м. Вінниця
12 грудня 2025 р. Справа № 120/13542/24
Вінницький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Віятик Наталії Володимирівни, розглянувши у письмовому провадженні в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Прогрес-КВ" до Вінницької митниці про визнання протиправними, скасування рішення та картки відмови
До Вінницького окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Прогрес-КВ" до Вінницької митниці про визнання протиправними, скасування рішення та картки відмови.
Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач вказує на протиправність рішення про коригування митної вартості товарів Вінницької митниці від 12.08.2024 №UA401000/2024/000233/2 та картки відмови №UA401020/2024/001043.
Ухвалою від 15.10.2024 відкрито провадження у даній справі та призначено її до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін.
У встановлений судом строк відповідачем подано відзив на позовну заяву, в якому останній заперечив щодо задоволення даного позову. Зокрема зазначив, що за результатами опрацювання документів, наданих для підтвердження заявленої митної вартості товару, митна вартість не може бути визнана з наступних причин: в наданій довідці про вартість транспортування вантажу № 4916 від 06.08.2024 вказано вартість перевезення вантажів за коносаментом EGLV143450084290E від 23.05.2024 за маршрутом Ningbo (China) - Gdansk (Poland) та автомобільним транспортом до митного кордону України. Згідно CMR та інформації з ЦБД ЄАІС Держмитслужби, товар переміщувався через митний кордон України завантажений в ТЗ, тобто відбувалося перевантаження товару з контейнеру в транспортний засіб, вартість якого не включено до складових митної вартості згідно п.10 ст. 58 МКУ. Також зауважено, що контракт № 21/36/2023 від 21.02.2023 складений на двох мовах: англійська та російська (пункт 4.10 контракту), чим порушено вимоги ст. 254 МКУ.
Також відповідач зазначив, що витрати на правничу допомогу в розмірі 8000,00 грн. є не тільки абсолютно не обґрунтованими, а і надміру завищеними, тому просить зменшити розмір витрат на оплату професійної правничої допомоги до розумних розмірів.
06.11.2024 представником позивача подано відповідь на відзив, в якому зазначив, що позивач оплатив товар та вартість доставки відповідно до офіційних документів, інших платежів від покупця товару ні продавець ні перевізник не вимагали. Що стосується посилань, про те що контракт на російській мові, то ця підстава не має жодного відношення до митної вартості товару та не є підставою для його корегування митної вартості товару.
Крім того позивач зазначає, що поніс витрати на професійну правничу допомогу, у зв'язку із незаконними діями відповідача щодо прийняття спірного рішення, з метою подачі позову та супроводу даної справи у розмірі 8000 грн, тому просить стягнути їх з відповідача.
Ухвалою від 12.11.2025 позовну заяву на підставі положень ч. 13 ст. 171 КАС України залишено без руху та надано останньому строк для їх усунення.
Ухвалою від 14.11.2025 продовжено позивачу процесуальний строк для усунення недоліків позовної заяви.
На виконання даних вимог суду, позивачем 18.11.2025 надано до суду докази доплати судового збору за цією позовною заявою.
Ухвалою від 19.11.2025 продовжено розгляд даної справи.
Дослідивши матеріали адміністративної справи, оцінивши надані сторонами докази, суд встановив наступне.
21 лютого 2023 року між ТОВ «ПРОГРЕС-КВ» (Замовник) та Компанією «PINTECH MACHINERY(SHAOXING) CO., LTD» укладено Контракт № 21/36/2023 на виконання підрядних робіт по виробництву продукції.
Відповідно до п.1.1. Контракту Підрядник зобов'язується виготовити із свого матеріалу по технологічній документації Замовника продукцію в асортименті та кількості, вказані в Контракті чи в Специфікаціях до Контракту.
Пунктами 4.1. та 4.2. Контракту передбачено, що ціна робіт за Контрактом включає відшкодування витрат Підрядника та плату за виконану ним роботу і виготовлену продукцію. Строки та умови оплати обговорюються по кожній конкретній партії продукції окремо та фіксуються в специфікаціях до даного контракту та є його невід'ємною частиною.
Відповідно до п. 8.1. Контракту прийом-передача виготовленої продукції оформлюється актами прийому-передачі.
Пунктом 10.1. Контракту передбачено, що поставка продукції здійснюється відповідно до базисних умов поставки FOB Ningbo China, які відповідають правилам «Інкотермс» в редакції 2010 року.
В серпні місяці 2024 року відповідно до умов Контракту та на підставі супроводжувальних документів позивач отримав від Компанії «PINTECH MACHINERY (SHAOXING) CO., LTD» товар - частини та пристрої для моторних транспортних засобів. Відповідно до Інвойсу КВРТ2401 від 06.05.2024 на загальну суму 265220 CNY.
З метою декларування вказаного товару позивачем було подано до Вінницької митниці митну декларацію № 24UA401020040451U0, в якій вартість придбаного товару визначена за основним методом - за ціною договору та пакет документів на підтвердження заявленої митної вартості товару.
За результатами опрацювання вказаної митної декларації та поданих із документів, Вінницькою митницею прийнято рішення про коригування митної вартості товарів від 12.08.2024 № UA401000/2024/000233/2.
Підставами для коригування митної вартості ввезеного товару слугувало те, що в наданій довідці про вартість транспортування вантажу № 4916 від 06.08.2024 вказано вартість перевезення вантажів за коносаментом EGLV143450084290E від 23.05.2024 за маршрутом Ningbo (China) - Gdansk (Poland) та автомобільним транспортом до митного кордону України. Також, згідно CMR та інформації з ЦБД ЄАІС Держмитслужби, товар переміщувався через митний кордон України завантажений в ТЗ, тобто відбувалося перевантаження товару з контейнеру в транспортний засіб, вартість якого не включено до складових митної вартості згідно п.10 ст. 58 МКУ. Зауважено, що контракт № 21/36/2023 від 21.02.2023 складений на двох мовах: англійська та російська (пункт 4.10 контракту), чим порушено вимоги ст. 254 МКУ.
09.08.2024 декларанту були направлені електронні повідомлення щодо витребування додаткових документів згідно ч. 3 ст. 53 МКУ. Однак, позивач листом №12/08-01 від 12.08.2024 відмовився від надання додаткових документів.
Враховуючи, що використані декларантом відомості для цілей визначення митної вартості не підтверджені документально, а подані до митного оформлення документи не містять всіх відомостей щодо складових митної вартості, відповідно до пунктів 2, 3 статті 58 Митного кодексу України застосовуються другорядні методи, зазначені у пункті 2 частини першої статті 57 Митного кодексу України.
Джерелами числового значення є раніше оформлені МД: для товару №1 - UA807200/2024/011372 від 26.07.2024 - 36,46 CNY/kg; для товару №2 - UA500500/2024/018313 від 23.05.2024 - 23,48 CNY /kg.
У зв'язку із прийняттям згаданого вище рішення про коригування митної вартості товарів митним органом сформовано і картку відмови у митному оформленні випуску товарів № UA401020/2024/001043.
Вважаючи протиправним рішення відповідача про коригування митної вартості товарів та картку відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення, позивач звернувся до суду із цим адміністративним позовом.
Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з наступного.
Відповідно до статті 19 Конституції України, правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно з п. 34-1 ч. 1 ст. 4 МК України, митні органи - центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну митну політику, митниці та митні пости.
Відповідно до положень статті 49 МК України, митною вартістю товарів, які переміщуються через митний кордон України, є вартість товарів, що використовується для митних цілей, яка базується на ціні, що фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари.
Частиною 1 статті 51 МК України передбачено, що митна вартість товарів, що переміщуються через митний кордон України, визначається декларантом відповідно до норм цього Кодексу.
Згідно з ч. 1 ст. 52 МК України, заявлення митної вартості товарів здійснюється декларантом або уповноваженою ним особою під час декларування товарів у порядку, встановленому розділом VIII цього Кодексу та цією главою.
Декларант або уповноважена ним особа, які заявляють митну вартість товару, зобов'язані:
1) заявляти митну вартість, визначену ними самостійно, у тому числі за результатами консультацій з митним органом;
2) подавати митному органу достовірні відомості про визначення митної вартості, які повинні базуватися на об'єктивних, документально підтверджених даних, що піддаються обчисленню;
3) нести всі додаткові витрати, пов'язані з коригуванням митної вартості або наданням митному органу додаткової інформації. (ч. 2 ст. 52 МК України).
У випадках, визначених цим Кодексом, для заявлення митної вартості товарів, що переміщуються через митний кордон України відповідно до митного режиму імпорту, митному органу, який проводить митне оформлення цих товарів, разом з митною декларацією та іншими необхідними для митного оформлення зазначених товарів документами в установленому порядку подається декларація митної вартості (ч. 4 ст. 52 МК України).
У декларації митної вартості наводяться відомості про метод визначення митної вартості товарів, числове значення митної вартості товарів та її складових, умови зовнішньоекономічного договору, що мають відношення до визначення митної вартості товарів, та надані документи, що підтверджують зазначене. Відомості, зазначені у частині восьмій цієї статті, є відомостями, необхідними для митних цілей (ч.ч. 8, 9 ст. 52 МК України).
Відповідно до ч. 1 ст. 53 МК України, у випадках, передбачених цим Кодексом, декларант подає митному органу документи, що підтверджують заявлену митну вартість товарів і обраний метод її визначення.
Частиною 2 статті 53 МК України передбачено, що документами, які підтверджують митну вартість товарів, є:
1) декларація митної вартості, що подається у випадках, визначених у частинах п'ятій і шостій статті 52 цього Кодексу, та документи, що підтверджують числові значення складових митної вартості, на підставі яких проводився розрахунок митної вартості;
2) зовнішньоекономічний договір (контракт) або документ, який його замінює, та додатки до нього у разі їх наявності;
3) рахунок-фактура (інвойс) або рахунок-проформа (якщо товар не є об'єктом купівлі-продажу);
4) якщо рахунок сплачено, - банківські платіжні документи, що стосуються оцінюваного товару;
5) за наявності - інші платіжні та/або бухгалтерські документи, що підтверджують вартість товару та містять реквізити, необхідні для ідентифікації ввезеного товару;
6) транспортні (перевізні) документи, якщо за умовами поставки витрати на транспортування не включені у вартість товару, а також документи, що містять відомості про вартість перевезення оцінюваних товарів;
7) ліцензія на імпорт товару, якщо імпорт товару підлягає ліцензуванню;
8) якщо здійснювалося страхування, - страхові документи, а також документи, що містять відомості про вартість страхування.
З аналізу частин 1, 2 статті 53 МК України слідує, що МК України містить вичерпний перелік документів, що подається декларантом митному органу для підтвердження заявленої митної вартості товарів та обраного методу її визначення.
Відповідно до ч. 3 ст. 53 МК України, у разі якщо документи, зазначені у частині другій цієї статті, містять розбіжності, які мають вплив на правильність визначення митної вартості, наявні ознаки підробки або не містять всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари, декларант або уповноважена ним особа на письмову вимогу митного органу зобов'язані протягом 10 календарних днів надати (за наявності) такі додаткові документи:
1) договір (угоду, контракт) із третіми особами, пов'язаний з договором (угодою, контрактом) про поставку товарів, митна вартість яких визначається;
2) рахунки про здійснення платежів третім особам на користь продавця, якщо такі платежі здійснюються за умовами, визначеними договором (угодою, контрактом);
3) рахунки про сплату комісійних, посередницьких послуг, пов'язаних із виконанням умов договору (угоди, контракту);
4) виписку з бухгалтерської документації;
5) ліцензійний чи авторський договір покупця, що стосується оцінюваних товарів та є умовою продажу оцінюваних товарів;
6) каталоги, специфікації, прейскуранти (прайс-листи) виробника товару;
7) копію митної декларації країни відправлення;
8) висновки про якісні та вартісні характеристики товарів, підготовлені спеціалізованими експертними організаціями, та/або інформація біржових організацій про вартість товару або сировини.
Системний аналіз наведених норм свідчить про те, що частиною 2 статті 53 МК України визначено перелік документів, якими декларант може підтвердити митну вартість товарів. Разом із тим застосування частини 3 статті 53 МК України (щодо витребовування митним органом додаткових документів) можливе лише за певних умов, що обумовлені цією частиною, а саме: у разі якщо документи, зазначені у частині 2 статті 53 МК України, містять розбіжності, наявні ознаки підробки або не містять всіх відомостей, що підтверджують саме числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари; при цьому, вимога щодо надання додаткового (их) документу (ів) повинна стосуватися виключно лише того (тих) документу (ів), відсутність якого (яких) не дає можливості пересвідчитися у правильності чи помилковості задекларованої митної вартості.
На необхідності витребовування лише тих документів, які дають можливість пересвідчитися у правильності чи помилковості задекларованої митної вартості, а не всіх, що визначені частиною 3 статті 53 МК України, неодноразово вказував і Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду у своїх рішеннях.
Таким чином, вимога щодо надання додаткових документів можлива лише у випадку наявності обґрунтованих сумнівів у достовірності поданих декларантом відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, яка була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари. При цьому сумніви митного органу вважаються обґрунтованими, якщо надані декларантом документи містять розбіжності, наявні ознаки підробки або не містять всіх відомостей, що підтверджують саме числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари.
Водночас зі змісту надісланих декларанту повідомлень слідує, що у таких йдеться про необхідність надання усіх документів, що передбачені частиною 3 статті 53 МК України, що не відповідає наведеним вище приписам митного законодавства та йде в розріз із судовою практикою.
Відтак суд доходить висновку, що вимога митного органу надати додаткові документи відповідно до частини 3 статті 53 МК України є безпідставною.
Частинами 1, 2 та 3 ст. 54 МК України передбачено, що контроль правильності визначення митної вартості товарів здійснюється митним органом під час проведення митного контролю і митного оформлення шляхом перевірки числового значення заявленої митної вартості.
Контроль правильності визначення митної вартості товарів за основним методом - за ціною договору (контракту) щодо товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту (вартість операції), здійснюється митним органом шляхом перевірки розрахунку, здійсненого декларантом, за відсутності застережень щодо застосування цього методу, визначених у частині першій статті 58 цього Кодексу.
За результатами здійснення контролю правильності визначення митної вартості товарів митний орган визнає заявлену декларантом або уповноваженою ним особою митну вартість чи приймає письмове рішення про її коригування відповідно до положень статті 55 цього Кодексу.
Положеннями ч. 5 ст. 54 МК України передбачено, що митний орган з метою здійснення контролю правильності визначення митної вартості товарів має право: 1) упевнюватися в достовірності або точності будь-якої заяви, документа чи розрахунку, поданих для цілей визначення митної вартості; 2) у випадках, встановлених цим Кодексом, письмово запитувати від декларанта або уповноваженої ним особи встановлені статтею 53 цього Кодексу додаткові документи та відомості, якщо це необхідно для прийняття рішення про визнання заявленої митної вартості; 3) у випадках, встановлених цим Кодексом, здійснювати коригування заявленої митної вартості товарів; 4) проводити в порядку, визначеному статтями 345-354 цього Кодексу, перевірки правильності визначення митної вартості товарів після їх випуску; 5) звертатися до митних органів інших країн із запитами щодо надання відомостей, необхідних для підтвердження достовірності заявленої митної вартості; 6) застосовувати інші передбачені цим Кодексом форми митного контролю.
Відповідно до ч. 6 ст. 54 МК України, митний орган може відмовити у митному оформленні товарів за заявленою декларантом або уповноваженою ним особою митною вартістю виключно за наявності обґрунтованих підстав вважати, що заявлено неповні та/або недостовірні відомості про митну вартість товарів, у тому числі невірно визначено митну вартість товарів, у разі:
1) невірно проведеного декларантом або уповноваженою ним особою розрахунку митної вартості;
2) неподання декларантом або уповноваженою ним особою документів згідно з переліком та відповідно до умов, зазначених у частинах другій четвертій статті 53 цього Кодексу, або відсутності у цих документах всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари;
3) невідповідності обраного декларантом або уповноваженою ним особою методу визначення митної вартості товару умовам, наведеним у главі 9 цього Кодексу;
4) надходження до митного органу документально підтвердженої офіційної інформації митних органів інших країн щодо недостовірності заявленої митної вартості.
Згідно з ч. 1 ст. 55 МК України, рішення про коригування заявленої митної вартості товарів, які ввозяться на митну територію України з поміщенням у митний режим імпорту, приймається митним органом у письмовій формі під час здійснення контролю правильності визначення митної вартості цих товарів як до, так і після їх випуску, якщо митним органом у випадках, передбачених частиною шостою статті 54 цього Кодексу, виявлено, що заявлено неповні та/або недостовірні відомості про митну вартість товарів, у тому числі невірно визначено митну вартість товарів.
Положення статті 57 МК України встановлено, що визначення митної вартості товарів, які ввозяться в Україну відповідно до митного режиму імпорту, здійснюється за такими методами:
1) основний - за ціною договору (контракту) щодо товарів, які імпортуються (вартість операції);
2) другорядні: а) за ціною договору щодо ідентичних товарів; б) за ціною договору щодо подібних (аналогічних) товарів; в) на основі віднімання вартості; г) на основі додавання вартості (обчислена вартість); ґ) резервний.
Основним методом визначення митної вартості товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту, є перший метод - за ціною договору (вартість операції).
Кожний наступний метод застосовується лише у разі, якщо митна вартість товарів не може бути визначена шляхом застосування попереднього методу відповідно до норм цього Кодексу.
Застосуванню другорядних методів передує процедура консультацій між митним органом та декларантом з метою визначення основи вартості згідно з положеннями статей 59 і 60 цього Кодексу. Під час таких консультацій митний орган та декларант можуть здійснити обмін наявною у кожного з них інформацією за умови додержання вимог щодо її конфіденційності.
У разі неможливості визначення митної вартості товарів згідно з положеннями статей 59 і 60 цього Кодексу за основу для її визначення може братися або ціна, за якою ідентичні або подібні (аналогічні) товари були продані в Україні не пов'язаному із продавцем покупцю відповідно до статті 62 цього Кодексу, або вартість товарів, обчислена відповідно до статті 63 цього Кодексу.
При цьому кожний наступний метод застосовується, якщо митна вартість товарів не може бути визначена шляхом застосування попереднього методу.
Відповідно до ч. 1 статті 58 МК України, метод визначення митної вартості за ціною договору (контракту) щодо товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту, застосовується у разі, якщо:
1) немає жодних обмежень щодо прав покупця (імпортера) на використання оцінюваних товарів, за винятком тих, що:
а) встановлюються законом чи запроваджуються органами державної влади в Україні;
б) обмежують географічний регіон, у якому товари можуть бути перепродані (відчужені повторно);
в) не впливають значною мірою на вартість товару;
2) щодо продажу оцінюваних товарів або їх ціни відсутні будь-які умови або застереження, які унеможливлюють визначення вартості цих товарів;
3) жодна частина виручки від будь-якого подальшого перепродажу, розпорядження або використання товарів покупцем не надійде прямо чи опосередковано продавцеві, якщо тільки не буде зроблено відповідне коригування з урахуванням положень частини десятої цієї статті;
4) покупець і продавець не пов'язані між собою особи або хоч і пов'язані між собою особи, однак ці відносини не вплинули на ціну товарів.
Частиною 2 статті 58 МК України передбачено, що Метод визначення митної вартості товарів за ціною договору (контракту) щодо товарів, які імпортуються, не застосовується, якщо використані декларантом або уповноваженою ним особою відомості не підтверджені документально або не визначені кількісно і достовірні та/або відсутня хоча б одна із складових митної вартості, яка є обов'язковою при її обчисленні.
В даному ж випадку, як уже було встановлено судом вище, 21 лютого 2023 року між ТОВ «ПРОГРЕС-КВ» та Компанією «PINTECH MACHINERY(SHAOXING) CO., LTD» укладено Контракт № 21/36/2023 на виконання підрядних робіт по виробництву продукції (далі - Контракт).
Відповідно до п.1.1. Контракту Підрядник зобов'язується виготовити із свого матеріалу по технологічній документації Замовника продукцію в асортименті та кількості, вказані в Контракті чи в Специфікаціях до Контракту.
Пунктами 4.1. та 4.2. Контракту передбачено, що ціна робіт за Контрактом включає відшкодування витрат Підрядника та плату за виконану ним роботу і виготовлену продукцію. Строки та умови оплати обговорюються по кожній конкретній партії продукції окремо та фіксуються в специфікаціях до даного контракту та є його невід'ємною частиною.
Відповідно до п. 8.1. Контракту прийом-передача виготовленої продукції оформлюється актами прийому-передачі.
Пунктом 10.1. Контракту передбачено, що поставка продукції здійснюється відповідно до базисних умов поставки FOB Ningbo China, які відповідають правилам «Інкотермс» в редакції 2010 року.
З метою здійснення митного оформлення товару, позивачем була подана до Вінницької митниці електронна митна декларація № 24UA401020040451U0 разом із необхідним для митного оформлення пакетом документів.
Так, з метою проведення митного оформлення товару, в тому числі на вимогу митного органу, позивачем були надані наступні документи: рахунок-фактура (інвойс) № KBPT2401 від 06.05.2024, довідка про транспортні витрати № 4916 від 06.08.2024, контракт №21/36/2023 від 21.02.2023 та інші документи.
При цьому, в митній декларації № 24UA401020040451U0 митна вартість товару визначена за першим методом - за ціною Договору.
Разом із тим, за наслідком розгляду наданих позивачем матеріалів, відповідачем прийнято рішення про коригування митної вартості товарів.
Як видно із змісту оскаржуваного рішення підставою для коригування митної вартості товарів став висновок митного органу про те, що документи, які надані до митного оформлення, не містять достовірних та об'єктивних відомостей, які б підтверджували числові значення складових митної вартості. Зокрема, зазначено наступне:
- в наданій довідці про вартість транспортування вантажу № 4916 від 06.08.2024 вказано вартість перевезення вантажів за коносаментом EGLV143450084290E від 23.05.2024 за маршрутом Ningbo (China) - Gdansk (Poland) та автомобільним транспортом до митного кордону України. Також слід зауважити, що згідно CMR та інформації з ЦБД ЄАІС Держмитслужби, товар переміщувався через митний кордон України завантажений в ТЗ, тобто відбувалося перевантаження товару з контейнеру в транспортний засіб, вартість якого не включено до складових митної вартості згідно п.10 ст. 58 МКУ;
- контракт № 21/36/2023 від 21.02.2023 складений на двох мовах: англійська та російська (пункт 4.10 контракту), чим порушено вимоги ст.254 МКУ.
Надаючи оцінку виявленим митним органом розбіжностям, суд враховує наступне.
Так, як видно із матеріалів справи, 01.11.2021 між ТОВ "Прогрес-КВ" та ТОВ "Транслогістик-ЮА" укладено Договір про транспортно-експедиторське обслуговування №0111-21.
Відповідно до п 1.1 Договору №0111-21 від 01.11.2021 Клієнт доручає, а Експедитор зобов'язується організувати за рахунок Клієнта транспортно-експедиторське обслуговування (ТЕО), перевезення експортно-імпортних та транзитних вантажів по території України і в міжнародному сполученні, а також надати інші транспортно-експедиторські послуги Клієнту за згодою Сторін.
Згідно з п. 2.1.1 Договору №0111-21 від 01.11.2021 Експедитор зобов'язується за рахунок Клієнта організувати перевезення його вантажів на умовах, погоджених Сторонами, а також надати інші послуги Клієнтові за погодженням Сторін, в тому числі, митне оформлення вантажу. При необхідності для виконання своїх зобов'язань за договором, укладати від свого імені договори з транспортними організаціями, контейнерними лініями, автомобільними перевізниками, складами зберігання та другими організаціями. Документом, що підтверджує наявність та зміст такого договору з транспортними організаціями є транспортний документ - коносамент, автомобільна накладна, авіа або залізнична накладна.
Відтак, умовами договору про транспортно-експедиторське обслуговування сторонами передбачено, що Експедитор може надавати інші транспортно-експедиторські послуги, які оплачуються Замовний згідно з виставленим рахунком.
Так, відповідно до довідки про транспортні витрати № 4916 від 06.08.2024, складену ТОВ «Транслогістик-ЮА», транспортні витрати по перевезенню вантажу морським транспортом (коносамент EGLV 143450084290E) по маршруту Ningbo (China) - Gdansk (Poland) та автотранспортом НОМЕР_1 пп Рава-Руська, Україна складають:
- міжнародне морське перевезення вантажу за межами державного кордону України 54 186,00 грн.,
- транспортно-експедиторське обслуговування за межами державного кордону України 2 320,00 грн.,
- міжнародне перевезення автотранспортом за межами державного кордону України 32 172,00 грн.
Відтак, відомості, що зазначені у довідці №4916 від 06.08.2024 спростовують твердження відповідача з приводу того, що ТОВ «Прогрес-КВ» задекларовані витрати лише до порту Gdansk (Poland), адже остання містить відомості про вартість наданих Експедитором послуг щодо перевезення вантажу морським транспортом по маршруту Ningbo (China) - Gdansk (Poland) та автотранспортом НОМЕР_1 Рава-Руська, Україна.
При цьому, у вищевказаній довідці про транспортні витрати, в якій сума транспортних витрат сформована у розрізі перевезення морським та автотранспортом, без зазначення допоміжних послуг, які надавались Замовнику (ТОВ «ПРОГРЕС-КВ») Експедитором, зокрема щодо розвантажувально-завантажувальних послуги, а також вказано про транспортно-експедиторське обслуговування за межами державного кордону України. Отже, такі витрати Експедитор мав право включити до вартості транспортування, що не суперечить ані умовам договору, ані вимогам чинного законодавства.
Також, суд критично оцінює посилання представника відповідача в оскаржуваному рішенні на те, що контракт № 21/36/2023 від 21.02.2023 складений на двох мовах, англійська та російська, чим, на думку відповідача, порушено вимоги ст. 254 МКУ, оскільки дана обставина не впливає на вартість товару і не можу бути підставою для коригування такої вартості.
Частинами 1, 2 та 3 статті 54 МК України передбачено, що контроль правильності визначення митної вартості товарів здійснюється митним органом під час проведення митного контролю і митного оформлення шляхом перевірки числового значення заявленої митної вартості.
Контроль правильності визначення митної вартості товарів за основним методом - за ціною договору (контракту) щодо товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту (вартість операції), здійснюється митним органом шляхом перевірки розрахунку, здійсненого декларантом, за відсутності застережень щодо застосування цього методу, визначених у частині першій статті 58 цього Кодексу.
За результатами здійснення контролю правильності визначення митної вартості товарів митний орган визнає заявлену декларантом або уповноваженою ним особою митну вартість чи приймає письмове рішення про її коригування відповідно до положень статті 55 цього Кодексу.
Згідно з частиною 1 статті 55 МК України, рішення про коригування заявленої митної вартості товарів, які ввозяться на митну територію України з поміщенням у митний режим імпорту, приймається митним органом у письмовій формі під час здійснення контролю правильності визначення митної вартості цих товарів як до, так і після їх випуску, якщо митним органом у випадках, передбачених частиною шостою статті 54 цього Кодексу, виявлено, що заявлено неповні та/або недостовірні відомості про митну вартість товарів, у тому числі невірно визначено митну вартість товарів.
Прийняте органом доходів і зборів письмове рішення про коригування заявленої митної вартості товарів має містити: 1) обґрунтування причин, через які заявлену декларантом митну вартість не може бути визнано; 2) наявну в митного органу інформацію (у тому числі щодо числових значень складових митної вартості, митної вартості ідентичних або подібних (аналогічних) товарів, інших умов, що могли вплинути на ціну товарів), яка призвела до виникнення сумнівів у правильності визначення митної вартості та до прийняття рішення про коригування митної вартості, заявленої декларантом; 3) вичерпний перелік вимог щодо надання додаткових документів, передбачених частиною третьою статті 53 цього Кодексу, за умови надання яких митна вартість може бути визнана органом доходів і зборів; 4) обґрунтування числового значення митної вартості товарів, скоригованої органом доходів і зборів, та фактів, які вплинули на таке коригування; 5) інформацію про: а) право декларанта або уповноваженої ним особи на випуск у вільний обіг товарів, що декларуються: у разі згоди декларанта або уповноваженої ним особи з рішенням органу доходів і зборів про коригування митної вартості товарів - за умови сплати митних платежів згідно з митною вартістю, визначеною органом доходів і зборів; у разі незгоди декларанта або уповноваженої ним особи з рішенням органу доходів і зборів про коригування заявленої митної вартості товарів - за умови сплати митних платежів згідно із заявленою митною вартістю товарів та надання гарантій відповідно до розділу X цього Кодексу в розмірі, визначеному органом доходів і зборів відповідно до частини сьомої цієї статті.
При цьому, у випадку визначення митної вартості оцінюваних товарів із застосуванням резервного методу (стаття 64 МК України) зазначаються докладна інформація та джерела, які використовувалися митним органом при її визначенні (пункт 2.1 Правил заповнення рішення про коригування митної вартості товарів, затверджених наказом Міністерства фінансів України від 24.05. 2012 №598).
Отже, із системного аналізу наведених приписів слідує, що у разі визначення митної вартості оцінюваних товарів із застосуванням резервного методу рішення про коригування заявленої митної вартості, окрім обов'язкових відомостей, визначених частиною 2 статті 55 МК України, має також містити порівняння характеристик оцінюваного товару та характеристик товару, ціна якого взята за основу для коригування митної вартості за таким другорядним методом, як резервний метод, а також докладну інформацію щодо зроблених коригувань, яка використовувалась митним органом при визначенні митної вартості оцінюваних товарів із застосуванням резервного методу.
Разом із тим, визначаючи митну вартість за резервним методом, митний орган зазначив, що джерелами числового значення митної вартості є раніше оформлені МД: для товару №1 - UA807200/2024/011372 від 26.07.2024 - 36,46 CNY/kg; для товару №2 - UA500500/2024/018313 від 23.05.2024 - 23,48 CNY /kg.
Проте, на думку суду, такі електронні митні декларації не можуть вважатися об'єктивним джерелом інформації в цілях коригування митної вартості товару, оскільки відповідачем не враховано усі індивідуальні ознаки товару, його кількість, умови поставки. Крім того, товар, зазначений у таких митних деклараціях взагалі не можна ідентифікувати, оскільки лише містить загальну назву "товар №1" та "товар №2", відтак не є ідентичним товару, який подавався для митного оформлення позивачем відповідно до митної декларації № 24UA401020040451U0.
Суд зазначає, що подані декларантом документи підтверджують походження імпортованого товару, його якісні та вартісні характеристики, а також витрати на його доставку в Україну. При цьому для визначення задекларованої митної вартості товару позивач надав митному органу необхідні й достатні документи, які не містять неточностей або розбіжностей, які б могли обґрунтовано поставити під сумнів визнання заявленої митної вартості.
З огляду на встановлені в ході судового розгляду обставини слід дійти висновку, що подані позивачем документи для митного оформлення товару надавали змогу встановити митну вартість товару, а відповідачем не надано належного обґрунтування причин їх неврахування для встановлення митної вартості товару та не надано переконливих доказів, які б підтверджували правомірність прийняття оскаржуваного рішення про коригування митної вартості товарів.
Верховний Суд у постанові від 23.07.2019 у справі № 1140/3242/18 вказав на те, що наявність обґрунтованих сумнівів у правильності зазначеної декларантом митної вартості товарів є імперативною умовою, оскільки з цією обставиною закон пов'язує можливість витребовування додаткових документів у декларанта та надає митниці право вчиняти наступні дії, спрямовані на визначення дійсної митної вартості товарів. Такі сумніви є обґрунтованими, якщо надані декларантом документи містять розбіжності, наявні ознаки підробки або не містять відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари. У зв'язку з вказаним саме на митний орган покладається обов'язок зазначити конкретні обставини, які викликали відповідні сумніви, причини неможливості їх перевірки на підставі наданих декларантом документів, а також обґрунтувати необхідність перевірки сумнівних відомостей та зазначити документи, надання яких може усунути сумніви у достовірності цих відомостей.
Натомість під час розгляду справи судом з'ясовано, що зауваження митного органу по суті носять формальний характер та окремо або у своїй сукупності не свідчать про наявність підстав для коригування заявленої декларантом вартості товару.
При цьому, суд додатково звертає увагу на те, що в адміністративних процедурах із митного контролю та митного оформлення орган доходів і зборів повинен обґрунтувати (довести) законність свого рішення. Відповідно, рішення органу доходів і зборів не може ґрунтуватися на припущеннях, на сумнівах про повноту і достовірність відомостей про заявлену митну вартість товару, висновки цього органу повинні ґрунтуватися на достовірних і вичерпних доказах.
З огляду на викладене суд доходить висновку, що при здійсненні ввезення товару на митну територію України, ТОВ «Прогрес-КВ» для підтвердження заявленої митної вартості товару подано разом з митною декларацією повний пакет документів відповідно до переліку, передбаченого частиною другою статті 53 МК України, а тому використання відповідачем резервного методу визначення митної вартості товару є неправомірним.
Враховуючи наведене, суд доходить до висновку, що рішення про коригування митної вартості товарів № UA401000/2024/000233/2 від 12.08.2024 не відповідає вимогам чинного законодавства, а тому є протиправним та підлягає скасуванню.
Крім того, оскільки на час прийняття картки відмови в прийнятті митної вартості, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення № UA401020/2024/001043 були відсутні підстави, передбачені ч. 6 статті 54 МК України, зазначене рішення суб'єкта владних повноважень також є протиправним та підлягає скасуванню.
Частиною 2 статті 6 КАС України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
Закон України "Про судоустрій і статус суддів" встановлює, що правосуддя в Україні здійснюється на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.
Відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.
Так, Європейський суд з прав людини у рішенні в справі "Серявін та інші проти України" зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.
Крім того, у справі "Трофимчук проти України" Європейський суд з прав людини зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не можна розуміти як вимогу детально відповідати на кожен довід. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.
Згідно зі статтею 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Частиною першою та другою статті 77 КАС України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Враховуючи вищевикладене, перевіривши юридичну та фактичну обґрунтованість доводів сторін, оцінивши докази суб'єкта владних повноважень на підтвердження правомірності своїх дій та докази, надані позивачем, суд дійшов висновку, що з наведених у позовній заяві мотивів і підстав, позовні вимоги підлягають задоволенню.
Визначаючись щодо розподілу судових витрат суд виходив з того, що згідно з ч. 1 ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Зважаючи на задоволення позовних вимог, понесені позивачем судові витрати у вигляді сплаченого судового збору в сумі 6560,54 грн. підлягають стягненню на його користь за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.
Що ж до відшкодування на користь позивача понесених ним витрат на правову допомогу адвоката в сумі 8000 грн., то суд зазначає наступне.
Положеннями п. 1 ч. 3 ст. 132 КАС України визначено, що до витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.
При цьому, положеннями ч. 6 та ч. 7 ст. 132 КАС України визначено, що у разі недотримання вимог частини п'ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.
Обов'язок доведення не співмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
За змістом статті 134 КАС України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.
Для цілей розподілу судових витрат:
1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:
1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);
2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);
3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;
4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
У разі недотримання вимог частини п'ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.
Частиною 7, 9 статті 139 КАС унормовано, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).
При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує:
1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи;
2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес;
3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо;
4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов'язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.
Також, за змістом частини 9 статті 139 КАС при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує, зокрема, чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору.
Верховний Суд у постанові від 11.12.2019 у справі № 2040/6747/18 зокрема зазначив, що при визначенні суми відшкодування витрат на правничу допомогу, суд враховує критерії реальності адвокатських послуг (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерії розумності, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.
Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, про що, зокрема, зазначено у рішеннях від 26 лютого 2015 року у справі "Баришевський проти України", від 10 грудня 2009 року у справі "Гімайдуліна і інших проти України", від 12 жовтня 2006 року у справі "Двойних проти України", від 30 березня 2004 року у справі "Меріт проти України", заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.
У справі "East/West Alliance Limited" проти України" Європейський суд із прав людини, оцінюючи вимогу заявника щодо здійснення компенсації витрат у розмірі 10 % від суми справедливої сатисфакції, виходив з того, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим.
У пункті 269 Рішення зазначено, що угода, за якою клієнт адвоката погоджується сплатити в якості гонорару певний відсоток від суми, яку присудить позивачу суд - у разі якщо така сума буде присуджена та внаслідок якої виникають зобов'язання виключно між адвокатом та його клієнтом, не може бути обов'язковою для Суду, який повинен оцінити рівень судових та інших витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою.
Отже, суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципом справедливості як одного з основних елементів принципу верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, зважаючи на складність справи, якість підготовлених документів, витрачений адвокатом час, тощо, - є неспівмірним.
Вказане узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постановах від 14.11.2019 у справі №826/15063/18, від 11.12.2019 у справі № 2040/6747/18 та від 19.12.2019 у справі №520/1849/19.
Так, згідно з пунктом 4 частини першої статті 1 Закону України від 5 липня 2012 року №5076-VI "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" (далі Закон №5076-VI) договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов'язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.
У п. 9 частини першої статті 1 Закону № 5076-VI зазначено, що представництво - вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов'язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов'язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов'язків потерпілого, цивільного позивача, цивільного відповідача у кримінальному провадженні.
Інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз'яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення (пункт 6 частини першої статті 1 Закону № 5076-VI).
За змістом статті 19 Закону № 5076-VI видами адвокатської діяльності є:
1) надання правової інформації, консультацій і роз'яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави;
2) складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру;
3) захист прав, свобод і законних інтересів підозрюваного, обвинуваченого, підсудного, засудженого, виправданого, особи, стосовно якої передбачається застосування примусових заходів медичного чи виховного характеру або вирішується питання про їх застосування у кримінальному провадженні, особи, стосовно якої розглядається питання про видачу іноземній державі (екстрадицію), а також особи, яка притягається до адміністративної відповідальності під час розгляду справи про адміністративне правопорушення;
4) надання правової допомоги свідку у кримінальному провадженні;
5) представництво інтересів потерпілого під час розгляду справи про адміністративне правопорушення, прав і обов'язків потерпілого, цивільного позивача, цивільного відповідача у кримінальному провадженні;
6) представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами;
7) представництво інтересів фізичних і юридичних осіб, держави, органів державної влади, органів місцевого самоврядування в іноземних, міжнародних судових органах, якщо інше не встановлено законодавством іноземних держав, статутними документами міжнародних судових органів та інших міжнародних організацій або міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана ВРУ;
8) надання правової допомоги під час виконання та відбування кримінальних покарань.
Згідно визначення, наведеного у статті 30 Закону № 5076-VI, гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту.
Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.
Отже, вказані положення процесуального закону дають підстави для висновку, що для включення всієї суми гонорару у відшкодування за рахунок відповідача, має бути встановлено, не тільки, що рішення ухвалене на користь сторони, яка користувалася послугами адвоката, а також що за цих обставин справи такі витрати сторони були необхідними, а розмір є розумний та виправданий.
Так, судом встановлено, що між ТОВ «Прогрес-КВ» (далі - Клієнт) та Адвокатським об'єднанням «ДК Лігал Компані», в особі голови Корнелюка В.В. (далі - Адвокатське об'єднання) укладено договір про надання правової допомоги адвокатами від 23.08.2024.
Згідно з пунктом 1.1 цього договору Клієнт доручає, а Адвокатське об'єднання приймає на себе зобов'язання надавати правничу допомогу в обсязі та на умовах, передбачених даним Договором.
Пунктом 4.1 договору від 01.02.2024 визначено, що Клієнт оплачує юридичні послуги, що надаються Адвокатським об'єднанням за даним Договором в національній валюті шляхом переказу суми коштів, що дорівнює 8000 грн. без ПДВ на розрахунковий рахунок Адвокатського об'єднання протягом 20 днів з моменту укладення Договору на підставі рахунку.
Згідно з п. 4.2 договору від 01.02.2024 оплата за даним договором здійснюється за правову допомогу щодо оскарження в судовому порядку рішення прийнятого Вінницькою митницею про коригування митної вартості товарів № UA401000/2024/000233/2 від 12.08.2024.
На підтвердження понесених витрат представником позивача надано акт виконаних робіт (наданих послуг) від 3.08.2024 №38, відповідно до якого, правова допомога за договором б.н. від 23.08.2024 складає 8000 грн. та рахунок на оплату № 38 від 23.08.2024 на суму 8000 грн.
Дослідивши зміст наданих доказів на підтвердження витрат на правничу допомогу, суд дійшов висновку, що такі витрати дійсно були пов'язані саме із розглядом цієї справи та підтверджені документально.
В той же час, суд вважає за необхідне звернути увагу на те, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.
З приводу наведеного варто зазначити, що дана справа дійсно є справою незначної складності, а правовідносини, які є предметом розгляду в межах цієї справи, не є складними, що свідчить про те, що підготовка цієї справи до розгляду в суді не вимагала значного обсягу юридичної і технічної роботи.
На підставі вищевикладеного, виходячи з принципу співмірності та розумності судових витрат, з урахуванням конкретних обставин справи, ступінь складності справи, а також враховуючи клопотання відповідача про зменшення розміру витрат на правову допомогу, суд вважає за доцільне зменшити розмір судових витрат на професійну правничу допомогу та покласти на відповідача понесені позивачем судові витрати на оплату правничої допомоги адвоката в суді першої інстанції в сумі 4000,00 грн.
Керуючись ст.ст. 73, 74, 75, 76, 77, 90, 94, 139, 241, 245, 246, 250, 255, 295 КАС України, -
Адміністративний позов задовольнити.
Визнати протиправними та скасувати рішення Вінницької митниці про коригування митної вартості товарів № UA401000/2024/000233/2 від 12.08.2024 та картку відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення № UA401020/2024/001043.
Стягнути на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Прогрес-КВ» сплачений судовий збір в сумі 6560,54 грн за рахунок бюджетних асигнувань Вінницької митниці.
Стягнути на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Прогрес-КВ» понесені витрати на правничу допомогу сумі 4000 грн за рахунок бюджетних асигнувань Вінницької митниці.
Рішення суду набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 255 КАС України.
Відповідно до ст. 295 КАС України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було проголошено скорочене (вступну та резолютивну частини) рішення (ухвалу) суду або якщо розгляд справи здійснювався в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Інформація про учасників справи:
Позивач: Товариство з обмеженою відповідальністю «Прогрес-КВ» (вул. Робоча, 64, м. Херсон, 73003, код ЄДРПОУ 43461430)
Відповідач: Вінницька митниця (вул. Лебединського, 17, м. Вінниця, 21034, код ЄДРПОУ 43997544)
Суддя Віятик Наталія Володимирівна