Головуючий І інстанції: Бадюков Ю.В.
12 грудня 2025 р. Справа № 520/4617/25
Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
Головуючого судді Ральченка І.М.,
Суддів: Катунова В.В. , Подобайло З.Г. ,
розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 24.07.2025, майдан Свободи, 6, м. Харків, 61022, повний текст складено 24.07.25 по справі № 520/4617/25
за позовом ОСОБА_1
до Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області
про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії,
Позивач, ОСОБА_1 , звернулася до Харківського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області, в якому просила суд:
- визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області від 28.11.2024 №204950021796 про відмову у призначенні пенсії, ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 ;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області призначити та виплачувати з 04 лютого 2024 року ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 пенсію за віком відповідно до Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 №1058-IV;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області при призначенні пенсії за віком відповідно до Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 №1058-IV ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 з 04.02.2024 року зарахувати до страхового стажу період робот з 17.02.1992р. по 05.05.1996р.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначила, що в органи ПФУ 23.11.2024 року подала заяву на призначення пенсії за віком відповідно до ст. 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» №1058-IV. Заяву ОСОБА_1 від 23.11.2024 року було розглянуто за принципом екстериторіальності ГУ ПФУ в Запорізькій області. Рішенням ГУ ПФУ в Запорізькій області від 28.11.2024 р. № 204950021796, ОСОБА_1 було відмовлено у призначенні пенсії у зв'язку з відсутністю необхідного страхового стажу. З вищевказаного рішення вбачається, що відповідно до наданих документів, загальний страховий стаж позивача склав 27 років 0 міс 6 днів. Відповідач до страхового стажу позивача за наданими документами не врахував:- період роботи згідно трудової книжки НОМЕР_1 від 14.08.1981р., з 17.02.1992 р. по 05.05.1996 р. оскільки печатка не придатна для прочитання. Проте вказані недоліки в документах є формальними недоліками, у зв'язку з чим звернулася до суду з даною позовною заявою.
Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 24.07.2025 року адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії - задоволено частково.
Визнано протиправним та скасовано рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області від 28.11.2024 №204950021796 про відмову у призначенні пенсії ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області (проспект Соборний, 158-б, м. Запоріжжя, 69005, код ЄДРПОУ: 20490012) призначити та виплатити з 04 лютого 2024 року ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ; АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ) пенсію за віком відповідно до Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 №1058-IV, зарахувавши з 04.02.2024 року до страхового стажу період роботи з 17.02.1992 р. по 05.05.1996 р. у РСПК фірма «Стеникс» на посаді інженера-економіста.
У задоволенні іншої частини позовних вимог - відмовлено.
Відповідач, не погодившись з рішенням суду першої інстанції, подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати вказане рішення та прийняти нове, яким відмовити в задоволенні позовних вимог у повному обсязі.
В обґрунтування вимог апеляційної скарги відповідач посилається на порушення судом першої інстанції при прийнятті рішення норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного, на його думку, вирішення спору судом першої інстанції.
Так, відповідач в апеляційній скарзі зазначає, що оскільки записи в трудовій книжці позивача НОМЕР_1 від 14.08.1981 року не відповідають положенням, тому в посадових осіб органу Пенсійного фонду України були відсутні законні підстави врахувати періоди роботи згідно наданих документів.
Отже, представник відповідача вважає, що відповідача немає законних підстав для зарахування періоду роботи згідно трудової книжки колгоспника НОМЕР_1 від 14.08.1981 року до страхового стажу позивача.
Крім того, на переконання апелянта, згідно чинного законодавства функції по призначенню, перерахунку і виплаті пенсій покладені саме на Пенсійний Фонд України, який здійснює свої повноваження через створенні в установленому порядку територіальні управління, суд не наділений зазначеними повноваженнями.
Позивач не скористався своїм правом та не надав до Другого апеляційного адміністративного суду відзив на апеляційну скаргу відповідача.
На підставі положень п. 3 ч. 1 ст. 311 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) справа розглянута в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.
Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши доводи апеляційної скарги, рішення суду першої інстанції, дослідивши матеріали справи, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Судом першої інстанції встановлено та підтверджено у суді апеляційної інстанції, що ОСОБА_1 в органи ПФУ 23.11.2024 року подала заяву на призначення пенсії за віком відповідно до ст. 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» №1058-IV.
Заяву ОСОБА_1 від 23.11.2024 року було розглянуто за принципом екстериторіальності ГУ ПФУ в Запорізькій області.
Рішенням ГУ ПФУ в Запорізькій області від 28.11.2024 р. № 204950021796, ОСОБА_1 було відмовлено у призначенні пенсії у зв'язку з відсутністю необхідного страхового стажу.
З вищевказаного рішення встановлено, що відповідно до наданих документів, загальний страховий стаж позивача склав 27 років 0 міс 6 днів. Відповідач до страхового стажу позивача за наданими документами не врахував:- період роботи згідно трудової книжки НОМЕР_1 від 14.08.1981 р., з 17.02.1992 р. по 05.05.1996р. оскільки печатка не придатна для прочитання.
Позивачка не погодилася з рішенням відповідача щодо не зарахування для обчислення стажу при призначенні пенсії вказаного періоду роботи та звернулася до суду з цим позовом.
Задовольняючи частково позов, суд першої інстанції дійшов висновку, що наявні підстави для задоволення позовних вимог позивача щодо визнання протиправним та скасування рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області від 28.11.2024 №204950021796 про відмову у призначенні пенсії, ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 ( НОМЕР_3 )
Крім того, суд першої інстанції дійшов висновку про наявність підстав для зобов'язання Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області призначити та виплатити з 04 лютого 2024 року ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 пенсію за віком відповідно до Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 №1058-IV та зобов'язання Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області при призначенні пенсії за віком відповідно до Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 №1058-IV ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 з 04.02.2024 року зарахувати до страхового стажу період робот з 17.02.1992р. по 05.05.1996р.
Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції з наступних підстав.
Відповідно до ч. 1, 2 ст. 24 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.
Страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом.
Згідно із ч. 1 ст. 56, ст. 62 Закону України «Про пенсійне забезпечення» до стажу роботи зараховується робота, виконувана на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативах, незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, а також на підставі членства в колгоспах та інших кооперативах, незалежно від характеру й тривалості роботи і тривалості перерв.
Основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Відповідно до п. 3, 20 «Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 637 від 12 серпня 1993 року за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.
З матеріалів справи колегією суддів встановлено, що до страхового стажу не зараховано період роботи з 17.02.1992р по 05.05.1996р. у РСПК фірма «Стеникс» на посаді інженера-економіста, оскільки печатка не придатна для прочитання.
Порядок ведення трудових книжок, був урегульований «Інструкцією про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, в установах і організаціях, затвердженою постановою Держкомпраці СРСР від 20.06.1974 року № 162 та «Інструкцією про порядок ведення трудових книжок працівників», затвердженою наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України від 29.07.1993 року № 58.
Згідно з п. 2.3 Інструкції № 162, всі записи в трудовій книжці про прийом на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагородження та заохочення вносяться адміністрацією підприємства після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого терміну, а при звільненні - в день звільнення мають точно відповідати тексту наказу (розпорядження).
У п. 2.4 Інструкції № 58, зокрема, зазначено, що усі записи в трудовій книжці про прийняття на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагороди та заохочення вносяться власником або уповноваженим ним органом після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого строку, а в разі звільнення - у день звільнення і повинні точно відповідати тексту наказу (розпорядження). Записи виконуються акуратно, ручкою кульковою або з пером, чорнилами чорного, синього або фіолетового кольорів, і завіряються печаткою запис про звільнення, а також відомості про нагородження та заохочення.
При цьому, обов'язок щодо внесення записів до трудової книжки покладається на роботодавців, що виключає провину особи, яка бажає призначити пенсію, у недоліках таких записів.
Крім того, судом взято до уваги зміст положень Порядку № 637, відповідно до п. 1 якого основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.
Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 27.04.1993 № 301 «Про трудові книжки працівників» відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації. За порушення встановленого порядку ведення, обліку, зберігання і видачі трудових книжок посадові особи несуть дисциплінарну, а в передбачених законом випадках іншу відповідальність (п.4).
Колегія суддів звертає увагу, що працівник не може відповідати за правильність та повноту оформлення бухгалтерських документів на підприємстві, та у свою чергу неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки та іншої документації з вини підприємства не може бути підставою для позбавлення особи конституційного права на соціальний захист щодо вирішення питань нарахування/призначення пенсії.
Отже, обов'язок щодо внесення достовірних та правильних записів до трудової книжки працівника покладається саме на власника або уповноважений ним орган, тобто на роботодавця.
Разом з тим, право особи на гарантоване Конституцією і законами України пенсійне забезпечення не може ставитись в залежність від дотримання відповідальною особою Інструкції про порядок ведення трудових книжок та належне зберігання архівної документації, оскільки трудовим законодавством України не передбачено обов'язку працівника здійснювати контроль за веденням обліку та заповнення роботодавцем, іншими органами трудової книжки, а тому працівник не може нести і негативних наслідків порушення порядку заповнення його трудової книжки.
Натомість, згідно із ч. 3 ст. 44 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» органи Пенсійного фонду мають право вимагати відповідні документи від підприємств, організацій і окремих осіб, видані ними для оформлення пенсії, а також в необхідних випадках перевіряти обґрунтованість їх видачі та достовірність поданих відомостей про осіб, які підлягають загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню, умови їх праці та інших відомостей, передбачених законодавством для визначення права на пенсію. На такі перевірки не поширюється дія положень законодавства про здійснення державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності.
Тобто пенсійний орган, у випадку виявлення помилок, або неточностей у заповненні трудової книжки, має право звернутись до підприємств, організацій і окремих осіб, на яких працювала особа, що звернулась із заявою про призначення пенсії, із запитом про витребування відповідних документів, необхідних для визначення права на пенсію.
В той же час, дослідженням трудової книжки позивача серії НОМЕР_1 від 14.08.1981р., встановлено, що позивач у період з 17.02.1992 р. по 05.05.1996 р. (запис №9-10) працювала у РСПК фірма «Стеникс» на посаді інженера-економіста, що також засвідчено печаткою, котра зі спливом часу стала не придатнолю для прочитання.
Разом з тим, записи щодо прийняття та звільнення виконані чітко, з зазначенням документів, на підставі яких їх здійснено, запис про звільнення містить підпис посадової особи та печатку установи.
Відповідно до висновків Верховного Суду, викладених у постанові від 11.11.2020 у справі № 677/831/17, орган, що призначає пенсію, має право вимагати від підприємств, установ та організацій, фізичних осіб дооформлення у тримісячний строк з дня подання заяви прийнятих і подання додаткових документів, передбачених законодавством, а також перевіряти обґрунтованість їх видачі. При цьому витребування та перевірка додаткових документів і довідок є правом пенсійного органу.
Головне управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області, маючи низку повноважень, визначених ч.1 ст. 64 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», жодних дій спрямованих на дотримання конституційного права на пенсію не вчинило, поклавши весь тягар відповідальності на позивача.
Слід також зазначити, що позивач не має нести тягар відповідальності, чи зазнавати негативних наслідків, через порушення порядку/інструкції заповнення трудової книжки, а наявність такого недоліку у трудовій книжці, як нечітка дата, не може бути підставою для не зарахування до страхового стажу позивача періодів його роботи згідно із записами у трудовій книжці.
Також, слід звернути увагу, що працівник не може відповідати за правильність та повноту оформлення бухгалтерських документів на підприємстві, а неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки чи іншої документації з вини адміністрації підприємства не може бути підставою для позбавлення позивача його конституційного права на соціальний захист щодо вирішення питань надання пенсії за віком, на загальних підставах.
Відсутність посилання чи неточність записів у первинних документах по обліку трудового стажу та нарахуванню заробітної плати на конкретну посаду, яку займав позивач у той чи інший період його роботи у підприємстві за наявності належним чином оформленої трудової книжки, не може бути підставою для виключення вказаних періодів роботи з трудового стажу позивача, що дає йому право на призначення пенсії за віком, оскільки працівник не може відповідати за правильність та повноту оформлення бухгалтерських документів на підприємстві, та у свою чергу неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки та іншої документації з вини адміністрації підприємства не може бути підставою для позбавлення особи його конституційного права на соціальний захист щодо вирішення питань надання пенсії за віком.
Такий правовий висновок висловлений Верховним Судом у постанові від 21.02.2018 у справі №687/975/17 та від 16.04.2020 у справі №159/4315/16-а .
Так, Верховний Суд у постанові від 06.02.2018 у справі №677/277/17 зазначив, що відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації, тому недотримання правил ведення трудової книжки може мати негативні наслідки саме для особи, яка допустила такі порушення.
У постанові від 06.03.2018 у справі № 754/14898/15-а Верховний Суд зауважив, що не усі недоліки записів у трудовій книжці можуть бути підставою для неврахування відповідного стажу, оскільки визначальним є підтвердження факту зайнятості особи на відповідних роботах, а не правильність записів у трудовій книжці.
Як наголошує відповідач, в трудовій книжці позивача НОМЕР_1 від 14.08.1981 року, щодо запису про період роботи з 17.02.1992р. по 05.05.1996р. у РСПК фірма «Стеникс» на посаді інженера-економіста скріплено печаткою не придатною для прочитання, втім вказане не перешкоджає встановити період його роботи, займану посаду та реквізити документів на підставі, яких були внесені відповідні записи.
Таким чином, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, про наявність підстав для задоволення позовних вимог позивача щодо визнання протиправним та скасування рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області (код ЄДРПОУ: 20490012) від 28.11.2024 №204950021796 про відмову у призначенні пенсії, ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 та зобов'язання Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області зарахувати до страхового стажу період роботи з 17.02.1992 р. по 05.05.1996 р. у РСПК фірма «Стеникс» на посаді інженера-економіста.
Щодо позовних вимог, про зобов'язання Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області призначити та виплатити з 04 лютого 2024 року ОСОБА_1 пенсію за віком відповідно до Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 №1058-IV, колегія суддів зазначає наступне.
Відповідно до частин першої та другої статті 6 КАС України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
Згідно з положеннями статті 9 Конституції України та статтями 17, частиною п'ятою статті 19 Закону України від 23.02.2006 3477-IV "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди та органи державної влади повинні дотримуватись положень Європейської конвенції з прав людини та її основоположних свобод 1950 року, застосовувати в своїй діяльності рішення Європейського суду з прав людини з питань застосування окремих положень цієї Конвенції.
Відповідно до правової позиції Європейського суду з прав людини у справі "Кечко проти України" (рішення від 08.11.2005) в межах свободи дій держави визначати які надбавки виплачувати своїм робітникам з державного бюджету. Держава може вводити, призупиняти чи закінчити виплату таких надбавок, вносячи відповідні зміни в законодавство. Однак, якщо чинне правове положення передбачає виплату певних надбавок і дотримано всі вимоги, необхідні для цього, органи державної влади не можуть свідомо відмовляти у цих виплатах, доки відповідні положення є чинними.
Європейський суд з прав людини підкреслює особливу важливість принципу "належного урядування". Він передбачає, що в разі коли йдеться про питання загального інтересу, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовнійший спосіб (див. рішення у справах "Беєлер проти Італії" [ВП] (Beyeler v. Italy [GC]), заява 33202/96, п. 120, ECHR 2000, "Онер'їлдіз проти Туреччини" [ВП] (Oneryэldэz v. Turkey [GC]), заява 48939/99, п. 128, ECHR 2004-XII, "Megadat.com S.r.l. проти Молдови" (Megadat.com S.r.l. v. Moldova), заява 21151/04, п. 72, від 8 квітня 2008 року, і "Москаль проти Польщі" (Moskal v. Poland), заява 10373/05, п. 51, від 15 вересня 2009 року). Також, на державні органи покладено обов'язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок (див., наприклад, рішення у справах "Лелас проти Хорватії" (Lelas v. Croatia), заява 55555/08, п. 74, від 20.05.2010, і "Тошкуце та інші проти Румунії" (Toscuta and Others v. Romania), заява 36900/03, п. 37, від 25.11.2008) і сприятимуть юридичній визначеності у правовідносинах.
У рішенні від 31.07.2003 у справі "Дорани проти Ірландії" Європейський суд з прав людини зазначив, що поняття "ефективний засіб" передбачає запобігання порушенню або припиненню порушення, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права.
При обранні способу відновлення порушеного права позивача суд виходить з принципу верховенства права щодо гарантування цього права статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, як складової частини змісту і спрямованості діяльності держави, та виходячи з принципу ефективності такого захисту, що обумовлює безпосереднє поновлення судовим рішенням прав особи, що звернулась за судовим захистом без необхідності додаткових її звернень та виконання будь-яких інших умов для цього.
Велика Палата Верховного Суду в постанові від 06 листопада 2019 року у справі № 509/1350/17 зазначила, що суд може зобов'язати суб'єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.
При цьому, застосування такого способу захисту у цій справі вимагає з'ясування судом, чи виконано позивачем усі визначені законом умови, необхідні для прийняття рішення про призначення пенсії.
Відповідно до пунктів 2, 4 та 10 частини другої статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України у разі задоволення адміністративного позову суд може визнати протиправним та скасувати індивідуальний акт чи окремі його положення; визнати бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язати вчинити певні дії; визначити інший спосіб захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист таких прав, свобод та інтересів.
У випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов'язує суб'єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.
Колегія суддів бере до уваги, що при зверненні до пенсійного органу із заявою про призначення пенсії за віком позивачем було дотримано всіх передбачених умов для призначення такої пенсії.
Відтак, враховуючи, що підстав для відмови в призначенні позивачу пенсії у спірних правовідносинах не було, існує лише один вид правомірної поведінки Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області - призначити позивачу таку пенсію.
Отже, у відповідача відсутній вибір між декількома можливими правомірними рішеннями, а тому зазначені повноваження не є дискреційними.
Таким чином, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що ефективним способом захисту порушеного права позивача є зобов'язання Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області призначити та виплатити з 04 лютого 2024 року ОСОБА_1 пенсію за віком відповідно до Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 №1058-IV.
Відповідно до ч. 1 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Частиною 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції належним чином оцінив надані докази і на підставі встановленого, обґрунтовано задовольнив адміністративний позов.
Відповідно до ч.1 ст. 242 КАС України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Колегія суддів вважає, що рішення Харківського окружного адміністративного суду від 24.07.2025 року по справі № 520/4617/25, відповідає вимогам ст. 242 КАС України, а тому відсутні підстави для його скасування та задоволення апеляційних вимог відповідача.
Згідно ч. 1 ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
На підставі викладеного, колегія суддів, погоджуючись з висновками суду першої інстанції, вважає, що суд дійшов вичерпних юридичних висновків щодо встановлення фактичних обставин справи і правильно застосував до спірних правовідносин сторін норми матеріального та процесуального права.
Доводи апеляційної скарги, з наведених вище підстав, висновків суду не спростовують.
Керуючись ст. ст. 243, 250, 311, 315, 316, 321 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області - залишити без задоволення.
Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 24.07.2025 по справі № 520/4617/25 залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя-доповідач І.М. Ральченко
Судді В.В. Катунов З.Г. Подобайло