржника (для фізичних осіб - громадян України), а також інші дані, якщо вони відомі заявнику, які ідентифікують боржника, відомості про наявність або відсутність електронного кабінету.
Відповідно до ч. 2 ст. 42 ЦПК України при розгляді вимог у наказному провадженні учасниками справи є заявник та боржник.
Згідно ст. 46 ЦПК України здатність мати цивільні процесуальні права та обов'язки сторони, третьої особи, заявника, заінтересованої особи (цивільна процесуальна правоздатність) мають усі фізичні і юридичні особи.
Відповідно до ч. 1 ст. 47 ЦПК України здатність особисто здійснювати цивільні процесуальні права та виконувати свої обов'язки в суді (цивільна процесуальна дієздатність) мають фізичні особи, які досягли повноліття, а також юридичні особи.
Юридичною особою є організація, створена і зареєстрована у встановленому законом порядку. Юридична особа наділяється цивільною правоздатністю і дієздатністю, може бути позивачем та відповідачем у суді (стаття 80 Цивільного кодексу України).
Юридична особа підлягає державній реєстрації у порядку, встановленому законом. Дані державної реєстрації включаються до єдиного державного реєстру, відкритого для загального ознайомлення (частина перша статті 89 ЦК України).
Філією є відокремлений підрозділ юридичної особи, що розташований поза її місцезнаходженням та здійснює всі або частину її функцій. Філії та представництва не є юридичними особами. Вони наділяються майном юридичної особи, що їх утворила, і діють на підставі затвердженого нею положення або на іншій підставі, передбаченій законодавством іноземної держави, відповідно до якого утворено юридичну особу, відокремленими підрозділами якої є такі філії та представництва (частини перша, третя статті 95 ЦК України).
Таким чином, філії, хоч і є відокремленими підрозділами юридичної особи, проте продовжують залишатися складовими частинами юридичної особи. Не маючи статусу юридичної особи вони власною юридичною правосуб'єктністю не наділені.
З урахуванням цивільно-правового положення філій та представництв недопустимою є участь відокремлених підрозділів у певних процесуальних відносинах, оскільки це суперечить цивільно-правовій природі відокремленого підрозділу, як складової частини юридичної особи, що його створила.
Таким чином, філія «Запорізька дорожньо - експлуатаційна дільниця» дочірнього підприємства «Запорізький облавтодор» відкритого акціонерного товариства «Державна акціонерна компанія «Автомобільні дороги», будучи відокремленим підрозділом, що не наділений власною цивільною процесуальною дієздатністю, у зазначених правовідносинах не може виступати в якості боржника.
Отже, заявником та боржником в наказному провадженні можуть бути лише фізичні чи юридичні особи або фізична особа - підприємець, а заявлені вимоги пред'явлені до філії, що не є юридичною особою, визначений заявником у цій справі боржник не може бути учасником в справах наказного провадження.
Згідно п. 4 ч. 1 ст. 165 ЦПК України суддя відмовляє у видачі судового наказу, якщо наявні обставини, передбачені частиною першою статті 186 ЦПК України.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 186 ЦПК України суддя відмовляє у відкритті провадження у справі, якщо заява не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.
Згідно з висновком Верховного Суду, викладеним в постанові від 14.06.2021 у справі №760/32455/19, філії та представництва, які не є юридичними особами - не наділені цивільною процесуальною дієздатністю та не можуть виступати стороною у цивільному процесі. Тому справи, в яких відповідачем виступає філія чи представництво, не підлягають розгляду в порядку цивільного судочинства, у зв'язку з відсутністю сторони у цивільному процесі, до якої пред'явлено позов, а отже неможливістю вирішення цивільного спору.
Верховний Суд у постанові від 06.03.2024 у справі № 295/6062/22 зробив висновок про те, що справи, у яких стороною виступає філія чи представництво, не підлягають розгляду в порядку цивільного судочинства у зв'язку з відсутністю сторони у цивільному процесі.
Аналіз наведених норм права дає підстави для висновку, що філії та представництва, які не є юридичними особами, не наділені цивільною процесуальною дієздатністю та не можуть виступати учасником справи (заявником чи боржником) у наказному провадженні. Тому справи, в яких учасником справи виступає філія чи представництво, не підлягають розгляду в порядку цивільного судочинства, у зв'язку з відсутністю учасника справи (в даному випадку боржника) у наказному провадженні.
Враховуючи вищевикладене, колегія суддів дійшла висновку, що у видачі судового наказу слід відмовити відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 165 ЦПК України з підстав невідповідності заявленого складу учасників (боржника), а саме подання заяви про видачу судового наказу про стягнення з філії «Запорізька дорожньо - експлуатаційна дільниця» дочірнього підприємства «Запорізький облавтодор» відкритого акціонерного товариства «Державна акціонерна компанія «Автомобільні дороги» нарахованої, але не виплаченої заробітної плати.
Доводи апеляційної скарги про порушення справи про банкрутство юридичної особи, відсутності спору про право, колегія суддів до уваги не бере з огляду на встановлення апеляційним судом невідповідності заявленого складу учасників справи у наказному провадженні.
Враховуючи наведене, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про відмову у видачі судового наказу, проте помилився щодо мотивів (підстав) такої відмови, що є підставою для зміни мотивувальної частини оскаржуваної ухвали шляхом її викладення в редакції даної постанови.
Відповідно до статей 1 та 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.
Закон України «Про судоустрій і статус суддів» встановлює, що правосуддя в Україні здійснюється на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.
Суд враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов'язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.
Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у апеляційному провадженні), сформовану, зокрема у справах «Салов проти України» (заява № 65518/01; від 6 вересня 2005 року; пункт 89), «Проніна проти України» (заява № 63566/00; 18 липня 2006 року; пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (заява № 4909/04; від 10 лютого 2010 року; пункт 58): принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; 09 грудня 1994 року, пункт 29).
В контексті вказаної практики колегія суддів вважає обґрунтування цієї постанови достатнім.
Керуючись ст.ст. 367, 374, 376, 381-384, 389, 390 ЦПК України, апеляційний суд,
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , від імені якого діє адвокат Левицька Юлія Василівна, задовольнити частково.
Ухвалу Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 09 липня 2025 року у цій справі змінити, викласти її мотивувальну частину в редакції цієї постанови.
Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення та відповідно до пункту 2 частини першої статті 389 ЦПК України оскарженню в касаційному порядку не підлягає.
Повне судове рішення складено12 грудня 2025 року.
Головуючий Д.А. Трофимова
Судді: С.В. Кухар
О.З. Поляков