Справа №949/2525/25
11 грудня 2025 року м.Дубровиця
Суддя Дубровицького районного суду Рівненської області Тарасюк А.М., розглянувши матеріали справи, які надійшли з ВП №1 Сарненського РВП ГУНП в Рівненській області про притягнення до адміністративної відповідальності
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , непрацюючого, проживаючого в АДРЕСА_1 ,
за ч. 2 ст. 130, ч. 5 ст. 126, ст. 124 Кодексу України про адміністративні правопорушення.
Згідно протоколу про адміністративне правопорушення серії ЕПР1 №513942 від 15 листопада 2025 року, ОСОБА_1 , того ж дня о 15 год. 30 хв. в с. Біле по вул. Залізнична керував транспортним засобом ВАЗ 2109, д.н.з. НОМЕР_1 , з явними ознаками алкогольного сп'яніння, а саме: запах алкоголю з порожнини рота, виражене тремтіння пальців рук, порушення мови. Від проходження огляду на стан алкогольного сп'яніння на місці зупинки транспортного засобу за допомогою газоаналізатора Драгер 6810 та проходження такого огляду в медичному закладі водій відмовився, чим порушив вимоги п. 2.5 Правил дорожнього руху та повторно протягом року вчинив дії за що відповідальність передбачена ч. 2 ст. 130 КУпАП.
Згідно протоколу про адміністративне правопорушення серії ЕПР1 №513962 від 15 листопада 2025 року, ОСОБА_1 того ж дня о 15 год. 30 хв. в м. Дубровиця по вул. Воробинська керував транспортним засобом ВАЗ 2109, д.н.з. НОМЕР_1 , не маючи права керування таким транспортним засобом, а саме не отримував посвідчення водія відповідної категорії, повторно протягом року після притягнення до адміністративної відповідальності, чим порушив п. 2.1а Правил дорожнього руху, за що відповідальність передбачена ч. 5 ст. 126 КУпАП.
Згідно протоколу про адміністративне правопорушення серії ЕПР1 №513936 від 15 листопада 2025 року, ОСОБА_1 того ж дня о 15 год. 30 хв. в м. Дубровиця по вул. Воробинська керував транспортним засобом ВАЗ 2109, д.н.з. НОМЕР_1 , не врахував дорожньої обстановки та стану проїзної частини, не вибрав безпечної швидкості руху, внаслідок чого не впорався з керуванням та здійснив з'їзд у лівий кювет, в результаті чого транспортний засіб отримав механічні пошкодження, чим порушив вимоги п. 1.5 Правил дорожнього руху, за що відповідальність передбачена ст. 124 КУпАП.
Вказані адміністративні матеріали відносно ОСОБА_1 за ч. 2 ст. 130, ч. 5 ст. 126 та ст. 124 КУпАП постановою судді від 11 грудня 2025 року об'єднані в одне провадження.
У судове засідання ОСОБА_1 не з'явився, хоча був належним чином повідомлений про день, час та місце розгляду справи. Клопотань про відкладення розгляду справи від ОСОБА_1 не надходило.
Зі змісту ч. 2 ст. 268 КУпАП вбачається, що у випадку, коли є дані про своєчасне сповіщення особи про місце і час розгляду справи і якщо від неї не надійшло клопотання про відкладення розгляду справи, справу може бути розглянуто у її відсутності.
Разом з тим, ст. 268 КУпАП не містить імперативної заборони розглядати справу про адміністративне правопорушення за ст.ст. 126, 130 КУпАП без обов'язкової присутності особи, яка притягується до адміністративної відповідальності.
Так, оскільки у відповідності до положень ст. 268 КУпАП, присутність особи, яка притягається до адміністративної відповідальності за ст.ст. 124, 126, 130 КУпАП не є обов'язковою, тому, враховуючи наведені положення, вважаю за можливе розглянути справу за наявними доказами за відсутності ОСОБА_1 , який не виявив бажання прибути до суду для розгляду справи відносно нього.
Дослідивши матеріали справи про адміністративне правопорушення та з'ясувавши повно, всебічно, об'єктивно усі обставини справи, приходжу до наступного висновку.
Згідно ст. 9 КУпАП адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність.
Згідно ст. 10 КУпАП, адміністративне правопорушення визнається вчиненим умисно, коли особа, яка його вчинила, усвідомлювала протиправний характер своєї дії чи бездіяльності, передбачала її шкідливі наслідки і бажала їх або свідомо допускала настання цих наслідків.
Згідно з ч. 5 ст. 14 Закону України "Про дорожній рух", учасники дорожнього руху зобов'язані знати й неухильно дотримувати вимог цього закону, Правил дорожнього руху та інших нормативних актів з питань безпеки дорожнього руху.
Згідно п. 1.3. Правил дорожнього руху України, учасники дорожнього руху зобов'язані знати й неухильно виконувати вимоги цих правил. Особи, які їх порушують, несуть відповідальність згідно із законодавством (п. 1.9).
Згідно з положеннями ст. 16 Закону України "Про дорожній рух" водій зобов'язаний не допускати випадків керування транспортним засобом у стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або під впливом лікарських препаратів, що знижують їх увагу та швидкість реакції, а також не передавати керування транспортним засобом особі, яка перебуває в такому стані або під впливом таких препаратів.
Згідно п. 2.5. ПДР України, водій повинен на вимогу поліцейського пройти в установленому порядку медичний огляд з метою встановлення стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції.
Частиною 2 ст. 130 КУпАП передбачена адміністративна відповідальність за повторне протягом року вчинення будь-якого з порушень, передбачених частиною першої цієї статті.
Відповідно до диспозиції ч. 1 ст. 130 КУпАП встановлена адміністративна відповідальність в тому числі і за відмову особи, яка керує транспортним засобом, від проходження відповідно до встановленого порядку огляду на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або щодо вживання лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції.
Частиною 9 ст. 15 Закону України "Про дорожній рух" передбачено, що право на керування транспортними засобами відповідної категорії підтверджується посвідченням водія транспортного засобу з установленим терміном дії.
Згідно з ч. 10 ст. 15 Закону України "Про дорожній рух", забороняється керування транспортними засобами особам, до яких застосовано адміністративне стягнення чи кримінальне покарання у виді позбавлення права керування транспортними засобами, протягом строку позбавлення, а також особам, щодо яких державним виконавцем встановлено тимчасове обмеження у праві керування транспортними засобами.
Згідно п. 2.1а ПДР України, водій механічного транспортного засобу повинен мати при собі посвідчення водія на право керування транспортним засобом відповідної категорії.
Відповідно до п. 1.10 Правил дорожнього руху, дорожня обстановка це сукупність факторів, що характеризуються дорожніми умовами, наявністю перешкод на певній ділянці дороги, інтенсивністю і рівнем організації дорожнього руху (наявність дорожньої розмітки, дорожніх знаків, дорожнього обладнання, світлофорів та їх стан), які повинен ураховувати водій під час вибору швидкості, смуги руху та прийомів керування транспортним засобом.
Відповідно до диспозиції ст. 124 КУпАП встановлена адміністративна відповідальність за порушення учасниками дорожнього руху правил дорожнього руху, що спричинило пошкодження, в тому числі, транспортних засобів.
Відповідно до п. 1.5 Правил дорожнього руху, дії або бездіяльність учасників дорожнього руху та інших осіб не повинні створювати небезпеку чи перешкоду для руху, загрожувати життю або здоров'ю громадян, завдавати матеріальних збитків.
Відповідно до ст. 245 КУпАП, завданням провадження в справах про адміністративне правопорушення є: своєчасне, всебічне, повне і об'єктивне з'ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом, забезпечення виконання винесеної постанови, а також виявлення причин та умов, що спричиняють вчиненню адміністративний правопорушень, запобігання правопорушенням, виховання громадян в дусі додержання законів, зміцнення законності.
Разом з тим, орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов'язаний з'ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом'якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, чи є підстави для передачі матеріалів про адміністративне правопорушення на розгляд громадської організації, трудового колективу, а також з'ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи (ст. 280 КУпАП).
Відповідно до ст. 251 КУпАП, доказами в справі про адміністративне правопорушення, є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі або в режимі фотозйомки (відеозапису), які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху та паркування транспортних засобів, актом огляду та тимчасового затримання транспортного засобу, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами.
Відповідно до вимог ст. 252 КУпАП орган (посадова особа) оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом і правосвідомістю.
Отже, вина ОСОБА_1 у вчиненні адміністративних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 130, ч. 5 ст. 126, ст. 124 КУпАП підтверджується: протоколами про адміністративне правопорушення серії ЕПР1 №513942, серії ЕПР1 №513962 та серії ЕПР1 №513936 від 15 листопада 2025 року, актом огляду на стан алкогольного сп'яніння з використанням спеціальних технічних засобів, направленням на медичний огляд водія транспортного засобу з метою виявлення стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції від 15 листопада 2025 року, зобов'язанням про відсторонення від керування транспортними засобами від 15 листопада 2025 року, відеозаписом з нагрудної камери патрульного поліцейського, з якого вбачається, що на пропозицію поліцейським пройти огляд на стан алкогольного сп'яніння за допомогою газоаналізатора Alkotest 6810 на місці зупинки транспортного засобу та в медичному закладі ОСОБА_1 відмовився та схемою місця ДТП від 15 листопада 2025 року.
Судом також встановлено, що постановою Дубровицького районного суду Рівненської області від 16 грудня 2024 року, яка набрала законної сили 27 грудня 2024 року, ОСОБА_1 притягнуто до адміністративної відповідальності за ч. 1 ст. 130 КУпАП та постановою ВП №1 Сарненського РВП ГУНП в Рівненській області серії ЕНА №3511559 від 20 листопада 2024 року ОСОБА_1 притягнуто до адміністративної відповідальності за ч. 2 ст. 126 КУпАП.
Вказані докази є узгодженими між собою, отримані у встановленому законом порядку та не викликають сумнівів у їх належності, допустимості та достовірності.
Зважаючи на вказане, вважаю, що відомості у протоколах про адміністративне правопорушення про те, що ОСОБА_1 порушив п.п. 1.5, 2.1а, 2.5 ПДР, є достовірними та допустимими доказами.
Дії працівників поліції в частині правомірності та підставності складання протоколів про адміністративні правопорушення ОСОБА_1 не оскаржував в передбаченому законом порядку. Заперечень до адміністративних матеріалів по складених протоколах про адміністративне правопорушення ОСОБА_1 не подано.
Таким чином, відсутність в матеріалах справи наданих ОСОБА_1 доказів оскарження дій працівників поліції вказує на погодження ОСОБА_1 зі складеними відносно нього протоколами про адміністративні правопорушення, передбачені ч. 5 ст. 126, ч. 2 ст. 130 та ст. 124 КУпАП.
Європейський суд з прав людини в своїх рішеннях, зокрема по справам "Кобець проти України" від 14 лютого 2008 року, "Берктай проти Туреччини" від 08 лютого 2001 року, "Лавенте проти Латвії" від 07 листопада 2002 року неодноразово вказує, що оцінюючи докази суд застосовує принцип доведення "за відсутності розумних підстав для сумніву", що може бути результатом цілої низки ознак або достатньо вагомих, чітких і узгоджених між собою неспростовних презумпцій.
За таких обставин, встановлюючи наявність адміністративних правопорушень в діях особи, щодо якої складено протоколи про адміністративне правопорушення, та даючи оцінку фактичним даним, наявним в матеріалах справи, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, суд приходить до переконання, що в діях ОСОБА_1 наявні ознаки адміністративних правопорушень передбачених ч. 2 ст. 130, ч. 5 ст. 126 та ст. 124 КУпАП, а тому є всі підстави для притягнення його до адміністративної відповідальності.
Відповідно до ст. 24 КУпАП, стягнення за адміністративне правопорушення накладається у межах, установлених цим Кодексом та іншими законами України.
Відповідно до ст. 23 КУпАП, адміністративне стягнення є мірою відповідальності і застосовується з метою виховання особи, яка вчинила адміністративне правопорушення, в дусі додержання законів України, поваги до правил співжиття, а також запобігання вчиненню нових правопорушень як самим правопорушником, так і іншими особами.
На підставі ст. 33 КУпАП, при накладенні стягнення враховується характер вчиненого правопорушення, особа правопорушника, ступінь його вини, майновий стан, обставини, що пом'якшують і обтяжують відповідальність
Так, із зазначеного слідує, що ОСОБА_1 має схильність до вчинення адміністративних правопорушень, оскільки повторно притягується до адміністративної відповідальності, на шлях виправлення не став, нехтує вимогами закону, свідомо їх порушує.
При цьому, суд зважає на характер вчинених правопорушень, ступінь його суспільної небезпеки, оскільки дані правопорушення являються грубим порушенням правил дорожнього руху є потенційно небезпечним для суспільства та становить реальну небезпеку учасникам дорожнього руху, загрожує їх життю, здоров'ю, тяжкість ймовірних наслідків.
Відповідно до ст.ст. 34, 35 КУпАП судом не встановлено обставин, що пом'якшують чи обтяжують відповідальність за адміністративне правопорушення.
Суд приймає до уваги, що ОСОБА_1 скоїв грубі правопорушення, які у випадку їх не виявлення працівниками поліції, могли потягнути за собою тяжкі наслідки.
До того ж, Правилами дорожнього руху України встановлено, що водій, це особа, яка керує транспортним засобом і має посвідчення водія (посвідчення тракториста-машиніста, тимчасовий дозвіл на право керування транспортним засобом, тимчасовий талон на право керування транспортним засобом) відповідної категорії. Водієм також є особа, яка навчає керуванню транспортним засобом, перебуваючи безпосередньо в транспортному засобі.
Як вбачається з довідки інспектора САП ВВзГ Сарненського РВП ГУНП в Рівненській області Я.Катрук, посвідчення водія ОСОБА_1 не отримував.
Відповідно до ст. 19 Закону України "Про міжнародні договори України", ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" стала практика Європейського суду з прав людини є частиною національного законодавства та обов'язкова до застосування судами як джерело права. У рішенні по справі "О'Галлоран та Франціс проти Сполученого Королівства" від 29.06.2007 року, Європейський суд з прав людини у складі його Великої палати постановив, що будь-яка особа, яка володіє чи керує автомобілем, підпадає під дію спеціальних правил, оскільки володіння та використання автомобілів є таким, що потенційно може завдати серйозної шкоди. Ті, хто реалізували своє право володіти автомобілями та їздити на них, тим самим погодились нести певну відповідальність та виконувати додаткові обов'язки у правовому полі.
Крім того, Європейським судом з прав людини у багаточисельних рішеннях висловлена правова позиція щодо розгляду національними судами справ про адміністративні правопорушення. Так, у рішенні Суду "Енгель та інші проти Нідерландів" були визначені критерії, за наявності одного із них будь-яке правопорушення повинне розцінюватись як кримінальне і розглядатись за процедурою, визначеною національним законодавством для кримінальних правопорушень.
Такими критеріями є: "критерій національного права", який визначає те, що будь-яке протиправне діяння є злочином, якщо воно передбачене як злочин відповідним національним законодавством; "критерій кола адресатів", відповідно до якого правопорушення повинне розглядатись як кримінальне, якщо відповідальність за нього поширюється на невизначене коло осіб; "критерій мети та тяжкості наслідків" за змістом якого, вчинене правопорушення розглядається за природою кримінального злочину якщо санкція за його вчинення є достатньо суворою і передбачає елемент покарання. Зазначені положення знайшли в подальшому своє відображення у чисельних рішеннях ЄСПЛ, зокрема: "Лутц проти Німеччини", "Карелін проти російської федерації", "Гурепка проти України", "Лучанінова проти України" та інших.
Аналіз диспозицій та санкцій ч. 5 ст. 126, ч. 2 ст. 130 та ст. 124 КУпАП дає підстави стверджувати те, що ці правопорушення відповідають критерію кола адресатів та критерію мети та тяжкості наслідків.
Наведене вказує на те, що зазначені вище правопорушення повинні розглядатись за процедурою кримінального судочинства. У зв'язку із цим, при розгляді даної справи, при наданні оцінки доказам та вирішенні питання про законність та обґрунтованість судового рішення суд вважає за необхідне застосовувати відповідні положення кримінального процесуального закону, в тому числі і щодо сутності адміністративного правопорушення, яке за своєю юридичною природою фактично є обвинуваченням.
У зв'язку з наведеним, вирішуючи питання про накладення адміністративного стягнення, суд приймає до уваги також правову позицію, викладену у постанові Верховного Суду від 04 вересня 2023 року у справі №702/301/20, відповідно до якої, внаслідок порушення особою, незалежно від наявності чи відсутності у неї посвідчення подія, правил безпеки дорожнього руху або експлуатації транспорту створюється реальна небезпека для життя і здоров'я інших осіб та спричиняється відповідна шкода, а тому додаткове покарання у виді позбавлення права керувати транспортними засобами в окремих випадках є необхідним з метою попередження спричинення такою особою шкоди здоров'ю чи навіть смерті іншим особам через порушення нею правил дорожнього руху в майбутньому, а також для дієвого впливу на сприйняття суспільством, у тому числі іншими водіями. Тому такій особі, у разі визнання її винною у вчиненні кримінальних правопорушень, суд може призначити додаткове покарання у виді позбавлення права керувати транспортними засобами незалежно від того, чи мала така особа на момент вчинення кримінального правопорушення отримане у передбаченому законом порядку посвідчення на право керування транспортними засобами.
Крім того, в даній постанові зазначено, що підхід щодо неможливості призначення додаткового покарання у виді позбавлення права керувати транспортними засобами особі, яка не отримувала посвідчення водія на право керування транспортними засобами, не відповідає засаді справедливості та принципу рівності всіх перед законом, а також нівелює попереджувальну мету покарання.
На підставі ст. 36 КУпАП, при вчиненні однією особою двох або більше адміністративних правопорушень адміністративне стягнення накладається за кожне правопорушення окремо. Якщо особа вчинила кілька адміністративних правопорушень, справи про які одночасно розглядаються одним і тим же органом (посадовою особою), стягнення накладається в межах санкції, встановленої за більш серйозне правопорушення з числа вчинених. До основного стягнення в цьому разі може бути приєднано одне з додаткових стягнень, передбачених статтями про відповідальність за будь-яке з вчинених правопорушень.
Отже, за перелічених фактичних обставин, враховуючи характер вчиненого правопорушення, особу порушника, ступінь його вини, зважаючи на те, що він продовжує вчиняти адміністративні правопорушення, на шлях виправлення не став, тому суд дійшов переконання, що для виправлення ОСОБА_1 , а також з метою його виховання в дусі додержання законів України, поваги до правил співжиття, а також запобігання вчиненню нових правопорушень, буде доречним застосувати, щодо нього стягнення у межах санкцій ч. 2 ст. 130, ч. 5 ст. 126 та ст. 124 КУпАП на підставі ст. 36 КУпАП, а саме у виді штрафу з позбавленням права керувати транспортними засобами, оскільки таке стягнення досягне мети його застосування.
Крім того, санкція ч. 2 ст. 130 КУпАП передбачає і додаткове адміністративне стягнення за вчинення правопорушення, яке є альтернативним, а саме в частині оплатного вилучення транспортного засобу.
Також санкція ч. 5 ст. 126 КУпАП передбачає додаткове адміністративне стягнення за вчинення правопорушення, яке є альтернативним, а саме в частині оплатного вилучення транспортного засобу.
Пунктом 28 Постанови Пленуму Верховного Суду України №14 від 23.12.2005 року "Про практику застосування судами України законодавства у справах про деякі злочини проти безпеки дорожнього руху та експлуатації транспорту, а також про адміністративні правопорушення на транспорті", роз'яснено, що оплатне вилучення транспортного засобу може бути та є допустимим тільки як додаткове адміністративне стягнення за вчинення правопорушення, зокрема, передбаченого ч. 2 ст. 130 КУпАП.
Однак, зважаючи на вищевказані обставини та факти, призначене адміністративне стягнення у виді штрафу з позбавленням права керувати транспортними засобами є достатньою мірою для відповідальності ОСОБА_1 та повністю відповідає цілям покарання правопорушника, а тому застосування додаткового адміністративного стягнення у виді оплатного вилучення транспортного засобу, на думку суду, буде недоцільним.
Разом з тим, як орієнтує Пленум Верховного Суду України у п. 28 своєї постанови "Про практику застосування судами України законодавства у справах про деякі злочини проти безпеки дорожнього руху та експлуатації транспорту, а також про адміністративні правопорушення на транспорті" від 23 грудня 2005 року №14, суди не вправі накладати адміністративне стягнення у вигляді оплатного вилучення транспортного засобу на особу, яка вчинила відповідне правопорушення, керуючи транспортним засобом, що належить іншій особі.
Тобто, за змістом вищезазначених норм законодавства, оплатному вилученню та конфіскації підлягає лише той предмет чи об'єкт адміністративного правопорушення, власником якого є сам правопорушник.
Так, власником транспортного засобу ВАЗ 2109, д.н.з. НОМЕР_1 , згідно свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу НОМЕР_2 , є ОСОБА_2 .
Тому, зважаючи на той факт, що вказаний транспортний засіб ОСОБА_1 не належить, то вказана обставина також не дає підстав призначити додаткове адміністративне стягнення та оплатно вилучити транспортний засіб.
Положеннями ст. 40-1 КУпАП передбачено, що у провадженні по справі про адміністративне правопорушення у разі винесення судом (суддею) постанови про накладення адміністративного стягнення сплачується судовий збір особою, на яку накладено таке стягнення. Розмір і порядок сплати судового збору встановлюється законом.
Відповідно до п. 5 ч. 2 ст. 4 Закону України "Про судовий збір" у разі ухвалення судом постанови про накладення адміністративного стягнення ставка судового збору встановлюється у розмірі 0,2 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб. Вичерпний перелік осіб, які звільняються від сплати судового збору, міститься у ст. 5 вказаного Закону.
Матеріали справи не містять відомостей про те, що ОСОБА_1 відноситься до осіб, які підлягають звільненню від сплати судового збору, а відтак, з нього слід стягнути судовий збір за ухвалення постанови про накладення адміністративного стягнення.
Керуючись ст.ст. 40-1, 284, 287, 294, 308, 326 КУпАП,
ОСОБА_1 визнати винним у вчиненні адміністративних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 130, ч. 5 ст. 126 та ст. 124 КУпАП та застосувати до нього адміністративні стягнення:
- за ч. 2 ст. 130 КУпАП у виді штрафу в розмірі двох тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 34000 грн. (тридцять чотири тисячі гривень) з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк 3 (три) роки;
- за ч. 5 ст. 126 КУпАП у виді штрафу в розмірі двох тисяч чотирьохсот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 40800 грн. (сорок тисяч вісімсот гривень) з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк 5 (п'ять) років;
- за ст. 124 КУпАП у виді штрафу в розмірі п'ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 850 грн. (вісімсот п'ятдесят гривень).
На підставі ст. 36 КУпАП України, шляхом поглинання менш суворого адміністративного стягнення більш суворим, остаточно застосувати до ОСОБА_1 стягнення у виді штрафу в розмірі двох тисяч чотирьохсот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 40800 грн. (сорок тисяч вісімсот гривень) з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк 5 (п'ять) років.
(Реквізити для сплати штрафу: отримувач коштів: ГУК у Рівненській області/21081300, код отримувача (код за ЄДРПОУ): 38012494, Банк отримувача: Казначейство України (ЕАП), рахунок отримувача: UA218999980313020149000017001, призначення платежу: адміністративний штраф, протоколи серії ЕПР1 №513942, серії ЕПР1 №513962, ЕПР1 №513936).
Стягнути з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП: НОМЕР_3 , судовий збір у розмірі 605,60 грн. (шістсот п'ять гривень шістдесят копійок) на користь держави в особі Державної судової адміністрації України:
отримувач коштів: ГУК у м. Києві/м. Київ/22030106;
код отримувача (код за ЄДРПОУ): 37993783;
банк отримувача: Казначейство України (ЕАП);
рахунок отримувача: UA908999980313111256000026001;
код класифікації доходів бюджету: 22030106.
Постанова судді у справі про адміністративне правопорушення може бути оскаржена до Рівненського апеляційного суду через Дубровицький районний суд Рівненської області протягом десяти днів з дня винесення постанови.
Штраф має бути сплачений порушником не пізніш як через п'ятнадцять днів з дня вручення йому постанови про накладення штрафу, а в разі оскарження такої постанови не пізніш як через п'ятнадцять днів з дня повідомлення про залишення скарги без задоволення.
У порядку примусового виконання постанови про стягнення штрафу за вчинення адміністративного правопорушення з правопорушника стягується подвійний розмір штрафу, тобто 81600 грн. (вісімдесят одна тисяча шістсот гривень).
Суддя: підпис.
Згідно з оригіналом.
Суддя Дубровицького
районного суду Тарасюк А.М.