10 грудня 2025 року
м. Київ
справа № 734/1579/20
провадження № 61-1497св25
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Синельникова Є. В.,
суддів: Осіяна О. М. (суддя-доповідач), Сакари Н. Ю., Ступак О. В., Шиповича В. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ;
відповідачі: ОСОБА_2 , Державна податкова служба України, Держава Україна в особі Державної казначейської служби України;
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Вихора Ігоря Івановичана рішення Козелецького районного суду Чернігівської області від 15 липня 2024 року у складі судді Домашенка Ю. М. та постанову Чернігівського апеляційного суду від 23 грудня 2024 року у складі колегії суддів: Євстафіїва О. К., Скрипки А. А., Шарапової О. Л.
1. Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У червні 2020 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом та в процесі розгляду справи збільшила позовні вимоги до ОСОБА_2 , Державної податкової служби України (далі - ДПС України), Держави Україна в особі Державної казначейської служби України, про відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я.
Позовна заява ОСОБА_1 мотивована тим, що 28 травня 2002 року приблизно о 6 год 00 хв на мосту через річку Остер поблизу міста Остер Козелецького району Чернігівської області сталася дорожньо-транспортна пригода (далі - ДТП) за участі автомобіля Mazda Е 2200, реєстраційний номер НОМЕР_1 , яким керував начальник Козелецької міжрайонної державної податкової інспекції (далі - Козелецька МДПІ) ОСОБА_2 , та автомобіля ЗАЗ, яким керував ОСОБА_3 .
Автомобіль Mazda Е 2200 належав Козелецькій МДПІ, правонаступником якої є Державна податкова служба України.
Внаслідок ДТП водій автомобіля ЗАЗ та його пасажир загинули на місці події. Пасажирами автомобіля Mazda Е 2200 були позивачка, ОСОБА_4 та інші невідомі позивачу особи. Причиною ДТП є грубе порушення відповідачем ОСОБА_2 правил дорожнього руху, який керував транспортним засобом в стані алкогольного сп'яніння.
Внаслідок ДТП позивач отримала тілесні ушкодження середнього ступеню тяжкості, які спричинили стійку втрату загальної та професійної працездатності на 30%, встановлення 3 групи інвалідності безстроково.
Крім того, позивач зазнала немайнових втрат, спричинених моральними та фізичними стражданнями, які вплинули на її життя, а саме, щоденні думки та спогади про наслідки психотравмуючої дії, страх можливого повторення події, негативні переживання та спогади. Позивач вимушена була проходити довготривале лікування, терпіти болісні лікувальні та діагностичні процедури. Були порушені актуальні життєві плани, погіршені можливості побудови та реалізації нових життєвих перспектив.
Оскільки при зіткненні кількох автомобілів постраждав пасажир, яким була позивач, обов'язок відшкодування потерпілому шкоди покладається на всіх володільців небезпечних об'єктів солідарно, незалежно від їх вини. Шкода, завдана каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я внаслідок злочину, відшкодовується державою, якщо не встановлено особу, яка вчинила злочин, або якщо вона є неплатоспроможною.
Враховуючи викладене, ОСОБА_1 просила стягнути з відповідачів солідарно відшкодування шкоди її здоров'ю, пов'язаної із стійкою втратою працездатності, спричиненої каліцтвом, у розмірі 3 144 000 грн та моральної шкоди у розмірі 500 000 грн.
Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Рішенням Козелецького районного суду Чернігівської області від 15 липня 2024 року, залишеним без змін постановою Чернігівського апеляційного суду від 23 грудня 2024 року, у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.
Рішення суду першої інстанції, з висновком якого погодився апеляційний суд, мотивоване тим, що наданими позивачем доказами, у тому числі висновками судово-медичних експертиз, підтверджується завдання їй шкоди внаслідок ДТП, яка сталася 28 травня 2002 року. Однак, позивачем не доведено протиправність поведінки водія службового автомобіля Козелецької МДПІ ОСОБА_2 , що виключає виникнення в нього або у володільця джерела підвищеної небезпеки зобов'язання з відшкодування завданої шкоди. Кримінальну справу № 78/616 за частиною третьою статті 286 Кримінального кодексу України (далі - КК України) за фактом ДТП, внаслідок якої ОСОБА_1 отримала тілесні ушкодження, 01 січня 2004 року закрито на підставі пункту 8 частини першої статті 6 Кримінально-процесуального кодексу України в редакції 1961 року (далі - КПК України 1961 року), тобто у зв'язку зі смертю особи, яка скоїла злочин (вчинила протиправні дії), якою є ОСОБА_3 .
Короткий зміст вимог касаційної скарги
04 лютого 2025 року представник ОСОБА_1 - адвокат Вихор І. І. подав до Верховного Суду через підсистему Електронний Суд касаційну скаргу на рішення Козелецького районного суду Чернігівської області від 15 липня 2024 року та постанову Чернігівського апеляційного суду від 23 грудня 2024 року, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржувані судові рішення та ухвалити нове рішення про задоволення позову.
Касаційна скарга подана на підставі пункту 1 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) та обґрунтована тим, що суди не врахували правових висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду України від 03 грудня 2014 року у справі № 6-183цс14, від 02 грудня 2015 року у справі № 6-2203цс15, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 27 листопада 2019 року у справі № 242/4741/16-ц, від 05 жовтня 2022 року у справі № 906/1318/19, у постановах Верховного Суду від 05 червня 2019 року у справі № 466/4412/15-ц, від 22 липня 2019 року у справі № 236/780/16-ц, від 15 серпня 2019 року у справі № 756/16649/13-ц, від 02 жовтня 2019 року у справі № 447/2438/16-ц, від 11 грудня 2019 року у справі № 601/1304/15-ц, від 27 грудня 2019 року у справі № 686/11256/16-ц, від 26 квітня 2022 року у справі № 184/1461/20-ц.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 20 лютого 2025 року відкрито касаційне провадження в цій справі та витребувано її матеріали з Козелецького районного суду Чернігівської області.
04 березня 2025 року справа № 734/1579/20 надійшла до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 13 листопада 2025 року справу призначено до розгляду упорядку спрощеного позовного провадження без повідомленняучасників справи.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга представника ОСОБА_1 - адвоката Вихора І. І. мотивована тим, що суди попередніх інстанцій не звернули увагу на те, що особливістю відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки, є те, що володілець небезпечного об'єкта зобов'язаний відшкодувати шкоду незалежно від його вини. Перед потерпілим несуть однаковий обов'язок відшкодувати завдану шкоду, як винні, так і невинні володільці об'єктів, діяльність з якими є джерелом підвищеної небезпеки. Відсутність вини водія транспортного засобу та закриття кримінального провадження відносно нього не звільняє від обов'язку відшкодувати шкоду, завдану джерелом підвищеної небезпеки.
Тому висновки судів першої та апеляційної інстанцій про те, що позивачем не доведено протиправність поведінки водія службового автомобіля Козелецької МДПІ ОСОБА_2 , що виключає виникнення в нього або ж у володільця джерела підвищеної небезпеки зобов'язання з відшкодування завданої шкоди, є безпідставними.
Наданими стороною позивача доказами, зокрема висновками судово-медичних експертиз № 77к від 24 березня 2023 року та № 314/23 від 12 лютого 2024 року, показаннями свідків ОСОБА_4 та ОСОБА_1 достовірно підтверджено факт завдання шкоди за участю відповідача ОСОБА_2 та загиблого ОСОБА_3 , причинно-наслідковий зв'язок між ДТП і завданою позивачці матеріальною та моральною шкодою. Крім того, відповідним розрахунком документально підтверджено розмір завданої шкоди, що є достатніми підставами для задоволення позовних вимог про відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я, шляхом покладання на відповідачів солідарного обов'язку відшкодувати завдану шкоду у порядку частини першої статті 1190 ЦК України.
Зважаючи на те, що об'єкт підвищеної небезпеки - автомобіль Mazda Е 2200, реєстраційний номер НОМЕР_1 , пасажиром якого була позивачка, на момент ДТП належав на праві власності Козелецькій МДПІ, правонаступником якої є Державна податкова служба України, та використовувався ОСОБА_2 в позаслужбовий час для особистих цілей, не пов'язаних з трудовою діяльністю, а водій іншого автомобіля - учасника ДТП ОСОБА_3 загинув на місці події та не має спадкоємців (правонаступників), тому шкода, пов'язана зі стійкою втратою працездатності в сумі 3 144 000 грн та моральна шкода в сумі 500 000 грн підлягає відшкодуванню відповідачами солідарно на користь позивача.
Доводи осіб, які подали відзиви на касаційну скаргу
У березні 2025 року представник Державної казначейської служби України - Мойсеєнко Я. С. та представник ДПС України - Ананко Ю. М. подали до Верховного Суду через підсистему Електронний Суд відзиви на касаційну скаргу, в яких зазначили, що оскаржувані судові рішення є законними та обґрунтованими, ухваленими відповідно до вимог чинного законодавства України, з урахуванням всіх фактичних обставин справи, тому підстави для їх скасування відсутні.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
28 травня 2002 року на території Козелецького району Чернігівської області сталася ДТП за участі автомобіля Mazda Е 2200, реєстраційний номер НОМЕР_1 , та автомобіля ЗАЗ.
Згідно з витягом з журналу обліку злочинів, осіб, що їх скоїли, кримінальних справ і матеріалів про злочини за 2002 рік: 28 травня 2002 року порушено кримінальну справу № 78/616 за фактом зіткнення 28 травня 2002 року автомобілів Мазда та ЗАЗ, за частиною третьою статті 286 КК України; загинуло 2 особи; прізвище, ім'я особи, що скоїла злочин - ОСОБА_3 (т.1 а.с.210, 211).
В довідці ГУНП в Чернігівській області від 19 січня 2021 року № 21018634937554179503 вказано, що згідно з відомостями персонально-довідкового обліку єдиної інформаційної системи Міністерства внутрішніх справ України станом на 19 січня 2021 року, прокуратурою Чернігівської області 28 травня 2002 року порушено кримінальну справу № 78/00616 за частиною третьою статті 286 КК України, за фактом ДТП, прізвище, ім'я особи, яка скоїла злочин - ОСОБА_3 , 08 березня 2003 року кримінальна справа закрита на підставі пункту 8 частини першої статті 6 КПК України 1961 року у зв'язку зі смертю (т.2 а.с.56, 57).
Листом від 24 січня 2024 року № 31-39вих-2415-2496-20 Чернігівська обласна прокуратура повідомила, що 28 травня 2002 року порушено кримінальну справу № 78/00616 за фактом ДТП за частиною третьою статті 286 КК України. За інформацією ГУНП в Чернігівській області, згідно з даними журналу обліку злочинів, осіб, що їх скоїли, кримінальних справ і матеріалів про злочини за 2004 рік, прокуратурою Козелецького району Чернігівської області 01 січня 2004 року прийнято рішення про закриття вищевказаної кримінальної справи на підставі пункту 8 частини першої статті 6 КПК України 1961 року. Проведеною ревізією архівосховищ обласної прокуратури матеріалів кримінальної справи та іншої інформації щодо неї не виявлено. Підстав для проведення службового розслідування за фактом втрати матеріалів кримінальної справи не встановлено (т.4 а.с.174).
В листі Територіального сервісного центру МВС № 7443 від 28 травня 2020 року № 31/25/15-406 вказано, що згідно з наявними електронними обліковими даними, транспортний засіб Mazda Е 2200, реєстраційний номер НОМЕР_1 , 06 грудня 2002 був зареєстрований за юридичною особою - Козелецька МДПІ. 08 липня 2004 року цей транспортний засіб знятий з обліку у зв'язку з вибраковкою. Надати копії документів, що стали підставою для зняття його з обліку, не є можливим, оскільки термін зберігання архіву - 3 роки (т.1 а.с.53).
З 19 липня 2001 року ОСОБА_2 обіймав посаду начальника Козелецької МДПІ, з якої звільнений 18 липня 2002 року за угодою сторін, що підтверджується копією трудової книжки (т.1 а.с.142-144).
Відповідно до інформації Територіального сервісного центру МВС № 7443 від 08 січня 2021 року № 31/15-8 за ОСОБА_3 станом на 28 травня 2002 року зареєстровані транспортні засоби: АЗЛК 2140, реєстраційний номер НОМЕР_3 , та ЗАЗ 968МБ, реєстраційний номер НОМЕР_4 (т.2 а.с.59).
ОСОБА_3 помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується витягом з Державного реєстру актів цивільного стану громадян щодо актового запису про смерть від 30 травня 2024 року № 00045275466 (т.5 а.с.3-4).
Згідно з інформаційною довідкою зі Спадкового реєстру від 21 лютого 2024 року № 75907918 спадкова справа після смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 не заводилася (т.4 а.с.176).
Відповідно до копії листа Козелецького районного суду Чернігівської області від 15 травня 2020 року № 9612 справа по обвинуваченню ОСОБА_2 у вчинені злочину, передбаченого частиною другою статті 286 КК України, за фактом ДТП, яка виникла 28 травня 2022 року, судом не розглядалася (т.1 а.с.55).
З трудової книжки та архівної довідки Державної установи «Вінницький лабораторний центр МОЗ України» вбачається, що 01 червня 1993 року ОСОБА_1 призначена головним державним санітарним лікарем Козелецького району, 20 січня 2003 року звільнена з цієї посади за угодою сторін, з 12 вересня 2003 року призначена на посаду головного державного санітарного лікаря Літинського району; з 31 березня 2006 року - на посаду головного лікаря Гайсинської районної санітарно-епідеміологічної станції, головним державним санітарним лікарем Гайсинського району; з 18 липня 2012 року відсторонена від посади головного державного санітарного лікаря Гайсинського району; з 25 грудня 2012 року звільнена з посади у зв'язку з ліквідацією Гайсинської районної санітарно-епідеміологічної станції (т.1 а.с.113, 178, 179, т.2 а.с.149-154).
Відповідно до листів Вінницького обласного центру медико-соціальної експертизи:
- від 27 травня 2020 року № 325/03-02/05 внаслідок ДТП, яка є предметом судового розгляду, ОСОБА_5 отримала тілесні ушкодження у виді консолідованого перелому середньої третини правого стегна, кісток правої гомілки в с/3 з наявністю металоконструкції. Консолідуючий відкритий перелом ліктьового відростку справа. Післятравматична контрактура правого ліктьового суглоба, правого плечового суглоба І-ІІ ст., правого кульшового суглоба І-ІІ ст. Помірне порушення функції опори та ходи. Ця ДТП не пов'язана з виробництвом (т.1 а.с.122, 99, т.3 а.с.100-105);
- від 14 липня 2020 року № 395/03-02/05 ОСОБА_5 було встановлено інвалідність ІІІ групи внаслідок загального захворювання з 26 листопада 2002 року по 01 лютого 2009 року (т.1 а.с.114);
- від 27 серпня 2020 року № 491/03-02/05 ступінь втрати професійної працездатності ОСОБА_1 не визначався, оскільки інвалідність встановлювалась внаслідок загального захворювання (т.1 а.с.206).
ОСОБА_1 перебувала на лікуванні:
- з 30 травня 2002 року по 17 вересня 2002 року в ортопедо-травматологічному відділенні Чернігівської обласної лікарні з діагнозом: ЗЧМТ, струс головного мозку, відкритий ІІІА ст. перелом ліктьового виростка правої ліктьової кістки, закритий осколковий перелом правої стегнової кістки в середньому зап'ясті зі зміщенням уламків, закритий перелом кісток правої гомілки зі зміщенням уламків на межі середньому зап'ясті - нижньому зап'ясті, закритий перелом 2, 3 плюснових кісток правої ступні зі зміщенням уламків, хронічний обструктивний бронхіт, рецидив, перебіг, пневмосклероз ДНІ-П ст., міокардіострофія, міокардитичний кардіосклероз, синусова тахікардія СН-01 ст., антено-вегетативний синдром. Травму отримала в ДТП 28 травня 2002 року (т.3 а.с.80, 81, 110);
- з 03 по 23 грудня 2002 року - в санаторії «Примор'я» на санаторно-курортному лікуванні з діагнозом: консолідуючий перелом ліктьового, г/стопного суглобів, правої гомілки, стан після ЗЧМТ (виписка з історії хвороби № 5317);
- з 11 по 27 травня 2004 року - в ортопедичному відділенні Чернігівської обласної лікарні з діагнозом: консолідовані переломи правої ліктьової, правих стегнової та в/гомілкових кісток з наявністю металевих фіксаторів (т.3 а.с.78, 79, 111);
- з 14 червня по 19 липня 2004 року - в Літинській лікарні з діагнозом: посттравматична контрактура лівого кульшового суглобу, правого колінного суглоба (т.3 а.с.82, 83, 112).
З 21 листопада 2023 року ОСОБА_1 встановлено 3 групу інвалідності внаслідок загального захворювання з ураженням опорно-рухового апарату безстроково, що підтверджується довідкою до акта огляду МСЕК № 471175 (т.4 а.с.109).
Відповідно до копії листа Чернігівського районного управління поліції ГУНП в Чернігівській області від 19 липня 2021 року № 3401/124/48.1-2021, за даними бази «Цунамі», ОСОБА_1 також була учасником ДТП, яка трапилась 17 січня 2020 року на автодорозі М-12 в напрямку м. Гайсин, неподалік с. Бугаків Немирівського району Вінницької області. В результаті цієї пригоди ОСОБА_1 була доставлена до Немирівської ЦРЛ з діагнозом: ЗЧМТ, струс головного мозку, закритий перелом правої ключиці, забій грудної клітини та хребта. В подальшому вона 21 січня 2020 року звернулася до Чернігівської обласної лікарні з діагнозом: закритий перелом правої ключиці. За результатами огляду поміщена до ортопедичного відділення цієї лікарні (т.2 а.с.201).
Згідно з висновком експертів комунальної установи «Вінницьке обласне бюро судово-медичної експертизи» від 24 березня 2023 року № 77к за результатами проведення комісійної судово-медичної експертизи:
1. За наданими медичними документами, у ОСОБА_1 мали місце тілесні ушкодження у виді сполучної травми тіла: відкритий перелом ліктьового виростку ліктьової кістки справа, вивих кісток передпліччя в ліктьовому суглобі, закритий уламковий перелом правої стегнової кістки в середній третині, закритий перелом великогомілкової кістки справа на межі середньої та нижньої третин, закритий перелом правої малогомілкової кістки зі зміщенням, перелом шийок (дистальний відділ) 2 та 3 плюснових кісток правої стопи, рана передньої поверхні верхньої третини правої гомілки. Ці тілесні ушкодження у ОСОБА_1 виникли від дії тупого твердого предмета (предметів) з прикладанням травмуючої сили в ділянки локалізації тілесних ушкоджень давністю утворення, можливою в термін, вказаний в ухвалі на призначення судово-медичної експертизи - 28 травня 2002 року, що відповідає часу ДТП. За ступенем тяжкості сполучна травма тіла у ОСОБА_1 належить до тілесних ушкоджень середньої тяжкості як така, що спричинила тривалий (понад 21 день) розлад здоров'я та не являлась небезпечною для життя в момент спричинення та в клінічному перебігу (згідно з пунктом 2.2.1 Правил судово-медичного визначення ступеня тяжкості тілесних ушкоджень, затверджених наказом МОЗ України № 6 від 17 січня 1995 року). Діагноз ЗЧМТ, струс головного мозку, що виставлений у медичній карті стаціонарного хворого № 8573 Чернігівської обласної лікарні на ім'я ОСОБА_6 , не може бути взятий до уваги при судово-медичній оцінці як такий, що не підтверджений об'єктивними даними: в медичних записах відсутній опис відповідної неврологічної симптоматики (згідно з пунктом 4.6 Правил судово-медичного визначення ступеня тяжкості тілесних ушкоджень, затверджених наказом МОЗ України № 6 від 17 січня 1995 року). За наданими документами, рішенням МСЕК від 26 листопада 2002 року ОСОБА_1 встановлено 3 групу інвалідності за загальним захворюванням, діагноз - «Консолідований перелом середньої третини правого стегна, кісток правої гомілки в с/3 з наявністю металоконструкції. Консолідуючий відкритий перелом ліктьового відростка справа. Післятравматична контрактура правого ліктьового суглоба, правого плечового суглоба I-II ст., правого кульшового суглоба І-ІІ ст. Помірне порушення функції опори та ходи». Повторними оглядами медико-соціальної експертної комісії група інвалідності була продовжена до 01 лютого 2009 року. Між тілесними ушкодженнями, вказаними у пункті 1 висновку, та встановленням групи інвалідності ОСОБА_1 є причинний зв'язок;
2. Судово-медичне визначення ступеня втрати стійкої (постійної) загальної працездатності, а також професійної працездатності проводиться на момент проведення експертизи з визначенням поточного об'єктивного статусу обстежуваного та не може бути застосоване до певного стану у минулому. Тобто відповідь на питання: «Який ступінь втрати професійної та загальної працездатності у відсотковому відношенні ОСОБА_1 . ...станом на час отримання тілесних ушкоджень, час встановлення групи інвалідності та упродовж періоду інвалідності з 26 листопада 2002 року по 01 лютого 2009 року» не є компетенцією судово-медичної експертизи;
3. Питання необхідності, обсягу та різновиду «постійного лікування на час отримання ушкоджень та на час встановлення групи інвалідності, а також упродовж періоду інвалідності» вирішує лікуючий лікар в медичному закладі та медико-соціальна експертна комісія з викладенням рекомендацій у виді індивідуальної програми реабілітації (т.3 а.с.195-199).
У висновку експерта № 314/23 Державної спеціалізованої установи «Головне бюро судово-медичної експертизи МОЗ України» від 12 лютого 2024 року за результатами проведення додаткової судово-медичної експертизи зазначено, що у ОСОБА_1 внаслідок травми правої верхньої кінцівки в результаті ДТП 28 травня 2002 року, мала місце стійка втрата загальної працездатності в розмірі 30% відповідно до пункту а) статті 98 та пункту б) статті 103 «Таблиці відсотків втрати загальної працездатності в результаті травм» з урахуванням вимог пунктів 67, 68, 69 розділу «Експертизи наслідків травми опорно-рухового апарату» Інструкції про порядок організації та проведення лікарсько-страхової експертизи Міністерства фінансів СРСР № 2 від 08 січня 1986 року та стійка втрата професійної працездатності в розмірі 30% відповідно до пунктів 5.3.1 та 6.4.2 Таблиці 9 Критеріїв встановлення ступеня стійкої втрати професійної працездатності у відсотках працівникам, яким заподіяно ушкодження здоров'я, пов'язане з виконанням трудових обов'язків, затверджених наказом МОЗ України від 05 червня 2012 року № 420, та пункту 10.4 додатку до Правил проведення комісійних судово-медичних експертиз в бюро судово-медичної експертизи, затверджених наказом МОЗ УРСР «Про розвиток та вдосконалення судово-медичної служби України» від 17 січня 1985 року № 6 (т.4 а.с.138-156).
Допитана судом першої інстанції у судовому засіданні в якості свідка ОСОБА_1 повідомила, що 28 травня 2002 року вона знаходилася на роботі в санітарно-епідеміологічний станції в смт. Козелець. О 16:40 год. зателефонував начальник податкової інспекції Козелецького району ОСОБА_2 та повідомив, що він відпочиває на річці, попросив привезти йому горілку з продуктами харчування, оскільки вони закінчилися, та взяти когось із собою допомогти накрити стіл. Вона взяла із собою працівника санепідемстанції ОСОБА_4 та вони поїхали в с. Євминка, де накрили стіл та були там до пізнього вечора. Разом з ОСОБА_4 поверталися додому на службовому мікроавтобусі податкової інспекції Мазда темного кольору, реєстраційний номер НОМЕР_1 , за кермом якого був ОСОБА_2 . По дорозі вони заїхали в смт. Десна для продовження відпочинку. ОСОБА_2 випив дуже багато спиртного. Після цього, керуючи автомобілем по трасі до мосту, ОСОБА_2 не впорався з керуванням, виїхав на зустрічну смугу та скоїв зіткнення з автомобілем «запорожець» світлого кольору. На місці було 2 трупи - водій запорожця та його пасажир. Всі почали кудись розбігатися, ніхто швидку не викликав. Вона пролежала на трасі приблизно 3 години. Потім з Карпилівки їхав автомобіль, водій якого викликав швидку та надав допомогу. Внаслідок ДТП вона отримала тяжкі травми, лікування було ускладнене. Майже рік пролежала у обласній лікарні, 4 місяці не вставала, було багато операцій. Їй встановлено 3 групу інвалідності безстроково, а також у зв'язку з тривалим перебуванням на лікарняному внаслідок ДТП їй довелося шукати нове місце роботи.
Допитана судом першої інстанції у судовому засіданні свідок ОСОБА_4 повідомила, що приблизно 20 років тому у робочий час її керівник ОСОБА_1 сказала взяти документи і їхати на перевірку. Вони прибули на базу, де ОСОБА_1 попросила накрити стіл. У ОСОБА_2 та інших присутніх були ознаки сп'яніння. Під ранок вона з позивачем та ОСОБА_2 на мікроавтобусі податкової поверталися до смт. Козелець. За кермом був ОСОБА_2 , а вона ( ОСОБА_4 ) в той момент спала на задньому сидінні за водієм. Отямилась на підлозі автомобіля. Потім швидка забрала її в лікарню.
2. Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
За змістом пункту 1 частини першої статті 389 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити у касаційному порядку: рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанову суду апеляційної інстанції, крім судових рішень, визначених у частині третій цієї статті.
Відповідно до пункту 1 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.
Касаційна скарга представника ОСОБА_1 - адвоката Вихора І. І. не підлягає задоволенню.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до частин першої, другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Встановлено й це вбачається із матеріалів справи, що оскаржувані судові рішення ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.
Стаття 5 ЦК України встановлює загальні правила дії актів цивільного законодавства у часі.
Відповідно до вимог частини третьої статті 5 ЦК України, якщо цивільні відносини виникли раніше і регулювалися актом цивільного законодавства, який втратив чинність, новий акт цивільного законодавства застосовується до прав та обов'язків, що виникли з моменту набрання ним чинності.
Згідно з пунктом 4 Прикінцевих та перехідних положень ЦК Украйни, щодо цивільних відносин, які виникли до набрання чинності Цивільним кодексом України, положення цього Кодексу застосовуються до тих прав і обов'язків, що виникли або продовжують існувати після набрання ним чинності.
В цій справі ОСОБА_1 просила стягнути з відповідачів солідарно відшкодування шкоди її здоров'ю, пов'язаної із стійкою втратою працездатності, спричиненої каліцтвом, та моральної шкоди, заподіяної внаслідок ДТП, яка сталася 28 травня 2002 року, тобто до набрання чинності ЦК України 2003 року. Тому до спірних правовідносин підлягають застосуванню положення ЦК Української PCP 1963 року.
Відповідно до частин першої, другої статті 440 ЦК Української PCP 1963 року шкода, заподіяна особі або майну громадянина, а також шкода, заподіяна організації, підлягає відшкодуванню особою, яка заподіяла шкоду, у повному обсязі, за винятком випадків, передбачених законодавством Союзу РСР. Той, хто заподіяв шкоду, звільняється від її відшкодування, якщо доведе, що шкоду заподіяно не з його вини.
Моральна (немайнова) шкода, заподіяна громадянину або організації діяннями іншої особи, яка порушила їх законні права, відшкодовується особою, яка заподіяла шкоду, якщо вона не доведе, що моральна шкода заподіяна не з її вини. Моральна шкода відшкодовується в грошовій або іншій матеріальній формі за рішенням суду незалежно від відшкодування майнової шкоди (частина перша статті 440-1 ЦК Української PCP 1963 року).
Статтею 441 ЦК Української PCP 1963 року передбачено, що організація повинна відшкодувати шкоду, заподіяну з вини її працівників під час виконання ними своїх трудових (службових) обов'язків.
Згідно зі статтею 450 ЦК Української PCP 1963 року організації і громадяни, діяльність яких пов'язана з підвищеною небезпекою для оточення (транспортні організації, промислові підприємства, будови, власники автомобілів та ін.), зобов'язані відшкодувати шкоду, заподіяну джерелом підвищеної небезпеки, якщо не доведуть, що шкода виникла внаслідок непереборної сили або умислу потерпілого.
Особи, які спільно заподіяли шкоду, несуть солідарну відповідальність перед потерпілим (стаття 451 ЦК Української PCP 1963 року).
За роз'ясненнями, викладеними в пункті 3 постанови Пленуму Верховного Суду України від 27 березня 1992 року № 6 «Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди», шкода, заподіяна кількома особами, відшкодовується кожною з них в частині, заподіяної нею (в порядку часткової відповідальності). Особи, які спільно заподіяли шкоду, тобто заподіяли неподільну шкоду взаємопов'язаними, сукупними діями, або діями з єдністю наміру, несуть солідарну відповідальність перед потерпілими. У такому ж порядку відповідають володільці джерел підвищеної небезпеки за шкоду, заподіяну внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки іншим особам. Питання про відповідальність за шкоду, заподіяну при цьому самим джерелам підвищеної небезпеки кожного із їх володільців перед іншим з них, вирішується за правилами статті 440 ЦК Української PCP 1963 року: шкода, заподіяна одному з володільців з вини іншого - відшкодовується винним; при наявності лише вини володільця, якому заподіяна шкода, вона йому не відшкодовується; при наявності вини обох володільців - розмір відшкодування визначається відповідно до ступеня вини кожного; при відсутності вини володільців у взаємному заподіянні шкоди - жоден з них не має права на відшкодування.
Спірні правовідносини продовжили існувати після набрання чинності ЦК України, тому до них підлягають застосуванню положення цього Кодексу.
Відповідно до положень статті 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є, зокрема, завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі.
Право на звернення до суду про відшкодування моральної шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю фізичної особи, виникає у зв'язку з настанням певних подій: каліцтва, ушкодження здоров'я або смерті фізичної особи.
Згідно зі статтею 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи. Якщо інше не встановлено законом, моральна шкода відшкодовується грошовими коштами, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості. Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов'язана з розміром цього відшкодування. Моральна шкода відшкодовується одноразово, якщо інше не встановлено договором або законом.
При вирішенні спору про відшкодування моральної шкоди обов'язковому з'ясуванню підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з'ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та чим він при цьому керувався, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.
Відповідно до частини першої статті 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини.
Згідно з пунктом 1 частини другої статті 1167 ЦК України моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала, якщо шкоди завдано каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки.
Відповідно до частини другої статті 1187 ЦК України шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.
Особа, яка здійснює діяльність, що є джерелом підвищеної небезпеки, відповідає за завдану шкоду, якщо вона не доведе, що шкоди було завдано внаслідок непереборної сили або умислу потерпілого (частина п'ята статті 1187 ЦК України).
Відсутність обвинувального вироку чи наявність постанови слідчого про відмову в порушенні кримінальної справи не звільняє відповідача від обов'язку доказування своєї невинуватості. Таким чином, закон зобов'язує саме відповідача довести, що шкоду, завдану джерелом підвищеної небезпеки, було спричинено внаслідок непереборної сили або умислу потерпілого, тобто не з його вини. Разом із тим шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, завжди є неправомірною та передбачає безвинну відповідальність власника такого джерела. Незалежно від вини фізичної особи відшкодовується завдана нею і моральна шкода, у тому числі, якщо шкоди завдано ушкодженням здоров'я внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки (частина друга статті 1167 ЦК України).
Частиною другою статті 1167 ЦК України передбачені спеціальні випадки відшкодування моральної шкоди, коли, на відміну від загальних правил, моральна шкода відшкодовується незалежно від вини особи, яка її завдала, серед яких - і випадок відшкодування моральної шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки.
Аналіз положень статей 1166, 1167, 1187, 1188 ЦК України свідчить про встановлення в цивільному праві України змішаної системи деліктів, до якої входить: по-перше, правило генерального делікту, відповідно до якого будь-яка шкода (в тому числі моральна), завдана потерпілому неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала; по-друге, правило спеціальних деліктів, яке передбачає особливості відшкодування шкоди, завданої у певних спеціально обумовлених у законодавстві випадках (спеціальними суб'єктами, у спеціальний спосіб тощо).
Отже, положення статей 1187, 1188 ЦК України є спеціальними щодо статті 1167 ЦК України, тому за загальним правилом перевага у вирішенні вказаного спору мала б надаватися спеціальним нормам.
Аналогічних висновків дійшов Верховний Суд України у постанові від 06 листопада 2013 року у справі № 6-108цс13.
Відповідно до частини першої статті 1188 ЦК України шкода, завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, відшкодовується на загальних підставах, а саме: 1) шкода, завдана одній особі з вини іншої особи, відшкодовується винною особою; 2) за наявності вини лише особи, якій завдано шкоди, вона їй не відшкодовується; 3) за наявності вини всіх осіб, діяльністю яких було завдано шкоди, розмір відшкодування визначається у відповідній частці залежно від обставин, що мають істотне значення.
Згідно з частиною другою статті 1188 ЦК України, якщо внаслідок взаємодії джерел підвищеної небезпеки було завдано шкоди іншим особам, особи, які спільно завдали шкоди, зобов'язані її відшкодувати незалежно від їхньої вини.
Особливість правил відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки, полягає в наявності лише трьох підстав для відповідальності, а саме: наявність шкоди; протиправна дія заподіювача шкоди; наявність причинного зв'язку між протиправною дією та шкодою. Вина заподіювача шкоди не вимагається.
Тобто особа, яка завдала шкоди джерелом підвищеної небезпеки, відповідає і за випадкове її завдання (без вини). Відповідальність такої особи поширюється до межі непереборної сили.
До подібних правових висновків дійшов Верховний Суд України у постанові від 03 грудня 2014 року у справі № 6-183цс14.
Так, аналіз зазначених норм дає підстави дійти висновку про те, що обов'язковою підставою для відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки, є також встановлення судом факту протиправності дії заподіювача шкоди.
Вищенаведене узгоджується з правовими висновками, викладеними в постанові Верховного Суду від 15 лютого 2023 року у справі № 606/1630/21.
У справі, що переглядається, суди попередніх інстанцій не встановили обставин, які свідчили б про те, що поведінка водія автомобіля Mazda Е 2200, реєстраційний номер НОМЕР_5 , ОСОБА_2 як учасника ДТП, була протиправною.
Враховуючи наведене, за відсутності встановленого факту протиправності дій ОСОБА_2 як учасника ДТП також відсутні підстави для задоволення позовних вимог про стягнення з відповідачів солідарно на користь позивачки відшкодування шкоди її здоров'ю, пов'язаної із стійкою втратою працездатності, спричиненої каліцтвом, та моральної шкоди. Тому висновок суду першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, про відмову у задоволенні позову є правильним.
Розглядаючи спір, який виник між сторонами у справі, суди правильно визначилися з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідили наявні у справі докази і дали їм належну оцінку згідно зі статтями 76-78, 81, 89, 367, 368 ЦПК України, правильно встановили обставини справи, внаслідок чого ухвалили законні й обґрунтовані судові рішення, які відповідають вимогам матеріального та процесуального права.
З огляду на характер спірних правовідносин та встановлені судами попередніх інстанцій обставини справи, посилання заявника в касаційній скарзі на правові висновки, викладені постановах Верховного Суду України від 03 грудня 2014 року у справі № 6-183цс14, від 02 грудня 2015 року у справі № 6-2203цс15, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 27 листопада 2019 року у справі № 242/4741/16-ц, від 05 жовтня 2022 року у справі № 906/1318/19, у постановах Верховного Суду від 05 червня 2019 року у справі № 466/4412/15-ц, від 22 липня 2019 року у справі № 236/780/16-ц, від 15 серпня 2019 року у справі № 756/16649/13-ц, від 02 жовтня 2019 року у справі № 447/2438/16-ц, від 11 грудня 2019 року у справі № 601/1304/15-ц, від 27 грудня 2019 року у справі № 686/11256/16-ц, від 26 квітня 2022 року у справі № 184/1461/20-ц, є безпідставним, оскільки висновки судів першої та апеляційної інстанцій не суперечать висновкам, викладеним у зазначених постановах, а відповідні аргументи касаційної скарги фактично зводяться до незгоди із встановленими обставинами справи та необхідності переоцінки доказів, що за приписами статті 400 ЦПК України знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції.
З урахуванням того, що інші наведені в касаційній скарзі доводи аналогічні доводам апеляційної скарги та були предметом дослідження й оцінки судом апеляційної інстанції, який з дотриманням вимог статей 367, 368 ЦПК України перевірив їх та обґрунтовано спростував, Верховний Суд дійшов висновку про відсутність підстав повторно відповідати на ті самі аргументи заявника. При цьому суд враховує, що як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого в Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (пункти 29, 30 рішення від 09 грудня 1994 року у справі «Руїз Торіха проти Іспанії»). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (пункт 2 рішення від 27 вересня 2001 року у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії»).
В постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18) викладено правовий висновок про те, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено статтями 77-80, 89, 367 ЦПК України. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів заявника та їх відображення в оскаржуваних судових рішеннях, питання обґрунтованості висновків судів першої та апеляційної інстанцій, Верховний Суд виходить з того, що у справі, яка переглядається, було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах, а доводи, викладені в касаційній скарзі, не спростовують висновків судів.
Відповідно до статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.
Оскаржувані судові рішення відповідають вимогам закону й підстави для їх скасування відсутні.
Керуючись статтями 400, 409, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
Касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Вихора Ігоря Івановича залишити без задоволення.
Рішення Козелецького районного суду Чернігівської області від 15 липня 2024 року та постанову Чернігівського апеляційного суду від 23 грудня 2024 року залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий Є. В. Синельников
Судді: О. М. Осіян
Н. Ю. Сакара
О. В. Ступак
В. В. Шипович