Рівненський апеляційний суд
Іменем України
09 грудня 2025 року м. Рівне
Справа № 570/2185/23
Провадження № 11-кп/4815/599/25
Колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Рівненського апеляційного суду в складі:
судді-доповідача - ОСОБА_1 ,
суддів - ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
за участю: секретаря судового засідання - ОСОБА_4 ,
прокурора - ОСОБА_5 ,
захисника - ОСОБА_6 ,
розглянула у відкритому судовому засіданні в м. Рівне апеляційну скаргу захисника ОСОБА_6 в інтересах ОСОБА_7 на вирок Рівненського районного суду Рівненської області від 23 січня 2025 року у кримінальному провадженні, відомості про яке внесено до ЄРДР за № 12022186180000494 від 17.10.2022 року відносно
ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Рівне, Рівненської області, громадянина України, який має професійно-технічну освіту, одруженого, непрацюючого, який зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 , фактично проживаючий за адресою: АДРЕСА_2 , раніше судимого: 03 травня 2023 року Рівненським районним судом Рівненської області за ч.1 ст. 289 КК України до позбавлення волі строком на 3 роки, на підставі ст.75 КК України від відбування покарання звільнено з іспитовим строком на 2 роки; 11 липня 2023 року Рівненським районним судом Рівненської області за ч.2 ст. 289, ч.4 ст.70 КК України до позбавлення волі строком на 5 років без конфіскації майна, на підставі ст.75 КК України від відбування покарання звільнено з іспитовим строком на 2 роки;
- обвинуваченого у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.1 ст. 190, ч.2 ст. 190 КК України, -
Вироком Рівненського районного суду Рівненської області від 23 січня 2025 року ОСОБА_7 визнано винуватим у вчиненні кримінальнх правопорушень, передбачених ч.1 ст. 190, ч.2 ст.190 КК України та призначено покарання:
- за ч.1 ст.190 КК України у виді обмеження волі строком на 1 рік;
- за ч.2 ст.190 КК України у виді обмеження волі строком на 2 роки.
На підставі ч. 1 ст. 70 КК України, остаточне покарання за сукупністю кримінальних правопорушень ОСОБА_7 призначено шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим у виді обмеження волі строком на 2 роки.
Відповідно до ст. 72 КК України вирок Рівненського районного суду Рівненської області від 11 липня 2023 року ухвалено виконувати самостійно.
Вирішено питання щодо речових доказів у даному кримінальному провадженні.
За вироком суду ОСОБА_7 приблизно в період часу з 20 липня по 25 липня 2022 року, перебуваючи за місцем свого постійного проживання, що за адресою АДРЕСА_2 , при спілкуванні у телефонному режимі, уклав усний договір з ОСОБА_8 про капітальний ремонт двигуна транспортного засобу марки «Mercedes-Benz», моделі «Sprinter», реєстраційний номер НОМЕР_1 , із обумовленням надання грошової суми, деталей та терміну виконання робіт, завідомо знаючи, що ремонтні роботи проводитись не будуть, увійшов таким чином в довіру останнього.
У подальшому на наступний день після домовленності з ОСОБА_7 , приблизно з 20 липня по 25 липня 2022 року потерпілий ОСОБА_8 , перебуваючи біля гаражу по вул. Центральна (Радянська) у с. Грушвиця Перша Рівненського району Рівненської області, будучи впевненим в сумлінності та справжності намірів ОСОБА_7 , не усвідомлюючи факту обману та отримавши обіцянку ОСОБА_7 про виконання ремонтних робіт та повернення автомобіля через декілька тижнів у справному стані, добровільно передав останньому для виконання ремонту автомобіль марки Mercedes-Benz, моделі «Sprinter», реєстраційний номер НОМЕР_1 .
Так, в період часу із 27 липня до 28 липня 2022 ОСОБА_7 , перебуваючи за місцем свого проживання, що за адресою АДРЕСА_2 , діючи умисно, з корисливих мотивів, спрямованих на заволодіння грошовими коштами, шляхом зловживання довірою, під приводом передплати за ремонт двигуна, домовився із потерпілим ОСОБА_8 про отримання коштів в сумі 7 000 грн., які були того ж дня передані потерпілим ОСОБА_7 на АЗС «КСЕМ», що знаходиться в смт. Гоща Гощанського району Рівненської області.
В подальшому, без будь-яких об'єктивних причин, що перешкоджали виконанню ремонтних робіт, послуг по ремонту вищевказаного автомобіля не надав та не повернув ОСОБА_8 отриманих від останнього коштів, чим заподіяв потерпілому майнової шкоди у сумі 7000 грн.
Вказаними діями ОСОБА_7 за кваліфікацією органів досудового розслідування вчинив кримінальне правопорушення (проступок), передбачений ч. 1 ст. 190 КК України, а саме: заволодіння чужим майном шляхом зловживання довірою (шахрайство).
Крім того, ОСОБА_7 02 серпня 2022 року, перебуваючи за місцем свого проживання, що за адресою АДРЕСА_2 , після отримання від ОСОБА_8 для ремонту транспортного засобу марки «Mercedes-Benz», моделі «Sprinter», реєстраційний номер НОМЕР_1 , діючи умисно, повторно, з корисливих мотивів, спрямованих на заволодіння грошовими коштами, шляхом зловживання довірою, не маючи наміру на проведення дійсних ремонтних робіт та повернення отриманих грошових коштів, склавши у потерпілого ОСОБА_8 уяву та обстановку в своєму гаражі про дійсність проведення ремонтних робіт з автомобілем, під приводом додаткової передплати за здійснення ремонту двигуна, отримав від ОСОБА_8 грошові кошти в сумі 4 200 гривень, які були перераховані потерпілим з банківської картки AT «ПриватБанк» № НОМЕР_2 виданої на його ім'я, на банківську картку АТ КБ «ПриватБанк» № НОМЕР_3 , яка видана на ім'я ОСОБА_9 , яка являється дружиною ОСОБА_7 .
В подальшому, без будь-яких об'єктивних причин, що перешкоджали виконанню ремонтних робіт, послуг по ремонту вищевказаного автомобіля не надав та не повернув ОСОБА_8 отриманих від останнього коштів, а витратив на власні потреби, чим заподіяв потерпілому майнової шкоди у сумі 4 200 грн.
Вказаними діями ОСОБА_7 за кваліфікацією органів досудового розслідування вчинив кримінальне правопорушення, передбачене ч. 2 ст. 190 КК України, а саме: заволодіння чужим майном шляхом зловживання довірою (шахрайство), вчинене повторно.
В поданій апеляційній скарзі захисник ОСОБА_6 в інтересах обвинуваченого ОСОБА_7 покликається на неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права.
Вважає, що в діях обвинуваченого відсутня кваліфікуюча ознака «повторно», оскільки одне і те саме місце події та умисел обвинуваченого свідчать про продовжуваність злочину і як наслідок такі дії складають один епізод вчинення ним шахрайства.
На думку захисника, вирок несправедливий і в частині розміру призначеного покарання.
Звертає увагу, що ОСОБА_7 в даному кримінальному провадженні щиро розкаявся, надавав правдиві та послідовні пояснення в ході розгляду всього кримінального провадження, за місцем проживання характеризується позитивно.
Просить вирок Рівненського районного суду Рівненської області від 23.01.2025 року в частині кваліфікації дій ОСОБА_7 та призначеного покарання змінити. ОСОБА_7 визнати винуватим у вчиненні злочину, передбаченого ч.1 ст. 190 КК України та призначити йому покарання у виді пробаційного нагляду на строк 1 рік, закрити кримінальне провадження у вчиненні злочину, передбаченого ч.2 ст. 190 КК України у зв'язку з недоведеністю того, що в його діянні є склад кримінального правопорушення.
Заслухавши суддю-доповідача, захисника, яка підтримала апеляційну скаргу, прокурора, який заперечив проти задоволення апеляційної скарги, перевіривши вирок суду в межах апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга захисника в інтересах обвинуваченого підлягає до задоволення частково з наступних підстав.
Згідно вимог ч.1 ст. 404 КПК України, суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.
Відповідно до ст. 370 КПК України судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим.
На переконання колегії суддів, суд першої інстанції наведених вимог закону дотримався не у повному обсязі.
Відповідно до матеріалів кримінального провадження фактичні обставини кримінального правопорушення ніким з учасників судового провадження не оспорювалися і докази відносно них, відповідно до ч. 3 ст. 349 КПК України, не досліджувалися.
Згідно з ч. 3 ст. 349 КПК України суд має право, якщо проти цього не заперечують учасники судового провадження, визнати недоцільним дослідження доказів щодо тих обставин, які ніким не оспорюються. При цьому суд з'ясовує, чи правильно розуміють зазначені особи зміст цих обставин, чи немає сумнівів у добровільності їх позиції, а також роз'яснює їм, що у такому випадку вони будуть позбавлені права оскаржити ці обставини в апеляційному порядку.
При цьому повне визнання вини, не заперечення фактичних обставин кримінального провадження та кваліфікації своїх дій, правильне розуміння та усвідомлення змісту обставин злочину, в якому особа обвинувачується, правові наслідки розгляду за такою процедурою, а також відсутність сумнівів у добровільності позиції щодо усвідомлення обвинуваченим та іншими учасниками цих обставин є обов'язковими передумовами можливості здійснення розгляду провадження в порядку ч. 3 ст. 349 КК України.
За висновком, викладеним у постанові Верховного Суду від 22 березня 2018 року у справі № 521/11693/16-к щодо застосування ч. 3 ст. 349 КПК, суд має право, якщо проти цього не заперечують учасники судового провадження, визнати недоцільним дослідження доказів щодо тих обставин, які ніким не оспорюються. Однак ця норма не звільняє суд від обов'язку встановити обставини, які підлягають доказуванню в кримінальному провадженні та визначені ст. 91 КПК. Тобто законодавець зобов'язує суд встановити усі обставини, що мають значення для кримінального провадження, а ст. 349 КПК України лише визначає обсяг та порядок дослідження доказів на підтвердження цих обставин.
Отже, приймаючи рішення про винуватість особи, суд першої інстанції повинен самостійно оцінити обставини провадження і сформулювати власні висновки.
Обов'язкові вимоги до змісту вироку суду передбачені ст. 374 КПК України. Зокрема, відповідно до п.2 ч.3 вказаної статті, у мотивувальній частині вироку, у разі визнання особи винуватою, зазначається формулювання обвинувачення, визнаного судом доведеним, із зазначенням місця, часу, способу вчинення та наслідків кримінального правопорушення, форми вини і мотивів кримінального правопорушення.
Однак в ході апеляційного розгляду, колегією суддів було встановлено, що суд не дотримався належним чином наведених вимог КПК України.
Так, як вбачається з оскарженого вироку, враховуючи те, що обвинувачений в повному обсязі визнав свою вину у вчиненні інкримінованого йому органом досудового слідства кримінального правопорушення при обставинах, викладених у обвинувальному акті, беручи до уваги, що прокурор та потерпілий також не оспорювали фактичні обставини провадження, і судом встановлено, що учасники судового провадження, в тому числі обвинувачений та потерпілий, правильно розуміють зміст цих обставин та відсутні сумніви щодо добровільності їх позиції, роз'яснивши їм положення ч. 3 ст. 349 КПК України про те, що у такому випадку вони будуть позбавлені права оспорювати фактичні обставини провадження у апеляційному порядку, вислухавши думку учасників судового провадження, які не заперечували проти розгляду кримінального провадження, в порядку, передбаченому ч. 3 ст. 349 КПК України, суд визнав недоцільним дослідження доказів стосовно тих фактичних обставин провадження, які ніким не оспорюються.
Суд обмежившись допитом обвинуваченого та дослідженням матеріалів кримінального провадження, що характеризують особу обвинуваченого, прийшов до висновку про доведеність винуватості ОСОБА_7 у вчиненні інкримінованих йому кримінальних правопорушень при обставинах, викладених в обвинувальному акті, погодившись з кваліфікацією дій обвинуваченого за ч.1 ст.190, ч.2 ст. 190 КК України, як заволодіння чужим майном шляхом зловживання довірою (шахрайство) та заволодіння чужим майном шляхом зловживання довірою (шахрайство), вчинене повторно.
Однак, судом не перевірено, не співставлено і не надано правової оцінки фактичним обставинам кримінального провадження, які містяться в обвинувальному акті, і обставинам, які виклав обвинувачений під час надання показань в суді в розрізі правильності кваліфікації дій за ч.1 ст. 190 і ч.2 ст. 190 КК України, виходячи з правової природи цих складів злочинів, зокрема їх обов'язкових та кваліфікуючих ознак, що відповідно до ч.1 ст. 412 КК України є істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону, що перешкодило суду ухвалити законне та обґрунтоване судове рішення.
Відповідно до п.3 ч.1 ст.409 КПК України істотне порушення вимог кримінального процесуального закону є підставою для скасування або зміни вироку.
Таким чином, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, а вирок суду першої інстанції скасуванню з призначенням нового розгляду в суді першої інстанції.
Відповідно до ч. 2 ст. 415 КПК України, призначаючи новий розгляд у суді першої інстанції, суд апеляційної інстанції не має права вирішувати наперед питання про доведеність чи недоведеність обвинувачення, достовірність або недостовірність доказів, переваги одних доказів над іншими, застосування судом першої інстанції того чи іншого закону України про кримінальну відповідальність та покарання, у зв'язку з чим під час нового судового розгляду, суду першої інстанції слід усунути вказані недоліки, вжити передбачених законом заходів для встановлення обставин, які підлягають доказуванню в кримінальному провадженні, надати для них відповідну правову оцінку, із врахуванням доводів апеляційної скарги і в залежності від встановленого ухвалити законне і обґрунтоване судове рішення.
Керуючись ст. ст. 404, 405, 407, 409, 412, 415, 418, 419 КПК України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу захисника ОСОБА_6 в інтересах ОСОБА_7 задовольнити частково.
Вирок Рівненського районного суду Рівненської області від 23 січня 2025 року відносно ОСОБА_7 за ч.1 ст. 190, ч.2 ст. 190 КК України скасувати і призначити новий розгляд у суді першої інстанції.
Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення і касаційному оскарженню не підлягає.
Судді:
ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3