Провадження № 22-ц/803/2721/25 Справа № 199/3272/23 Суддя у 1-й інстанції - Спаї В. В. Суддя у 2-й інстанції - Ткаченко І. Ю.
10 грудня 2025 року Дніпровський апеляційний суд у складі:
головуючого - судді: Ткаченко І.Ю.,
суддів: Свистунової О.В., Пищиди М.М.
за участю секретаря: Триполець В.О.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Дніпрі цивільну справу
за позовом прокурора - першого заступника керівника Маріупольської окружної прокуратури Костянтина Хаменушка в інтересах держави в особі Нікольської селищної ради Маріупольського району Донецької області до ОСОБА_1 та Дочірнього підприємства «Ілліч-Агро Донбас» Публічного акціонерного товариства «Маріупольський металургійний комбінат імені Ілліча» про витребування земельної ділянки та скасування рішення про державну реєстрацію права оренди, припинення права оренди
за апеляційною скаргою заступника керівника Донецької обласної прокуратури
на рішення Амур - Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 30 травня 2024 року,-
17 квітня 2023 року прокурор звернувся до суду з позовом в інтересах держави в особі Нікольської селищної ради Маріупольського району Донецької області, в його обґрунтування посилаючись на те, що 19.11.2019 у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно приватним нотаріусом Маріупольського районного нотаріального округу Донецької області Чекідою О.І. зареєстровано право власності ОСОБА_1 на земельну ділянку з кадастровим номером 1421786600:03:000:1189 площею 2,00 га для ведення особистого селянського господарства на території Темрюцької сільської ради Нікольського району Донецької області за межами населених пунктів (номер запису про державну реєстрацію права власності 34259279). Підставою для реєстрації права власності на земельну ділянку став, як зазначено у Державному реєстрі речових правна нерухоме майно, наказ Головного управління Держгеокадастру у Донецькій області від 02.10.2019 №4923-СГ «Про надання земельної ділянки у власність без зміни цільового призначення», яким ОСОБА_1 надано безоплатно у власність земельну ділянку площею 2,000 га, у тому числі ріллі площею 2,000 га (кадастровий номер 1421786600:03:000:1189) із земель сільськогосподарського призначення державної власності, що перебувають у запасі, без зміни цільового призначення для ведення особистого селянського господарства, розташовану на території Темрюцької сільської ради Нікольського району Донецької області за межами населених пунктів, та копія якого міститься у реєстраційній справі у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно. При цьому, відповідно до наданої Головним управлінням Держгеокадастру у Донецькій області копії наказу з аналогічними реквізитами - номером та датою - наказом № 4923-СГ від 02.10.2019 р. «Про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою», ОСОБА_2 надано дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення безоплатно у власність земельної ділянки, яка розташована на території Стародубівської сільської ради Мангушського району Донецької області за межами населених пунктів. На переконання прокурора, зміст наказу № 4923-СГ від 02.10.2019 р., фактично прийнятого Головним управлінням Держгеокадастру у Донецькій області, не відповідає змісту наказу з тими ж реквізитами, що міститься у реєстраційній справі у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно щодо земельної ділянки з кадастровим номером 1421786600:03:000:1189. Згідно з документами, наданими Головним управлінням Держгеокадастру у Донецькій області листом №10-5-0.3-306/2-23 від 16.02.2023, ОСОБА_1 звертався до Управління із клопотанням про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки безоплатно у власність. Наказом Головного управління Держгеокадастру у Донецькій області №3369-СГ від 19.07.2019 «Про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою», ОСОБА_1 надано дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення безоплатно у власність земельної ділянки сільськогосподарського призначення державної власності для ведення особистого селянського господарства на території Темрюцької сільської ради Нікольського району Донецької області. Також, ОСОБА_1 звертався до Управління з клопотанням про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки безоплатно у власність. Проте, наказом Головного управління Держгеокадастру у Донецькій області №5413-СГ від 22.10.2019 «Про відмову у затвердженні документації із землеустрою та наданні у власність земельної ділянки», ОСОБА_1 відмовлено у затвердженні проекту землеустрою щодо відведення безоплатно у власність земельної ділянки сільськогосподарського призначення державної власності для ведення особистого селянського господарства на території Темрюцької сільської ради Нікольського району Донецької області з кадастровим номером 1421786600:03:000:1189 та наданні цієї земельної ділянки у власність. В подальшому, Головним управлінням Держгеокадастру у Донецькій області не приймалося ніяких наказів відносно ОСОБА_1 щодо затвердження документації із землеустрою та надання у власність земельної ділянки. На переконання позивача, державою ніколи не приймалося рішення про відчуження земельної ділянки 1421786600:03:000:1189, а остання вибула з державної власності поза її волею. Крім того, згідно з Інформації з Державного реєстру речових прав земельна ділянка з кадастровим номером 1421786600:03:000:1189, згідно договору оренди землі від 22.11.2019 № 617 передана ОСОБА_1 в оренду Дочірньому підприємству «Ілліч-Агро Донбас» Публічного акціонерного товариства «Маріупольський металургійний комбінат імені Ілліча» на 10 років (номер запису про інше речове право 34654729).
Просить суд: витребування у ОСОБА_1 та Дочірнього підприємства «Ілліч-Агро Донбас» Публічного акціонерного товариства «Маріупольський металургійний комбінат імені Ілліча» (ЄДРПОУ 34550446, зареєстрований за адресою: вул. Семашка, 15, 4 поверх, к. 405, м. Маріуполь, Донецька область, 87504) на користь власника земельної ділянки відповідно до ч. 2 ст. 83 Земельного кодексу України - Нікольської селищної ради Маріупольського району Донецької області земельної ділянки сільськогосподарського призначення площею 2,0 га із кадастровим номером 1421786600:03:000:1189, що розташована на території територіальної громади Нікольської селищної ради Маріупольського району Донецької області та скасування у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно рішення про державну реєстрацію права оренди Дочірнього підприємства «Ілліч-Агро Донбас» Публічного акціонерного товариства «Маріупольський металургійний комбінат імені Ілліча» на земельну ділянку із кадастровим номером 1421786600:03:000:1189, припинивши право оренди на цю земельну ділянку (том 1 а.с. 111 - 131).
Рішенням Амур - Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 30 травня 2024 року у задоволення позовних вимог прокурора - першого заступника керівника Маріупольської окружної прокуратури Костянтина Хаменушка в інтересах держави в особі Нікольської селищної ради Маріупольського району Донецької області до ОСОБА_1 та Дочірнього підприємства «Ілліч-Агро Донбас» Публічного акціонерного товариства «Маріупольський металургійний комбінат імені Ілліча» про витребування земельної ділянки та скасування рішення про державну реєстрацію права оренди, припинення права оренди - відмовлено (том 2 а.с. 91-102).
Додатковим рішенням Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 19 травня 2025 року стягнуто з Донецької обласної прокуратури на користь Дочірнього підприємства «Алліч-Агро» Публічного акціонерного товариства «Маріупольський металургійний комбінат імені Ілліча» витрати на правничу допомогу у розмірі 5000 грн. (том 2 а.с.142-145).
Не погодившись з рішенням, заступника керівник Донецької обласної прокуратури звернувся з апеляційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права, просить рішення суду скасувати та ухвалити нове яким позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.
В обґрунтування апеляційної скарги зазначає, що прокуратурою належними та допустимими доказами доведено факт ненадання ОСОБА_1 земельної ділянки, зокрема листами Головного управління Держгеокадастру у Донецькій області від 16.02.2023 року №10-5-0.3-306/2-23, паперовою копією електронного документу з системи «ДОК ПРОФ» у вигляді наказу від 02.10.2019 року №4923-СГ. Також звертає увагу, що ГУ Держгеокадастру у Донецькій області не надавало дозволу на розроблення проекту землеустрою та не затверджувало його, а отже не могло існувати наказу про надання земельної ділянки у власність ОСОБА_1 який не спростував вказані факти.
Відповідно до п.п.1, 2 наказу Держземагенства України від 10.04.2014 року № 129 «Про деякі питання реєстрації усіх видів документів у системі електронного документообігу «ДОК ПРОФ», документи головних управлінь Держземагенства в областях, що створені після дати видання цього наказу та які не зареєстровані у системі, вважати недійсними.
А у системі «ДОК ПРОФ» є тільки один наказ Головного управління Держгеокадастру у Донецькій області від 02.10.2019 року № 4923-СГ, яким ОСОБА_2 надано дозвіл на розробку проекту землеустрою (том 2 а.с.153-173).
Розглянувши матеріали справи, законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та заявлених позовних вимог, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню.
Судом першої інстанції встановлено, що 16.07.2019 року відповідач ОСОБА_1 звернувся із клопотанням про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки сільськогосподарського призначення (том 1 а.с.40).
Наказом ГУ Держгеокадастру у Донецькій області №3368-СГ від 19 липня 2019 року ОСОБА_1 надано дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення безоплатно у власність земельної ділянки сільськогосподарського призначення державної власності, що перебуває у запасі на території Темрюцької сільської ради Нікольського району Донецької області за межами населених пунктів, орієнтовний розмір 2,0000 га, із цільовим призначенням для ведення особистого селянського господарства (том 1 а.с.41).
Наказом ГУ Держгеокадастру у Донецькій області №4923-СГ від 02.10.2019 року було затверджено документацію із землеустрою та надано ОСОБА_1 у власність земельну ділянку кадастровий номер 1421786600:03:000:1198, площею 2,0000 га сільськогосподарського призначення без зміни цільового призначення для ведення особистого селянського господарства, яка розташована на території Темрюцької сільської ради Нікольського району Донецької області за межами населених пунктів (том 1 а.с.19).
Водночас, наказом ГУ Держгеокадастру у Донецькій області №5413-СГ від 22.10.2019 року було відмовлено у затвердженні документації із землеустрою та наданні у власність ОСОБА_1 земельної ділянки з кадастровим номером 1421786600:03:000:1198, площею 2,0000 га сільськогосподарського призначення без зміни цільового призначення для ведення особистого селянського господарства, яка розташована на території Темрюцької сільської ради Нікольського району Донецької області (том 1 а.с.43).
В Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно міститься інформація про право власності відповідача ОСОБА_1 , який є власником земельної ділянки площею 2 га, кадастровий номер якої 1421786600:03:000:1189, земельна ділянка належить відповідачу ОСОБА_1 на праві приватної власності, підстава для державної реєстрації - наказ №4923 - СГ, виданий 02.10.2019 р. Головним Управлінням Держагеокадастру у Донецькій області (том 1 а.с. 16, 19).
22.11.2019 року між ДП «Ілліч-Агро Донбас» ПАТ «Маріупольський металургійний комбінат імені Ілліча» та ОСОБА_1 укладено договір оренди землі №617, за умовами якого ОСОБА_1 передав ДП «Ілліч-Агро Донбас» ПАТ «Маріупольський металургійний комбінат імені Ілліча» в платне користування земельну ділянку кадастровий номер 1421786600:03:000:1198 для ведення особистого селянського господарства, площею 2 га, строком на 10 років (том 1 а.с.20-26).
ДП «Ілліч-Агро Донбас» ПАТ «Маріупольський металургійний комбінат імені Ілліча» 13 квітня 2022 року звернулося із заявою про вчинення кримінального правопорушення до ГУ Національно поліції України та СБУ у зв'язку з тим, що в результаті бойових дій втратило доступ до офісу, в якому знаходилися всі установчі документи підприємства, печатка, штампи, всі дозволи, ліцензії та інша розпорядча документація, відомості про що були внесені до ЄРДР за №22022050000001220 (том 1 а.с.78-81).
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог суд першої інстанції виходив з того, що що факт неправомірності набуття відповідачем ОСОБА_1 права власності не випливає із закону, а правомірність набуття права власності включає в себе законність і добросовісність такого набуття та презюмується, відтак, підлягає доказуванню неправомірність набуття відповідачем ОСОБА_1 права власності на земельну ділянку, що позивачем доведено не було. Вимога позову про скасування рішення про державну реєстрацію права оренди є похідною від задоволення вимоги позову про витребування земельної ділянки, відтак, враховуючи, що вимога позову про витребування земельної ділянки не задоволена, тому відсутні підстави для задоволення похідної вимоги позову.
Так, у частинах першій, другій та п'ятій статті 263 ЦПК України встановлено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Оскаржуване судове рішення зазначеним вимогам закону не відповідає повністю.
Згідно зі статтею 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.
Статтею 10 ЦПК України визначено, що суд при розгляді справи керується принципом верховенства права. Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 15, частина перша статті 16 ЦК України).
У справі, яка переглядається апеляційним судом, прокурор в інтересах держави звернувся до суду з позовом до відповідачів, а саме до ОСОБА_1 , ДП «Ілліч-Агро Донбас» ПАТ «Маріупольський металургійний комбінат імені Ілліча», в якому просив суд, зокрема, витребувати у відповідачів на користь територіальної громади Нікольської селищної ради Маріупольського району Донецької області спірну земельну ділянку із кадастровим номером 1421786600:03:000:1189.
Щодо позовних вимог, заявлених до ДП «Ілліч-Агро Донбас» ПАТ «Маріупольський металургійний комбінат імені Ілліча» апеляційний суд зазначає.
У статті 19 ЦПК України встановлено, що суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.
До ДП «Ілліч-Агро Донбас» ПАТ «Маріупольський металургійний комбінат імені Ілліча» заявлено позовні вимоги про витребування спірної земельної ділянки та скасування рішення про державну реєстрації права оренди.
Прокурор зазначав у позові, що земельна ділянка сільськогосподарського призначення, площею 2,0 га, із кадастровим номером 1421786600:03:000:1189, що розташована на території територіальної громади Нікольської селищної ради Маріупольського району Донецької області вибула з державної власності поза її волею, оскільки державою рішення про відчуження вказаної земельної ділянки не приймалося.
Крім того, спірна земельна ділянка на підставі договору оренди землі від 22 листопада 2019 року № 617 передана ОСОБА_1 в оренду ДП «Ілліч-Агро Донбас» ПАТ «Маріупольський металургійний комбінат імені Ілліча» строком на 10 років.
Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Частиною першою статті 8 Конституції України передбачено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права.
Суддя, здійснюючи правосуддя, керується верховенством права (частина перша статті 129 Конституції України).
Суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України (стаття 2 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»).
Відповідно до частини першої статті 19 ЦПК України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.
Критеріями відмежування справ цивільної юрисдикції від інших є, по-перше, наявність спору щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів у будь-яких правовідносинах, крім випадків, коли такий спір вирішується за правилами іншого судочинства, а по-друге, спеціальний суб'єктний склад цього спору, в якому однією зі сторін є, як правило, фізична особа.
Отже, в порядку цивільного судочинства можуть розглядатися будь-які справи, в яких хоча б одна зі сторін є фізичною особою, якщо їх вирішення не віднесено до інших видів судочинства, а предметом позову є цивільні права, які, на думку позивача, є порушеними, оспореними чи невизнаними.
Відповідно до частини другої статті 4 ГПК України юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.
Предметна та суб'єктна юрисдикція господарських судів, тобто сукупність повноважень господарських судів щодо розгляду справ, віднесених до їх компетенції, визначена статтею 20 ГПК України.
Згідно з пунктом 6 частини першої статті 20 ГПК України господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв'язку із здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках, зокрема: справи у спорах щодо права власності чи іншого речового права на майно (рухоме та нерухоме, в тому числі землю), реєстрації або обліку прав на майно, яке (права на яке) є предметом спору, визнання недійсними актів, що порушують такі права, крім спорів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем, та спорів щодо вилучення майна для суспільних потреб чи з мотивів суспільної необхідності, а також справи у спорах щодо майна, що є предметом забезпечення виконання зобов'язання, сторонами якого є юридичні особи та (або) фізичні особи - підприємці.
Тож розмежування компетенції судів з розгляду спорів здійснюється відповідно до їх предмета та суб'єктного складу учасників. У порядку цивільного судочинства можуть розглядатися будь-які справи, в яких хоча б одна зі сторін є фізичною особою, якщо їх вирішення не віднесено до інших видів судочинства. Спори, сторонами в яких є юридичні особи та фізичні особи - підприємці, про захист порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів розглядаються господарськими судами.
У справі, яка переглядається, предметом позову є, зокрема, вимоги першого заступника керівника Маріупольської окружної прокуратури в інтересах держави в особі Нікольської селищної ради Маріупольського району Донецької області про витребування земельної ділянки від ДП «Ілліч-Агро Донбас» ПАТ «Маріупольський металургійний комбінат імені Ілліча» та скасування рішення про державну реєстрації права оренди.
Отже, з огляду на суб'єктний склад сторін справа в частині наведеної вище позовної вимоги віднесена до юрисдикції господарських судів, що виключає її розгляд у зазначеній частині в порядку цивільного судочинства.
Такі правові висновки узгоджується з постановою Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 травня 2025 року у справі № 199/9897/22 (провадження № 61-14436сво24).
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 255 ЦПК України суд закриває провадження у справі, якщо справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.
Суд повинен повідомити заявникові, до юрисдикції якого суду віднесено розгляд таких справ (частина перша статті 256 ЦПК України).
На виконання вимог частини першої статті 256 ЦПК України колегія суддів роз'яснює, що прокурор має право протягом десяти днів з дня отримання цієї постанови звернутися до Дніпровського апеляційного із заявою про направлення справи у частині вимог до ДП «Ілліч-Агро Донбас» до відповідного суду господарської юрисдикції.
Згідно із частиною першою статті 377 ЦПК України судове рішення, яким закінчено розгляд справи, підлягає скасуванню в касаційному порядку повністю або частково з закриттям провадження у справі або залишенням позову без розгляду у відповідній частині з підстав, передбачених статтями 255 та 257 цього Кодексу.
Отже, рішення Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 30 травня 2024 року в частині вимог до ДП «Ілліч-Агро Донбас» ПАТ «Маріупольський металургійний комбінат імені Ілліча» слід скасувати, а провадження у справі в цій частині - закрити. Розгляду в порядку цивільного судочинства підлягали лише позовні вимоги до ОСОБА_1 .
Щодо позовних вимог, заявлених до ОСОБА_1 апеляційний суд зазначає наступне.
Так, згідно зі статтею 14 Конституції України право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.
Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Частиною першою статті 116 ЗК України (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) визначено, що громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону.
Згідно із частиною другою статті 116 ЗК України (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.
Частиною третьою статті 116 ЗК України (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) встановлено, що безоплатна передача земельних ділянок у власність громадян провадиться у разі:
а) приватизації земельних ділянок, які перебувають у користуванні громадян;
б) одержання земельних ділянок внаслідок приватизації державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій;
в) одержання земельних ділянок із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених цим Кодексом.
Передача земельних ділянок безоплатно у власність громадян у межах норм, визначених цим Кодексом, провадиться один раз по кожному виду використання (частина четверта статті 116 ЗК України).
За положеннями частини шостої статті 118 ЗК України (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства). У разі якщо земельна ділянка державної власності розташована за межами населених пунктів і не входить до складу певного району, заява подається до Ради міністрів Автономної Республіки Крим. Верховній Раді Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею.
За змістом абзаців першого та другого статті 118 ЗК України (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об'єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.
Проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки розробляється за замовленням громадян суб'єктами господарювання, що є виконавцями робіт із землеустрою згідно із законом, у строки, що обумовлюються угодою сторін.
Проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки погоджується в порядку, встановленому статтею 186-1 цього Кодексу.
Відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, у двотижневий строк з дня отримання погодженого проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки (а в разі необхідності здійснення обов'язкової державної експертизи землевпорядної документації згідно із законом - після отримання позитивного висновку такої експертизи) приймає рішення про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надання її у власність (частини восьма, дев'ята статті 118 ЗК України).
Частинами дев'ятою, десятою статті 118 ЗК України передбачено, що відмова органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування у передачі земельної ділянки у власність або залишення клопотання без розгляду можуть бути оскаржені до суду. У разі відмови органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування у передачі земельної ділянки у власність або залишення заяви без розгляду питання вирішується в судовому порядку.
Відповідно до частини третьої статті 50 Закону України «Про землеустрій» (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) проекти землеустрою щодо відведення земельних ділянок включають: завдання на розроблення проекту землеустрою; пояснювальну записку; копію клопотання (заяви) про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки (у разі формування та/або зміни цільового призначення земельної ділянки за рахунок земель державної чи комунальної власності); рішення Верховної Ради Автономної Республіки Крим, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки (у випадках, передбачених законом); письмову згоду землевласника (землекористувача), засвідчену нотаріально (у разі викупу (вилучення) земельної ділянки в порядку, встановленому законодавством), або рішення суду; довідку з державної статистичної звітності про наявність земель та розподіл їх за власниками земель, землекористувачами, угіддями; матеріали геодезичних вишукувань та землевпорядного проектування (у разі формування земельної ділянки); відомості про обчислення площі земельної ділянки (у разі формування земельної ділянки); копії правовстановлюючих документів на об'єкти нерухомого майна для об'єктів будівництва, що за класом наслідків (відповідальності) належать до об'єктів з середніми та значними наслідками, які розташовані на земельній ділянці; розрахунок розміру втрат сільськогосподарського та лісогосподарського виробництва (у випадках, передбачених законом); розрахунок розміру збитків власників землі та землекористувачів (у випадках, передбачених законом); акт приймання-передачі межових знаків на зберігання (у разі формування земельної ділянки); акт перенесення в натуру (на місцевість) меж охоронних зон, зон санітарної охорони, санітарно-захисних зон і зон особливого режиму використання земель за їх наявності (у разі формування земельної ділянки); перелік обмежень у використанні земельних ділянок; викопіювання з кадастрової карти (плану) або інші графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки (у разі формування земельної ділянки); кадастровий план земельної ділянки; матеріали перенесення меж земельної ділянки в натуру (на місцевість) (у разі формування земельної ділянки); матеріали погодження проекту землеустрою.
Дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки означає дозвіл власника земельної ділянки здійснити певні дії на землі власника, аби мати змогу в подальшому точно визначити предмет відведення. Отже, цей дозвіл наділяє заінтересовану особу повноваженням ідентифікувати на землі власника земельну ділянку, яку ця особа бажає отримати у власність в майбутньому.
Рішення про надання дозволу на розробку проекту землеустрою не є правовстановлюючим актом і не гарантує особі чи невизначеному колу осіб набуття права власності чи користування на земельну ділянку (постанова Великої Палати Верховного Суду від 17 жовтня 2018 року у справі № 380/624/16-ц, (провадження № 14-301цс18), від 29 вересня 2020 року у справі № 688/2908/16-ц (провадження № 14-28цс20)).
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16 (провадження № 14-208цс18) та постанові Верховного Суду від 15 квітня 2020 року в справі № 373/1810/16-ц (провадження № 61-13700св19) указано, що необхідною передумовою виникнення права власності на земельну ділянку за певних обставин має бути рішення органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування, які діють від імені власника, про передання у власність земельної ділянки.
Заперечуючи правомірність набуття ОСОБА_1 права власності на спірну земельну ділянку, прокурор посилався на те, що наказ ГУ Держгеокадастру у Донецькій області від 02 жовтня 2019 року № 4923-СГ «Про надання земельної ділянки у власність без зміни цільового призначення» є підробним, оскільки рішення про передання ОСОБА_1 такої земельної ділянки не приймалося, а наказом за аналогічними реквізитами (номером, датою прийняття) було вирішено надати громадянину ОСОБА_2 дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення безоплатно у власність земельної ділянки сільськогосподарського призначення державної власності, що перебуває у запасі на території Республіканської сільської ради Нікольського району Донецької області.
На підтвердження зазначеного прокурором було надано паперову копію електронного документу із системи «ДОК ПРОФ», а саме наказу ГУ Держгеокадастру у Донецькій області від 02 жовтня 2019 року № 4923-СГ «Про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою», яким ОСОБА_2 надано дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення безоплатно у власність земельної ділянки.
Згідно з пунктом 3 Порядку ведення Державного земельного кадастру, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 жовтня 2012 року № 1051 (далі - Порядок № 1051), Державний земельний кадастр ведеться на електронних та паперових носіях.
Документи в паперовій формі, які створюються під час ведення Державного земельного кадастру, витяги з Державного земельного кадастру про об'єкт Державного земельного кадастру, довідки, що містять узагальнену інформацію про землі (території), викопіювання з картографічної основи Державного земельного кадастру, кадастрової карти (плану), кадастрові плани земельних ділянок та інші документи створюються шляхом роздрукування їх електронної (цифрової) форми за допомогою програмного забезпечення Державного земельного кадастру.
Під час створення ідентичних за документарною інформацією та реквізитами документів в електронній та паперовій формі кожен з документів є оригіналом і має однакову юридичну силу.
У разі виявлення розбіжностей між відомостями на електронних та паперових носіях пріоритет мають відомості на паперових носіях.
Документи в електронній формі, які створюються на виконання вимог цього Порядку, повинні відповідати вимогам законодавства у сфері електронного документообігу та електронних довірчих послуг.
У пункті 32 Порядку № 1051 зазначено, що документи Державного земельного кадастру є його складовими частинами, які створюються, відображаються та змінюються за допомогою програмного забезпечення Державного земельного кадастру.
Документами Державного земельного кадастру, які створюються під час його ведення, є, зокрема, і поземельні книги (підпункт 4 пункту 31 Порядку № 1051).
До Поземельної книги в паперовій формі додається засвідчена копія рішення, яке є підставою для внесення відомостей до неї (пункт 112 Порядку № 1051).
Поземельна книга в електронній (цифровій) формі відкривається шляхом її формування за допомогою програмного забезпечення Державного земельного кадастру з використанням даних електронного документа. Поземельна книга в електронній (цифровій) формі засвідчується кваліфікованим електронним підписом Державного кадастрового реєстратора. Не завірені кваліфікованим електронним підписом Державного кадастрового реєстратора записи у Поземельній книзі в електронній (цифровій) формі вважаються недійсними (пункт 50 Порядку № 1051).
Внесення відомостей до Поземельної книги в електронній (цифровій) формі є внесенням відомостей до Державного земельного кадастру (пункт 51 Порядку № 1051).
До Поземельної книги в електронній (цифровій) формі додаються електронні копії документів, що є підставою для внесення відомостей до неї (пункт 52 Порядку № 1051).
На відносини, що виникають у процесі створення, відправлення, передавання, одержання, зберігання, оброблення, використання та знищення електронних документів, поширюється дія Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг».
Відповідно до статті 5 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг» електронний документ - це документ, інформація в якому зафіксована у вигляді електронних даних, включаючи обов'язкові реквізити документа. Склад та порядок розміщення обов'язкових реквізитів електронних документів визначається законодавством. Електронний документ може бути створений, переданий, збережений і перетворений електронними засобами у візуальну форму. Візуальною формою подання електронного документа є відображення даних, які він містить, електронними засобами або на папері у формі, придатній для приймання його змісту людиною.
Згідно зі статтею 7 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг» оригіналом електронного документа вважається електронний примірник документа з обов'язковими реквізитами, у тому числі з електронним підписом автора або підписом, прирівняним до власноручного підпису відповідно до Закону України «Про електронні довірчі послуги». Якщо автором створюються ідентичні за документарною інформацією та реквізитами електронний документ та документ на папері, кожен з документів є оригіналом і має однакову юридичну силу. Оригінал електронного документа повинен давати змогу довести його цілісність та справжність у порядку, визначеному законодавством; у визначених законодавством випадках може бути пред'явлений у візуальній формі відображення, в тому числі у паперовій копії. Електронна копія електронного документа засвідчується у порядку, встановленому законом. Копією документа на папері для електронного документа є візуальне подання електронного документа на папері, яке засвідчене в порядку, встановленому законодавством.
Частинами першою та другою статті 8 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг» передбачено, що юридична сила електронного документа не може бути заперечена виключно через те, що він має електронну форму. Допустимість електронного документа як доказу не може заперечуватися виключно на підставі того, що він має електронну форму.
У пункті 1 частини першої статті 1 Закону України «Про електронну ідентифікацію та електронні довірчі послуги» зазначено, що автентифікація - це електронний процес, що дає змогу підтвердити електронну ідентифікацію фізичної, юридичної особи, інформаційної або інформаційно-комунікаційної системи та/або походження та цілісність електронних даних.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 21 червня 2023 року у справі № 916/3027/21 (провадження № 12-8гс23) зауважувала, що процесуальний закон чітко регламентує можливість та порядок використання інформації в електронній формі (у тому числі текстових документів, фотографій тощо, які зберігаються на мобільних телефонах або на серверах, в мережі Інтернет) як доказу у судовій справі. Паперова копія електронного доказу не вважається письмовим доказом, однак є однією з форм, у якій учасник справи має право подати електронний доказ (частина третя статті 96 ГПК України), який, у свою чергу, є засобом встановлення даних, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (пункт 1 частини другої статті 73 ГПК України).
Аналогічні процесуальні положення закріплені у частині третій статті 100 ЦПК України та пункті 1 частини другої статті 76 ЦПК України.
Отже, подання електронного доказу в паперовій копії саме по собі не робить такий доказ недопустимим. Суд може не взяти до уваги копію (паперову копію) електронного доказу, у випадку якщо оригінал електронного доказу не поданий, а учасник справи або суд ставить під сумнів відповідність поданої копії (паперової копії) оригіналу. Наведений висновок є усталеним у судовій практиці (див.: постанову Верховного Суду від 29 січня 2021 року у справі № 922/51/20, постанову Верховного Суду у складі об'єднаної палати Касаційного господарського суду від 15 липня 2022 року у справі № 914/1003/21), і Велика Палата Верховного Суду не знайшла підстав для того, щоб його змінювати.
Верховний Суд у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 травня 2025 року у справі № 199/9897/22 (провадження № 61-14436сво24), до якої зупинялося касаційне провадження у цій справі, зауважив, що наказ про передання земельної ділянки у власність, внесений до електронної системи (Електронний документообіг), існує як електронний документ, має юридичну силу оригіналу, якщо він оформлений відповідно до вимог чинного законодавства. Електронний документ, створений із дотриманням вимог законодавства, має таку ж юридичну силу, як і документ на паперовому носії. У разі виявлення розбіжностей між відомостями на електронних та паперових носіях пріоритет мають відомості на паперових носіях. Оцінка електронного доказу здійснюється судом на загальних підставах, передбачених статтею 89 ЦПК України.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог про витребування земельної ділянки із чужого незаконного володіння та скасування рішення про державну реєстрацію права оренди, суд першої інстанції, суд 1 інстанції виходив із того, що прокурор не довів належними та допустимими доказами неправомірного набуття ОСОБА_1 права власності на спірну земельну ділянку, зокрема на підставі підробленого/недійсного/неіснуючого наказу ГУ Держгеокадастру у Донецькій області від 02 жовтня 2019 року № 4923-СГ.
Колегія суддів погоджується із зазначеним висновком суду 1 інстанції, з огляду на таке.
Кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів (стаття 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада1950 року).
Відповідно до частин першої, третьої статті 388 ЦК України (у реакції, яка діяла на час вирішення спору судами попередніх інстанцій), якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно: 1) було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; 2) було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; 3) вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом. Якщо майно було набуте безвідплатно в особи, яка не мала права його відчужувати, власник має право витребувати його від добросовісного набувача у всіх випадках.
Розглядаючи справи щодо застосування положень статті 388 ЦК України в поєднанні з положеннями статті 1 Першого Протоколу до Конвенції, суди повинні самостійно, з урахуванням усіх встановлених обставин справи виснувати про наявність підстав для втручання в мирне володіння майном особи, що набула це майно за відплатним договором, виходячи з принципів мирного володіння майном, а також надати оцінку тягаря, покладеного на цю особу таким втручанням. Такими обставинами можуть бути, зокрема, підстави та процедури набуття майна добросовісним набувачем, порівняльна вартість цього майна з майновим станом особи, спрямованість волевиявлення учасників правовідносин та їх фактичні наміри щодо цього майна тощо (постанова Великої Палати Верховного Суду від 14 грудня 2022 року у справі № 461/12525/15-ц (провадження № 14-190цс20)).
Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності чи необґрунтованість активів, які перебувають у власності, не встановлені судом (частина друга статті 328 ЦК України).
Відповідно до частини першої статті 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.
Європейський Суд з прав людини у своєму рішенні від 20 жовтня 2011 року в справі «Рисовський проти України» щодо принципів застосування статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, зокрема, щодо необхідності додержання принципу «належного урядування» при втручанні держави у право особи на мирне володіння своїм майном. У пунктах 70-71 зазначеного рішення Європейського суду з прав людини наголошено, що на державні органи покладено обов'язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок і сприятимуть юридичній визначеності у цивільних правовідносинах, які зачіпають майнові інтереси. Потреба державного органу виправити минулу помилку не повинна непропорційним чином втручатися в нове право, набуте особою, яка покладалася на легітимність добросовісних дій державного органу. Іншими словами, державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість отримувати вигоду від своїх протиправних дій або уникати виконання своїх обов'язків. Ризик будь-якої помилки державного органу повинен покладатися на саму державу, а помилки не можуть виправлятися за рахунок осіб, яких вони стосуються.
Згідно з положеннями статей 12, 81 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина перша статті 76 ЦПК України).
Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (частина друга статті 78 ЦПК України).
Згідно із частинами першою-третьою статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Відповідно до статті 100 ЦПК України електронними доказами є інформація в електронній (цифровій) формі, що містить дані про обставини, що мають значення для справи, зокрема, електронні документи (в тому числі текстові документи, графічні зображення, плани, фотографії, відео- та звукозаписи тощо), веб-сайти (сторінки), текстові, мультимедійні та голосові повідомлення, метадані, бази даних та інші дані в електронній формі. Такі дані можуть зберігатися, зокрема, на портативних пристроях (картах пам'яті, мобільних телефонах тощо), серверах, системах резервного копіювання, інших місцях збереження даних в електронній формі (в тому числі в мережі Інтернет). Електронні докази подаються в оригіналі або в електронній копії, на яку накладено кваліфікований електронний підпис відповідно до вимог законів України «Про електронні документи та електронний документообіг» та «Про електронну ідентифікацію та електронні довірчі послуги». Законом може бути передбачено інший порядок засвідчення електронної копії електронного доказу. Учасники справи мають право подавати електронні докази в паперових копіях, посвідчених у порядку, передбаченому законом. Паперова копія електронного доказу не вважається письмовим доказом. Учасник справи, який подає копію електронного доказу, повинен зазначити про наявність у нього або іншої особи оригіналу електронного доказу. Якщо подано копію (паперову копію) електронного доказу, суд за клопотанням учасника справи або з власної ініціативи може витребувати у відповідної особи оригінал електронного доказу. Якщо оригінал електронного доказу не подано, а учасник справи або суд ставить під сумнів відповідність поданої копії (паперової копії) оригіналу, такий доказ не береться судом до уваги.
Суд 1 інстанції надав належну правову оцінку наявним у матеріалах справи доказам у їх сукупності та встановивши, що розробка проєктно-технічної документації, державна реєстрація земельної ділянки у Державному земельному кадастрі здійснювалися за ініціативою ОСОБА_1 , у справі наявна відповідна копія наказу ГУ Держгеокадастру у Донецькій області від 02 жовтня 2019 року № 4923-СГ, який був наданий державному реєстратору для реєстрації права власності відповідача, дійшов обґрунтованого висновку про те, що прокурором не доведено належними та допустимими доказами підробки документів, на підставі яких ОСОБА_1 передано у власність спірну земельну ділянку.
Апеляційний суд відхиляє доводи прокурора щодо наявності в електронній системі ГУ Держгеокадастру «ДОК ПРОФ» електронного документа з відмінним змістом, що свідчить про підробку наданого ОСОБА_1 наказу ГУ Держгеокадастру у Донецькій області від 02 жовтня 2019 року № 4923-СГ та його неврахування судом 1 інстанції, з огляду на таке.
Відповідно до частини п'ятої статті 177 ЦПК України позивач зобов'язаний додати до позовної заяви всі наявні в нього докази, що підтверджують обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги (якщо подаються письмові чи електронні докази позивач може додати до позовної заяви копії відповідних доказів).
У зв'язку з військовою агресією та повномасштабним вторгненням держави-агресора на територію України, 24 лютого 2022 року було введено воєнний стан, який триває до цього часу. З 24 лютого 2022 року до 04 березня 2022 року на території Маріупольського району Донецької області, де територіально знаходиться спірна земельна ділянка, та документи щодо її передання у приватну власність, тривали активні бойові дії, а з 05 березня 2022 року ця територія є тимчасово окупованою російською федерацією (перелік територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих, затверджений наказом Міністерства розвитку громад та територій України 28 лютого 2025 року № 376).
Прокурор підтверджував факт відсутності оригіналів наявних у матеріалах справи копій наказів ГУ Держгеокадастру у Донецькій області від 02 жовтня 2019 року № 4923-СГ.
Згідно з положеннями частин шостої, сьомої статті 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов'язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.
Позивач, особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб, повинні подати докази разом з поданням позовної заяви. Якщо доказ не може бути поданий у встановлений законом строк з об'єктивних причин, учасник справи повинен про це письмово повідомити суд та зазначити: доказ, який не може бути подано; причини, з яких доказ не може бути подано у зазначений строк; докази, які підтверджують, що особа здійснила всі залежні від неї дії, спрямовані на отримання вказаного доказу (частини друга, четверта статті 83 ЦПК України).
Суд першої інстанції, правильно встановив фактичні обставини справи, визначився з нормами матеріального та процесуального права, які підлягають до застосування, та надавши правову оцінку наявним у матеріалах справи доказам у їх сукупності, з урахуванням зазначених вище критеріїв оцінки доказів та застосуванням балансу вірогідностей, дійшов обґрунтованого висновку про недоведеність прокурором заявлених позовних вимог.
Інші доводи апеляційної скарги, колегія суддів не приймає до уваги, оскільки вони є безпідставними, не спростовують обґрунтованих висновків суду щодо відсутності підстав для задоволення позовних вимог, та зводяться до викладення обставин справи із наданням особистих коментарів, висвітлення цих обставин у спосіб, що є зручним для апелянтів, власним тлумаченням норм права, що має за мету задоволення апеляційних скарг, а не спростування висновків суду першої інстанції. Крім того, вказані доводи були предметом розгляду у суді першої інстанції та судом першої інстанції їм було надано обґрунтовану оцінку, а тому вони додатковому правовому аналізу не підлягають.
Враховуючи наведене, апеляційний суд дійшов висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, оскільки судами попередніх інстанцій належно досліджено всі зібрані у справі докази та надано їм правильну правову оцінку, отже, спір вирішено з додержанням вимог матеріального і процесуального права.
Згідно із статтею 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Викладене дає підстави для висновку, що апеляційна скарга є необґрунтованою, а тому підлягає залишенню без задоволення, а оскаржуване рішення в частині позовних вимог до ОСОБА_1 - без змін.
Щодо судових витрат.
Відповідно до частини першої, пункту 1 частини другої статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
З огляду на те, що за результатами розгляду апеляційної скарги заявник не досягнув очікуваного результату, оскільки оскаржуване рішення частково залишено без змін, а частково закрито провадження у справі, підстави для розподілу судових витрат відсутні.
Керуючись ст. 255, 259, 367, 374, 375,377,381-384 ЦПК України, апеляційний суд, -
Апеляційну скаргу заступника керівника Донецької обласної прокуратури - задовольнити частково.
Рішення Амур - Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 30 травня 2024 року - в частині вирішення позовних вимог першого заступника керівника Маріупольської окружної прокуратури в інтересах держави в особі Нікольської селищної ради Маріупольського району Донецької області до Дочірнього підприємства «Ілліч-Агро Донбас» Публічного акціонерного товариства «Маріупольський металургійний комбінат імені Ілліча» - скасувати.
Провадження у справі в частині позовних вимог першого заступника керівника Маріупольської окружної прокуратури в інтересах держави в особі Нікольської селищної ради Маріупольського району Донецької області до Дочірнього підприємства «Ілліч-Агро Донбас» Публічного акціонерного товариства «Маріупольський металургійний комбінат імені Ілліча» про витребування земельної ділянки, скасування рішення про державну реєстрації права оренди - закрити.
Роз'яснити першому заступнику керівника Маріупольської окружної прокуратури в інтересах держави в особі Нікольської селищної ради Маріупольського району Донецької області, що розгляд зазначених позовних вимог віднесено до юрисдикції господарських судів.
В іншій частині рішення Амур-Нижньодніпровського районного суду міста Дніпропетровська від 30 травня 2024 року - залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів в передбаченому законом порядку.
Повний текст постанови складено 11 грудня 2025 року.
Судді: