Справа № 591/11090/25
Провадження № 2/591/2703/25
12 грудня 2025 року м. Суми
Зарічний районний суд м. Суми в складі:
головуючого судді Косар А. І.
розглянув в порядку письмового провадження
цивільну справу № 591/11090/25
сторони та інші учасники справи:
позивач: ТОВАРИСТВО З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ «ДІДЖИ ФІНАНС»,
представлене керівником Романенко Михайлом Едуардовичем
відповідач ОСОБА_1
про стягнення заборгованості за кредитним договором
У вересні 2025 року ТОВАРИСТВО З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ «ДІДЖИ ФІНАНС» через представника подало до Зарічного районного суду м. Суми позов до ОСОБА_1 , у якому просить стягнути заборгованість за Кредитним договором №102754319 від 13.07.2021 у розмірі 31 955.00 грн, суму сплаченого судового збору у розмірі 2 422.40 грн, витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 5 000.00 грн.
Заявлені позовні вимоги мотивовано тим, що на підставі договору факторингу позивач набув право вимоги до відповідача за Кредитним договором №102754319 від 13.07.2021 у розмірі 31 955.00 грн, укладеного між ТОВ «МІЛОАН» та ОСОБА_1 .
Позиція відповідача
Відповідачу визначений судом строк відзив не подав.
Заяви, клопотання, процесуальні дії у справі
Ухвалою Зарічного районного суду м. Суми від 06 жовтня 2025 року позовна заява прийнята до розгляду та відкрито провадження у справі. Розгляд справи призначено в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.
Представнику позивача документ в електронному вигляді (ухвала про відкриття провадження, повістка-повідомлення) було надіслано в його електронний кабінет.
Відповідачу документи (ухвала про відкриття провадження, повістка-повідомлення) у паперовому вигляді було надіслано за зареєстрованим у встановленому законом порядку місцем проживання відповідача, однак поштові відправлення було повернуто до суду з відміткою «за закінченням терміну зберігання».
Так, відповідно до правової позиції, викладеної у постанові Верховного Суду від 13.05.2024 у справі № 755/4829/23, відповідач був належним чином повідомлений про дату, час і місце розгляду справи, що підтверджується відповідними поштовими відправленнями, які повернулися до суду з відмітками «за закінченням терміну зберігання», «адресат відсутній за вказаною адресою», що є належним повідомленням учасника справи.
Відповідно до статті 44 Цивільного процесуального кодексу (ЦПК) України, учасники судового процесу та їх представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається.
Відповідно до частини 3 статті 13 ЦПК України особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.
Заяву із запереченнями щодо розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження у визначений судом строк відповідач не подав.
Суд вирішує спір за наявними матеріалами справи.
Дослідивши матеріали справи і оцінивши отримані докази, суд приходить до наступного.
встановив:
Фактичні обставини, встановлені судом
Судом встановлено, що 13.07.2021 між ТОВАРИСТВОМ З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ «МІЛОАН» та ОСОБА_1 був укладений договір про споживчий кредит №102754319.
Згідно умов пунктів 1.2-1.4 договору сума (загальний розмір) кредиту становить 7 000.00 грн, кредит надається строком на 15 днів з 13.07.2021 (строк кредитування). Термін (дата) повернення кредиту і сплати комісії за надання кредиту та процентів за користування кредитом (дата платежу): 28.07.2021.
Згідно з пунктом 1.5.1. комісія за надання кредиту 1 330.00 грн, яка нараховується за ставкою 19.00 відсотків від суми кредиту одноразово.
За змістом пункту 1.5.2 договору проценти за користування кредитом 2 625.00 грн, які нараховуються за ставкою 2.50 відсотків від фактичного залишку кредиту за кожен день строку користування кредитом.
Стандартна (базова) процентна ставка за користування кредитом становить 5.00 відсотків від фактичного залишку кредиту за кожен день користування кредитом (пункт 1.6 договору).
Тип процентної ставки за цим Договором: фіксована. Особливості нарахування процентів визначені п.п.2.2,.2.3 цього Договору (пункт 1.7 договору).
Аналогічні умови кредитування погоджені сторонами у Паспорті споживчого кредиту № 102754319.
У Анкеті-заяві на кредит № 102754319, створений ОСОБА_1 13.07.2021, вказано, що замовлена сума кредиту становила 7 000.00 грн, погоджена сума кредиту склала 7 000.00 грн.
Також у Анкеті-заяві зазначені умови кредитування, які відповідають умовам договору та паспорту споживчого кредиту.
Факт перерахування ОСОБА_1 кредитних коштів у сумі 7 000.00 грн за договором про споживчий кредит №102754319 підтверджується платіжним дорученням № 29854443 від 13.07.2021.
Таким чином, суд вважає доведеним, що 13.07.2021 між ТОВАРИСТВОМ З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ «МІЛОАН» та ОСОБА_1 , був укладений договір про споживчий кредит №102754319, на підставі якого між сторонами виникло зобов'язання на визначених у договорі умовах.
13.10.2021 між ТОВ «МІЛОАН» та ТОВ «ДІДЖИ ФІНАНС» укладено Договір факторингу №10Т, відповідно до умов якого ТОВ «МІЛОАН» відступило ТОВ «ДІДЖИ ФІНАНС» право вимоги до позичальників, у тому числі за Договором про споживчий кредит № 102754319 від 13.07.2021 укладеним між ТОВ «МІЛОАН» та ОСОБА_1 .
Відповідно до витягу з Реєстру боржників до Договору факторингу №10Т від 13.10.2021 ТОВ «ДІДЖИ ФІНАНС» набуло права грошової вимоги до відповідача в сумі 31 955.00 грн.
Платіжними інструкціями № 10 від 04.10.2021, № 4 від 03.12.2021, № 10 від 10.01.2022, № 1940 від 03.02.2022, № 5 від 29.06.2022, № 2685 від 03.11.2022, № 2686 від 03.11.2022, № 2834 від 02.12.2022, № 2833 від 02.12.2022, № 3017 від 03.01.2023, № 3018 від 03.01.2023, № 3172 від 02.02.2023, №3171 від 02.02.2023, № 3342 від 02.03.2023, № 3341 від 02.03.2023, № 3602 від 04.04.2023, № 3803 від 04.05.2023, № 3802 від 04.05.2023, № 4019 від 04.06.2023, № 4018 від 04.06.2023, № 4217 від 04.07.2023, № 4216 від 04.07.2023, № 4422 від 03.08.2023, № 4421 від 03.08.2023, № 4597 від 05.09.2023, № 4599 від 05.09.2023, № 4596 від 05.09.2023, № 4795 від 03.10.2023, № 4794 від 03.10.2023, здійснена оплата згідно Договору факторингу № 10Т від 13.10.2021.
Враховуючи, що умови кредитного договору ОСОБА_1 не були виконані, кредитні кошти у встановлені договором строки не повернуті, згідно з реєстром Боржників до Договору факторингу №10Т від 13.10.2021, ТОВ «ДІДЖИ ФІНАНС» набуло права грошової вимоги до ОСОБА_1 у розмірі 31 955.00 грн, яка складається з 7 000.00 грн - заборгованості за основною сумою боргу; 23 625.00 грн - заборгованості за відсотками; 1 330.00 - заборгованості за комісією.
Мотиви, з яких виходить Суд, та застосовані норми права
Кожна особа має право в порядку, встановленому законом, звернутися за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів (частина перша статті 4 ЦПК).
Суд розглядає цивільні справи не інакше, як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі (частина перша статті ЦПК).
Згідно з частиною першою статті 81 ЦПК кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Відповідно до статті 3 Закону України «Про електронну комерцію», електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків та оформлена в електронній формі.
Згідно зі статтею 12 Закону України "Про електронну комерцію" , якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України "Про електронний цифровий підпис", за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.
Правова позиція щодо застосування вказаних норм чинного законодавства викладена у постанові Верховного Суду від 09.09.2020 у справі № 732/670/19.
З укладенням договору у позичальника виник обов'язок повернути банку кредит та відсотки за договором у строки та в розмірах чітко встановлених графіком погашення кредитної заборгованості, у разі прострочення якого кредитор має право достроково стягнути заборгованість за кредитом та відсотками.
При укладенні договору сторони керувалися частиною першою статті 634 ЦК, за якою договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.
ТОВ «МІЛОАН» свої зобов'язання перед відповідачем виконав в повному обсязі, надавши йому, визначені договором кредитні кошти, натомість відповідач ОСОБА_1 взяті на себе за договором зобов'язання перед ТОВ «МІЛОАН», не виконав, оскільки не вносив платежі, передбачені умовами кредитного договору, та проценти за користування кредитом. У зв'язку з відсутністю здійснення платежів на виконання умов кредитного договору у відповідача утворилась заборгованість.
ТОВ «ДІДЖИ ФІНАНС» є новим кредитором за кредитним договором №102754319 від 13.07.2021 на підставі укладеного між позивачем та ТОВ «МІЛОАН» Договору відступлення прав вимог №10Т від 13.10.2021. Відтак, у нього виникло право вимоги до відповідача.
За змістом стст.3,6,627 ЦК в Україні діє принцип свободи договору, відповідно до якого сторони є вільними в укладанні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
За змістом стст. 626, 628 ЦК, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Згідно з стст.526, 530 ЦК, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства. Якщо у зобов'язанні встановлений строк його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк.
Згідно з статтею 610 ЦК, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Відповідно до статті 629 ЦК, договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Згідно з статтею 526 ЦК, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства.
У відповідності до статті 1054 ЦК, за кредитним договором банк або інша фінансова установа зобов'язується надати грошові кошти позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Згідно з частиною другою статті 1056-1 ЦК, розмір процентів, тип процентної ставки (фіксована або змінювана) та порядок їх сплати за кредитним договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів на дату укладення договору.
До відносин за кредитним договором застосовуються положення цього кодексу, що регулюють договір позики.
Згідно зі статтею 1049 ЦК позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.
Матеріалами справи підтверджується, що позичальник допустив неналежне виконання зобов'язань за кредитним договором, у зв'язку з чим виникла заборгованість, яка добровільно не сплачена. Враховуючи зазначене, з урахуванням обставин та підтверджуючих документів, суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог ТОВ «ДІДЖИ ФІНАНС» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за основним боргом та відсотками.
Щодо стягнення з відповідача на користь позивача суми заборгованості по комісії в розмірі 1 330.00 грн, суд дійшов до такого.
Відповідно до абз. 3 частини 4 статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів» (у редакції станом на 01.01.2017), кредитодавцю забороняється встановлювати у договорі про надання споживчого кредиту будь-які збори, відсотки, комісії, платежі тощо за дії, які не є послугою у визначенні цього Закону. Умова договору про надання споживчого кредиту, яка передбачає здійснення будь-яких платежів за дії, які не є послугою у визначенні цього Закону, є нікчемною.
10.06.2017 набрав чинності Закон України «Про споживче кредитування» від 15.11.2016 № 1734-VІІІ.
Цей Закон визначає загальні правові та організаційні засади споживчого кредитування в Україні відповідно до міжнародно-правових стандартів у цій сфері, у зв'язку з чим, у Законі України «Про захист прав споживачів» текст статті 11 викладено в такій редакції: «Цей Закон застосовується до відносин споживчого кредитування у частині, що не суперечить Закону України «Про споживче кредитування».
Відповідно до ч. 1 та 2 статті 11 Закону України «Про споживче кредитування», після укладення договору про споживчий кредит кредитодавець на вимогу споживача, але не частіше одного разу на місяць, у порядку та на умовах, передбачених договором про споживчий кредит, безоплатно повідомляє йому інформацію про поточний розмір його заборгованості, розмір суми кредиту, повернутої кредитодавцю, надає виписку з рахунку/рахунків (за їх наявності) щодо погашення заборгованості, зокрема інформацію про платежі за цим договором, які сплачені, які належить сплатити, дати сплати або періоди у часі та умови сплати таких сум (за можливості зазначення таких умов у виписці), а також іншу інформацію, надання якої передбачено цим Законом, іншими актами законодавства, а також договором про споживчий кредит.
Правилами частини 5 статті 12 Закону України «Про споживче кредитування» визначено, що умови договору про споживчий кредит, які обмежують права споживача порівняно з правами, встановленими цим Законом, є нікчемними.
Таким чином, Законом України «Про споживче кредитування» безпосередньо передбачено право банку встановлювати у кредитному договорі комісію за обслуговування кредиту.
На виконання вимог, у тому числі, пункту 4 частини першої статті 1 та частини 2 статті 8 Закону України «Про споживче кредитування», Правління Національного банку України постановою від 08.06.2017 № 49 затвердило Правила розрахунку банками України загальної вартості кредиту для споживача та реальної річної процентної ставки за договором про споживчий кредит (далі - Правила про споживчий кредит). Цією ж постановою визнано такою, що втратила чинність, постанову Правління Національного банку України від 10.05.2017 № 168 «Про затвердження Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту».
Відповідно до пункету 5 Правил про споживчий кредит, банк надає споживачу детальний розпис складових загальної вартості кредиту у вигляді графіка платежів (згідно зі строковістю, зазначеною у договорі про споживчий кредит, - щомісяця, щокварталу тощо) у розрізі сум погашення основного боргу, сплати процентів за користування кредитом, вартості всіх додаткових та супутніх послуг банку та кредитного посередника (за наявності) за кожним платіжним періодом, за формою, наведеною в додатку 2 до цих Правил.
Банк має право обчислювати загальні витрати за споживчим кредитом, базуючись на припущенні, що платежі за послуги банку залишатимуться незмінними та застосовуватимуться протягом строку дії договору про споживчий кредит, якщо договір про споживчий кредит містить умови, що дозволяють зміну процентної ставки та/або інших платежів за послуги банку, включених до загальних витрат за споживчим кредитом, і така зміна не може бути визначена на момент обчислення загальної вартості кредиту та реальної річної процентної ставки (пункт 8 Правил про споживчий кредит).
Згідно з додатком 1 до Правил про споживчий кредит, загальні витрати за споживчим кредитом, тобто витрати споживача, уключаючи проценти за користування кредитом, комісії та інші обов'язкові платежі за додаткові та супутні послуги банку (у тому числі за ведення рахунків) та кредитного посередника (за наявності), які сплачуються споживачем і пов'язані з отриманням, обслуговуванням і поверненням кредиту.
З урахуванням викладеного, комісія за обслуговування кредитної заборгованості може включати плату за надання інформації про стан кредиту, яку споживач вимагає частіше одного разу на місяць. Умова договору про споживчий кредит, укладеного після набуття чинності Законом України «Про споживче кредитування» (10.06.2017), щодо оплатності інформації про стан кредитної заборгованості, яку споживач вимагає один раз на місяць, є нікчемною відповідно до частин першої та другої статті 11, частини п'ятої статті 12 Закону України «Про споживче кредитування».
Такого висновку дійшла Велика Палата Верховного Суду у постанові від 13.07.2022 у справі № 496/3134/19 (провадження № 14-44цс21).
За умовами укладеного Кредитного договору №102754319 від 13.07.2021 встановлено комісію пов'язану з наданням кредиту: 1 330.00 грн, яка нараховується за ставкою 19.00 відсотків від суми кредиту одноразово.
Відповідно до частини першої статті 509 ЦК зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов'язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Таким чином, за змістом загальних норм права об'єктом зобов'язання не можуть бути дії, які одна із сторін вчиняє на власну користь (аналогічні висновки викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 13.07.2022 у справі №496/3134/19 (пункти 28, 29), у справі №363/1834/17 (пункт 27).
Тому у кредитних відносинах економічною метою кредитодавця є повернення суми кредиту та одержання процентів за користування кредитом. Кредитодавець заінтересований у своєчасному виконанні позичальником обов'язків за кредитним договором, для чого позичальник має бути поінформований про строки i суми належних платежів (аналогічний висновок, викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 13.07.2022 у справі №496/3134/19 (пункт 31.25)).
Розрахунок для позичальника суми його чергового платежу, суми дострокового повернення заборгованості, а також інформування позичальника у вигляді SMS-повідомлень, довідок за телефоном, електронною поштою, через інтернет-сервіс банку або в іншій формі щодо суми платежу, щодо стану кредитної заборгованості, щодо надходження та зарахування коштів на рахунок для повернення заборгованості, щодо зарахування коштів платежу на рахунок для погашення заборгованості тощо, є діями, які банк вчиняє, насамперед, на власну користь. Надання за ціною встановленої у кредитному договорі комісії інших послуг за обслуговування, не пов'язаних із інформуванням позичальника, не передбачено.
Банкам забороняється вимагати від клієнта придбання будь-яких товарів чи послуг від банку або від спорідненої чи пов'язаної особи банку як обов'язкову умову надання банківських послуг (частина третя статті 55 Закону «Про банки і банківську діяльність»), однією із яких є розміщення залучених у вклади (депозити), у тому числі на поточні рахунки, коштів та банківських металів від свого імені, на власних умовах та на власний ризик (пункт 3 частини третьої статті 47 цього Закону), зокрема надання споживчого кредиту. Тому банк не може стягувати з позичальника платежі за дії, які він вчиняє на власну користь (ведення кредитної справи, договору, розрахунок і облік заборгованості за кредитним договором тощо), чи за дії, які позичальник вчиняє на користь банку (наприклад, прийняття платежу від позичальника), чи за дії, що їх вчиняє банк або позичальник з метою встановлення, зміни, припинення правовідносин (укладення кредитного договору, внесення до нього змін тощо). Інакше кажучи, банк неповноважний стягувати з позичальника плату (комісію) за обслуговування, встановленому у договорі, який підписали сторони, оскільки такі дії не становлять банківську послугу, яку замовив позичальник (або супровідну до неї), а є наслідком реалізації прав та обов'язків банку за кредитним договором і відповідають економічним потребам лише самого банку.
Принципи справедливості, добросовісності та розумності є фундаментальними засадами цивільного законодавства та основами зобов'язання (пункт 6 частини першої статті 3, частина третя статті 509 ЦК), спрямованими, зокрема, на реалізацію правовладдя та встановлення меж поведінки у цивільних відносинах. Добросовісність у діях їхнього учасника означає прагнення сумлінно використовувати цивільні права і сумлінно виконувати цивільні обов'язки, у тому числі передбачати можливість завдання своїми діями, бездіяльністю шкоди правам та інтересам інших осіб.
З урахуванням принципів справедливості та добросовісності на позичальника не можна покладати обов'язок сплачувати платежі за послуги, за отриманням яких він до кредитодавця фактично не звертався. Недотримання вказаних принципів призводить до порушення прав та інтересів учасників цивільного обороту. Виконання позичальником умов кредитного договору, встановлених із порушенням зазначених принципів, не приводить ці умови у відповідність до засад цивільного законодавства.
Відтак, положення Кредитного договору №102754319 від 13.07.2021 про сплату позичальником на користь банку комісійної винагороди, пов'язаної з наданням кредиту, у розмірі 1 330.00 грн суперечать положенням чч. 1, 2 статті 11 Закону України «Про споживче кредитування» і є нікчемними з моменту укладення цього правочину, а вимога щодо стягнення заборгованості за комісією у розмірі 1 330.00 грн задоволенню не підлягає.
Частиною 1 статті 79 ЦПК передбачено, що достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.
Відповідно до статті 80 ЦПК достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Згідно з чч. 1, 5-6 статті 81 ЦПК кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Відповідно до статті 89 ЦПК суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Будь-яких належних та допустимих доказів в підтвердження існування істотних обставин у відповідача, які слугували б поважною причиною невиконання взятих на себе зобов'язань, суду не надано.
25.07.2025 позивачем на адресу відповідача скеровувалась досудова вимога, щодо погашення заборгованості за кредитним договором. Однак, станом на день розгляду справи, вказана вимога відповідачем була проігнорована, зобов'язання за кредитним договором належним чином ним не виконано.
Таким чином, зважаючи на те, що відповідач порушив умови кредитного договору, у добровільному порядку ухилявся від сплати заборгованості за таким, суд дійшов висновку, що з відповідача на користь позивача необхідно стягнути заборгованість за Договором про споживчий кредит №102754319 від 13.07.2021 у загальному розмірі 30 625.00 грн, яка складається з: 7 000.00 грн - заборгованості за основною сумою боргу; 23 625.00 грн - заборгованості за відсотками.
В іншій частині позовні вимоги задоволенню не підлягають.
Європейський суд з прав людини вказав що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).
Щодо розподілу судових витрат між сторонами
Відповідно до чч. Першої, третьої статті 133 ЦПК, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Понесення позивачем судових витрат у виді судового збору в розмірі 2 422.40 грн із застосуванням понижуючого коефіцієнта 0,8, що передбачено частиною третьою статті 4 Закону України «Про судовий збір» підтверджено випискою про зарахування судового збору до спеціального фонду державного бюджету України.
Відповідно до статті141 ЦПК, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Враховуючи вищенаведене, з відповідача на користь позивача підлягає стягненню судовий збір у розмірі 2 321.58 грн пропорційно розміру задоволених позовних вимог, виходячи з розрахунку: 30 625 грн (розмір задоволених позовних вимог) * 2 422.40 грн (сума сплаченого судового збору) / 31 955.00 грн (розмір заявлених позовних вимог) = 2 321.58 грн.
Щодо стягнення з відповідача на користь позивача понесених ним витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 5 000.00 грн, суд зазначає наступне.
Згідно з частиною першою статті 137 ЦПК витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
У відповідності до частини другої статті 137 ЦПК, за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Відповідно до частини третьої статті 137 ЦПК для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
При стягненні витрат на правову допомогу слід враховувати, що особа, яка таку допомогу надавала, має бути адвокатом (стаття 6 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність») або іншим фахівцем у галузі права незалежно від того, чи така особа брала участь у справі на підставі довіреності, чи відповідного договору (стст.12,46,56 ЦПК). Витрати на правову допомогу мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат. Таким чином, якщо стороною буде документально доведено, що нею понесено витрати на правову допомогу, а саме: надано договір на правову допомогу, акт приймання-передачі наданих послуг, платіжні документи про оплату таких послуг, розрахунок таких витрат, то у суду відсутні підстави для відмови у стягненні таких витрат стороні, на користь якої ухвалено судове рішення.
При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.
У постанові Об'єднаної палати Верховного Суду від 03.10.2019 у справі №922/445/19 висловлено правову позицію, згідно якої розмір витрат на оплату професійної правничої допомоги адвоката встановлюється і розподіляється судом згідно з умовами договору про надання правничої допомоги при наданні відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, як уже сплаченої, так і тієї, що лише підлягає сплаті (буде сплачена) відповідною стороною або третьою особою.
Судом встановлено та підтверджується матеріалами справи, що між ФОП ОСОБА_2 та ТОВ «ДІДЖИ ФІНАНС» у особі директора Раманенко М. Е. 05.05.2025 укладено договір про надання правової допомоги № 01-05/05.
На підтвердження розміру судових витрат на професійну правничу допомогу адвокатом, окрім договору про надання професійної правничої допомоги №01-05/05 від 05.05.2025, додано Акт №472 від 31.07.2025 до Договору про надання правової допомоги №01-05/05 від 05.05.2025, на суму 5 000.00 грн.
З урахуванням процесуальної позиції відповідача, який не заявляє клопотання про зменшення витрат на професійну правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонамиа також принципу співмірності, складності справи, обсягу виконаної адвокатом роботи, пояснень та значимості таких дій у справі, пропорційність витрат до предмету спору та обсягу фактично наданих послуг і результатів розгляду справи, суд дійшов висновку про достатність правових підстав для стягнення з відповідача на користь позивача витрат на правничу допомогу у розмірі 5 000.00 грн.
Керуючись стст. 7, 141, 191, 247, 258, 259, 263-265, 268, 272, 352, 354-355 Цивільного процесуального кодексу України, суд, -
Ухвалив:
Позов задовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 ) на користь ТОВАРИСТВА З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ «ДІДЖИ ФІНАНС» (код ЄДРПОУ: 42649746) заборгованість за Кредитним договором № 102754319 від 13.07.2021 у розмірі 30 625 (тридцять тисяч шістсот двадцять п'ять) грн 00 коп. з яких:
7 000.00 грн - заборгованості за основною сумою боргу;
23 625.00 грн - заборгованості за відсотками.
У задоволенні позовних вимог в іншій частині - відмовити.
Стягнути з ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 ) на користь ТОВАРИСТВА З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ «ДІДЖИ ФІНАНС» (код ЄДРПОУ: 42649746) в рахунок відшкодування понесених судових витрат по сплаті судового збору за подання позову 2 321.58 грн та 5 000.00 грн витрат на професійну правничу допомогу, а усього 7 321 (сім тисяч триста двадцять одна) грн 58 коп.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Сумського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Якщо в судовому засіданні було проголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення (частина п'ята статті 268 ЦПК).
Інформація про сторони та інших учасників справи:
позивач ТОВАРИСТВО З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ «ДІДЖИ ФІНАНС» код ЄДРПОУ: 42649746; місце знаходження юридичної особи: вул. Авіаконструктора Ігоря Сікорського, 8, м. Київ, 04112, Україна; керівник Романенко Михайло Едуардович РНОКПП: НОМЕР_2 , адреса: вул. Авіаконструктора Ігоря Сікорського, 8, м. Київ, 04112, Україна;
відповідач ОСОБА_1 РНОКПП: НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_1 .
Суддя А. І. Косар