11 грудня 2025 року м. Львівсправа № 380/19243/25
Львівський окружний адміністративний суд, суддя Клименко О.М., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання протиправними дій, зобов'язання вчинити дії,-
ОСОБА_1 (позивач) звернувся до Львівського окружного адміністративного суду із позовом до ІНФОРМАЦІЯ_1 (відповідач/ ІНФОРМАЦІЯ_2 ), в якому просить:
- визнати протиправними дії відповідача, що полягають у внесенні змін до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов'язаних та резервістів інформації про включення позивача до військового обліку;
- зобов'язати відповідача внести до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов'язаних та резервістів інформацію про виключення позивача з військового обліку військовозобов'язаних;
- стягнути судові витрати на користь позивача.
Свої вимоги позивач обґрунтовує тим, що 06 січня 2014 року він був виключений на той час ще ІНФОРМАЦІЯ_3 з військового обліку у зв'язку з досягненням граничного віку перебування в запасі, що підтверджується відповідним записом у його військовому квитку серії НОМЕР_1 . Однак 11 вересня 2025 року працівники ІНФОРМАЦІЯ_4 затримали позивача, примусово доставили у приміщення ІНФОРМАЦІЯ_5 , утримували там та змушували пройти ВЛК. А також постановили позивача на військовий облік, що підтверджується витягом із застосунку «Резерв +».
Позивач не погоджується із діями відповідача щодо постановлення його на військовий облік, уважає їх протиправними, адже досягнувши граничного віку перебування в запасі, він перестав належати до жодної із зазначених у частині дев'ятій статті 1 Закону України від 25 березня 1992 року № 2232-XII «Про військовий обов'язок і військову службу» (далі - Закон № 2232) категорій, зокрема не є військовозобов'язаним та не перебуває в запасі, оскільки виключений з військового обліку ще у 2014 році у зв'язку із досягненням граничного віку перебування в запасі і підтверджувальних документів про взяття його на обліку знову немає.
Позивач зазначає, що після виключення з військового обліку особа перестає бути військовозобов'язаною, а тому на неї не поширюються закони про військовий обов'язок та військову службу. Зокрема така особа не може бути призвана під час мобілізації, не зобов'язана проходити ВЛК, оновлювати облікові дані, їй не можна вручити повістку. Рішення про виключення з військового обліку є остаточним - особа не повинна знову ставати на військовий облік, окрім випадку, коли вона робить це добровільно. Заяву на взяття на військовий облік позивач до органу ТЦК та СП не подавав. Обов'язку самостійно оновити персональні дані для виключених з військового обліку осіб нормативно-правовими актами не встановлено. Уточнення даних в застосунку «Резерв +» не означає постановку на військовий облік.
Позивач наголошує, що оскільки він був саме виключений з військового обліку, то повторній постановці на такий облік не підлягає. Також покликається на постанову Верховного Суду від 21 травня 2025 року у справі № 280/2880/24.
З огляду на вказане просить позов задовольнити повністю.
Відповідач, належно повідомлений про відкриття спрощеного позовного провадження у цій справі та про своє право на подання відзиву на позовну заяву, а також доказів, які підтверджують обставини, на яких ґрунтуються його заперечення, що підтверджується довідкою про доставку електронного листа від 29 вересня 2025 року, у встановлений судом строк відзиву на позовну заяву не подав.
Частиною шостою статті 162 КАС України передбачено, що у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.
З огляду на вказане, враховуючи неподання належно повідомленим відповідачем відзиву на позовну заяву у встановлений судом строк, суд вирішує цю справу за наявними матеріалами.
Відповідно до пункту 3 частини третьої статті 246 КАС України суд зазначає, що ухвалою судді від 29 вересня 2025 року відкрито спрощене позовне провадження в адміністративній справі без повідомлення (виклику) сторін.
Ухвалою суду від 24 листопада 2025 року витребувано у відповідача докази, що слугували підставою для постановлення позивача на військовий облік та письмові пояснення щодо підстав вчинення таких дій.
Витребуваних доказів та письмових пояснень відповідач суду не надав.
Суд встановив такі фактичні обставини справи та відповідні їм правовідносини.
Відповідно до запису у військовому квитку ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , серії НОМЕР_1 від 29 квітня 1988 року позивач виключений з військового обліку 06 січня 2014 року.
Зі змісту військово-облікового документа «Резерв +» ОСОБА_1 , сформованого 15 вересня 2025 року, слідує, що позивач є військовозобов'язаним та перебуває на військовому обліку у ІНФОРМАЦІЯ_7 , звання сержант, ВОС 738669, Експлуатація та ремонт автомобільної техніки та її аналогів, Слюсар, номер в реєстрі Оберіг: 270420239340134100067.
Позивач, уважаючи протиправними дії ІНФОРМАЦІЯ_4 , що полягають у внесенні до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов'язаних та резервістів інформації про включення ОСОБА_1 до військового обліку, звернувся з цим позовом до суду.
Оцінюючи правовідносини, які виникли між сторонами, суд зазначає таке.
Статтею 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Наведена норма означає, що суб'єкт владних повноважень зобов'язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених законом, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов'язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.
За змістом статті 17 Конституції України захист суверенітету і територіальної цілісності України, забезпечення її економічної та інформаційної безпеки є найважливішими функціями держави, справою всього Українського народу. Оборона України, захист її суверенітету, територіальної цілісності і недоторканності покладаються на Збройні Сили України. Держава забезпечує соціальний захист громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей.
Відповідно до статті 65 Конституції України захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов'язком громадян України. Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону.
Указом Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні», затвердженим Законом України від 24 лютого 2022 року № 2102-IX, введено в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб (пункт 1). Надалі указами Президента України, які Верховна Рада України затверджувала відповідними законами, строк дії воєнного стану в Україні продовжено та такий правовий режим діє й на сьогодні.
Указом Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 «Про загальну мобілізацію», затвердженим Законом України від 03 березня 2022 року № 2105-IX, оголошено та проведено загальну мобілізацію в Україні упродовж 90 діб. Надалі строк проведення загальної мобілізації неодноразово продовжувався згідно з указами Президента України, які щоразу затверджувала Верховна Рада України відповідними законами.
За змістом частин першої, другої статті 17 Закону України від 06 грудня 1991 року № 1932-XII «Про оборону України» захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов'язком громадян України.
Громадяни України чоловічої статі, придатні до проходження військової служби за станом здоров'я і віком, а жіночої статі - також за відповідною фаховою підготовкою, повинні виконувати військовий обов'язок згідно із законодавством.
Згідно з пунктом 1 Положення про територіальні центри комплектування та соціальної підтримки, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 23 лютого 2022 року № 154 (далі - Положення № 154), територіальні центри комплектування та соціальної підтримки є органами військового управління, що забезпечують виконання законодавства з питань військового обов'язку і військової служби, мобілізаційної підготовки та мобілізації.
Відповідно до пункту 9 Положення № 154 територіальні центри комплектування та соціальної підтримки відповідно до покладених на них завдань, зокрема ведуть військовий облік призовників, військовозобов'язаних та резервістів, а також облік громадян України, які уклали контракт добровольця територіальної оборони, ветеранів війни та військової служби, та інших осіб, які мають право на пенсійне забезпечення відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб».
Згідно з пунктом 11 Положення № 154 районні територіальні центри комплектування та соціальної підтримки, крім функцій, зазначених у пункті 9 цього Положення, оформляють для військовозобов'язаних, резервістів відстрочки від призову під час мобілізації та в особливий період і воєнний час, які надаються в установленому порядку, а також ведуть їх спеціальний облік.
Отже, обов'язки щодо військового обліку військовозобов'язаних покладені на територіальні центри комплектування та соціальної підтримки.
Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв'язку з виконанням ними конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також загальні засади проходження в Україні військової служби здійснює та визначає Закон України від 25 березня 1992 року № 2232-XII «Про військовий обов'язок і військову службу».
Відповідно до частини другої статті 1 Закону № 2232 військовий обов'язок установлюється з метою підготовки громадян України до захисту Вітчизни, забезпечення особовим складом Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення та Державної спеціальної служби транспорту (далі - Збройні Сили України та інші військові формування), посади в яких комплектуються військовослужбовцями.
Згідно з частиною третьою статті 1 Закону № 2232 військовий обов'язок включає: підготовку громадян до військової служби; взяття громадян на військовий облік; прийняття в добровільному порядку (за контрактом) та призов (направлення) на військову службу; проходження військової служби; виконання військового обов'язку в запасі; проходження служби у військовому резерві; дотримання правил військового обліку.
За змістом частини сьомої статті 1 Закону № 2232 виконання військового обов'язку громадянами України забезпечують державні органи, органи місцевого самоврядування, утворені відповідно до законів України військові формування, підприємства, установи та організації незалежно від підпорядкування і форм власності в межах їх повноважень, передбачених законом, центри надання адміністративних послуг, центри рекрутингу та районні (об'єднані районні), міські (районні у містах, об'єднані міські) територіальні центри комплектування та соціальної підтримки, територіальні центри комплектування та соціальної підтримки Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва та Севастополя (далі - територіальні центри комплектування та соціальної підтримки).
За визначенням, наведеним у частині першій статті 2 Закону № 2232, військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов'язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби.
Проходження військової служби громадянами України здійснюється у добровільному порядку (за контрактом) або за призовом (частина друга статті 2 Закону № 2232).
Згідно з частиною третьою статті 2 Закону № 2232 громадяни України, іноземці та особи без громадянства, які проходять військову службу, є військовослужбовцями.
Відповідно до частини дев'ятої статті 1 Закону № 2232 щодо військового обов'язку громадяни України поділяються на такі категорії:
допризовники - особи, які підлягають взяттю на військовий облік;
призовники - особи, які взяті на військовий облік;
військовослужбовці - особи, які проходять військову службу;
військовозобов'язані - особи, які перебувають у запасі для комплектування Збройних Сил України та інших військових формувань на особливий період, а також для виконання робіт із забезпечення оборони держави;
резервісти - особи, які проходять службу у військовому резерві Збройних Сил України, інших військових формувань і призначені для їх комплектування у мирний час та в особливий період.
Статтею 37 Закону № 2232, зокрема визначено підстави взяття на військовий облік та виключення з нього.
Так, за змістом положень статті 37 Закону № 2232 взяттю на військовий облік військовозобов'язаних у територіальних центрах комплектування та соціальної підтримки підлягають такі громадяни України:
які звільнені з військової служби в запас та не зараховані до військового оперативного резерву;
призовники, які пройшли базову загальновійськову підготовку з додержанням умов, передбачених статтею 10-1 цього Закону;
які припинили альтернативну (невійськову) службу в разі закінчення строку її проходження або достроково відповідно до Закону України «Про альтернативну (невійськову) службу» та підлягають взяттю на військовий облік військовозобов'язаних;
військовозобов'язані, які прибули з інших місцевостей (адміністративно-територіальних одиниць) України або з-за кордону на нове місце проживання;
які набули громадянство України і згідно з цим Законом підлягають взяттю на облік військовозобов'язаних;
зняті з військового обліку Збройних Сил України, Служби безпеки України, розвідувальних органів України відповідно за рішенням Міністерства оборони України, Служби безпеки України, розвідувальних органів України;
які відповідно до статті 18 цього Закону звільнені від направлення для проходження базової військової служби;
які досягли 25-річного віку під час перебування на військовому обліку призовників;
які звільнені із служби у військовому резерві та не досягли граничного віку перебування в запасі;
які старші 25 років і раніше не перебували на військовому обліку;
які прибули після відбування покарання з установ виконання покарань;
призовники, які отримали спеціальні звання рядового, сержантського, офіцерського (начальницького) складу;
жінки з дотриманням умов, передбачених частиною одинадцятою статті 1 цього Закону;
які отримали військові звання офіцерського складу після проходження військової підготовки за програмою підготовки офіцерів запасу;
які є кандидатами для прийняття на військову службу за контрактом відповідно до частини десятої статті 20 цього Закону.
Виключенню з військового обліку у відповідних районних (міських) територіальних центрах комплектування та соціальної підтримки підлягають громадяни України, які:
померли або визнані в установленому законом порядку безвісно відсутніми або оголошені померлими;
припинили громадянство України;
визнані непридатними до військової служби;
досягли граничного віку перебування в запасі;
були кандидатами для прийняття на військову службу за контрактом відповідно до частини десятої статті 20 цього Закону, але не були прийняті на військову службу за контрактом;
звільнені з військової служби за контрактом відповідно до підпунктів «й» або «к» пункту 3 частини п'ятої статті 26 цього Закону.
До військово-облікового документа громадянина вносяться дані про виключення із військового обліку.
Отже, однією з підстав для виключення військовозобов'язаного з військового обліку є досягнення ним граничного віку перебування в запасі.
Запас військовозобов'язаних згідно зі статтею 28 Закону № 2232 у редакції, яка діяла станом на 06 січня 2014 року, поділявся на два розряди, що встановлювалися залежно від віку військовозобов'язаних.
Військовозобов'язані, які перебували у запасі та мали військові звання рядового, сержантського і старшинського складу, поділялися на розряди за віком:
перший розряд до 35 років;
другий розряд: рядовий склад до 40 років; сержантський і старшинський склад: сержанти і старшини до 45 років; прапорщики і мічмани до 50 років.
Водночас граничний вік перебування в запасі другого розряду був граничним віком перебування в запасі та у військовому резерві.
Надалі Законом України від 27 березня 2014 року № 1169-VII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо забезпечення проведення мобілізації» внесено зміни до статті 28 Закону № 2232 та змінено граничний вік перебування в запасі другого розряду до 50 років, а Законом України від 22 липня 2014 року № 1604-VII «Про внесення змін до статті 28 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» - до 60 років.
Суд зауважує, що у зв'язку із внесенням змін до Закону № 2232-XII підвищено граничний вік перебування військовозобов'язаних у запасі. Метою таких змін було розширення кола осіб, щодо яких діє військовий обов'язок, і які мають досвід проходження військової служби та можуть бути використані для доукомплектування Збройних Сил України, тобто збільшення мобілізаційного ресурсу держави.
З часу набрання чинності змін до вказаного Закону він поширює свою дію на всій території України і розповсюджується на всіх осіб, що не досягли граничного віку перебування у запасі.
Водночас приписи Закону № 2232 про те, що граничний вік перебування в запасі другого розряду є граничним віком перебування в запасі та у військовому резерві, змін не зазнали.
Отже, з набранням чинності змінами до статті 28 Закону № 2232 згідно із Законами України від 27 березня 2014 року № 1169-VII та від 22 липня 2014 року № 1604-VII позивач є таким, що підпадає під його дію як особа, яка не досягла встановленого законом граничного віку перебування у запасі військовозобов'язаних другого розряду.
У зв'язку із продовженням граничного віку перебування в запасі позивача правомірно поновлено в запасі, оскільки він не досягнув 60-річного віку, тобто повинен згідно з чинним законодавством перебувати на військовому обліку військовозобов'язаних.
Суд наголошує, на час набрання чинності Законами України від 27 березня 2014 року № 1169-VII та від 22 липня 2014 року № 1604-VII та на дату виникнення спірних правовідносин позивач не досяг віку 60 років, у зв'язку із чим норми зазначених законів є застосовними до позивача, з огляду на що суд відхиляє його доводи про те, що він був саме виключений з військового обліку, а тому повторній постановці на такий облік не підлягає.
Посилання позивача на постанову Верховного Суду від 21 травня 2025 року у справі № 280/2880/24 суд відхиляє, оскільки така не є релевантною до розглядуваних правовідносин, з огляду на те, що спірним у справі № 280/2880/24 було питання зняття позивача з військового обліку у зв'язку із виїздом на постійне місце проживання за кордон, натомість у цій справі спірним є питання правомірності перебування позивача, який не досяг граничного віку перебування у запасі та є військовозобов'язаним, на військовому обліку.
Отже, оскільки за чинними нормами статті 28 Закону № 2232 позивач не досяг граничного віку перебування у запасі та є військовозобов'язаним, дії відповідача, що полягають у внесенні до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов'язаних та резервістів інформації про включення позивача до військового обліку є правомірними. Як наслідок відсутні підстави для зобов'язання відповідача внести до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов'язаних та резервістів інформацію про виключення позивача з військового обліку військовозобов'язаних.
У процесі розгляду цієї справи суд не встановив інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, а решта доводів позивача висновків суду по суті позовних вимог не спростовують.
Згідно з вимогами статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Відповідно до статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, та, враховуючи всі наведені обставини, суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позову повністю.
Зважаючи на висновок суду про відмову в задоволенні позову в повному обсязі, а також ураховуючи положення статті 139 КАС України, підстави для розподілу судових витрат відсутні.
Керуючись ст.ст. 19-21, 72-77, 242-246, 255, 293, 295, підп.15.5 п.15 Перехідних положень КАС України, суд,-
У задоволенні позову ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) до ІНФОРМАЦІЯ_1 ( АДРЕСА_2 ) про визнання протиправними дій, зобов'язання вчинити дії - відмовити повністю.
Розподіл судових витрат не здійснюється.
Рішення суду набирає законної сили відповідно до ст. 255 Кодексу адміністративного судочинства України.
Рішення може бути оскаржене за правилами, встановленими ст.ст. 295-297 Кодексу адміністративного судочинства України відповідно, з урахуванням положень підп.15.5 п.15 розд. VII «Перехідні положення» цього Кодексу.
Повний текст рішення складено 11 грудня 2025 року.
СуддяКлименко Оксана Миколаївна