11 грудня 2025 рокусправа № 380/19896/25
місто Львів
Львівський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді Гулика А.Г.,
розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін справу за позовом Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області до Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Львівській області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції про визнання протиправним і скасування рішення
І. Стислий виклад позицій учасників справи
до Львівського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області код ЄДРПОУ 13814885, місцезнаходження: 79016, м. Львів, вул. Митрополита Андрея, 10 до Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Львівській області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції код ЄДРПОУ 43316386, місцезнаходження: пл. Шашкевича, 1, м. Львів, 79018, у якій просить суд:
- скасувати постанову про відкриття виконавчого провадження від 25.09.2025 №79192540 про стягнення виконавчого збору в розмірі 26000,00 грн.
Позов обґрунтований тим, що на виконанні у відповідача перебував виконавчий лист, виданий на виконання рішення Львівського окружного адміністративного суду від 26.11.2019 у справі № 1.380.2019.001405. Листом від 19.09.2025 № 1300-5310-5/122768 повідомлено державного виконавця про виконання рішення суду Виконавчий документ виконано до надходження постанови про відкриття виконавчого провадження. Згідно з даними наявними в АСВП, постановою від 24.09.2025 закінчено виконавче провадження № 69428797 у зв'язку з виконанням рішення суду в повному обсязі шляхом проведення відповідних виплат. Позивач стверджує, що під час відкриття виконавчого провадження №79306343 державним виконавцем не взято до уваги, що відповідач є державним органом, а тому відповідно до Закону України від 02.06.2016 №1404-VIII «Про виконавче провадження» та Закону України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень» від 05.06.2012 №4901-VI примусове стягнення грошових коштів можливе лише через органи Державної казначейської служби України. На думку позивача, відповідач не наділений повноваженнями щодо стягнення коштів з позивача як державного органу. Враховуючи викладене, вважає, що спірна постанова прийнята без урахування усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення.
08.10.2025 від представника відповідача до суду надійшов відзив на позовну заяву, у якому просить відмовити у позові. Відзив обґрунтований тим, що стягнення виконавчого збору, крім визначених законом випадків, коли виконавчий збір не стягується, пов'язується з початком примусового виконання, яке державний виконавець розпочинає на підставі виконавчого документа, тому одночасно з відкриттям виконавчого провадження виконавець зобов'язаний вирішити питання про стягнення виконавчого збору. Вказав, що у разі повернення виконавчого документа стягувачу з підстав, передбачених пунктами 1, 3, 4, 6 частини першої статті 37 Закону України від 02.06.2016 №1404-VIII «Про виконавче провадження», закінчення виконавчого провадження з підстав, передбачених пунктами 1, 2, 4, 6, 9 (крім випадку, передбаченого частиною дев'ятою статті 27 згаданого Закону), 11, 14 і 15 частини першої статті 39 згаданого Закону, якщо виконавчий збір не стягнуто, державний виконавець не пізніше наступного робочого дня з дня повернення виконавчого документа (закінчення виконавчого провадження) виносить постанову про стягнення виконавчого збору, яку виконує в порядку, встановленому Законом України «Про виконавче провадження». Стосовно доводів позивача, що боржником у виконавчому провадженні є державний орган, а рішення про стягнення коштів з державних органів, державного та місцевих бюджетів або бюджетних установ виконуються органами, що здійснюють казначейське обслуговування бюджетних коштів, зазначив, що у спірних правовідносинах вимоги до боржника мають зобов'язальний характер, тоді як за Законом України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень» виконуються рішення про стягнення коштів (з боржників, перелік яких визначено ч.1 ст.2 згаданого Закону), що виключає можливість застосування норм Закону України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень» в процесі виконання судового рішення загалом та в процесі стягнення виконавчого збору. На підставі викладеного вважає, що позовні вимоги позивача є необґрунтованими та безпідставними.
ІІ. Рух справи
Ухвалою від 06.10.2025 суддя прийняв позовну заяву до розгляду та відкрив провадження у справі, призначив її до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.
Заходи забезпечення позову та доказів не вживались.
ІІІ. Фактичні обставини справи
Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 26.11.2019 у справі №1.380.2019.001405 позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області задоволено повністю, а саме:
- визнано протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області щодо зменшення основного розміру пенсії з 90% до 70% відповідних сум грошового забезпечення;
- зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області здійснити з 01.01.2018 перерахунок пенсії ОСОБА_1 відповідно до статті 63 Закону України від 09.04.92 №2262-ХІІ “Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», у порядку і розмірах, визначених постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2018 № 103 “Про перерахунок пенсій особам, які звільнені з військової служби та деяких інших осіб», виходячи з відсоткового значення розміру пенсії 90 % сум грошового забезпечення, та здійснити виплату з урахуванням сум.
Державний виконавець 02.08.2022, керуючись статтями 3, 4, 24, 25, 26, 27 Закону України «Про виконавче провадження», прийняв постанову про відкриття виконавчого провадження, яку скеровано сторонам виконавчого провадження для відома та виконання за вих. № 19694.
Позивач 09.08.2022 за вх. № 9705/14 отримав постанову державного виконавця відділу примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби про відкриття виконавчого провадження щодо виконання виконавчого листа № 1.380.2019.001405.
Постановою державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Львівській області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Львів) від 02.08.2022 у виконавчому провадженні №69428797 прийнято постанову про стягнення виконавчого збору з Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області у розмірі 26000,00 грн.
Постановою державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Львівській області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції від 24.09.2025 виконавче провадження з примусового виконання виконавчого листа № 1.380.2019.001405 закінчено відповідно до пункту 9 частини першої статті 39 Закону України «Про виконавче провадження», а також зазначено, що постанова про стягнення з боржника виконавчого збору підлягає виконанню в порядку, визначеному Законом України «Про виконавче провадження».
Постановою головного державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Львівській області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції від 25.09.2025 відкрито виконавче провадження №79192540, з виконання постанови № 69428797 від 02.08.2022 про стягнення з Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області виконавчого збору у розмірі 26000 грн.
Вважаючи постанову відповідача про відкриття виконавчого провадження про стягнення виконавчого збору протиправною, позивач звернувся до суду з відповідним позовом.
IV. Позиція суду
Вирішуючи спір по суті, суд керувався такими мотивами.
Частина друга статті 19 Конституції України визначає, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Тобто суб'єкт владних повноважень зобов'язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов'язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.
Згідно зі статтею 129-1 Конституції України суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов'язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.
Спеціальним законом, що визначає умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку, є Закон України від 02.06.2016 №1404-VIII «Про виконавче провадження» (надалі за текстом - Закон №1404-VIII).
Відповідно до статті 1 Закону №1404-VIII виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
Згідно з пунктом 1 частини першої статті 3 Закону №1404-VIII примусовому виконанню підлягають рішення на підставі, зокрема: виконавчих листів і наказів, що видаються судами у передбачених законом випадках на підставі судових рішень, рішень третейського суду, рішень міжнародного комерційного арбітражу, рішень іноземних судів та на інших підставах, визначених законом або міжнародним договором України.
Відповідно до частини першої статті 5 Закону №1404-VIII примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів».
Згідно з частиною першою статті 13 Закону №1404-VIII під час здійснення виконавчого провадження виконавець вчиняє виконавчі дії та приймає рішення шляхом винесення постанов, попереджень, внесення подань, складення актів та протоколів, надання доручень, розпоряджень, вимог, подання запитів, заяв, повідомлень або інших процесуальних документів у випадках, передбачених згаданим Законом та іншими нормативно-правовими актами.
Відповідно до частини першої та пункту 1 частини другої статті 18 Закону №1404-VIII, виконавець зобов'язаний вживати передбачених згаданим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії. Виконавець зобов'язаний, серед іншого, здійснювати заходи примусового виконання рішень у спосіб та в порядку, які встановлені виконавчим документом і цим Законом;
Частини п'ята та шоста статті 26 Закону №1404-VIII визначають, що виконавець не пізніше наступного робочого дня з дня надходження до нього виконавчого документа виносить постанову про відкриття виконавчого провадження, в якій зазначає про обов'язок боржника подати декларацію про доходи та майно боржника, попереджає боржника про відповідальність за неподання такої декларації або внесення до неї завідомо неправдивих відомостей. У постанові про відкриття виконавчого провадження за рішенням, примусове виконання якого передбачає справляння виконавчого збору, державний виконавець зазначає про стягнення з боржника виконавчого збору в розмірі, встановленому статтею 27 згаданого Закону. За рішенням немайнового характеру виконавець у постанові про відкриття виконавчого провадження зазначає про необхідність виконання боржником рішення протягом 10 робочих днів (крім рішень, що підлягають негайному виконанню).
Згідно з частинами першої та третьої статті 27 Закону №1404-VIII виконавчий збір - це збір, що справляється на всій території України за примусове виконання рішення органами державної виконавчої служби. Виконавчий збір стягується з боржника до Державного бюджету України. Виконавчий збір стягується державним виконавцем у розмірі 10 відсотків суми, що фактично стягнута, повернута, або вартості майна боржника, переданого стягувачу за виконавчим документом. За примусове виконання рішення немайнового характеру виконавчий збір стягується в розмірі двох мінімальних розмірів заробітної плати з боржника - фізичної особи і в розмірі чотирьох мінімальних розмірів заробітної плати з боржника - юридичної особи.
Аналіз правових норм, що підлягають застосуванню до спірних правовідносин, дає підстави для висновку про те, що стягнення виконавчого збору є безумовною дією, яку здійснює державний виконавець у межах виконавчого провадження незалежно від здійснених дій, і є встановленою державою складовою процедури виконавчого провадження, що гарантує ефективне здійснення виконання рішення суду боржником за допомогою стимулювання боржника до намагання виконати виконавчий документ самостійно до відкриття виконавчого провадження у зв'язку із ймовірністю стягнення відповідної суми у випадку примусового виконання.
Верховний Суд у постанові від 28.04.2020 у справі №480/3452/19 зауважив, що стягнення виконавчого збору (крім визначених законом випадків, коли виконавчий збір не стягується) пов'язується з початком примусового виконання. Примусове виконання рішення розпочинається з моменту прийняття державним виконавцем постанови про відкриття виконавчого провадження, тому одночасно з відкриттям виконавчого провадження повинен вирішити питання про стягнення виконавчого збору. При цьому, стягнення з боржника виконавчого збору в постанові про відкриття виконавчого провадження є обов'язком державного виконавця.
Пункт 9 частини першої статті 39 Закону №1404-VIII визначає, що виконавче провадження підлягає закінченню у разі фактичного виконання в повному обсязі рішення згідно з виконавчим документом.
Відповідно до частини третьої статті 40 Закону №1404-VIII у разі повернення виконавчого документа стягувачу з підстав, передбачених пунктами 1, 3, 4, 6 частини першої статті 37 згаданого Закону, закінчення виконавчого провадження з підстав, передбачених пунктами 1, 2, 4, 6, 9 (крім випадку, передбаченого частиною дев'ятою статті 27 згаданого Закону), 11, 14 і 15 частини першої статті 39 згаданого Закону, якщо виконавчий збір не стягнуто, державний виконавець не пізніше наступного робочого дня з дня повернення виконавчого документа (закінчення виконавчого провадження) виносить постанову про стягнення виконавчого збору, яку виконує в порядку, встановленому цим Законом.
Аналогічні положення передбачено пунктом 8 розділу ІІІ Інструкції з організації примусового виконання рішень, затвердженої наказ Міністерства юстиції України від 02.04.2012 №512/5, згідно з яким у разі повернення виконавчого документа стягувачу з підстав, передбачених пунктами 1, 3, 4, 6 частини першої статті 37 Закону №1404-VIII, закінчення виконавчого провадження з підстав, передбачених пунктами 1, 2, 4, 6, 7, 9 (крім випадку, передбаченого частиною дев'ятою статті 27 Закону), 11, 14 і 15 частини першої статті 39 Закону №1404-VIII, якщо виконавчий збір не стягнуто, постанова про стягнення виконавчого збору не пізніше наступного робочого дня з дня повернення виконавчого документа (закінчення виконавчого провадження) реєструється в автоматизованій системі виконавчого провадження як виконавчий документ та підлягає виконанню в порядку, передбаченому Законом та цією Інструкцією.
Позивач вказує на те, що рішення Львівського окружного адміністративного суду від 26.11.2019 у справі № 1.380.2019.001405 виконано. Листом від 06.10.2022 № 1300-5308-8/90997 повідомлено державного виконавця про виконання рішення суду з долученням підтверджуючих документів. Виконавчий документ виконано до надходження постанови про відкриття виконавчого провадження.
Як встановив суд, виконавче провадження ВП № 69428797 відкрито 02.08.2022, а виплату коштів на виконання рішення суду здійснено у листопаді 2022 року, а тому суд вказує на те, що виконавчий документ виконано після надходження постанови про відкриття виконавчого провадження.
У спірному випадку 24.09.2025 відповідач прийняв постанову про закінчення виконавчого провадження № 69428797 на підставі пункту 9 частини першої статті 39 Закону №1404-VIII, у зв'язку з чим настають наслідки, які передбаченні частиною третьою статті 40 Закону - якщо виконавчий збір та витрати виконавчого провадження не стягнуто, державний виконавець виносить постанови про стягнення виконавчого збору та про стягнення витрат виконавчого провадження, які виконує в порядку, встановленому згаданим Законом
Відтак, у зв'язку із закінченням виконавчого провадження на підставі пункту 9 частини першої статті 39 Закону №1404-VIII державний виконавець відповідно до зазначених положень відкрив виконавче провадження №79192540 з виконання постанови №69428797 від 02.08.2022 про стягнення з Головного управління Пенсійного фонду України виконавчого збору у розмірі 26000,00 грн.
Щодо аргументів позивача про те, що відповідач не врахував, що Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області є державним органом, а тому відповідно до Закону №1404-VIII та Закону України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень» від 05.06.2012 №4901-VI примусове стягнення грошових коштів можливе лише через органи Державної казначейської служби України, суд враховує таке.
Вичерпний перелік виконавчих документів, за якими виконавчий збір не стягується, визначено у частині п'ятій статті 27 Закону №1404-VІІІ. Зокрема, згідно з пунктом 3 частини п'ятої згаданої статті, виконавчий збір не стягується якщо виконання рішення здійснюється за рахунок коштів, передбачених бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду в порядку, встановленому Законом України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень».
Крім того, згідно з частиною дев'ятою статті 27 Закону №1404-VIII виконавчий збір не стягується у разі закінчення виконавчого провадження на підставі пункту 9 частини першої статті 39 згаданого Закону, якщо рішення було виконано до винесення постанови про відкриття виконавчого провадження.
Відповідно до частини другої статті 6 Закону №1404-VIII рішення про стягнення коштів з державних органів, державного та місцевих бюджетів або бюджетних установ виконуються органами, що здійснюють казначейське обслуговування бюджетних коштів.
За змістом статтей 1, 2 Закону України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень» від 05.06.2012 року №4901-VI, таким встановлені гарантії держави щодо виконання судових рішень та виконавчих документів, визначених Законом України «Про виконавче провадження» та особливості їх виконання.
Держава гарантує виконання рішення суду про стягнення коштів та зобов'язання вчинити певні дії щодо майна, боржником за яким є: державний орган; державні підприємство, установа, організація (далі - державне підприємство); юридична особа, примусова реалізація майна якої забороняється відповідно до законодавства (далі - юридична особа).
Згідно з частиною першою статті 3 Закону №4901-VI виконання рішень суду про стягнення коштів, боржником за якими є державний орган, здійснюється центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, в межах відповідних бюджетних призначень шляхом списання коштів з рахунків такого державного органу, а в разі відсутності у зазначеного державного органу відповідних призначень - за рахунок коштів, передбачених за бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду.
Частина перша статті 7 Закону України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень» визначає, що виконання рішень суду про зобов'язання вчинити певні дії щодо майна, боржником за якими є державний орган, державне підприємство, юридична особа, здійснюється в порядку, встановленому Законом України «Про виконавче провадження», з урахуванням особливостей, встановлених згаданим Законом.
Як уже встановив суд, у виконавчому провадженні, відкритому на підставі виконавчого листа № 1.380.2019.001405, боржником у справі є державний орган Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області.
Проте, виконавчий лист, на підставі якого відкрито вказане виконавче провадження, містить вимогу про зобов'язання вчинити певні дії, а не стягнення коштів чи майна, що виключає можливість застосування в процесі виконання рішення норм Закону України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень».
За таких обставин, суд висновує про неможливість застосування до спірних правовідносин положень пункту 3 частини п'ятої статті 27 Закону №1404-VІІІ, оскільки виконання виконавчого листа не відбувається у порядку, встановленому Законом України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень».
Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 23.05.2018 року (справа №286/125/17), від 31.01.2019 (справа №161/502/17), від 14.05.2020 (справа №286/142/17) та від 17.03.2021 (справа №360/3428/20).
Суд враховує, що виконавець повинен вчиняти виконавчі дії з дотриманням вимог Закону №1404-VІІІ, а також відповідно до інших законів, які є обов'язковими при вчиненні ним тих чи інших виконавчих дій, що є гарантією належного виконання виконавцем своїх обов'язків і недопущення порушення прав сторін виконавчого провадження. Таким чином виконавець повинен діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені законами України. В цьому реалізується «правомірна поведінка» виконавця.
З урахуванням встановлених обставин у справі та доказів, поданих на їх обґрунтування, суд висновує, що відповідач, приймаючи оскаржені постанову діяв правомірно.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України та частини другої статті 2 КАС України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно з вимогами статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Відповідно до статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Виходячи із заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та доказів, зібраних у справі, суд дійшов висновку, що у позові необхідно відмовити повністю.
V. Судові витрати
Відповідно до статті 139 КАС України у зв'язку із відмовою у позові повністю, судові витрати між сторонами не розподіляються.
Керуючись статтями 6, 9, 73-76, 242, 243, 244, 245, 287 КАС України, суд
у позові Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області до Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Львівській області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції про визнання протиправним і скасування рішення відмовити повністю.
Судові витрати між сторонами не розподіляються.
Рішення суду першої інстанції набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого Кодексом адміністративного судочинства України, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Восьмого апеляційного адміністративного суду протягом десяти днів з дня складення повного рішення суду.
Суддя Гулик Андрій Григорович