12 грудня 2025 року м. Кропивницький Справа № 340/4418/25
Кіровоградський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді В.В. НАУМЕНКА, розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін (у письмовому провадженні) адміністративну справу
за позовом: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 )
до відповідача: Військова частина НОМЕР_2 ( АДРЕСА_2 , ЄДРПОУ НОМЕР_3 )
про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити певні дії, -
Позивач звернувся до Кіровоградського окружного адміністративного суду з позовом, в якому просить суд:
1) визнати бездіяльність в/ч НОМЕР_2 , код ЄДРПОУ НОМЕР_3 , яка виразилася у не направленні ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , на військово-лікарську комісію для встановлення придатності до військової служби, протиправною;
2) зобов'язати в/ч НОМЕР_2 , код ЄДРПОУ НОМЕР_3 , направити ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , на військово-лікарську комісію для встановлення придатності до військової служби.
Позов обґрунтовано тим, що ОСОБА_1 проходить військову службу за призовом під час мобілізації у складі військової частини НОМЕР_2 . Під час несення військової служби стан здоров'я погіршився, що привело до його госпіталізації. Після виписки з лікарні позивач звернувся на адресу військової частини із заявою про направлення для визначення ступеню придатності на проходження ВЛК. Згідно відповіді, наданої командиром військової частини НОМЕР_2 , позивачу відмовлено у видачі направлення на ВЛК, оскільки позивач відсутній на локації тимчасового розташування військової частини. Вважаючи вказану відмову протиправною позивач вимушений звертатися до суду.
Ухвалою судді від 07.07.2025 року відкрито провадження у даній справі та призначено її до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін (а.с. 21).
Від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому останній заперечує проти задоволення позовних вимог. В обґрунтування заперечень зазначено, що відповідно до наказу командира Військової частини НОМЕР_2 від 08.03.2025 року про результати службового розслідування, щодо відсутності понад 10 діб на військовій службі в умовах воєнного стану, позивача було притягнуто до дисциплінарної відповідальності та накладено дисциплінарне стягнення. Також направлено повідомлення до територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Краматорськ, про вчинення кримінального правопорушення, передбаченого частини 4 статті 408 Кримінального кодексу України, за результатами розгляду якого до Єдиного реєстру досудових розслідувань внесено відомості про початок досудового розслідування за фактом не повернення з лікування у розташування частини солдата ОСОБА_1 . Наполягає, що у задоволенні рапорту позивача відповідач не відмовляв, натомість, розглянув його, роз'яснив порядок направлення на ВЛК та дії, які позивач повинен для цього здійснити. З огляду на викладене, представник відповідача просить відмовити у задоволенні позовних вимог (а.с. 24-68).
Відповідач також подав заперечення, в якому зазначив, що позивач не надав доказів подання ним рапорту за час служби до моменту вибуття в самовільне залишення військової частини безпосередньому начальнику. Рапорт про переведення для подальшого проходження військової служби до іншої військової частини за станом здоров'я повинен подаватись разом із висновком військово-лікарської комісії, що визначає ступінь придатності до військової служби за станом здоров'я та фактичний стан здоров'я. Однак позивач не додав висновок чи довідку військово-лікарської комісії, які б підтвердили факт його захворювання та неможливість виконання ним обов'язків у вказаному роду військ (військовій частині) (а.с. 68-75).
Інших заяв по суті справи до суду не надходило.
Дослідивши письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, надані докази, суд встановив наступне.
ОСОБА_1 призваний на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період ІНФОРМАЦІЯ_2 24.02.2022 року відповідно до Указу Президента України від 06 травня 2024 року № 272/2024 «Про продовження строку проведення загальної мобілізації».
Позивач вказує, що 09.01.2025 року, під час виконання службових обов'язків переніс гіпертонічний криз.
Згідно довідки військово-лікарської комісії від 14.01.2025 року №66, проведено медичний огляд ОСОБА_1 . Діагноз та постанова ВЛК про причинний зв'язок захворювання - стан після перенесеного гіпертонічного кризу (09.01.2025), ускладненого носовою кровотечею, вираженим астенічним станом на фоні гіпертонічної хвороби першої стадії. Потребує відпустки для лікування у зв'язку з хворобою на тридцять календарних днів (а.с. 15).
Під час перебування у відпустці за довідкою ВЛК, позивач проходив стаціонарне лікування у терапевтичному відділенні КП «Центральна міська лікарня м.Олександрії» з 27.01.2025 року по 04.02.2025 року (а.с. 13).
По завершенню лікування та наданої за висновком ВЛК відпустки, позивач не повернувся у розташування військової частини НОМЕР_2 , натомість 22.02.2025 року направив до Військової частини НОМЕР_2 рапорт, у якому просив направити його на повторний огляд ВЛК.
Військовою частиною НОМЕР_2 , за фактом неповернення станом на 24.02.2025 з лікування солдата ОСОБА_1 , наказом командування військової частини НОМЕР_2 від 26.02.2025 року №1131 (а.с. 40 зв. 41) призначено службове розслідування.
За результатом розгляду рапорту позивача про направлення на огляд ВЛК, відповідач листом від 12.03.2025 року №0666/35/3077 повідомив, що у зв'язку із самовільним залишенням військової частини, позивача з 23.02.2025 року знято з усіх видів забезпечення Військової частини НОМЕР_2 (а.с. 17).
У зв'язку з відсутністю позивача на локації тимчасового розташування підрозділу надати направлення на проходження ВЛК неможливо.
Вважаючи відмову протиправною, позивач звернувся до суду з цим позовом.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд виходить із наступного.
Статтею 19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв'язку з виконанням ними конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України здійснює та загальні засади проходження в Україні військової служби визначає Закон України «Про військовий обов'язок і військову службу» № 2232-XII від 25 березня 1992 року (далі по тексту - Закон № 2232-XII).
Статтею 2 Закону №2232-XII встановлено, що військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України, іноземців та осіб без громадянства, пов'язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності.
Проходження військової служби здійснюється: громадянами України - у добровільному порядку (за контрактом) або за призовом; іноземцями та особами без громадянства - у добровільному порядку (за контрактом) на посадах, що підлягають заміщенню військовослужбовцями рядового, сержантського і старшинського складу Збройних Сил України.
Громадяни України, іноземці та особи без громадянства, які проходять військову службу, є військовослужбовцями.
Порядок проходження військової служби, права та обов'язки військовослужбовців визначаються цим та іншими законами, відповідними положеннями про проходження військової служби, що затверджуються Президентом України, та іншими нормативно-правовими актами.
Військова служба в Україні організовується з дотриманням конституційної вимоги про відокремлення церкви і релігійних організацій від держави.
Види військової служби: строкова військова служба; військова служба за призовом під час мобілізації, на особливий період; військова служба за контрактом осіб рядового складу; військова служба за контрактом осіб сержантського і старшинського складу; військова служба (навчання) курсантів вищих військових навчальних закладів, а також вищих навчальних закладів, які мають у своєму складі військові інститути, факультети військової підготовки, кафедри військової підготовки, відділення військової підготовки; військова служба за контрактом осіб офіцерського складу; військова служба за призовом осіб офіцерського складу, військова служба за призовом осіб із числа резервістів в особливий період.
Загальні права та обов'язки військовослужбовців Збройних Сил України і їх взаємовідносини, обов'язки основних посадових осіб бригади (полку, корабля 1 і 2 рангу, окремого батальйону) та її підрозділів, правила внутрішнього порядку у військовій частині та її підрозділах визначені Статутом внутрішньої служби Збройних Сил України, затвердженого Законом України від 24 березня 1999 року № 548-XIV (далі по тексту - Статут).
В силу вимог статті 255 Статуту військовослужбовці, які захворіли раптово або дістали травму, направляються до медичного пункту частини негайно, у будь-який час доби.
Згідно з пунктом 260 Статуту (у редакції, чинній станом на час виникнення спірних правовідносин) на стаціонарне лікування поза розташуванням військової частини військовослужбовці направляються за висновком лікаря військової частини, а для подання невідкладної допомоги за відсутності лікаря - черговим фельдшером (санітарним інструктором) медичного пункту з одночасним доповіданням про це начальникові медичної служби і черговому військової частини. До лікувальних закладів хворі доставляються у супроводі фельдшера (санітарного інструктора).
Дисциплінарний Статут ЗСУ визначає сутність військової дисципліни, обов'язки військовослужбовців, а також військовозобов'язаних та резервістів під час проходження навчальних (перевірочних) і спеціальних зборів щодо її додержання, види заохочень та дисциплінарних стягнень, права командирів щодо їх застосування, а також порядок подання і розгляду заяв, пропозицій та скарг.
Згідно частини 1 статті 1 Дисциплінарного Статуту ЗСУ військова дисципліна - це бездоганне і неухильне додержання всіма військовослужбовцями порядку і правил, встановлених статутами Збройних Сил України та іншим законодавством України.
Відповідно до частини 6 статті 5 Дисциплінарного Статуту ЗСУ право командира - віддавати накази і розпорядження, а обов'язок підлеглого - їх виконувати, крім випадку віддання явно злочинного наказу чи розпорядження. Наказ має бути виконаний сумлінно, точно та у встановлений строк.
Відповідальність за наказ несе командир, який його віддав.
У разі непокори чи опору підлеглого командир зобов'язаний для відновлення порядку вжити всіх передбачених статутами Збройних Сил України заходів примусу аж до притягнення його до кримінальної відповідальності.
Відповідно до частини 2 статті 24 Закону №2232-XII військова служба призупиняється для військовослужбовців, які самовільно залишили військові частини або місця служби, дезертирували із Збройних Сил України та інших військових формувань або добровільно здалися в полон, якщо інше не визначено законодавством.
Військовослужбовці, військову службу яких призупинено, не входять до чисельності Збройних Сил України та інших військових формувань.
Статут внутрішньої служби Збройних Сил України, затверджений Законом України від 24 березня 1999 року № 548-XIV (надалі Статут ВС ЗСУ) визначає загальні права та обов'язки військовослужбовців Збройних Сил України і їх взаємовідносини, обов'язки основних посадових осіб бригади (полку, корабля 1 і 2 рангу, окремого батальйону) та її підрозділів, правила внутрішнього порядку у військовій частині та її підрозділах.
Статутом керуються всі військові частини, кораблі, управління, штаби, організації, установи і військові навчальні заклади Збройних Сил України (далі - військові частини).
Обов'язки посадових осіб, не зазначені в цьому Статуті, визначаються відповідними порадниками та положеннями.
За нормами статті 12 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, затвердженого Законом України «Про Статут внутрішньої служби Збройних Сил України» від 24.03.1999 № 548-XIV, про все, що сталося з військовослужбовцем і стосується виконання ним службових обов'язків, та про зроблені йому зауваження військовослужбовець зобов'язаний доповідати своєму безпосередньому начальникові, крім тих обставин, щодо надання яких є пряма заборона у законі (таємниця сповіді, лікарська таємниця, професійна таємниця захисника, таємниця нарадчої кімнати тощо).
Із службових та особистих питань військовослужбовець повинен звертатися до свого безпосереднього начальника, а якщо він не може їх вирішити - до наступного прямого начальника (стаття 14 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України).
Наказом Міністра оборони України від 14.08.2008 року № 402 затверджено Положення про військово-лікарську експертизу в Збройних Силах України (далі Положення № 402), приписами п.1.1. глави 1 розділу ІІ якого передбачено, що медичний огляд включає в себе вивчення та оцінку стану здоров'я і фізичного розвитку громадян на момент огляду в цілях визначення ступеня придатності до військової служби, навчання за військово-обліковими спеціальностями, вирішення інших питань, передбачених цим Положенням, з винесенням письмового висновку (постанови). Під придатністю до військової служби у цьому Положенні розуміється такий стан здоров'я і фізичного розвитку громадян, який дозволяє їм виконувати передбачені статутами, інструкціями службові обов'язки з конкретної військової спеціальності у виді Збройних Сил України та інших військових формуваннях, утворених відповідно до закону (далі - інші військові формування), у мирний час та під час дії особливого періоду. При встановленні діагнозу насамперед враховуються результати фізикального обстеження та спеціальних досліджень. Якщо дані попередньої медичної документації не співпадають з результатами актуального обстеження, проводиться спільний огляд (консиліум) за участі провідних (головних) медичних фахівців, під час якого може прийматись рішення про неврахування контраверсійних результатів попередніх досліджень (документів, виписок, заключень тощо) та госпіталізацій при винесенні експертного рішення.
Відповідно до пункту 6.1 глави 6 розділу II Положення № 402 направлення на медичний огляд військовослужбовців проводиться: прямими начальниками від командира окремої частини, йому рівних та вище, штатних ВЛК, керівниками ТЦК та СП, начальниками (керівниками) закладів охорони здоров'я за місцем лікування, органів військового управління та підрозділів Військової служби правопорядку Збройних Сил України, органами прокуратури, слідчим, судом у порядку та з метою, визначеними цим Положенням.
Прямі начальники від командира окремої частини, йому рівних та вище мають право направляти підпорядкованих військовослужбовців на медичний огляд ВЛК з метою визначення ступеня придатності до військової служби виключно за рекомендацією лікаря закладу охорони здоров'я (установи), у разі виявлення у військовослужбовця під час обстеження або лікування захворювань, наслідків травми (поранення, контузії, каліцтва), що можуть зумовлювати непридатність до військової служби.
Наказом Міністерства оборони України від 06 серпня 2024 року № 531 затверджено Порядок організації роботи з рапортами військовослужбовців у системі Міністерства оборони України (далі Порядок № 531), який визначає механізм оформлення, подання, реєстрації, розгляду, прийняття та повідомлення рішення за результатами розгляду рапортів військовослужбовців у Міністерстві оборони України (далі - Міноборони), Збройних Силах України (далі - Збройні Сили) та Державній спеціальній службі транспорту.
Так, відповідно до п. 2 розділу І Порядку № 531 з питань, пов'язаних з виконанням обов'язків військової служби, а також особистих питань військовослужбовець звертається з рапортом до безпосереднього командира (начальника), а у разі якщо він не може вирішити порушені у рапорті питання,- до наступного прямого командира (начальника).
Пунктом 1 розділу ІІ Порядку №531 визначено, що рапорти подаються в усній та письмовій (паперовій або електронній) формах. Військовослужбовець має право усно рапортувати за допомогою технічних засобів комунікації.
Так, п. 1 розділу ІІІ передбачено, що у паперовому рапорті військовослужбовець вказує:
найменування посади командира (начальника), якому адресується рапорт;
заголовок «Рапорт»;
суть порушеного питання;
перелік доданих до рапорту документів або їх копій (за потреби);
найменування займаної посади;
військове звання, власне ім'я та прізвище;
дату;
особистий підпис.
Суд зазначає, що рапорт - це вид службового документу Збройних Сил України, який є письмовим звернення військовослужбовця до вищого по посаді чи званню військовослужбовця з викладом питань службового або особистого характеру та відображає прагнення військовослужбовця реалізувати свої права.
Як встановлено судом та підтверджується матеріалами справи, згідно з наказом командира військової частини НОМЕР_2 (по стройовій частині) від 25.02.2025 року №56 позивач з 22.02.2025 знятий зі всіх видів забезпечення (а.с. 36).
Так, на підставі рапорту командира підрозділу за №8422 від 26.02.2025, відповідно до наказу командира військової частини НОМЕР_2 , №1131 від 26.02.2025 (а.с. 40зв.-41) було призначене службове розслідування за фактом неповернення до військової частини з лікування солдата ОСОБА_1 .
Наказом командира військової частини НОМЕР_2 за №671 від 08.03.2025 (а.с.66 зв. -67 ) було завершено службове розслідування, за результатом якого військовослужбовця притягнуто до дисциплінарної відповідальності з накладенням дисциплінарного стягнення у вигляді «Суворої догани», позбавлено премії та додаткової винагороди за лютий місяць поточного року.
Отже, відповідно до наказу командира військової частини НОМЕР_2 за №671 від 08.03.2025, солдат ОСОБА_1 набув статусу військовослужбовця, який самовільно залишив військову частину з 22.02.2025 по теперішній час.
У провадженні Першого слідчого відділу (з дислокацією у м. Краматорську) Територіального управління ДБР, розташованого у місті Краматорську, перебувають матеріали кримінального провадження за №42025052210002313, відомості про яке 11.06.2025 внесені до Єдиного реєстру досудових розслідувань, за фактом неповернення з лікування солдата ОСОБА_1 , за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого частиною 4 статті 408 КК України.
За наведених обставин, суд вважає обґрунтованими посилання військової частини НОМЕР_2 про неможливість видачі позивачу направлення на ВЛК, оскільки розгляд направлення військовою частиною може мати місце лише у випадку повернення позивача до місця проходження військової служби, про що військова частина повідомила позивача листом від 12.03.2025 року № 0666/35/3077.
На момент подання рапорту позивач не виконував обов'язків військової служби, а посилання позивача на положення Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України та інші нормативно-правові акти, що стосуються порядку проходження військової служби в даному випадку є недоречними, так як ці норми регулюють порядок звернення, проходження (переміщення, звільнення тощо) військовослужбовців на момент виконання ними обов'язків військової служби.
У постанові Верховного Суду від 17 квітня 2019 року у справі №342/158/17 суд касаційної інстанції зазначив, що протиправну бездіяльність суб'єкта владних повноважень треба розуміти як зовнішню форму поведінки (діяння) цього органу/його посадової особи, яка полягає (проявляється) у неприйнятті рішення чи у нездійсненні юридично значимих й обов'язкових дій на користь заінтересованих осіб, які на підставі закону та/або іншого нормативно-правового регулювання віднесені до компетенції суб'єкта владних повноважень, були об'єктивно необхідними і реально можливими для реалізації, але фактично не були здійснені.
На підставі викладеного суд дійшов висновку, що у спірних правовідносинах відсутні протиправні дії військової частини НОМЕР_2 щодо не надання направлення на проходження військово-лікарської комісії для визначення ступеню придатності до військової служби
Щодо позовних вимог в частині зобов'язання відповідача видати позивачу направлення на проходження військово-лікарської комісії для визначення стану здоров'я щодо подальшої придатності до несення військової служби, суд зазначає, що такі вимоги задоволенню не підлягають, оскільки, відповідно до норм Положення №402, прийняття рішення про направлення військовослужбовця для проходження ВЛК, є дискреційними повноваженнями відповідача,
Дискреційні повноваження - це сукупність прав та обов'язків органів державної влади та місцевого самоврядування, осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, що надають можливість на власний розсуд визначити повністю або частково вид і зміст управлінського рішення, яке приймається, або можливість вибору на власний розсуд одного з декількох варіантів управлінських рішень, передбачених проектом нормативно-правового акта.
Отже, дискреційне право органу виконавчої влади та місцевого самоврядування, осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування обумовлене певною свободою (тобто вільним, або адміністративним, розсудом) в оцінюванні та діях, у виборі одного з варіантів рішень та правових наслідків.
Наділивши державні органи, органи місцевого самоврядування та осіб, уповноважених на виконання функцій держави дискреційними повноваженнями, законодавець надав відповідному органу держави та особам, уповноважених на виконання функцій держави, певну свободу розсуду при прийнятті управлінського рішення.
За таких обставин адміністративний суд не може підміняти інший орган державної влади чи місцевого самоврядування та перебирати на себе повноваження щодо вирішення питань, які законодавством віднесені до компетенції цього органу.
Відповідно до частини 1 статті 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Згідно з статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
У разі надання відповідачем доводів, які в сукупності з іншими доказами у справі свідчать про правомірність його рішень, дій чи бездіяльності, позивач має спростовувати ці доводи. Наведене випливає зі змісту частини першої статті 77 КАС України.
З огляду на викладене, позивач, всупереч вимогам статті 77 КАС України, не довів ті обставини, на яких ґрунтуються його позовні вимоги, в той час як відповідачем правомірність спірних дій підтверджено належними та допустимими доказами.
Враховуючи вищевикладене, суд не знайшов підстав для задоволення позовних вимог.
Оскільки у задоволенні позову відмовлено, судові витрати, понесені позивачем, стягненню не підлягають.
Керуючись статтями 2, 19, 77, 139, 241-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
У задоволенні адміністративного позову відмовити.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Третього апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення за правилами, встановленими статтями 293, 295 - 297 КАС України.
Суддя Кіровоградського
окружного адміністративного суду В.В. НАУМЕНКО