Справа № 441/2658/21 Головуючий у 1 інстанції: ОСОБА_1
Провадження № 11-кп/811/1103/24 Доповідач: ОСОБА_2
02 грудня 2025 року колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Львівського апеляційного суду у складі:
головуючого судді ОСОБА_2 ,
суддів: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
секретаря ОСОБА_5 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Львові апеляційну скаргу прокурора Львівської обласної прокуратури ОСОБА_6 на вирок Городоцького районного суду Львівської області від 27 вересня 2024 року про обвинувачення ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Погірці Самбірського району Львівської області, який зареєстрований та проживає за адресою: АДРЕСА_1 , у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 286-1 КК України,
за участю прокурора ОСОБА_6 ,
обвинуваченого ОСОБА_7 ,
захисників ОСОБА_8 , ОСОБА_9 ,
вищевказаним вироком ОСОБА_7 визнано невинуватим у вчинені кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 286-1 КК України, та виправдано його на підставі пункту 3 частини 1 статті 373 КПК України, - у зв'язку з недоведеністю наявності у його діях складу кримінального правопорушення.
Роз'яснено виправданому ОСОБА_7 , що він має право на поновлення в правах, обмежених під час кримінального провадження.
Цивільний позов ОСОБА_10 до ОСОБА_7 про стягнення заподіяної злочином моральної шкоди - залишено без розгляду.
Вирішено питання з арештом майна, речовими доказами та процесуальними витратами.
Згідно з пред'явленим обвинуваченням, ОСОБА_7 обвинувачується у вчиненні кримінального правопорушення за таких обставин. 22.10.2021 приблизно о 18.30 год. ОСОБА_7 , керуючи автомобілем марки «Volkswagen Golf», р.н. НОМЕР_1 , автодорогою Т1425 «Городок - Комарно - Миколаїв» в напрямку до м. Миколаїв Львівської області, порушив п.п.1.5, 1.10 Р.1, п.п.2.3 «б», 2.3 «д», 2.9 «а» Р.2, п.12.3 Р.12, п.13.1 Р.13 Правил дорожнього руху України, затверджених постановою КМУ № 1306 від 10.10.2001, що виразилося у тому, що він, перебуваючи в стані алкогольного сп'яніння, був неуважним, не стежив за дорожньою обстановкою, відповідно не відреагував на її зміну, рухаючись вказаною ділянкою дороги за межами с. Черляни на віддалі близько 185 м від дорожнього знаку закінчення вказаного населеного пункту не дотримався безпечної швидкості руху та безпечної дистанції, не вжив заходів до своєчасного застосування гальмування та здійснив зіткнення з велосипедом зеленого кольору під керуванням велосипедиста ОСОБА_11 , який в цей час рухався в попутному напрямку по правому краю проїзної частини дороги. В результаті таких дій ОСОБА_7 велосипедист ОСОБА_11 отримав тяжкі тілесні ушкодження, які згідно висновку судово-медичної експертизи знаходяться у прямому причинному зв'язку з настанням смерті останнього.
Органом досудового розслідування такі дії ОСОБА_7 кваліфіковано за частиною 3 статті 286-1 КК України як порушення правил безпеки дорожнього руху або експлуатації транспорту особою, яка керує транспортним засобом у стані алкогольного сп'яніння, що спричинило смерть потерпілого.
Не погоджуючись із цим вироком, прокурор Львівської області прокуратури ОСОБА_6 звернувся з апеляційною скаргою, у якій просить вирок Городоцького районного суду Львівської області від 27 вересня 2024 року скасувати та ухвалити новий вирок, яким ОСОБА_7 визнати винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 286-1 КК України, та призначити йому покарання у виді 7 років позбавлення волі з позбавленням права керування транспортним засобом строком на 9 років.
В обґрунтування апеляційних вимог прокурор покликається на те, що оскаржений вирок є незаконним, необґрунтованим та ухваленим з істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону, а тому підлягає скасуванню. Вказує, що у матеріалах справи наявні докази, які у повному обсязі доводять вину ОСОБА_7 у пред'явленому йому обвинуваченні за ч. 3 ст. 286-1 КК України, зокрема: протокол огляду ДТП від 22 жовтня 2021 року та схема до нього; висновки експертів №СЕ-19/114-21/19311-ІТ від 15 листопада 2021 року та №СЕ-19/114-21/20008-ІТ від 22 листопада 2021 року; показання алкотестера «Драгер», згідно з яким ОСОБА_7 перебував у стані алкогольного сп'яніння (1,7 проміле); висновок транспортно-трасологічної експертизи №4126-А/2021-т від 28 жовтня 2021 року; висновок транспортно-трасологічної експертизи №СЕ-19/114-21/19038-ІТ від 22 листопада 2021 року, згідно з яким зіткнення автомобіля «Volkswagen Golf», р.н. НОМЕР_1 , з велосипедом відбулось на смузі руху до м. Миколаєва, ближче до її правого краю, на ділянці що передує початку зони осипу скла та дрібних фрагментів деталей транспортних засобів. У цій дорожній ситуації мало місце попутне перехресне зіткнення транспортних засобів і поздовжні осі велосипеда «Gazelle» та автомобіля «Volkswagen Golf», р.н. НОМЕР_1 , в початковий момент зіткнення знаходились під кутом 3?±2? одна відносно іншої; висновок судової автотехнічної експертизи механізму та обставин розвитку ДТП №СЕ-19/114-21/19986-ІТ від 23 листопада 2021 року, згідно з яким у діях водія ОСОБА_7 встановлено невідповідність вимогам п. 12.3 та п. 13.1 ПДР, що є у причинному зв'язку із настанням ДТП.
Зазначає, що ОСОБА_7 у ході слідчого експерименту 9 листопада 2021 року вказав свою версію розвитку ДТП, втім, траєкторію руху велосипеда з моменту виїзду на дорогу, його швидкість, місце виїзду на проїзну частину та відстань, яку останній подолав до місця зіткнення, обвинувачений не вказав.
Звертає увагу, що суд у вироку вказав, що висновок №СЕ-19/114-21/19986-ІТ від 23 листопада 2021 року повністю спростовується висновками експертів №5654 від 13 грудня 2021 року та №25831/25832/25833/22-52 від 11 листопада 2023 року, що свідчить про невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи, оскільки на усі зазначені три експертизи задано різні вихідні дані, що виключає можливість їх взаємовиключення чи спростування один одним. При цьому для проведення експертизи №СЕ-19/114-21/19986-ІТ від 23 листопада 2021 року взято вихідні дані, задані стороною захисту.
Також прокурор зазначає, що у ході судового розгляду за судовим дорученням 16 серпня 2022 року проведено повторний слідчий експеримент за участю ОСОБА_7 , в ході якого останній, на відміну від слідчого експерименту від 9 листопада 2021 року, вказав швидкість велосипеда 10 км/год та відстань 5м, яку, на його думку, подолав велосипедист ОСОБА_11 з моменту зміни напрямку руху до місця зіткнення. При цьому місце виїзду велосипедиста на проїзну частину та траєкторію руху обвинуваченим не вказано. Усі вказані ОСОБА_7 параметри розвитку дорожньо-транспортної пригоди в ході слідчих експериментів 16 серпня 2022 року та 9 листопада 2021 року не можуть бути об'єктивними, оскільки є припущенням та лише частково утворюють криміналістичну версію сторони захисту. При цьому сторона обвинувачення вважає, що цю версію неможливо перевірити та така спрямована на уникнення кримінальної відповідальності.
Прокурор вказує, що у суді першої інстанції заявлено клопотання про визнання висновку експерта №5654 від 13 грудня 2021 року недопустимим доказом, оскільки вказаний висновок був складений 13 грудня 2021 року на підставі заяви адвоката ОСОБА_8 від 2 грудня 2021 року, тобто вже під час перебування обвинувального акту на розгляді в Городоцькому районному суді, що свідчить про самостійне збирання доказів стороною захисту на стадії судового розгляду без судового контролю та в порушення приписів ст. 332 КПК України. Втім, суд у визнанні цього висновку недопустимим доказом відмовив, не взявши до уваги зазначене, а також те, що відсутні вихідні дані, без яких експерт не міг прийти до зробленого висновку, а саме: швидкість руху велосипеда, траєкторія його руху, місце виїзду на дорогу велосипеда). На ст. 8 вироку вказано, що спроможність вихідних даних, які були надані експерту для проведення такої експертизи, перевірялись в подальшому експертами КНДІСЕ, що є незрозумілим для прокурора, оскільки останнім надано інші, більш повні вихідні дані, які обвинуваченим задано вже в ході судового розгляду. Крім цього, ухвалою суду від 16 вересня 2022 року задоволено клопотання сторони захисту та призначено судову автотехнічну експертизу у кримінальному провадженні, виконання якої доручено експертам Київського НДІСЕ.
У ході судового розгляду досліджено висновок судової автотехнічної експертизи №25831/25832/25833/22-52 від 11 листопада 2023 року, який, як зазначено судом, є найбільш повним, належно мотивованим та який покладено в основу виправдувального вироку. Втім, з цього висновку вбачається, що експертами не надано відповіді на деякі поставлені запитання, а також в дослідницькій частині висновку при проведенні моделювання відсутні детальні параметри, які використовувались експертами та на фотознімках (скріншотах) з використаного програмного забезпечення наявні дані, які суперечать зробленим висновкам та іншим матеріалам кримінального провадження. У висновку не описано, як можна побачити, які саме числові параметри, швидкісні та технічні характеристики, автомобіля експертами використано при здійсненні моделювання. Будь-якого підтвердження використання саме параметрів автомобіля, який був учасником ДТП, не наведено.
Як вказує апелянт, у висновку не відображено графічно повну динаміку моделювання та не долучено до такого графічний запис самого моделювання, що виключає можливість перевірити зроблені висновки про предмет повноти дослідження та відображення у програмі дійсних параметрів, які в повному обсязі відповідають об'єктивним даним, відображеним в матеріалах кримінального провадження. При цьому основне запитання чи могло відбутись зіткнення під кутом 2?±3? в місці, на яке вказав ОСОБА_7 , при вказаній ним швидкості керованого автомобіля та велосипеда, відстані, яку подолав велосипед з моменту виїзду на автодорогу до місця зіткнення, якщо в момент виникнення небезпеки автомобіль перебував на відстані 53,3 м, залишається відкритим.
Одночасно прокурор зауважує, що суд першої інстанції при призначенні експертизи до КНДІСЕ, в порушення вимог Інструкції про призначення та проведення судових експертиз та експертних досліджень та Науково-методичних рекомендацій з питань підготовки та призначення судових експертиз та експертних досліджень №53/5 від 8 жовтня 1998 року експертам скеровано усі матеріали кримінального провадження, без зазначення конкретних вихідних даних, що свідчить про істотне порушення вимог кримінального процесуального закону. З огляду на це, прокурор заявив клопотання про призначення повторної судової автотехнічної експертизи, в задоволенні якого необґрунтовано відмовлено судом першої інстанції.
Вказує на безпідставність висновку суду про відсутність ознаки об'єктивної сторони складу злочину, передбаченого ч. 3 ст. 286-1 КК України, а саме перебування обвинуваченого в стані сп'яніння. Суд дійшов до хибного висновку щодо обов'язкової участі понятих при відібранні біологічних зразків на підставі постанови прокурора в порядку ст. 245 КПК України, мотивуючи наявність такого обов'язку в ст. 241 КПК України, оскільки, як неодноразово зазначав Верховний Суд, в тому числі в рішенні у справі №318/1411/18 - відбирання біологічних зразків в особи без участі понятих не вказує на порушення як вимог ч. 3 ст. 245 і ст. 241 КПК України у їх взаємозв'язку, так і приписів ч. 7 ст. 223 КПК України. Крім цього, судом першої інстанції у вироку описано показання свідка ОСОБА_12 - лікаря Городоцької ЦРЛ, яка проводила візуальний огляд ОСОБА_7 , в ході якого виявила в останнього ознаки сп'яніння, однак оцінку таким показанням при вирішенні зазначеного питання щодо відсутності ознак об'єктивної сторони взагалі не надано.
Поряд з тим, суд першої інстанції, на підставі наведених хибних висновків, визнав висновок судової токсикологічної експертизи №4126-А/2021 від 28 жовтня 2021 року, яким в крові ОСОБА_7 виявлено 1,36 проміле та 2,22 проміле в сечі, недопустимим доказом, при цьому протоколи відібрання біологічних зразків сечі та крові від 22 жовтня 2021 року недопустимими доказами не визнав та оцінку таким в оскарженому рішенні не надав, що свідчить про істотне порушення вимог кримінального процесуального закону.
Окрім цього, потерпіла та її представник участі в судових дебатах не брали, однак у вироку судом не описано про наявність заяв про розгляд справи у їх відсутності та думку учасників перед судовими дебатами щодо можливості проведення таких у відсутності потерпілої та її представника взагалі не з'ясовано, що суперечить вимогам ч. 1 ст. 325 КПК України.
У судовому засіданні прокурор ОСОБА_6 подану апеляційну скаргу підтримав та просив таку задовольнити.
Обвинувачений ОСОБА_7 та його захисники ОСОБА_8 , ОСОБА_9 заперечили проти задоволення апеляційних вимог, пославшись на їх безпідставність.
Потерпіла ОСОБА_10 , будучи у встановленому законом порядку повідомленою про час та місце проведення судового засідання, у таке не з'явилась, клопотань про відкладення розгляду справи не подала.
За таких обставин, з огляду на вимоги ч. 4 ст. 405 КПК України, з метою дотримання розумних строків розгляду, колегія суддів вважає за можливе провести апеляційний розгляд у відсутності учасників, що не з'явились.
Заслухавши доповідача, позицію сторін кримінального провадження, перевіривши матеріали кримінального провадження та доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла такого висновку.
Частиною 1 ст. 404 КПК України встановлено, що суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.
Підставами для скасування або зміни судового рішення при розгляді справи в суді апеляційної інстанції, відповідно до вимог ст. 409 КПК України, серед інших, є неповнота судового розгляду, невідповідність висновків суду, викладених у судовому рішенні, фактичним обставинам кримінального провадження, а також істотне порушення вимог кримінального процесуального закону.
Згідно з ч. 1 ст. 410 КПК України неповним визнається судовий розгляд, під час якого залишилися недослідженими обставини, з'ясування яких може мати істотне значення для ухвалення законного, обґрунтованого та справедливого рішення.
За змістом ст. 411 КПК України судове рішення вважається таким, що не відповідає фактичним обставинам кримінального провадження, якщо висновки суду не підтверджуються доказами дослідженими під час судового розгляду і висновки суду, викладені в судовому рішенні містять істотні суперечності.
Відповідно ч. 1 ст. 412 КПК України істотними порушеннями вимог кримінального процесуального закону є такі порушення вимог цього закону, які перешкодили чи могли перешкодити суду ухвалити законне і обґрунтоване судове рішення.
Статтею 370 КПК України встановлено, що судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим та вмотивованим, тобто в тому числі ухвалене з дотриманням вимог кримінального провадження, передбачених цим Кодексом, на підставі об'єктивно з'ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до вимог ст. 94 цього Кодексу, з наведенням належних та достатніх мотивів і підстав його ухвалення.
Законним є судове рішення, постановлене за умови правильного застосування кримінального закону і дотримання при проваджені у справі кримінально-процесуального закону.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об'єктивно з'ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до вимог кримінально-процесуального закону.
Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави для його ухвалення.
Обов'язок доказування обставин, передбачених ст. 91 КПК України, покладений на слідчого та прокурора, які зобов'язані зібрати, перевірити та оцінити докази з метою встановлення обставин, що мають значення для кримінального провадження.
Відповідно до вимог ст. 94 КПК України слідчий, прокурор, слідчий суддя, суд за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, оцінюють кожний доказ з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв'язку для прийняття відповідного процесуального рішення. Жоден доказ не має наперед встановленої сили.
Згідно зі ст. 23 КПК України суд першої інстанції при розгляді справи повинен безпосередньо дослідити всі докази по справі: допитати обвинувачених, потерпілих, свідків, заслухати висновки експертів, оглянути речові докази, оголосити протоколи та інші документи по справі. Тільки після безпосереднього дослідження доказів суд може послатися на них у вироку, обґрунтовуючи свої висновки.
За приписами ч. 1 ст. 373 КПК України виправдувальний вирок ухвалюється у разі, якщо не доведено, що: 1) вчинено кримінальне правопорушення, в якому обвинувачується особа; 2) кримінальне правопорушення вчинене обвинуваченим; 3) в діянні обвинуваченого є склад кримінального правопорушення.
Відповідно до п. 1 ч. 3 ст. 374 КПК України у мотивувальній частині вироку, у разі визнання особи виправданою, зазначаються: формулювання обвинувачення, яке пред'явлене особі і визнане судом недоведеним, а також підстави для виправдання обвинуваченого з зазначенням мотивів, з яких суд відкидає докази обвинувачення.
Таким чином, судове рішення у кримінальному провадженні є актом правосуддя, покликаним забезпечити захист гарантованих Конституцією України прав і свобод людини, правопорядку та здійснення проголошеного Конституцією принципу верховенства права.
Однак судом першої інстанції вищезазначені вимоги кримінального процесуального закону не були дотримані, внаслідок чого, як правильно вказує в своїй апеляційній скарзі прокурор, було допущено неповноту судового розгляду, суд дійшов висновку, який не відповідає фактичним обставинам справи, не належним чином перевірив обґрунтованість пред'явленого ОСОБА_7 обвинувачення та не дав відповідну оцінку доказам у цьому кримінальному провадженні, не навів у своєму рішенні й доказів, які беззаперечно підтверджували б невинуватість ОСОБА_7 у вчиненні інкримінованого йому кримінального правопорушення, а з тих, які наведені, залишилось незрозумілим, що вони підтверджують чи спростовують, а також допустив істотні порушення вимог кримінального процесуального закону, які перешкодили суду ухвалити законне та обґрунтоване судове рішення.
Суд першої інстанції у мотивувальній частині вказаного вироку не надав оцінки з точки зору належності, допустимості та достовірності доказам, на які вказувала під час судового розгляду сторона обвинувачення, допустив при їх оцінці вибірковість, надавши перевагу одним доказам та без належного спростування не дав правову оцінку всім дослідженим доказам в їх сукупності.
Так, своє рішення про визнання ОСОБА_7 невинуватим у пред'явленому йому обвинуваченні та його виправдання суд першої інстанції обґрунтував тим, що дослідженими доказами у межах цього провадження не встановлено даних, які доводили б порушення з боку водія ОСОБА_7 вимог п.п. 1.5, 1.10 Р.І., п.п.2.3 «б», «2.3 «д», 2.9 «а» Р.2, п.12.3 Р.12, п.13.1 Р.13 Правил дорожнього руху, відтак твердження в обвинувальному акті з цього приводу поза розумним сумнівом в ході судового розгляду не доведені.
З такими висновками суду не можна погодитись, оскільки судом першої інстанції взято до уваги висновок судової автотехнічної експертизи №25831/25832/25833/22-52 від 11 листопада 2023 року, при цьому судом не надано належної оцінки даним висновку експерта №СЕ-19/114-21/19986-ІТ від 23 листопада 2021 року в частині, яка доводить невідповідність дій ОСОБА_7 вимогам п. 12.3 та 13.1 ПДР.
При цьому поза увагою залишились доводи сторони обвинувачення про те, що для проведення експертиз №СЕ-19/114-21/19986-ІТ від 23 листопада 2021 року, №5654 від 13 грудня 2021 року (яка була проведена за ініціативою сторони захисту) та №25831/25832/25833/22-52 від 11 листопада 2023 року були взяті різні вихідні дані, що виключає їх можливість спростування один одним.
Колегія суддів погоджується з апеляційними доводами про те, що у висновку судової автотехнічної експертизи №25831/25832/25833/22-52 від 11 листопада 2023 року не надано відповідей на деякі поставлені запитання, а в дослідницькій частині висновку, при проведенні моделювання, відсутні детальні параметри, які використовувались експертами; не описано, як можна побачити, які саме числові параметри, швидкісні та технічні характеристики, автомобіля експертами використано при здійсненні моделювання; будь-якого підтвердження використання саме параметрів автомобіля, який був учасником ДТП, не наведено.
Як слушно вказує апелянт, у висновку не відображено графічно повну динаміку моделювання та не долучено до такого графічний запис самого моделювання, що виключає можливість перевірити зроблені висновки про предмет повноти дослідження та відображення у програмі дійсних параметрів, які в повному обсязі відповідають об'єктивним даним, відображеним в матеріалах кримінального провадження. При цьому основне запитання чи могло відбутись зіткнення під кутом 2?±3? в місці, на яке вказав ОСОБА_7 , при вказаній ним швидкості керованого автомобіля та велосипеда, відстані, яку подолав велосипед з моменту виїзду на автодорогу до місця зіткнення, якщо в момент виникнення небезпеки автомобіль перебував на відстані 53,3 м, залишається невирішеним.
Попри те, що прокурором було заявлене клопотання про проведення повторної судової авто-технічної експертизи, у задоволенні такого було відмовлено.
Крім цього, апеляційний суд погоджується з доводами сторони обвинувачення про хибність висновку суду першої інстанції щодо обов'язкової участі понятих при відібранні біологічних зразків у ОСОБА_7 , оскільки, як виснував Верховний Суд у постанові від 14 липня 2020 року у справі №318/1411/18, відповідно до положень частини 3 ст. 245 КПК відбирання біологічних зразків у особи здійснюється за правилами, передбаченими статтею 241 цього Кодексу. Водночас, у ч. 3 ст. 245 КПК містяться відповідні гарантії, встановлені законодавцем саме для відбирання біологічних зразків у особи, у разі відмови особи добровільно надати біологічні зразки слідчий суддя, суд за клопотанням сторони кримінального провадження, що розглядається в порядку, передбаченому статтями 160-166 цього Кодексу, має право дозволити слідчому, прокурору (або зобов'язати їх, якщо клопотання було подано стороною захисту) здійснити відбирання біологічних зразків примусово.
Тобто Верховний Суд роз'яснив, що відбирання біологічних зразків у особи без участі понятих не вказує на порушення як вимог ч. 3 ст. 245 і ст. 241 КПК у їх взаємозв'язку, так і приписів ч. 7 ст. 223 КПК.
Аналогічний підхід було застосовано і в постанові Верховного Суду від 24 квітня 2019 року (провадження № 51-10384км18), де колегія суддів вказала, що положеннями ч. 3 ст. 245 КПК визначено, що відібрання біологічних зразків у особи здійснюється за правилами, передбаченими ст. 241 цього Кодексу, яка, у свою чергу, не містить вимог щодо обов'язкової участі понятих під час слідчої дії; при цьому ч. 7 ст. 223 КПК передбачає обов'язкову участь понятих саме при освідуванні особи, а не під час відібрання біологічних зразків у особи.
Із матеріалів кримінального провадження убачається, що відбирання біологічних зразків у ОСОБА_7 було здійснено відповідно до вимог ст. 245 КПК на підставі постанови прокурора та за наявності добровільної згоди ОСОБА_7 , що засвідчено його підписом у протоколах добровільного надання зразків для експертизи від 22 жовтня 2021 року (т. 1, а.с. 100-101, 102-103).
З огляду на наведене, на переконання колегії суддів, суд першої інстанції не сформулював належним чином висновки щодо обґрунтованості виправдання ОСОБА_7 , не зазначив у вироку конкретних підстав, через які аргументи сторони обвинувачення визнав необґрунтованими та не задовольнив вказане вище клопотання прокурора, чим допустив неповноту судового розгляду, яка в свою чергу призвела до неправильних висновків суду, які не відповідають фактичним обставинам справи, покладених в основу виправдувального вироку.
Колегія суддів у цьому випадку дійшла висновку, що вищезазначені істотні порушення є процесуально неприпустимими при судовому розгляді, оскільки в такий спосіб порушуються норми кримінального процесуального закону та загальні засади забезпечення права на захист, презумпції невинуватості та забезпечення доведеності вини, безпосередності дослідження доказів і змагальності сторін у процесі, законності та одночасно обґрунтованості судового рішення, що передбачено як обов'язкова вимога у ст. 370 КПК України.
Без усунення протиріч в цій частині апеляційний розгляд є неповним, тому колегія суддів вважає, що, виходячи із загальних засад кримінального провадження, а саме з вимог п.п. 15, 16 ч. 1 ст. 7 КПК України, ч. 6 ст. 22 КПК України та ст. 23 КПК України, вирок Городоцького районного суду Львівської області від 27 вересня 2021 року підлягає скасуванню з направленням кримінального провадження на новий розгляд до суду першої інстанції.
Відповідно до норм ч. 1 ст. 412 КПК України порушення вимог КПК України, які перешкодили чи могли перешкодити суду ухвалити законне та обґрунтоване рішення, є істотним порушеннями вимог кримінального процесуального закону, що згідно п. 3 ч. 1 ст. 409 КПК України є підставою для скасування або зміни судового рішення при розгляді справи в суді апеляційної інстанції.
Оскільки суд апеляційної інстанції відповідно до положень ст. 404 КПК України не вправі встановлювати й доказувати факти, які не були встановлені та не доведені судом першої інстанції, долучати до матеріалів провадження докази, які не були предметом дослідження місцевого суду, колегія суддів позбавлена можливості дійти однозначного висновку щодо правильності застосування судом першої інстанції закону України про кримінальну відповідальність.
Колегія суддів позбавлена також і можливості винесення кінцевого рішення у даному кримінальному провадженні, оскільки відповідно до п. 19 ч. 1 ст. 7, ч.ч. 2, 3 ст. 26 КПК України сторони кримінального провадження є вільними у використанні своїх прав у межах та у спосіб, передбачений цим Кодексом, а суд у кримінальному провадженні вирішує лише ті питання, які винесені на його розгляд сторонами та віднесені до його повноважень цим Кодексом.
Згідно з нормами ч. 6 ст. 9 КПК України у випадках, коли положення того ж Кодексу не регулюють або неоднозначно регулюють питання кримінального провадження, застосовуються загальні засади кримінального провадження, визначені ч. 1 ст. 7 того ж Кодексу.
Беручи до уваги той факт, що діючим КПК України в перелік істотних порушень кримінального процесуального закону, передбачених ст. 412 КПК України та підстав для призначення нового розгляду в суді першої інстанції не входять вищезазначені порушення вимог кримінального процесуального закону, виходячи із загальних засад кримінального провадження, а саме з вимог п.п. 10, 15, 16 ч. 1 ст. 7 КПК України та ст. 23 КПК України, відповідно до яких до загальних засад відноситься презумпція невинуватості та забезпечення доведеності вини, змагальність сторін та свобода в поданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, а також безпосередність дослідження показань, речей і документів, оскаржуваний вирок суду підлягає скасуванню з призначенням нового судового розгляду у суді першої інстанції.
Враховуючи вимоги ч. 2 ст. 415 КПК України, відповідно до яких, призначаючи новий розгляд у суді першої інстанції, суд апеляційної інстанції не має права вирішувати наперед питання про доведеність чи недоведеність обвинувачення, достовірність або недостовірність доказів, переваги одних доказів над іншими, колегія суддів не входить в обговорення питань щодо доведеності винуватості ОСОБА_7 у вказаному кримінальному правопорушенні, правильності кваліфікації дій обвинуваченого тощо, оскільки ці обставини підлягають перевірці під час нового судового розгляду.
Під час нового розгляду кримінального провадження суду першої інстанції необхідно врахувати наведене, повно й всебічно, з дотриманням вимог кримінального та кримінального процесуального закону, проаналізувати докази у кримінальному провадженні, дати їм юридичну оцінку з огляду на їх достовірність, допустимість та достатність, з урахуванням положень, передбачених ст.ст. 17, 23, 94, 95 КПК України, з дотриманням прав учасників процесу, перевірити доводи, зазначені в апеляційній скарзі прокурора, а також розглянути питання з приводу заявленого стороною обвинувачення клопотання про здійснення певних слідчих і процесуальних дій, які залишилися не вирішеними під час судового розгляду, оскільки це певною мірою може вплинути на об'єктивність та неупередженість встановлення фактичних обставин подій та питання винності чи навпаки невинуватості ОСОБА_7 і, в залежності від цього, постановити законне, обґрунтоване та справедливе рішення.
Виходячи з вищевикладеного, апеляційна скарга прокурора підлягає частковому задоволенню, а вирок Городоцького районного суду Львівської області від 27 вересня 2021 року щодо ОСОБА_7 , - скасуванню з призначенням нового розгляду у суді першої інстанції.
Керуючись ст.ст. 404, 407, 409, 419 КПК України, колегія суддів
апеляційну скаргу прокурора Львівської обласної прокуратури ОСОБА_6 задовольнити частково.
Вирок Городоцького районного суду Львівської області від 27 вересня 2024 року щодо ОСОБА_7 скасувати.
Призначити новий розгляд кримінального провадження щодо ОСОБА_7 за ч. 3 ст. 286-1 КК України у Городоцькому районному суді Львівської області.
Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення та оскарженню в касаційному порядку не підлягає.
Судді:
ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4