08 грудня 2025 року
м. Київ
справа № 753/22568/14-ц
провадження № 61-6068св24
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Петрова Є. В. (суддя-доповідач), Грушицького А. І., Литвиненко І. В.,
учасники справи:
позивач - Публічне акціонерне товариство «УкрСиббанк»,
відповідачі: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 ,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргуОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Будкевич Віталій Андрійович, на постанову Київського апеляційного суду від 20 березня 2024 року у складі колегії суддів Кулікової С. В., Музичко С. Г., Болотова Є. В. у справі за позовом Публічного акціонерного товариства «УкрСиббанк» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором,
Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У грудні 2014 року Публічне акціонерне товариство «УкрСиббанк» (далі - ПАТ «УкрСиббанк») звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором.
Свої вимоги позивач мотивував тим, що 29 листопада 2006 року між Акціонерним комерційним інноваційним банком «УкрСиббанк» (далі - АКІБ «УкрСиббанк»), яке змінило найменування на ПАТ «УкрСиббанк»,та ОСОБА_1 укладено договір про надання споживчого кредиту № 11086710000 (далі - Кредитний договір), за умовами якого позичальник отримала кредит у розмірі 120 000,00 дол. США під 10,8 % річних з кінцевим терміном повернення до 29 листопада 2019 року.
Цього ж дня, 29 листопада 2006 року, з метою забезпечення виконання зобов'язань позичальника за Кредитним договором між АКІБ «УкрСиббанк» та ОСОБА_2 укладено договір поруки № 68072, за яким поручитель зобов'язався перед банком нести солідарну відповідальність за виконання позичальником у повному обсязі зобов'язань за основним договором.
У зв'язку з неналежним виконанням договірних зобов'язань 03 липня 2014 року ПАТ «УкрСиббанк» надіслало кожному з відповідачів повідомлення-вимоги про погашення простроченої кредитної заборгованості протягом 31 (тридцяти одного) календарного дня з дати отримання цього повідомлення. Однак ані позичальник, ані поручитель не виконали вимоги, кредитна заборгованість залишилася непогашеною.
Враховуючи викладене, з урахуванням заяви про збільшення позовних вимог, ПАТ «УкрСиббанк» просило суд стягнути солідарно з відповідачів на свою користь заборгованість за Кредитним договором у розмірі 86 453,78 дол. США та 233 109,45 грн, з яких: 63 871,85 дол. США - тіло кредиту; 22 581,93 дол. США - проценти за користування кредитом; 106 552,34 грн - пеня за прострочення сплати тіла кредиту; 126 557,11 грн - пеня за прострочення сплати процентів.
Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Дарницький районний суд міста Києва у складі судді Куренкова Є. С. заочним рішенням від 07 травня 2015 року позов ПАТ «УкрСиббанк» задовольнив.
Стягнув солідарно з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 на користь ПАТ «УкрСиббанк» заборгованість за Кредитним договором у розмірі 86 453,78 дол. США та 233 109,45 грн, з яких: 63 871,85 дол. США - тіло кредиту; 22 581,93 дол. США - проценти за користування кредитом; 106 552,34 грн - пеня за прострочення сплати тіла кредиту; 126 557,11 грн - пеня за прострочення сплати процентів.
Вирішив питання про розподіл судових витрат.
У матеріалах справи відсутній повний текст рішення суду першої інстанції, наявна лише вступна та резолютивна частини (том 1, а. с. 101), в Єдиному державному реєстрі судових рішень також відсутні відомості про складання повного тексту судового рішення у справі.
Дарницький районний суд міста Києва у складі судді Заставенко М. О.ухвалою від 08 листопада 2023 року заяву відповідача ОСОБА_1 про перегляд заочного рішення Дарницького районного суду міста Києва від 07 травня 2015 року у цій справі залишив без задоволення.
Київський апеляційний суд постановою від 20 березня 2024 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнив частково.
Заочне рішення Дарницького районного суду міста Києва від 07 травня 2015 року скасував і ухвалив нове рішення про часткове задоволення позову.
Стягнув солідарно з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на користь АТ «УкрСиббанк» заборгованість за Кредитним договором у розмірі 82 006,56 дол. США та 6 066,56 грн.
Вирішив питання про розподіл судових витрат.
Апеляційний суд мотивував постанову тим, що право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за користування кредитом, а також обумовлену в договорі неустойку припиняється після спливу визначеного цим договором строку кредитування чи у разі пред'явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України). В охоронних правовідносинах права та інтереси кредитодавця забезпечені частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов'язання.
03 липня 2014 року банк направив ОСОБА_1 та ОСОБА_2 вимоги, в яких вимагав погашення простроченої заборгованості за Кредитним договором протягом 31 (тридцяти одного) календарного дня з дати отримання цього повідомлення, а також зазначив, що у випадку не усунення порушень на 32 (тридцять другий) день з дня отримання цієї вимоги, а за відсутності підтвердження отримання - з 41 (сорок першого) календарного дня з дати направлення вимог боржникам, банк вимагатиме дострокового повернення усієї суми кредиту та повного виконання зобов'язань за договором.
Оскільки зазначені вимоги відповідачі отримали 05 липня 2014 року, однак не виконали їх упродовж 31 (тридцяти одного) календарного дня, строк повернення всієї суми кредиту вважається таким, що настав 06 серпня 2014 року.
За наведених обставин апеляційний суд дійшов висновку, що позовні вимоги банку про стягнення процентів та пені, нарахованих після 06 серпня 2014 року, є безпідставними, оскільки право банку на їх нарахування припинилося у зв'язку зі спливом строку кредитування.
Вимогу до поручителя про виконання ним солідарного з боржником зобов'язання за основним договором пред'явлено в межах строку дії поруки, тобто протягом шести місяців з дня, визначеного кредитором для дострокового погашення кредиту в порядку реалізації ним свого права, передбаченого частиною другою статті 1050 ЦК України. Крім того, поручитель ОСОБА_2 не оскаржував рішення суду першої інстанції в апеляційному порядку, а отже погодився з висновком суду про стягнення з нього заборгованості за Кредитним договором.
Встановивши, що ОСОБА_1 належним чином не виконувала взяті на себе зобов'язання за Кредитним договором, апеляційний суд дійшов висновку про наявність підстав для солідарного стягнення з позичальника та поручителя на користь банку кредитної заборгованості, яка станом на 06 серпня 2014 року становила 82 006,56 дол. США та 6 066,56 грн.
Підстави вважати подані позивачем докази неналежними або недопустимими відсутні, оскільки вони стосуються предмета доказування, зокрема наявності та розміру заборгованості за Кредитним договором, отримані без порушення вимог закону. Водночас ОСОБА_1 не надала належних доказів на спростування обставин отримання нею кредитних коштів та відсутності заборгованості.
Короткий зміст вимог та доводів касаційної скарги
У квітні 2024 року ОСОБА_1 через представника Будкевича В. А. подала до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій просить скасувати постанову Київського апеляційного суду від 20 березня 2024 року в частині задоволених позовних вимог, а справу направити на новий розгляд до Дарницького районного суду міста Києва.
На обґрунтування підстав касаційного оскарження судових рішень, передбачених пунктами 1, 4 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України), заявник зазначила, що суд апеляційної інстанції не врахував правових висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 21 лютого 2018 року у справі № 910/5226/17, від 13 червня 2018 року у справі № 733/608/16, від 25 березня 2020 року у справі № 537/4258/15, від 17 листопада 2021 року у справі № 204/7816/14 (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України). Крім того, апеляційний суд належним чином не дослідив зібрані у справі докази (пункт 4 частини другої статті 389, пункт 1 частини третьої статті 411 ЦПК України).
Касаційну скаргу ОСОБА_1 мотивувала тим, що в матеріалах справи відсутнє заочне рішення суду першої інстанції, яке за своєю формою і змістом відповідало б вимогам, встановленим статтями 263, 265 ЦПК України.
Повністю скасовуючи заочне рішення суду першої інстанції, повний текст якого відсутній як у матеріалах справи, так і в Єдиному державному реєстрі судових рішень, а наявними є лише його вступна та резолютивна частини, апеляційний суд був зобов'язаний належним чином дослідити та оцінити докази у справі, враховуючи, що судом першої інстанції дослідження та оцінка доказів фактично взагалі не здійснювалися.
Водночас суд апеляційної інстанції визначив розмір заборгованості відповідачів, покладаючись виключно на наданий банком розрахунок заборгованості, не дослідивши при цьому первинні бухгалтерські документи, якими мала б підтверджуватися правильність такого розрахунку, зокрема виписки з особового рахунку.
При цьому заявник в апеляційній скарзі звертала увагу апеляційного суду на фактичну відсутність заборгованості, а також на неналежність і недопустимість виписок з особового рахунку як первинних документів. Однак в оскаржуваній постанові суд апеляційної інстанції обмежився поверховим посиланням на суб'єктивний розрахунок заборгованості, здійснений банком, та не навів жодних мотивів щодо наявності й змісту необхідних первинних бухгалтерських документів у матеріалах справи. Крім того, суд не вжив жодних процесуальних заходів для встановлення дійсного розміру заборгованості, фактично безпідставно поклавши на відповідачів неіснуючу заборгованість і продовживши незаконну процесуальну практику суду першої інстанції.
Аргументи інших учасників справи
У червні 2024 року АТ «УкрСиббанк» подало до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, в якому просило закрити касаційне провадження за цією скаргою, а в разі її розгляду по суті - залишити скаргу без задоволення з огляду на її необґрунтованість.
Відзив мотивовано тим, що оскаржуване рішення апеляційного суду є законним та обґрунтованим, ухваленим відповідно до вимог чинного законодавства України, з урахуванням всіх фактичних обставин справи. Наведені заявником правові висновки Верховного Суду не підлягають застосуванню до спірних правовідносин, оскільки обставини, встановлені судами в цій справі, не є подібними до обставин, встановлених судами у зазначених заявником справах.
У липні 2024 року ОСОБА_1 через представника Будкевича В. А. подала заперечення на відзив на касаційну скаргу, в якому просила відхилити цей відзив у зв'язку з його необґрунтованістю.
Рух справи в суді касаційної інстанції
Верховний Суд ухвалою від 13 травня 2024 року відкрив касаційне провадження у цій справі та витребував її матеріали з Дарницького районного суду міста Києва.
05 червня 2024 року матеріали справи № 753/22568/14 надійшли до Верховного Суду.
Фактичні обставини, з'ясовані апеляційним судом
29 листопада 2006 року між АКІБ «УкрСиббанк», яке змінило найменування на ПАТ «УкрСиббанк»,та ОСОБА_1 укладено Кредитний договір, за умовами якого позичальник отримала кредит у розмірі 120 000,00 дол. США шляхом зарахування банком коштів на поточний рахунок позичальника для подальшого використання за цільовим призначенням, під 10,8 % річних з кінцевим терміном повернення до29 листопада 2019 року (том 1, а. с. 6-15).
Згідно з пунктом 7.1 Кредитного договору за порушення позичальником термінів погашення будь-яких своїх грошових зобов'язань, зокрема термінів повернення кредиту (всієї суми або його частини) та/або термінів сплати процентів за кредитом та/або комісій, банк має право вимагати від позичальника додатково сплатити пеню в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України від гривневого еквівалента суми простроченого платежу, сума якого (еквіваленту) розраховується за офіційним обмінним курсом Національного банку України гривні до валюти заборгованості станом на дату нарахування такої пені.
У пункті 11.1 Кредитного договору сторони погодили, що у випадку настання обставин, визначених у пунктах 2.3, 4.9, 5.3, 5.5, 5.6, 5.8, 5.10, 7.4, 9.2, 9.14 цього договору, та направлення банком на адресу позичальника повідомлення (вимоги) про дострокове повернення кредиту і неусунення позичальником порушень умов за цим договором протягом 31 (тридцяти одного) календарного дня з дати одержання вказаного повідомлення (вимоги), вважати термін повернення кредиту таким, що настав на 32 (тридцять другий) календарний день з дати одержання позичальником повідомлення (вимоги) про дострокове повернення кредиту. При цьому у випадку неотримання позичальником вказаного повідомлення (вимоги) в результаті зміни позичальником адреси (без попереднього про це письмового повідомлення банку) або з інших підстав протягом 40 (сорока) календарних днів з дати направлення повідомлення (вимоги) банком, вважати термін повернення кредиту таким, що настав на 41 (сорок перший) календарний день з дати відправлення позичальнику повідомлення (вимоги) про дострокове повернення кредиту.
Згідно з пунктом 11.2 Кредитного договору зазначене у пункті 11.1 цього договору повідомлення (вимога) банку про дострокове повернення кредиту направляється листом (цінний з описом та повідомленням про вручення) або доставляється кур'єром на адресу позичальника, що вказана у розділі 12 цього договору.
29 листопада 2006 року з метою забезпечення виконання зобов'язань позичальника за Кредитним договором між АКІБ «УкрСиббанк» та ОСОБА_2 укладено договір поруки № 68072, за яким поручитель зобов'язався перед банком нести солідарну відповідальність за виконання позичальником у повному обсязі зобов'язань за основним договором (том 1, а. с. 20, 21).
03 липня 2014 року ПАТ «УкрСиббанк» надіслало позичальнику ОСОБА_1 та поручителю ОСОБА_2 повідомлення-вимогу про необхідність погашення простроченої заборгованості за Кредитним договором протягом 31 (тридцяти одного) календарного дня з дати одержання цього повідомлення, а у разі непогашення простроченої заборгованості банк вимагав повернути суму кредиту в повному обсязі, а також нараховані проценти та штрафні санкції (том 1, а. с. 37-40).
Відповідачі отримали зазначені вимоги 05 липня 2014 року, що підтверджується рекомендованими повідомленнями про вручення поштового відправлення (том 1, а. с. 41-44).
За наданим банком розрахунком станом на 05 серпня 2014 року впозичальника ОСОБА_1 утворилася заборгованість за Кредитним договором у розмірі 82 006,56 дол. США та 42 444,54 грн, з яких: 63 871,85 дол. США - тіло кредиту; 18 134,71 дол. США - проценти; 18 029,46 грн - пеня за прострочення сплати тіла кредиту; 24 415,08 грн - пеня за прострочення сплати процентів (том 1, а. с. 22-31).
До заяви про збільшення позовних вимог ПАТ «УкрСиббанк» долучило новий розрахунок кредитної заборгованості, згідно з яким станом на 26 лютого 2015 року заборгованість позичальника ОСОБА_1 за Кредитним договором становить 86 453,78 дол. США та 233 109,45 грн, з яких: 63 871,85 дол. США - тіло кредиту; 22 581,93 дол. США - проценти; 106 552,34 грн - пеня за прострочення сплати тіла кредиту; 126 557,11 грн - пеня за прострочення сплати процентів (том 1, а. с. 68-79).
Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
За змістом пункту 1 частини першої статті 389 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити у касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанову суду апеляційної інстанції, крім судових рішень, визначених у частині третій цієї статті.
Відповідно до пунктів 1, 4 абзацу 1 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги у межах, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Мотиви, якими керується Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (стаття 5 ЦПК України).
Згідно з пунктом 1 частини другої статті 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є, зокрема договори та інші правочини.
У частині першій статті 627 ЦК України передбачено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Згідно з частиною першою статті 1054 ЦК України передбачено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.
Згідно зістаттею 1050 ЦК України якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов'язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу. Якщо позичальник своєчасно не повернув речі, визначені родовими ознаками, він зобов'язаний сплатити неустойку відповідно до статей 549-552 цього Кодексу, яка нараховується від дня, коли речі мали бути повернуті, до дня їх фактичного повернення позикодавцеві, незалежно від сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу. Якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.
Виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком (частина перша статті 546 ЦК України).
Відповідно до частини першої статті 553, частин першої та другої статті 554 ЦК України за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником. У разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя. Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки.
Договір є обов'язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України).
Згідно зі статтею 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання) (стаття 610 ЦК України).
У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: зміна умов зобов'язання; сплата неустойки; відшкодування збитків та моральної шкоди (стаття 611 ЦК України).
Одним із видів порушення зобов'язання є прострочення - невиконання зобов'язання в обумовлений сторонами строк.
За змістом частини першої статті 546 ЦК України пеня є видом забезпечення виконання зобов'язання.
Відповідно до частини третьої статті 549 ЦК України пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
За змістом частини першої статті 551 ЦК України предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно.
Отже враховуючи те, що порушення боржником зобов'язання є умовою нарахування неустойки, яка є заходом відповідальності за порушення зобов'язання, порушення позичальником умов кредитного договору щодо своєчасної сплати суми кредиту та процентів за користування кредитними коштами тягне за собою обов'язок позичальника сплатити кредитору пеню.
Згідно з частиною другою статті 551 ЦК України, якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.
Велика Палата Верховного Суду у постановах від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12 (провадження № 14-10цс18) та від 31 жовтня 2018 року у справі № 202/4494/16-ц (провадження № 14-318цс18) зробила висновок про те, що право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за користування кредитом, а також обумовлену в договорі неустойку припиняється після спливу визначеного цим договором строку кредитування чи у разі пред'явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України. В охоронних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов'язання.
За змістом частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина перша статті 76 ЦПК України).
У частині другій статті 78 ЦПК України передбачено, що обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Згідно з частиною першою статті 80 ЦПК України достатніми є докази, які в своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.
Відповідно до частин першої, другої статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Повно та всебічно дослідивши обставини справи, перевіривши їх доказами, які оцінено на предмет належності, допустимості, достовірності, достатності та взаємного зв'язку, встановивши, що позивач скористався своїм правом вимагати дострокового повернення кредиту, тобто змінив строк кредитування з 29 листопада 2019 року на 06 серпня 2014 року (тридцять другий календарний день з дати отримання позичальником (поручителем) повідомлення (вимоги) про дострокове повернення кредиту), суд апеляційної інстанції правильно керувався тим, що в такому випадку банк позбавлений права нараховувати проценти за Кредитним договором після закінчення строку кредитування, а також обумовлену в договорі неустойку, однак має право на стягнення сум, нарахованих у межах цього строку.
Отже, скасовуючи рішення суду першої інстанції та частково задовольняючи позов, апеляційний суд дійшов обґрунтованого висновку про наявність правових підстав для солідарного стягнення з відповідачів заборгованості за Кредитним договором у межах строку кредитування, яка станом на 06 серпня 2014 року становила 82 006,56 дол. США та 6 066,56 грн.
Розглядаючи спір, який виник між сторонами у справі, суд апеляційної інстанції правильно визначив характер спірних правовідносин та норми матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і надав їм належну оцінку згідно зі статтями 76-78, 81, 89, 367, 368 ЦПК України, правильно встановив обставини справи, внаслідок чого ухвалив законне й обґрунтоване судове рішення, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права.
Доводи касаційної скарги про те, що апеляційний суд не врахував заперечення відповідача щодо розрахунку заборгованості та безпідставно поклав в основу рішення розрахунок позивача, який має характер невідповідності та неточності, колегія суддів відхиляє з огляду на таке.
Верховний Суд неодноразово роз'яснював, що у мотивувальній частині рішення слід наводити дані про встановлені судом обставини, що мають значення для справи, їх юридичну оцінку та визначені відповідно до них правовідносини, а також оцінку всіх доказів, розрахунки, якими суд керувався під час задоволення грошових та інших майнових вимог. Встановлюючи наявність або відсутність фактів, якими обґрунтовувалися вимоги чи заперечення, визнаючи одні та відхиляючи інші докази, суд має свої дії мотивувати та враховувати, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Отже, належним чином дослідити поданий стороною доказ (у цьому випадку - розрахунок заборгованості), перевірити його, оцінити в сукупності та взаємозв'язку з іншими наявними у справі доказами, а у випадку незгоди з ним повністю чи частково - зазначити правові аргументи на його спростування - це процесуальний обов'язок суду.
Верховний Суд у складі Об'єднаної палати Касаційного господарського суду у постанові від 02 жовтня 2020 року у справі № 911/19/19 зазначив, що суд має з'ясовувати обставини, пов'язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується. У разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то суд, з урахуванням конкретних обставин справи, самостійно визначає суми нарахувань, які підлягають стягненню, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов'язання, та зазначеного позивачем максимального розміру стягуваних сум нарахувань. Якщо з поданого позивачем розрахунку неможливо з'ясувати, як саме обчислено заявлену до стягнення суму, суд може зобов'язати позивача подати більш повний та детальний розрахунок. При цьому суд у будь-якому випадку не позбавлений права зобов'язати відповідача здійснити і подати суду контррозрахунок (зокрема, якщо відповідач посилається на неправильність розрахунку, здійсненого позивачем).
Матеріали справи містять детальні розрахунки кредитної заборгованості позичальника (том 1, а. с. 22-31, 68-79), які були належним чином оцінені судом апеляційної інстанції відповідно до вимог статті 89 ЦПК України у сукупності з іншими належними та допустимими доказами. Водночас відповідачі не надали власного розрахунку заборгованості з обґрунтуванням його правильності та повноти на спростування розрахунку, поданого банком.
При цьому апеляційний суд, встановивши зміну строку кредитування з урахуванням заявленої банком вимоги про дострокове виконання боржниками грошових зобов'язань за Кредитним договором та умов цього договору, самостійно визначив суми нарахувань, які підлягають стягненню з відповідачів у межах зміненого строку кредитування, не виходячи за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов'язання, та зазначеного позивачем розміру стягуваних сум.
Метою доказування у цивільному процесі є з'ясування дійсних обставин справи, обов'язок доказування покладається на сторони; суд не уповноважений збирати докази з власної ініціативи. Зазначене відповідає принципу змагальності цивільного судочинства.
Апеляційний суд, встановивши факт існування між сторонами кредитних зобов'язань та неналежне виконання позичальником умов Кредитного договору, що призвело до виникнення заборгованості, дійшов правильного висновку про наявність підстав для солідарного стягнення з відповідачів кредитної заборгованості згідно з вимогами статті 526 ЦК України, якою передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК України.
Доводи заявника значною мірою зводяться до встановлення протилежних зазначеному обставин, тоді як встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено статтями 77, 78, 79, 80, 89, 367 ЦПК України. Суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (постанова Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16).
Аргументи касаційної скарги про те, що в матеріалах справи відсутнє заочне рішення суду першої інстанції, яке за своєю формою і змістом відповідало б вимогам, встановленим статтями 263, 265 ЦПК України, а тому апеляційний суд був зобов'язаний належним чином дослідити та оцінити докази у справі, враховуючи, що судом першої інстанції дослідження та оцінка доказів фактично взагалі не здійснювалися, не заслуговують на увагу, оскільки, вирішуючи спір, апеляційний суд дотримався принципу оцінки доказів, згідно з яким на підставі всебічного, повного й об'єктивного розгляду справи суди аналізують і оцінюють докази як кожен окремо, так і в їх сукупності, у взаємозв'язку, в єдності і протиріччі, і ця оцінка повинна спрямовуватися на встановлення достовірності чи відсутності обставин, які обґрунтовують доводи і заперечення сторін.
При цьому, з'ясувавши, що у матеріалах справи відсутнє повне рішення (із описовою та мотивувальною частиною, які повинні містити обґрунтування висновків суду), ухваленого судом першої інстанціїу судовому засіданні 07 травня 2015 року, апеляційний суд правильно скасував таке рішення (висновок у вигляді резолютивної частини) на підставі приписів статті 376 ЦПК України, що узгоджується із правовою позицією, викладеною у постанові Верховного Судувід 01жовтня 2020 року у справі № 917/1997/16.
Водночас доводи касаційної скарги про застосування апеляційним судом норм права без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 13 червня 2018 року у справі №733/608/16-ц, від 17 листопада 2021 року у справі №204/7816/14-ц, від 21 лютого 2018 року у справі № 910/5226/17, згідно з якими виписки з рахунків або касовий документ - заява про видачу готівки можуть бути належними доказами щодо заборгованості за тілом кредиту, в разі якщо вони відповідають вимогам первинних документів, не заслуговують на увагу з огляду на таке.
Згідно з правовими позиціями, на які посилається заявник у касаційній скарзі, банківська виписка з особового рахунку клієнта банку може слугувати документом, який підтверджує проведення банком касових операцій, за умови зазначення в ній інформації про проведення банком таких операцій, сум і дат операцій та заповнення обов'язкових реквізитів.
Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом (частина друга статті 12 ЦПК України).
У спорах про стягнення кредитної заборгованості кредитор повинен довести виконання ним своїх обов'язків за кредитним договором, а саме надання грошових коштів (кредиту) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник - повернення грошових коштів у розмірі та на умовах, визначених договором (постанови Верховного Суду від 21 лютого 2024 року у справі № 415/160/17, від 20 листопада 2024 року у справі № 243/7840/15).
ПАТ «УкрСиббанк» надало до суду докази надання кредитних коштів ОСОБА_1 , асаме Кредитний договір, виписку з поточного рахунку позичальника, на який на виконання умов пункту 1.5 договору банк зарахував кредитні кошти у розмірі 120 000,00 дол. США для подальшого їх використання позичальником за цільовим призначенням, розрахунки заборгованості, а також підписаний сторонами графік погашення кредиту.
Надані банком розрахунки заборгованості містять відомості, що відображають дату отримання кредитних коштів, розмір отриманого кредиту, суму погашеного кредиту, залишок заборгованості, валюту зобов'язання, період нарахування заборгованості за процентами, встановлену процентну ставку, кількість днів прострочення та дати погашення заборгованості за процентами та пенею.
Відповідач, будучи незгодною із указаними розрахунками заборгованості, не була позбавлена можливості спростовувати їх іншими доказами, зокрема шляхом надання власного обґрунтованого розрахунку, який би спростував наявність боргу.
Отже, надані позивачем докази у їх сукупності підтверджують факт виникнення кредитних зобов'язань у ОСОБА_1 за Кредитними договорами та наявність у неї заборгованості, а тому доводи касаційної скарги про те, що банк не надав на підтвердження заборгованості належних доказів (первинних документів), які можуть підтверджувати факт її існування, а наданий позивачем самостійно складений розрахунок заборгованості не може бути належним доказом існування заборгованості, оскільки такий розрахунок не підтверджується іншими доказами, є безпідставними.
Таким чином, проаналізувавши зміст оскаржуваного судового рішення з точки зору застосування норм права, які стали підставою для вирішення справи по суті, колегія суддів дійшла висновку, що суд апеляційної інстанції ухвалив судове рішення відповідно до встановлених ним обставин на підставі поданих сторонами доказів, які мають індивідуальний характер. Висновки суду у цій справі не суперечать правовим висновкам, викладеним у постановах суду касаційної інстанції, на які послалася заявник у касаційній скарзі.
Інші наведені у касаційній скарзі доводи є ідентичними доводам апеляційної скарги та були предметом дослідження й оцінки судом апеляційної інстанції, який з дотриманням вимог статей 367, 368 ЦПК України перевірив їх та обґрунтовано спростував, а тому Верховний Суд дійшов висновку про відсутність підстав повторно відповідати на ті самі аргументи заявника. При цьому суд враховує, що, як неодноразово вказував ЄСПЛ, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого у Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (пункти 29, 30 рішення від 09 грудня 1994 року у справі «Руїз Торіха проти Іспанії» («Ruiz Torija v. Spain»), заява № 18390/91). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (пункт 2 рішення від 27 вересня 2001 року у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії» («Hirvisaari v. Finland»), заява № 49684/99).
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів заявника та їх відображення в оскаржуваному судовому рішенні, питання обґрунтованості висновків суду апеляційної інстанції, Верховний Суд керується тим, що у справі, яка переглядається, було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах, а доводи, викладені у касаційній скарзі, не спростовують висновків апеляційного суду, а за своїм змістом зводяться до необхідності переоцінки доказів і встановлення обставин, що за приписами статті 400 ЦПК України не належить до повноважень суду касаційної інстанції.
Висновки Верховного Суду за результатами розгляду касаційної скарги
Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
Викладене дає підстави для висновку, що касаційна скарга є необґрунтованою, а тому підлягає залишенню без задоволення, а оскаржувана постанова апеляційного суду - без змін із підстав, передбачених статтею 401 ЦПК України.
Щодо клопотання про розгляд справи за участю сторони
У касаційній скарзі ОСОБА_1 також просила суд здійснювати розгляд касаційної скарги за її участю у судовому засіданні.
Відповідно до частини тринадцятої статті 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи.
Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
Абзац другий частини першої вказаної статті визначає, що у разі необхідності учасники справи можуть бути викликані для надання пояснень у справі.
Таким чином, питання виклику учасників справи для надання пояснень у справі вирішується Верховним Судом з огляду на встановлену необхідність таких пояснень.
Положення частин п'ятої та шостої статті 279 ЦПК України, якою врегульовано порядок розгляду справи у порядку спрощеного позовного провадження в суді першої інстанції, не застосовуються при касаційному розгляді, оскільки суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права та не вирішує питань доказування у справі і не встановлює обставин справи.
Верховний Суд створив учасникам процесу у цій справі належні умови для ознайомлення з рухом справи шляхом надсилання процесуальних документів, у яких такий рух описаний. Крім того, кожен з учасників справи мав право безпосередньо знайомитися з її матеріалами, зокрема з аргументами іншої сторони та реагувати на ці аргументи відповідно до вимог ЦПК України.
З огляду на вказане, а також ураховуючи те, що сторони у справі вже надали свої аргументи, суд касаційної інстанції не приймав рішення про виклик осіб, які беруть участь у справі, для надання пояснень, і такої необхідності колегія суддів не знайшла, то у задоволенні клопотання ОСОБА_1 про розгляд справи за участю сторін слід відмовити.
Щодо клопотання АТ «УкрСиббанк» про закриття касаційного провадження у цій справі
Як зазначено вище, у червні 2024 року АТ «УкрСиббанк» подало відзив на касаційну скаргу ОСОБА_1 , у якому, серед іншого, просило закрити касаційне провадження у справі на підставі пункту 5 частини першої 396 ЦПК України у зв'язку з тим, що наведені заявником правові висновки Верховного Суду не підлягають застосуванню до спірних правовідносин, оскільки обставини, встановлені судами у цій справі, не є подібними до обставин, встановлених судами у зазначених заявником справах.
Клопотання не підлягає задоволенню з огляду на таке.
Підстави касаційного оскарження судових рішень визначені в частині другій статті 389 ЦПК України. Зокрема, підставою касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.
У частині першій статті 394 ЦПК України передбачено, що, одержавши касаційну скаргу, оформлену відповідно до вимог статті 392 цього Кодексу, колегія суддів у складі трьох суддів вирішує питання про відкриття касаційного провадження (про відмову у відкритті касаційного провадження).
Відповідно до абзацу другого пункту 5 частини другої статті 392 ЦПК України у разі подання касаційної скарги на підставі пункту 1 частини другої статті 389 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається постанова Верховного Суду, в якій викладено висновок про застосування норми права у подібних правовідносинах, що не був врахований в оскаржуваному судовому рішенні.
Згідно з частиною восьмою статті 394 ЦПК України в ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначаються підстава (підстави) відкриття касаційного провадження та строк для подання учасниками справи відзиву на касаційну скаргу.
Відповідно до пункту 5 частини першої статті 396 ЦПК України суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо: після відкриття касаційного провадження на підставі пункту 1 частини другої статті 389 цього Кодексу судом встановлено, що висновок щодо застосування норми права, який викладений у постанові Верховного Суду та на який посилався скаржник у касаційній скарзі, стосується правовідносин, які не є подібними.
Оскільки касаційна скарга ОСОБА_1 була подана з дотриманням вимог статті 392 ЦПК України, містила підставу касаційного оскарження, передбачену пунктом 1 частини другої статті 389 ЦПК України, то Верховний Суд дійшов обґрунтованого висновку про відкриття касаційного провадження. Касаційна скарга ОСОБА_1 містить посилання як на постанови Верховного Суду, в яких викладені правові висновки, що стосуються правовідносин, які не є подібними, так і на правові висновки, що стосуються подібних правовідносин, однак доводи касаційної скарги не свідчать про застосування судом апеляційної інстанції норм права без урахування таких правових висновків.
Отже, доводи касаційної скарги не охоплюються у повному обсязі передбаченою пунктом 5 частини першої статті 396 ЦПК України підставою закриття касаційного провадження, а тому у задоволенні відповідного клопотання АТ «УкрСиббанк» необхідно відмовити.
Щодо судових витрат
Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.
Оскільки касаційну скаргу залишено без задоволення, то судові витрати, понесені у зв'язку з переглядом цієї справи в суді касаційної інстанції, покладаються на заявника.
Керуючись статтями 400, 401, 409, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду
У задоволенні клопотання ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Будкевич Віталій Андрійович, про розгляд справи за участі сторін у справі відмовити.
У задоволенні клопотання Акціонерного товариства «УкрСиббанк» про закриття касаційного провадження відмовити.
Касаційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Будкевич Віталій Андрійович, залишити без задоволення.
Постанову Київського апеляційного суду від 20 березня 2024 року залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Судді:Є. В. Петров
А. І. Грушицький
І. В. Литвиненко