10 грудня 2025 року
м. Київ
справа № 161/4066/22
провадження № 61-3475св25
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:
Литвиненко І. В. (суддя-доповідач), Грушицького А. І., Петрова Є. В.,
розглянувши питання про зупинення касаційного провадження у справі
за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про стягнення моральної та матеріальної шкоди, за касаційною скаргою ОСОБА_1
на рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 25 листопада
2024 року та постанову Волинського апеляційного суду від 13 лютого 2025 року,
Луцький міськрайонний суд Волинської області ухвалою від 01 лютого 2024 року прийняв до розгляду позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , АТ «Страхова компанія «Інго» про стягнення матеріальної та моральної шкоди, завданої кримінальним правопорушенням та відкрив провадження у справі.
Луцький міськрайонний суд Волинської області ухвалою від 20 травня 2024 року залучив до участі у цій справі в якості співвідповідача ОСОБА_3
Луцький міськрайонний суд Волинської області ухвалою від 20 травня 2024 року позов ОСОБА_1 до АТ «Страхова компанія «Інго» про стягнення матеріальної та моральної шкоди залишив без розгляду.
ОСОБА_1 , з урахуванням заяви про уточнення позовних вимог від 09 вересня 2024 року, просив суд стягнути солідарно з ОСОБА_2 та ОСОБА_3 на його користь 1 031 200,00 грн у відшкодування моральної шкоди, 62 265,89 грн втраченого заробітку, 7 910,00 грн витрат на поховання та спорудження надгробного пам'ятника та 26 529,49 грн витрат на лікування.
Луцький міськрайонний суд Волинської області рішенням від 25 листопада
2024 року позов ОСОБА_1 задовольнив частково.
Стягнув з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 1 031 200 грн у відшкодування моральної шкоди.
Стягнув з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 96 705, 38 грн матеріальної шкоди, яка складається із 62 265,89 грн втраченого заробітку, 7 910, 00 грн витрат на поховання та спорудження надгробного пам'ятника, 26 529,49 грн витрат
на лікування.
У задоволенні решти позовних вимог відмовив.
11 березня 2025 року ОСОБА_1 засобами поштового зв'язку надіслав
до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 25 листопада 2024 року та постанову Волинського апеляційного суду від 13 лютого 2025 року у зазначеній справі.
Верховний Суд ухвалою від 31 березня 2025 року відкрив касаційне провадження
у цій справі та витребував її матеріали з Луцького міськрайонного суду Волинської області.
У квітні 2025 року справа № 161/4066/22 надійшла до Верховного Суду.
24 липня 2025 року до Верховного Суду засобами поштового зв'язку від ОСОБА_3 надійшло клопотання про зупинення касаційного провадження, яке мотивовано тим, що ОСОБА_2 вважається зниклим безвісти під час виконання бойових завдань в ході ведення бойових дій, що підтверджується сповіщенням № 9763 ІНФОРМАЦІЯ_1 . У зв'язку з викладеним ОСОБА_3
на підставі пункту 2 частини першої статті 251 ЦПК України просить зупинити провадження у цій справі за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 25 листопада 2024 року
та постанову Волинського апеляційного суду від 13 лютого 2025 року,
до припинення перебування ОСОБА_2 у складі Збройних Сил України або інших утворених відповідно до закону військових формувань, що переведені на воєнний стан або залучені до проведення антитерористичної операції.
На підтвердження клопотання про зупинення провадження у справі ОСОБА_3 надала копію сповіщення № 9763 ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Колегія суддів вважає за необхідне зупинити провадження у справі, виходячи
з наступного.
Фізична особа може бути визнана судом безвісно відсутньою, якщо протягом одного року в місці її постійного проживання немає відомостей про місце
її перебування. Порядок визнання фізичної особи безвісно відсутньою встановлюється ЦПК України (відповідно до частин першої та третьої статті 43 ЦК України).
На підставі рішення суду про визнання фізичної особи безвісно відсутньою нотаріус вживає заходів для встановлення опіки над її майном. За заявою заінтересованої особи або органу опіки та піклування нотаріус вживає заходів для встановлення опіки над майном особи, зниклої безвісти за особливих обставин, до ухвалення судом рішення про визнання такої особи безвісно відсутньою. Заходи
для встановлення опіки над майном фізичної особи, яка визнана безвісно відсутньою, або особи, зниклої безвісти за особливих обставин, вживаються нотаріусом шляхом проведення опису відповідного майна та призначення опікуна над таким майном (частина перша статті 44 ЦК України).
Опікун над майном фізичної особи, яка визнана безвісно відсутньою, або особи, зниклої безвісти за особливих обставин, приймає виконання цивільних обов'язків на її користь, погашає за рахунок її майна борги, управляє цим майном в її інтересах (частина третя статті 44 ЦК України).
Якщо фізична особа, яка була визнана безвісно відсутньою, з'явилася або якщо одержано відомості про місце її перебування, суд за місцем її перебування або суд, що постановив рішення про визнання цієї особи безвісно відсутньою, за заявою цієї особи або іншої заінтересованої особи скасовує рішення про визнання фізичної особи безвісно відсутньою (частина перша статті 45 ЦК України).
Фізична особа, яка пропала безвісти у зв'язку з воєнними діями, збройним конфліктом, може бути оголошена судом померлою після спливу двох років від дня закінчення воєнних дій. З урахуванням конкретних обставин справи суд може оголосити фізичну особу померлою і до спливу цього строку, але не раніше спливу шести місяців (частина друга статті 46 ЦК України).
Якщо фізична особа, яка була оголошена померлою, з'явилася або якщо одержано відомості про місце її перебування, суд за місцем перебування цієї особи або суд,
що постановив рішення про оголошення її померлою, за заявою цієї особи або іншої заінтересованої особи скасовує рішення суду про оголошення фізичної особи померлою (частина перша статті 48 ЦК України).
Відповідно до статті 1 Закону України «Про правовий статус осіб, зниклих безвісти за особливих обставин», Єдиний реєстр осіб, зниклих безвісти за особливих обставин, - електронна база даних, призначена для зберігання, захисту, обробки, використання і поширення визначеної цим Законом інформації про осіб, зниклих безвісти за особливих обставин, їх невпізнані останки, наявність чи відсутність рішення суду про визнання осіб, зниклих безвісти, безвісно відсутніми
або оголошення померлими, а також інших даних, що використовуються
для забезпечення обліку осіб, зниклих безвісти, з метою їх розшуку.
Згідно статті 1 Закону України «Про правовий статус осіб, зниклих безвісти
за особливих обставин», особа, зникла безвісти за особливих обставин, - особа, зникла безвісти у зв'язку із збройним конфліктом, воєнними діями, тимчасовою окупацією частини території України, надзвичайними ситуаціями природного
чи техногенного характеру.
Відповідно до частини першої статті 4 Закону України «Про правовий статус осіб, зниклих безвісти за особливих обставин», особа набуває статусу такої, що зникла безвісти за особливих обставин, з моменту внесення про неї відомостей,
що містяться у заяві про факт зникнення, до Єдиного реєстру осіб, зниклих безвісти за особливих обставин, та вважається такою, що зникла безвісти за особливих обставин, з моменту подання заявником заяви про факт зникнення особи.
Згідно статті 20 Закону України «Про правовий статус осіб, зниклих безвісти
за особливих обставин», розшук особи, зниклої безвісти за особливих обставин, припиняється не пізніше ніж через три дні з дня встановлення місця перебування особи, зниклої безвісти за особливих обставин, місця поховання
чи місцезнаходження останків такої особи з повідомленням про це її близьких родичів та членів сім'ї, а також заявника, якщо заявник не є близьким родичем
та членом сім'ї. Про припинення розшуку особи, зниклої безвісти за особливих обставин, невідкладно робиться відмітка в Реєстрі.
Як вбачається зі сповіщення сім'ї 9763 від 28 квітня 2025 року, солдат ОСОБА_2 зник безвісти 23 квітня 2025 року під час бойових дій поблизу н. п. Торецьк Бахмутського району Донецької області.
Відповідно до листа від 31 жовтня 2025 року № 2068/6477, наданого у відповідь на лист Верховного Суду в/ч НОМЕР_1 повідомила, що зниклий безвісти за особливих обставин солдат ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , колишній
стрілець 1 штурмового спеціалізованого відділення 1 штурмового спеціалізованого взводу штурмової спеціалізованої роти в/ч НОМЕР_1 , перебуває на військовій службі
у в/ч НОМЕР_1 з 13 грудня 2024 року по теперішній час.
Пунктом 2 частини першої статті 251 ЦПК України встановлено, що суд зобов'язаний зупинити провадження у справі у разі перебування сторони або третьої особи,
яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору, у складі Збройних Сил України або інших утворених відповідно до закону військових формувань, що переведені
на воєнний стан або залучені до проведення антитерористичної операції.
Зазначена норма права забезпечує дотримання фундаментальних засад правосуддя, гарантованих як Конституцією України, так і статтею 6 Конвенції
про захист прав людини і основоположних свобод, а саме: права на доступ до суду та права на справедливий розгляд справи. У цьому випадку це стосується реалізації процесуальних прав військовослужбовців у судочинстві. Особи, які мобілізовані
на військову службу у період воєнного стану, виконують конституційний обов'язок із захисту України від збройної агресії. Військові формування у період воєнного стану діють у єдиній організаційній структурі з метою виконання завдань, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення
та інтересів держави.
Отже, правила, визначені пунктом 2 частини першої статті 251 ЦПК України, мають для суду визначальний характер. Формулювання «суд зобов'язаний» не дозволяє суду діяти на власний розсуд. Тобто, це є обов'язок суду, а не право зупинити провадження у справі.
Велика Палата Верховного Суду у пунктах 96, 97 постанови від 12 листопада
2025 року у справі № 754/947/22 (провадження № 14-74цс25) зазначила, що за нинішньої редакції пункту 2 частини першої статті 251 ЦПК України в суду є обов'язок, а не право зупинити провадження у справі в разі перебування сторони або третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору, у складі Збройних Сил України або інших утворених відповідно до закону військових формувань, що переведені на воєнний стан або залучені до проведення антитерористичної операції.
Тож норма пункту 2 частини першої статті 251 ЦПК України, яка встановлює обов'язок суду зупинити провадження, є спеціальною захисною гарантією для військовослужбовців, які через виконання конституційного обов'язку із захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України (стаття 65 Конституції України) об'єктивно позбавлені можливості брати активну участь у судовому процесі, захищати свої права, свободи та інтереси.
Велика Палата Верховного Суду виснувала, що коли суд вирішує питання щодо зупинення провадження у справі на підставі пункту 2 частини першої статті 251 ЦПК України, в оцінці процесуального обов'язку щодо зупинення провадження йому потрібно враховувати особисту думку сторони або третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору, яка перебуває на військовій службі у складі Збройних Сил України або інших утворених відповідно до закону військових формувань, що переведені на воєнний стан або залучені до проведення антитерористичної операції. Якщо військовослужбовець наполягає на розгляді справи без його участі чи за участю його представника, то в суду немає підстав для зупинення провадження у справі (пункт 109 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12 листопада 2025 року у справі № 754/947/22).
Відповідно до пункту 2 частини першої статті 253 ЦПК України провадження у справі зупиняється у випадку, встановленому пунктом 2 частини першої статті 251 цього Кодексу, - до припинення перебування сторони або третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору, у складі Збройних Сил України або інших утворених відповідно до закону військових формувань, що переведені на воєнний стан або залучені до проведення антитерористичної операції.
Частиною другою статті 415 ЦПК України передбачено, що процедурні питання, пов'язані з рухом справи, клопотання та заяви учасників справи, питання
про відкладення розгляду справи, оголошення перерви, зупинення провадження
у справі, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом, вирішуються судом касаційної інстанції шляхом постановлення ухвал в порядку, визначеному
цим Кодексом для постановлення ухвал суду першої інстанції.
Оскільки, матеріали касаційного провадження містять докази перебування
ОСОБА_2 у складі Збройних Сил України на військовій службі у військовій частині та вважається зниклим безвісти за особливих обставин, колегія суддів вважає
за необхідне зупинити провадження у справі, що переглядається, до припинення перебування ОСОБА_2 у складі Збройних Сил України у військовій частині
або до отримання інформації про безвісти зниклого відповідача, у тому числі його місцеперебування.
Керуючись пунктом 2 частини першої статті 251, пунктом 2 частини першої
статті 253 ЦПК України, статтею 260 ЦПК України Верховний Суд,
Зупинити провадження у справі № 161/4066/22 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3
про стягнення моральної та матеріальної шкоди, за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 25 листопада 2024 року та постанову Волинського апеляційного суду
від 13 лютого 2025 року, до припинення перебування ОСОБА_2 у складі Збройних Сил України у військовій частині
або до отримання інформації про безвісти зниклого відповідача, у тому числі його місцеперебування.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Судді: І. В. Литвиненко
А. І. Грушицький
Є. В. Петров