Справа № 465/6414/23 Головуючий у 1 інстанції: Мартьянова С.М
Провадження № 22-ц/811/908/25 Доповідач в 2-й інстанції: Ніткевич А. В.
11 грудня 2025 року Львівський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого - судді Ніткевича А.В.,
суддів: Бойко С.М., Копняк С.М.,
секретаря Гаврилюк Я.Ю.
з участю представника позивачки ОСОБА_1 , відповідачки ОСОБА_2 , представника відповідачки ОСОБА_3
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Франківського районного суду м. Львова від 07 лютого 2025 року в складі судді Мартьянової С.М. у справі за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_2 про відшкодування моральної та матеріальної шкоди,-
встановив:
У серпні 2023 року позивачка ОСОБА_4 звернулася до суду з позовом до відповідачки ОСОБА_2 про відшкодування моральної та матеріальної шкоди.
Вимоги обґрунтовані тим, що 21.08.2021 ОСОБА_2 вчинила кримінальне правопорушення, передбачене ч.2 ст. 194 КК України, а саме перебуваючи у належній ОСОБА_5 квартирі за адресою: АДРЕСА_1 , підпалила один із журналів, що знаходився у вказаній квартирі та кинула його у шафу, внаслідок чого сталося загоряння. Протиправними діями ОСОБА_2 позивачці спричинено матеріальну шкоду у вигляді знищення квартири за адресою: АДРЕСА_1 , а також сусідніх квартир АДРЕСА_2 , АДРЕСА_2 та АДРЕСА_3 .
Внаслідок вчиненого ОСОБА_2 кримінального правопорушення відкрито кримінальне провадження і внесено відомості до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №12021141360000205. В межах кримінального провадження 16.09.2021 ОСОБА_2 повідомлено про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 194 КК України. Потерпілими від вчиненого злочину визнано ОСОБА_5 та ОСОБА_4 .
Ухвалою Галицького районного суду у справі №461/9531/21 від 01.02.2022 встановлено, що у кримінальному провадженні №12021141360000205 виконані усі необхідні слідчі дії та зібрані достатні докази, які вказують на те, що інкриміноване ОСОБА_2 суспільно-небезпечне діяння, передбачене ч.2 ст.194 КК України, а саме підпал належної ОСОБА_5 квартири за адресою АДРЕСА_1 , що призвело до завдання шкоди ОСОБА_4 , вчинено ОСОБА_2 .
Поряд із цим, Галицьким районним судом м. Львова встановлено, що відповідно до висновку судово-психіатричного експерта №153 від 10.11.2021 підозрювана ОСОБА_2 на момент вчинення інкримінованих їй дій не могла усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними.
Потерпілою від кримінального правопорушення є ОСОБА_4 , яка є особою пенсійного віку. Єдиним доходом потерпілої є пенсія у розмірі 5000,00 грн.
ОСОБА_4 є інвалідом ІІ групи, у зв'язку з похилим віком та інвалідністю вона потребує лікування, що тягне за собою матеріальне навантаження, яке повністю лягає на плечі потерпілої, оскільки ОСОБА_4 розлучена та проживає сама. На момент вчинення кримінального правопорушення, потерпіла проживала у належній їй квартирі за адресою АДРЕСА_4 . Внаслідок знищення її майна та у зв'язку з відсутністю фінансової можливості його відновити, вона вимушена була переїхати у с. Головецько Стрийського району, Львівської області, що у 120 км від м. Львова. Належне потерпілій майно, яке пошкоджене внаслідок протиправних дій ОСОБА_2 , було джерелом додаткового доходу потерпілої, яке дозволяло їй забезпечувати собі нормальний рівень життя. В силу віку та інвалідності ОСОБА_4 не є працездатною особою і не має можливості жодним іншим чином отримати дохід.
Як вбачається з Висновку про наявні ушкодження після пожежі у квартирі АДРЕСА_5 , а також в квартирах АДРЕСА_2 , АДРЕСА_2 та АДРЕСА_3 , виконаного на замовлення ОСОБА_5 приватним підприємством «Архітек», вартість відновлювального ремонту становить 149457,82 грн. Зважаючи на доходи, стан здоров?я та майновий стан потерпілої такі витрати значно перевищують її реальні доходи та роблять їх покриття практично неможливим. Сума, визначена висновком експерта, не покриває усіх збитків, завданих діями ОСОБА_2 , а лише становить вартість відновлюваного ремонту для приведення квартири у придатне для використання становище.
10.09.2020 між ОСОБА_4 та ТОВ «Вельт-Капітал» укладено Договір оренди приміщення №3, згідно з яким ОСОБА_4 передала належне їй на праві власності приміщення за адресою АДРЕСА_6 в оренду. Згідно з п. 4.1 цього Договору розмір орендної плати становить 3379,00 грн. Відповідно до п. 7.2 Договору договір набирає чинності з моменту його підписання та діє до 31.12.2023.
22.08.2021 (на наступний день після вчинення кримінального правопорушення) укладена Додаткова угода №1 про розірвання Договору оренди приміщення №3 від 10.09.2020. Зазначена угода була укладена через неможливість подальшого використання приміщення у зв'язку з наслідками пожежі.
Таким чином, якби не протиправні дії ОСОБА_2 , ОСОБА_4 могла б отримувати стабільний дохід і забезпечувати своє життя. Непридатність приміщення до використання призвела до нанесення ОСОБА_4 збитків у вигляді упущеної вигоди. Розмір збитків у вигляді упущеної вигоди становить 80880,00 грн.
Ухвалою Франківського районного суду м. Львова від 15.02.2023 у справі №461/9531/21 щодо ОСОБА_2 змінено застосування примусових заходів медичного характеру у вигляді госпіталізації до психіатричного закладу із звичайним наглядом на застосування примусових заходів медичного характеру у вигляді надання амбулаторної психіатричної допомоги.
З врахуванням наведеного, ОСОБА_2 не позбавлена можливості працювати за спеціальністю та отримувати повноцінний дохід.
Окрім того, з цієї ж ухвали вбачаються пояснення ОСОБА_2 , підтверджені її лікуючим лікарем, згідно з яких ОСОБА_2 планує робити ремонт в квартирі, де буде проживати з батьком, в цілому допомагати йому по господарству, пильнувати за його здоров?ям, її мислення послідовне, настрій рівний, інтелект на високому рівні, вільно володіє англійською мовою.
Зазначене вчергове свідчить, як про матеріальний достаток (плани робити ремонт), так і про здатність ОСОБА_2 жити повноцінним життям працездатної особи.
Про наміри та можливість відшкодувати завдану потерпілій шкоду свідчить також власноручно написана ОСОБА_2 заява від 05.03.2023, де вона зазначає, що хоче відшкодувати шкоду, нанесену внаслідок підпалу квартири по АДРЕСА_1 ОСОБА_5 та ОСОБА_4 .
З Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об?єктів нерухомого майна щодо суб?єкта від 17.08.2023 № 343266253 вбачається, що ОСОБА_2 на праві приватної власності належить 1/2 частина квартири АДРЕСА_7 , а також квартира АДРЕСА_8 в цілому.
Зазначені факти в сукупності дають можливість дійти висновку, що матеріальний стан ОСОБА_4 є недостатнім для відновлення її порушеного права і позбавляє її права на житло, натомість матеріальний стан ОСОБА_2 дає можливість відшкодувати збитки, завдані її неправомірними діями.
Також, позивачка внаслідок неправомірних дій відповідачки зазнала глибоких душевних страждань. Протягом тривалого часу вона була позбавлена можливості жити за місцем свого постійного проживання, втратила практично весь свій одяг та особисті речі, вимушена організовувати своє життя практично наново. У зв'язку з вимушеним переїздом з м. Львів, ускладнилось відвідування лікарів потерпілою. Втрата доходу призвела до того, що потерпіла вимушена відмовляти собі у найнеобхідніших речах. Такі раптові зміни у житті призвели до погіршення самопочуття, перепадів настрою, систематичного підвищення артеріального тиску. Станом на сьогодні позивачка не відновила, як своїх порушених прав та майна, зважаючи на недостатність коштів для цього, так і емоційного здоров?я, що призвело до погіршення її стосунків з оточуючими. Розмір моральної шкоди позивачка оцінює у 20000,00 грн.
Просила суд стягнути з відповідачки на її користь матеріальну шкоду у розмірі 230337,82 грн., яка складається з 149457,82 грн. реальних збитків та 80880,00 грн. упущеної вигоди, а також моральну шкоду у розмірі 20000,00 грн., покласти на відповідачку судові витрати.
Оскаржуваним рішенням Франківського районного суду м. Львова від 07 лютого 2025 року позов ОСОБА_4 до ОСОБА_2 про відшкодування моральної та матеріальної шкоди - задоволено частково.
Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_4 матеріальну шкоду в розмірі 183198 гривень 74 копійки, яка складається з 102318 грн. 74 коп. реальних збитків та 80880 грн. 00 коп. упущеної вигоди.
Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_4 моральну шкоду в розмірі 10000 гривень 00 копійок.
В іншій частині вимог - відмовлено.
Рішення суду оскаржила відповідачка ОСОБА_2 , вважає рішення незаконним та необґрунтованим.
Звертає увагу, що суд неповно з'ясував обставини щодо матеріального стану позивачки ОСОБА_4 , зокрема наявність у неї об'єктів нерухомості, серед яких земельна ділянка площею 0,1824 га, кадастровий номер 46245812000:01:035:0001, яка набута позивачкою 13.04.2023, а також квартири площею 52,3 кв.м. по АДРЕСА_9 , набута нею 15.06.2023.
Крім цього, на праві власності позивачка володіє квартирами у АДРЕСА_10 , площею 18,3 кв.м., по АДРЕСА_11 пл. 15,2 кв.м., по АДРЕСА_12 загальною площею 85,3 кв.м., а також нежитловим приміщенням загальною площею 15,2 кв.м. по АДРЕСА_13 .
Також, на праві власності позивачка має квартиру загальною площею 54,1 кв.м. у АДРЕСА_14 , гараж площею 41,1 кв.м. у кооперативі автогаражу «Сокіл-2» по АДРЕСА_15 .
Крім цього, ОСОБА_4 є зареєстрована як фізична особа - підприємець і займається 11 видами економічної діяльності.
Просить врахувати, що заяву від 05 березня 2023 року про відшкодування позивачці шкоди вона написала будучи у хворобливому стані, оскільки з 01.02.2022 до березня 2023 року на підставі ухвали Галицького районного суду м. Львова від 01.02.2022 перебувала на примусовому лікуванні в психіатричні лікарні, і лише ухвалою Франківського районного суду м. Львова від 15.02.2023 їй змінили застосування примусових заходів медичного характеру у вигляді госпіталізації до психіатричної лікарні із звичайним наглядом на надання амбулаторної психіатричної допомоги у примусовому порядку.
Не погоджується із висновком суду першої інстанції про те, що з неї необхідно стягнути на користь позивачки 183198,74 грн. відшкодування, яке складається з 102318,74 грн. реальних збитків та 80880,00 грн. упущеної вигоди. До такого висновку суд прийшов взявши до уваги висновок експерта від 30.11.2021 про наявні ушкодження після пожежі у квартирі АДРЕСА_5 та у квартирах АДРЕСА_2 , АДРЕСА_2 , АДРЕСА_3 на АДРЕСА_16 , в якому зазначено, що стан приміщень квартир незадовільний, а вартість відновлювальних ремонтних робіт, які необхідно провести для ліквідації ушкоджень, може становити 602233,33 грн., при цьому додаток № 2 до висновку - кошторис № 1 не підписаний експертом та не скріплений печаткою.
Звертає увагу на лист-пояснення директора ПП «АрхіТек» на адресу Франківського районного суду м. Львова від 24.05.2024 щодо технічного звіту за результатами проведення інженерного обстеження після пожежі у квартирі АДРЕСА_5 , а також пошкодження від задимлення у квартирі АДРЕСА_3 та замокання від пожежної помпи у квартирах АДРЕСА_2 , АДРЕСА_17 , де директор ОСОБА_6 стверджує, що ОСОБА_5 був виданий технічний звіт і чернетку договірної ціни, який не був завірений підписами з обох сторін договору, відтак складена договірна ціна договору не може бути підставою для відшкодування завданої шкоди від пожежі.
Крім цього, в оскаржуваному рішенні суд покликається на лист ЛРУП № 1 ГУНП у Львівській області від 17.11.2021, з якого серед іншого вбачається, що в матеріалах кримінального провадження № 12021141360000205 від 22.08.2021 за ознаками ч. 2 ст. 194 КК України перебувають матеріали, якими підтверджується сума завданих збитків, а саме акт обстеження інженера проектувальника ОСОБА_7 , за яким сума завданих збитків становить 171000 грн., яка значно менша, ніж зазначена у висновку експерта ОСОБА_6 . Матеріали вказаного кримінального провадження вона просила витребувати, однак суд їй у цьому відмовив.
Звертає увагу, що інвалідність ІІ групи їй була встановлена на строк до листопада 2024 року, що вказано у довідці МСЕК серія 12ААВ № 616590 від 25.10.2022, однак 23.10.2024 їй повторно встановлена ІІ група інвалідності, що підтверджується довідкою МСЕК серія 12 ААГ № 609131, в якій зазначено висновок про умови та характер праці: домашня, індивідуальна праця.
У зв'язку з тим, що відносно неї припинено застосування примусових заходів медичного характеру у виді надання амбулаторної психіатричної допомоги в примусовому порядку на підставі ухвали Личаківського районного суду м. Львова від 16 квітня 2024 року, суд першої інстанції неправильно зазначає, що вона не позбавлена можливості працювати та отримувати дохід.
Звертає увагу, що відповідно до висновку судово-психіатричного експерта № 153 від 10 листопада 2021 року підозрювана ОСОБА_2 на момент вчинення інкримінованих їй дій страждала хронічним психічним захворюванням у виді шизоафективного розладу, депресивний тип, не могла усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними. На даний час ОСОБА_2 страждає хронічним психічним захворюванням у виді шизоафективного розладу, депресивний тип, не може усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними.
Відповідно до ст. 1186 ЦК України шкода, завдана фізичною особою, яка в момент її завдання не усвідомлювала значення своїх дій та (або) не могла керувати ними, не відшкодовується. З урахуванням матеріального становища потерпілого та особи, яка завдала шкоди, суд може постановити рішення про відшкодування нею цієї шкоди частково або в повному обсязі.
Якщо фізична особа, яка завдала шкоди, сама довела себе до стану, в якому вона не усвідомлювала значення своїх дій та (або) не могла керувати ними в результаті вживання нею спиртних напоїв, наркотичних засобів, токсичних речовин тощо, шкода, завдана нею, відшкодовується на загальних підставах.
Якщо шкоди було завдано особою, яка не усвідомлювала значення своїх дій та (або) не могла керувати ними у зв'язку з психічним розладом або недоумством, суд може постановити рішення про відшкодування цієї шкоди її чоловіком (дружиною), батьками, повнолітніми дітьми, якщо вони проживали разом з цією особою, знали про її психічний розлад або недоумство, але не вжили заходів щодо запобігання шкоді.
В даному випадку позов пред'явлено до неї, а саме до особи, яка не усвідомлювала значення своїх дій та не могла керувати ними у зв'язку із психічним розладом.
Враховуючи зміст зазначеної вище норми, стан неосудності виключає винність завдавача шкоди, тому шкода, завдана особою в такому стані, юридично кваліфікується як така, що виникла внаслідок випадку, а відтак за загальним правилом ст. 1186 ЦК України не відшкодовується.
Просить скасувати рішення Франківського районного суду м. Львова від 07 лютого 2025 року та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити.
29 квітня 2025 року представник позивачки ОСОБА_1 подала відзив на апеляційну скаргу, вважає таку необґрунтованою і безпідставною, просить залишити без задоволення, а оскаржуване судове рішення без змін.
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення присутніх учасників справи, перевіривши матеріали справи та законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційну скаргу необхідно задовольнити частково виходячи із такого.
Провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи (ч. 3 ст. 3 ЦПК України).
Згідно із ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
На підставі ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Згідно із статтею 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Частиною 6 цієї ж статті визначено, що в суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.
Ухвалюючи оскаржуване рішення суд першої інстанції, врахувавши матеріальне становище потерпілої та особи, яка завдала шкоди ОСОБА_2 , прийшов висновку щодо стягнення з відповідачки ОСОБА_2 на користь позивачки ОСОБА_4 матеріальної шкоди у розмірі 183198, 74 грн., яка складається з 102318,74 грн. реальних збитків та 80880,00 грн. упущеної вигоди.
Крім цього, виходячи із засад розумності, виваженості та справедливості, враховуючи, що внаслідок вчинення злочину позивачці спричинені моральні переживання та страждання, суд вважав за можливе задовольнити частково вимоги позивача та стягнути з відповідачки на її користь грошові кошти в розмірі 10000,00 грн в рахунок відшкодування моральної шкоди, вказана сума, на думку суду, є об'єктивною та достатньою для відшкодування моральної шкоди.
Колегія суддів не може погодитися з такими висновками районного суду враховуючи таке.
Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Відповідно до частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
Захист цивільних прав - це передбачені законом способи охорони цивільних прав у разі їх порушення чи реальної небезпеки такого порушення.
Частиною першою статті 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
З урахуванням цих норм правом на звернення до суду за захистом наділена особа лише в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів і осіб, уповноважених захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси. Суд повинен установити, чи були порушені, не визнані або оспорені права, свободи чи інтереси цих осіб, і залежно від установленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову в їх задоволенні.
Обравши відповідний спосіб захисту права, позивач в силу ст. 12 ЦПК України зобов'язаний довести правову та фактичну підставу своїх вимог.
Цивільним законодавством регулюються особисті немайнові та майнові відносини (цивільні відносини), засновані на юридичній рівності, вільному волевиявленні, майновій самостійності їх учасників (ч. 1 ст. 1 ЦК України).
Порушення права пов'язано з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково.
При оспоренні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи.
Таким чином, порушення, невизнання або оспорення суб'єктивного права є підставою для звернення особи за захистом свого права із застосуванням відповідного способу захисту.
Враховуючи наведене, правопорядок не може залишати поза реакцією такі дії, які хоч і не порушують конкретних імперативних норм, але є очевидно недобросовісними та зводяться до зловживання правом (постанова Верховного Суду від 11 листопада 2019 року у цивільній справі 337/474/14-ц, провадження № 61-15813сво18).
Судом першої інстанції встановлено, що позивачці ОСОБА_4 на праві власності належить квартира АДРЕСА_3 та квартири АДРЕСА_18 , що підтверджується копією свідоцтва про право власності № НОМЕР_1 від 12.01.2006 та копією реєстраційного посвідчення від 25.06.2002 та від 14.01.2002 (т. 1 а.с. 9, 10, 11).
Ухвалою Галицького районного суду м. Львова від 01.02.2022 (справа №461/9531/21) застосовано до ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженки м. Львова, українки, громадянки України, зареєстрованої за адресою: АДРЕСА_19 та яка проживає за адресою: АДРЕСА_4 , примусові заходи медичного характеру, передбачені ст. 94 КК України у вигляді госпіталізації до психіатричної лікарні із звичайним наглядом (т. 1 а.с. 12-13).
Ухвалою Франківського районного суду м. Львова від 15.02.2023 (справа №461/9531/21) заяву заступника генерального директора Комунального некомерційного підприємства Львівської обласної ради “Львівська обласна клінічна психіатрична лікарня» Маланчука А.З. та лікаря-психіатра ОСОБА_8 на предмет зміни застосування примусових заходів медичного характеру ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 у вигляді госпіталізації до психіатричного закладу із звичайним наглядом на застосування примусових заходів медичного характеру у вигляді надання амбулаторної психіатричної допомоги у примусовому порядку задоволено.
Змінено ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , застосування примусових заходів медичного характеру у вигляді госпіталізації до психіатричного закладу із звичайним наглядом на застосування примусових заходів медичного характеру у вигляді надання амбулаторної психіатричної допомоги у примусовому порядку (а.с. 178-181).
З ЄДРСР вбачається, що ухвалою Личаківського районного суду м. Львова від 16.02.2024 (справа №463/11171/23) заяву лікаря-психіатра дільничого Комунального некомерційного підприємства Львівської обласної ради «Львівський обласний клінічний психоневрологічний диспансер» ОСОБА_9 - задоволено.
Припинено застосування відносно ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , що вчинила суспільно-небезпечне діяння, примусових заходів медичного характеру у виді надання амбулаторної психіатричної допомоги в примусовому порядку.
Відповідно до висновку про наявні ушкодження після пожежі в квартирі АДРЕСА_5 , а також в квартирах АДРЕСА_2 , АДРЕСА_2 та АДРЕСА_3 на АДРЕСА_16 від 30.11.2021 року стан приміщень квартир АДРЕСА_2 , АДРЕСА_2 , АДРЕСА_5 та АДРЕСА_3 після пожежі - незадовільний. Після гасіння пожежі в квартирі, необхідно провести комплекс робіт, спрямованих на усунення руйнівних наслідків неконтрольованого горіння. Важливу роль в ліквідації слідів пожежі має планування дій та дотримання технологій з очищення поверхонь від гару та кіптяви. Буде потрібний ремонт і обробка стін в під'їзді від кіптяви, для видалення запаху гару, мийка сходових клітин. Процес починається з прибирання залишків пошкоджених вогнем речей, меблів, побутової техніки та інших предметів у житлі. Наступний етап при проведенні таких робіт - це видалення продуктів горіння зі стін, стелі та підлоги, а також пошкоджених оздоблювальних матеріалів. Також підлягають демонтажу сталеві інженерні та сантехнічні прилади, які при тривалому впливі відкритого полум'я приходять в непридатність. На завершальному етапі підготовчих робіт проводиться обстеження стін, перегородок та інших конструкцій на предмет їх пошкодження полум'ям. Надалі ремонт в квартирі після пожежі виконується за стандартною схемою, обраної замовником: процес відновлення квартири необхідно починати з оцінки завданих збитків викликаного вогнем і димом. Вартість відновлюваних ремонтних робіт, які необхідно провести для ліквідування ушкоджень в приміщеннях житлових квартири АДРЕСА_2 , АДРЕСА_2 , АДРЕСА_5 та АДРЕСА_20 , які виникли внаслідок пожежі може становити 602233,33 грн. (т. 1 а.с.19-62).
З листа ЛРУП №1 ГУНП у Львівській області від 17.11.2021, зокрема, вбачається, що досудовим розслідуванням встановлено, що 21.08.2021 приблизно о 12 год. 30 хв. ОСОБА_2 перебуваючи в квартирі своєї тітки ОСОБА_5 , що за адресою: АДРЕСА_1 , маючи умисел на пошкодження майна, яке являються для ОСОБА_2 чужим - тобто належать на праві власності ОСОБА_5 і на це майно ОСОБА_2 не має ні дійсного, ні передбачувального права, шляхом підпалу, що тягне за собою суспільно-небезпечні наслідки, підпалила один із журналів, які знаходились у вищевказаній квартирі та кинула його у шафу, яка знаходилась при вході в квартиру, внаслідок вчинення ОСОБА_2 дій було знищено: речі домашнього вжитку (меблі, міжкімнатні двері) на площі 9 м.кв., стелю на площині 10 м. кв., пошкоджено - стіни та стелю на 35 м. кв., 6 пластикових вікон. Вказані дії призвели до повної непридатності майна, що унеможливлює їх використання за призначенням і призвело до втрати споживчих властивостей, при цьому втрачені майном властивості не можуть бути відновлені. В матеріалах кримінального провадження перебувають матеріали якими підтверджується сума завданих збитків, а саме акт обстеження інженера проектувальника ОСОБА_7 , згідно якого сума завданих матеріальних збитків становить 171 000 грн. (т. 1 а.с.109-110)
З копії заяви, яка написана ОСОБА_2 05.03.2023 вбачається, що остання хоче відшкодувати шкоду, нанесену нею внаслідок підпалу квартири по АДРЕСА_1 - ОСОБА_5 та ОСОБА_4 . Заява написана нею власноручно (т. 1 а.с. 68).
З Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо суб'єкт від 17.08.2023, відповідачка ОСОБА_2 є власником 1/2 частини квартири за адресою АДРЕСА_7 , загальна площа квартири 39,3 кв.м., а також ОСОБА_2 є власником квартири за адресою АДРЕСА_19 . (т. 1 а.с. 69).
20.11.2024 на адресу суду від директора ПП «Архі Тех» надійшов лист, в якому вона зазначила, що її викликано в судове засідання, про те не має змоги з'явитися, та повідомила, що вона повністю підтримує висновок про наявні ушкодження після пожежі в квартирах АДРЕСА_2 , АДРЕСА_2 , АДРЕСА_2 , АДРЕСА_5 , АДРЕСА_3 , затверджений 30.11.2021, включаючи додаток - договірну ціну на будівництво Капітальний ремонт квартир по АДРЕСА_16 (після пожежі) у м. Львові. Більше додати нічого не може. Також повідомила, що вона обізнана про кримінальну відповідальність за завідомо неправдивий висновок відповідно до ст. 106 ЦПК України та 384-385 КК України.
Статтею 41 Конституції України визначено, що право власності є непорушним, ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності.
Разом із тим відповідно до положень статті 13 ЦК України цивільні права особа здійснює у межах, наданих їй договором або актами цивільного законодавства. При здійсненні своїх прав особа зобов'язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, завдати шкоди довкіллю або культурній спадщині. Не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах. У разі недодержання особою при здійсненні своїх прав вимог, суд може зобов'язати її припинити зловживання своїми правами, а також застосувати інші наслідки, встановлені законом.
Згідно із частиною першою статті 316 ЦК України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.
За частиною першою статті 317 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.
Правомочність володіння розуміють як передбачену законом (тобто юридично забезпечену) можливість фактично мати (утримувати) в себе певне майно.
Правовомочність користування означає передбачену законом можливість використовувати, експлуатувати майно, отримувати від нього корисні властивості, його споживання.
Правомочність розпорядження означає юридично забезпечену можливість визначення і вирішення юридичної долі майна шляхом зміни його належності, стану або призначення.
Право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні (частина перша статті 321 ЦК України).
Колегія суддів виходить з того, що визначальні ознаки приватноправових відносин - це юридична рівність та майнова самостійність їх учасників, наявність майнового чи немайнового особистого інтересу суб'єкта. Спір буде мати приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням приватного права (як правило, майнового) певного суб'єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин, навіть якщо до порушення приватного права призвели владні управлінські дії суб'єкта владних повноважень.
Такі правові висновки викладено у постановах Великої Палати Верховного Суду: від 28 квітня 2020 року у справі № 607/15692/19 (провадження № 14-39цс20), від 07 липня 2020 року у справі № 438/610/14-ц (провадження № 14-577цс19), у постанові Верховного Суду від 16 червня 2021 року у справі № 328/29/20 (провадження № 61-2521св21), у постанові Верховного Суду від 21 грудня 2022 року у справі № 688/1852/21 (провадження № 61-6705св22).
Зобов'язання із заподіяння шкоди - це правовідношення, у силу якого одна сторона (потерпілий) має право вимагати відшкодування заподіяної шкоди, а інша сторона (боржник) зобов'язана відшкодувати заподіяну шкоду в повному розмірі.
Загальні положення про відшкодування шкоди передбачені главою 82 ЦК України.
Відповідно до частин першої, другої статті 1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної особи або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкода завдана не з її вини.
Таким чином, до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов'язковому з'ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають такі обставини: наявність шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вина останнього в заподіянні шкоди.
За фактом завдання шкоди виникає деліктне зобов'язання, яке припиняється належним виконанням у момент відшкодування потерпілому шкоди в повному обсязі особою, яка її завдала. Сторонами деліктного зобов'язання класично виступають потерпілий (кредитор) і особа, яка завдала шкоди (боржник).
За загальним правилом відповідальність за шкоду несе боржник - особа, яка завдала шкоди.
Відшкодування збитків є однією із форм або заходів цивільно-правової відповідальності, яка вважається загальною або універсальною саме в силу правил статті 22 ЦК України, оскільки її частиною першою визначено, що особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.
Тобто, порушення цивільного права, яке потягнуло за собою завдання особі майнових збитків, саме по собі є основною підставою для їх відшкодування.
Таким чином, під збитками необхідно розуміти фактичні втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, витрати, вже зроблені потерпілим, або які мають бути ним зроблені, та упущену вигоду. При цьому такі витрати мають бути безпосередньо, а не опосередковано, пов'язані з відновленням свого порушеного права, тобто з наведеного випливає, що без здійснення таких витрат неможливим було б відновлення свого порушеного права особою.
Стягнення збитків є одним із видів цивільно-правової відповідальності, для застосування якої потрібна наявність усіх елементів складу цивільного правопорушення, а саме: протиправної поведінки, збитків, причинного зв'язку між протиправною поведінкою боржника та збитками і вини. За відсутності хоча б одного з цих елементів цивільна відповідальність не настає. При цьому такі витрати мають бути необхідними для відновлення порушеного права та перебувати у безпосередньому причинно-наслідковому зв'язку з порушенням.
Разом з тим, випадки відшкодування шкоди завданої фізичною особою, яка не усвідомлювала значення своїх дій та (або) не могла керувати ними (стаття 1186 ЦК України), треба відрізняти від випадків відшкодування шкоди, завданою недієздатною чи обмежено дієздатною особою (статті 1184, 1185 ЦК України).
Зокрема, порядок відшкодування шкоди, завданої фізичною особою, яка не усвідомлювала значення своїх дій та (або) не могла керувати ними, встановлено статтею 1186 ЦК України, відповідно до якої шкода, завдана фізичною особою, яка в момент її завдання не усвідомлювала значення своїх дій та (або) не могла керувати ними, не відшкодовується. З урахуванням матеріального становища потерпілого та особи, яка завдала шкоди, суд може постановити рішення про відшкодування нею цієї шкоди частково або в повному обсязі.
Якщо фізична особа, яка завдала шкоди, сама довела себе до стану, в якому вона не усвідомлювала значення своїх дій та (або) не могла керувати ними в результаті вживання нею спиртних напоїв, наркотичних засобів, токсичних речовин тощо, шкода, завдана нею, відшкодовується на загальних підставах.
Якщо шкоди було завдано особою, яка не усвідомлювала значення своїх дій та (або) не могла керувати ними у зв'язку з психічним розладом або недоумством, суд може постановити рішення про відшкодування цієї шкоди її чоловіком (дружиною), батьками, повнолітніми дітьми, якщо вони проживали разом з цією особою, знали про її психічний розлад або недоумство, але не вжили заходів щодо запобігання шкоді.
Однак в усіх наведених випадках правове значення при застосуванні
статті 1186 ЦК України має те, що фізична особа, яка не визнана недієздатною, в момент завдання шкоди не усвідомлює значення своїх дій та (або) не може керувати ними.
Використане законодавцем у першому реченні абзацу 1 частини першої статті 1186 ЦК України формулювання: «Шкода, завдана фізичною особою, яка в момент її завдання не усвідомлювала значення своїх дій та (або) не могла керувати ними, не відшкодовується», є загальним правилом, яке поширюється на всіх осіб, які завдали шкоди у відповідному стані, незалежно від виду та тривалості такого стану.
Далі у частині першій статті 1186 ЦК України законодавець наводить два виключення із загального правила, коли обов'язок відшкодування шкоди завданої особою вказаною у першому реченні абзацу 1 частини першої цієї статті, може (або має) бути покладено на таку особу (завдавача шкоди):
1) коли суд, врахувавши матеріальне становище потерпілого та особи, яка завдала шкоди, дійде висновку про можливість її відшкодування завдавачем повністю або частково;
2) коли ця особа (завдавач шкоди) сама довела себе до стану, в якому вона не усвідомлювала значення своїх дій та (або) не могла керувати ними в результаті вживання нею спиртних напоїв, наркотичних засобів, токсичних речовин, шкода відшкодовується на загальних підставах, визначених ЦК України.
Натомість у частині другій статті 1186 ЦК України законодавець визначив випадки, коли окрім завдавача шкоди, суд може покласти обов'язок з її відшкодування на інших конкретно визначених осіб та за певних умов - чоловіка (дружину), батьків, повнолітніх дітей, якщо вони проживали разом з цією особою, знали про її психічний розлад або недоумство, але не вжили заходів щодо запобігання шкоді.
Водночас правила частини другої статті 1186 ЦК України не скасовують правил викладених у частині першій цієї статті і не суперечать ним.
Вказане підтверджує, як системний аналіз вищенаведених норм права, так і практика Верховного Суду у подібних справах.
Зокрема, за обставин справи № 707/2786/16-ц було встановлено, що особа, яка страждала на хронічний психічний розлад (параноїдну шизофренію), внаслідок чого в момент завдання шкоди не могла усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними, вчинила суспільне небезпечне діяння, що має ознаки злочину, передбаченого частиною першою статті 115 КК України, та до цієї особи у кримінальній справі (№ 695/2093/15-к) були застосовані примусові заходи медичного характеру у виді госпіталізації до психіатричного закладу із суворим типом нагляду.
Верховний Суд у постанові від 05 вересня 2018 року у справі № 707/2786/16-ц, залишаючи без змін рішення судів першої та апеляційної інстанції, якими з особи, яка завдала шкоди, було стягнуто 200 000 грн на відшкодування моральної шкоди, з посиланням на абзац 1 частини першої статті 1186 ЦК України та з урахуванням наявності у власності завдавача шкоди майна, за рахунок якого можливо задовольнити вимоги позивача, відхилив доводи відповідача про те, що оскільки він не є суб'єктом відповідальності за скоєний злочин та його наслідки, то на нього не може бути покладена відповідальність за спричинену позивачеві моральну шкоду.
Враховуючи наявні у матеріалах справи беззаперечні доказів того, що відповідачка ОСОБА_2 має ІІ групу інвалідності (отримання пенсії), на момент вчинення дій, які завдали шкоду позивачці, страждала хронічним психічним захворюванням у виді шизоафективного розладу, депресивний тип, не могла усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними, з приводу чого до неї застосовувалися примусові заходи медичного характеру у виді надання амбулаторної психіатричної допомоги в примусовому порядку, наявності у неї майна, при цьому, враховуючи матеріальне становище позивачки, як потерпілої особи, колегія суддів вважає обґрунтованим висновок суду першої інстанції про можливість покладення на відповідачку обов'язку щодо часткового відшкодування завданої нею матеріальної шкоди.
Разом з цим, враховуючи положення матеріального закону, який регулює спірні правовідносини, встановлені судом обставини справи, особи потерпілої та винної, колегія суддів не може погодитися із стягнутим розміром матеріальної шкоди, у тому числі упущеної вигоди, а також наявністю підстав для стягнення моральної шкоди.
Іншими словами, залишивши поза увагою положення статті 1186 ЦК України, суд першої інстанції належним чином встановив обставини, які мають значення для вирішення спору та надав належну оцінку доказам сторін, у зв'язку із чим в цілому дійшов правильного висновку про часткове задоволення позову, окрім визначення розміру (обсягу) стягнутої шкоди.
Так, з матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_10 , громадянин Швейцарії 26.11.2022 надіслав ОСОБА_4 2000,00 дол США для відшкодування збитків, завданих їй ОСОБА_2 , просить на цю суму зменшити відшкодування, яке вимагається з останньої. У листі ОСОБА_10 вказує, що є другом ОСОБА_4 та ОСОБА_2 (т. 2 а.с. 68-100).
Переказ та отримання коштів у розмірі 2000,00 дол США позивачка ОСОБА_4 не заперечує і такий факт об'єктивно підтверджується матеріалами справи, тому в силу ст. 82 ЦПК України не підлягає доказуванню (т. 2 а.с. 94).
Враховуючи наведене, колегія суддів знаходить підставними доводи сторони відповідача у цій частині та вважає за можливе зменшити стягнуту з ОСОБА_2 на користь позивачки матеріальну шкоду у формі реальних збитків на суму 2000,00 дол США згідно офіційного курсу валют за НБУ станом на 26.11.2022.
Зважаючи на те, що сума переказаних Александром Хопплером позивачці ОСОБА_4 2000,00 дол США станом на дату переказу та отримання таких коштів адресатом, згідно курсу НБУ - 36,5686 грн за 1 долар США станом на 25.11.2022 (офіційний курс НБУ станом на 26.11.2022 - відсутній) становить 71140,00 грн., саме на таку суму необхідно зменшити розмір стягнутих судом першої інстанції реальних збитків заподіяних ОСОБА_2 позивачці ОСОБА_4 .
Таким чином, стягненню з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_4 підлягає матеріальна шкода у формі реальних збитків у сумі 31178 грн. 74 коп. (102318 грн. 74 коп - 71140 грн. 00 коп.).
У цьому контексті колегія суддів розділяє критичний висновок місцевого суду щодо вимог про стягнення з відповідачки реальних збитків у розмірі 149457,82 грн., оскільки згідно висновку від 30.11.2021, а саме розділів 1, 8, 10 чітко не можливо встановити розмір шкоди який було заподіяно саме майну позивача, тобто квартирі АДРЕСА_3 , та АДРЕСА_2 , АДРЕСА_21 .
Що стосується вимог позивачки про стягнення доходів, які вона могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода), колегія суддів виходить із такого.
Як вже зазначалося, стягнення збитків є одним із видів цивільно-правової відповідальності для застосування якої потрібна наявність усіх елементів складу цивільного правопорушення, а саме: протиправної поведінки, збитків, причинного зв'язку між протиправною поведінкою боржника та збитками і вини. За відсутності хоча б одного з цих елементів цивільна відповідальність не настає.
Поняття «збитки» передбачає й упущену вигоду, під якою розуміються доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушено.
Неодержаний дохід (упущена вигода) - це рахункова величина втрат очікуваного приросту в майні, що базується на доказах, які підтверджують реальну можливість отримання певних грошових сум.
Збитки позивача полягають не в його реальних втратах, яких він зазнав або зазнає, а в тих доходах, які позивач недоотримав або недоотримає внаслідок порушення його цивільного права.
У вигляді упущеної вигоди відшкодовуються тільки ті збитки у розмірі доходів, які б могли бути реально отримані.
Пред'явлення вимоги про відшкодування неодержаних доходів (упущеної вигоди) покладає на позивача обов'язок довести, що ці доходи (вигода) не є абстрактними, а дійсно були б ним отримані.
Позивач повинен довести також, що він міг і повинен був отримати визначені доходи, і тільки неправомірні дії відповідача стали єдиною і достатньою причиною, яка позбавила його можливості отримати прибуток.
Обгрунтовуючи свої вимоги у частині вимог про стягнення упущеної вигоди, ОСОБА_4 покликається на укладений 10.09.2020 з ТОВ «Вельт-Капітал» Договір оренди приміщення №3, згідно з яким ОСОБА_4 передала належне їй на праві власності приміщення за адресою АДРЕСА_6 в оренду, однак 22.08.2021 (на наступний день після вчинення кримінального правопорушення) укладено Додаткову угоду №1 про розірвання Договору оренди приміщення №3 від 10.09.2020, через неможливість подальшого використання приміщення у зв'язку з наслідками пожежі. Зазначає, що могла б отримувати стабільний дохід і забезпечувати своє життя, розмір збитків у вигляді упущеної вигоди становить 80880,00 грн.
Надаючи правову оцінку зазначеним вимогам та їх обґрунтуванню, колегія суддів приходить переконання, що позивачка не довела факт недоотриманих доходів у продовж відповідного періоду, внаслідок порушення її цивільного права, оскільки говорячи про реальну можливість отримання таких, позивачка залишає поза увагою той факт, що відповідне майно як об'єкт цивільних прав не є знищеним, відтак відновивши таке після пожежі, остання мала б можливість повноцінно володіти, користуватися та розпоряджатися таким.
Більше того, позивачка упустила той факт, що згідно того ж Договору оренди приміщенні № 3, у розділі 5 передбачено обов'язок орендаря повернути орендодавцю об'єкт оренди, зокрема, у зв'язку з розірванням договору, відтак слідуючи праву сторони договору на розірвання такого (у судовому порядку та за відповідних підстав), нарахування упущеної вигоди, як перспективний дохід у часі, є помилковим та не може свідчити про доходи, які б могли бути реально отримані.
Крім цього, відчуживши пошкоджену від пожежі квартиру, навіть у пошкодженому стані, позивачка могла отримати дохід від проданого майна та позбутися обов'язку отримання та відновлення такого.
Враховуючи наведене, колегія суддів приходить переконання про відсутність підстав для задоволення позову в частині стягнення упущеної вигоди, що свідчить підставність доводів апеляційної скарги та як наслідок необхідність скасування рішення суду першої інстанції у цій частині.
Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання чи оспорювання, а одним із способів захисту цивільного права є відшкодування моральної (немайнової) шкоди.
Колегія суддів виходить з того, що моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.
Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.
Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов'язана з розміром цього відшкодування.
Моральна шкода відшкодовується одноразово, якщо інше не встановлено договором або законом.
Відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності, обов'язковому з'ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з'ясувати факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайного характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.
Виходячи з положень статей 16 і 23 ЦК України та змісту права на відшкодування моральної шкоди в цілому як способу захисту суб'єктивного цивільного права компенсація моральної шкоди повинна відбуватися в будь-якому випадку її спричинення - право на відшкодування моральної (немайнової) шкоди виникає внаслідок порушення права особи незалежно від наявності спеціальних норм цивільного законодавства (пункт 92 постанови Великої Палати Верховного Суду від 01 вересня 2020 року у справі № 216/3521/16-ц).
Гроші виступають еквівалентом моральної шкоди. Грошові кошти, як загальний еквівалент всіх цінностей, в економічному розумінні «трансформують» шкоду в загальнодоступне вираження, а розмір відшкодування «обчислює» шкоду. Розмір визначеної компенсації повинен, хоча б наближено, бути мірою моральної шкоди та відновленого стану потерпілого. При визначенні компенсації моральної шкоди складність полягає у неможливості її обчислення за допомогою будь-якої грошової шкали чи прирівняння до іншого майнового еквіваленту. Тому грошова сума компенсації моральної шкоди є лише ймовірною, і при її визначенні враховуються характер правопорушення, глибина фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступінь вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, інші обставин, які мають істотне значення, вимоги розумності і справедливості.
Подібні за змістом правові висновки викладені у постановах Верховного Суду від 25 травня 2022 року в справі № 487/6970/20 (провадження № 61-1132св22), від 23 листопада 2022 року в справі № 686/13188/21 (провадження № 61-3943св22).
Розмір відшкодування моральної шкоди перебуває у взаємозв'язку з фізичним болем, моральними стражданнями, іншими немайновими втратами, яких зазнала потерпіла особа, а не із виключністю переліку та кількістю обставин, які суд має врахувати (постанова Великої Палати Верховного Суду від 29 червня 2022 року в справі № 477/874/19 (провадження № 14-24цс21).
Таким чином розмір моральної шкоди не є конкретно визначеною сумою, а визначається судом в кожному конкретному випадку з урахуванням всіх обставин справи.
Колегія суддів звертає увагу на те, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи та покладає тягар доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов'язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний (постанова Великої Палати Верховного Суду у постанові від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13-ц, провадження № 14-400цс19).
Наявність моральної шкоди доводиться позивачем, який в позовній заяві має зазначити, які моральні страждання та у зв'язку з чим він поніс і чим обґрунтовується розмір компенсації. Розмір відшкодування моральної шкоди оцінюється самим потерпілим та визначається у позовній заяві.
Вимога про відшкодування моральної шкоди є фактично похідною вимогою у спірних правовідносинах, при цьому, оскільки апеляційний суд дійшов висновку про відмову у задоволенні вимог про стягнення упущеної вимоги, зменшив відшкодування матеріальної шкоди, однак у підсумку така фактично залишиться відшкодованою позивачці, колегія суддів не може погодитися з висновком місцевого суду про те, що позивачка довела спричинення їй і заподіяння моральної шкоди, яка б перебувала у причинно-наслідковому зв'язку саме із подією 21.08.2021.
У цьому контексті не може залишатися поза увагою суду і той факт, що позивачка ОСОБА_4 своїми ж діями сприяла, негативним наслідкам, які наступили 21.08.2021 внаслідок дій ОСОБА_2 , оскільки в цей день самостійно доставила останню з лікарні до своєї квартири.
Обов'язок доказування певних обставин лежить на стороні, яка посилається на них, як на підставу своїх вимог та заперечень. Недоведеність обставин, на наявності яких наполягає позивач, є підставою для відмови у позові.
У випадку невиконання учасником справи його обов'язку із доведення відповідних обставин необхідними доказами, такий учасник має усвідомлювати та нести ризик відповідних наслідків, зокрема, відмови у задоволенні позовних вимог, у зв'язку із їх недоведеністю. Особа має право на захист свого цивільного права лише у разі його порушення, невизнання або оспорювання із відповідним доведенням обставин, що стали причиною для звернення з позовом до суду. У той час, як суд зобов'язаний з'ясувати, в чому саме полягає порушення прав позивача.
Відсутність (недоведеність) порушеного або оспорюваного права позивача є підставою для ухвалення рішення про відмову у задоволенні позову, незалежно від інших встановлених судом обставин (постанова Верховного Суду від 29 червня 2021 року у справі № 916/2040/20).
Розглядаючи вимоги про стягнення моральної шкоди, колегія суддів приходить переконання про недоведеність таких, що зумовлює відмову у позові у цій частині.
Зважаючи на те, що сторони звільнені від сплати судового збору, такий необхідно компенсувати за рахунок держави, у порядку встановленому Кабінетом Міністрів України.
Керуючись ч. 3 ст. 258, ст.ст. 259, 367, 368, п. 2 ч. 1 ст. 374, ст. ст. 376, 381, 382, 383 ЦПК України, суд, -
ухвалив:
Апеляційну скаргу ОСОБА_2 - задовольнити частково.
Рішення Франківського районного суду м. Львова від 07 лютого 2025 року - в частині стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_4 80880 грн. 00 коп. упущеної вигоди та 10000 грн. 00 коп моральної шкоди - скасувати, ухвалити у цій частині нове рішення, яким у задоволенні таких вимог відмовити.
Рішення Франківського районного суду м. Львова від 07 лютого 2025 року в частині стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_4 матеріальної шкоди змінити, зменшити розмір стягнення заборгованості до 31178 (тридцять одна тисяча сто сімдесят вісім) гривень 74 копійок
В іншій частині рішення залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня ухвалення, може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту постанови.
Повний текст постанови складений 11 грудня 2025 року.
Головуючий: А.В. Ніткевич
Судді: С.М. Бойко
С.М. Копняк