18 листопада 2025 року м.Дніпросправа № 160/4501/25
Третій апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
головуючого - судді Баранник Н.П.,
суддів: Малиш Н.І., Щербака А.А.,
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 29 квітня 2025 року у справі № 160/4501/25 (суддя Серьогіна О.В., справа розглянута за правилами спрощеного позовного провадження, в порядку письмового провадження) за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області про визнання протиправним та скасування рішення та зобов'язання вчинити певні дії,
ОСОБА_1 (далі позивач) звернулася до суду з позовом, в якому просила:
- визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Волинській області № 057250006184 від 10 січня 2025 року про відмову в призначенні пенсії за вислугою років відповідно до п. “е» ст.55 Закону України “Про пенсійне забезпечення» ОСОБА_1 ;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Волинській області (далі відповідач) повторно розглянути заяву про призначення пенсії за вислугою років ОСОБА_1 № 113 від 06.01.2025 року, зарахувавши: до страхового стажу та спеціального стажу роботи, що дає право на призначення пенсії за вислугу років відповідно до пункту “е» статті 55 Закону України “Про пенсійне забезпечення» період роботи з 01.01.2004 року по 31.10.2004 року; до спеціального стажу роботи, що дає право на призначення пенсії за вислугу років відповідно до пункту “е» статті 55 Закону України “Про пенсійне забезпечення» період роботи з 11.10.2017 року по 31.08.2024 року включно.
В обґрунтування позовних вимог позивач посилалася на те, що 06.01.2025 року вона подала заяву № 113 про призначення пенсії за вислугою років відповідно до п. “е» ст.55 Закону України “Про пенсійне забезпечення» та надала для цього всі необхідні документи. Заява була відпрацьована за принципом екстериторіальності Головним управлінням Пенсійного фонду України у Волинській області. Рішенням Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області №057250006184 від 10 січня 2025 року їй було відмовлено у призначені пенсії за вислугою років у зв'язку із відсутністю необхідного спеціального стажу. Позивач вважає рішення відповідача протиправним та таким, що підлягає скасуванню.
Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 29 квітня 2025 року позовні вимоги ОСОБА_1 було задоволено у повному обсязі. Так, суд:
-визнав протиправним та скасував рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Волинській області № 057250006184 від 10 січня 2025 року про відмову в призначенні пенсії за вислугою років відповідно до п. “е» ст.55 Закону України “Про пенсійне забезпечення» ОСОБА_1 ;
-зобов'язав Головне управління Пенсійного фонду України у Волинській області зарахувати ОСОБА_1 до страхового стажу та спеціального стажу роботи, що дає право на призначення пенсії за вислугу років відповідно до пункту “е» статті 55 Закону України “Про пенсійне забезпечення» період роботи з 01.01.2004 року по 31.10.2004 року; до спеціального стажу роботи, що дає право на призначення пенсії за вислугу років відповідно до пункту “е» статті 55 Закону України “Про пенсійне забезпечення» період роботи з 11.10.2017 року по 31.08.2024 року включно та повторно розглянути заяву про призначення пенсії за вислугою років ОСОБА_1 № 113 від 06.01.2025 року, з урахуванням висновків суду.
Відповідач, не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, подав апеляційну скаргу. Посилаючись на порушення судом норм матеріального права, неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, відповідач просить скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нове, яким в задоволенні позовних вимог відмовити.
В апеляційній скарзі зазначає, що основними умовами для призначення пенсії за вислугу років є наявність на момент звернення до органу Пенсійного фонду спеціального стажу. Згідно наданих до заяви документів про стаж, що визначені Порядком підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 12 серпня 1993 року №637, страховий стаж позивача складає 29 років 7 місяців 0 днів, спеціальний стаж за вислугу років - 22 роки 8 місяців 10 днів.
Однак, суд зазначив, що доводи відповідача про необхідність набуття пільгового стажу станом на 11.10.2017 року не менше 26 років 6 місяців для призначення пенсії за вислугу років є помилковими.
Спеціальний стаж Гладкої Т.В. обчислено по 10.10.2017, як передбачено пунктом «е» статті 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення», зі змінами, внесеними законами України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 2 березня 2015 року № 213-VIII, «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 24 грудня 2015 року № 911-VIII, а саме: окремі категорії працівників інших галузей народного господарства, які мають право на пенсію за вислугу років з дотриманням певних умов, зокрема працівників охорони здоров'я, за наявності спеціального стажу: 25 років - на 01.04.2015; 25 років 6 місяців - на 01.01.2016; 26 років 6 місяців - на 10.10.2017.
Рішенням Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області від 10.01.2025 №057250006184 ОСОБА_1 обґрунтовано та у відповідності до вимог закону відмовлено в призначенні пенсії за вислугу років відповідно до Закону №1058 у зв'язку з відсутністю необхідного спеціального стажу.
Позивач своїм правом подати до суду апеляційної інстанції відзив на апеляційну скаргу відповідача не скористалася.
Розгляд справи здійснено в порядку письмового провадження у відповідності до приписів ст.311 КАС України.
Колегія суддів, перевіривши доводи апеляційної скарги, приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
З матеріалів справи встановлено, що ОСОБА_1 06 січня 2025 року звернулася до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області із заявою №113 про призначення пенсії за вислугою років відповідно до п. “е» ст. 55 Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09 липня 2003 року № 1058-ІV (далі - Закон №1058-ІV) та надала необхідні документи.
Заява була відпрацьована за принципом екстериторіальності Головним управлінням Пенсійного фонду України у Волинській області.
Рішенням Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області №057250006184 від 10 січня 2025 року позивачу відмовлено у призначені пенсії за вислугою років у зв'язку із відсутністю необхідного спеціального стажу та зазначено наступне. Пунктом “е» статті 55 Закону України “Про пенсійне забезпечення», зі змінами, внесеними законами України “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 2 березня 2015 року № 213- VIII, "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України" від 24 грудня 2015 року № 911-VIII було передбачено окремі категорії працівників інших галузей народного господарства, які мають право на пенсію за вислугу років з дотриманням певних умов, зокрема працівників охорони здоров'я, за наявності спеціального стажу: 25 років - на 01.04.2015 року; 25 років 6 місяців - на 01.01.2016 року; 26 років 6 місяців - на 10.10.2017 року. Згідно наданих до заяви документів страховий стаж складає 29 років 7 місяців 0 днів, спеціальний стаж за вислугу років - 22 роки 8 місяців 10 днів. До страхового стажу згідно наданих документів не враховано період навчання, оскільки в дипломі вказано по батькові « ОСОБА_2 », що не відповідає паспорту « ОСОБА_3 ». До спеціального стажу згідно наданих документів враховано всі періоди роботи. Рекомендовано залучити довідку про перебування у відпустках по догляду за дітьми до трьох та шести років, а також у відпустках без збереження заробітної плати за всі періоди трудової діяльності на посадах за основним місцем роботи що передбачені, зокрема, Переліком закладів і установ освіти, охорони здоров'я та соціального захисту і посад, робота на яких дає право на пенсію за вислугу років, затверджено постановою КМУ № 909.
Не погоджуючись з таким рішенням відповідача, позивач звернулася до суду з позовом про його скасування.
Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що обмеження врахування спеціального стажу, здобутого після 11.10.2017 року, для набуття права на призначення пенсії за вислугою років, є порушенням принципу юридичної визначеності та верховенства права. Зважаючи на те, що судом встановлено, що позивач з 11.10.2017 року по 23.08.2024 року працювала на посаді фельдшера з медицини невідкладних станів (загальнопрофільної бригади) підстанції м. Селидове СШМД м. Мирнограда - ВСП КНП “ОЦЕМД та МК» , то висновки відповідача стосовно відсутності підстав для врахування стажу після 11.10.2017 року є необґрунтованим. Суд також вказав, що час догляду за дитиною у період до 01.01.2004 зараховується до страхового стажу непрацюючій матері (до досягнення нею 3-річного віку) чи працюючій особі, якій у встановленому законом порядку надана відповідна відпустка по догляду за дитиною до 3- та 6-річного віку. Починаючи з 01.01.2004 року час догляду за дитиною, в цьому випадку до досягнення нею 3-річного віку, зараховується до страхового стажу у разі отримання відповідної допомоги (за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку). Тобто, до спеціального (пільгового) стажу, що дає право на пенсію за вислугу років і на пільгових умовах, зараховується час догляду працюючої особи за дитиною до досягнення нею 3- і 6- річного віку (у разі оформлення відповідної відпустки). При цьому, страховий стаж для визначення розміру пенсії обчислюється у вищезазначеному порядку.
Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, враховуючи наступне.
Відповідно до положень статті 46 Конституції України передбачено право громадян на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Тобто, право на отримання пенсії в Україні є конституційним правом громадянина України.
Спірні правовідносини регулюються, зокрема, Законом України "Про пенсійне забезпечення" №1788-ХІІ та Законом України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" №1058-IV.
Згідно із приписами ч.4 ст. 24 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом.
Відповідно до положень ст. 2 Закону № 1788-XII за цим Законом призначаються трудові пенсії: за віком; по інвалідності; в разі втрати годувальника; за вислугу років.
Статтею 52 Закону № 1788-ХІІ передбачено, що право на пенсію за вислугу років мають працівники охорони здоров'я відповідно до пункту "е" статті 55 цього Закону.
Згідно із п. "е" ст. 55 Закону № 1788-ХІІ (в редакції Закону до 01.04.2015 року), право на пенсію за вислугу років мають працівники освіти, охорони здоров'я та соціального забезпечення при наявності спеціального стажу роботи від 25 до 30 років за переліком, що затверджується у порядку, який визначається Кабінетом Міністрів України, незалежно від віку.
Законом України від 02.03.2015 року за № 213-VІІІ "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення" (надалі за текстом - Закон № 213-VІІІ) статтю 55 Закону № 1788-ХІІ викладено у новій редакції, у тому числі і пункт "е", за змістом якого право на пенсію за вислугу років мають працівники освіти, охорони здоров'я та соціального забезпечення незалежно від віку за наявності спеціального стажу роботи за переліком, що затверджується у порядку, який визначається Кабінетом Міністрів України, станом на 1 квітня 2015 - не менше 25 років та після цієї дати: з 1 квітня 2015 року по 31 березня 2016 року - не менше 25 років 6 місяців; з 1 квітня 2016 року по 31 березня 2017 року - не менше 26 років; з 1 квітня 2017 року по 31 березня 2018 року - не менше 26 років 6 місяців; з 1 квітня 2018 року по 31 березня 2019 року - не менше 27 років; з 1 квітня 2019 року по 31 березня 2020 року - не менше 27 років 6 місяців; з 1 квітня 2020 року по 31 березня 2021 року - не менше 28 років; з 1 квітня 2021 року по 31 березня 2022 року - не менше 28 років 6 місяців; з 1 квітня 2022 року по 31 березня 2023 року - не менше 29 років; з 1 квітня 2023 року по 31 березня 2024 року - не менше 29 років 6 місяців; з 1 квітня 2024 року або після цієї дати - не менше 30 років.
Ці зміни набрали чинності 01.04.2015 року.
Законом України від 24 грудня 2015 року за № 911-VІІІ "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України" (набрав чинності 01 січня 2016 року; далі за текстом - Закон № 911-VІІІ) у п. "е" ст. 55 Закону № 1788-ХІІ в абзаці першому слова "незалежно від віку" замінено словами та цифрами "після досягнення 55 років". Також пункт доповнено абзацами дванадцятим - двадцять п'ятим, які визначають умови виходу на пенсію за вислугу років до досягнення віку, встановленого абзацом першим цього пункту.
Рішенням Конституційного Суду України від 04.06.2019 року за № 2-р/2019 у справі № 1-13/2018 (1844/16, 3011/16) визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), положення п. "а" ст. 54, ст. 55 Закону № 1788-XII зі змінами, внесеними Законами № 213-VIII, № 911-VIII.
Пунктом 2 Рішення Конституційного Суду України від 04.06.2019 за № 2-р/2019 встановлено, що положення п. "а" ст. 54, ст. 55 Закону № 1788-XII зі змінами, внесеними Законами № 213-VIII, № 911-VIII, визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.
Отже, рішенням Конституційного Суду України від 04.06.2019 № 2-р/2019 у справі №1-13/2018(1844/16, 3011/16) визнано неконституційними положення про наявність стажу роботи за вислугу років 26 років 6 місяців, а також про віковий ценз.
Разом з тим, Законом України від 03.10.2017 року за № 2148-VIII "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій" (далі за текстом - Закон № 2148-VIII; набрав чинності 11 жовтня 2017 року) розділ ХV Прикінцеві положення Закону "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" № 1058-IV доповнено пунктом 2-1, згідно з яким особам, які на день набрання чинності Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій" мають вислугу років та стаж, необхідний для призначення пенсії за вислугу років, передбачений статтями 52, 54 та 55 Закону України "Про пенсійне забезпечення", пенсія за вислугу років призначається за їхнім зверненням з дотриманням умов, передбачених Законом України "Про пенсійне забезпечення".
Також Законом № 2148-VIII абзац 2 п. 16 розділу ХV Прикінцеві положення Закону "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" № 1058-IV викладено в такій редакції: "Положення Закону України "Про пенсійне забезпечення" застосовуються в частині визначення права на пенсію за вислугу років для осіб, які на день набрання чинності Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України" щодо підвищення пенсій мають вислугу років та стаж, необхідні для призначення такої пенсії".
Вказаною нормою лише збережено гарантії певної категорії осіб, які на день набрання чинності Законом № 2148-VIII мають всі підстави для призначення пенсії за вислугу років відповідно до статті 55 Закону "Про пенсійне забезпечення".
За таких умов, особа, яка станом на момент звернення до органів пенсійного фонду здобула від 25 до 30 років спеціального стажу роботи, має право на обчислення її спеціального стажу відповідно до положень статті 55 Закону № 1788-XII в редакції, яка діяла до змін, унесених Законами № 213-VIII, № 911-VIII.
Крім того, зі змісту п. "е" ст. 55 Закону України "Про пенсійне забезпечення" можливо дійти висновку про те, що законодавець уповноважив Кабінет Міністрів України визначати перелік робіт, посад у закладах й установах охорони здоров'я, виконання яких зараховується до спеціального стажу, необхідного для набуття права на призначання пенсії за вислугу років за п. "е" ст. 55 Закону України "Про пенсійне забезпечення".
Із урахуванням викладеного, доводи відповідача про необхідність набуття позивачем пільгового стажу станом на 11.10.2017 року не менше 26 років 6 місяців для призначення пенсії за вислугу років є помилковими.
Судом встановлено, що у спірному рішенні відповідачем зазначено, що страховий стаж позивача становить 29 років 07 місяців 0 днів, до страхового стажу не враховано період навчання. Стаж роботи позивача по спеціальності становить 22 роки 08 місяців 10 днів.
При цьому, згідно відомостей Форми РС-право відповідачем до стажу роботи позивача по спеціальності не враховано період роботи з 11.10.2017 року до 23.08.2024 року (дата звільнення позивача з посади фельдшера з медицини невідкладних станів (загальнопрофільної бригади) підстанції м. Селидове СШМД м. Мирнограда - ВСП КНП “ОЦЕМД та МК» згідно з наказом від 21.08.2024 року №515-к).
Крім того, згідно відомостей Форми РС-право відповідачем до страхового стажу та спеціального стажу роботи, що дає право на призначення пенсії за вислугу років відповідно до пункту “е» статті 55 Закону України “Про пенсійне забезпечення» не зараховано період роботи з 01.01.2004 року по 31.10.2004 року.
Зарахування періоду навчання позивача у Костянтинівському медичному училищі з 01.09.1991 року по 28.02.1994 року до страхового стажу не є предметом розгляду в даній справі, оскільки позивач не просить зобов'язати відповідача їх зарахувати.
Щодо не зарахування періоду роботи позивача з 11.10.2017 до 23.08.2024 року до спеціального стажу роботи, що дає право на призначення пенсії за вислугу років відповідно до пункту “е» статті 55 Закону України “Про пенсійне забезпечення».
Законом №2148-VIII, який набрав чинності 11 жовтня 2017 року, доповнено пунктом 2-1 розділ XV Прикінцеві положення Закону №1058-IV.
Відповідно до пункту 2-1 розділу XV Прикінцеві положення Закону №1058-IV особам, які на день набрання чинності Законом України Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій мають вислугу років та стаж, необхідний для призначення пенсії за вислугу років, передбачених статтями 52, 54 та 55 Закону України Про пенсійне забезпечення, пенсія за вислугу років призначається за їхнім зверненням з дотриманням умов, передбачених Законом України Про пенсійне забезпечення.
Згідно із п. 16 Закону розділу XV Прикінцеві положення №1058-IV до приведення законодавства України у відповідність із цим Законом, закони України та інші нормативно-правові акти застосовуються в частині, що не суперечить цьому Закону.
Положення Закону України "Про пенсійне забезпечення" застосовуються в частині визначення права на пенсію за вислугу років для осіб, які на день набрання чинності Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій" мають вислугу років та стаж, необхідні для призначення такої пенсії.
Отже, на час виникнення спірних правовідносин була наявна колізія між нормами Закону № 1788-ХІІ з урахуванням рішення Конституційного Суду України № 2-р/2019 з одного боку, та Законом № 1058-ІV з іншого в частині обмеження права на пільговий стаж, здобутий після 11 жовтня 2017 року.
Приписами ч.3 ст.22 Конституції України при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.
У Рішенні від 22 травня 2018 року № 5-р/2018 Конституційний Суд України зазначив, що "положення частини третьої статті 22 Конституції України необхідно розуміти так, що при ухваленні нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих конституційних прав і свобод людини, якщо таке звуження призводить до порушення їх сутності" (абзац десятий підпункту 2.2 пункту 2 мотивувальної частини).
Конституційний Суд України зазначає, що до основних обов'язків держави належить забезпечення реалізації громадянами соціальних, культурних та економічних прав; гарантування державою конституційного права на соціальний захист є однією з необхідних умов існування особи і суспільства; рівень соціального забезпечення в державі має відповідати потребам громадян, що сприятиме соціальній стабільності, забезпечуватиме соціальну справедливість та довіру до держави. Гарантування державою цих прав, у тому числі права на пенсійне забезпечення як складової конституційного права на соціальний захист, має здійснюватися на основі Конституції України та у спосіб, що відповідає їй.
Одним із елементів конституційного принципу верховенства права є принцип правової визначеності, у якому стверджується, що обмеження основних прав людини та громадянина і втілення цих обмежень на практиці допустиме лише за умови забезпечення передбачуваності застосування правових норм, встановлюваних такими обмеженнями; обмеження будь-якого права повинне базуватися на критеріях, які дадуть змогу особі відокремлювати правомірну поведінку від протиправної (абзац шостий підпункту 4.3 пункту 4 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 27.02.2018 № 1-р/2018).
Юридична визначеність є ключовою у питанні розуміння верховенства права; держава зобов'язана дотримуватися та застосовувати у прогнозований і послідовний спосіб ті закони, які вона ввела в дію.
Велика Палата Верховного Суду в постанові від 19.02.2020 року у справі №520/15025/16-а сформувала правовий висновок, згідно з яким у разі існування неоднозначного або множинного тлумачення прав та обов'язків особи в національному законодавстві, органи державної влади зобов'язані застосувати підхід, який був би найбільш сприятливим для особи.
Отже, у цій справі застосуванню підлягають саме норми Закону № 1788-ХІІ з урахуванням Рішення № 1-р/2020, а не Закону № 1058-ІV».
У постанові Верховного Суду від 06.11.2023 року у справі №240/24/21 зазначено, що, обмеження врахування спеціального стажу, здобутого після 11.10.2017 року для набуття права на призначення пенсії за вислугою років, є порушенням принципу юридичної визначеності та верховенства права.
Судом встановлено, що позивач з 11.10.2017 року по 23.08.2024 року працювала на посаді фельдшера з медицини невідкладних станів (загальнопрофільної бригади) підстанції м. Селидове СШМД м. Мирнограда - ВСП КНП “ОЦЕМД та МК», а тому висновки відповідача стосовно відсутності підстав для врахування позивачу стажу після 11.10.2017 року є неправомірними.
Щодо неврахування до страхового стажу та стажу роботи за спеціальністю періоду роботи з 01.01.2004 року по 31.10.2004 року, оскільки відсутні відомості про сплату внесків за вище вказаний період.
Згідно абз. 1 ч.1 ст.24 Закону №1058 страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.
Страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом (ч.2 ст.24 Закону №1058).
За приписами ч.6 ст.20 Закону №1058 страхувальники зобов'язані сплачувати страхові внески, нараховані за відповідний базовий звітний період, не пізніше ніж через 20 календарних днів із дня закінчення цього періоду.
Страхові внески підлягають сплаті незалежно від фінансового стану платника страхових внесків (ч.12 ст.20 Закону №1058)
Згідно з п.10 ч.1 ст.1 Закону України “Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» від 08.07.2010 року, № 2464-VI (далі Закон №2464) страхувальники - роботодавці та інші особи, які відповідно до цього Закону зобов'язані сплачувати єдиний внесок.
Зокрема ч.1 ст.4 Закону №2464 встановлено, що платниками єдиного внеску є роботодавці.
Згідно з ч.2. ст.25 Закону № 2464-VI у разі виявлення своєчасно не сплачених сум страхових внесків платники єдиного внеску зобов'язані самостійно обчислити ці внески і сплатити їх з нарахуванням пені в порядку і розмірах, визначених цією статтею.
Податковим кодексом України встановлено, що особою, відповідальною за нарахування, утримання та сплату (перерахування) до бюджету податку з доходів у вигляді заробітної плати, є роботодавець, який виплачує такі доходи на користь платника податку (п. 171.1 ст. 171).
Згідно ч.1 ст.16 Закону №1058 застрахована особа має право, зокрема, отримувати від страхувальника підтвердження про сплату страхових внесків, у тому числі в письмовій формі.
З аналізу наведених норм законів суд вважає, що несвоєчасна сплата підприємством загальнообов'язкових страхових внесків не повинна порушувати мої конституційні, законні права, зокрема, порушувати моє право на належне пенсійне забезпечення, оскільки, обов'язок своєчасної сплати страхових внесків до пенсійного фонду та відповідальність за нарахування, утримання та виплату (перерахування) до бюджету податку з доходів у вигляді заробітної плати покладена на роботодавця, який виплачує такі доходи на користь платника податку внаслідок чого несвоєчасна сплата єдиного внеску роботодавцем не може позбавляти працівників підприємства права на зарахування періоду роботи працівника до страхового стажу, фактично позбавляючи особу права власності на пенсію в належному розмірі.
Позивач не повинен нести відповідальність за неналежне виконання своїх обов'язків підприємством, на якому вона працює.
Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 27.03.2018 року у справі №208/6680/16-а (2а/208/245/16).
Відповідно до частини другої статті 181 КЗпП України відпустка по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку та відпустка без збереження заробітної плати (частини третя та шоста статті 179 цього Кодексу) зараховуються як до загального, так і до безперервного стажу роботи і до стажу роботи за спеціальністю.
За приписами абзацу першого частини другої статті 24 Закону № 1058-IV страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом, а також даних, включених на підставі цих документів до реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Згідно з частиною 16 Прикінцевих положень Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» положення Закону України “Про пенсійне забезпечення» застосовуються в частині визначення права на пенсію за віком на пільгових умовах і за вислугу років.
Отже, час догляду за дитиною у період до 01.01.2004 зараховується до страхового стажу непрацюючій матері (до досягнення нею 3-річного віку) чи працюючій особі, якій у встановленому законом порядку надана відповідна відпустка по догляду за дитиною до 3- та 6-річного віку.
Починаючи з 01.01.2004 року час догляду за дитиною, в цьому випадку до досягнення нею 3-річного віку, зараховується до страхового стажу у разі отримання відповідної допомоги (за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку).
Тобто, до спеціального (пільгового) стажу, що дає право на пенсію за вислугу років і на пільгових умовах, зараховується час догляду працюючої особи за дитиною до досягнення нею 3- і 6- річного віку (у разі оформлення відповідної відпустки).
Відтак, є правильними висновки суду, що оскаржене позивачем рішення відповідача є протиправним та підлягало скасуванню.
Доводи апеляційної скарги відповідача висновків суду першої інстанції не спростовують. Судом першої інстанції рішення ухвалено з дотриманням норм матеріального права і підстав для його скасування не вбачається. Апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.
Розподіл судових витрат відповідно до ст. 139 КАС України не здійснюється.
Керуючись ст.311, п.1 ч.1 ст.315, ч.1 ст.316, ст.ст.322,325,328 КАС України, суд
Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області - залишити без задоволення.
Рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 29 квітня 2025 року в справі №160/4501/25 - залишити без змін.
Постанова Третього апеляційного адміністративного суду набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає, відповідно до п.2 ч.5 ст.328 КАС України.
Головуючий - суддя Н.П. Баранник
суддя Н.І. Малиш
суддя А.А. Щербак