10 грудня 2025 року
м. Київ
справа № 382/1257/23
провадження № 61-1810св25
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Синельникова Є. В.,
суддів: Осіяна О. М. (суддя-доповідач), Сакари Н. Ю., Ступак О. В., Шиповича В. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ;
відповідачі: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ;
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу представника ОСОБА_2 - адвоката Ковальчука Степана Миколайовичана рішення Переяслав-Хмельницького міськрайонного суду Київської області від 14 лютого 2024 рокуу складі судді Свояка Д. В. та постанову Київського апеляційного суду від 17 грудня 2024 рокуу складі колегії суддів: Борисової О. В., Левенця Б. Б., Ратнікової В. М.
1. Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
В серпні 2023 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом та в процесі розгляду справи подав заяву про зміну підстав позову до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про визначення додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини.
Позовна заява ОСОБА_1 мотивована тим, що 21 липня 2023 року він отримав від Яготинської державної нотаріальної контори лист-повідомлення про те, що на його ім'я від ОСОБА_4 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , Соснівською сільською радою Переяслав-Хмельницького району Київської області було посвідчено заповіт від 09 листопада 2017 року № 43 на земельну ділянку.
28 липня 2023 року він подав до Яготинської державної нотаріальної контори заяву про прийняття спадщини за заповітом після смерті ОСОБА_4 , однак листом № 331/02-14 нотаріальна контора повідомила про пропуск ним строку для прийняття спадщини та рекомендувала звернутися до суду із заявою про визначення додаткового строку для прийняття спадщини.
Оскільки про існування заповіту позивачу стало відомо лише 21 липня 2023 року, то причини пропуску ним строку прийняття спадщини є поважними та пов'язані з об'єктивними, непереборними, істотними труднощами.
Враховуючи викладене, ОСОБА_1 просив визначити йому додатковий строк два місяці для подання заяви про прийняття спадщини за заповітом після смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_4 .
Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Рішенням Переяслав-Хмельницького міськрайонного суду Київської області від 14 лютого 2024 року, залишеним без змін постановою Київського апеляційного суду від 17 грудня 2024 року, позов ОСОБА_1 задоволено. Визначено ОСОБА_1 додатковий строк два місяці для подання заяви про прийняття спадщини за заповітом після смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_4 .
Рішення суду першої інстанції, з висновком якого погодився апеляційний суд, мотивоване тим, що завідувач Яготинської державної нотаріальної контори направив позивачу повідомлення про складення на його ім'я ОСОБА_4 заповіту на земельну ділянку лише через 3,5 роки після відкриття спадщини та звернення до цієї нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини відповідачем. При цьому, позивач подав заяву про прийняття спадщини за вищезгаданим заповітом за два тижні після направлення вказаного повідомлення.
Зазначене дає підстави для висновку, що позивачем пропущено строк для подання заяви про прийняття спадщини за заповітом після смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_4 з поважних причин.
Суди відхилили посилання представника відповідача на те, що за умов попереднього укладення на 80 років договору емфітевзису з ПП «Соснова», засновником та керівником якого є батько позивача, складення ОСОБА_4 заповіту на ім'я позивача є прихованим продажем земельної ділянки сільськогосподарського призначення в умовах дії мораторію на відчуження земель такого цільового призначення, оскільки такі твердження представника відповідача не підтверджено доказами та є припущенням.
При цьому суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, зазначив, що досягнення певних домовленостей щодо складення заповіту між ОСОБА_4 та керівником ПП «Соснова», який є батьком ОСОБА_1 , не свідчить про обізнаність останнього про складення на його ім'я заповіту ОСОБА_4 за більш ніж півроку після укладення між першими договору емфітевзису.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
13 лютого 2025 року представник ОСОБА_2 - адвокат Ковальчук С. М. подав засобами поштового зв'язку до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Переяслав-Хмельницького міськрайонного суду Київської області від 14 лютого 2024 року та постанову Київського апеляційного суду від 17 грудня 2024 року, в якій посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржувані судові рішення та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову.
Касаційна скарга подана на підставі пункту 1 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) та обґрунтована тим, що суди не врахували правових висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13-ц, від 26 червня 2024 року у справі № 686/5757/23, у постановах Верховного Суду від 12 серпня 2021 року у справі № 757/51328/18-ц, від 20 жовтня 2021 року у справі № 940/1187/20, від 20 жовтня 2021 року у справі № 405/7111/19-ц, від 11 листопада 2021 року у справі № 930/2654/19, від 17 грудня 2021 року у справі № 369/6254/19, від 26 січня 2022 року у справі № 525/1067/20, від 17 лютого 2022 року у справі № 953/15603/20, від 26 квітня 2022 року у справі № 452/2056/20, від 26 квітня 2022 року у справі № 932/16345/19, від 28 червня 2022 року у справі № 453/4590/16-ц, від 20 серпня 2022 року у справі № 489/5656/20, від 31 серпня 2022 року у справі № 655/525/20, від 27 вересня 2022 року у справі № 143/1486/19, від 19 жовтня 2022 року у справі № 641/5618/20, від 28 жовтня 2022 року у справі № 361/1699/20, від 07 грудня 2022 року у справі № 456/2380/19, від 12 грудня 2022 року у справі № 522/10729/18, від 06 березня 2023 року у справі № 559/2112/19, від 22 березня 2023 року у справі № 554/356/21, від 28 червня 2023 року у справі № 205/7626/21, від 17 серпня 2023 року у справі № 626/274/22, від 13 вересня 2023 року у справі № 295/14178/21, від 11 жовтня 2023 року у справі № 536/1013/21, від 11 жовтня 2023 року у справі № 566/434/21, від 20 жовтня 2023 року у справі № 521/20201/21, від 26 жовтня 2023 року у справі № 522/10701/20, від 16 листопада 2023 року у справі № 523/4713/19.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 20 лютого 2025 року відкрито касаційне провадження в цій справі та витребувано її матеріали з Переяслав-Хмельницького міськрайонного суду Київської області.
10 березня 2025 року справа № 382/1257/23 надійшла до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 13 листопада 2025 року справу призначено до розгляду у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга представника ОСОБА_2 - адвоката Ковальчука С. М. мотивована тим, що 26 лютого 2003 року ОСОБА_4 склала заповіт, яким заповіла усе належне їй майно своїй дочці ОСОБА_3 , яка 04 лютого 2020 року звернулася до Яготинської районної державної нотаріальної контори Київської області із заявою про прийняття спадщини за заповітом. ОСОБА_2 на момент смерті його матері ОСОБА_4 мав ІІ групу інвалідності, тому в силу вимог закону вважається непрацездатною особою та має право на обов'язкову частку у спадщині. Користуючись таким правом, 18 січня 2020 року ОСОБА_2 звернувся до Яготинської районної державної нотаріальної контори Київської області за місцем відкриття спадщини, із письмовою заявою про прийняття спадщини за законом після смерті ОСОБА_4 .
Таким чином, заяви ОСОБА_3 та ОСОБА_2 були подані ними в шестимісячний строк, який встановлений статтею 1270 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) для прийняття спадщини, а тому вони вважаються таким, що прийняли спадщину.
Під час здійснення відповідачем права на спадкування, стало відомо, що 09 листопада 2017 року ОСОБА_4 склала інший заповіт, яким заповіла ОСОБА_1 земельну ділянку для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, площею 3,4275 га, кадастровий номер: 3223386000:03:002:0009, яка знаходиться на території Помоклівської сільської ради Переяслав-Хмельницького району Київської області. Однак ОСОБА_1 не скористався своїм правом на звернення до нотаріуса із заявою про прийняття спадщини в передбачений законом шестимісячний строк, а тому в силу вимог статей 1269, 1270, 1272 ЦК України, вважається таким, що не прийняв спадщину і не набуває права на здійснення спадкування після смерті ОСОБА_4 .
Суди попередніх інстанцій не звернули увагу на те, що ОСОБА_4 фактично передала у власність ПП «Сосновій» зазначену земельну ділянку шляхом укладення 01 квітня 2017 року договору про встановлення права користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзису) на 80 років та посвідчення 09 листопада 2017 року заповіту щодо вказаної земельної ділянки на ім'я ОСОБА_5 , який є сином власника ПП «Соснова». Наведене в сукупності створює гарантії подальшого переходу права власності на вказану земельну ділянку після смерті ОСОБА_4 , оскільки діяв мораторій на розпорядження такою категорією земельних ділянок, і в інший законний спосіб не можливо було оформити перехід права власності на таку земельну ділянку.
Відповідач ОСОБА_3 повністю визнала позов, в результаті задоволення якого вона позбувається права на набуття у власність земельну ділянку в порядку спадкування за заповітом. При цьому представником ОСОБА_5 та ОСОБА_3 в іншій справі, пов'язаної із спором щодо спадкового майна, є адвокат ОСОБА_6 , яка перебуває у договірних правовідносинах із ПП «Соснова». Це свідчить про те, що ОСОБА_5 знав та не міг не знати про те, що на його ім'я був складений ОСОБА_4 заповіт щодо земельної ділянки.
Відзив на касаційну скаргу не надійшов.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
01 квітня 2017 року між ОСОБА_4 та ПП «Соснова» в особі директора ОСОБА_7 було укладено договір про встановлення права користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзису), предметом якого є земельна ділянка для ведення товарного сільськогосподарського виробництва площею 3,4274 га з кадастровим номером 3223386000:03:002:0009. Емфітевтичне право за цим договором встановлено на строк 80 років з моменту його державної реєстрації. Державна реєстрація договору відбулася 07 вересня 2017 року.
09 листопада 2017 року ОСОБА_4 склала заповіт, який посвідчено секретарем Соснівської сільської ради, яким заповіла ОСОБА_1 земельну ділянку для ведення товарного сільськогосподарського виробництва площею 3,4275 га з кадастровим номером 3223386000:03:002:0009, яка знаходиться на території Помоклівської сільської ради Переяслав-Хмельницького району Київської області.
ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_4 померла.
18 січня 2020 року ОСОБА_2 , а 04 лютого 2020 року - ОСОБА_3 звернулися до Яготинської державної нотаріальної контори із заявами про прийняття спадщини після смерті їх матері ОСОБА_4
18 січня 2020 року Яготинською державною нотаріальною конторою було заведено спадкову справу № 3/2020 до майна померлої ОСОБА_4 .
Листом завідувача Яготинської державної нотаріальної контори від 14 липня 2023 року № 299/02-14 було повідомлено ОСОБА_5 про те, що 09 листопада 2017 року на його ім'я Соснівською сільською радою Переяслав-Хмельницького району Київської області було посвідчено заповіт ОСОБА_4 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , на земельну ділянку. При цьому зазначено про пропуск ним строку для прийняття спадщини та рекомендовано звернутися до суду із заявою про визначення додаткового строку для прийняття спадщини.
28 липня 2023 року позивач подав до Яготинської державної нотаріальної контори заяву про прийняття спадщини за заповітом, однак листом від 28 липня 2023 року № 331/02-14 завідувач Яготинської державної нотаріальної контори повідомив позивача про пропуск ним строку для прийняття спадщини та рекомендовано звернутися до суду із заявою про визначення додаткового строку для прийняття спадщини.
01 серпня 2023 року позивач звернувся до суду з даним позовом про визначення додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини, посилаючись на те, що він з поважних причин пропустив встановлений законом строк для прийняття спадщини, оскільки не знав про існування заповіту ОСОБА_4 на його ім'я.
Відповідач ОСОБА_3 визнала позов ОСОБА_5 .
2. Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
За змістом пункту 1 частини першої статті 389 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити у касаційному порядку: рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанову суду апеляційної інстанції, крім судових рішень, визначених у частині третій цієї статті.
Відповідно до пункту 1 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.
Касаційна скарга представника ОСОБА_2 - адвоката Ковальчука С. М. не підлягає задоволенню.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до частин першої, другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Встановлено й це вбачається із матеріалів справи, що оскаржувані судові рішення ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.
Згідно зі статтею 1216 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов'язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).
Спадкування здійснюється за заповітом або за законом (стаття 1217 ЦК України).
За правилами статті 1223 ЦК України право на спадкування мають особи, визначені у заповіті. У разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також у разі неохоплення заповітом усієї спадщини право на спадкування за законом одержують особи, визначені у статтях 1261-1265 цього Кодексу. Право на спадкування виникає у день відкриття спадщини.
Відповідно до частини першої статті 1258 ЦК України спадкоємці за законом одержують право на спадкування почергово.
Статтею 1261 ЦК України передбачено, що у першу чергу право на спадкування за законом мають діти спадкодавця, у тому числі зачаті за життя спадкодавця та народжені після його смерті, той з подружжя, який його пережив, та батьки.
Згідно з частиною першою статті 1221 ЦК України місцем відкриття спадщини є останнє місце проживання спадкодавця.
Спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її (частина перша статті 1268 ЦК України).
Відповідно до частин другої, третьої статті 1254 ЦК України заповідач має право у будь-який час скласти новий заповіт. Заповіт, який було складено пізніше, скасовує попередній заповіт повністю або у тій частині, в якій він йому суперечить. Кожний новий заповіт скасовує попередній і не відновлює заповіту, який заповідач склав перед ним.
Відповідно до статті 1269 ЦК України спадкоємець, який бажає прийняти спадщину, але на час відкриття спадщини не проживав постійно із спадкодавцем, має подати нотаріусу або в сільських населених пунктах - уповноваженій на це посадовій особі відповідного органу місцевого самоврядування заяву про прийняття спадщини.
Подання заяви про прийняття спадщини є дією, що її повинен вчинити спадкоємець, який бажає прийняти спадщину у разі, коли він не проживав на час відкриття спадщини постійно зі спадкодавцем.
Для прийняття спадщини встановлено строк у шість місяців, який починається з часу відкриття спадщини (частина перша статті 1270 ЦК України).
Згідно з частиною першою статті 1272 ЦК України, якщо спадкоємець протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу, не подав заяву про прийняття спадщини, він вважається таким, що не прийняв її.
За позовом спадкоємця, який пропустив строк для прийняття спадщини з поважної причини, суд може визначити йому додатковий строк, достатній для подання ним заяви про прийняття спадщини (частина третя статті 1272 ЦК України).
Поважними причинами пропуску строку для прийняття спадщини є такі, що пов'язані з об'єктивними, непереборними, істотними труднощами для спадкоємця на вчинення цих дій.
Правила частини третьої статті 1272 ЦК України про надання додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини можуть застосовуватися, якщо: 1) у спадкоємця були перешкоди для подання такої заяви; 2) ці обставини визнані судом поважними.
Якщо ж у спадкоємця перешкод для подання заяви не було, а він не використав право на прийняття спадщини через брак інформації про смерть спадкодавця, незнання приписів закону тощо, тоді немає правових підстав для визначення додаткового строку для прийняття спадщини.
Такі правові висновки викладено у постанові Верховного Суду України від 04 листопада 2015 року у справі № 6-1486цс15, а також у постановах Верховного Суду від 30 грудня 2024 року у справі № 527/1229/24, від 31 липня 2024 року у справі № 127/2149/21.
З урахуванням фактичних обставин конкретної справи поважними причинами пропуску строку суд може визнати, зокрема: 1) тривалу хворобу спадкоємців; 2) велику відстань між місцем постійного проживання спадкоємців і місцем розташування спадкового майна; 3) складні умови праці, які, зокрема, пов'язані з тривалими відрядженнями, в тому числі закордонними; 4) перебування спадкоємців на строковій службі у складі Збройних Сил України тощо.
Суд не може визнати поважними такі причини пропуску строку для подання заяви про прийняття спадщини, як юридична необізнаність позивача щодо строку та порядку прийняття спадщини, необізнаність особи про наявність спадкового майна та відкриття спадщини, похилий вік, непрацездатність, невизначеність між спадкоємцями, хто буде приймати спадщину, брак коштів для проїзду до місця відкриття спадщини, несприятливі погодні умови тощо (див. постанови Верховного Суду від 18 грудня 2024 року, від 22 березня 2023 року у справі № 361/8259/18).
Практика суду касаційної інстанції у цій категорії справ є сталою та незмінною.
З урахуванням наведеного, якщо спадкоємець пропустив шестимісячний строк для подання заяви про прийняття спадщини з поважних причин, закон гарантує йому право на звернення до суду із позовом про визначення додаткового строку на подання такої заяви.
В постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2024 року у справі № 686/5757/23 (провадження № 14-50цс24) зазначено, що за конкретних фактичних обставин кожної справи пропуск строку для прийняття спадщини суд має оцінювати з урахуванням тривалості такого пропуску та загальних засад цивільного законодавства, як розумність, добросовісність та справедливість.
Головною ознакою поважних причин такого пропуску є те, що вони унеможливлюють своєчасне звернення із заявою про прийняття спадщини.
Неподання заяви умисно чи з необережності (недбалості) не може бути підставою для визначення спадкоємцю додаткового строку для прийняття спадщини.
Вирішуючи питання визначення особі додаткового строку, суд досліджує поважність причини пропуску строку для прийняття спадщини. Оцінка поважності причин пропуску строку звернення із заявою про прийняття спадщини повинна, першорядно, стосуватися періоду від моменту відкриття спадщини й до спливу шестимісячного строку, встановленого законом для її прийняття. Саме протягом цього періоду мають існувати об'єктивні та істотні перешкоди для прийняття спадщини. Інші періоди досліджуються, якщо ці перешкоди почали існувати протягом шестимісячного строку та тривали до моменту звернення до нотаріуса або до суду.
Суди мають враховувати, що безпідставне надання додаткового строку для прийняття спадщини є порушенням правової визначеності як елемента правовладдя (верховенства права) та є незаконним втручанням у права спадкоємців, які прийняли спадщину, а у разі відсутності таких спадкоємців - в інтереси територіальної громади, яка має право на визнання спадщини відумерлою.
Згідно з правовим висновком, викладеним Верховним Судом України в постанові від 06 вересня 2017 року у справі № 6-496цс17, під час вирішення питання про поважність причин пропуску строку для прийняття спадщини потрібно враховувати свободу заповіту як фундаментальний принцип спадкового права.
Свобода заповіту охоплює особисте здійснення заповідачем права на заповіт шляхом вільного волевиявлення, яке, будучи належно вираженим, підлягає правовій охороні і після смерті заповідача.
Свобода заповіту як принцип спадкового права включає, серед інших елементів, також неодмінність поваги до волі заповідача та обов'язковість її виконання.
Тобто, складаючи заповіт, спадкодавець виражає свою волю на набуття спадкоємцем права на визначене в ньому майно.
Водночас прийняття спадщини є правом, а не обов'язком спадкоємця, який, відмовляючись від прийняття спадщини, не порушує свободи заповіту, а діє у власних інтересах.
Відмова від прийняття спадщини може бути виражена як у формі подання заяви про відмову від прийняття спадщини, так і шляхом невчинення спадкоємцем дій, потрібних для прийняття спадщини.
Натомість, за загальним правилом, прийняття спадщини потребує активних дій спадкоємця.
Враховуючи зазначене, дотриманням свободи заповіту в частині реалізації волі спадкодавця є забезпечення спадкоємцю можливості прийняти спадщину в порядку, встановленому чинним законодавством.
Велика Палата Верховного Суду постанові від 26 червня 2024 року у справі № 686/5757/23 (провадження № 14-50цс24) вказала, що необізнаність спадкоємця про наявність заповіту є поважною причиною пропуску строку для подання заяви про прийняття спадщини, що випливає з принципу свободи заповіту, проте таку необізнаність суд не повинен ототожнювати з його (спадкоємця) незнанням про його право на спадкування загалом, оскільки в такому випадку особа з незалежних від неї причин не вчиняє юридично значущих дій, які пов'язані з набуттям нею певних прав, що випливають із спадкування.
З урахуванням наведених мотивів Велика Палата Верховного Суду в зазначеній постанові дійшла висновків про наявність підстав для відступу від загального правового висновку Верховного Суду України, викладеного в постанові від 06 вересня 2017 року справі № 6-496цс17, про те, що необізнаність спадкоємця про наявність заповіту є поважною причиною пропуску строку для прийняття спадщини», шляхом конкретизації, зазначивши таке:
- необізнаність спадкоємця про наявність заповіту є поважною причиною пропуску строку для прийняття спадщини, а у вирішенні питання про поважність причин пропуску строку для прийняття спадщини потрібно враховувати свободу заповіту як фундаментальний принцип спадкового права;
- втім це стосується обставин, за яких заповіт є єдиною підставою спадкування і незнання про його існування не вимагає від спадкоємця вчинення дій щодо прийняття спадщини;
- спадкоємець за законом, який бажає прийняти спадщину, але на час відкриття спадщини не проживав постійно зі спадкодавцем, має подати до нотаріуса заяву про прийняття спадщини у встановлений строк у шість місяців, який починається з часу відкриття спадщини;
- тож необізнаність про наявність заповіту може вважатися поважною причиною пропуску строку для прийняття спадщини винятково для осіб, які не є спадкоємцями за законом першої черги або кожної наступної черги спадкоємців за законом, у разі відсутності спадкоємців попередньої черги, які набували право на спадкування за законом (закликані до спадкування).
У справі, що переглядається, предметом позову є визначення додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини за заповітом після смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_4 з посиланням на те, що позивач не знав про існування заповітуОСОБА_4 від 09 листопада 2017 року № 43 на земельну ділянку, він не є спадкоємцем будь-якої черги спадкоємців за законом, з часу відкриття спадщини будь-яких повідомлень про закликання до спадкування за заповітом він не отримував, а лише 21 липня 2023 року він отримав від Яготинської державної нотаріальної контори лист-повідомлення, з якого дізнавсяпро вказаний заповіт
У статті 1 Закону України від 02 вересня 1993 року № 3425-XII «Про нотаріат» у редакції, чинній на час посвідчення заповіту та смерті заповідачки (тут і далі -Закон № 3425-XII), визначено, що нотаріат в Україні - це система органів і посадових осіб, на які покладено обов'язок посвідчувати права, а також факти, що мають юридичне значення, та вчиняти інші нотаріальні дії, передбачені цим Законом, з метою надання їм юридичної вірогідності.
У населених пунктах, де немає нотаріусів, нотаріальні дії, передбачені статтею 37 цього Закону, вчиняються уповноваженими на це посадовими особами органів місцевого самоврядування.
За вимогами статті 37 Закону № 3425-XII у населених пунктах, де немає нотаріусів, уповноважені на це посадові особи органу місцевого самоврядування вчиняють, зокрема, такі нотаріальні дії вживають заходів щодо охорони спадкового майна; посвідчують заповіти (крім секретних).
Відповідно до статті 63 Закону № 3425-XII нотаріус або в сільських населених пунктах - посадова особа органу місцевого самоврядування, уповноважена на вчинення нотаріальних дій, отримавши від спадкоємців повідомлення про відкриття спадщини, зобов'язана повідомити про це тих спадкоємців, місце проживання або роботи яких відоме.
Нотаріус або посадова особа органу місцевого самоврядування, уповноважена на вчинення нотаріальних дій, також може зробити виклик спадкоємців шляхом публічного оголошення або повідомлення у пресі.
Нотаріус або в сільських населених пунктах - посадова особа органу місцевого самоврядування, уповноважена на вчинення нотаріальних дій, за місцем відкриття спадщини за заявою спадкоємців або за повідомленням підприємств, установ, організацій, громадян, або на підставі рішення суду про оголошення фізичної особи померлою чи за своєю власною ініціативою вживає заходів до охорони спадкового майна, коли це потрібно в інтересах спадкоємців, відказоодержувачів, кредиторів або держави. Ці заходи вживаються ними безпосередньо або шляхом доручення нотаріусам чи посадовим особам органів місцевого самоврядування за місцезнаходженням майна (стаття 60 Закону № 3425-XII).
Згідно з пунктами 2.2 та 3.2 Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 22 лютого 2012 року № 296/5, при заведенні спадкової справи нотаріус за даними Спадкового реєстру перевіряє наявність заведеної спадкової справи, спадкового договору, заповіту та повідомляє про це тих спадкоємців, місце проживання або роботи яких йому відоме. Нотаріус може також зробити виклик спадкоємців шляхом публічного оголошення або повідомлення у пресі. Нотаріус роз'яснює спадкоємцям право подачі заяви про прийняття спадщини чи про відмову від її прийняття. Закон пов'язує виникнення у нотаріуса або особи, уповноваженої на вчинення нотаріальних дій, обов'язку здійснювати дії щодо сповіщення спадкоємців, місце проживання або роботи яких відоме, з моментом заведення спадкової справи, чому передує звернення спадкоємця із заявою про прийняття спадщини.
У справі, яка переглядається, судами попередніх інстанцій було встановлено, що спадкову справу № 3/2020 до майна померлої ОСОБА_4 заведено 18 січня 2020 року після звернення ОСОБА_2 із заявою про прийняття спадщини після смерті його матері. 04 лютого 2020 року ОСОБА_3 також подала до Яготинської державної нотаріальної контори заяву про прийняття спадщини після смерті її матері ОСОБА_4 .
В подальшому, листом завідувача Яготинської державної нотаріальної контори від 14 липня 2023 року № 299/02-14, тобто через 3,5 роки після відкриття спадщини та звернення відповідачів до нотаріальної контори з вищевказаними заявами ОСОБА_1 був повідомлений про складення на його ім'я ОСОБА_4 заповіту на земельну ділянку.
В матеріалах справи відсутні докази та судами попередніх інстанцій не встановлено обставин, які б свідчили про те, що позивач був обізнаний про існування вищевказаного заповіту та повідомлявся нотаріусом про відкриття спадщини після смерті ОСОБА_4 раніше, ніж листом від 14 липня 2023 року.
Згідно з частиною третьою статті 12 та частиною першою статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Частиною першою статті 76 ЦПК України передбачено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті 77 ЦПК України).
Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (стаття 79 ЦПК України).
Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (частина перша статті 80 ЦПК України).
Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (частина шоста статті 81 ЦПК України).
Згідно зі статтею 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Встановивши, що ОСОБА_1 не є родичем ОСОБА_4 та спадкоємцем за законом після її смерті, дізнався про існування заповіту лише 21 липня 2023 року, отримавши листа завідувача Яготинської державної нотаріальної контори від 14 липня 2023 року № 299/02-14, та 28 липня 2023 року подав заяву до Яготинської державної нотаріальної контори про прийняття спадщини за заповітом, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, дійшов правильного висновку про те, що строк для подання заяви про прийняття спадщини за заповітом після смерті ОСОБА_4 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , пропущений позивачем з поважних причин, у зв'язку з чим обґрунтовано задовольнив позов.
Розглядаючи спір, який виник між сторонами у справі, суди першої та апеляційної інстанцій правильно визначилися з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідили наявні у справі докази і дали їм належну оцінку згідно зі статтями 76-78, 81, 89, 367, 368 ЦПК України, правильно встановили обставини справи, внаслідок чого ухвалили законні й обґрунтовані судові рішення, які відповідають вимогам матеріального та процесуального права.
З огляду на характер спірних правовідносин та встановлені судами попередніх інстанцій обставини справи, посилання заявника в касаційній скарзі на правові висновки, викладені в у постановах Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13-ц, від 26 червня 2024 року у справі № 686/5757/23, у постановах Верховного Суду від 12 серпня 2021 року у справі № 757/51328/18-ц, від 20 жовтня 2021 року у справі № 940/1187/20, від 20 жовтня 2021 року у справі № 405/7111/19-ц, від 11 листопада 2021 року у справі № 930/2654/19, від 17 грудня 2021 року у справі № 369/6254/19, від 26 січня 2022 року у справі № 525/1067/20, від 17 лютого 2022 року у справі № 953/15603/20, від 26 квітня 2022 року у справі № 452/2056/20, від 26 квітня 2022 року у справі № 932/16345/19, від 28 червня 2022 року у справі № 453/4590/16-ц, від 20 серпня 2022 року у справі № 489/5656/20, від 31 серпня 2022 року у справі № 655/525/20, від 27 вересня 2022 року у справі № 143/1486/19, від 19 жовтня 2022 року у справі № 641/5618/20, від 28 жовтня 2022 року у справі № 361/1699/20, від 07 грудня 2022 року у справі № 456/2380/19, від 12 грудня 2022 року у справі № 522/10729/18, від 06 березня 2023 року у справі № 559/2112/19, від 22 березня 2023 року у справі № 554/356/21, від 28 червня 2023 року у справі № 205/7626/21, від 17 серпня 2023 року у справі № 626/274/22, від 13 вересня 2023 року у справі № 295/14178/21, від 11 жовтня 2023 року у справі № 536/1013/21, від 11 жовтня 2023 року у справі № 566/434/21, від 20 жовтня 2023 року у справі № 521/20201/21, від 26 жовтня 2023 року у справі № 522/10701/20, від 16 листопада 2023 року у справі № 523/4713/19 є безпідставним, оскільки висновки судів першої та апеляційної інстанцій не суперечать висновкам, викладеним у зазначених постановах, а відповідні аргументи касаційної скарги фактично зводяться до незгоди із встановленими обставинами справи та необхідності переоцінки доказів, що за приписами статті 400 ЦПК України знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції.
З урахуванням того, що інші наведені в касаційній скарзі доводи аналогічні доводам апеляційної скарги та були предметом дослідження й оцінки судом апеляційної інстанції, який з дотриманням вимог статей 367, 368 ЦПК України перевірив їх та обґрунтовано спростував, Верховний Суд дійшов висновку про відсутність підстав повторно відповідати на ті самі аргументи заявника. При цьому суд враховує, що як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого в Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (пункти 29, 30 рішення від 09 грудня 1994 року у справі «Руїз Торіха проти Іспанії»). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (пункт 2 рішення від 27 вересня 2001 року у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії»).
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів заявника та їх відображення в оскаржуваних судових рішеннях, питання обґрунтованості висновків судів першої та апеляційної інстанцій, Верховний Суд виходить з того, що у справі, яка переглядається, було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах, а доводи, викладені в касаційній скарзі, не спростовують висновків судів.
Відповідно до статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.
Оскаржувані судові рішення відповідають вимогам закону й підстави для їх скасування відсутні.
Керуючись статтями 400, 409, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
Касаційну скаргу представника ОСОБА_2 - адвоката Ковальчука Степана Миколайовича залишити без задоволення.
Рішення Переяслав-Хмельницького міськрайонного суду Київської області від 14 лютого 2024 рокута постанову Київського апеляційного суду від 17 грудня 2024 рокузалишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий Є. В. Синельников
Судді: О. М. Осіян
Н. Ю. Сакара
О. В. Ступак
В. В. Шипович